ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 р. Справа № 520/11773/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 , головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., по справі № 520/11773/26
за позовом Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ БЕЗПЕКА 43»
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому (з урахуванням уточнених вимог) просило суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 про виключення Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» з Реєстру платників єдиного податку з 01 січня 2026 року; зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» платником єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5% з 01.01.2026 та відновити відповідний запис у Реєстрі платників єдиного податку; зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області розглянути заяву Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» від 10.03.2026 № 9056191807 про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01 квітня 2026 року; зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області перевести Приватне підприємство «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» на загальну систему оподаткування з 01 квітня 2026 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 про виключення Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» з Реєстру платників єдиного податку з 01 січня 2026 року. Зобов`язано Головне управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» платником єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5% з 01.01.2026 та поновити запис у Реєстрі платників єдиного податку. Зобов`язано Головне управління ДПС у Харківській області розглянути заяву Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» від 10.03.2026 № 9056191807 про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01 квітня 2026 року. Позов у решті вимог залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» 5.324,80 грн у якості компенсації витрат на сплату судового збору.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області на користь Приватного підприємства «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 4.000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, подало апеляційні скарги, в яких вважає судові рішення такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду від 13.07.2026 відповідач зазначає, що з 01.01.2026 Законом України № 4698-ІХ заборонено застосування спрощеної системи оподаткування для суб`єктів господарювання, які здійснюють охоронну діяльність (КВЕД 80.10). Позивач самостійно не скористався правом подати заяву про відмову від спрощеної системи оподаткування до 20.01.2026, у зв`язку з чим контролюючий орган за результатами перевірки правомірно прийняв рішення від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку з 01.01.2026. Відповідач вважає хибними висновки суду щодо порушення процедури перевірки, посилаючись на те, що ПК України не обмежує вид перевірки конкретно документальною. Просить суд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 27.07.2026 відповідач зазначає, що присуджений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4.000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та не відповідає критеріям розумності й співмірності. Справа належить до категорії незначної складності, а заявлені позивачем послуги є завищеними та необґрунтованими. На думку апелянта, розмір відшкодування має становити не більше ніж 500,00 грн або у його стягненні слід відмовити повністю. Просить скасувати додаткове рішення суду від 27.07.2026 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Приватне підприємство «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» подало до суду відзив на апеляційні скарги, вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими. Вказує, що Закон № 4698-ІХ набрав чинності лише 26.12.2025, що унеможливило подання заяви про відмову від спрощеної системи у строки, визначені ПК України (до 22.12.2025). Зауважує, що наявність КВЕД 80.10 без фактичного здійснення охоронної діяльності після 31.12.2025 не свідчить про порушення умов перебування на спрощеній системі. Крім того, наголошує, що за приписами пункту 299.11 статті 299 ПК України та сталою практикою Верховного Суду рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку можливе виключно на підставі акта документальної перевірки, тоді як ГУ ДПС провели лише камеральну перевірку. Щодо витрат на правничу допомогу вважає, що суд першої інстанції вже надав належну оцінку критеріям співмірності, зменшивши їх розмір із 27.500,00 грн до 4.000,00 грн. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копії апеляційних скарг, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 32094409) та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб.
З 01.08.2023 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5%.
Законом України від 03.12.2025 № 4698-ІХ внесені зміни до п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України щодо заборони перебування на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2026 підприємствам, основним видом діяльності яких є охоронна діяльність.
29.01.2026 ГУ ДПС у Харківській області проведено камеральну перевірку позивача та складено акт № 4433/20-40-04-09-03/32094409 про порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування. 24.02.2026 відповідачем прийнято рішення № 15/20-40-04-09-03 про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку шляхом виключення з Реєстру з 01.01.2026.
10.03.2026 позивач подав заяву про відмову від спрощеної системи оподаткування з 01.04.2026, однак листом відповідача від 24.03.2026 вказану заяву залишено без виконання у зв`язку з виключенням з Реєстру з 01.01.2026.
Стверджуючи про протиправність рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку та залишення заяви без виконання, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 та наявність підстав для поновлення позивача у Реєстрі платників єдиного податку третьої групи з 01.01.2026 та зобов`язання розглянути його заяву від 10.03.2026. У задоволенні вимог про зобов`язання безпосереднє переведення на загальну систему суд відмовив з огляду на дискреційність таких повноважень відповідача. Додатковим рішенням від 27.07.2026 суд частково задовольнив заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 4.000,00 грн.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своечасно.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі ПК України).
Згідно з підпунктами 291.2, 291.3 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з положеннями пункту 299.1, пункту 299.2 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Відповідно до пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом.
При цьому підпунктом 299.11 статті 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
З огляду на аналіз наведених вище норм, колегія суддів констатує, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом.
При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлення за результатами останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, бути платником єдиного податку.
Колегія суддів зазначає, що контролюючий орган тільки під час проведення документальної перевірки позивача, встановивши обставини, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), повинен прийняти рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Аналіз наведених положень податкового законодавства свідчить про те, що законодавець пов`язує можливість анулювання реєстрації платника єдиного податку не лише з фактом існування податкового боргу, а й з обов`язковим дотриманням визначеної законом процедури встановлення такого факту. Зокрема, наявність податкового боргу протягом двох послідовних кварталів повинна бути встановлена контролюючим органом за результатами проведеної перевірки та відображена в акті перевірки, який є обов`язковою процесуальною передумовою для прийняття відповідного рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 320/1040/19, та від 11.01.2024 у справі № 810/3210/17, від 11 листопада 2025 року по справі №160/23268/24, які в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26 лютого 2019 року у справі №805/1396/17-а, від 05 лютого 2019 року у справі № 805/206/17-а, від 24 січня 2019 року у справі №813/1346/18, від 05 червня 2018 року у справі № 813/4266/17).
Відповідно, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2025 року по справі № 160/21398/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.
З матеріалів справи вбачається, що рішення ГУ ДПС у Харківській області від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 прийнято на підставі акта камеральної перевірки від 29.01.2026. Матеріали справи не містять доказів проведення щодо ПП «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» документальної перевірки, за результатами якої було б складено акт документальної перевірки.
З матеріалів справи не вбачається проведення контролюючим органом щодо ПП «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» документальної перевірки, за результатами якої було б встановлено порушення порядку перебування позивача на спрощеній системі оподаткування або інші обставини, що могли б бути підставою для анулювання його реєстрації платником єдиного податку.
За таких обставин контролюючий орган зробив висновок про припинення статусу платника єдиного податку без здійснення передбаченої законом процедури документальної перевірки. Відсутність документальної перевірки та відповідного акта свідчить про недотримання контролюючим органом установленої законом процедури та про відсутність належної правової підстави для прийняття рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку.
Крім того, самі по собі відомості про наявність у ЄДР КВЕД 80.10 за відсутності встановлених за результатами документальної перевірки фактів здійснення охоронної діяльності після 31.12.2025 не можуть слугувати беззаперечною підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку.
За таких обставин контролюючий орган фактично зробив висновок про припинення (непідтвердження) статусу платника єдиного податку виключно з огляду на факт наявність у ЄДР КВЕД 80.10, не здійснивши передбаченої законом процедури перевірки та належного встановлення обставин, які є підставою для анулювання реєстрації.
Сама по собі відсутність документальної перевірки додатково свідчить про те, що контролюючим органом не було оформлено в установленому законом порядку результати перевірки, які могли б бути покладені в основу рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Відповідно, за відсутності акта перевірки та встановлених у ньому порушень висновок про припинення статусу позивача як платника єдиного податку є передчасним та таким, що не ґрунтується на належній правовій процедурі.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у Харківській області від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 та поновлення позивача у Реєстрі платників єдиного податку третьої групи зі ставкою 5% з 01.01.2026.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання контролюючого органу розглянути заяву позивача від 10.03.2026 № 9056191807 про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування з 01.04.2026, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 24.03.2026 залишив заяву позивача від 10.03.2026 без виконання виключно з тих мотивів, що рішенням від 24.02.2026 № 15/20-40-04-09-03 підприємство вже було виключено з Реєстру платників єдиного податку з 01.01.2026. Оскільки оскаржуване рішення ДПС про анулювання реєстрації визнано судом протиправним та скасовано, а статус ПП «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» як платника єдиного податку третьої групи поновлено з 01.01.2026, штучна перешкода для розгляду згаданої заяви відпала.
З огляду на внесення Законом України № 4698-ІХ змін до п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, якими заборонено суб`єктам господарювання з основним видом діяльності за КВЕД 80.10 перебувати на спрощеній системі оподаткування, у податкового органу наразі наявні всі правові та фактичні підстави для розгляду заяви позивача від 10.03.2026 про відмову від спрощеної системи з 01.04.2026 по суті та прийняття відповідного управлінського рішення.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 27.07.2026 про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи додаткове рішення та частково задовольняючи заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції , оцінивши надані позивачем докази (договір, ордер, детальний опис робіт в акті № 5 від 14.07.2026) та заперечення відповідача про неспівмірність заявленої суми (27.500,00 грн), врахував категорію та складність справи, обсяг виконаних робіт (підготовка позову, усунення недоліків, відповідь на відзив, участь у двох засіданнях ВКЗ) та критерії обґрунтованості, співмірності і розумності (постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, рішення ЄСПЛ у справах «Lavents v. Latvia», «Баришевський проти України»), у результаті суд дійшов висновку про перебільшеність заявленого розміру та визнав обґрунтованою суму в 4000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно частини другої вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником (позивачем) було надано до суду першої інстанції належним чином засвідчені копії таких документів:
- Договір про надання правничої допомоги № 32094409 від 01.02.2026, укладений між ПП «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 43» та адвокатом Черноузом Богданом Івановичем, у якому визначено порядок, умови надання правової допомоги та механізм формування гонорару;
- Ордер на надання правничої допомоги та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Черноуза Б. І.;
- Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги № 5 від 14.07.2026, який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням їх вартості на загальну суму 35 000,00 грн, а саме:
правовий аналіз матеріалів та формування правової позиції, аналіз релевантної практики Верховного Суду;
підготовка заперечень на акт перевірки від 29.01.2026 до ГУ ДПС у Харківській області (3 000,00 грн);
підготовка скарги на рішення ГУ ДПС від 24.02.2026 про анулювання статусу платника єдиного податку до ДПС України (3 000,00 грн);
складання первинної позовної заяви, її правове обґрунтування та формування пакета додатків;
усунення недоліків позовної заяви (ознайомлення з ухвалою про залишення без руху від 18.05.2026, підготовка та подання уточненої заяви);
опрацювання відзиву відповідача, складання та направлення відповіді на відзив;
представництво інтересів у судових засіданнях Харківського окружного адміністративного суду в режимі відеоконференції (26.06.2026 та 13.07.2026 1 000,00 грн);
-Фінансові реквізити та довідку про відкриття рахунку від 15.07.2026 для перерахування коштів.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
З матеріалів справи вбачається , що відповідач (ГУ ДПС у Харківській області) заперечував проти заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Посилалася на неспівмірність та завищеність суми. Зазначав, що заявлений розмір витрат (27 500 грн) не відповідає вимогам ст. 134 КАС України щодо співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та значенням справи для сторони. Вказує, що до заявлених послуг було включено досудове врегулювання спору та завищену вартість складання позову й інших процесуальних документів. На думку ДПС, витрати не були належним чином підтверджені платіжними доказами, а позивачем не доведено їх фактичність, необхідність та обґрунтованість. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо критеріїв реальності й розумності судових витрат, відповідач просив суд першої інстанції повністю відхилити заяву про їх відшкодування.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваного додаткового судового рішення, суд першої інстанції підійшов до оцінки заявлених позивачем витрат не формально, а здійснив їх повний, об`єктивний та детальний аналіз , дослідив співмірність витрат та з урахуванням заперечень відповідача, суд першої інстанції зменшив суму відшкодування з 27 500 грн до 4 000 грн.
Отже, суд першої інстанції належним чином врахував складність справи, реальний обсяг наданої правничої допомоги та час, необхідний кваліфікованому фахівцю для її надання, забезпечивши баланс інтересів сторін та дотримання критерію співмірності.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності та завищеності витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вже надав належну оцінку відповідним запереченням відповідача та, дослідивши надані позивачем докази (договір про надання правничої допомоги, ордер, детальний опис наданих послуг в акті приймання-передачі та підтвердження участі адвоката у двох судових засіданнях в режимі відеоконференції) у сукупності з критеріями реальності, необхідності та співмірності (ст. 134 КАС України, практика ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду), обґрунтовано зменшив розмір відшкодування з 27 500,00 грн до 4 000,00 грн, у зв`язку з чим визначена судом сума є цілком співмірною зі складністю справи та обсягом виконаної роботи, а висунуті апелянтом вимоги про зменшення компенсації до 500,00 грн чи повну відмову в її стягненні є суб`єктивними, не підтвердженими належними доказами та не спростовують законних висновків суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, у розмірі 4000,0 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, а підстави для скасування або зміни оскаржуваного додаткового судового рішення відсутні.
Таким чином, доводи апеляційних скарг є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки зміст апеляційних скарг відповідачів повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення апелянтів обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтами у скаргах абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/11773/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий