ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" жовтня 2026 р. Справа№ 910/340/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бестаченко О.Л.
суддів: Шаратова Ю.А.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання - Васильченко А.І.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.10.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 16.09.2026 (повний текст складено 17.09.2026)
у справі № 910/340/24 (суддя - Спичак О.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк"
до 1) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія"
3) Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"
про розірвання договорів та усунення перешкод у користуванні майном,
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 у справі №910/340/24, відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк".
Постановою Верховного Суду від 01.04.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/340/24 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежилих приміщень та земельної ділянки та усуненні перешкод у користуванні майном.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Розірвано Договір оренди нежилих приміщень та земельної ділянки від 23.01.2019 №129/01-19/1-М, укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелетія", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. за реєстровим номером 534.
Постановлено усунути перешкоди у здійсненні Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" з нежилих приміщень і споруд спортивного клубу ВО "Завод Арсенал", загальною площею 536,3 кв.м, та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36.
29.04.2025 на виконання постанови Верховного Cуду у справі № 910/340/24 від 01.04.2025, яка набрала законної сили 01.04.2025 були видані відповідні накази.
14.08.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" надійшла скарга на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, в якій скаржник (боржник) просить суд визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №81689245 від 07.08.2026, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим Михайлом Олександровичем про примусове виконання наказу №910/340/24 від 29.04.2025 Господарського суду міста Києва.
Скарга мотивована тим, що приватний виконавець в силу положень Закону України "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон) не наділений повноваженнями вчиняти виконавчі дії щодо виселення боржника.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 відмовлено у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія".
Ухвала суду мотивована тим, що оскільки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону приватний виконавець не може виконувати рішення про виселення виключно фізичних осіб, то суд відхиляє як необґрунтовані викладені скаржником (боржником) підстави даної скарги, з огляду на що вона задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелетія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить:
1. Скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі №910/340/24.
2. Прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" на дії приватного виконавця.
3. Визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М.О. про відкриття виконавчого провадження № 81689245 від 07.08.2026.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, прийнятою за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції обмежився виключно формальним посиланням на п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону зазначивши, що оскільки у цій нормі заборона на виконання рішень про виселення стосується лише фізичних осіб, то на юридичних осіб така заборона нібито не поширюється.
Відсутність у п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону прямої згадки про юридичних осіб не означає автоматичного виникнення у приватного виконавця процесуального права здійснювати примусове виселення, спосіб проведення якого імперативно врегульовано спеціальною нормою (ст. 66 Закону), адресованою виключно державному виконавцю. Застосування приватним виконавцем норм ст. 66 Закону є розширеним тлумаченням власної компетенції та застосуванням закону за аналогією, що прямо суперечить ст. 19 Конституції України.
Стверджує, що суд першої інстанції обмежився вибірковою оцінкою лише частини аргументів заявника, проігнорувавши ключові системні доводи щодо меж компетенції приватного виконавця та співвідношення норм права. Звертає увагу колегії суддів, що обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 914/1754/17 та від 02.08.2019 у справі № 914/2583/15. Проте зазначені судові рішення не є релевантними до спірних правовідносин через відсутність правової подібності (змістового, суб`єктивного та об`єктивного критеріїв), на чому наголошує Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справі № 233/2021/19).
У справах № 914/1754/17 та № 914/2583/15 предметом розгляду було питання правомірності вчинення виконавчих дій на користь державних підприємств та органів місцевого самоврядування як стягувачів, а також питання того, чи поширюються обмеження на майно комунальної власності, тоді як у справі № 910/340/24 ключовим питанням є наявність у приватного виконавця повноважень на здійснення специфічної процедури примусового виселення боржника-юридичної особи за спеціальною нормою ст. 66 Закону.
Вказує на те, що суд першої інстанції в порушення завдань господарського судочинства та принципів всебічного і повного розгляду справи повністю проігнорував звернення заявника до Міністерства юстиції України, щодо надання роз`яснення законодавства, не надав йому жодної правової оцінки та не розглянув клопотання про відкладення розгляду справи, поспішно ухваливши оскаржувану ухвалу.
Зазначає, що відкриття виконавчого провадження ВП № 81689245 від 07.08.2026 здійснено приватним виконавцем Корольовим М.О. поза межами повноважень, визначених спеціальними нормами Закону та з порушенням вимог ст. 19 Конституції України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Бестаченко О.Л., суддів: Скрипки І.М., Шаратова Ю.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24, призначено її до розгляду на 27.10.2026. Витребувано у Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи № 910/340/24, необхідних для розгляду апеляційної скарги.
08.10.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/340/24.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу та заперечень на відзиви на апеляційну скаргу
02.10.2026 через підсистему "Електронний суд" від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без змін.
Позивач вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" є безпідставними, необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону.
Зазначає, що основним аргументом апелянта є те, що приватний виконавець ніби то не наділений повноваженнями здійснювати виселення боржника-юридичної особи, посилаючись на ст. 66 Закону. Проте, питання компетенції приватного виконавця безпосередньо врегульовано спеціальною нормою , ст. 5 Закону.
Наголошує, що якби законодавець мав намір виключити з компетенції приватних виконавців абсолютно всі рішення про виселення залежно від суб`єктного складу, у п. 7 ч.2 ст. 5 Закону не було б прямо зазначено слова "фізичних осіб".
Отже, законодавець прямо і недвозначно пов`язав відповідне обмеження з правовим статусом особи, яка підлягає виселенню - фізичної особи, а розширене тлумачення зазначеної норми, запропоноване скаржником, фактично призводить до виключення із тексту закону слів "фізичних осіб", що суперечить буквальному змісту норми.
Стверджує, що положення ст. 66 Закону не можуть тлумачитися ізольовано від ст. 5 Закону та використовуватися для фактичного розширення встановленого законодавцем переліку обмежень діяльності приватного виконавця.
Зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення обґрунтовано керувався сталою судовою практикою Верховного Суду щодо повноважень приватного виконавця вчиняти виконавчі дії про виселення боржника-юридичної особи (постанови від 11.09.2018 у справі №914/1754/17 та від 02.08.2019 у справі №914/2583/15). Верховний Суд чітко підтвердив, що приватний виконавець наділений повноваженнями застосовувати механізми, описані у ст. 66 Закону, щодо юридичних осіб.
Крім того зазначає, що наказ на примусове виконання судового рішення виданий на усунення перешкод у здійсненні права володіння та розпорядження нерухомим майном, а слово "виселення" вживається у ньому у значенні способу такого усунення звільнення нерухомого майна від перебування у ньому боржника.
За таких обставин, приватний виконавець Корольов М.А. правомірно, діючи відповідно до закону та в межах своїх повноважень, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №81689245.
09.10.2026 через підсистему "Електронний суд" від приватного виконавця Корольова Михайла Андрійовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому приватний виконавець просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без змін.
Вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а доводи викладені в ній не спростовують встановлених судом обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Стверджує, що оскільки рішення, що виконується у виконавчому провадженні №81689245 передбачає виселення юридичної особи, а не фізичної особи, то законодавча заборона на яку посилається скаржник у цьому випадку не застосовується.
Зазначає, що основним аргументом апелянта є наявність у статті 66 Закону, яка регулює порядок виконання рішення про виселення боржника, формулювання «державний виконавець», що на його думку, виключає можливість виконання таких дій приватним виконавцем. Однак такий підхід не враховує різного предмета правового регулювання статей 5 та 66 Закону.
Стаття 5 визначає компетенцію суб`єктів примусового виконання рішень та встановлює вичерпні законодавчі обмеження щодо виконання рішень приватними виконавцями. Натомість стаття 66 регламентує виключно порядок виконання рішення про виселення, зокрема послідовність виконавчих дій, повідомлення боржника, проведення виселення та оформлення відповідних обставин.
Отже, стаття 66 має процедурний характер і не може тлумачитися як така, що встановлює додаткову, не передбачену статтею 5, категорію рішень, які приватний виконавець не має права виконувати. Протилежне тлумачення призвело б до необґрунтованого розширення переліку обмежень, установлених статтею 5 Закону, та до фактичного нівелювання законодавчого розмежування між виселенням фізичних і юридичних осіб.
Звертає увагу колегії суддів, що аргументи апелянта про владний характер примусового виселення, а саме залучення працівників поліції та понятих, опис майна та його передання на зберігання не спростовують законності постанови про відкриття виконавчого провадження. Необхідно чітко розмежовувати питання компетенції суб`єкта примусового виконання та питання порядку здійснення конкретних виконавчих дій.
Участь працівників поліції, понятих та інших осіб має забезпечувальний і процедурний характер, не змінює правового статусу приватного виконавця та не є самостійною законодавчою забороною. Доводи апелянта стосуються можливого порядку проведення подальших виконавчих дій, тоді як предметом оскарження є постанова про відкриття провадження, законність якої оцінюється насамперед з огляду на зміст виконавчого документа, правовий статус боржника та відсутність законодавчої заборони на його виконання приватним виконавцем.
Питання щодо дотримання конкретних процедурних вимог під час фактичного виселення, якщо відповідні дії здійснюватимуться, підлягатимуть оцінці з урахуванням фактичних обставин їх проведення та вимог закону. Однак припущення щодо складності або особливостей майбутніх виконавчих дій не є підставою для визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження.
Приватний виконавець не наділений повноваженнями змінювати зміст судового рішення або обирати замість визначеного судом спосіб виконання. У цьому випадку виконавчий документ передбачає виселення ТОВ "Мелетія" з конкретно визначеного майна, а постанова від 07.08.2026 лише започаткувала процедуру примусового виконання такого документа в установленому законом порядку.
Отже, посилання на необхідність залучення поліції, понятих та здійснення дій із майном не підтверджують відсутності у приватного виконавця компетенції щодо відкриття виконавчого провадження.
Стверджує, що постанова приватного виконавця від 07.08.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81689245 була винесена за наявності належного виконавчого документа та за відсутності встановленої законом заборони на його виконання приватним виконавцем.
15.10.2026 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" надійшли заперечення на відзиви Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" та приватного виконавця Корольова Михайла Андрійовича на апеляційну скаргу.
В своїх запереченнях на відзиви на апеляційну скаргу апелянт зазначає, що не погоджується з доводами викладеними у відзивах, оскільки вони ґрунтуються на формальному посиланні лише на загальну норму п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону, без урахування приписів спеціальної ст. 66 цього Закону та з порушенням конституційного принципу спеціально-дозвільного регулювання (ст. 19 Конституції України).
Стверджує, що ані Банк, ані приватний виконавець Корольов М.О. не спростували ключового доводу апеляційної скарги про відсутність у приватного виконавця повноважень на здійснення саме процедури примусового виселення.
Зазначає, що ключовим у цій справі є не питання про те, чи може приватний виконавець загалом здійснювати виконавчі дії щодо юридичної особи, а питання чи наділений він законом повноваженнями здійснювати спеціальну процедуру примусового виселення, визначену ст. 66 Закону.
Наголошує, що Банк та Приватний виконавець Корольов М.О. стверджують, що п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону забороняє приватному виконавцю виконувати лише рішення про виселення та вселення фізичних осіб.
Однак такий підхід є формальним і не враховує структуру та зміст ст. 5 та ст. 66 Закону, а саме: ст. 5 визначає загальні межі компетенції приватного виконавця, натомість ст. 66 встановлює спеціальний порядок виконання рішення про виселення боржника.
Саме ст. 66 передбачає комплекс спеціальних дій, які проводить саме державний виконавець, зокрема: призначення дня і часу примусового виселення; повідомлення боржника; фактичне звільнення приміщення; залучення понятих; опис майна; передачу описаного майна на відповідальне зберігання.
Усі ці дії є не просто загальними виконавчими діями, а спеціальною процедурою примусового виселення. Саме тому наявність у ст. 5 загальної компетенції приватного виконавця не може автоматично означати наявність у нього спеціального повноваження, врегульованого окремою нормою Закону.
У поданій апеляційній скарзі ТОВ "Мелетія" прямо звертало увагу суду на те, що частини ст. 66 Закону послідовно визначають суб`єктом відповідних дій саме державного виконавця, а Банк та Приватний виконавець Корольов М.О. цього аргументу по суті не спростували.
Вважає, що Банк та Приватний виконавець Корольов М.О. помилково ототожнюють загальну компетенцію приватного виконавця зі спеціальним повноваженням на примусове виселення.
Саме по собі те, що п. 7 ч. 2 ст. 5 Закону згадує заборону щодо рішень про виселення фізичних осіб, не означає автоматичного наділення приватного виконавця спеціальними повноваженнями, передбаченими ст. 66 Закону.
Ані Банк, ані Приватний виконавець Корольов М.О. не навели норми закону, яка б прямо визначала приватного виконавця суб`єктом здійснення всього комплексу дій, передбачених ст. 66, щодо примусового виселення юридичної особи.
На стадії відкриття виконавчого провадження приватний виконавець мав встановити, чи належить таке рішення до кола рішень, які він вправі виконувати. Відтак доводи Банку та Приватного виконавця не спростовують основного аргументу апеляційної скарги: загальна можливість приватного виконавця здійснювати виконавчі дії щодо юридичної особи не є тотожною наявності спеціального повноваження на здійснення процедури примусового виселення, передбаченої статтею 66 Закону.
Зазначає, що у відзиві приватного виконавця Корольова М.О. стверджується, що залучення працівників поліції та понятих, опис і переміщення майна стосуються лише порядку проведення виконавчих дій та не впливають на компетенцію приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження, однак доводи ТОВ "Мелетія" не зводяться до твердження про те, що складність процедури виселення сама по собі виключає можливість відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем.
За таких обставин постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича про відкриття виконавчого провадження № 81689245 від 07.08.2026 є такою, що прийнята без належного встановлення наявності у нього повноважень на виконання рішення про виселення, а тому підлягає визнанню неправомірною та скасуванню.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) своїм правом не скористались, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подавали.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 27.10.2026 з`явились представники Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" та приватний виконавець Корольов Михайло Андрійович.
Представник Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без змін.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" на дії приватного виконавця та визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М.О. про відкриття виконавчого провадження № 81689245 від 07.08.2026.
Приватний виконавець Корольов Михайло Андрійович заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без змін.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, беручи до уваги, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих законом прав та зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" за наявними матеріалами справи, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги по суті.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, постановою Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/340/24 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Банк) про усунення перешкод у здійсненні права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" (далі - ТОВ "Мелетія") з нежилих приміщень і споруд спортивного клубу ВО "Завод Арсенал", загальною площею 536,3 кв. м, та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36.
На виконання зазначеної постанови Господарським судом міста Києва 29.04.2025 видано наказ, за яким приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим Михайлом Андрійовичем 07.08.2026 відкрито виконавче провадження № 81689245.
Звертаючись до суду зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження, ТОВ "Мелетія" посилалося на відсутність у приватного виконавця повноважень щодо виконання рішення про виселення юридичної особи, оскільки положеннями статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" вчинення відповідних виконавчих дій покладено на державного виконавця.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що обмеження, встановлене пунктом 7 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", поширюється на виконання рішень про виселення та вселення фізичних осіб, тоді як боржником у спірному виконавчому провадженні є юридична особа.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено примусове виконання рішень на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною другою статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім встановлених цією частиною випадків. Зокрема, пунктом 7 до таких винятків віднесено рішення про виселення та вселення фізичних осіб.
За змістом наведених положень законодавець наділив приватних виконавців повноваженнями щодо примусового виконання судових рішень, одночасно визначивши категорії рішень, які не можуть ними виконуватися. При цьому, встановлюючи обмеження стосовно рішень про виселення та вселення, законодавець пов`язав його з правовим статусом особи, яка підлягає виселенню або вселенню, прямо зазначивши, що відповідна заборона стосується фізичних осіб.
Отже, передбачене пунктом 7 частини другої статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження" обмеження не поширюється на рішення про виселення юридичних осіб, а його застосування до таких рішень суперечило б буквальному змісту цієї норми.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішення, віднесеного законом до його компетенції, передбачає обов`язок застосовувати визначені законом заходи примусового виконання у спосіб, встановлений виконавчим документом, та з дотриманням відповідної процедури.
Доводи апелянта щодо відсутності у приватного виконавця повноважень на виконання рішення про виселення юридичної особи з посиланням на статтю 66 ЗУ "Про виконавче провадження" колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до статті 66 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.
У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.
Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.
Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.
Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.
Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення, державний виконавець накладає на нього штраф у порядку, визначеному цим Законом.
Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.
Наведені положення визначають порядок виконання рішення про виселення боржника, зокрема послідовність виконавчих дій, порядок повідомлення боржника, проведення виселення, а також поводження з майном, яке перебуває у відповідному приміщенні.
Обґрунтовуючи необхідність застосування статті 66 ЗУ "Про виконавче провадження" як спеціальної норми, апелянт посилається на правило lex specialis derogat generali, відповідно до якого спеціальна правова норма має перевагу над загальною. Однак застосування цього правила передбачає наявність конкуренції норм, які регулюють одні й ті самі правовідносини, проте встановлюють різні правила поведінки.
У свою чергу, статті 5 та 66 ЗУ "Про виконавче провадження" мають різний предмет правового регулювання. Стаття 5 визначає суб`єктів примусового виконання рішень та встановлює межі компетенції приватного виконавця, зокрема шляхом закріплення переліку рішень, виконання яких виключено з його повноважень. Натомість стаття 66 регламентує процедуру виконання рішення про виселення боржника, тобто порядок реалізації виконавцем наданих йому законом повноважень під час виконання судового рішення відповідної категорії.
Отже, стаття 66 ЗУ "Про виконавче провадження" є спеціальною щодо порядку виконання рішення про виселення порівняно із загальними положеннями Закону про здійснення виконавчих дій, проте не є спеціальною щодо статті 5 у питанні розмежування компетенції державних та приватних виконавців. При цьому визначення спеціального характеру правової норми залежить насамперед від предмета її регулювання, а не від ступеня деталізації встановленої нею процедури або розміщення у відповідному розділі нормативно-правового акта.
Тому для вирішення питання про належність виконання конкретного судового рішення до компетенції приватного виконавця визначальними є положення статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження", яка безпосередньо регулює відповідні правовідносини.
Посилання апелянта на використання у статті 66 Закону терміна "державний виконавець" не змінює наведеного висновку, оскільки тлумачення зазначеної норми ізольовано від положень статті 5 призводило б до встановлення додаткового обмеження компетенції приватного виконавця, якого законодавець не передбачив. Зокрема, за запропонованого скаржником підходу всі рішення про виселення незалежно від правового статусу боржника підлягали б виконанню виключно державними виконавцями, що фактично позбавляло б нормативного значення вказівку на фізичних осіб у пункті 7 частини другої статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження".
У зв`язку з цим колегія суддів зазначає, що наявність спеціального порядку виконання певної категорії судових рішень не означає встановлення додаткових обмежень щодо суб`єктів їх примусового виконання, якщо відповідні обмеження не випливають зі змісту норм, які безпосередньо регулюють їхню компетенцію.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 914/1754/17 та від 02.08.2019 у справі № 914/2583/15.
Так, у постанові від 11.09.2018 у справі № 914/1754/17 Верховний Суд, застосувавши положення статей 3, 5, 10, 18, 24, 26, 66, 75 ЗУ "Про виконавче провадження", погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності здійснення приватним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на примусове виселення юридичної особи з нерухомого майна. При цьому Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що відповідно до частини шостої статті 66 ЗУ "Про виконавче провадження" лише державний виконавець має право накладати штраф у разі перешкоджання боржником виконанню рішення про його виселення. Відтак у зазначеній постанові Верховний Суд безпосередньо надав оцінку посиланням на використання законодавцем терміна "державний виконавець" у статті 66 ЗУ "Про виконавче провадження" та не визнав це підставою для виключення з компетенції приватного виконавця рішень про виселення юридичних осіб.
У постанові від 02.08.2019 у справі № 914/2583/15 Верховний Суд, дослідивши положення статей 5, 24, 26 та 66 Закону про виконавче провадження, у пункті 5.7 дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони приватному виконавцю здійснювати виконавчі дії, спрямовані на примусове виселення юридичних осіб із державного чи комунального нерухомого майна. У пункті 5.10 цієї постанови Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження та застосування встановленої законом процедури виселення юридичної особи.
Доводи апелянта про нерелевантність зазначених постанов Верховного Суду з огляду на відмінності у суб`єктному складі та об`єктах нерухомого майна колегія суддів відхиляє.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для визначення подібності спірних правовідносин необхідно оцінювати правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. З-поміж змістового, суб`єктного й об`єктного критеріїв змістовий є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний та об`єктний критерії мають значення у випадках, коли цього потребує застосування відповідної норми права.
У справі, що переглядається, як і у справах № 914/1754/17 та № 914/2583/15, спір виник щодо повноважень приватного виконавця на примусове виконання судового рішення про виселення юридичної особи. Незважаючи на відмінності в об`єктах нерухомого майна, правовому статусі стягувачів та окремих обставинах виконання судових рішень, правовідносини є подібними за змістом, оскільки їх врегулювання залежить від застосування одних і тих самих норм ЗУ "Про виконавче провадження". При цьому відмінність обставин проведення фактичного виселення у зазначених справах не впливає на вирішення питання щодо наявності у приватного виконавця повноважень на відкриття виконавчого провадження. Зокрема, у справі № 914/2583/15 Верховний Суд перевіряв правомірність відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, що відповідає предмету судового контролю в цій справі.
Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення приватним виконавцем принципу законності, закріпленого статтею 19 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведений конституційний принцип передбачає здійснення публічних повноважень виключно на визначеній законом правовій підставі, в установлених ним межах та порядку.
Водночас згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон про органи та осіб примусового виконання) приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
З огляду на зазначений правовий статус приватного виконавця на нього поширюються вимоги щодо здійснення наданих державою повноважень на підставі та у спосіб, визначені законом.
Проте висновок про наявність у приватного виконавця повноважень на виконання рішення про виселення юридичної особи ґрунтується не на загальнодозвільному принципі, за яким дозволено все, що прямо не заборонено законом, а на положеннях статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження", якою законодавець безпосередньо визначив компетенцію приватних виконавців.
Тому посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 910/13573/21 щодо спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суб`єктів, наділених публічними повноваженнями, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки наведена правова позиція стосується необхідності дотримання встановлених законом меж компетенції, але не передбачає їх звуження шляхом розширювального тлумачення іншої норми права.
Крім того, апелянт зазначає, що здійснення примусового виселення передбачає залучення працівників поліції, понятих, проведення опису, винесення та передання майна на зберігання, у зв`язку з чим відповідні дії можуть вчинятися виключно державним виконавцем.
Однак за нормами частини другої статті 27 Закону про органи та осіб примусового виконання приватний виконавець з метою належного виконання своїх обов`язків має право залучати працівників поліції для сприяння у вчиненні ним виконавчих дій.
Залучення працівників поліції для сприяння у вчиненні виконавчих дій здійснюється за мотивованою постановою приватного виконавця, яка подається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії та має бути розглянута по суті не пізніше наступного робочого дня.
Отже, необхідність участі працівників поліції під час примусового виселення не свідчить про відсутність у приватного виконавця відповідних повноважень, оскільки законодавець прямо передбачив можливість залучення ним працівників поліції для сприяння у здійсненні виконавчих дій.
Стосовно доводів про необхідність участі понятих, опису та передання майна на зберігання колегія суддів зазначає, що такі дії є складовими процедури примусового виселення, дотримання якої є обов`язковим для виконавця. Водночас наведені особливості порядку виконання рішення не визначають компетенцію суб`єкта примусового виконання та не встановлюють обмежень, відмінних від передбачених статтею 5 ЗУ "Про виконавче провадження".
Разом з тим суд апеляційної інстанції враховує, що предметом скарги ТОВ "Мелетія" є постанова приватного виконавця від 07.08.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81689245, а не конкретні виконавчі дії, вчинені під час фактичного виселення.
За приписами частини першої статті 26 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до частини п`ятої цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як встановлено судом першої інстанції, наказ Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 видано на виконання постанови Верховного Суду від 01.04.2025, яка набрала законної сили та передбачає усунення перешкод у здійсненні Банком права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення ТОВ "Мелетія".
Визначений судовим рішенням спосіб усунення перешкод - виселення боржника - підлягає застосуванню під час його примусового виконання. Разом з тим правовий статус ТОВ "Мелетія" як юридичної особи виключає поширення на спірне виконавче провадження заборони, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 5 Закону про виконавче провадження.
Інших законодавчих обмежень, які перешкоджали б відкриттю виконавчого провадження з наведених скаржником підстав, судом не встановлено.
За таких обставин доводи апелянта щодо відсутності у приватного виконавця повноважень на здійснення процедури виселення не підтверджують неправомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Можливі порушення встановленого законом порядку проведення виконавчих дій під час фактичного виселення можуть бути предметом окремого судового контролю, проте не впливають на вирішення питання про законність відкриття виконавчого провадження за відсутності встановлених законом підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з невідкладенням розгляду скарги до отримання відповіді Міністерства юстиції України.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, представник ТОВ "Мелетія" у судовому засіданні 16.09.2026 заявив клопотання про відкладення розгляду скарги з метою отримання роз`яснення Міністерства юстиції України щодо повноважень приватного виконавця на виконання судового рішення про виселення юридичної особи. Водночас суд першої інстанції, заслухавши пояснення представника скаржника, дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду.
Відповідно до частини першої статті 342 ГПК України скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду.
Згідно з частиною першою статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною другою статті 202 ГПК України визначено підстави для відкладення розгляду справи в судовому засіданні, пов`язані, зокрема, з неявкою учасника справи, технічними проблемами, що унеможливлюють участь у відеоконференції, та необхідністю витребування нових доказів за встановлених цією нормою умов.
Звернення представника ТОВ "Мелетія" до Міністерства юстиції України за роз`ясненням положень законодавства та очікування відповіді на нього не свідчать про наявність передбачених процесуальним законом обставин, які перешкоджали розгляду скарги у призначеному судовому засіданні.
При цьому тлумачення правових норм та їх застосування до встановлених обставин справи належать до повноважень суду, а тому отримання відповідного роз`яснення органу виконавчої влади не є необхідною умовою вирішення спору.
Крім того, представник ТОВ "Мелетія" був присутній у судовому засіданні, надав пояснення та мав можливість викласти всі аргументи на обґрунтування поданої скарги.
У постанові від 08.07.2026 у справі № 757/52615/21-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що невирішення судом клопотання належним чином повідомленого учасника справи про відкладення розгляду або необґрунтована відмова у його задоволенні не є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на принципи рівності сторін судочинства та їх змагальність, а також беручи до уваги межі перегляду справи апеляційним судом, вирішальним у цьому контексті є те, чи призвело таке процесуальне порушення до ситуації, за якої сторона була позбавлена розумної можливості ефективно представляти свою справу, будучи поставленою у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
Оскільки ТОВ "Мелетія" не було позбавлено можливості реалізувати свої процесуальні права, а наведені у клопотанні обставини не свідчили про неможливість розгляду скарги, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке могло вплинути на правильність вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 343 ГПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Установивши, що постанова приватного виконавця від 07.08.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81689245 винесена відповідно до вимог закону та в межах наданих виконавцю повноважень, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ТОВ "Мелетія".
Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин та ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень законодавства про примусове виконання судових рішень. Інших обставин, які б свідчили про незаконність оскаржуваної постанови приватного виконавця та необхідність скасування ухвали суду першої інстанції, апелянтом не наведено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Мелетія" задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелетія" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2026 у справі № 910/340/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09.11.2026.
Головуючий суддя О.Л. Бестаченко
Судді Ю.А. Шаратов
І.М. Скрипка