ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141302163

Озвучення тимчасово недоступне

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Одеса

Справа № 915/786/23

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від Миколаївської міської ради: не з`явився;

від ТОВ «ОКТАВИАН»: не з`явився;

від Цимбал О.І.: не з`явився;

від суб`єкта, дії якого оскаржуються: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області

від 26 січня 2026 року (повний текст складено 22.06.2026)

у справі №915/786/23

за позовом Миколаївської міської ради

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю “ОКТАВИАН”,

2. Цимбал Ольги Іванівни

орган, дії якого оскаржуються: головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонна Вадимівна

про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на нежитлове приміщення, визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна

суддя суду першої інстанції: Олейняш Е.М.,

місце винесення ухвали: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 04.11.2026, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Господарського суду Миколаївської області перебувала справа за позовом Миколаївської міської ради (далі також – позивач, Міська рада, ММР) до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “ОКТАВИАН” (далі також – відповідач-1, Товариство) та Фізичної особи-підприємця Цимбал Ольги Іванівни (далі також – відповіач-2, ФОП Цимбал О.І.) про:

- зобов`язання ТОВ “ОКТАВИАН” усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 36, 2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по проспекту Богоявленському, будинок 22/3, м. Миколаїв;

- скасування державної реєстрації права власності та припинення ТОВ “ОКТАВИАН” право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: проспект Богоявленський, будинок 22/3, м. Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 30.08.2018, запис за № 27716213);

- скасування державної реєстрації права власності та припинення за Цимбал Ольгою Іванівною право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 36, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: проспект Богоявленський, будинок 22/3, м. Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1623884448101, державна реєстрація від 15.08.2018, запис № 27524837);

- визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1279, 1280, виданий 28.08.2018, видавник: ТОВ “ОКТАВИАН”, Цимбал О.І., приватний нотаріус Помазан Я.В.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 у справі №915/786/23 вказаний позов Миколаївської міської ради задоволено у повному обсязі. Крім того на користь позивача стягнуто з ТОВ "ОКТАВИАН" 6 710,00 грн., а з Цимбал Ольги Іванівни 4 026,00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви, .

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 03.11.2023.

08.11.2023 на виконання рішення суду Господарським судом Миколаївської області були видані Миколаївській міській раді, як стягувачу, відповідні накази.

05.09.2025 Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою (вх. № 12720/25 від 05.09.2025) на дії та постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонни Вадимівни, в якій просила суд:

1. Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонни Вадимівни щодо винесення 26.08.2025 у виконавчому провадженні №76641354 (ідентифікатор для доступу 405ГВ8В5368Е) постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову, винесену 26.08.2025 головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонною Вадимівною про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме наказу на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 у справі №915/786/23.

3. Зобов`язати головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонну Вадимівну у повному обсязі вчинити дії, спрямовані на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 по справі №915/786/23, у передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” порядку.

Скарга обґрунтована тим, що під час примусового виконання рішення у справі №915/786/23 (26.11.2024 головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Маніло Нонною Вадимівною було відкрито відповідне виконавче провадження №76641354 щодо зобов`язання ТОВ "ОКТАВИАН" усунути перешкоди в користуванні позивачем Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 36,2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по проспекту Богоявленському, будинок 22/3, м. Миколаїв) Миколаївська міська рада задовольнила вимогу державного виконавця від 07.04.2025 вх. №42237 про здійснення авансування витрат стягувачем на організацію та проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню №76641354 у сумі 4 515,00 грн.

Однак, в подальшому, державний виконавець декілька разів повідомляв стягувача про необхідність здійснення додаткового авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій у сумі 78 423, 60 грн. по виконавчому провадженню №76641354.

У відповідь Міська рада своїми листами, з відповідним обґрунтуванням, інформувала державного виконавця про неможливість здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню №76641354 у сумі 78 423,60 грн та, посилаючись на приписи ст. 1, 18, 20, 42, 43, 63 Закону України “Про виконавче провадження”, Порядок використання коштів виконавчого провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, наказ Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 “Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження”, просила державного виконавця вжити усіх заходів, що передбачені наведеними законодавчими актами, для організації і проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання судового рішення у даному виконавчому провадженні.

Проте, 26.08.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Маніло Н.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №76641354 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, у мотивувальній частині якої зазначено, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження", незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Таки дії виконавця Міська рада вважає неправомірними, а постанову про повернення виконавчого документа стягувачу – незаконною, оскільки, на переконання ММР, відповідно до вищезазначених приписів законодавства про примусове виконання судових рішень витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, про що стягувач зазначав в свої відповідях державному виконавцю на вимогу останнього здійснити авансування витрат виконавчого провадження. Однак, вказане було залишено поза увагою державним виконавцем, відомостей про те, що державному виконавцю відповідні органи Міністерства юстиції відмовили у фінансуванні такого виду витрат виконавчого провадження матеріали виконавчого провадження згідно відомостей АСВП не містять.

Враховуючи зазначене, Миколаївська міська рада вважає, що оскільки примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв із порушенням Закону України “Про виконавче провадження” та прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/23 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні скарги Миколаївської міської ради (вх. №12720/25 від 05.09.2025) на дії та постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Нонни Вадимівни – відмовлено.

Приймаюче таке рішення, суд першої інстанції, дійшов висновку, що з огляду на встановлені обставини, наявні у матеріалах справи докази та, враховуючи норми законодавства про виконавче провадження, в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем законодавства або перевищень повноважень при винесенні оскаржуваної постанови. Так, місцевий господарський суд вказав, зокрема, що винесена державним виконавцем 26.08.2025 постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, за умови неодноразового попередження стягувача, відповідає вимогам законодавства та підстави для її скасування відсутні. При цьому, щодо посилань стягувача на необхідність авансування витрат виконавчого провадження за рахунок коштів Державного бюджету України, то суд першої інстанції зазначив, що приписами чинного законодавства не передбачено авансування витрат виконавчого провадження в справах, в яких стягувачем є органи місцевого самоврядування, за рахунок коштів державного бюджету. Зокрема, наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 “Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження”, на який посилається стягувач, встановлено види та розміри витрат виконавчого провадження, а також обов`язок відповідних структурних підрозділів Міністерства юстиції, які відповідають за закупівлі товарів та послуг, повідомляти органи ДВС про вартість закупівлі товарів та послуг (п. 7 наказу), проте вказаним наказом не передбачено ані права, ані обов`язку органів, що здійснюють примусове виконання рішень, здійснювати авансування витрат стягувачів (органів місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету.

Також, суд звернув увагу на те, що обов`язок здійснення стягувачем авансування витрат виконавчого провадження (ст. 37, 43 Закону України “Про виконавче провадження”) не ставиться у залежність від наявності фінансування у стягувача.

Крім того, суд вказав, що стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Миколаївська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/23 та постановити нове судове рішення про задоволення апеляційної скарги Миколаївської міської ради.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, наведеним Миколаївською міською радою у скарзі на дії державного виконавця та його постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Узагальнено апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- невиконання рішення суду, яке набрало законної сили. свідчить про неповноту виконавчих дій. що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень;

- державного виконавця було повідомлено стягувачем про те, що він позбавлений можливості здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню №76641354 у сумі 78 423,60 грн, оскільки за інформацією відділу бухгалтерського обліку Миколаївської міської ради, на реалізацію заходів щодо сплати судових витрат та здійснення авансування витрат виконавчого провадження, здійснення добровільного виконання судових рішень про стягнення тощо (що, в свою чергу передбачено Програмою економічного і соціального розвитку м. Миколаєва на 2024-2026 роки, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 23.12.2023 №27/9 зі змінами та доповненнями) на 2025 рік заплановано 380 000 грн. (залишок коштів на поточну дату відсутній, до кінця року з урахуванням помісячних лімітів залишилось 91 183,42 грн.); перерозподілу вказаних видатків (їх збільшення) у поточному бюджетному році не планується.

- аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №554, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції У країни від 02.04.2012 №512/5 та Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» свідчить про те, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження;

- отже, державний виконавець у даному випадку мав звернутися до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з проханням здійснити фінансування відповідних витрат даного виконавчого провадження за рахунок коштів державного бюджету;

- повертаючи без виконання стягувачу виконавчий документ, державний виконавець діяв із порушенням вказаного Закону, що не враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали;

- відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення;

- крім того, відповідні витрати державний виконавець міг покласти на ТОВ «ОКТАВИАН», як винної сторони;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України (справа № 3-368/2018(5259/18) скасував норму про сплату авансового внеску для виконання судових рішень, визнавши неконституційними положення ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VII.

Детальніше доводи Миколаївської міської ради викладені в її апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 07.07.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/23; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 04.11.2026 об 11:00 год. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

29.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому суб`єкт оскарження не погоджується з доводами останньої, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Миколаївської міської ради у повному обсязі.

У даному відзиві Ігульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві (далі також – Відділ ДВС) відтворює позицію, наведену у відзиві останнього на скаргу Міської ради на дії та постанову державного виконавця і зауважує, у тому числі, що відповідно до приписів п. 1 ст. 43, п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», Законом встановлено обов`язок стягувача здійснити авансування додаткових витрат. Однак, стягувач цього обов`язку не виконав, а відтак, порушень Закону з боку державного виконавця, при поверненні виконавчого документу без виконання, не було.

Відділ ДВС вважає, що доводи апелянта про те, що виконання рішення суду мало відбутись саме за рахунок коштів державного бюджету спростовуються безпосередньо вимогами ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові 23.01.2020 у справі №639/7347/17.

Щодо посилань стягувача на необхідність авансування витрат виконавчого провадження за рахунок коштів Державного бюджету України, то Відділ ДВС зазначає, що приписами чинного законодавства не передбачено авансування витрат виконавчого провадження в справах, в яких стягувачем є органи місцевого самоврядування, за рахунок коштів державного бюджету.

За твердженням суб`єкта оскарження, відсутність у скаржника коштів для сплати авансування витрат виконавчого провадження не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу та не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

На підтвердження своєї позиції Відділ ДВС посилається на висновки Верховного Суду, які наведені у постановах останнього при розгляді аналогічних правовідносин, а саме постанови: від 06.04.2026 у справі №915/2357/19, від 16.04.2026 у справі №915/1567/21, від 15.06.2026 у справі №915/666/20, відповідно до яких положення ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" стосується лише авансування витрат, які сплачувалися стягувачем під час пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому посилання апелянта на факт визнання даної норми неконституційною та її скасування Конституційним Судом України є безпідставним, враховуючи те, що у даному випадку стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 Закону України «Про виконавче провадження», що не є тотожним.

Додатково Відділ ДВС повідомив суд апеляційної інстанції про те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України №1461/5 від 27.05.2025 змінено підпорядкування Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у зв`язку з чим змінено назву відділу на Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

29.10.2026 для додаткового повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/23 апеляційним судом було розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду на веб-порталі “Судова влада України”.

У судове засідання 04.11.2026 жодний представник учасників судового процесу не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання; з огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою; матеріалів справи достатньо для її розгляду та прийняття рішення, враховуючи відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду даної справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції за відсутністю представників учасників справи №915/786/23.

В судовому засіданні 04.11.2026, відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як зазначалось вище, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2023 у справі №915/786/23 позов задоволено. Зокрема, зобов`язано ТОВ “ОКТАВИАН” усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 36, 2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по проспекту Богоявленському, будинок 22/3, м. Миколаїв. Стягнуто з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

На підставі вказаного рішення, яке набрало законної сили 03.11.2023, Миколаївській міській раді, як стягувачу, були видані накази від 08.11.2023 про примусове виконання цього рішення.

26.11.2024 на підставі заяви стягувача Миколаївської міської ради № 20827/02.02.01-22/02/3/24 від 11.11.2024 про направлення наказу до примусового виконання та відповідно до ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження” державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 76641354 по виконанню наказу господарського суду Миколаївської області від 03.11.2023 № 915/786/23. Боржнику надано 10 робочих днів для виконання рішення суду.

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.11.2024 року державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 164624 від 26.11.2024.

26.11.2024 відповідно до ст. 42 Закону України “Про виконавче провадження” та відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 300, 00 грн.

Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26.11.2024 року державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 164627 від 26.11.2024.

26.11.2024 відповідно до ст. 3, 27, 40 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ТОВ “ОКТАВИАН” в сумі 32 000, 00 грн.

Постанову про стягнення виконавчого збору від 26.11.2024 року державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 164626 від 26.11.2024.

10.12.2024 виходом головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В., в присутності заступника начальника відділу Гаїбова Р.В., головного державного виконавця Шелегей Т.В. за адресою м. Миколаїв проспект Богоявленський, 22/3 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, про що складено акт державного виконавця від 10.12.2024. Під час виходу застосовувалася фотозйомка, що підтверджується наявними в матеріалах справи фото.

12.12.2024 представником боржника ТОВ “ОКТАВИАН” адвокатом Руденко В.М. направлено на адресу Інгульського ВДВС адвокатський запит № б/н, в якому адвокат просив надати для ознайомлення матеріали виконавчого провадження, а 16.12.2024 представник ТОВ "ОКТАВИАН" адвокат Руденко В.М. ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, про що свідчить підпис адвокат Руденко В.М. на адвокатському запиті.

13.12.2024 відповідно до ст. 63, 75 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн., у якій зазначено “Зобов`язати боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередити про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення”.

Постанову про накладення штрафу від 13.12.2024 державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 174036 від 13.12.2024.

18.12.2024, у відповідь на адвокатський запит від 12.12.2024, головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального УМЮ (м. Одеса) Маніло Н.В. направлено представнику ТОВ “ОКТАВИАН” адвокату Руденко В.М. лист № 176308 від 18.12.2024.

12.03.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. направлено на адресу боржника ТОВ “ОКТАВИАН” вимогу виконавця № 31936 від 12.03.2025, в якій державний виконавець вимагав бути присутнім 27.03.2025 о 10:30 за адресою проспект Богоявленський, буд. 22/3 м. Миколаїв, для проведення виконавчих дій з метою виконання наказу № 915/786/23 від 03.11.2023 Господарського суду Миколаївської області.

27.03.2025 виходом головного державного виконавця Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. в присутності заступника начальника відділу Гаїбова Р.В., головного державного виконавця Шелегей Т.В. за адресою м. Миколаїв проспект Богоявленський, 22/3 встановлено, що рішення суду боржником не виконано, про що складено акт державного виконавця від 27.03.2025. Під час виходу застосовувалася фотозйомка, що підтверджується наявними в матеріалах справи фото.

27.03.2025 відповідно до ст. 63, 75 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 10 200,00 грн.

Постанову про накладення штрафу від 27.03.2025 державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 39243 від 27.03.2025.

27.03.2025 відповідно до ст. 18, 48, 56 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 47 600, 00 грн.

Постанову про арешт коштів боржника від 27.03.2025 державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом № 39244 від 27.03.2025.

02.05.2025 на запит про отримання інформації, що становить банківську таємницю, надійшла відповідь з АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, якою повідомлено, що за боржником зареєстровані відкриті рахунки у АТ КБ “ПРИВАТБАНК”, залишок коштів на рахунках становить 0,00 грн.

03.04.2025 відповідно вимог ч. 3 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н.В. направлено повідомлення № 41326 до Відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України.

03.04.2025 начальником Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко А.О. направлено до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подання про знесення приміщення № 41064/20.12-20, в якому Інгульський ВДВС з метою забезпечення фактичного виконання рішення та повідомлення стягувача про необхідність здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження на послуги щодо знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі для наступного укладення договору про надання послуг щодо знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі, просив надати інформацію про суму вартості зазначених послуг (суму майбутнього договору) щодо знесення об`єкта нерухомого майна по проспекту Богоявленському, 22/3 у м. Миколаєві, а саме земельна ділянка площею 36, 2 кв.м.

Відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.04.2025, наданої на подання від 03.04.2025 № 41064/20.12-20, за результатами комерційних пропозицій щодо розрахунку орієнтовної вартості послуг з обстеження об`єкту та виготовлення кошторисного розрахунку для подальшого демонтажу приміщення, розташовану за адресою пр. Богоявленський, 22/3 в м. Миколаєві, найнижчою за своєю ціною є пропозиція ТОВ “УКСИБСТРОЙ”, яка складає 4 515,00 грн.

07.04.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. направлено на адресу стягувача вимогу виконавця № 42237 від 07.04.2025, в якій державний виконавець просив у строк до 24.04.2025 провести додаткове авансування витрат виконавчого провадження в сумі 4 515,00 грн.

23.04.2025 стягувачем на депозитний рахунок Інгульського ВДВС у місті Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) перераховано грошові кошти в сумі 4 515, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 471 від 23.04.2025, яка подана органу ДВС згідно супровідного листа стягувача Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 784/02.02.01-40/02/012/25 від 25.04.2025.

Згідно укладеного договору від 30.06.2025 № Д-2025/11 виконавець Товариство з обмеженою відповідальністю “УКСИБСТРОЙ” зобов`язалось надати послуги з обстеження об`єкту з виготовлення кошторисного розрахунку для подальшого демонтажу за адресою: м. Миколаїв пр. Богоявленський, 22/3.

03.07.2025 відповідно до ст. 20 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. винесена постанова про призначення суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою призначено Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСИБСТРОЙ", який діє на підставі договору № Д-2025/11 від 30.06.2025, суб`єктом господарювання.

Постанову про призначення суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 03.07.2025 державним виконавцем направлено на адреси учасників виконавчого провадження та ТОВ “УКСИБСТРОЙ” супровідним листом №83365 від 03.07.2025.

07.07.2025 Управління договірної роботи та ресурсного забезпечення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 07.07.2025 повідомило Інгульський ВДВС у місті Миколаєві про проведення обстеження об`єкту, який підлягає знесенню, та надано проектно-кошторисну документацію, згідно якої зведений кошторисний розрахунок вартості розбирання будівлі складає 78 423, 60 грн.

08.07.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. направлено стягувачу Виконавчому комітету Миколаївській міській раді вимогу виконавця № 86021, в якій державний виконавець вимагав у строк до 29.07.2025 провести додаткове авансування витрат виконавчого провадження в сумі 78 423,60 грн, та роз`яснено положення п. 1 ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”.

30.07.2025 стягувачем виконавчим комітетом Миколаївської міської ради направлено на адресу Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) лист №20101/02.02.01-40/02/012/25 від 30.07.2025 “Про розгляд вимоги про здійснення авансування витрат виконавчого провадження”, в якому стягувач повідомив, що позбавлений можливості здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню №76641354, а також просив вжити заходи примусового виконання судового рішення.

06.08.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. на лист від 30.07.2025 надано відповідь №100602, якою роз`яснено положення п. 1 ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”, а також наслідки передбачені п. 4 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”. Також у листі №100602 від 06.08.2025 державним виконавцем зазначено, що станом на 06.08.2025 авансування витрат не здійснено, що унеможливлює продовження виконавчих дій, у зв`язку з чим державний виконавець повторно звернувся до стягувача з вимогою здійснити авансування витрат, необхідних для подальшого виконання судового рішення.

21.08.2025 стягувачем виконавчим комітетом Миколаївської міської ради направлено на адресу Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) лист №21954/02.02.01-40/02/012/25 від 21.08.2025 “Про розгляд вимоги про здійснення авансування витрат виконавчого провадження”, в якому стягувач повідомив, що позбавлений можливості здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню №76641354, а також просив вжити заходи примусового виконання судового рішення та здійснити фінансування відповідних витрат даного виконавчого провадження за рахунок коштів державного бюджету.

26.08.2025 головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. на лист від 21.08.2025 надано відповідь №111924, якою роз`яснено положення п. 1 ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”, а також наслідки передбачені п. 4 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”. Також у листі № 111924 від 26.08.2025 державним виконавцем зазначено, що станом на 26.08.2025 авансування витрат не здійснено, що унеможливлює продовження виконавчих дій, у зв`язку з чим державний виконавець повторно звернувся до стягувача з вимогою здійснити авансування витрат, необхідних для подальшого виконання судового рішення.

26.08.2025 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” головним державним виконавцем Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою встановлено, що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Враховуючи наведені вище обставини та зазначаючи, що постанова головного державного виконавця Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. від 26.08.2025 у виконавчому провадженні № 76641354 про повернення виконавчого документа стягувачу є незаконною, а дії державного виконавця – неправомірними, Миколаївська міська рада звернулась до господарського суду з відповідною скаргою на дії посадової особи органу ДВС.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваної ухвали, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги Миколаївської міської ради на дії та на постанову державного виконавця Відділу ДВС про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Умови і порядок виконання рішень судів регламентовані Законом України "Про виконавче провадження".

За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", серед іншого, визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

При цьому, положеннями чинного Закону України «Про виконавче провадження» встановлено таке поняття, як авансовий внесок у виконавчому провадженні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст. 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною 2 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

За положеннями абз. 1 ч. 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 ч. 1 цієї статті.

Згідно з п. 20 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.

Додаткове авансування витрат виконавчого провадження передбачає ст. 43 вказаного Закону.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

З метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем (ч. 2 ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”).

Умовами ч. 3 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, авансові внески стягувачів використовуються виконавцем для здійснення витрат виконавчого провадження.

При цьому, законодавцем передбачено обов`язкове авансування стягувачем витрат на вчинення виконавчих дій, саме з метою забезпечення фінансування витрат в діяльності органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Водночас, крім Закону України «Про виконавче провадження», фінансування виконавчого провадження також регулюється:

- Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження»;

- Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5;

- Порядком використання коштів виконавчого провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554.

Так, відповідно до п. 3 розділу І «Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, до видів витрат виконавчого провадження належать: послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах (п. 1 розділ ІІ).

Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п`яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження (п. 7 Розділу ІІ).

Згідно з п.п. 4, 5 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (далі – Інструкція №512/5) у разі потреби для проведення чи організації виконавчих дій виконавець має право залучити суб`єктів господарювання. Залучення виконавцем інших органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, фізичних осіб при примусовому виконанні рішень здійснюється у разі, якщо їх присутність може сприяти своєчасному й повному виконанню рішень.

Пунктом 1 розділу VI Інструкції №512/5 «Фінансування виконавчого провадження» (в редакції станом на момент винесення оспорюваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) встановлено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції №512/5 визначено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №512/5 передбачено, що авансові внески стягувачів використовуються виконавцем для здійснення витрат виконавчого провадження в порядку, визначеному пунктом 17 розділу VII цієї Інструкції.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554, відповідно до пп. 2 п. 2 якого, кошти використовуються органами державної виконавчої служби для організації та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а саме для оплати: послуг експертів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що наведеними нормами спростовуються доводи Міської ради про те, що виконання рішення суду у даному випадку мало відбутись лише за рахунок коштів державного бюджету.

Разом з тим, у даному випадку апеляційний суд зазначає, що порядок виконання рішень, у тому числі немайнового характеру, визначений ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження”.

Так, зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч. 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Здійснюючи аналіз ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження”, Верховний Суд висновував таке:

- якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 07.03.2025 у справі № 759/1382/19);

- обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки судове рішення хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та свідоме ухилення боржника від його виконання (постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 923/182/13-г, від 30.08.2018 у справі №916/4106/14, від 25.09.2020 у справі №924/315/17);

- відповідно до положень ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження” повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (постанови Верховного Суду від 25.09.2020 у справі №924/315/17, від 14.04.2021 у справі № 641/1933/19 та від 22.12.2021 у справі № 761/26280/17).

Судова колегія виходить з того, що при відкритті виконавчого провадження №76641354 (постанова державного виконавця від 26.11.2024) державний виконавець повідомив ТОВ «ОКТАВИАН» (боржника) про необхідність виконання рішення суду (шляхом усунення перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 36,2 кв. м. шляхом знесення нежитлового приміщення по проспекту Богоявленському, 22/3 протягом 10 робочих днів. Проте, вказана вимога боржником не виконана (відповідно акту державного виконавця від 10.12.2024), у зв`язку з чим, виконавцем винесено постанови від 13.12.2024 та від 27.03.2025, якими накладено на боржника штрафи у розмірі 5 100,00 грн та 10 200,00 грн відповідно.

Крім того, 27.03.2025 державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 47 600,00 грн. Однак, вказана постанова повернута без виконання, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках Товариства.

Також, державним виконавцем направлено до Відділення поліції №2 Миколаївського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області повідомлення №41326 від 03.04.2025 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.

Отже, державним виконавцем Відділу ДВС в межах виконавчого провадження №76641354 були вчинені необхідні дії, передбачені приписами ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження”, а саме: накладено на боржника штрафи за невиконання рішення без поважних причин та надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Водночас, судова колегія зазначає, що та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі. При цьому, оскільки судове рішення у цій справі хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених законом.

Тому, враховуючи те, що у даному випадку рішення у справі може бути виконане без участі боржника, державним виконавцем з метою вжиття заходів примусового виконання рішення, передбачених законом, було направлено до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подання № 41064/20.12-20 про знесення приміщення (самочинно збудованої нежитлової будівлі).

За результатами вжиття відповідних заходів у виконавчому провадженні визначено розмір витрат на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі (загальна вартість робіт, щодо знесення об`єкта складає 78 423,60 грн).

Тобто, державним виконавцем було дотримано і вимоги вищезазначеного Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження».

Отже, твердження апелянта про те, що судове рішення мало виконуватись у даному випадку виключно за кошти боржника є необґрунтованими.

З урахуванням наведеного, державним виконавцем направлено стягувачу (Міській раді) вимогу за вих. №86021 від 08.07.2025 щодо проведення у строк до 29.07.2025 додаткового авансування витрат виконавчого провадження в сумі 78 423,60 грн відповідно до проектно-кошторисної документації.

Вказане цілком узгоджується з приписами як Закону України «Про виконавче провадження», так і з положеннями Інструкції №512/5 та Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №554, що не спростовано апелянтом.

При цьому, судова колегія враховує, що місцевим господарським судом правильно визначено, що у даному випадку 4 515, 00 грн., які оплачені стягувачем згідно з платіжною інструкцією № 471 від 23.04.2025, - це вартість надання послуг з розрахунку вартості робіт з розбирання будівлі, а вартість самих робіт з розбирання будівлі становить 78 423, 60 грн.

В контексті вказаного апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначене авансування витрат виконавчого провадження у сумі 78 423,60 грн пов`язано саме з організацією та проведенням виконавчих дій, а саме: для розбирання самочинно збудованої нежитлової будівлі на земельній ділянці площею 36, 2 кв.м. по проспекту Богоявленському, 22/3 у м. Миколаєві. При цьому, призначення відповідних коштів – це авансувати ще не понесені у виконавчому провадженні витрати. Саме з цих коштів первісно і здійснюється фінансування всіх витрат, що виникають. Стягувач сплачує авансовий внесок уже під час звернення із заявою про примусове виконання рішення, додаючи до заяви квитанцію. Розмір авансового внеску чітко визначений Законом «Про виконавче провадження». Якщо сплачених коштів авансового внеску не досить для покриття витрат виконавчого провадження, в окремих випадках стягувачом здійснюється додаткове авансування цих витрат, що і відбулось у даному випадку.

При цьому, у вимозі від 08.07.2025 державним виконавцем стягувачу було роз`яснено положення п. 1 ст. 43 Закону України “Про виконавче провадження”, а також попереджено, що у разі невиконання вимоги державного виконавця у встановлений строк виконавчий документ буде повернуто стягувачу відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”.

У подальшому, Відділ ДВС декілька разів повідомляв Міську раду про неотримання авансування витрат виконавчого провадження на виконанням вимоги державного виконавця №86021 від 08.07.2025 (листи від 30.07.2025 №100602, від 06.08.2025 № 100602, від 26.08.2025 №111924), а також про те, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Стягувач, в свою чергу, зазначав про неможливість здійснити авансування витрат по виконавчому провадженню №76641354 (лист № 20101/02.02.01-40/02/012/25 від 30.07.2025, лист № 21954/02.02.01-40/02/012/25 від 21.08.2025), у зв`язку з відсутністю у нього коштів.

За такого, постановою головного державного виконавця Інгульського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Маніло Н. В. від 26.08.2025 виконавчий документ (наказ Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2023 у справі №915/786/23) було повернуто стягувачу.

Апеляційний суд зауважує, що ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначає підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, а стаття 39 цього ж Закону встановлює підстави, за наявності яких виконавче провадження повинно бути закінчено.

Як зазначено у висновках Верховного Суду у справі №916/922/16, порівняльний аналіз підстав зазначених процесуальних дій (повернення виконавчого документа та закінчення виконавчого провадження) свідчить про те, що, на відміну від підстав закінчення виконання, підстави повернення виконавчого документа не мають остаточного і незворотного характеру, в зв`язку з чим закон допускає повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання, як це передбачено у ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Тобто дії органу примусового виконання, визначені відповідно ст. 37 і 39 Закону, є різними за правовим змістом діями, вчиняються за наявності різних підстав і мають різні правові наслідки.

Наявність постанови про повернення виконавчого документу стягувачу означає, що наказ №915/786/23, виданий 08.11.2023, наразі відсутній на виконанні у Інгульському Відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оскільки повернутий особі, яка пред`явила його до примусового виконання.

Така дія державного виконавця вчинена цілком правомірно, враховуючи, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2020 у справі №639/7347/17.

При цьому, апеляційний суд наголошує на тому, що відсутність у скаржника коштів для сплати авансування витрат виконавчого провадження не свідчить про неправомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу та не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 15.06.2026 в тотожній справі №915/666/20, в якій суд касаційної інстанції поміж іншого вказав, що «… фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України додаткових витрат державного виконавця у випадку, коли стягувач стверджує про відсутність у нього коштів на авансування таких витрат, не відповідає приписам п. 20 ч. 3 ст. 18, ст. 42, ч. 1 ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження". Близькі за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06.04.2026 у справі №915/2357/19, від 16.04.2026 у справі №915/1567/21».

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, з урахуванням наведеного, апеляційна колегія вказує, що виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 08.11.2023 у справі №915/786/23 не закінчено і повернення виконавчого документа стягувачу, в даному випадку, не позбавляє останнього права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання у межах строку, встановленого статтею 12 Закону.

Апеляційна колегія критично ставиться до посилання Міської ради на рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 (справа №3-368/2018(5259/18), яким скасовано як неконституційне положення ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VII, оскільки ст. 26 вказаного Закону урегульовані дії, що стосуються початку примусового виконання рішення (зазначена стаття має саме таку назву). Так, частиною 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" було встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Однак, у даному випадку встановлено ( як зазначалось вище, правильно наголошено судом першої інстанції та підтримано суб`єктом оскарження), що стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене саме ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження", що не є тотожним, та взагалі не стосується авансового внеску за подачу виконавчого документа до виконання, обов`язковість сплати якого було визнано не конституційним та скасовано.

Зазначене цілком відповідає висновкам Верховного Суду, які наведені у постановах від 06.04.2026 у справі №915/2357/19, від 16.04.2026 у справі №915/1567/21, від 15.06.2026 у справі №915/666/20, в яких розглядались аналогічні правовідносини.

В силу приписів ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач зобов`язаний здійснити авансування додаткових витрат, що виникли у виконавчому провадженні вже після його відкриття, зокрема у зв`язку із залученням до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі

Судова колегія, проаналізувавши вимоги ст. ст. 37, 42, 43, 63 Закону України "Про виконавче провадження", вказує, що у державного виконавця Маніло Нонни Вадимівни були наявні підстави для винесення постанови про повернення стягувачу судових наказів від 08.11.2023 у справ №915/786/23 без виконання.

Апеляційний господарський суд не встановив, а апелянт не довів, які дії державним виконавцем у виконавчому проваджені №76641354 вчинено з порушеннями положень Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5 та приписів Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження», з урахуванням аргументів скарги боржника на дії державного виконавця.

При оцінці обсягу аргументів апелянта, суд зауважує, що у справі Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.

Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Водночас, статтю 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89).

Тому мотиви даної постанови зосереджено на основних доводах та вимогах учасників судового провадження, а також їх запереченнях.

З приводу решти доводів апелянта колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи були почуті судом апеляційної інстанції, однак не можуть бути підставою для задоволення його скарги та покладені в основу даної постанови, оскільки вони не спростовують висновків суду. Разом з тим, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є вмотивованою, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає нормам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено ухвалу з дотриманням норм процесуального права, що дає підстави для залишення ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/230 без змін, а апеляційну скаргу Миколаївської міської ради – без задоволення.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

У Х В А Л И В:

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/786/23 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 09.11.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Богацька Н.С.

Суддя Принцевська Н.М.