ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року
м. Одеса
Справа № 916/2265/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Філінюк І.Г.
суддів: Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання – Чеголя Є.О.
за участю:
Прокурор відділу - Кривельова Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026
по справі №916/2265/25
за позовом: Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби
до відповідачів:
1) Комунального некомерційного підприємства Одеської обласної клінічної лікарні Одеської обласної ради;
2) Приватного акціонерного товариства Виробничого об`єднання «Стальканат-Сілур»
про визнання договору недійсним та стягнення 558994,02 грн.
суддя суду першої інстанції – Бездоля Д.О.
місце винесення рішення: м. Одеса, Господарський суд Одеської області, пр.-т Шевченка, 29,
повний текст рішення складено та підписано: 29 червня 2026 року.
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року Заступник керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби до Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» та Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур», в якій просить суд:
- визнати недійсним договір про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів № 06/02 від 07.02.2017, укладений між Комунальним некомерційним підприємством «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» (правонаступник Комунальної установи «Одеська обласна клінічна лікарня») та Приватним акціонерним товариством «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур»;
- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» на користь Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» 558994,02 грн, а з Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради» одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 558994,02 грн стягнути в дохід держави.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірний договір був укладений між відповідачами за результатами процедури закупівлі, під час проведення якої відповідачем-2 було вчинено антиконкурентні узгоджені дії спільно з Товариством з обмеженою відповідальність «Сервіс Менеджмент», які призвели до спотворення результатів торгів, що встановлено рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Обґрунтування судового рішення.
В мотивах прийнятого судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України), оскільки антиконкурентна поведінка не завжди має мету завдати шкоди державі та не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 у справі № 916/2265/225 скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а судові витрати за подачу апеляційної скарги покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Одеської обласної прокуратури.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що приймаючи оскаржуване судове рішення, судом першої інстанції не було враховане те, що ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» та ТОВ «СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ», приймаючи участь у спірних відкритих торгах, розпочатих Комунальною установою «Одеська обласна клінічна лікарня», та маючи намір здобути у них перемогу, вступив у змову, узгодивши свою поведінку, яка беззаперечно вказує на те, що останнє мало виключну мету на здобуття перемоги у торгах будь-якою ціною, в порушення діючих норм законодавства, а саме ст. 42 Конституції України, положень ст. ст. 25, 32 ГК України, Законів України «Про захист економічної конкуренції» та «Про публічні закупівлі», та виключно на власних умовах щодо вартості робіт, що, у свою чергу, свідчить про вчинення ним дій, які прямо заборонені Законом, та наслідком яких стало укладання оспорюваного договору.
Отже, на думку прокурора ПрАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» умисно, бажаючи настання відповідних наслідків, вчинило оскаржуваний правочин з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (яка встановила правила здійснення публічних закупівель на засадах конкуренції, визначила механізм державного захисту та підтримання конкуренції) та інтересам суспільства (для забезпечення потреб якого здійснена закупівля).
Також, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що вказане порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення оспорюваного тендеру призвело до незабезпечення положень Конвенцій та підриву авторитету України.
Отже, на думку прокурора порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання публічних коштів, спричиняє істотну шкоду інтересам держави щодо здійснення права державної власності, тобто права держави володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах коштами, що належать їй як безпосередньо, так і через органи державної влади, і, як наслідок, не відповідає суспільному інтересу. Виконання зобов`язань за оскаржуваним правочином, укладеним із порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не відповідає принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.
Крім того, прокурор в апеляційній скарзі зазначає про те, що поведінка ПРАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» та ТОВ «СЕРВІС МЕНЕДЖМЕНТ» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.
Тому, на думку прокурора, договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, тендерні пропозиції яких не були відхилені, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ПРАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.
Крім того, скаржник зазначає про те, що кінцевим результатом застосування правових наслідків недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства при наявності умислу у однієї сторони відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України є стягнення коштів в дохід держави, то у даному випадку за наявності умислу лише у ПРАТ «ВО «СТАЛЬКАНАТ-СІЛУР» як сторони оспорюваного Договору та отримані ним 558 994,02 грн. за цим правочином повинні бути повернуті Комунальній установі «Одеська обласна клінічна лікарня», як іншій стороні договору, та у подальшому за рішенням суду стягуватися в дохід держави.
У зв`язку з чим скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
07.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Виробниче об`єднання «Стальканат-Сілур» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити Одеській обласній прокуратурі в особі Заступника керівника Одеської обласної прокуратури Мерімеріна Костянтина Геннадійовича у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026р. у справі 916/2265/25 без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
17.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 по справі №916/2265/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Філінюк І.Г. судді Аленін О.Ю., Принцевська Н.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026.
На момент надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/2265/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2265/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 по справі №916/2265/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
28.07.2026 матеріали справи №916/2265/25 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 по справі №916/2265/25.
Призначено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 по справі №916/2265/25 до розгляду на 03.11.2026 о 14:30 год.
В судовому засіданні 03.11.2026 Прокурор доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Інші представники сторін в судове засідання 03.11.2026 не з`явились.
Відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
03.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає рішення Господарського суду Одеської області в межах доводів та вимог апеляційної скарги, передбачених статтею 269 ГПК України.
Фактичні обставини справи встановлені судом.
За результатами проведення відкритих торгів UA-2016-12-29-000491а, замовник: відповідач-1, учасники: відповідач-2, ТОВ «Сервіс-Менеджмент», між відповідачами був укладений спірний договір від 07.02.2017 № 06/02 про закупівлю послуг код 33.12.1 – ремонтування та технічне обслуговування машин загальної призначеності (507500000-7-послуги з технічного обслуговування ліфтів). Також до договору контрагентами укладались додаткові угоди № 1-4, згідно з якими ціна договору змінювалась та становить 558994,02 грн (а.с. 26-29, т. 1).
На виконання умов договору відповідач-2 сплатив відповідачу-1 за послуги з технічного обслуговування ліфтів 558994,02 грн, що підтверджується доказами (а.с. 30-38, т. 1) та не заперечується відповідачами.
Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021 (а.с. 45-зворотна сторінка – 123, т. 1) визнано, що відповідач-2 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених відповідачем-1 на закупівлю ДК 021:2015:50750000-7 Послуги з технічного обслуговування ліфтів, ДК 016:2010:66.12.1 Ремонтування та технічне обслуговування машин загальної призначеності відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491а. В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним даного рішення органу АМК судом.
Прокурором доведені обставини наявності підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів у спірних правовідносинах, які підтверджується відповідними зверненнями і повідомленням прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідями на ці звернення.
Прокурор у цій справі не доводить, що внаслідок укладення спірного договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послуги неналежної якості.
Джерела права та позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, яка була чинною у період існування спірних відносин).
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (пункти 66 – 77) зазначив:
«Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма Цивільного кодексу України, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
Частиною 3 ст.228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.208 Господарського кодексу України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.»
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю послуг з технічного обслуговування ліфтів № 06/02 від 07.02.2017 та застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає наступне.
Для застосування приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (послуг з технічного обслуговування ліфтів) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, Прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Згідно з ст. 50, 51 Закону України “Про захист економічної конкуренції” порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У справі «Kurban v. Turkey» (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов`язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
Колегія суддів вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
З урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, судова колегія зазначає про невідповідність норми ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 вказав, що при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Так, рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021 визнано, що відповідач-2 вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491а.
Водночас, антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Натомість, у даній справі Прокурор прокурор в обґрунтування недійсності спірного правочину посилається на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого ч. 3 ст. 228 ЦК України. Як на доказ покликається виключно на вказане рішення органу АМК. Водночас прокурор не доводить у позові, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти, отримала послуги неналежної якості.
Також прокурор не доводить наявність інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю, як підстави для висновку про посягання особою на суспільні, економічні основи держави і суспільства за наслідками його укладення. Таким чином суд вважає, що прокурором не доведено, що укладенням спірного договору порушено принцип максимальної економії (придбання послуг на найбільш економічно вигідних умовах). За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.06.2026 у справі № 918/537/24).
Разом з тим, Прокурором не надано, а матеріали справи не містять доказів завдання збитків державі.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що відповідно до пункту 12 рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.08.2024 № 65/70-р/к у справі № 20-02/2021, Приватне акціонерне товариство Виробничого об`єднання «Стальканат-Сілур» було притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів відповідно до ідентифікатора закупівлі UA-2016-12-29-000491а.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, не є беззаперечним доказом наявності умислу у Товариства та завдання збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що Договір виконано в повному обсязі), а отже відсутні підстави для застосування у даному випадку ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Крім того, Прокурор стверджує про те, що у даному випадку очевидним є порушення інтересів держави в публічній сфері, оскільки вчинення Приватним акціонерним товариством Виробничого об`єднання «Стальканат-Сілур» анти конкурентних узгоджених дій, стали наслідком нівелювання мети публічної закупівлі – отримання товарів з максимальною економією та ефективністю, вільним змаганням суб`єктів господарювання, із залученням мінімального обсягу коштів.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку – добросовсної сторони правочину.
Апеляційний суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).
У справі, що переглядається, Прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (з Приватного акціонерного товариства Виробничого об`єднання «Стальканат-Сілур» на користь Комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна клінічна лікарня» Одеської обласної ради».
Разом з тим, застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у даній справі всупереч її прямим приписам свідчило б про перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону – стягнення з казенного підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд зазначає, що застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело б до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо Відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Даний висновок суду апеляційної інстанції також повністю відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.05.2026 у справі №910/6690/24, в межах якої також розглядався позов прокурора в інтересах держави замовника закупівлі та переможця закупівлі про визнання недійсним договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства внаслідок наявності рішення адміністративної колегії територіального органу Антимонопольного комітету України щодо антиконкурентних узгоджених дій, та про застосування наслідків недійсності вказаного правочину шляхом стягнення в дохід держави грошових коштів, сплачених за вказаним договором.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені Прокурором у цій справі позовні вимоги є необґрунтованими, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог через відсутність порушеного права держави та недоведеності вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про відмову у задоволенні позову, та не приймаються судом апеляційної інстанції з підстав, які зазначені вище.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Висновки суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури – залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 у справі №916/2265/25 – залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Одеську обласну прокуратуру.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.11.2026.
Головуючий суддя Філінюк І.Г.
Суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.