УХВАЛА
09 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 522/20976/19
провадження № 61-13468ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, та визнання права користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про виселення та вселення,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, та визнання права користування житловим приміщенням, в якому просив: визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право користування кімнатою АДРЕСА_1 .
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, про виселення та вселення, в якому просила: виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення кімнати АДРЕСА_1 , вселити ОСОБА_2 в житлове приміщення кімнати АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_1 з житлового приміщення кімнати АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_2 в житлове приміщення кімнати АДРЕСА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року залишено без змін.
У листопаді 2022 року особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2021 року у цій цивільній справі закрито.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 витрати на правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 16 000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року (провадження № 61-11503св25) касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року залишено без змін
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому просив зменшити суму витрат на правничу допомогу, стягнуту додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
24 березня 2026 року ОСОБА_5 також звернулася до апеляційного суду із заявою про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якій просила зменшити суму витрат на правничу допомогу, стягнуту додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 травня 2026 року клопотання ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_5 про зменшення суми витрат на правничу допомогу, стягнутої додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, повернуто заявникам.
14 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив постановити додаткову окрему ухвалу щодо ухвали Одеського апеляційного суду від 04 травня 2026 року.
На обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначив, що апеляційний суд не вирішив питання про постановлення окремої ухвали, якою мав довести до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області факт порушення адвокатом Лях І. Д. норм чинного законодавства України та правил адвокатської етики, а саме: використання ним в Приморському районному суді м. Одеси, Одеському апеляційному суді, Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду одного і того самого бланку ордера для представництва інтересів ОСОБА_2 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення залишено без задоволення.
15 жовтня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2026 року, справу в частині розгляду заяви про постановлення окремої ухвали суду направити до суду апеляційної інстанції. Вирішити питання судових витрат.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Як визначено у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Згідно з частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Цивільне процесуальне законодавство України визначає вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення суду. Додаткове рішення суду може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених вказаною статтею, і не може змінювати по суті основне рішення суду або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
У постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №761/32388/13 (провадження № 61-3251св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17 (провадження № 61-4050св19), від 13 липня 2022року у справі № 148/74/21, провадження № 61-317св22; від 22 лютого 2023 року у справі № 372/3463/21, провадження № 61-9018св22, від 30 липня 2025 року у справі № 448/1650/24, провадження № 61-3092св25 зроблено висновок щодо застосування статті 270 ЦПК України та вказано, що «додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав».
Суд не вправі під виглядом додаткового рішення змінити зміст рішення або вирішити нові питання, які не досліджувалися в судовому засіданні.
Окрема ухвала суду - це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала суду може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі №800/500/16 (провадження № 11-115бзаі18)).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком». Подібних висновків щодо застосування інституту окремої ухвали суду Верховний Суд дійшов у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23): у суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.
У даному випадку, враховуючи те, що цивільну справу вже розглянуто судами усіх інстанції, а також те, що заяву про ухвалення окремої ухвали подано позивачем на стадії вирішення питання про зменшення суми витрат на правничу допомогу вже після перегляду справи касаційною інстанцією, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав, які б указували на необхідність реагування суду у формі постановлення окремої ухвали.
При цьому апеляційний суд правильно звернув увагу ОСОБА_1 на те, що він не позбавлений права самостійно звернутись до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з відповідною скаргою на дії адвоката.
Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку доказам, наданим на підтвердження понесених витрат на правову допомогу та застосовано критерії розумності та реальності адвокатських витрат, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення суперечить вказаному правовому висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд ухвалив судове рішення відповідно до таких висновків, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, та визнання права користування житловим приміщенням та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, про виселення та вселення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник