ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 127/1120/25
провадження № 61-4127св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Шиповича В. В. (суддя-доповідач)
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Міхасішина І. В., Сопруна В. В., Стадника І. М., від 06 березня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. 10 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова (далі - ВНМУ ім. М. І. Пирогова) про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він з 01 вересня 2009 року перебуває в трудових відносинах із відповідачем.
3. 24 грудня 2024 року, засобами поштового зв`язку, він отримав повідомлення № 15 від 19 грудня 2024 року та наказ №859/к/тр від 18 грудня 2024 року, відповідно до якого його було звільнено з посади директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова з 19 грудня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
4. 26 грудня 2024 року він отримав повідомлення № 16 від 20 грудня
2024 року та наказ № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року, яким його було звільнено з посади лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова з 19 грудня
2024 року, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
5. Вважає обидва накази незаконними, такими що порушують його права і підлягають скасуванню.
6. Щодо наказу № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року зазначає, що його звільнення відбулось без погодження з Міністерством охорони здоров`я України, що є порушення пункту 19 розділу 5 Статуту ВНМУ ім. М. І. Пирогова. Також в акті службового розслідування від 12 грудня 2024 року відсутні дані про конкретне одноразове грубе порушення ним трудових обов`язків директора клініки. Комісія рекомендувала звільнення за пунктом 3 частини першої
статті 40 КЗпП, що суперечить підставі звільнення, вказаній в оскаржуваному наказі. Крім того, при видачі наказу № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року відповідач не врахував ступінь тяжкості проступку, заподіяну шкоду, обставини та попередню роботу працівника, а також причинний зв`язок між порушенням трудового обов`язку та негативними наслідками. Відповідач в наказі
№ 859/к/тр від 18 грудня 2024 року послався на акт розслідування від 12 грудня 2024 року без зазначення його номера. Із акту розслідування слідує, що порушення полягає в неналежному оформлені відряджень працівників у період з 01 січня по 26 квітня 2024 року, що не може бути розцінене як одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Крім того, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було накладено з порушенням вимог статті 148 КЗпП України, оскільки з дня останнього відрядження минуло понад шість місяців.
7. Щодо наказу № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року зазначає, що 19 грудня 2024 року був звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору та прийняттям на посаду працівника за основним місцем роботи. При цьому між ним та відповідачем не був укладений та належним чином оформлений строковий трудовий договір із зазначенням строку його перебування на посаді. Відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на виконання приписів, передбачених статтею 23 КЗпП України, та всупереч вимог закону прийняв нового працівника, не попередивши про це позивача.
8. Також відповідач 25 жовтня 2024 року видав наказ № 739/к/тр «Про скорочення чисельності та штату працівників Університетської клініки ВНМУ
ім. М. І. Пирогова» і 31 жовтня 2024 року позивачу було вручено попередження про звільнення у зв`язку зі скороченням. Водночас відповідач не надав йому будь-яких пропозицій щодо вакантних посад на новому робочому місці, що є порушенням статті 42 КЗпП України, особливо з огляду на переважне право залишитися на роботі, як батька багатодітної сім`ї. Прийом нових працівників у період скорочення можливий лише у виняткових випадках крайньої необхідності, чого у цьому випадку доведено не було.
9. Оскаржувані накази підписані не ректором, а виконуючим обов`язки ректора - проректором Андрушком І. І., яка не має чинного мовного сертифіката, що суперечить вимогам статті 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та постанові Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963. Вважає, що покладення на неї обов`язків ректора є безпідставним, а підписані нею
накази - юридично недійсними.
10. Також звертає увагу, що у період з 13 грудня 2024 року по 10 січня
2025 року він перебував на лікарняному.
11. Вказує, що внаслідок незаконного звільнення зазнав моральних страждань, які суттєво вплинули на його фізичне та психічне здоров`я. Зокрема, дії відповідача спричинили тривалий психологічний стрес, приниження, втрату впевненості в собі, тривогу щодо майбутнього працевлаштування, порушення сну, головні болі, зниження працездатності та загального стану здоров`я, втрату стабільного доходу, соціальних гарантій і суттєві фінансові труднощі для багатодітної сім`ї, репутаційні втрати - поширення сумнівів щодо його професійної доброчесності, зменшення довіри колег і роботодавців, соціальну ізоляцію, ускладнення стосунків із близькими та колегами, самообмеження та втрату звичного способу життя. Репутаційних втрат він зазнав не лише у
м. Вінниці, а й за його межами, що обмежило можливості подальшого працевлаштування. Постійний психологічний тиск та емоційне виснаження, викликані як самим звільненням, так і необхідністю захищати свої права в суді, значно вплинули на якість його життя. У грошовому виразі оцінює завдану йому моральну шкоду у 300 000 грн.
12. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати наказ № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року про звільнення як директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП та поновити його на цій посаді;
- скасувати наказ № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року про звільнення з посади лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова та поновити його на цій посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пироговаза період
з 19 грудня 2024 року до дня ухвалення судового рішення, розрахований на основі середньоденного заробітку в розмірі 3 273,71 грн, а також відповідну суму індексації, визначену на основі офіційних індексів споживчих цін на момент винесення рішення;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою лікаря-анестезіолога Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пироговаза період з 19 грудня 2024 року до дня ухвалення судового рішення, розрахований на основі середньоденного заробітку в розмірі 418,26 грн, а також відповідну суму індексації, визначену на основі офіційних індексів споживчих цін на момент винесення рішення;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, в складі судді Іщук Т. П., від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
14. Суд першої інстанції виходив з того, що наказ №859 к/тр від 18 грудня 2024 року про звільнення позивача з посади директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова вже скасований самим роботодавцем. Оскільки відповідач скасував оскаржений наказ та регламентував проведення виплат, трудові відносини, припинені цим наказом, відновлені, а підстави для скасування цього наказу ще й судом відсутні.
15. Суд не давав оцінку скасуванню оскарженого наказу, іншим підставам звільнення позивача та проведеним розрахункам з ним, в тому числі і виплатам після скасування наказу № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, зважаючи, що ці обставини є предметом спору в інших справах.
16. Щодо скасування наказу № 860/к/тр від 18 грудня 2025 року про звільнення з посади лікаря-анестезіолога, то суд врахував, що сторонами був обумовлений строк трудового договору, зокрема визначено, що позивач працює за сумісництвом лікарем-анестезіологом до прийняття основного працівника. Тобто, між сторонами був укладений строковий трудовий договір, який містив, зокрема й умови щодо строку його дії.
17. Оскільки на суміщувану позивачем посаду лікаря-анестезіолога був прийнятий постійний працівник - ОСОБА_2 , суд вважав законним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
18. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про скасування наказів та поновлення на роботі відмовлено, суд вказав, що не підлягають задоволенню і похідні від них вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
19. Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова.
Стягнуто з ВНМУ ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 878 552,68 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем основної роботи.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом.
Стягнуто з ВНМУ ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 29 087,80 грн, що становить середній заробіток за час вимушеного прогулу за місцем роботи за сумісництвом.
Стягнуто з ВНМУ ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
20. Апеляційний суд врахував, що відповідач, скасовуючи свій наказ
від 18 грудня 2024 року № 859/к/тр про звільнення позивача з роботи, не вирішив питання поновлення його на роботі та про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
21. Надаючи оцінку наказам про звільнення, апеляційний суд вказав, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади директора відповідачем у наказі не зазначено, за яке саме одноразове грубе порушення його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, а допущення працівником кількох дисциплінарних порушень протягом певного періоду часу не є одноразовим грубим порушенням у розумінні пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
22. Щодо звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога, то апеляційний суд врахував, що КЗпП України у редакції, на час звільнення ОСОБА_1 , не містив такої підстави розірвання трудового договору, як звільнення працівника-сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником. До того ж такого працівника не можна звільняти під час тимчасової непрацездатності.
23. Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд врахував середньоденний заробіток позивача на кожній із посад та тривалість вимушеного прогулу.
24. З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважав, що розмір грошової компенсації моральної шкоди, спричиненої порушенням трудових прав позивача, в сумі 10 000 грн буде відповідати засадам справедливості, добросовісності і розумності.
25. Щодо подальшого звільнення позивача на підставі наказу від 04 червня 2025 року № 373к/тр, апеляційний суд вважав, що видання цього наказу є зловживанням правом з боку роботодавця, а звільнення ОСОБА_1 цим наказом на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26. У касаційній скарзі ВНМУ ім. М. І. Пирогова просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року, залишивши в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. 27 березня 2026 року ВНМУ ім. М. І. Пирогова подав касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року.
28. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 127/1120/25. Зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року про стягнення із ВНМУ ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині, яка перевищує розмір заробітної плати позивача за один місяць.
29. У червні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
30. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
31. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4360/18, від 03 квітня 2020 року справі № 592/14598/18,
від 11 листопада 2020 року у справі № 686/27915/18, від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20,
від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, від 26 червня 2024 року у справі № 490/4815/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
32. Вказує, що апеляційний суд безпідставно переоцінив докази у справі та надав правову оцінку наказу відповідача № 373 к/тр від 04 червня 2025 року, яким було скасовано наказ про звільнення позивача та змінено підставу звільнення на скорочення штату. Наголошує, що цей наказ як і законність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є предметом спору в іншій справі.
33. Зауважує, що апеляційний суд не врахував положення статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким передбачено можливість звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності із перенесенням дати звільнення на перший робочий день.
34. Посилається на те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральних страждань, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності звільнення позивача, фактично підмінивши дискреційні повноваження роботодавця власною оцінкою обставин дисциплінарного проступку.
35. Стверджує, що суд апеляційної інстанції проігнорував умови строкового трудового договору позивача як лікаря-анестезіолога. Звільнення сумісника у зв`язку з прийняттям постійного працівника автоматично тягне за собою припиненням строкового договору та не вважається звільненням з ініціативи роботодавця і не вимагає попередження.
36. Наголошує, що апеляційний суд помилково визначив середньоденний заробіток позивача за період серпень-вересень, замість листопад-грудень
2024 року, оскільки датою звільнення позивача є 21 лютого 2025 року (наказ № 373 к/тр від 04 червня 2025 року) і позивач не працював у січні 2025 року у зв`язку з перебуванням на лікарняному.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
37. У травні 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що оскільки на дату звільнення перебував на лікарняному, тому його звільнення в цей період суперечить частині третій статті 40 КЗпП України. Зауважує, що зазначені в акті службового розслідування порушення виключають звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а зміна підстави та дати звільнення під час розгляду справи в суді є зловживанням правом, оскільки спрямована на створення вигляду дотримання законодавства. Вказує, що матеріали справи не містять доказів проведення належних розрахунків та фактичного його поновлення на роботі після скасування наказу № 859 від 18 грудня 2024 року. Стверджує, що трудовий договір про роботу на посаді лікаря-анестезіолога до прийняття основного працівника не відповідає вимогам статті 23 КЗпП України. Звертає увагу, що відповідач, не погоджуючись з розміром стягнутого середнього заробітку, помилково посилається на наказ № 373к/тр від 04 червня 2025 року, яким змінено дату звільнення, при цьому постанова апеляційного суду вже частково виконана відповідачем.
Обставини справи, встановлені судами
38. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 742 від 29 грудня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова з 02 січня 2019 року на підставі строкового трудового договору (контракту) терміном на п`ять років, укладеного у зв`язку з обранням його на цю посаду на конкурсних засадах.
39. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 371 к/тр від 09 червня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення на 0,25 ставки за строковим трудовим договором за сумісництвом з 01 липня 2023 року до прийняття основного працівника.
40. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 156/к/тр від 01 березня 2024 року ОСОБА_1 продовжено термін роботи на посаді директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова, як переобраного за конкурсом на умовах контракту з 01 березня 2024 року до 28 лютого 2029 року.
41. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова «Про створення комісії з проведення службової перевірки та відсторонення від роботи працівника Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова» № 672/к/тр від 27 вересня 2024 року, ОСОБА_1 відсторонено від виконання посадових обов`язків директора Університетської клініки ім. М. І. Пирогова без збереження заробітної плати.
42. За результатами проведеного службового розслідування (перевірки) комісія вирішила рекомендувати ректору закладу вищої освіти застосувати до директора Університетської клініки ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення із займаної посади.
43. Зі змісту акта службового розслідування (перевірки) № 269 від 12 грудня 2024 року вбачається, що комісія вважала встановленим неодноразове порушення позивачем трудового законодавства, зокрема:
- виплату заробітної плати за невідпрацьований час;
- недотримання встановлених чинним законодавством трудових гарантій в частині порівняння денного заробітку, що склався в місяці перебування у відрядженні із середнім заробітком;
- незабезпечення контролю за дотриманням вимог статті 121 КЗпП України щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях, що призвело до недоотримання працівниками Університетської клініки доходу в сумі
5 100 грн і зайвого нарахування та виплати зарплати в сумі 3 696,46 грн.
44. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 849/к/тр від 16 грудня 2024 року, ОСОБА_2 , асистента кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів на 0,75 ставки, переведено на посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 0,5 ставки з 20 грудня 2024 року за основним місцем роботи.
45. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, ОСОБА_1 , директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова, звільнено з роботи 19 грудня 2024 року за грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та припинено дію контракту від 01 березня 2024 року.
46. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 , лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом, звільнено з роботи з 19 грудня 2024 року у зв`язку із закінченням строкового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
47. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова «Про зміну дати та підстави звільнення ОСОБА_1 » № 373 к/тр від 04 червня 2025 року скасовано наказ ВНМУ
ім. М. І. Пирогова від 18 грудня 2024 року, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова.
Внесено зміни до наказу № 888/к/тр від 27 грудня 2024 року і доповнено його пунктом 1.142, а саме: звільнити ОСОБА_1 , директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова, з роботи 21 лютого 2025 року (дата звільнення яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності) у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України та припинити дію контракту від 01 березня 2024 року.
Внесено зміни до наказу № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року та викладено його в новій редакції, а саме: звільнити ОСОБА_1 , лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова на 0,25 ставки за сумісництвом, з роботи 21 лютого 2025 року (дата звільнення яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності) у зв`язку із закінченням строкового трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
48. Згідно з довідкою про доходи ВНМУ ім. М. І. Пирогова від 03 лютого
2025 року № 230 нарахований ОСОБА_1 дохід за 2024 рік, з урахуванням утриманих податків, становить 668 157,59 грн. Зокрема, за січень 44 393,84 грн; за лютий 58 081,40 грн; за березень 58 081,40 грн; за квітень 58 011,97 грн; за травень 56 081,40 грн; за червень 82 743,60 грн; за липень 36 046,02 грн; за серпень 57 603,23 грн; за вересень 56 196,46 грн; за жовтень 1 031,78 грн; за листопад 14 500,19 грн; за грудень 145 386,30 грн.
49. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 не працював за основним місцем роботи, оскільки наказом № 672/к/тр від 27 вересня 2024 року його було відсторонено від виконання посадових обов`язків директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова без збереження заробітної плати.
50. Наказом ВНМУ ім. М. І. Пирогова від 13 листопада 2024 року № 772/к/тр «Про внесення змін до наказу № 768/к/тр від 11 листопада 2024 року» виконання обов`язків директора Університетської клініки було покладено на медичного директора цієї ж установи Стопінчука О. В. з 13 листопада
до 09 грудня 2024 року на час відсторонення від виконання посадових обов`язків директора Університетської клініки.
51. Згідно з довідкою про доходи ВНМУ ім. М. І. Пирогова від 03 лютого
2025 року № 229 нарахований ОСОБА_1 дохід за 2024 рік за сумісництвом, з урахуванням утриманих податків, становить 81 441,10 грн. Зокрема, за січень 7 222,95 грн; за лютий 7 222,95 грн; за березень 7 222,95 грн; за квітень
7 439,07 грн; за травень 7 222,95 грн; за червень 8 370,11 грн; за липень
4 082,54 грн; за серпень 5 474,76 грн; за вересень 7 222,95 грн; за жовтень 5 274,66 грн; за листопад 2 642,38 грн; за грудень 12 042,10 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
52. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
53. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
54. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
55. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
56. Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
57. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
58. Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі
№ 752/3341/19 вказав, що важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне керування роботою установи, ослаблення контролю за роботою підлеглих тощо.
59. Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
60. Згідно з частинами першою-другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
61. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що за загальним правилом, у трудових спорах саме відповідач (роботодавець) має доводити законність звільнення працівника, а статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (див. постанови Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 761/6973/23, від 15 жовтня 2025 року у справі № 757/26553/21).
Щодо позовних вимог про скасування наказу про звільнення з посади директора університетської клініки, поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням з цієї посади
62. У розглядуваній справі апеляційний суд правильно виходив з того, що зазначені в акті службового розслідування (перевірки) № 269 від 12 грудня 2024 року факти порушень, які стали підставою для звільнення ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для звільнення за пунктом 1 частини першої
статті 41 КЗпП України (за одноразове грубе порушення), з огляду на те, що за висновками комісії мало місце не одноразове грубе порушення, а систематичне невиконання без поважних причин (у період січень-жовтень
2024 року) директором університетської клініки трудових та функціональних обов`язків, покладених на нього законодавством, статутом, положенням про університетську клініку, умовами контракту та посадовою інструкцією.
63. Крім того, в акті службового розслідування (перевірки) № 269
від 12 грудня 2024 року комісія, посилаючись на систематичне невиконання позивачем без поважних причин його трудових обов`язків директора та рекомендуючи застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із займаної посади, виходила саме із положень пункту 3
частини першої статті 40 КЗпП України, а не пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Отже комісія фактично вказувала на наявне, на її думку, тривале «неналежне керування» директором роботою університетської клініки.
64. За цих обставин, вирішуючи питання про законність наказу ВНМУ
ім. М. І. Пирогова № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність роботодавцем підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а у самому наказі про звільнення не зазначено за яке саме одноразове грубе порушення керівника притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням такого виду стягнення, як звільнення з роботи.
65. Питання притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків, у тому числі за систематичне невиконання/неналежне виконання цих обов`язків, не може бути перекладено на суд, оскільки є виключною компетенцією роботодавця, а суд перевіряє доведеність підстав для застосування до працівника того чи іншого виду дисциплінарного стягнення, а також дотримання порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Тобто суд не вправі на свій розсуд визначати, яке саме із перелічених порушень, допущених, за твердженням роботодавця, у різні періоди часу, може бути підставою для звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Наведене в повній мірі узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21,
від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19.
66. Водночас колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскарженій постанові помилково вдався до правової оцінки законності наступного, після скасування роботодавцем наказу
№ 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та включив в свою постанову висновки про те, що дії відповідача щодо видання наказу від 04 червня
2025 року № 373к/тр є зловживанням правом, а звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.
67. Формулюючи такі висновки, апеляційний суд не врахував, що наказ
від 04 червня 2025 року № 373к/тр не є предметом оскарження у розглядуваній справі, на що правильно звертав увагу суд першої інстанції у своєму рішенні.
68. Більш того, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області
від 04 серпня 2025 року позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про зміну (доповнення) позовних вимог шляхом, зокрема, визнання незаконним та скасування наказу № 373 к/тр від 04 червня 2025 року, після чого
ОСОБА_1 у серпні 2025 року подав окремий позов до ВНМУ
ім. М. І. Пирогова про визнання незаконним та скасування наказу № 373 к/тр
від 04 червня 2025 року і цивільна справа № 127/25139/25 за цим позовом перебуває на розгляді в суді першої інстанції.
69. Отже, позивач на час вирішення справи судами попередніх інстанцій вважався звільненим з посади директора університетської клініки з 21 лютого 2025 року на підставі наказу № 373 к/тр від 04 червня 2025 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України і законність цього звільнення є предметом оцінки судів в справі № 127/25139/25.
70. Встановивши, що звільнення позивача наказом № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України було незаконним і роботодавець самостійно скасував цей наказ, але в подальшому звільнив працівника наказом № 373 к/тр від 04 червня 2025 року з іншої дати та з іншої правової підстави, апеляційний суд, в межах розглядуваної справи, ухвалюючи постанову від 06 березня 2026 року, не міг поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова.
71. В цьому випадку трудові права позивача, які були порушені незаконним звільненням на підставі наказу № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, мають бути поновлені шляхом відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період між першим та другим звільненням.
72. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 червня 2022 року у справі № 202/1705/20.
73. Оцінка правомірності наказу № 373 к/тр від 04 червня 2025 року та законності звільнення позивача з 21 лютого 2025 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України має бути надана судами у справі № 127/25139/25, як і наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2025 року.
74. Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період між першим і другим звільненням, колегія суддів виходить з того, що у період з 19 грудня 2024 року по 20 лютого 2025 року кількість робочих днів, які припадають на період вимушеного прогулу, становить 46, а середньоденна заробітна плата позивача за відповідний період, який передував незаконному звільненню наказом № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, визначена апеляційним судом у розмірі 2 780,23 грн.
75. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню у розглядуваній справі у зв`язку із незаконним звільненням наказом № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, становить 127 890,58 грн (із розрахунку 46 * 2 780,23 грн).
76. Доводи ВНМУ ім. М. І. Пирогова про те, що апеляційний суд мав визначати середньоденний заробіток позивача за основним місцем роботи з врахуванням його звільнення 21 лютого 2025 року наказом № 373 к/тр
від 04 червня 2025 року, є помилковими.
77. У розглядуваній справі, встановивши незаконність звільнення позивача у грудні 2024 року, і враховуючи, що ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов`язків директора університетської клініки з жовтня по грудень 2024 року без збереження заробітної плати, апеляційний суд правильно визначив середньоденний заробіток за період серпень-вересень 2024 року.
78. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
79. Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги ВНМУ
ім. М. І. Пирогова про те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральних страждань, оскільки встановлений апеляційний судом факт порушення трудових прав позивача є підставою для компенсації моральної шкоди за статтею 2371 КЗпП України.
80. Верховний Суд не вбачає підстав для зменшення визначеного апеляційним судом розміру відшкодування моральної шкоди, а позивач судові рішення в касаційному порядку не оскаржує.
Щодо позовних вимог про скасування наказу про звільнення з посади лікаря-анестезіолога, поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням з посади лікаря-анестезіолога
81. Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення».
82. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
83. У постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц,
від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 Верховний Суд констатував, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
84. У справі, що переглядається, встановлено, що наказом ВНМУ
ім. М. І. Пирогова № 371 к/тр від 09 червня 2023 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення на 0,25 ставки за строковим трудовим договором за сумісництвом з 01 липня 2023 року до прийняття основного працівника.
85. Відмовляючи в позові у цій частині, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що трудовий договір, за яким позивач працював на посаді лікаря-анестезіолога є строковим, а строк, на який він укладений, обумовлений конкретною подією - прийняттям на цю посаду основного працівника.
86. Звільненню позивача з посади лікаря-анестезіолога передувало видання відповідачем наказу № 849/к/тр від 16 грудня 2024 року, згідно з яким на цю посаду було прийнято (переведено) постійного працівника - ОСОБА_2 ..
87. З огляду на ці обставини правильним є висновок міського суду про відсутність передбачених законом підстав для поновлення позивача на посаді лікарі-анестезіолога, які він обіймав за строковим трудовим договором.
88. Висновки суду першої інстанцій в цій частині узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 274/1525/18.
89. Внесення у 2022 році змін до статті 431 КЗпП України, яка визначає випадки розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), а також до статті 1021 КЗпП України, щодо оплати праці за сумісництвом, не скасовує передбаченої пунктом 2
частини першої статті 36 КЗпП України підстави припинення трудового договору.
90. Суд першої інстанції правильно вказав, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, в розумінні цього Кодексу, не є розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18.
91. ОСОБА_1 був обізнаний з умовами, на яких його було прийнято на посаду лікаря-анестезіолога, погодився з ними та мав усвідомлювати строковий характер цієї роботи.
92. Щодо звільнення з роботи під час тимчасової непрацездатності, то колегія суддів враховує, що відповідач наказом № 373 к/тр від 04 червня
2025 року самостійно змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-анестезіолога, визначивши такою датою перший робочий день, за днем закінчення тимчасової непрацездатності працівника.
93. Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 757/459/24 вже наголошував, що у випадку зміни дати звільнення у зв`язку зі звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом.
94. Оскільки підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога відсутні, не підлягають задоволенню і похідні від них вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на цій посаді.
95. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про звільнення з посади лікаря-анестезіолога, поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням з посади лікаря-анестезіолога.
96. Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
97. Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
98. Виконання постанови апеляційного суду, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити з врахуванням цієї постанови Верховного Суду.
Керуючись статтями 2, 400, 409, 410, 412, 413, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Вінницького національного медичного університету
ім. М. І. Пирогова задовольнити частково.
2. Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
3. Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за посадою директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова змінити, виклавши п`ятий абзац резолютивної частини постанови в такій редакції:
«Стягнути з Вінницького національного медичного університету
ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за посадою директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова за період з 19 лютого 2024 року по 20 лютого 2025 року у розмірі 127 890,58 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».
4. Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року в частині надання правової оцінки наказу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова № 373 к/тр від 04 червня 2025 року змінити, шляхом виключення із мотивувальної частини постанови висновків суду про те, що дії Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова щодо видання наказу від 04 червня 2025 року № 373к/тр є зловживанням правом, а звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.
5. Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення Університетської клініки Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за посадою лікаря-анестезіолога скасувати, залишивши в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а також про відмову у задоволенні вимоги про скасування наказів № 859/к/тр від 18 грудня 2024 року, № 860/к/тр від 18 грудня 2024 року.
6. Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року в частині вирішення питання про судові витрати змінити, виклавши одинадцятий абзац резолютивної частини постанови в такій редакції:
«Стягнути з Вінницького національного медичного університету
ім. М. І. Пирогова на користь держави судовий збір за подання позову в розмірі 1 278,90 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі - 1 918,35 грн».
7. Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду
від 06 березня 2026 року, з врахуванням змін внесених цією постановою Верховного Суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:
В. В. Шипович І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк