КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 листопада 2026 року Київ справа №826/4759/16
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» до Міністерства оборони України, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, про зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» до Міністерства оборони України, третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, у якому, з урахуванням уточнень, позивач просив суд:
- зобов`язати Міноборони прийняти рішення, яким припинити КЕВ м. Біла Церква займатися господарською діяльністю за видом: вирощування зернових та технічних культур, код 01.11.0.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016, позов задовольнив: зобов`язав Міноборони прийняти рішення, яким припинити КЕВ м. Біла Церква займатися господарською діяльністю за видом: вирощування зернових та технічних культур, код 01.10.0.
Постановою Верховного Суду від 19.09.2019 касаційну скаргу Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква задоволено: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 скасовано; справу за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» до Міністерства оборони України, третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква, про зобов`язання вчинити дії направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2019 прийнято справу до розгляду, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
11.09.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.09.2024 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На обґрунтування позовних вимог ДП МОУ «Білоцерківський військовий торг» зазначив, що Міноборони безпідставно надав КЕВ м. Біла Церква дозвіл на вирощування зернових та технічних культур, на підставі якого останній уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Солоха-Н» (далі ТОВ «Солоха-Н») договір «Про організацію співпраці» (про тимчасове користування земельної ділянки площею 1868 га в межах Триліської сільської ради Фастівського району Київської області).
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв правомірно, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, наголошує на відсутності порушень прав, свобод та інтересів позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення.
Свої письмові пояснення по справі, в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог, надано третьою особою.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Так, як вбачається з матеріалів справи, Міноборони рішенням від 02 серпня 2011 року №9349/з ДП МОУ «Білоцерківський військовий торг» надало дозвіл на використання частини земель Великополовецького учбового центру в межах Триліської сільської ради Фастівського району Київської області площею 1868 га (військова частина НОМЕР_1 ) терміном на п`ять років для вирощування сільськогосподарських культур та заготівлі сіна (кормів) для тваринництва, а рішенням від 05 грудня 2011 року № 15575/з збільшило такий термін до 2021 року.
Разом з цим, згідно з протоколом наради від 24 вересня 2013 року № 53 Міністр оборони України за результатами проведеної наради керівного складу органів військового управління Міноборони та Генерального штабу Збройних сил України з питань використання земель оборони для сільськогосподарських цілей доручив Генеральному штабу Збройних Сил України спільно з Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України: визначити кількість та площі земельних ділянок, які можливо використовувати для надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції; укласти договори за цінами на рівні середньому у даному регіоні; військовим частинам, у яких можливо укладання договорів щодо надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, отримати свідоцтва про реєстрацію військових частин, як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України, у порядку, визначеному наказом Міністра оборони України від 12 листопада 2007 року № 635.
На підставі зазначеного доручення 10 вересня 2014 року між КЕВ м. Біла Церква та ТОВ «Солоха-Н» було укладено Договір № 203 «Про організацію співпраці» (далі Договір № 203), відповідно до п. 1.1. якого з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності та для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності КЕВ м. Біла Церква, сторони домовилися про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використання земель, які надані КЕВ м. Біла Церква в безстрокове користування, а також можливостей, сил і засобів ТОВ «Солоха-Н» спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових та технічних культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.
З матеріалів справи також убачається, що Господарський суд Київської області рішенням від 10 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2016 року та Вищого господарського суду України від 28 вересня 2016 року, визнав недійсним Договір № 203.
За позицією судів господарської юрисдикції, Договір № 203 фактично є договором оренди земельної ділянки, а тому його положення не відповідають нормам законодавства України про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони, зокрема, ст. 1, 7 Закону України від 21 вересня 1999 року № 1076-XIV «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», Закону України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», п. 3 ч. 5 ст. 20, ч. 2 ст. 65, ч. 4 ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 9, 14 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні сили України», ч. 1 ст. 4 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1345-IV «Про використання земель оборони», що є підставою для визнання такого договору недійсним. При цьому суди зазначили, що рішення щодо земельної ділянки, розташованої на території військової частини НОМЕР_1 , оренда якої фактично була предметом спірного договору, не приймалось. У свою чергу, КЕВ м. Біла Церква не надано право розпоряджатися спірними землями, які їм передані згідно актів приймання передачі. Дане право (розпоряджатися) належить виключно за рішенням (погодженням) відповідних посадових осіб Міноборони, органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 03 листопада 2009 року Департамент економічної та господарської діяльності Міноборони видав КЕВ м. Біла Церква свідоцтво про реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, за реєстраційним № 774.
10 жовтня 2013 року Департамент фінансів Міноборони у вказаному вище свідоцтві зареєстрував зміни видів господарської діяльності, дозволених КЕВ м. Біла Церква, а саме вирощування зернових та технічних культур (код 01.11.0).
У подальшому, 08 листопада 2015 року Департамент фінансів Міноборони видав КЕВ м. Біла Церква свідоцтво про реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, за реєстраційним № 774 (далі Свідоцтво про реєстрацію), відповідно до якого одним із видів дозволених видів господарської діяльності є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11).
Вважаючи, що 10 жовтня 2013 року Департамент фінансів Міноборони протиправно та незаконно надав КЕВ м. Біла Церква право займатися таким видом господарської діяльності, як вирощування зернових та технічних культур (код 01.11.0), ДП МОУ «Білоцерківський військовий торг» звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Повертаючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд, у тому числі, вказав, що Міноборони та КЕВ м. Біла Церква неодноразово звертали увагу на відсутність порушених прав ДП МОУ «Білоцерківський військовий торг». Зокрема, за позицією скаржників, спірним свідоцтвом не порушені права та інтереси позивача, а тому в нього не виникло права на судовий захист. Однак суди не надали правової оцінки таким аргументам учасників справи.
У контексті зазначеного, суд звертає увагу, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2. статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звернутися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суду України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який : а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Основного Закону право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Виходячи із системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи, зазначене в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов`язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
Предметом позову у даній справі є вимога про зобов`язання Міноборони прийняти рішення, яким припинити КЕВ м. Біла Церква займатися господарською діяльністю за видом: вирощування зернових та технічних культур. Однак, позивач не зазначає, яким чином неприйняття такого рішення відповідачем порушує його права чи інтереси.
За результатами опрацювання повідомляється, що відповідно до Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах, затвердженого наказом Міноборони від 27.11.2017 №625 (зі змінами), КЕВ м. Біла Церква включений до реєстру військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах (дата реєстрації 08.11.2015, реєстраційний номер 774) з виданою Свідоцтва з дозволеними видами господарської діяльності, зокрема, Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11).
За період з 08.11.2015 по теперішній час зміни до переліку видів господарської діяльності, дозволених КЕВ м. Біла Церква, не вносились, що підтверджується копією листа Департаменту фінансів Міноборони.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» (станом на час подання позовної заяви), господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
Згідно ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, порядок реєстрації військових частин як суб`єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.
У свідоцтві КЕВ м. Біла Церква зазначені тільки ті види діяльності, які дозволені Кабінетом Міністрів України.
У зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку, що КЕВ м. Біла Церква має права та повноваження на здійснення господарської діяльності за видом вирощування зернових та технічних культур на підставі Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».
При цьому, наявність цього коду діяльності у КЕВ м. Біла Церква не порушує права та інтереси ДП МОУ «Білоцерківський військовий торг».
Здійснення чи не здійснення позивачем будь-якої діяльності на земельних ділянках, жодним чином не залежить від наявності чи відсутності у КЕВ м. Біла Церква коду діяльності 01.11.0. (вирощування зернових та технічних культур).
А тому, наявність цього коду діяльності у третьої особи не порушує та не може порушувати права та інтересів позивача.
Позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які були порушені та мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову, оскільки позивач не обґрунтував свій індивідуальний інтерес, інтерес його членів.
Відповідного до рішення Конституційного Суду від 01 грудня 2014 року у справі № 1-10/2004 визначено розуміння законного інтересу та встановлено, що законний інтерес відбиває легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правого регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним благом.
Враховуючи зазначене розуміння правової категорії законного інтересу, та зважаючи на наведені вище приписи процесуального законодавства в частині можливості його захисту в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що обґрунтованою підставою для звернення до суду із позовними вимогами, які заявляються позивачем, міг би бути порушений законний інтерес фізичної або юридичної особи, громадської організації, в межах відповідних правовідносин.
Проте оскільки, як вже зазначалось, позивачем не було надано до суду доказів існування будь-яких правовідносин між ним та відповідачем у сфері реалізації ними наданих законом повноважень, як і доказів порушення його законних інтересів діями або бездіяльністю відповідача, у суду відсутні правові підстави для розгляду по суті заявлених позовних вимог, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 826/9148/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 21.02.2021 у справі №233/3516/18-ц, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову – відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.