ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141288642

Озвучення тимчасово недоступне

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 990/225/26

адміністративне провадження № П/990/225/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Кашпур О. В., Смоковича М. І., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/225/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" подав 04.06.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 06.05.2026 № 175/ас-26 «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)»;

- зобов`язати Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

ІІ. Обставини справи.

Указом Президента України від 23.01.2012 № 29/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва строком на п`ять років, Указом Президента України від 07.09.2018 № 272/2018 - призначено на посаду судді цього суду.

Рішенням Голови Верховного Суду від 16.11.2022 № 526/0/149-22 ОСОБА_1 відряджено для здійснення правосуддя до Київського районного суду міста Одеси з 21.11.2022.

Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах (далі - Конкурс).

До Комісії звернувся ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в Конкурсі як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років.

ВККС рішенням від 04.03.2024 № 147/ас-24 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішенням Комісії від 11.09.2024 № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу та визначено черговість етапів його проведення: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Рішенням Комісії від 21.10.2024 № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 20.01.2025 № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 17.04.2025 № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рішенням ВККС від 02.07.2025 № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії Конкурсу, зокрема Одеський апеляційний суд.

Від позивача надійшла заява про намір претендувати на посаду судді Одеського апеляційного суду.

Рішенням Комісії від 30.07.2025 № 143/зп-25 визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів, серед іншого, Одеського апеляційного суду проводить постійна колегія № 4 ВККС.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01.08.2025 доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_2 .

За результатами спеціальної перевірки ОСОБА_3 уповноважені працівники секретаріату Комісії склали довідку від 09.12.2025 № 21.2-707/25.

У вказаній довідці зазначено, що запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, у довідці вказано, що з наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає ОСОБА_3 зайняттю посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.

Громадська рада доброчесності (далі - ГРД) затвердила 23.02.2026 висновок про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_3 критеріям доброчесності та професійної етики.

Листом від 23.02.2026 № 32дпс-808/24 ВККС запропонувала позивачу надати пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД. У відповідь ОСОБА_3 направив відповідні пояснення, які надійшли до Комісії 24.02.2026.

Комісія у складі колегії № 4 провела 25.02.2026, 19.03.2026 та 21.04.2026 співбесіди з ОСОБА_1 , під час якої досліджено матеріали досьє, висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

За результатами проведених співбесід Комісія у складі колегії № 4 ухвалила рішення від 21.04.2026 № 147/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)», в якому ВККС:

- встановила, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді;

- визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 710,71 бала;

- внесла на розгляд ВККС у пленарному складі питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що під час визначення результатів кваліфікаційного оцінювання Комісія здійснювала оцінювання кандидата за низкою критеріїв, визначених законодавством, а саме: професійної компетентності, особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності та професійної етики.

При цьому професійна компетентність оцінювалася максимально у 400 балів та включала складові кваліфікаційного іспиту, з яких: рівень когнітивних здібностей - 60 балів; рівень знань з історії української державності - 40 балів; рівень загальних знань у сфері права - 50 балів; рівень знань зі спеціалізації суду відповідного рівня - 100 балів; рівень здатності практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 150 балів.

Особиста компетентність оцінювалася максимально у 50 балів та охоплювала такі показники: рішучість та відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів.

Соціальна компетентність також оцінювалася максимально у 50 балів та включала такі показники: ефективна комунікація - 12,5 бала, ефективна взаємодія - 12,5 бала, стійкість мотивації - 12,5 бала, емоційна стійкість - 12,5 бала.

Окремо Комісія здійснювала оцінювання за критеріями доброчесності та професійної етики, які оцінювалися максимально у 300 балів.

Загальний результат складеного ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту становить 362,7 бала, у зв`язку з чим Комісія виснувала про підтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

За критерієм особистої компетентності члени ВККС оцінили кандидата у 46 балів, а за критерієм соціальної компетентності - у 47,01 бала. Оскільки за кожним із цих критеріїв кандидат набрав понад 75 відсотків від максимально можливого бала (37,5 бала), Комісія дійшла висновку про його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності.

За результатами дослідження досьє кандидата, висновку ГРД, письмових пояснень та співбесіди, а також голосування членів Комісії під час закритого обговорення, сумарний бал за критеріями професійної етики та доброчесності становить 255 із 300 можливих, що є вищим за 75 % (225 балів) від максимально можливого бала, у зв`язку з чим Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.

06.05.2026 Комісія у пленарному складі провела співбесіду з ОСОБА_1 , за результатами якої рішенням № 175/ас-26 визнала, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.

Не погодившись з таким рішення Комісії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки Комісія не навела конкретних фактичних обставин та мотивів, які стали підставою для висновку про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Позивач також відтворює надані ним під час кваліфікаційного оцінювання пояснення щодо кожного з епізодів, наведених у висновку ГРД, наголошуючи, що такі пояснення та подані на їх підтвердження докази безпідставно не були належним чином враховані й оцінені Комісією в оскаржуваному рішенні.

Не погодившись із вимогами позовної заяви, ВККС подала до суду письмовий відзив, у якому просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що під час розгляду питання у пленарному складі Комісія дослідила висновок ГРД, матеріали досьє, письмові та усні пояснення позивача й подані ним документи та за результатами їх сукупної оцінки дійшла висновку про наявність неспростованого обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики. Відповідач, зокрема, акцентує увагу на суперечностях між поясненнями позивача щодо причин придбання житлового будинку та земельної ділянки за нижчою вартістю і змістом договору купівлі-продажу.

Крім того, ВККС наголошує, що за наявності негативного висновку ГРД рішення про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя могло бути ухвалене лише за умови його підтримки двома третинами призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами. Водночас за підтвердження здатності позивача проголосували лише три члени Комісії, тоді як одинадцять - проти, що унеможливлює прийняття будь-якого іншого рішення, окрім рішення про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 для розгляду цієї справи було визначено такий склад колегії суддів: Дашутін І. В. (суддя-доповідач), Загороднюк А. Г., Кашпур О. В., Смокович М. І., Соколов В. М.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів ВККС.

Зазначена категорія справ розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Верховний Суд у зазначеному складі колегії суддів ухвалою від 08.06.2026 відкрив провадження у цій справі та призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представниця відповідача заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити у його задоволенні. Після заслуховування пояснень сторін суд, за відсутності заперечень учасників справи, ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Аналогічні за змістом вимоги до особи, яка може бути призначена на посаду судді, закріплені у статті 69 Закону про судоустрій.

Статтею 28 Закону про судоустрій визначено додаткові, спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді апеляційного суду: суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 3 цієї частини, щонайменше сім років.

Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону про судоустрій встановлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону про судоустрій в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону.

Частина четверта статті 79-3 Закону про судоустрій визначає, серед іншого, що відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді.

Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 "Кваліфікаційне оцінювання суддів" розділу V "Кваліфікаційний рівень судді" Закону про судоустрій.

Частиною першою статті 83 Закону про судоустрій встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно з частиною другою цієї статті критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до положень частини першої статті 85 Закону про судоустрій кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Згідно з частинами дев`ятою статті 85 Закону про судоустрій співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Статтею 88 Закону про судоустрій встановлено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, ВККС може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Щодо меж судового контролю рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суб`єкт владних повноважень діє всупереч нормам Конституції та законів України, запроваджено механізм, який забезпечує законність дій влади та гарантує судовий захист прав громадян, зокрема через право суду скасувати неправомірний індивідуальний акт.

Так, приписами частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На виконання вказаних конституційних гарантій КАС України деталізує механізм судового захисту прав осіб від протиправних рішень суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право у встановленому КАС України порядку звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої статті 5 КАС України).

Критерії оцінки рішень суб`єктів владних повноважень викладені в частині другій статті 2 КАС України, в якій, зокрема, визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- добросовісно;

- розсудливо;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Нагадаємо, що предметом спору в цій справі є рішення ВККС від 06.05.2026 № 175/ас-26, яким позивача визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Це рішення Комісія ухвалила у пленарному складі, враховуючи наявність висновку ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Як було зазначено вище, спеціальним законом (статтею 88 Закону про судоустрій) обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

При цьому, оскаржуване рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (показниками) професійної етики або доброчесності та на підставі яких доведених фактів особа не відповідає вимогам.

Оскільки члени ВККС, приймаючи одне з передбачених законом рішень за результатом проведеного оцінювання кандидатів на посаду судді, керуються своїм внутрішнім переконанням, на Комісію покладається обов`язок наведення відповідних мотивів та їх обґрунтувань стосовно своєї позиції, особливо, коли виникають підстави вважати, що такий кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Таким чином, вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу юридичної визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають демонструвати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталений підхід щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій (постанови від 14.11.2024 у справі № 990/139/21, від 20.03.2025 у справі № 990/134/21, від 05.06.2025 у справі № 990/117/24, від 04.09.2025 у справі № 990/123/24), за яким повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі про судоустрій. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС України не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.

Отже, оспорюване у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак, здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.

Обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону про судоустрій (зокрема, щодо відсутності повноважень у складу ВККС, який проводив оцінювання; непідписання рішення відповідними членами Комісії; неналежного повідомлення судді (кандидата) про проведення кваліфікаційного оцінювання у випадку ухвалення рішення через неявку), колегія суддів не встановила.

Однак оцінка Судом спірного рішення Комісії у розрізі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій побудована на іншому підході, адже не обмежується перевіркою дотримання вимог закону щодо змісту та форми ухваленого рішення, а також повноважень ВККС, а спрямована на з`ясування питання, чи містить рішення Комісії визначені законом підстави його ухвалення та мотиви його прийняття крізь призму критеріїв, на відповідність яких оцінювався кандидат на посаду судді, а також чи є викладені у рішенні висновки об`єктивними та обґрунтованими, оскільки саме ці ключові аспекти лежать у площині юридичного спору в цій справі.

Отже, вирішуючи цей публічно-правовий спір, Верховний Суд повинен надати відповідь на питання, чи була належним чином аргументована та мотивована позиція ВККС, яка оцінювала позивача на відповідність показникам критеріїв професійної етики та доброчесності й, як наслідок, визнала його таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді?

Щодо обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваного рішення Комісії.

Як вже зазначалося вище, законодавець ставить до особи, яка претендує на зайняття посади судді апеляційного суду, вимоги щодо компетентності, доброчесності та професійної етики, відповідність яким має бути встановлена Комісією під час кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з частиною п`ятою статті 83 Закону про судоустрій порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності таким критеріям та засоби їх установлення затверджуються ВККС.

Рішенням Комісії від 22.01.2025 № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення).

Пункт 1.1 Положення визначає, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики.

Відповідно до пункту 5.1 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам.

Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності (пункт 5.2 Положення).

Згідно з пунктом 5.5 Положення суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Пункт 6.21 Положення визначає, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів, зокрема, послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень (пункт 6.23 Положення).

Отже, з наведених положень убачається, що відповідність кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється Комісією на підставі дослідження матеріалів досьє, результатів співбесіди, в тому числі відповідей і пояснень кандидата на поставлені запитання відповідно до внутрішнього переконання членів Комісії. При цьому для визнання кандидата таким, що відповідає критерію, необхідним є набрання не менше 75 відсотків від максимально можливих балів за кожен критерій.

Відповідно до пункту 2.13 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність, чесність, неупередженість, сумлінність, непідкупність, дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім?ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.

Для оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені Вищою радою правосуддя (пункт 2.14 Положення).

Згідно з пунктом 2.15 Положення показники критеріям доброчесності та професійної етики оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.

Відповідно до пункту 5.8 Положення вага критеріїв доброчесності та професійної етики складає 300 балів.

Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з`ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (пункт 5.9 Положення).

Згідно з пунктом 5.10 Положення суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді), припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Пункт 5.11 Положення визначає, що під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання враховуються обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб`єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо.

Відповідно до пункту 5.12 Положення кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення (одне суттєве або декілька менш суттєвих) правил та/або норм.

Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, якщо остаточна кількість набраних ним балів є меншою 225.

Істотність порушень встановлюється Комісією при закритому обговоренні і визначається шляхом голосування. Кожне зниження балів повинно бути мотивовано в рішенні Комісії (пункт 5.13 Положення).

Розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані ГРД, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом ВККС (пункт 6.54 Положення).

Згідно з пунктом 120 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту Комісії, затвердженого її рішенням від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Колегія проводить оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом, та ухвалює рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді) та внесення подання до ВРП про звільнення судді з посади або вносить на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтвердження (непідтвердження) здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність або невідповідність судді займаній посаді) (пункт 124 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту).

Відповідно до абзацу першого пункту 124 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону про судоустрій.

Пункт 126 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту визначає, що у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону про судоустрій, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок ГРД, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.

Згідно з пунктом 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону про судоустрій, Комісія ухвалює одне з таких рішень: про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді); про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення судді з посади).

Колегія суддів звертає увагу, що доброчесність та професійна етика - це взаємопов`язаний комплекс морально-етичних якостей кандидата на посаду судді, що підтверджує його незалежність, чесність та відкритість як у службовій діяльності, так і поза її межами. Він охоплює принципи неупередженості, непідкупності, відповідального ставлення до етичних норм та бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті. Цей комплекс також включає законність джерел походження майна кандидата на посаду судді, відповідність рівня його життя та життя членів його сім`ї задекларованим доходам, а також узгодженість способу життя кандидата із його попереднім правовим статусом.

Доброчесність і професійна етика є фундаментальними критеріями, які забезпечують суспільну довіру до судової влади та гарантують дотримання принципів верховенства права.

Функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входитимуть судді, які не відповідають критеріям доброчесності та професійної етики, є таким, що не відповідає очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Як безпосередньо зазначено в оскаржуваному рішенні, висновки Комісії щодо непідтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм доброчесності та професійної етики ґрунтуються на змісті висновку ГРД, в якому зазначено про таке.

1. Виявлено факти недекларування в Деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Декларація), поданих позивачем за 2016- 2017 роки, права його дружини на управління, користування та розпорядження майном її батька на підставі генеральної довіреності від 11.04.2016.

2. Позивач не декларував свого фактичного місця проживання в місті Миколаєві у Деклараціях за 2015-2017 роки, попри те, що з 01.02.2012 він обіймає посаду судді Центрального районного суду міста Миколаєва.

У зазначених деклараціях кандидат не відобразив жодного права власності чи користування житлом у місті Миколаєві. Найближче задеклароване позивачем житло знаходиться у місті Одесі. Проте відстань між Одесою та Миколаєвом (приблизно 135 км, орієнтовно дві години їзди) об`єктивно передбачає фактичне проживання в цьому місті або наявність там місця перебування.

3. Кандидат задекларував придбаний у 2020 році автомобіль «INFINITI QX50» (2018 року випуску) за суттєво заниженою вартістю - близько 13 700 дол. США, тоді як середня ринкова ціна аналогічних авто на той момент становила приблизно 33 000 дол. США.

Додатково встановлено, що кандидат задекларував у 2021 році дохід від відчуження цього ж транспортного засобу в розмірі 1 057 000 грн (близько 39 624 дол. США), що також суттєво відрізняється від задекларованої ціни придбання, що об`єктивно породжує сумніви щодо відповідності зазначеної суми фактичній вартості правочину та реальним умовам придбання.

4. Дружина кандидата придбала в місті Одесі житловий будинок площею понад 640 кв.м та земельну ділянку загальною вартістю близько 190 000 дол. США, що суттєво менше ринкової, яка приблизно становить від 832 000 дол. США до 981 097 дол. США.

Така істотна диспропорція між задекларованою ціною набуття та ринковою вартістю аналогічних об`єктів нерухомості створює обґрунтовані сумніви щодо достовірності відображених у Декларації відомостей. У контексті законодавства про фінансовий контроль це може свідчити про можливе штучне заниження вартості об`єкта нерухомості з метою мінімізації уваги до джерел походження коштів, спрощення обґрунтування фінансової спроможності або приховування реального обсягу витрат.

5. У відкритих джерелах та засобах масової інформації поширювалася інформація про розгляд та відмову кандидатом як слідчим суддею в задоволенні клопотання слідчого та прокурора щодо передання в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами (далі - АРМА) двоповерхового пентхауса площею 1 012,6 кв.м, розташованого в місті Одесі, ринкова вартість якого, за даними публічних джерел, становила близько 1 500 000 дол. США, який належить громадянці Російської Федерації, яку пов`язують з підтримкою збройної агресії Російської Федерації проти України.

Додатково ГРД надала Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень з боку кандидата:

1. Кандидат виніс виправдувальний вирок у справі № 490/4538/19 колишньому дільничному офіцеру поліції, якого обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, з підстав його необізнаності з законодавством.

2. Кандидат володіє часткою, яка можливо була відчужена, квартири площею 69,7 кв.м у місті Керч Автономної Республіки Крим, що перебуває у спільній власності кандидата та його матері.

Крім того, 03.02.2021 кандидат видав довіреність на ім`я матері строком на десять років на представництво його інтересів в усіх державних, громадських, господарських та інших установах, підприємствах і організаціях як в Україні, так і в російській федерації.

3. Кандидат у 2018 році зазначив ОСОБА_4 як особу, яка може його рекомендувати. Водночас ОСОБА_4 двічі розглядав питання стосовно кандидата (касаційну скаргу та питання відрядження).

4. Кандидат отримав грошові кошти від продажу квартири, яка належала матері (за довіреністю), та задекларував ці грошові кошти як подарунок.

5. Кандидат ухвалив 75 рішень під час навчання та підвищення кваліфікації, а саме: 20.04.2016 - 1 постанову; 19.10.2015 - 3 постанови; з 12.10.2015 до 23.10.2015 - 35 судових рішень; з 30.10.2014 до 31.10.2014 - 25 судових рішень; з 13.10.2014 до 24.10.2014 - 10 судових рішень.

6. Кандидат ухвалив судове рішення про обрання цілодобового домашнього арешту в рамках провадження про підготовку терористичного акту, після чого особа порушила запобіжний захід та здійснила втечу на тимчасово окуповану територію. Указане рішення набрало суспільного резонансу.

7. Кандидат у 2016 році та його дружина у 2018 році набули право власності на земельні ділянки. Водночас право власності досить довгий період за нез`ясованих причин не оформлювалося у встановленому законом порядку.

8. Кандидат закрив 50 справ за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення через закінчення строків для притягнення до відповідальності. Загальна кількість справ, розглянутих кандидатом у цій категорії, становить 665 справ.

ВККС, опираючись на висновок ГРД, в оскаржуваному рішенні виснувала, що «…сукупність встановлених обставин, пояснень кандидата та наданих ним документів не дає підстав для формування стійкого переконання у відсутності обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Хоча окремі факти формально можуть мати пояснення, такі пояснення у своїй сукупності мають непослідовний, переважно виправдувальний характер, у низці випадків документально не підтверджені, а також не усувають обґрунтованого сумніву щодо відкритості, добросовісності та бездоганності поведінки кандидата».

Надаючи оцінку вказаному висновку на предмет його обґрунтованості та вмотивованості, Верховний Суд зазначає таке.

Усталена судова практика свідчить, що повноваження ВККС щодо оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики мають дискреційний характер. Саме Комісія як спеціально уповноважений орган наділена правом досліджувати відомості, що містяться у суддівському досьє, оцінювати надані кандидатом пояснення та документи і за результатами їх сукупної оцінки формувати власне професійне судження щодо відповідності кандидата встановленим законом критеріям.

Водночас дискреційний характер таких повноважень не означає їх необмеженості та не виключає судового контролю за дотриманням Комісією вимог щодо обґрунтованості та вмотивованості ухваленого нею рішення.

Свобода Комісії у здійсненні оцінювання обмежена обов`язком сформувати висновок на підставі повної та всебічної оцінки істотних фактичних обставин, а саме рішення має бути логічним, раціональним та таким, що не видається свавільним незалежному сторонньому спостерігачу. При цьому відсутність у рішенні детальної відповіді на кожний аргумент кандидата сама по собі не свідчить про його невмотивованість, однак зі змісту рішення у будь-якому разі повинно бути можливо встановити ті мотиви, які реально вплинули на формування остаточного висновку Комісії.

Крім того, варто зазначити, що належна мотивація рішення Комісії як зовнішня форма реалізації її дискреційних повноважень повинна демонструвати, що пояснення кандидата були взяті до уваги, та, що особливо важливо, давати можливість зрозуміти, чому і якими міркуваннями керувалася Комісія при оцінюванні кандидата. Особливої ваги ця вимога набуває у разі негативної оцінки відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Такий обов`язок безпосередньо випливає і з установлених самою Комісією правил проведення кваліфікаційного оцінювання.

Так, пунктом 6.46 Положення передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються, серед іншого, інформація про відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики, а також мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині рішення мають бути зазначені також мотиви прийняття або відхилення доводів, викладених у такому висновку.

Таким чином, сама Комісія у прийнятому нею нормативному акті встановила підвищений стандарт мотивування рішення у випадку наявності негативного висновку ГРД. Такий стандарт передбачає не механічне відтворення змісту висновку ГРД та пояснень кандидата, а саме наведення мотивів, з яких відповідні доводи ГРД прийняті або відхилені Комісією.

Верховний Суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на визначену Законом про судоустрій роль ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини першої статті 87 Закону про судоустрій ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Зміст повноважень ГРД, визначених частиною шостою цієї статті, відповідає саме такій функціональній ролі, а саме: - ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді або кандидата на посаду судді; - ГРД надає таку інформацію Комісії; - ГРД за наявності відповідних підстав надає висновок про невідповідність судді (кандидата) критеріям професійної етики та доброчесності, який долучається до відповідного досьє; - ГРД делегує свого представника для участі у засіданні Комісії.

Отже, законодавець наділив ГРД важливою функцією громадської участі у процедурі оцінювання доброчесності, збирання, перевірки та аналізу релевантної інформації, а також доведення цієї інформації та сформованих на її основі висновків до відома Комісії.

Водночас наведене правове регулювання не дає підстав ототожнювати висновок ГРД з остаточним рішенням про відповідність або невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

Навпаки, із тлумачення положень Закону про судоустрій випливає розмежування компетенції цих органів. Так, ГРД сприяє ВККС у встановленні відповідності кандидата зазначеним критеріям та надає їй відповідний інформаційно-аналітичний матеріал, тоді як саме Комісія за результатами кваліфікаційного оцінювання ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Показовим у цьому контексті є й абзац другий частини першої статті 88 Закону про судоустрій. Наявність висновку ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності не зумовлює автоматичного ухвалення Комісією негативного рішення. Закон прямо допускає можливість підтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя за умови підтримки відповідного рішення кваліфікованою більшістю членів Комісії.

Таким чином, негативний висновок ГРД має істотне процесуальне та доказове значення, однак він не є наперед визначальним для змісту остаточного професійного судження ВККС.

Існування передбаченої законом можливості Комісії, незважаючи на негативний висновок ГРД, підтвердити здатність кандидата здійснювати правосуддя свідчить про те, що закон покладає на ВККС обов`язок здійснити власну оцінку викладених ГРД відомостей, зіставити їх з матеріалами досьє, документами та поясненнями кандидата і сформувати на цій основі власний висновок.

Отже, відомості, наведені ГРД у висновку, є предметом розгляду Комісії. Вони можуть бути прийняті нею повністю або частково чи не прийняті взагалі, однак у кожному з таких випадків саме ВККС має визначити, які факти вона вважає встановленими, яке значення надає їм для оцінювання кандидата та чому надані кандидатом пояснення і документи спростовують або, навпаки, не спростовують відповідні обставини.

Тому висновок ГРД не може сприйматися Комісією як сукупність уже встановлених фактів, які не потребують подальшої перевірки та оцінки, оскільки інше розуміння фактично означало б перенесення остаточного вирішення питання про відповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності від органу, якому Закон доручає проведення кваліфікаційного оцінювання та ухвалення рішення, до органу, який Законом створений з метою сприяння такому оцінюванню.

Саме тому вимога пункту 6.46 Положення про наведення мотивів прийняття або відхилення доводів ГРД не має суто формального характеру. Вона є процесуальною гарантією того, що рішення Комісії є результатом її власного професійного судження, а не автоматичним відтворенням чи некритичним сприйняттям висновку ГРД.

У цій справі оскаржуване рішення наведеним вимогам не відповідає.

Як убачається з його змісту, Комісія досить докладно відтворила обставини, зазначені у висновку ГРД, а також навела пояснення, які позивач надав щодо кожного з порушених ГРД питань.

Проте саме по собі послідовне викладення двох протилежних позицій не є їх оцінкою Комісією.

Із рішення повинно бути зрозуміло, зокрема, які саме фактичні обставини Комісія за результатами дослідження матеріалів досьє, документів та пояснень позивача визнала встановленими; які твердження ГРД вона прийняла; які пояснення кандидата відхилила; з яких причин ці пояснення визнано непереконливими, суперечливими або такими, що не спростовують сумніву; а також як конкретна встановлена обставина співвідноситься з відповідними показниками доброчесності та професійної етики.

Натомість після викладення змісту висновку ГРД та пояснень кандидата Комісія обмежилась загальним висновком про те, що сукупність встановлених обставин, пояснень кандидата та наданих ним документів не дає підстав для формування стійкого переконання у відсутності обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, а пояснення кандидата мають непослідовний, переважно виправдувальний характер, у низці випадків документально не підтверджені та не усувають обґрунтованого сумніву щодо відкритості, добросовісності та бездоганності його поведінки.

Верховний Суд звертає увагу, що наведене формулювання має узагальнений характер і саме по собі не дає відповіді на питання, які саме обставини Комісія визнала встановленими.

Використання словосполучення «сукупність встановлених обставин» не може замінити необхідності ідентифікувати такі обставини у мотивувальній частині рішення. Для здійснення ефективного судового контролю має бути зрозуміло, які фактичні дані після оцінки висновку ГРД, пояснень кандидата та поданих ним документів Комісія поклала в основу негативного висновку.

Так само зі змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити, за яким саме з показників, передбачених пунктом 2.13 Положення, Комісія встановила невідповідність позивача або наявність обґрунтованого сумніву в його відповідності.

Положення передбачає конкретні показники, за якими оцінюються критерії доброчесності та професійної етики, зокрема незалежність, чесність, неупередженість, сумлінність, непідкупність, дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, а також законність джерел походження майна, відповідність рівня життя задекларованим доходам і відповідність способу життя статусу судді.

Пунктом 5.10 Положення встановлено, що негативний наслідок у вигляді визнання кандидата таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, пов`язаний із встановленням невідповідності або наявністю обґрунтованого сумніву у відповідності хоча б одному з цих показників.

Отже, застосування такого наслідку передбачає не абстрактний висновок про недостатню переконливість кандидата в цілому, а встановлення зв`язку між конкретними фактичними даними та конкретним показником, відповідність якому поставлена під обґрунтований сумнів.

Колегія суддів окремо звертає увагу, що з оскаржуваного рішення неможливо достеменно встановити, чи всі обставини, наведені у висновку ГРД, Комісія визнала підтвердженими та такими, що мають значення для оцінювання позивача, чи лише частину з них.

На запитання Суду у судовому засіданні про те, які саме обставини з висновку ГРД стали підставою для ухвалення оскаржуваного рішення, представник відповідача пояснила, що основною підставою для негативного висновку Комісії були обставини придбання дружиною позивача житлового будинку та земельної ділянки за ціною, яка, за твердженням ГРД, була істотно нижчою від ринкової, тоді як інші наведені ГРД обставини також враховувалися Комісією, проте не були основними.

На переконання Верховного Суду, такі пояснення не усувають дефектів мотивування оскаржуваного рішення, а, навпаки, підтверджують відсутність у ньому чітко визначених підстав негативного висновку.

Насамперед поділ обставин на «основні» та «неосновні» безпосередньо зі змісту рішення Комісії не випливає. У самому рішенні не зазначено, що саме питання придбання будинку і земельної ділянки мало визначальне значення для результату оцінювання, тоді як інші епізоди мали лише допоміжний чи додатковий характер.

Водночас саме щодо обставин придбання будинку та земельної ділянки Комісія дійсно навела певний елемент власного аналізу, зіставивши пояснення кандидата про незадовільний технічний стан будинку зі змістом договору купівлі-продажу, у якому сторони підтвердили відсутність недоліків, які перешкоджали б використанню майна.

Разом із тим і ця оцінка, на переконання Суду, не ґрунтується на повному та всебічному врахуванні змісту відповідного доказу.

Так, Комісія поставила під сумнів пояснення позивача про те, що порівняно невисока ціна нерухомого майна була зумовлена його технічним станом та необхідністю проведення значного обсягу ремонтних робіт, пославшись на те, що за умовами договору продавець підтвердила відповідність нерухомого майна його фактичним характеристикам та відсутність недоліків, самовільного перепланування, перебудови, реконструкції чи інших змін, які можуть впливати на стан майна, а покупець засвідчила, що оглянула майно та не виявила недоліків або дефектів, які б перешкоджали його використанню.

Однак такий виклад змісту пункту 3.4 договору купівлі-продажу є неповним.

Зі змісту цього пункту в цілому вбачається, що продавець повідомила про відповідність відчужуваного нерухомого майна його фактичним якісним та кількісним характеристикам і параметрам, а також характеристикам та параметрам, відображеним у правовстановлюючих документах, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та технічному паспорті. Окремо у договорі йдеться про відсутність самовільного перепланування, перебудови, реконструкції, поліпшення чи зміни характеристик майна, а покупець підтвердила факт огляду об`єкта та невиявлення недоліків або дефектів, які б перешкоджали його використанню, а також самовільного перепланування чи реконструкції.

Отже, наведене положення договору за своїм змістом стосується передусім відповідності фактичних характеристик об`єкта відомостям правовстановлюючих і технічних документів, відсутності самовільної зміни його параметрів та результатів огляду покупцем.

Водночас із самого лише такого формулювання не випливає безумовний висновок про відсутність його фізичного зносу, потреби у капітальному ремонті або про стан придатності об`єкта для проживання.

Інакше кажучи, твердження про те, що об`єкт відповідає своїм документально зафіксованим характеристикам та не має самовільних перепланувань чи дефектів, які унеможливлюють його використання, саме по собі не є тотожним твердженню про те, що такий об`єкт перебуває у належному житловому стані та не потребує істотного ремонту.

Тому використане Комісією протиставлення між поясненнями кандидата про незадовільний стан будинку та змістом пункту 3.4 договору потребувало додаткового обґрунтування.

Зокрема, Комісія мала пояснити, чому саме наведені в договорі формулювання, у їх повному змісті, спростовують пояснення кандидата про фактичний технічний стан будинку та необхідність проведення капітального ремонту, а також надати оцінку іншим поданим ним на підтвердження цих пояснень матеріалам, у тому числі висновку експерта.

Натомість вибіркове відтворення окремих положень договору без урахування їх повного змісту та без співставлення з іншими доказами не дозволяє вважати, що навіть у цій частині Комісія здійснила повну та всебічну оцінку обставин, які мали значення для формування її висновку.

Щодо інших наведених ГРД епізодів подібної оцінки оскаржуване рішення взагалі не містить.

Наприклад, щодо придбання автомобіля на аукціоні у Сполучених Штатах Америки Комісія навела позицію ГРД про різницю між ціною придбання та ринковою вартістю транспортного засобу, а також пояснення кандидата щодо його придбання після пошкодження, понесених витрат на розмитнення та ремонт і наданих ним документів. Однак із рішення не вбачається, чи ставила Комісія під сумнів достовірність таких документів, які саме пояснення кандидата вона визнала непослідовними або нелогічними та які фактичні дані дали їй підстави їх відхилити.

Аналогічно стосовно процесуальних рішень, ухвалених позивачем як слідчим суддею у питанні передачі майна в управління АРМА, Комісія відтворила відповідний епізод та пояснення кандидата, проте не зазначила, яка саме встановлена поведінка позивача у цьому випадку свідчить про невідповідність конкретному показнику доброчесності або професійної етики.

Таким чином, загальне посилання на врахування таких обставин «у сукупності» не дозволяє встановити їх реальне значення для результату оцінювання.

Безумовно, обґрунтований сумнів може формуватися не лише на підставі одного ізольованого факту, а й у результаті сукупної оцінки декількох обставин, які у взаємозв`язку набувають іншої ваги, ніж кожна з них окремо.

Проте посилання на сукупність не звільняє Комісію від обов`язку окреслити складові такої сукупності та пояснити їх значення.

Інакше неможливо визначити, чи дійсно негативний висновок став результатом оцінки сукупності достовірно встановлених обставин, чи фактично є наслідком самого існування негативного висновку ГРД та незгоди Комісії з поясненнями кандидата без встановлення того, які саме з наведених ГРД тверджень підтвердилися.

Це має особливе значення з огляду на принцип правової визначеності.

Особа, щодо якої ухвалено рішення про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, повинна мати можливість зі змісту такого рішення однозначно зрозуміти фактичні та юридичні причини відповідного результату: які її дії чи поведінка визнані неприйнятними, які пояснення не прийняті та чому, який саме показник поставлено під сумнів і які обставини цей сумнів обґрунтовують.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що Комісія у своєму рішення повинна продемонструвати, що кандидат був почутий. Натомість у спірному рішенні після викладення пояснень позивача Комісія переважно не наводить мотивів їх відхилення та не зазначає, які конкретно обставини спростовують наведені кандидатом доводи. За таких умов сам факт наведення пояснень у тексті рішення не дає достатніх підстав вважати, що право кандидата бути почутим було реалізовано не лише формально, а й змістовно.

Окремої уваги Суду заслуговує використане Комісією формулювання про те, що досліджені матеріали «не дають підстав для формування стійкого переконання у відсутності обґрунтованого сумніву» у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Таке формулювання необхідно оцінювати з урахуванням установленої самим відповідачем методології кваліфікаційного оцінювання.

Норми Положення виходять із презумпції відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, однак негативний висновок може бути зроблено тоді, коли встановлено невідповідність або наявність обґрунтованого сумніву у відповідності хоча б одному із визначених показників.

Отже, на відміну від критеріїв особистої та соціальної компетентності, вихідною точкою оцінювання є відповідність кандидата, а не необхідність кандидата сформувати у Комісії позитивне переконання у власній доброчесності.

Завдання Комісії полягає у тому, щоб у разі прийняття негативного рішення встановити відповідні фактичні дані, які є достатніми для спростування цієї презумпції - тобто свідчать про невідповідність конкретному показнику або породжують щодо нього обґрунтований сумнів.

Саме тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2024 у справі № 990/139/24 наголосила, що обґрунтований сумнів не може бути лише підозрою чи суб`єктивним відчуттям членів Комісії, а повинен мати об`єктивну фактичну основу, яка може бути перевірена та оцінена судом.

Формула, використана Комісією в оскаржуваному рішенні, фактично побудована у зворотній логіці. Так, негативний наслідок обґрунтовується тим, що Комісія не сформувала стійкого переконання у відсутності обґрунтованого сумніву.

За такого підходу акцент зміщується з обов`язку Комісії встановити фактичні підстави для існування обґрунтованого сумніву на обов`язок кандидата переконати Комісію у тому, що будь-який сумнів відсутній.

Однак колегія суддів звертає увагу, що здатність кандидата сформувати у членів Комісії стійке переконання у власній доброчесності та наявність установлених Комісією об`єктивних фактичних даних, які породжують обґрунтований сумнів, - не тотожні правові категорії.

Таким чином, наведе формулювання Комісії набуває особливого значення у сукупності зі змістом усього рішення, в якому Комісія не визначила конкретних установлених нею обставин щодо більшості епізодів, не навела мотивів відхилення наданих кандидатом пояснень та не зазначила, якому саме показнику доброчесності або професійної етики він не відповідає чи відповідність якому поставлена під обґрунтований сумнів.

Верховний Суд окремо наголошує, що наведені у рішенні суду висновки не є оцінкою по суті обставин, викладених у висновку ГРД.

Суд у межах цієї справи не вирішує, чи повинна була Комісія визнати переконливими пояснення позивача щодо довіреності, декларування місця проживання, придбання автомобіля, придбання житлового будинку та земельної ділянки, ухвалених ним процесуальних рішень або інших обставин, які були предметом обговорення під час кваліфікаційного оцінювання.

Суд також не встановлює замість Комісії, чи породжують зазначені обставини обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності, оскільки надання такої оцінки належить до дискреційних повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У зв`язку з цим подальший висновок Верховного Суду про протиправність оскаржуваного рішення ґрунтується не на незгоді з оцінкою ВККС конкретних фактів, а на тому, що такої індивідуалізованої, послідовної та доступної зовнішньому контролю оцінки в оскаржуваному рішенні належним чином не наведено.

Крім того, Верховний Суд вважає безпідставними доводи відповідача, що оскаржуване рішення є законним, оскільки для визнання позивача таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, не вистачило визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону про судоустрій кількості голосів, оскільки наведена особливість прийняття рішення у пленарному складі Комісії не звільняє її від обов`язку мотивувати таке рішення.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що Комісія не виконала встановленого частиною першою статті 88 Закону про судоустрій обов`язку ухвалити мотивоване рішення та не дотрималася визначеного пунктом 6.46 Положення обов`язку навести мотиви прийняття або відхилення доводів, викладених у висновку ГРД.

Така відсутність належного обґрунтування та мотивів безпосередньо охоплюється підставою для скасування рішення ВККС, передбаченою пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій, відповідно до якого рішення, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване, якщо воно не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Крім того, оскаржуване рішення не відповідає загальним критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, обґрунтованості рішення та його ухвалення з урахуванням усіх обставин, що мають значення.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення ВККС є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд зазначає, що за правилами частини четвертої статті 245 КАС України, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, необхідність забезпечення ефективного судового захисту та водночас недопустимість втручання Суду у дискреційні повноваження Комісії, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання ВККС повторно розглянути питання щодо підтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді з урахуванням правової оцінки, наданої Судом у цьому рішенні.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір за подання цього позову позивач сплатив у розмірі 1331,20 грн, що відповідає розміру, визначеному положеннями Закону України «Про судовий збір», тож понесені судові витрати на сплату судового збору за подання цієї позовної заяви підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Комісії.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 КАС України,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.05.2026 № 175/ас-26 «Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)».

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 № 94/зп-23, з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, 03110, ідентифікаційний номер 37316378) судові витрати у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.)

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

О. В. Кашпур

М. І. Смокович

В. М. Соколов