УХВАЛА
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа №990/412/24
адміністративне провадження № П/990/412/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шишова О.О.,
суддів: Гончарової І.А., Желтобрюх І.Л., Хохуляка В.В., Яковенка М.М.
за участю:
секретаря судового засідання: Івченка М.В.
представника відповідача: Друцької О.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 10 жовтня 2024 року № 174/ко-24.
За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями позов передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Шишова О.О., суддів: Гончарової І.А., Дашутіна І.В., Желтобрюх І.Л., Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 02.01.2025 надано оцінку заяві про поновлення строку на оскарження рішення ВККС та залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 запропоновано позивачеві подати до Суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом з доказами на підтвердження поважності причин пропуску такого строку та докази сплати судового збору.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивач зазначав, що в день проголошення оскаржуваного рішення його повний текст, з викладенням відповідних мотивів, складений не був. Як вбачається із тексту рішення ВККС №174/ко-24 від 10 жовтня 2024 року (остання сторінка) повний текст цього рішення було складено 29 жовтня 2024 року. На офіційному сайті ВККС не можливо встановити коли саме було опубліковано оскаржуване рішення. Таким чином, відповідно до порядку оприлюднення рішень ВККС згідно пункту 195 Регламенту ВККС, не можливо визначити наперед, в який день буде опубліковано рішення, оскільки невідомо коли буде складеного його повний текст та підписано членами Комісії. Позивач вказує, що повний текст оскаржуваного рішення ВККС від 10 жовтня 2024 року отримав лише 16 грудня 2024 року і відповідно вважає, що з цієї дати розпочався перебіг місячного строку на оскарження рішення ВККС від 10 жовтня 2024 року
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито провадження у справі і вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Крім того, колегія суддів вказувала про доцільність з`ясування й оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду у судовому засіданні.
13 лютого 2025 року на адресу Верховного Суду від ВККС надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити у його задоволенні.
17 лютого 2025 року на адресу Верховного Суду від ВККС надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. На обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що предметом позову є рішення ВККС України від 10 жовтня 2024 року № 174/ко-24, яке було ухвалено у відкритому засіданні, на якому був присутній позивач. Оскаржуване рішення також було опубліковано на офіційному вебсайті Комісії 29 жовтня 2024 року та 17 грудня 2024 року надіслано позивачу у відповідь на його запит. Посилаючись на вказані обставини, відповідач доводив, що, подавши позов лише 26 грудня 2024 року, позивач пропустив передбачений частиною восьмою статті 122 КАС України місячний строк.
Також 17 лютого 2025 року на адресу Верховного Суду від ВККС надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя після розгляду на її засіданні подання Комісії про звільнення судді. За результатами такого розгляду Вища рада правосуддя приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання Комісії про звільнення судді Вища рада правосуддя може і не погодитися з висновком Комісії.
ОСОБА_1 проти задоволення вимог клопотань заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях проти них. Уважає, що звернувся до суду в межах процесуального строку, встановленого для цього. Крім того, вказує, що закриття провадження фактично залишає позивача у стані правової невизначеності, оскільки не дозволяє йому оскаржити рішення, яке впливає на його права та обов`язки.
Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Позивач надіслав клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 05 листопада 2026, у зв`язку з тривалою хворобою та подальшого направлення на лікування.
Колегія суддів КАС ВС зазначає, що відповідно до норм пункту 2 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Крім того, колегія суддів наголошує, що позивач протягом усього розгляду справи не з`являвся у судове засідання виправдовуючи різними обставинами. Судом неодноразово зазначалось, що позивач може приймати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, проте позивач не скористався вказаним правом.
Ураховуючи ту обставину, що позивач належним чином був повідомлений про дати, місце та час проведення судових засідань призначених на25 червня 2026 року, 01 жовтня 2026 року та 05 листопада 2026 року, в разі його неприбуття в друге судове засідання, суд має право розглядати справу за його відсутності. Таким чином, розгляд справи Судом здійснено за відсутності позивача та його представника.
У судовому засіданні представниця відповідача підтримала заявлене клопотання про закриття провадження у справі з підстав, викладених в ньому. Просила першим вирішити питання щодо закриття провадження у справі.
Вирішуючи заявлене клопотання Комісії, Суд виходить з наступного.
Предметом позову є рішення ВККС України від 10.10.2024 №174/ко-24, яким Комісія визнано суддю Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровською області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Верховному Суду як суду першої інстанції згідно з частиною четвертою статті 22 КАС України підсудні справи, зокрема, щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі - Закон №1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (у редакції Закону України від 09 грудня 2023 року №3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон №3511-IX)) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом №3511-IX, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС.
Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
Як передбачено в частинах другій, четвертій статті 84 цього Закону, за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб.У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
За приписами частин першої та другої статті 88 Закону №1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Отже, з аналізу частини восьмої статті 101 вказаного Закону вбачається, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене до суду, але за обов`язкових умов - після ухвалення рішення за відповідною рекомендацією та разом із таким рішенням.
Установлення законом таких умов не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, проте запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.
За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.
Отже, вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
До того ж рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Таким чином, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.
Ураховуючи наведене правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, передбачене статтею 88 Закону №1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
Дотримуючись концепції належного урядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП.
На момент звернення позивача до суду із цим позовом не існувало рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, разом з яким могло бути оскаржене спірне рішення ВККС.
Узагальнюючи наведене, можна констатувати, що спірне рішення Комісії є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.
Така правова позиція відповідає усталеній та послідовній практиці Великої Палати Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постановах від 09.02.2022 у справі № 9901/23/19, від 07.11.2024 в справі №990/13/24, від 27.02.2025 у справі № 9901/127/24 та інших, у яких предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Таким чином, оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.10.2024 №174/ко-24, яким суддю ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду, оскільки не є обов`язковим для ВРП при розгляді вказаного питання та встановленні відповідних обставин щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з посади судді й ухваленні в установленому порядку відповідно до наданих повноважень рішення.
Щодо доводів позивача відносно того, що обмеження його в доступі до суду внаслідок закриття провадження у справі Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою [пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, заяви № 17160/06 та № 35548/06)].
Також у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Крім того, відповідно до судової практики, позивач не позбавлений можливості оскаржувати рішення ВРП з питання його звільнення.
Беручи до уваги наведене, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та закриття провадження у справі №990/360/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд підсумовує, що провадження у справі, яка розглядається, належить закрити на підставі норм пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, що не суперечить наявному правозастосуванню Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, відповідає закону і жодним чином не обмежує гарантоване статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України та статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод право на судовий захист (на оскарження адміністративних актів суб`єктів владних повноважень, на справедливий суд), оскільки стосовно справ означеної категорії на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка встановлює особливі умови звернення за оскарженням рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді й відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
За правилом частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Проте у цьому випадку такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не порушення правил предметної підсудності, а передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Повний текст ухвали складено 06 листопада 2026 року.
Керуючись статтями 2, 22, 238, 241-243, 248, 250, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі №990/412/24 - задовольнити.
Провадження у справі №990/412/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.
Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя-доповідач О. О. Шишов
Судді І.А. Гончарова
І. Л. Желтобрюх
В.В. Хохуляк
М.М. Яковенко