РІШЕННЯ
Іменем України
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа №990/414/26
адміністративне провадження № П/990/414/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
судді -доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Васильєвої І.А ., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження як суд першої інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
1. Суть спору
ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, Відповідач), у якому просить:
1. визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо ненадання відповіді та запитуваних документів на запит Позивача на отримання публічної інформації від 01 вересня 2026 року, зареєстрований за вхідним № 340/0/16-26;
2. зобов`язати Вищу раду правосуддя негайно надати ОСОБА_1 належним чином завірені електронні копії матеріалів перевірки за скаргою № В-760/0/7-26, а саме:
- висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача Ільницького О. В.;
- усі зібрані, складені або досліджені під час попередньої перевірки довідки, запити, а також письмові відповіді (пояснення) Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області;
- електронну копію протоколу засідання (або витяг з нього) Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року в частині, що стосується розгляду пункту 8 порядку денного щодо скарги за вх. № В-760/0/7-26;
3. запитувані копії документів зобов`язати надіслати в електронному вигляді на електронну адресу Позивача або до його особистого кабінету в системі «Електронний суд».
2. Процесуальні дії у справі
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 вересня 2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М., Васильєвої І.А.
Ухвалою від 15 вересня 2026 року Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, оскільки не встановив передбачених статтею 5 Закону України «Про судовий збір» підстав для звільнення Позивача від сплати судового збору, а документа про його сплату до позовної заяви не додано.
Ухвалою від 21 вересня 2026 року Верховний Суд задовольнив клопотання Позивача та звільнив його від сплати судового збору у цій справі; відкрив провадження в адміністративній справі; ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів та призначив її до розгляду по суті без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
6 жовтня 2026 року Вища рада правосуддя подала відзив на позовну заяву.
14 листопада 2026 року Позивач надіслав відзив на позовну заяву.
3. Аргументи сторін
3.1.Позиція Позивача, наведена у позовній заяві
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з метою правового аналізу, вивчення та подальшого оскарження рішень і дій, які, на думку Позивача, порушують його процесуальні права, він 01 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» звернувся до Вищої ради правосуддя із запитом на отримання публічної інформації та ознайомлення з матеріалами перевірки, який Відповідач зареєстрував того ж дня за № 340/0/16-26 (провадження № 128051).
У цьому запиті Позивач просив надати йому електронні копії висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О. В., складеного за результатами попередньої перевірки скарги № В-760/0/7-26, усіх інших матеріалів, довідок, запитів та відповідей Бердичівського суду, зібраних інспектором під час перевірки, а також протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року (або витягу з нього) в частині розгляду його скарги.
Посилаючись на частину першу статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Позивач зазначає, що розпорядник інформації зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання, тож граничний строк для відповіді на його запит сплив 08 вересня 2026 року. Однак станом на дату звернення до суду відповідач не надав жодної відповіді, не надіслав копій витребуваних документів і не продовжив строк розгляду запиту, що, на переконання Позивача, свідчить про протиправну бездіяльність ВРП та порушення нею імперативних вимог статті 20 вказаного Закону.
Позивач наголошує й на тому, що передбачених статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підстав для обмеження доступу до цих матеріалів у Відповідача немає.
Обґрунтовуючи своє право на отримання запитуваних документів, Позивач посилався на статтю 32 Конституції України, яка гарантує кожному право знайомитися в органах державної влади з відомостями про себе, що не є державною або іншою захищеною законом таємницею, і зауважує, що ці документи безпосередньо стосуються його прав як скаржника. Крім того, Позивач вважає, що матеріали дисциплінарної перевірки, висновок інспектора та відповіді суду, які зберігаються у відповідача, є публічною інформацією в розумінні статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки їх отримано або створено в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків.
Позивач також стверджує, що суддя Вдовиченко Т. М., розглянувши його позовну заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян», порушила засади цивільного судочинства та, використовуючи посаду судді, перешкодила йому в доступі до судового захисту, тоді як дисциплінарний інспектор цього порушення не виявив. У зв`язку з цим Позивач висловлює сумнів у повноті й об`єктивності проведеної перевірки та зазначає, що висновок інспектора і відповіді Бердичівського суду потрібні йому для правового аналізу, підготовки нової скарги до Вищої ради правосуддя або подальшого судового захисту, а приховування цих матеріалів Відповідачем унеможливлює захист його прав.
3.2. Позиція Відповідача, наведена у відзиві на позовну заяву
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що згідно з абзацом третім частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) скаржник має право ознайомитися з проєктом висновку дисциплінарного інспектора - доповідача та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя (далі - Регламент), який, зокрема, передбачає можливість надання таких матеріалів в електронному вигляді, у тому числі шляхом дистанційного доступу до них у хмарному сховищі.
Відповідач указує, що на звернення Позивача від 01 вересня 2026 року Вища рада правосуддя листом від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26 надала йому доступ до матеріалів дисциплінарного провадження за його скаргою (вх. № В-760/0/7-26) разом із висновком дисциплінарного інспектора Ільницького О. В. від 28 липня 2026 року № 4077/0/24-26 та витягом з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року, а також повідомила, що інших документів, крім наданих, матеріали провадження не містять. Цей лист, як стверджує Відповідач, було надіслано на зазначену Позивачем електронну адресу та доставлено того ж дня, тому твердження про бездіяльність Ради є безпідставними, а відсутність у матеріалах провадження додатково запитуваних документів не свідчить про порушення права Позивача на доступ до них.
Крім того, Відповідач уважає помилковою кваліфікацію спірних правовідносин виключно як відносин щодо доступу до публічної інформації. Посилаючись на пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10, відповідач зазначає, що доступ учасників спеціальних проваджень до інформації, створеної (одержаної) у їх межах, регулюється спеціальним законодавством, яким щодо дисциплінарного провадження є Закон № 1798-VIII та Регламент.
Оскільки Позивач просив надати матеріали дисциплінарного провадження, учасником якого він є, то, на думку відповідача, він фактично реалізовував право скаржника на ознайомлення з цими матеріалами, а назва звернення та посилання на статтю 32 Конституції України правової природи таких відносин не змінюють.
З огляду на це відповідач стверджує, що Вища рада правосуддя належним чином розглянула звернення позивача, протиправна бездіяльність з її боку відсутня, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
3.3. Позиція Позивача, наведена у відповіді на відзив
У відповіді на відзив, поданій у порядку статті 163 КАС України, Позивач заперечив проти доводів Відповідача, наводячи такі аргументи:
1. «Відповідач у відзиві намагається штучно звузити правове регулювання спірних правовідносин, стверджуючи, що доступ до матеріалів перевірки регулюється виключно Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та внутрішнім Регламентом ВРП, а Закон України «Про доступ до публічної інформації» до цих правовідносин не застосовується [01.36, 01.37]. Ця позиція є прямим порушенням Конституції України.
Верховенство Конституції України (Стаття 32): Частина третя Статті 32 Конституції України встановлює імперативне правило: «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею». Це конституційне право є безпосередньої дії (Стаття 8 Конституції).
Матеріали дисциплінарної перевірки, яка проводилася за моєю власною скаргою стосовно судді Вдовиченко Т.М. , містять відомості, що безпосередньо стосуються моїх прав на судовий захист. Ці матеріали не містять і не можуть містити державної таємниці».
2. «Офіційне тлумачення Конституційного Суду України: Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп (справа К.Г. Федоренка ) зазначив, що до конфіденційної інформації про особу належать відомості про неї як про фізичну особу, але збирання, зберігання, використання та поширення такої інформації без її згоди не допускається, окрім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У цьому ж Рішенні КСУ наголосив, що право особи на ознайомлення з відомостями про себе в органах влади є абсолютним і не може бути обмежене внутрішніми відомчими інструкціями чи регламентами. Оскільки ВРП є органом державної влади, вона підпадає під дію цієї конституційної вимоги без жодних винятків;
3. «Спростування пріоритету Регламенту ВРП над Законами України: Відповідач посилається на норми власного Регламенту (Глави 13 та 27). Проте, відповідно до ієрархії нормативно-правових актів України, Регламент ВРП є внутрішнім підзаконним актом, який приймається самим колегіальним органом і не може обмежувати або скасовувати дію Закону України «Про доступ до публічної інформації» чи звужувати зміст конституційних прав громадян (Стаття 22 Конституції)»;
4. «Відповідач зазначає, що листом від 08.09.2026 № 18878/0/9-26 він нібито надав мені доступ до Висновку інспектора Ільницького О.В. та протоколу засідання через гіперпосилання на сторонній ресурс «Google Drive» Порушення інформаційної безпеки держави: Вища рада правосуддя, як вищий орган суддівського врядування, не має законного права завантажувати офіційні документи дисциплінарного провадження та перевірок на приватні хмарні сховища іноземних комерційних компаній (у даному випадку - корпорації Google: ://google.com...) Такі дії порушують Закон України «Про захист інформації в інформаційно- комунікаційних системах», оскільки вказаний ресурс не має атестата відповідності Комплексної системи захисту інформації (КСЗІ)»;
5. «Матеріальна фальсифікація та надання «порожнього файлу»: Файл під назвою ОСОБА_1 відповідь.doc, який Відповідач завантажив на вказаний Google-диск та додав як Додаток № 2 до свого відзиву, є технічно пошкодженим бінарним шаблоном, який не містить жодного зафіксованого друкованого тексту самого Висновку інспектора Ільницького О.В ..
Направлення «порожнього» або пошкодженого файлу замість завіреного документа є формою приховування інформації. Звіт поштового сервера про «успішну доставку листа» від 08.09.2026 року, на який посилається ВРП, підтверджує лише факт доставки самого тексту електронного листа, але жодним чином не спростовує того факту, що вкладений у посилання файл був пустим та не містив запитуваного Висновку».
6. «У тексті Відзиву на сторінці 5 Відповідач цинічно зазначає: «матеріали дисциплінарного провадження за його дисциплінарною скаргою (вх. № В-760/0/7-26) не містять інших документів, крім тих, до яких надано доступ». Цим твердженням ВРП власноруч підтвердила перед Верховним Судом факт своєї грубої протиправної бездіяльності або службового підроблення: Дисциплінарна перевірка за моєю скаргою стосовно судді Вдовиченко Т.М. тривала 7 місяців (з 27.01.2026 по 26.08.2026). Відповідно до ст. 42, 43 Закону «Про Вищу Раду правосуддя», інспектор- доповідач Ільницький О.В. для складання висновку зобов`язаний був витребувати з Бердичівського суду копії матеріалів цивільної заяви, письмові пояснення судді Вдовиченко Т.М., дані автоматизованого розподілу.
Якщо матеріали провадження у ВРП на сьогодні не містять жодних запитів, жодних довідок та жодних пояснень Бердичівського суду, це означає, що інспектор Ільницький О.В. перевірку взагалі не проводив. У такому випадку Ухвала Дисциплінарної палати від 26.08.2026 року була винесена на підставі сфальсифікованих, завідомо відсутніх даних. Приховування матеріалів здійснюється Відповідачем з метою недопущення викриття цього факту».
7. «Право людини на доступ до інформації про себе, яка зберігається в органах державної влади (включаючи органи суддівського врядування, такі як Вища рада правосуддя), є фундаментальним елементом права на повагу до приватного життя та права на справедливий суд.
-У контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ:
У справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд (Стаття 6 Конвенції) включає обов`язок органів влади забезпечувати прозорість своїх процедур та надавати сторонам доступу до всіх матеріалів, які впливають на їхні права. Штучне
обмеження доступу до матеріалів дисциплінарного інспектора, яке позбавляє громадянина можливості проаналізувати підстави відмови та звернутися до суду, є прямим порушенням права на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці чітко вказує, що право на доступ до інформації про себе підпадає під захист Статті 8 Конвенції (Право на повагу до приватного і сімейного життя). Зокрема, у зразкових рішеннях у справах «Гаскін проти Сполученого Королівства» (Gaskin v. the United Kingdom) та «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) ЄСПЛ наголосив, що держава має позитивний обов`язок надати особі ефективну та доступну процедуру отримання інформації, яка безпосередньо стосується її особисто та її правової ситуації. Обмеження доступу до таких матеріалів або надання пошкоджених, нечитабельних файлів (як це вчинив Відповідач) є прямим порушенням Статті 8 Конвенції. Крім того, у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) ЄСПЛ зазначив,що ненадання стороні доступу до документів та матеріалів, які беруться органом влади за основу при прийнятті рішення, порушує також і Статтю 6 Конвенції (Право на справедливий суд), оскільки позбавляє особу можливості ефективно захищати свої права в судовому порядку.
- У контексті практики Конституційного Суду України:
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп (справа К.Г. Федоренка) надав офіційне тлумачення частини третьої Статті 32 Конституції України і встановив, що право громадянина знайомитися в органах державної влади з відомостями про себе є абсолютним конституційним правом безпосередньої дії. Більше того, у Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 було підкреслено, що до інформації про особисте життя людини належать будь-які відомості про діяльність, пов`язану з реалізацією нею своїх прав та обов`язків. Оскільки дисциплінарне провадження у ВРП було ініційоване за моєю скаргою щодо порушення мого права на судовий захист, усі матеріали цієї перевірки є інформацією, що безпосередньо стосується мене.
Конституційний Суд чітко зазначив, що жоден внутрішній підзаконний акт (включаючи Регламент ВРП) не може звужувати чи обмежувати цей конституційний обсяг прав громадян.
-У контексті правових висновків Верховного Суду:
Правова позиція Верховного Суду щодо пріоритету права особи на отримання інформації про себе та верховенства закону над внутрішніми інструкціями є сталою та імперативною.
Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 судді вищої інстанції чітко зазначили, що внутрішні підзаконні акти та регламенти колегіальних органів (включаючи Регламент Вищої ради правосуддя) не можуть створювати додаткових обмежень для реалізації прав громадян, які гарантовані Конституцією та законами України. Велика Палата наголосила, що обмеження доступу скаржника до документів, створених під час дисциплінарних процедур, є неприпустимим.
Крім того, у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 640/25697/19 суд дійшов висновку, що якщо державний орган у процесі виконання владних повноважень створив або отримав інформацію, яка прямо стосується фізичної особи, такий орган є розпорядником публічної інформації в розумінні Закону України „Про доступ до публічної інформації". Верховний Суд підкреслив, що розпорядник зобов`язаний надати документ у повному, автентичному та завіреному вигляді, а посилання на внутрішні регламентні процедури ознайомлення є протиправною спробою ухилення від виконання вимог закону.
Таким чином, намагання Відповідача у Відзиві виправдати ненадання матеріалів перевірки посиланням на глави 13 та 27 свого Регламенту прямо суперечить офіційним правовим висновкам як Великої Палати Верховного Суду, так і Касаційного адміністративного суду, які згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" є обов`язковими для застосування» [01.35].
Посилання розпорядника інформації на внутрішні інструкції чи регламенти як на підставу для відмови або ненадання документів Верховний Суд визнав протиправними, оскільки Закон України «Про доступ до публічної інформації» та Стаття 32 Конституції мають вищу юридичну силу за будь-які відомчі акти».
4. Установлені Судом фактичні обставини справи
27 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на дії судді Бердичівського міськрайонного суду Вдовиченко Т.М.
26 серпня 2026 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючої - Спірідонової Т.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя: Ковбій О.В., Мельника О.П. провела ззасідання.
Відеозапис такого засідання розміщено за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=FjWHZlc9c7E.
Розглянувши висновки дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя - доповідачів за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг постановила ухвалу № 1737/2дп/15-26 про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг.
Зміст ухвали міститься в матеріалах справи, а також на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя (https://www.hcj.gov.ua/doc/doc/61130).
У цій ухвалі зазначено, що до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_1 (вх. № В-760/0/7-26 від 27 січня 2026 року) стосовно судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Т.М . За результатами попередньої перевірки скарги дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя - доповідач Ільницький О.В. склав висновок про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, оскільки дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді (пункти 2, 3 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
З урахуванням цього пунктом 8 резолютивної частини цієї ухвали дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 стосовно судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Вдовиченко Тетяни Миколаївни залишено без розгляду та повернуто скаржнику.
У цій ухвалі зазначено, що вона оскарженню не підлягає.
Зміст ухвали крім матеріалів справи, також оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя за посиланням: https://www.hcj.gov.ua/doc/doc/61130.
1 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із запитом на отримання публічної інформації та ознайомлення з матеріалами перевірки (а.с.33-34).
У запиті ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 32 Конституції України, статей 1, 3, 5, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статей 43, 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», просив:
- надати у встановлений законом 5-денний строк належним чином завірену електронну копію висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача Ільницького О.В. , складеного за результатами попередньої перевірки моєї дисциплінарної скарги (вх. № В-760/0/7-26 від 27 січня 2026 року) стосовно судді Вдовиченко Т.М.;
- надати електронні копії всіх інших матеріалів, довідок, запитів та відповідей, які були зібрані, складені або досліджувалися дисциплінарним інспектором Ільницьким О.В. під час проведення попередньої перевірки за моєю скаргою та лягли в основу вищевказаного висновку;
- надати електронну копію протоколу засідання (або витяг з нього) Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року в частині, що стосується розгляду пункту 8 порядку денного щодо моєї скарги.
Запитувані документи ОСОБА_1 просив надіслати в електронному вигляді на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 або до його особистого кабінету в системі «Електронний суд».
Крім цього, в матеріалах справи є копія цього листа (а.с. 32), яку Позивач долучив до позовної заяви, в якій, Позивач після його підпису та прохальної частини до ВРП зазначив таке:
« 1. Коли ви отримаєте документи від ВРП (орієнтовно до 8 вересня), просто відкрийте новий діалог зі мною.
2.Завантажте файли (новий висновок інспектора ВРП, який ви отримаєте, та лист голови суду № B-59, який ви мені вже показували).
3.Напишіть коротку кодову фразу, наприклад:
«Привіт! Я ОСОБА_1 . Ми аналізували справу ВРП щодо судді Вдовиченко та готуємо заяву до ДБР на інспектора Ільницького. Ось документи для порівняльного аналізу».
Я миттєво зчитаю текст із завантажених файлів, згадаю всю хронологію (позов від 30.03.2025, лист № B-59, ухвалу ВРП від 26.08.2026) і ми одразу покроково продовжимо роботу - без жодної втрати інформації.
Зберігайте всі документи в одній папці на комп`ютері чи телефоні. Чекаю на ваш сигнал, як тільки ВРП надішле відповідь. До зв`язку, все обов`язково доведемо до кінця!»
У відповідь на звернення ВРП надіслала лист від 8 вересня 2026 року № 18878/0/9-26.
Згідно зі звітом про доставку електронного повідомлення (Successful Mail Delivery Report), сформованим поштовою системою Вищої ради правосуддя (mail.hcj.gov.ua), надісланий з офіційної електронної адреси [email protected], 08 вересня 2026 року о 17:58 доставлено на електронну адресу [email protected]. Поштовий сервер адресата (mxs.ukr.net) прийняв повідомлення, про що свідчить код відповіді « 250 2.0.0 Accepted» (а.с.72).
Цю електронну адресу Позивач сам зазначив у позовній заяві, а також у поданому ним документі під назвою «Запит про надання публічної інформації та ознайомлення з матеріалами справи» (а.с.1, 31).
Отже, відповідь на запит Позивача надіслано в день її підписання на електронну адресу, яку він сам зазначив для зв`язку, і в той самий день доставлено до його електронної поштової скриньки.
У листі від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26, який роздрукований і наявний у матеріалах справи, а відповідний файл в електронному вигляді відкривається та є читабельним, Вища рада правосуддя повідомила таке:
«З огляду на порушені у запиті питання та як учаснику дисциплінарного провадження, надаємо доступ до матеріалів дисциплінарного провадження за Вашою дисциплінарною скаргою (вх. № В-760/0/7-26) з висновком дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. (№ 4077/0/24-26 від 28 липня 2026 року), та на висловлене прохання додатково долучаємо витяг з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1c198RnrGmuW9PXmqdfNmVyyvHwzHs1CB?usp=sharing
Щодо Вашого прохання надати електронні копії всіх інших матеріалів, довідок, запитів та відповідей, які були зібрані, складені або досліджувалися у процесі попередньої перевірки Вашої дисциплінарної скарги інформуємо, що матеріали дисциплінарного провадження за Вашою дисциплінарною скаргою (вх. № В-760/0/7-26) не містять інших документів, крім тих, до яких надано доступ.
На офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя опубліковано електронні примірники висновків дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя з огляду на реалізацію пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23), а також ухвалені у Вищій раді правосуддя рішення.
Висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. (№ 4077/0/24-26 від 28 липня 2026 року) доступний за посиланням: https://hcj.gov.ua/doc/doc/61130».
5. Джерела права та оцінка Суду
Як визначає стаття 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір., а відповідно до статті 32 Основного Закону кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закону України «Про доступ до публічної інформації», частиною першою статті 1 якої передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 20 цього закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запит, згідно з згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 цього Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Водночас Закон України «Про Вищу раду правосуддя», який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя, у абзаці третьому частини першої статті 48 встановлює, що суддя та скаржник мають право ознайомитися з проектом висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя - доповідача та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному регламентом Вищої ради правосуддя.
Пунктом 13.33 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженим Рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі також - Регламент) передбачено, зо учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватись з матеріалами справи в порядку, передбаченому главою 27 Регламенту.
Пунктом 27.14 Регламенту визначено, що у разі наявності технічної можливості справи (матеріали) надаються заявникам в електронному вигляді (надсилаються через модуль «Електронний кабінет» в ЄСІТС або на електронну адресу або засобами поштового зв`язку на носіях інформації рекомендованою кореспонденцією чи надається дистанційний доступ до справи (матеріалу), розміщеної (розміщеного) у хмарному сховищі).
Сторони по-різному визначають правове регулювання спірних правовідносин: Позивач уважає, що вони врегульовані Законом України «Про доступ до публічної інформації» та статтею 32 Конституції України, тоді як відповідач наголошує на спеціальному порядку ознайомлення скаржника з матеріалами дисциплінарного провадження, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламентом.
Проте Суд зауважує, що для вирішення цього спору немає потреби надавати перевагу одному з цих підходів, оскільки предметом позову є бездіяльність Відповідача щодо розгляду звернення Позивача, а за наведених вище обставин цієї справи Відповідач розглянув звернення та надав на нього відповідь не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, що відповідає строку, установленому частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Тобто така відповідь відповідає вимогам кожного з наведених правових режимів: за строком вона надана в межах, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації», на дотриманні якого наполягав Позивач при поданні позову обґрунтовуючи саме протиправну бездіяльність Відповідача
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 28 -30, 37 постанови від 28 листопада 2024 року у справі № 990/193/24 вказала, що:
- звертаючись до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, скаржник ініціює процедуру дисциплінарного провадження, під час якої Дисциплінарна палата ВРП перевіряє викладені у скарзі відомості та вирішує питання про наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. При цьому учасники дисциплінарної справи наділені певними процесуальними правами у процесі розгляду дисциплінарної справи, у тому числі правом ознайомлюватися з матеріалами справи, які безпосередньо пов`язані зі скаргою;
- право на ознайомлення з матеріалами справи містить єдине обмеження у здійсненні цього права - матеріали справи повинні бути безпосередньо пов`язані зі скаргою;
- зважаючи на рівність сторін дисциплінарного провадження та здійснення такого провадження на засадах змагальності та рівності, особа, яка подає дисциплінарну скаргу, має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження. Доступ до наявної в таких матеріалах інформації (або її частини) може бути обмежено з підстав, прямо передбачених законом;
- надання позивачці відповіді на запит про доступ до публічної інформації шляхом відкриття доступу до всіх матеріалів дисциплінарного провадження за її дисциплінарною скаргою свідчить про розгляд інформаційного запиту по суті.
Як убачається з матеріалів справи, запит Позивача Відповідач отримав і зареєстрував 01 вересня 2026 року, тож п`ятиденний строк, про порушення якого він стверджував у позовній заяві, на відповідь спливав 08 вересня 2026 року.
Того ж дня Відповідач листом від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26 надіслав Позивачу на зазначену ним у запиті електронну адресу.
Суд також ураховує, що лист Вищої ради правосуддя від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26 долучено Відповідачем до відзиву як додаток у вигляді файлу «ОСОБА_1. відповідь.doc», на який Позивач посилається як на технічно пошкоджений. Проте цей файл відкривається, і Суд безпосередньо дослідив його зміст як в електронному, так і в паперовому вигляді, встановивши, що він повністю відповідає наведеному вище змісту відповіді на запит Позивача. Отже, твердження Позивача про пошкодженість зазначеного файлу не знайшло підтвердження під час розгляду справи.
Факт доставки цього листа Позивач після отримання відзиву на позовну заяву по суті не заперечує: у відповіді на відзив він визнає, що звіт поштового сервера підтверджує доставку електронного листа 08 вересня 2026 року, однак стверджує, що файл, розміщений за посиланням у хмарному сховищі, був пошкоджений і не містив тексту висновку.
Разом з тим, з назви та змісту цього файлу «ОСОБА_1. відповідь.doc» вбачається, що він є відповіддю Відповідача на запит, а не висновком дисциплінарного інспектора, а тому відсутність у ньому тексту висновку є закономірною і не може свідчити про приховування Відповідачем запитуваної інформації.
Надаючи оцінку доводу Відповідача, наведеному у позові та детальніше розкритому у відповіді на відзив, Суд звертає увагу на таке.
Зі змісту листа Вищої ради правосуддя від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26 убачається, що Відповідач не обмежився формальним повідомленням про розгляд звернення, а надав відповідь на кожен із пунктів запиту Позивача:
1)«надаємо доступ до матеріалів дисциплінарного провадження за Вашою дисциплінарною скаргою (вх. № В-760/0/7-26) з висновком дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. (№ 4077/0/24-26 від 28 липня 2026 року)»,
2) «на висловлене прохання додатково долучаємо витяг з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1c198RnrGmuW9PXmqdfNmVyyvHwzHs1CB?usp=sharing»;
3) «матеріали дисциплінарного провадження за Вашою дисциплінарною скаргою (вх. № В-760/0/7-26) не містять інших документів, крім тих, до яких надано доступ».
4) на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя опубліковано електронні примірники висновків дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя з огляду на реалізацію пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції рішення від 21 листопада 2023 року № 1068/0/15-23), а також ухвалені у Вищій раді правосуддя рішення. Висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. (№ 4077/0/24-26 від 28 липня 2026 року) доступний за посиланням: https://hcj.gov.ua/doc/doc/61130».
Отже, Відповідач надав Позивачу доступ до висновку дисциплінарного інспектора у два незалежні один від одного способи: шляхом розміщення матеріалів дисциплінарного провадження в хмарному сховищі, посилання на яке наведено в листі, а також шляхом повідомлення про оприлюднення цього висновку на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя із зазначенням посилання на нього.
Досліджуючи докази у справі, Суд відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов за посиланням https://hcj.gov.ua/doc/doc/61130, зазначеним у листі Відповідача, і встановив, що на цій сторінці офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя розміщено посилання, за яким здійснюється завантаження, у тому числі й висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О. В. від 28 липня 2026 року № 4077/0/24-26, тобто саме того документа, копію якого Позивач просив надати.
При цьому Суд зауважує, що, всупереч твердженням Позивача, Відповідач у листі від 08 вересня 2026 року № 18878/0/9-26 не зазначав, що висновок дисциплінарного інспектора розміщено за посиланням на ресурс Google Drive: це посилання наведено у відповіді лише щодо витягу з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року, тоді як щодо висновку Відповідач навів посилання на його оприлюднення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Щодо надання витягу протоколу засідання, то ВРП указала, що додатково долучає витяг з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1c198RnrGmuW9PXmqdfNmVyyvHwzHs1CB?usp=sharing.
У відповіді на відзив Позивач уже не заперечував факту отримання витягу з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року, однак зазначав про неправомірність використання Відповідачем хмарного сховища Google Drive.
Суд відхиляє цей довід, оскільки Позивач сам просив надати йому документи в електронному вигляді на електронну адресу або до особистого кабінету, а пункт 27.14 Регламенту прямо передбачає можливість надання учасникам дисциплінарного провадження дистанційного доступу до матеріалів, розміщених у хмарному сховищі. Отже, Відповідач надав Позивачу доступ до витягу з протоколу в електронній формі, як того просив сам Позивач, і в спосіб, передбачений Регламентом.
Посилаючись на Закон України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», Позивач ані у позові, ані у відповіді на відзив не обґрунтував, яким чином один із обраних Відповідачем технічний спосіб надання доступу до витягну з протоколу засідання порушив саме його право на отримання інформації.
Позивач не звернув увагу на те, що цей Закон відповідно до його преамбули та статті 1 регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, електронних комунікаційних та інформаційно-комунікаційних системах (далі - система).
Водночас частина друга статті 8 цього Закону визначає, що державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, у системах, об`єктах критичної інформаційної інфраструктури, власниками або розпорядниками яких є органи державної влади, державні органи, державні підприємства, установи та організації, органи місцевого самоврядування, мають оброблятися в авторизованих системах з безпеки або шляхом отримання сертифіката відповідності стандарту інформаційної безпеки, виданого органом з оцінки відповідності.
Документи, доступ до яких надано Позивачу, такою інформацією не є, адже засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року було відкритим і транслювалося у відкритому доступі.
Варто звернути увагу, що Позивач у відповіді на відзив просив визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя та зобов`язати її надати матеріали перевірки у належному, читабельному та завіреному вигляді безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для дослідження колегією суддів. Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення такого клопотання Позивача немає, оскільки матеріали перевірки, надані ВРП, наявні в матеріалах справи, є читабельними, належним чином засвідченими та відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності й достатності доказів, визначеним статтями 73-76 КАС України, а тому дали колегії суддів змогу повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для вирішення цієї справи.
Щодо матеріалів, які, на думку Позивача, мали бути зібрані дисциплінарним інспектором під час попередньої перевірки, Суд зазначає, що обов`язок розпорядника надати інформацію за запитом поширюється лише на ту інформацію, якою він володіє. Відповідач повідомив Позивача, що матеріали дисциплінарного провадження за його скаргою не містять інших документів, крім тих, до яких надано доступ, і Позивач не надав доказів, які б це спростовували у Суду немає підстав вважати, що такі були.
Доводи Позивача про те, що дисциплінарний інспектор фактично не провів перевірки, а ухвалу Дисциплінарної палати від 26 серпня 2026 року ухвалено без належних підстав, виходять за межі предмета цього спору, оскільки позивач оскаржує бездіяльність Відповідача щодо розгляду запиту, а не законність рішення, ухваленого за результатами розгляду його дисциплінарної скарги. З цих же причин Суд не надає оцінки доводам Позивача щодо дій судді Вдовиченко Т. М.
При цьому Суд звертає увагу на те, що в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2026 року зазначено, що вона оскарженню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду зокрема у постанові від 24 вересня 2026 року у справі №990/177/26 указала, що «…дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на його інтереси, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.
55. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом якої були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
56. Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП). Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.
57. Аналогічних за змістом висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25, від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, від 07 травня 2026 року у справі № 990/46/26».
У пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що законодавчі обмеження можливості оскаржити діяльність суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки заявлені ним позовні вимоги не спрямовані на відновлення чи захист прав позивача, натомість його правовідносини з ВРП лежать лише в площині дисциплінарної процедури.
Наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які Суд ураховує відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, повністю застосовні й до обставин цієї справи. Позивач, обґрунтовуючи необхідність отримання матеріалів попередньої перевірки, прямо зазначає, що вони потрібні йому для доведення того, що дисциплінарний інспектор неналежно провів перевірку, а Дисциплінарна палата безпідставно ухвалила рішення за його скаргою, а також для подальшого «судового захисту проти свавілля суддів».
Суд розмежовує право Позивача на доступ до інформації, яке він реалізував, отримавши від Відповідача висновок дисциплінарного інспектора та витяг з протоколу засідання Дисциплінарної палати, і його незгоду з результатами розгляду дисциплінарної скарги, яка жодним чином не може бути предметом судового контролю у цій справі. Отже, спір про доступ до інформації не може використовуватися як спосіб опосередкованого оскарження ухвали Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а тому доводи Позивача щодо неповноти перевірки, обґрунтованості ухвали від 26 серпня 2026 року та дій судді Вдовиченко Т. М. не підлягають оцінці в межах цієї справи і не впливають на висновок Суду про відсутність протиправної бездіяльності Відповідача.
Що стосується посилань Позивача на рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зп, то Суд, дослідивши його текст, розміщений на офіційному вебпорталі Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-97#Text, зауважує, що це рішення ухвалене у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів України, які стосуються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу. Наведених Позивачем у відповіді на відзив положень про те, що право особи знайомитися з відомостями про себе є абсолютним і не може регулюватися актами органів влади, це рішення не містить. Позивач наводить окремі фрази з рішення, вириваючи їх із контексту та не співвідносячи із суттю й змістом правових позицій Конституційного Суду України, сформованих у ньому, а тому такі посилання не можуть бути взяті до уваги.
Не підтверджує доводів Позивача і рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, що розміщене за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text Положення про те, що до інформації про особисте життя людини належать будь-які відомості про її діяльність, пов`язану з реалізацією нею своїх прав та обов`язків, на яке посилається Позивач, це рішення не містить. Предметом офіційного тлумачення в ньому були положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України в аспекті визначення поняття інформації про особисте та сімейне життя особи і недопустимості її збирання, зберігання, використання та поширення без згоди особи, а не право особи знайомитися з відомостями про себе в органах державної влади, гарантоване частиною третьою статті 32 Конституції України. За змістом пункту 1 резолютивної частини цього рішення інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави, посадових або службових повноважень.
Посилання Позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86656836) також є безпідставним, оскільки ця постанова ухвалена у справі за позовом до Президента України про визнання протиправною бездіяльності щодо неналежного розгляду заяви особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і не стосується ні діяльності Вищої ради правосуддя, ні її Регламенту, ні доступу скаржника до матеріалів дисциплінарного провадження. Висновку про неприпустимість обмеження доступу скаржника до документів, створених під час дисциплінарних процедур, ця постанова не містить. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі, застосувавши частину третю статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, лише виходила з того, що внутрішня інструкція апарату Ради національної безпеки і оборони України не може змінювати визначеного законом суб`єкта особистого розгляду звернення.
Щодо посилання Позивача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 640/25697/19 Суд зазначає, що постанови з такими реквізитами не виявлено ні в КП «Діловодство спеціалізованого Суду», ні в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Водночас за даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 640/25697/19 рішення ухвалено Окружним адміністративним судом міста Києва 21 грудня 2021 року за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії, тобто справа стосується пенсійних правовідносин, а рішення суду першої інстанції в ній не переглядалося ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. За таких обставин зазначене посилання Позивача не може бути взяте до уваги.
Те саме стосується і посилань Позивача на рішення Європейського суду з прав людини, які також не містять тих висновків, що їх наводить Позивач у відповіді на відзив. Позивач і в цьому разі вириває окремі тези з контексту рішень, не цитуючи їх дослівно, не зазначаючи пунктів, у яких сформовано відповідні правові позиції, та не співвідносячи фактичних обставин справ, розглянутих Європейським судом з прав людини, з обставинами цієї справи. Натомість, як убачається зі змісту зазначених рішень, Європейський суд з прав людини формулював свої висновки щодо інших за характером правовідносин: відсутності в державі процедури доступу особи до відомостей про її особисту ідентичність чи здоров`я, нерозкриття стороні судового провадження доказів, на яких ґрунтувалося рішення щодо її цивільних прав, або належної вмотивованості судового рішення. Жодне з цих рішень не стосується доступу скаржника до матеріалів дисциплінарного провадження щодо судді й не містить висновку про те, що надання такому скаржнику доступу до матеріалів у спосіб, передбачений національним законодавством, може порушувати статті 6 чи 8 Конвенції.
Окремо Суд звертає увагу Позивача на те, що відповідно до частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається. Обов`язок добросовісно користуватися належними процесуальними правами, закріплений і в статті 44 цього Кодексу. Завдання адміністративного судочинства, визначене частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин, і для його виконання суд має оцінити доводи учасників справи на підставі їх реального, а не приписаного змісту.
Натомість у цій справі Позивач посилався на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку не виявлено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, приписував рішенням Конституційного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини висновки, яких вони не містять, і помилково зазначав сторону конституційного звернення у справі, що змусило Суд додатково перевіряти зміст кожного з наведених джерел аби зрозуміти контекст та його доводи та роз`яснювати йому дійсний зміст тих рішень, про які він написав у відповіді на відзив. Такий підхід Позивача до реалізації своїх прав як учасника судового провадження не сприяє ні захисту прав самого Позивача, ні своєчасному розгляду справи, а й тому Суд наголошує на необхідності сумлінного ставлення до посилань на джерела права, якими учасник справи обґрунтовує свої вимоги чи заперечення.
Узагальнюючи викладене, Суд не знайшов підстав вважати, що права Позивача у спірних правовідносинах були порушені. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягають права, свободи чи інтереси особи, порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, а отже, необхідною умовою задоволення позову є встановлення факту такого порушення. Однак у цій справі Суд не встановив, що Відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку: звернення Позивача від 01 вересня 2026 року розглянуто у строк, про порушення якого в позові стверджував Позивач, відповідь на нього надіслано на зазначену самим Позивачем електронну адресу та доставлено, Позивачу надано доступ та вказано посилання на висновок дисциплінарного інспектора та витяг з протоколу засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а щодо інших запитуваних документів повідомлено про їх відсутність у матеріалах дисциплінарного провадження.
Натомість доводи Позивача ґрунтуються на нерозмежуванні ним різних за змістом понять і документів. Так, Позивач ототожнює файл « ОСОБА_1 відповідь.doc», який є відповіддю Відповідача на його запит, з висновком дисциплінарного інспектора і тому вважає цей файл «порожнім»; пов`язує посилання на хмарне сховище, яке Відповідач навів щодо витягу з протоколу засідання Дисциплінарної палати, з висновком дисциплінарного інспектора, доступ до якого забезпечено через офіційний вебсайт Вищої ради правосуддя; а також ототожнює своє право на доступ до інформації, яке було реалізоване, з незгодою з результатами розгляду його дисциплінарної скарги, яка не може бути предметом судового контролю у цій справі.
За таких обставин відсутні підстави для визнання бездіяльності Відповідача протиправною, а позовні вимоги, зокрема похідна вимога про зобов`язання Відповідача надати копії документів, задоволенню не підлягають.
Отже, перевіривши оскаржувані дії Відповідача в межах доводів Позивача та за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд не встановив підстав для висновку про протиправну бездіяльність.
Не дають приводів задоволення позову також і інші твердження Позивача, оскільки вони не змінюють основних правових висновків та мотивів цього судового рішення.
Суд звертає увагу на те, що було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді І.А. Васильєва
І.Л. Желтобрюх
О.О. Шишов
М.М. Яковенко