ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141288535

Озвучення тимчасово недоступне

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2026 року

м. Київ

справа №990/375/26

адміністративне провадження № П/990/375/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

судді -доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Юрченко В.П.,

розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження як суд першої інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

1. Суть спору

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , Позивач) 3 вересня 2026 року звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України № 184/зп-25 від 1 жовтня 2025 року (далі - Рішення № 184/зп-25) в частині складу комісії № 5 у кількості чотирьох осіб;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 6 липня 2026 року № 87/зп-26 "Про затвердження результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду" у частині затвердження кодованих результатів оцінювання практичного завдання учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер роботи 0080497) (далі - Рішення № 87/зп-26);

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 5 серпня 2026 року № 105/зп-26 "Про затвердження результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду" у частині затвердження декодованих результатів оцінювання практичного завдання учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер роботи 0080497) (далі - Рішення № 105/зп-26);

- зобов`язати ВККС України повторно розглянути питання про оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 (індивідуальний кодований номер роботи 0080497) однією з комісій № 1- 4 у складі трьох осіб чи утворити новий склад комісії у кількості трьох осіб за виключенням осіб, які входили у склад комісії № 5 ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), з урахуванням правових висновків суду, без врахування виявлених девіацій практичного завдання № 1.3.8, яке виконував Позивач у складі першої групи 28 жовтня 2025 року.

2. Процесуальні дії у справі

Верховний Суд ухвалою від 8 вересня 2026 року залишив позовну заяву без руху в частині позовних вимог щодо рішень ВККС України від 1 жовтня 2025 року № 184/зп-25 та від 6 липня 2026 року № 87/зп-26, оскільки її подано без додержання вимог, встановлених КАС України. Зокрема, Позивач не подав заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду у відповідній частині.

15 вересня 2026 року Позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви у справі № 990/375/26.

Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2026 року:

- відкрив провадження у справі;

- вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів й призначив до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в строк, встановлений статтею 258 КАС України;

- витребував у ВККС:

- належним чином завірені копії: рішення ВККС України від 01 жовтня 2025 року № 184/зп-25; рішення ВККС України від 24 листопада 2025 року № 205/зп-25, яким внесено зміни до рішення ВККС України від 01 жовтня 2025 року № 184/зп-25 з додатком; рішення ВККС України від 06 липня 2026 року № 87/зп-26 про затвердження кодованих результатів з додатком; рішення ВККС України від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 про затвердження декодованих результатів з додатком; листа Національної школи суддів України № 11-01/1922 від 22 липня 2026 (щодо обізнаності про девіації модельного завдання, яке виконували учасники першої групи 28 жовтня 2025 року);

- індивідуальні оціночні листи, письмові зауваження, коментарі, рецензії чи протоколи оцінювання практичного завдання учасника добору з індивідуальним кодованим номером 0080497, складені членами екзаменаційної комісії (зокрема - ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ).

06 жовтня 2026 року через електронний суд від ВККС надійшов відзив на касаційну скаргу.

09 жовтня 2026 року від Позивача надійшла відповідь на відзив.

3. Аргументи сторін

3.1.Позиція Позивача, наведена у позовній заяві

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач зазначає, що Рішенням № 184/зп-25 Відповідач створив грубу дискримінаційну розбіжність в умовах оцінювання кандидатів у межах одного іспиту: екзаменаційні комісії № 1, № 2, № 3 та № 4 були сформовані у складі трьох членів, а екзаменаційна комісія № 5 (яка перевіряла роботу Позивача) була сформована у кількості чотирьох членів (ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11).

Позивач вказує, що за результатами опрацювання оцінок, отриманих усіма кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, ним встановлено, що учасники, які виконували практичні завдання у період з 28 жовтня 2025 року до 31 жовтня 2025 року (оцінювання яких відповідно до рішення ВККС від 01 жовтня 2025 року № 184/зп-25 здійснювала екзаменаційна комісія № 5) отримали за їх виконання результати, які є істотно нижчими порівняно з результатами кандидатів та суддів, які виконували практичні завдання в інші дні проведення відповідного етапу кваліфікаційного іспиту. При цьому зазначає, що середній бал кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, практичне завдання яких оцінювала екзаменаційна комісією № 1, склав 121,6, екзаменаційна комісія № 4, - 120,9, екзаменаційна комісія № 5, - 116,7. Отже, різниця між середнім результатом учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційною комісією № 5, та результатами учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційними комісіями № 1 та № 4, становила відповідно 4,9 та 4,2 бала. При цьому частка учасників, які не подолали необхідний результат, у комісіях із трьох членів становила приблизно 17,4 %, тоді як у комісії з чотирьох членів цей показник становив приблизно 27,3 %.

На переконання Позивача, Відповідач створив умови, які мали наслідком порушення принципу рівності учасників кваліфікаційного іспиту, а також створення нерівних умов для визначення результатів виконання ними практичного завдання. Зазначене порушення, на думку Позивача, полягало не лише у формальній відмінності кількісного складу екзаменаційних комісій, а насамперед у тому, що така відмінність безпосередньо впливала на процедуру формування оцінок учасників, результати яких у подальшому використовувалися для формування єдиного рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Позивач звертає увагу на те, що учасникам одного й того самого етапу кваліфікаційного іспиту виставлялася різна кількість індивідуальних оцінок членів екзаменаційної комісії, оскільки практичні завдання Позивача оцінювали чотири члени екзаменаційної комісії № 5, тоді як практичні завдання інших учасників відповідного етапу іспиту оцінювалися трьома членами інших екзаменаційних комісій. Відтак, на думку Позивача, за однакового правового статусу учасників, однакового призначення практичного завдання та однакового правового наслідку отриманого результату врахування при визначенні єдиного рейтингу - механізм формування індивідуальної оцінки для різних груп учасників - був фактично різним. При цьому Позивач стверджує, що відмінності в процедурі отримання відповідного бала безпосередньо позначалися на конкурентному становищі учасників відносно один одного.

Вважає, що ВККС України, визначаючи склад екзаменаційних комісій для перевірки та оцінювання практичних завдань, діяла в межах наданого їй Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) та Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС України (ВККСУ) від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення) дискреційного повноваження лише доти, доки реалізація такого повноваження забезпечувала дотримання встановлених нормативними актами меж та принципів проведення кваліфікаційного іспиту. При цьому вказує, що наявність у ВККС України повноваження визначати склад екзаменаційних комісій сама по собі не означає надання їй необмеженого права на довільне визначення кількості оцінювачів для різних груп учасників одного кваліфікаційного іспиту. На думку Позивача, наявність у ВККС повноваження затверджувати склад екзаменаційних комісій не означає надання їй необмеженої дискреції щодо визначення процедурних умов оцінювання. Таке повноваження має здійснюватися в межах Конституції України, Закону, Положення та закріплених ним принципів об`єктивності, неупередженості, прозорості й, зокрема, рівності умов для учасників іспиту.

Позивач покликається на те, що Рішення № 184/зп-25 не містить належного об`єктивного та нормативного обґрунтування причин визначення для різних груп учасників різного механізму формування підсумкового бала, не встановлює критеріїв, за якими окремі роботи чи групи учасників мають оцінюватися різною кількістю членів комісії, та не містить обґрунтування сумісності такого підходу з принципом рівності умов для учасників іспиту, встановленим пунктом 1.6 розділу І Положення.

Позивач вказує, що за відсутності нормативної підстави, об`єктивних критеріїв та належного мотивування застосування до нього іншого кількісного складу екзаменаційної комісії, ніж до інших учасників того самого етапу іспиту, така реалізація дискреційного повноваження Відповідача має ознаки свавільної, оскільки не забезпечувала рівності процедурних умов та призвела до застосування до учасників різних механізмів формування результату, який має однакове юридичне значення для всіх учасників: участь у формуванні єдиного рейтингу.

Резюмуючи, Позивач вказує, що дії Відповідача щодо формування складу екзаменаційних комісій у різній кількості членів створили для учасників одного етапу кваліфікаційного іспиту різні процедурні умови отримання результату, який надалі використовувався для формування єдиного рейтингу, що є несумісним із вимогами рівності умов, об`єктивності та неупередженості проведення кваліфікаційного іспиту.

Також Позивач зазначає, що дані екзаменаційної відомості за щонайменше чотирма окремими критеріями оцінювання його роботи свідчать не про звичайну, очікувану різницю у професійному підході, а про відсутність узгодженого підходу членів екзаменаційної комісії до застосування критеріїв оцінювання, а саме, наявна розбіжність, яка у два-три рази перевищує 20-відсотковий поріг, встановлений самою ВККС як межу допустимого розкиду оцінок у межах одного критерію. Вказує, що хоча наведені дані стосуються окремих критеріїв, а не підсумкового балу роботи в цілому, сама наявність настільки полярних балів за декількома окремими критеріями об`єктивно та обґрунтовано ставить під сумнів, чи не досягла - а вірогідно, і перевищила - розбіжність між найвищим і найнижчим підсумковими балами той поріг, який відповідно до підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення імперативно вимагав направлення його роботи на повторну перевірку іншою екзаменаційною комісією. При цьому, на думку Позивача, його було позбавлено права на автоматичну безумовну повторну перевірку роботи іншою, незалежною від первинних оцінювачів комісією.

Крім того, Позивач покликається на те, що матеріали практичного завдання № 1.3.8, яке офіційно підтвердила Національна школа суддів України (далі - НШСУ) листом від 22 липня 2026 року № 11-01/1922, містили технічну помилку, яка полягає у тому, що до висновку судово-психіатричного експерта було долучено фрагмент, що за змістом належить до предмета судово-медичної. При цьому наполягає, що це не другорядна стилістична вада, а дефект, що прямо стосується одного з ключових доказів модельної справи, який підлягав обов`язковій оцінці кандидатом саме за встановленими комісією критеріями (визначення ключового питання; докази на підтвердження встановлених судом обставин і мотивів неврахування окремих доказів; формулювання узагальненого висновку). А також стверджує, що наявність відповідної помилки позбавила його можливості послідовно застосувати вимоги Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду затверджених рішенням ВККС України від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 (далі - Методичні вказівки) щодо оцінки належності й допустимості доказу.

На думку, Позивача незважаючи на те, що ВККС України було достеменно відомо про цю помилку ще до затвердження результатів (лист НШСУ надійшов 22 липня 2026, рішення № 100/зп-26 ухвалено 29 липня 2026 року, рішення № 105/зп-26 - 05 серпня 2026 року), Відповідач жодного разу колегіально не розглянув питання про вплив цієї помилки на результати оцінювання.

Позивач наполягає, що ні рішення ВККС України від 29 липня 2026 року № 100/зп-26, ні рішення від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 не містять жодного індивідуального мотивування щодо його роботи, у них відсутня будь-яка згадка про лист НШСУ від 22 липня 2026 рок № 11-01/1922, про наявність технічної помилки чи про причини, з яких Відповідач дійшов висновку, що ця помилка не вплинула на результати оцінювання. При цьому звертає увагу на те, що лист ВККС України від 30 липня 2026 року № 21-4769/26 обмежується констатацією "відсутності підстав для винесення питання на розгляд Комісії" без жодного змістовного аналізу. Аналогічно, у рішенні № 105/зп-26 відсутня будь-яка згадка про численні звернення кандидатів щодо розбіжностей в оцінках, про які на пленарному засіданні 05 серпня 2026 року доповідала член Комісії Кобецька Н.Р . Відтак, на думку Позивача, як кандидати, так і суд позбавлені можливості перевірити, чи досліджувала Комісія взагалі питання впливу технічної помилки та розбіжностей в оцінках на його результат, чи прийшла вона до висновку про відсутність такого впливу, і якщо так - на підставі яких міркувань.

Позивач стверджує, що відсутність будь-якого мотивування щодо обставин про які Комісія знала і які об`єктивно мали значення для прийняття рішення, є порушенням його права на вмотивоване рішення суб`єкта владних повноважень.

Покликається на те, що 5 листопада 2025 року, тобто менш, ніж за дев`ять місяців до ухвалення оскаржуваних у цій справі рішень, ВККС України вже стикалася із ситуацією, фактично ідентичною даній: НШСУ листом повідомляла про дефект матеріалів практичного завдання, здатний вплинути на об`єктивність і рівність умов оцінювання. У тій ситуації ВККС України власним рішенням № 197/зп-25 самостійно, без окремого звернення кандидатів, дослідила проблему, надала їй колегіальну оцінку та ухвалила вмотивоване рішення про визнання відповідного практичного завдання нечинним з призначенням повторного складення. У цій же справі за наявності офіційного, письмового підтвердження НШСУ наявності, на думку Позивача, того самого за суттю дефекту отриманого ще до затвердження результатів, - Комісія не вжила заходів, до яких вдалася в аналогічній ситуації. На думку Позивача немотивоване, вибіркове застосування ВККС України різних підходів до по суті тотожних фактичних ситуацій порушує його право на передбачуване, послідовне ставлення з боку суб`єкта владних повноважень.

Вказує, що можливо, саме описаний дефект матеріалів завдання міг зумовити неправильне сприйняття членами Комісії описаного Позивачем доказу та вплинув на кількість балів, отриманих за елементом оцінювання 1.3 «Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів із урахуванням доводів сторін кримінального провадження (за наявності таких доводів)».

Звертає увагу на те, що прозорість поряд з об`єктивністю та рівністю умов, прямо визначена Положенням як один з основних принципів іспиту. Цей принцип передбачає, зокрема, що обставини, які вже озвучені на офіційному засіданні колегіального органу як такі, що стосуються справи (в тому числі масові звернення кандидатів) мають бути відображені в кінцевому тексті рішення або щодо них мають бути наведені мотиви їх неврахування.

Вважає, що оскаржувані рішення у частині, що стосується ОСОБА_1 , не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними.

3.2. Позиція Відповідача, наведена у відзиві на позовну заяву

Заперечуючи проти позову, Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що доводи Позивача є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на помилковому розумінні норм, які регламентують порядок складання й оцінювання кваліфікаційного іспиту.

Відповідач зазначає, що кількісний склад екзаменаційних комісій був визначений безпосередньо рішенням Комісії відповідно до передбаченого Положенням порядку. При цьому, на думку Відповідача, Позивач не навів жодної законодавчої норми, яка б встановлювала обов`язок формувати всі екзаменаційні комісії з однаковим кількісним складом або забороняла затвердження комісій різного кількісного складу.

Відповідач наголошує, що різна кількість членів екзаменаційних комісій не означала застосування різних правил оцінювання. Покликаючись на положення підпунктів 5.5.6, 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення Відповідач вказує, що для всіх учасників застосовувався однаковий порядок формування результату оцінювання: кожен член відповідної екзаменаційної комісії оцінював передбачені методичними вказівками елементи практичного завдання, після чого за кожним елементом визначалося середнє арифметичне виставлених оцінок, а отримані середні арифметичні підсумовувалися.

Відповідач звертає увагу на те, що Позивач фактично ототожнює дві різні обставини - кількість оцінювачів та порядок обчислення результату оцінювання. Кількість членів екзаменаційної комісії визначає лише кількість оцінок, на підставі яких обчислюється середнє арифметичне, але не змінює самого порядку обчислення середнього арифметичного. При цьому вказує, що Положення не встановлює різних індивідуальних коефіцієнтів чи іншої питомої ваги оцінок залежно від кількісного складу екзаменаційної комісії. Кожна оцінка члена екзаменаційної комісії враховується в однаковому порядку - як складова середнього арифметичного оцінок за відповідним елементом практичного завдання.

Узагальнюючи наведене Відповідач вказує, що саме по собі проведення оцінювання практичного завдання чотирма, а не трьома членами екзаменаційної комісії не свідчить про порушення принципу рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту, оскільки до всіх учасників застосовувався передбачений Положенням єдиний порядок оцінювання та формування результату практичного завдання.

Відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення оцінкою члена екзаменаційної комісії за виконане практичне завдання є сформована відповідно до підпункту 5.5.6 пункту 5.5 Положення сума оцінок цього члена за всі елементи практичного завдання. Таким чином, підставою для проведення повторної перевірки є наявність суттєвих розбіжностей саме у підсумкових оцінках членів екзаменаційної комісії за виконане завдання. Розбіжності у балах за окремими елементами практичного завдання самі по собі не є передбаченою Положенням підставою для повторної перевірки. При цьому наголошує, що Положення прямо пов`язує можливість повторної перевірки саме з розбіжностями в оцінках за виконане практичне завдання загалом, а не з відмінностями у балах за окремі елементи оцінювання.

На думку Відповідача, запропонований Позивачем підхід не лише суперечить змісту Положення, а й фактично позбавляє механізм повторної перевірки його практичного призначення - забезпечення об`єктивності та рівного підходу до всіх учасників кваліфікаційного іспиту. При цьому Відповідач вказує, що перевірка практичного завдання полягає у встановленні членами екзаменаційної комісії відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання за їх внутрішнім переконанням в межах наданих їм дискреційних повноважень та в оцінюванні змістового наповнення відповідних робіт.

Відповідач зазначає, що результат оцінювання кожного з елементів фіксується у вигляді середнього арифметичного бала, обчисленого за встановленим порядком. На думку Відповідача, такий підхід забезпечує об`єктивність підсумкового бала за кожним елементом, адже фактично «вирівнює» різність внутрішнього переконання кожного з членів Комісії щодо оцінювання відповідної роботи. Відтак виставлення кожним членом екзаменаційної комісії балів за практичне завдання, у межах діапазону балів, визначеного Методичними рекомендаціями, є тим способом, який відображає рівень професійних знань кандидата, його аналітичні здібності і вміння застосовувати норми закону, а з метою нівелювання суб`єктивного фактору і об`єктивності оцінювання кандидата і передбачено механізм формування остаточного бала учасника добору (учасника іспиту) на підставі суми середніх арифметичних оцінок членів екзаменаційної комісії за кожен елемент.

Відповідач покликається на те, що відповідно до екзаменаційної відомості оцінювання практичного завдання, виконаного 28 жовтня 2025 року Позивачем, кожен член екзаменаційної комісії під час оцінювання практичного завдання Позивача виставив бали за кожен окремий елемент оцінювання у межах діапазону балів, визначеного Методичними вказівками, на підставі на підставі яких визначено загальну кількість балів. При цьому відомість містить розділи за елементами оцінювання, значення максимальної кількості балів та бали, виставлені кожним членом Комісії, дату і час внесення балів до відомості, середній бал за кожним критерієм та остаточний бал учасника. Відтак, на думку Відповідача, оцінювання виконаного Позивачем практичного завдання здійснено з дотриманням вимог законодавства, регламентованої процедури та принципу рівності умов для всіх учасників добору. Наведені Позивачем розбіжності в оцінках окремих елементів практичного завдання не свідчать про наявність передбаченої підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення підстави для повторної перевірки його роботи. Незгода Позивача з виставленими йому балами та суб`єктивне сприйняття ним результатів оцінювання не свідчать про порушення встановленої процедури чи принципу рівності умов для учасників кваліфікаційного іспиту.

Відповідач зауважує, що у день виконання завдання (28 жовтня 2025 року), а також протягом усього часу до моменту затвердження та оприлюднення кодованих результатів етапу іспиту (виконання практичного завдання), жодних зауважень чи заяв щодо недоліків, помилок або некоректності у тексті практичного завдання ні від Позивача, ні від інших 110 учасників до Комісії не надходило.

Вказує, що з метою з`ясування обставин, викладених у зверненні ОСОБА_7 , щодо ймовірної наявності помилки у фабулі практичного завдання (а саме, на його думку, неправильне зазначення виду судової експертизи) Комісія звернулася до НШСУ, яка відповідно до Положення відповідає за розроблення та формування бази завдань кваліфікаційного іспиту. НШСУ за результатами безпосередньої перевірки порушеного Комісією питання надала відповідь щодо характеру виявленої у практичному завданні технічної помилки та її впливу на виконання практичного завдання та прямо зазначила, що допущена технічна помилка (висновок судово-психіатричного експерта після відповідей на предмет дослідження його спеціальних пізнань, тобто про психічний стан особи у конкретні проміжки часу, було доповнено текстом, який явно є продовженням висновків судово-медичної експертизи) сама по собі не вплинула на умови виконання практичного завдання та об`єктивність його оцінювання. При цьому Відповідач звертає увагу на те, що сам Позивач щодо наявності відповідної технічної помилки у практичному завданні до Комісії не звертався.

Вказує, що до моменту прийняття оскаржуваних рішень Комісія була обізнана зі змістом звернення ОСОБА_7 та мала отриману від НШСУ інформацію щодо характеру виявленої технічної помилки та її впливу на умови виконання й оцінювання практичного завдання. Водночас Положення не передбачає, що кожне звернення учасника іспиту після завершення оцінювання автоматично зумовлює необхідність повторного оцінювання практичних робіт або прийняття Комісією окремого рішення про наслідки такого звернення. Водночас у цьому випадку за результатами перевірки порушеного питання НШСУ, як розробник та формувач бази завдань іспиту, не встановила обставин, які б впливали на умови виконання практичного завдання чи об`єктивність його оцінювання.

Підсумовуючи наведене, Відповідач зазначає, що Позивач фактично підміняє передбачене законом повноваження Комісії щодо встановлення результатів кваліфікаційного іспиту власним баченням того, яке саме рішення мало бути прийняте за результатами звернення учасника про технічні помилки в завданні. Водночас, на думку Відповідача, незгода Позивача з обраним Комісією способом реагування на встановлену технічну помилку сама по собі не свідчить про протиправність оскаржуваних рішень.

Звертає увагу на те, що наведена Позивачем ситуація, яка стала підставою для прийняття рішення № 197/зп-25, не є аналогічною цій справі. У випадку, що розглядався при прийнятті рішення № 197/зп-25, можливі недоліки практичного завдання були заявлені безпосередньо після його виконання та до проведення оцінювання, а НШСУ повідомила Комісію про необхідність анулювання результатів виконання цього завдання та повторного проведення відповідного етапу іспиту. Саме за таких обставин Комісія встановила наявність обставин, які перешкоджали об`єктивній перевірці робіт та оцінюванню на засадах рівності умов для учасників іспиту. Водночас у цьому випадку відповідна технічна помилка була порушена учасниками перед Комісією вже після завершення оцінювання практичних робіт та затвердження їх кодованих результатів. При цьому за результатами перевірки НШСУ не встановила, що ця помилка вплинула на умови виконання практичного завдання чи об`єктивність його оцінювання. Відтак, на думку Відповідача, відмінність між цими ситуаціями полягає не у різному ставленні Комісії до однакових обставин, а у різному характері самих встановлених обставин та, що принципово, у різних висновках НШСУ щодо їх впливу на проведення й оцінювання практичного завдання. Отже твердження Позивача про порушення принципів рівності, правової визначеності та послідовності адміністративної практики ґрунтуються на помилковому ототожненні різних за своїми фактичними та правовими обставинами ситуацій.

Покликається на те, що практичне завдання, зокрема, з кримінальної спеціалізації за своєю природою спрямоване не на механічне відтворення наведених у його матеріалах відомостей, а на перевірку здатності кандидата застосовувати норми матеріального та процесуального права до встановлених фактичних обставин, оцінювати докази та мотивувати відповідні висновки суду. А отже, навіть за наявності технічної неточності у викладенні окремого доказу учасник, який володіє необхідними для виконання практичного завдання знаннями та навичками, має оцінити відповідний доказ з урахуванням його змісту, предмета експертного дослідження та інших матеріалів модельної справи. Крім того, практичне завдання з аналогічним змістом та наявною технічною опечаткою виконувалось усіма без виключення кандидатами першої групи, 28 жовтня 2026 року, в однакових часових та процедурних межах та переважна більшість кандидатів успішно впоралася із завданням та набрала прохідний бал, що підтверджує: технічний недолік тексту не спотворив суть правового завдання та був очевидним для фахівця у сфері права.

Вказує, що незгода Позивача з отриманим результатом оцінювання та його прагнення надати виявленій технічній помилці інше правове значення, ніж те, яке встановлено за результатами її перевірки, не є підставою для повторного оцінювання виконаної ним роботи або для визнання протиправними рішень Комісії щодо встановлення результатів кваліфікаційного іспиту.

Зазначає, що безпідставність покликань Позивача на «масові звернення» кандидатів як на доказ порушення процедури кваліфікаційного оцінювання зумовлюється тим, що наявність відповідних звернень саме по собі не встановлює факту порушення процедури чи неправильності оцінювання та не створює передбаченої Положенням підстави для повторної перевірки виконаних робіт.

Вказує, що Комісія, ухвалюючи рішення від 01 жовтня 2025 року № 184/зп-25, рішення від 06 липня 2026 року № 87/зп-26 та рішення від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України з дотриманням критеріїв, визначених у частині другій статті 2 КАС України. При цьому звертає увагу на те, що оскаржувані рішення Комісії містять в собі всі необхідні елементи та мотивовані наявністю фактичних обставин (опис процедури, в якій брав участь Позивач, перелік основних рішень, які мають значення для проведення добору, нормативно-правове регулювання та іншу інформацію), результат яких породжує юридичні підстави для прийняття таких рішень. Зміст оскаржуваних рішень Комісії відповідає установленим критеріям, що застосовуються до подібного виду рішень, і містить достатній обсяг інформації для розуміння його правових підстав та наслідків.

3.3. Позиція Позивача, наведена у відповіді на відзив

У відповіді на відзив, поданій у порядку статті 163 КАС України, Позивач заперечив проти доводів Відповідача, наводячи такі аргументи.

Наголошує, що дії ВККС України щодо проведення оцінювання практичних завдань екзаменаційними комісіями різного кількісного складу створили для учасників одного етапу кваліфікаційного іспиту різні процедурні умови отримання результату, який надалі використовувався для формування єдиного рейтингу, що є несумісним із вимогами рівності умов, об`єктивності та неупередженості проведення кваліфікаційного іспиту.

На думку Позивача, для відновлення принципу рівності умов для учасників іспиту, закріпленого пунктом 1.6 розділу І Положення, необхідно було повторне кодування робіт учасників добору, які виконували практичне завдання 28-31 жовтня 2025 року і роботи яких перевіряла екзаменаційна комісія № 5 та передача їх для перевірки комісії у складі трьох осіб. За таких обставин були б збережені принципи об`єктивності та незалежності оцінювання, які закладені в процедуру добору, а також збережено визначену частиною третьою статті 74 Закону анонімність кваліфікаційного іспиту, яка насамперед покликана забезпечити рівність умов для учасників іспиту, які, своєю чергою, мають законні очікування щодо застосування єдиного підходу до оцінювання виконаних ними практичних завдань.

Заперечуючи проти доводів Відповідача про те, що у день виконання завдання (28 жовтня 2025 року), а також упродовж усього часу до моменту затвердження та оприлюднення кодованих результатів виконання практичного завдання (06 липня 2026 року), жодних зауважень чи заяв щодо недоліків, помилок або некоректності у тексті практичного завдання ні від Позивача, ні від інших 110 учасників до Комісії не надходило, вказує, що не міг звернутись раніше, оскільки це вважалось б спробою ідентифікувати себе і мало б наслідком припинення участі у доборі. А відтак він правомірно, з дотриманням вимог добору, звернувся після затвердження декодованих результатів кваліфікаційного іспиту.

Вказує на те, що доводи Відповідача про відмінність ситуації, яка стала підставою для ухвалення рішення від 05 листопада 2025 року №197/зп-25 є необґрунтованими. На думку Позивача, якщо Відповідач визнав аналогічну технічну помилку НШСУ підставою для повного анулювання результатів іспиту в листопаді 2025 року, то ігнорування такої ж помилки у випадку Позивача є прямим порушенням принципів рівності та послідовності адміністративної практики.

Стверджує, що оскільки НСШУ не перевіряла та не оцінювала його практичне завдання, то вона і не може визначати чи вплинула помилка у практичному завданні № 1.3.8 на умови виконання та об`єктивність оцінювання роботи Позивача. А члени екзаменаційної комісії № 5 не повідомляли, чи вплинув цей дефект на результат оцінювання.

Спростовуючи твердження Відповідача про те, що помилка у практичному завданні № 1.3.8 «не вплинула на умови виконання та об`єктивність оцінювання» вказує, що: вмонтування медичних критеріїв (тілесних ушкоджень тощо) у процесуальний документ експерта-психіатра зумовила ситуацію очевидної недопустимості та неналежності доказу з точки зору КПК України; він під час іспиту був поставлений перед дискримінаційним вибором: або оцінювати цей висновок як єдиний доказ (що є грубою помилкою у практичній діяльності судді), або самостійно «відкидати» частину тексту дефектної фабули (що без наявності затвердженого еталону оцінювання трактувалося екзаменаторами суб`єктивно й хаотично); оцінювання штучно дефектної фабули № 1.3.8 здійснювалося за відсутності офіційно затвердженого об`єктивного кримінально-процесуального еталону перевірки та члени комісії керувалися виключно «внутрішнім переконанням» під час оцінки того, як саме кандидат має реагувати на суперечливі висновки судово-психіатричної та судово-медичної експертиз у тексті одного завдання.

Вказує, що аналіз його екзаменаційної відомості від 23 вересня 2026 року наочно демонструє наслідки відсутності такого еталону: члени Комісії № 5 продемонстрували аномальну полярність та розбіжність оцінок за одні й ті самі елементи роботи Позивача

Відзначає, що Відповідач підтвердив, що фіксація мотивів, письмових зауважень чи рецензій екзаменаторів у відомості не передбачена. Відтак, на думку Позивача, ухвалення рішення про «нескладання» іспиту (Позивач отримав 54,06 бала за необхідного мінімуму 56,25 бала) без жодного текстового мотивування та за наявності таких суттєвих розбіжностей усередині комісії є прямим порушенням пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України щодо обов`язкової обґрунтованості рішень владного органу.

Зазначає, що Позиція Відповідача про «абсолютну дискрецію» повністю спростовується сталою практикою Великoї Палати Верховного Суду (зокрема, постановами від 25 лютого 2025 року у справі № 990/190/23 та від 08 квітня 2026 року у справі № 990/56/25). Суд наголошував, що нормативна невизначеність критеріїв оцінювання покладає на ВККС України обов`язок належно мотивувати свої висновки, а за наявності суттєвих розбіжностей та дефектів фабули завдань, «внутрішнє переконання» без належного обґрунтування є ознакою процесуального свавілля.

4. Установлені Судом фактичні обставини справи

Рішенням від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24 Комісія оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 1800 прогнозованих вакантних посад суддів у місцевих судах та затверджено текст відповідного оголошення (далі - Добір, рішення у відкритому доступі, опубліковане на вебсайті Комісії за посиланням: https://www.vkksu.gov.ua/doc/pro-ogoloshennya-doboru-naposadu-suddi-miscevogo-sudu).

ОСОБА_1 виявив бажання взяти участь у оголошеному доборі та відповідно був допущений до складання кваліфікаційного іспиту.

Рішенням від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 (зі змінами, внесеними рішенням від 1 жовтня 2025 року № 183/зп-25) Комісія затвердила Методичні вказівки з оцінювання практичних завдань, зокрема з кримінальної та цивільної спеціалізацій, які є під час кваліфікаційного випробування кандидатів на посади суддів місцевих судів і суддів, які мають. намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Рішенням від 25 липня 2025 року № 142/зп-25 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування знань з історії української державності й допустила до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціальностей відповідного суду - 7239 кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого. місцевого суду, що успішно склали це тестування й набрали прохідний бал, у тому числі Позивача.

Рішенням від 27 серпня 2025 року № 161/зп-25 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації місцевого загального суду й допустила до третього етапу кваліфікаційного випробування - тестування пізнавальних здібностей - 4489 кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виділили намір бути. переведеними до іншого місцевого загального суду, що успішно склали попереднє тестування й набрали прохідний бал, зокрема Позивача.

Рішенням від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25 Комісія, серед іншого:

затвердила кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складених у межах кваліфікаційного випробування;

допустила до четвертого етапу кваліфікаційного випробування - виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду - 2851 кандидат на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до місцевого загального суду, що успішно склали тестування когнітивних здібностей і набрали прохідний бал, зокрема Позивача;

призначила четвертий етап кваліфікаційного іспиту для кандидатів на посаду суддів місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду;

визначила й оприлюднила на своєму офіційному веб-сайті графіки виконання практичного завдання, зокрема зі спеціалізації місцевого загального суду, а також особливості виконання цього завдання;

визначила, що в межах однієї спеціалізації учасники отримали одне завдання типу 2;

визначила максимально можливий бал на етапі виконання практичного завдання - 150;

встановила, що для розрахунку бала для виконання практичного завдання коефіцієнт 2;

встановила прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту - 75 відсотків від максимально можливого бала, або 112,5 бала.

Рішенням від 1 жовтня 2025 року № 184/зп-25 (зі змінами, внесеними рішенням від 24 листопада 2025 року № 205/зп-25) Комісія затвердила склади екзаменаційних комісій для перевірки та оцінювання практичних завдань, виконаних під час кваліфікаційного іспиту, зокрема визначено, що Екзаменаційна комісія № 5 має наступний склад: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Рішенням Комісії від 06 липня 2026 року № 87/зп-26 затверджено кодовані результати виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту): 28 жовтня 2025 року учасниками першої групи, 29 жовтня 2025 року учасниками другої групи, 31 жовтня 2025 року учасниками першої та другої груп кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Згідно з додатком до цього рішення учасник із кодом 0080497 ( ОСОБА_1 ) за виконання практичного завдання набрав 108,12 бала, результат етапу кваліфікаційного іспиту - не складено.

Надалі рішенням Комісії від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 затверджено декодовані результати виконання 14- 17, 20- 24, 28- 31 жовтня та 17 листопада 2025 року практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Згідно з додатком до цього рішення ОСОБА_1 за виконання практичного завдання (код учасника 0080497) набрав 108,12 бала, результат етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання) - не складено.

Відповідно до екзаменаційної відомості щодо оцінювання практичного завдання членами екзаменаційної комісії здійснено оцінювання за такими елементами:

1.1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним/недоведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення / підстав для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає…

Максимальна кількість балів за цей елемент - 15. ОСОБА_8 висталено 15 балів, ОСОБА_9 -13 балів, ОСОБА_10 - 15 балів, ОСОБА_11 - 10 балів. Середній бал - 13,25000.

1.2. Кваліфікація діяння та застосування кримінального закону.

Максимальна кількість балів - 5. ОСОБА_8 висталено 2 бали, ОСОБА_9 -4 бали, ОСОБА_10 - 2.5 бали, ОСОБА_11 - 4 бали. Середній бал - 3,12500.

1.3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів із урахуванням доводів сторін кримінального провадження (за наявності таких доводів).

Максимальна кількість балів - 15. ОСОБА_8 висталено 10 балів, ОСОБА_9 -10 балів, ОСОБА_10 - 11 балів, ОСОБА_11 - 10 балів. Середній бал - 10,25000.

1.4. Призначення покарання, оцінка обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Максимальна кількість балів - 15. ОСОБА_8 висталено 10 балів, ОСОБА_9 -11 балів, ОСОБА_10 - 10 балів, ОСОБА_11 - 10 балв. Середній бал - 10,25000.

1.5. Інші питання, які вирішуються при ухваленні вироку.

Максимальна кількість балів - 5. ОСОБА_8 висталено 1 бал, ОСОБА_9 -3 бали, ОСОБА_10 - 1 балів, ОСОБА_11 - 4 бали. Середній бал - 2,25000.

2.1. Висновки суду по суті пред`явленого обвинувачення.

Максимальна кількість балів - 10. ОСОБА_8 висталено 9 балів, ОСОБА_9 -8 балів, ОСОБА_10 - 9 балів, ОСОБА_11 - 9 балів. Середній бал - 8,75000.

2.2. Висновки щодо інших питань при ухваленні вироку.

Максимальна кількість балів - 5. ОСОБА_8 висталено 3 бали, ОСОБА_9 -3 бали, ОСОБА_10 - 2.25 бали, ОСОБА_11 - 3 бали. Середній бал - 2,81250.

3.1. Логічність, структурованість, грамотність та послідовність викладення тексту модельного судового рішення.

Максимальна кількість балів - 3. ОСОБА_8 висталено 2 бали, ОСОБА_9 -2 бали, ОСОБА_10 - 2 бали, ОСОБА_11 - 3 бали. Середній бал - 2,25000.

4.1. Дотримання правил орфографії та пунктуації.

Максимальна кількість балів - 2. ОСОБА_8 висталено 1 бал, ОСОБА_9 -1 бал, ОСОБА_10 - 1.5 бали, ОСОБА_11 - 1 бал. Середній бал - 13,25000.

За результатами оцінювання остаточний бал учасника іспиту за практичне завдання становить 54,06 балів.

5. Джерела права та оцінка Суду

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Частиною першою статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

За приписами частини першої статті 93 Закону Комісія проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, а також затверджує порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів.

Частиною першою статті 70 Закону передбачено, що добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі етапи: 1) оголошення добору на посаду судді; 2) подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для участі у доборі на посаду судді; 3) допуск до участі у доборі на посаду судді; 4) складання кваліфікаційного іспиту; 5) проведення спеціальної перевірки, передбаченої цим Законом; 6) проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності); 7) затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді; 8) зарахування кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням професійної компетентності кандидата на посаду судді з метою виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Підставою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту є рішення Комісії. Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Практичні завдання проводяться щодо вибраної (вибраних) кандидатом спеціалізації (спеціалізацій) суду. Форма та зміст тестувань, практичних завдань, а також порядок їх проведення затверджуються Комісією (частини перша - третя статті 74 Закону).

Згідно з частинами п`ятою, шостою, восьмою та одинадцятою статті 74 Закону кандидат на посаду судді вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо він: 1) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за тестування щодо загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду; 2) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду; 3) успішно пройшов тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності.

Успішним проходженням вважається набрання кандидатом середнього допустимого бала тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності, встановленого Комісією.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України встановлює прохідний бал кваліфікаційного іспиту, який не може бути нижчим за 75 відсотків максимально можливого бала за відповідне тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності) та виконання практичного завдання кваліфікаційного іспиту. Під час добору на посаду судді прохідний бал для кандидатів встановлюється з урахуванням кількості посад, щодо яких оголошено добір.

Інформація про результати кваліфікаційного іспиту є загальнодоступною та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Комісії.

Порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено в порядку, встановленому законом.

Отже, Законом передбачено проведення Комісією добору на посаду судді місцевого суду. Одним із етапів добору є складання кваліфікаційного іспиту, що проводиться шляхом складання анонімних тестувань та виконання практичного завдання. Особа вважається такою, що склала кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо вона, серед іншого, набрала не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду.

Відповідно до частини третьої статті 74 та пункту 6 частини першої статті 93 Закону рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 затверджено Положення, у преамбулі якого вказано, що воно розроблено відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і визначає організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту, форму та зміст тестувань, практичних завдань, методику оцінювання результатів іспиту під час добору на посаду судді місцевого суду (далі - добір), кваліфікаційного оцінювання та у зв`язку з наміром судді бути переведеним до іншого місцевого суду, а також засади формування рейтингу і резерву кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Пунктом 1.2 розділу 1 Положення передбачено, що метою іспиту є виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності учасника здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня та спеціалізації.

Відповідно до пункту 1.6 розділу 1 Положення основними принципами іспиту є об`єктивність, неупередженість, запобігання конфлікту інтересів, прозорість, рівність умов для його учасників та дотримання встановлених законодавством правил поведінки щодо конфлікту інтересів.

Згідно з пунктом 1.10 розділу 1 Положення етапи складання іспиту кандидатами на посаду судді місцевого суду, які не є суддями:

- тестування когнітивних здібностей;

- тестування знань з історії української державності;

- тестування загальних знань у сфері права;

- тестування знань зі спеціалізації місцевого адміністративного суду;

- тестування знань зі спеціалізації місцевого господарського суду;

- тестування знань зі спеціалізації місцевого загального суду;

- виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду;

- виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого господарського суду;

- виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду.

Пунктом 1.15 розділу 1 Положення передбачено, що за результатами успішного проходження певного етапу (певних етапів) іспиту Комісія може ухвалити рішення про допуск учасника (учасників) до наступного етапу.

Відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Положення форма практичного завдання - відкрите завдання, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов.

Пунктом 2.8 розділу 2 Положення визначено типи практичних завдань, а саме:

Тип 1 - модельна судова справа з сукупністю документів та достатніми даними (інформацією), на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів модельної судової справи.

Тип 2 - модельне судове рішення, що складається зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних якого учасник повинен продовжити його викладення. Кількість модельних судових рішень визначається рішенням Комісії.

Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Положення практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.

Згідно з пунктом 4.8 розділу 4 Положення кількість практичних завдань, що виконуються учасниками в межах однієї спеціалізації, - одне завдання типу 1 або типу 2, якщо інше не визначено рішенням Комісії.

Під час виконання практичного завдання учаснику необхідно сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів завдання (пункт 4.13 розділу 4 Положення).

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення, практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

Згідно з підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення, методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюється на її офіційному вебсайті.

Відповідно до підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення, перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.

На виконання наведених вище приписів Положення Комісія рішенням від 30 квітня 2025 року №96/зп-25 в додатку 2 затвердила Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, модельне судове рішення (матеріальне право), виставляється оцінка за шкалою 75 балів.

У Методичних вказівках з оцінювання практичного завдання визначено елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, зокрема:

1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 55 балів, з яких: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним/недоведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення / підстав для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а за наявності підстав - мотиви зміни обвинувачення та підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення (0-15); кваліфікація діяння та застосування кримінального закону (0-5); докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів із урахуванням доводів сторін кримінального провадження (за наявності таких доводів) (0-15); призначення покарання, оцінка обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання (0-15); інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку (0-5);

2) резолютивна частина - від 0 до 15 балів, з яких висновки суду по суті пред`явленого обвинувачення (0-10); висновки щодо інших питань при ухваленні вироку (0-5);

3) дотримання стилістики судового рішення оцінюється від 0 до 3 балів: логічність, структурованість, грамотність та послідовність викладення тексту модельного судового рішення. (0-3);

4) Дотримання правил орфографії та пунктуації оцінюються від 0 до 2 балів.

Згідно з приміткою до Методичних вказівок, залежно від обставин модельного судового рішення Вища кваліфікаційна комісія суддів України може відступити від наведеної у методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10%. У такому разі Вища кваліфікаційна комісія суддів України не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

Підпунктом 5.5.6 пункту 5.5 розділу 5 Положення визначено, що під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений елемент у кількості балів, визначених методичними вказівками.

Оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується на підставі суми його оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками.

Відповідно до підпункту 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним елементом, передбаченим методичними вказівками, на підставі оцінок членів екзаменаційної комісії за ці елементи.

Бал учасника за практичне завдання формується інформаційною системою на підставі суми середніх арифметичних оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками, шляхом округлення бала до сотих (другої цифри після коми).

Підпунктом 5.7.5 пункту 5.7 розділу 5 Положення визначено, що максимально можливий бал виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 150.

Згідно з пунктом 5.8 розділу 5 Положення кількість балів за модельне (модельні) судове (судові) рішення у разі виконання практичного завдання типу 2 та/або модельну судову справу у разі виконання практичного завдання типу 1 визначається на підставі методичних вказівок з оцінювання практичного завдання та/або рішенням Комісії.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 розділу 6 Положення затвердження кодованих результатів кожного етапу кваліфікаційного іспиту є однією зі стадій встановлення результатів іспиту.

Згідно з абзацами другим та третім підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення член Комісії - доповідач при підготовці до розгляду питання про затвердження кодованих результатів виконаних практичних завдань досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей в оцінках однієї роботи.

При встановленні розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане учасником практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією без участі осіб, які брали участь у первинному оцінюванні. Екзаменаційна комісія при повторному оцінюванні роботи керується не "математичними", а змістовими міркуваннями щодо відповідної роботи.

Відповідно до пункту 6.2 розділу 6 Положення результати виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду декодуються після перевірки та оцінювання усіх робіт.

Згідно з підпунктом 6.3.2 пункту 6.3 розділу 6 Положення у рішенні про затвердження кодованих результатів етапу іспиту зазначається: код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено"). У разі виконання учасником практичного завдання типу 2 у рішенні про затвердження кодованих результатів може не зазначатися результат ("успішно складено" або "не складено").

У підпункті 6.4.2 пункту 6.4 розділу 6 Положення зазначено, що у рішенні про затвердження декодованих результатів етапу іспиту зазначається: прізвище, ім`я, по батькові учасника, код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено").

Згідно з абзацом першого підпункту 6.3.3 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав етап іспиту (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності), у разі набрання 75 або більше відсотків від максимально можливого бала.

Відповідно до підпункту 6.3.4 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що не склав етап іспиту, у разі: набрання менше 75 відсотків від максимально можливого бала за тестування загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду, а також за виконання практичного завдання з відповідної спеціалізації суду; набрання менше середнього допустимого бала за результатами тестування когнітивних здібностей та історії української державності; відмови від складання іспиту (етапу іспиту); порушення порядку складання іспиту (етапу іспиту), що рішенням Комісії визнано істотним; неявки на іспит (етап іспиту).

Загальні результати іспиту визначаються на підставі декодованих результатів кожного його етапу (підпункт 6.5.1 пункту 6.5 розділу 6 Положення).

Згідно з підпунктами 6.5.4 та 6.5.5 пункту 6.5 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав іспит, у разі успішного складання усіх його етапів.

Учасник іспиту визнається таким, що не склав іспит, у разі нескладання одного або більше його етапів.

Результати іспиту затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті (пункт 6.6 розділу 6 Положення).

Підпунктом 6.8.1 пункту 6.8 розділу 6 Положення передбачено, що прохідний бал, зокрема, за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 75 відсотків від максимально можливого бала.

Позивач пов`язує, зокрема, протиправність оскаржуваних рішень з різним кількісним складом екзаменаційних комісій, утворених для перевірки практичних завдань учасників кваліфікаційного іспиту.

На обґрунтування цих доводів Позивач посилається на Рішення № 184/зп-25, відповідно до якого екзаменаційні комісії № 1- 4 були сформовані у складі трьох членів Комісії, тоді як екзаменаційна комісія № 5, яка здійснювала перевірку його практичного завдання, - у складі чотирьох членів: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

На думку Позивача, така відмінність у кількісному складі зумовила відмінність математичних умов формування підсумкового бала, оскільки при визначенні середнього арифметичного оцінок у комісії з трьох членів питома вага оцінки кожного екзаменатора становить 33,3 %, тоді як у комісії з чотирьох членів - 25 %. У зв`язку із цим Позивач стверджує, що Комісією фактично застосовано різні алгоритми підрахунку результатів - ділення суми оцінок відповідно на три та на чотири.

Суд не вважає наведені обставини такими, що свідчать про встановлення для Позивача відмінних або менш сприятливих умов оцінювання практичного завдання.

Оцінюючи наведені доводи, Суд виходить із того, що Положення не встановлює фіксованого кількісного складу екзаменаційної комісії та не містить вимоги щодо однакової кількості її членів для оцінювання практичних завдань усіх учасників.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 Положення практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії. При цьому підпунктом 5.5.3.2 пункту 5.5 цього Положення передбачено, що у рішенні Комісії про затвердження екзаменаційної комісії зазначається кількість членів екзаменаційної комісії, які повинні оцінити кожну роботу.

Отже, нормативне регулювання передбачає визначення кількості членів екзаменаційної комісії рішенням Комісії та не встановлює вимоги щодо формування всіх екзаменаційних комісій в однаковому кількісному складі. Тому сама по собі та обставина, що екзаменаційні комісії № 1- 4 були сформовані у складі трьох членів, а екзаменаційна комісія № 5 - у складі чотирьох членів, не свідчить про порушення встановленого Положенням порядку формування екзаменаційних комісій.

Водночас відсутність порушення формальних вимог до кількісного складу екзаменаційної комісії сама по собі не виключає необхідності перевірки доводів Позивача про те, що така відмінність могла поставити учасників у нерівні умови оцінювання, оскільки пунктом 1.6 Положення рівність умов для учасників визначена одним з основних принципів кваліфікаційного іспиту.

У зв`язку із цим Суд перевіряє, чи зумовлювала різна кількість членів екзаменаційних комісій застосування різного механізму визначення остаточного результату та чи могла сама по собі створити для Позивача менш сприятливі математичні умови оцінювання.

Як убачається з наведеного вище правового регулювання, остаточний результат оцінювання практичного завдання формується не шляхом простого додавання оцінок усіх членів екзаменаційної комісії. Кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює практичне завдання за передбаченими Методичними вказівками елементами, після чого інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним із них, на підставі яких формується остаточний бал учасника.

За такого механізму кількість членів екзаменаційної комісії враховується безпосередньо у способі визначення середнього арифметичного: сума виставлених оцінок ділиться на кількість оцінок, які цю суму утворюють. Відтак збільшення кількості екзаменаторів саме по собі не спричиняє ані збільшення, ані зменшення середнього бала, оскільки одночасно зі збільшенням кількості оцінок відповідно змінюється і дільник.

З огляду на це Суд не погоджується з твердженням Позивача про застосування Комісією різних формул оцінювання. Ділення суми трьох оцінок на три та суми чотирьох оцінок на чотири є застосуванням одного й того самого математичного способу визначення середнього арифметичного, а число три або чотири у такому розрахунку відображає фактичну кількість індивідуальних оцінок, з яких визначається середнє значення. Отже, йдеться не про різні алгоритми формування результату, а про застосування одного алгоритму до різної кількості індивідуальних оцінок.

Суд ураховує, що за такого механізму питома вага кожної окремої оцінки у формуванні середнього арифметичного математично становить одну третину при трьох екзаменаторах та одну четверту при чотирьох. Проте сама по собі ця відмінність не свідчить про нерівність умов оцінювання. Зменшення питомої ваги однієї індивідуальної оцінки до 25 % однаковою мірою стосується кожної з чотирьох оцінок та не визначає наперед напрям впливу на середній результат конкретної роботи.

Вплив додаткової оцінки на середній бал залежить не від самого факту її включення до розрахунку, а від її конкретного значення порівняно з іншими оцінками. Така оцінка може як зменшити, так і збільшити середнє значення або не змінити його, якщо вона дорівнює середньому значенню інших оцінок. Тому сама кількість екзаменаторів не створює математично заданої переваги чи несприятливого наслідку для учасника.

Так само не підтверджує нерівності умов посилання Позивача на те, що участь четвертого члена екзаменаційної комісії призвела до «розмивання» оцінок. Застосування середнього арифметичного за своєю суттю забезпечує формування підсумкового показника на основі сукупності індивідуальних оцінок, а не збереження певної наперед визначеної питомої ваги оцінки кожного окремого екзаменатора.

Наведене підтверджується й результатами оцінювання безпосередньо практичного завдання Позивача .

Як убачається з екзаменаційної відомості, практичне завдання позивача оцінювали ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11. За результатами оцінювання всіх дванадцяти елементів сума виставлених кожним із них балів становила відповідно 53, 55, 54,25, 54. На підставі цих оцінок остаточний бал Позивача за практичне завдання становив 54,06 бала.

Перевірка впливу кількісного складу екзаменаційної комісії на конкретний результат Позивача не підтверджує його твердження про те, що оцінювання роботи чотирма, а не трьома членами комісії саме по собі призвело до вагомого заниження бала.

Так, у разі умовного виключення з розрахунку оцінки ОСОБА_8 , який поставив найнижчу оцінку, середній бал за практичне завдання становив би 54,42 бали, тобто на 0,36 бали більше ніж було отримано Позивачем. За умови виключення з розрахунку оцінки ОСОБА_11 середній бал за практичне завдання становив би 54,08 бали. Водночас за умови виключення з розрахунку оцінки ОСОБА_9 відповідний бал складав би 53,75 бали, та оцінки ОСОБА_10 - 54.

Таким чином, напрям зміни результату за умови оцінювання роботи трьома членами екзаменаційної комісії залежав би не від самої кількості екзаменаторів, а від того, оцінка якого саме члена комісії не брала б участі у формуванні середнього значення. У двох із чотирьох можливих варіантів виключення однієї оцінки перехід до тричленного складу був би для Позивача менш сприятливим та також у двох- призвів би до збільшення його бала.

Відтак можливість отримання Позивачем вищого результату в двох з гіпотетичних варіантів у випадку оцінки його роботи комісією у складі трьох членів (на 0,36 бала та 0,02 бала відповідно ) не свідчить про те, що саме участь четвертого екзаменатора створила для нього менш сприятливі математичні умови. Такий результат є наслідком вибіркового виключення з розрахунку конкретної, найнижчої оцінки, а не зменшення кількості членів екзаменаційної комісії як такого. Водночас виключення будь-якої з двох інших оцінок мало б протилежний наслідок - зменшення остаточного бала Позивача.

При цьому принцип рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту не може тлумачитися як гарантія учаснику такого кількісного чи персонального складу екзаменаційної комісії, за якого отриманий ним результат був би найбільш сприятливим. Визначальним є застосування до його роботи встановлених правил оцінювання та передбаченого порядку формування остаточного бала, а не результат, який міг би бути отриманий за умови гіпотетичного виключення з розрахунку однієї з фактично виставлених оцінок.

Суд також ураховує, що підсумкові оцінки всіх чотирьох членів екзаменаційної комісії за роботу Позивача є близькими: найвища з них становила 55 балів, найнижча - 53 бали, а розбіжність між ними - 2 бали. Така близькість підсумкових оцінок додатково не підтверджує твердження про те, що чотиричленний склад комісії спричинив істотне «розмивання» результату чи застосування до роботи позивача принципово відмінних підходів.

За таких обставин сама по собі відмінність у кількісному складі екзаменаційних комісій не свідчить про застосування до учасників різних алгоритмів визначення результату чи про нерівність математичних умов оцінювання. За однакового способу визначення середнього арифметичного кількість індивідуальних оцінок, з яких воно обчислюється, не визначає наперед результат учасника та сама по собі не створює для нього переваги або несприятливого становища.

Відтак, за відсутності обставин, які б свідчили про порушення встановлених вимог під час формування екзаменаційної комісії № 5, застосування до роботи Позивача іншого порядку оцінювання або такого впливу кількісного складу комісії, який сам по собі поставив його у менш сприятливе становище порівняно з іншими учасниками, наведені доводи не підтверджують порушення рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту.

Також Позивач пов`язує протиправність оскаржуваного рішення, зокрема, зі статистичними показниками результатів виконання практичного завдання учасниками другої групи 30 жовтня 2025 року, у складі якої він проходив четвертий етап кваліфікаційного іспиту.

Так, Позивач покликається на те, що за результатами опрацювання оцінок, отриманих усіма кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, ним встановлено, що результати учасників, практичні завдання яких оцінювала екзаменаційна комісія № 5 були істотно нижчими порівняно з результатами часників оцінка робіт яких здійснювалась іншими комісіями. За наведеними Позивачем розрахунками, різниця між середніми результатвми учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційною комісією № 5, та результатами учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційними комісіями № 1 та № 4, становила відповідно 4,9 та 4,2 бала, а частка учасників, які не подолали необхідний результат, у комісіях із трьох членів становила приблизно 17,4 %, тоді як у комісії з чотирьох членів цей показник становив приблизно 27,3 %.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із того, що механізм оцінювання, передбачений Положенням та Методичними вказівками, практичного завдання має індивідуальний характер. Оцінюванню підлягає зміст конкретно виконаної роботи за визначеними елементами та критеріями: кожен член екзаменаційної комісії самостійно виставляє відповідні оцінки, після чого інформаційною системою визначаються їх середні арифметичні значення та формується підсумковий бал учасника.

Отже, результат оцінювання конкретної роботи нормативно не поставлений у залежність від показника успішності групи, у складі якої учасник виконував практичне завдання, чи від результатів інших груп. Положення також не передбачає, що відмінність між показниками успішності окремих груп сама по собі свідчить про неналежне оцінювання виконаних у такій групі робіт або є підставою для перегляду індивідуального результату учасника.

Водночас Суд не залишає поза увагою, що наведені Позивачем показники свідчать про наявність відмінності між результатами учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційною комісією № 5, та результатами учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційними комісіями № 1 та № 4. Проте статистичні дані відображають кінцевий результат певної сукупності учасників, однак самі по собі не встановлюють причин його формування.

Зокрема, сама лише відмінність між наведеними показниками не дає змоги встановити, що нижчий рівень успішності учасників, роботи яких оцінювалися екзаменаційною комісією № 5, був зумовлений недоліками практичного завдання, дефектом критеріїв його перевірки, застосуванням до робіт учасників цієї групи інших підходів до оцінювання чи відступом екзаменаторів від установленої процедури. Для того щоб така статистична відмінність могла свідчити про порушення прав конкретного учасника, має бути встановлений її зв`язок із певним процедурним чинником, який стосувався оцінювання його роботи та міг вплинути на отриманий результат.

Щодо практичного завдання Позивача Суд такого зв`язку не встановив. Саме лише перебування Позивача у групі з нижчим показником успішності, за відсутності встановленого спільного процедурного дефекту, який позначився на оцінюванні його роботи, не є достатньою підставою для висновку про необ`єктивність такого оцінювання та протиправність оскаржуваного рішення.

Водночас Позивач покликається на те, що наявні дані екзаменаційної відомості щодо щонайменше чотирьох окремих критеріїв оцінювання його роботи свідчать про наявність розбіжності, які у два-три рази перевищують 20-відсотковий поріг, що на його думку, відповідно до підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення зумовлює обов`язкове направлення його роботи на повторну перевірку іншою екзаменаційною комісією.

В екзаменаційній відомості оцінювання практичного завдання, виконаного Позивачем, копія якого наявна в матеріалах справи, кожним членом екзаменаційної комісії під час оцінювання його практичного завдання виставлено бали за кожен окремий елемент оцінювання у межах, визначених Методичними вказівками, на підставі чого сформовано загальну (сумарну) кількість балів. Відомість містить розділи за елементами оцінювання, значення максимальної кількості балів та виставлені кожним окремо членом Комісії бали, дату і час внесення балів до відомості, середній бал за кожним критерієм та остаточний бал учасника.

Відповідно до Положення після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним елементом, передбаченим Методичними вказівками, на підставі оцінок членів екзаменаційної комісії за ці елементи.

Отже, результат оцінювання кожного з елементів фіксується у виді середнього арифметичного бала, обчисленого за встановленим порядком, що забезпечує об`єктивність підсумкового бала за кожним елементом після їх оцінювання окремо кожним членом екзаменаційної комісії за внутрішнім переконанням.

Виставлення балів за практичне завдання у межах, визначеного Методичними вказівками діапазону балів, є відображенням рівня професійних знань кандидата, його аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми закону, а з метою зменшення впливу суб`єктивного чинника та забезпечення об`єктивності оцінювання передбачено механізм формування остаточного балу кандидата на підставі суми середніх арифметичних оцінок членів екзаменаційної комісії за кожен елемент.

З огляду на викладене, оцінювання виконаного Позивачем практичного завдання здійснено з дотриманням вимог законодавства, регламентованої процедури та принципу рівності умов для всіх учасників добору, а форма та зміст відомості про оцінювання дозволяють надати оцінку дотриманню Комісією вимог Методичних вказівок, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності.

Так, Позивачем не наведено доказів та Судом не встановлено факту розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане ним практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала, що було б підставою для повторної перевірки такої роботи іншою екзаменаційною комісією.

Так, Суд звертає увагу на те, що відповідно до екзаменаційної відомості підсумкова оцінка, виставлена членом екзаменаційної комісії ОСОБА_8 за виконане Позивачем практичне завдання, становить 53 бали, ОСОБА_9 - 55 балів , ОСОБА_10 - 54,25 , ОСОБА_11 - 54 бали. Отже, розбіжність між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, як вже зазначалось судом становить 2 бали, тобто 2,67 відсотка від максимально можливого бала (75), що не досягає визначеного абзацом третім підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення порогу у 20 відсотків і не є підставою для повторної перевірки роботи іншою екзаменаційною комісією.

Розбіжність в оцінках за окремим елементом оцінювання не має самостійного значення для застосування зазначеного механізму, оскільки Положення пов`язує повторну перевірку з розбіжністю саме підсумкових оцінок членів екзаменаційної комісії за виконане практичне завдання в цілому.

Аналогічні підходи до застосування норм права Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду вже сформовані та підтверджуються висновками, викладеними у рішеннях у справах № 990/168/26, № 990/170/26, № 990/176/26 та № 990/28/26.

Також Суд звертає увагу на те, що за підходом Позивача за елементами оцінювання з невеликою максимальною кількістю балів навіть мінімально можлива розбіжність в оцінках членів екзаменаційної комісії в 1 бал свідчила б про значну розбіжність та неусунутий сумнів. Зокрема, за критерієм 1.2 "Кваліфікація діяння та застосування кримінального закону" та 2.2. "Висновки щодо інших питань при ухваленні вироку" (максимум 5 балів) розбіжність в оцінки членів екзаменаційної комісії в 1 бал становить 20 відсотків, за критерієм 3.1 (максимум 3 бали) - понад 33 відсотки, а за критерієм 4.1 (максимум 2 бали) - 50 відсотків. Отже, за логікою Позивача, будь-яка, навіть мінімальна в 1 бал, відмінність в оцінках членів екзаменаційної комісії за такими елементами мала б розцінюватися як неусунутий сумнів, а результат оцінювання - як такий, що підлягає перегляду. Такий підхід фактично вимагав би одностайності членів екзаменаційної комісії за кожним елементом оцінювання. Наслідком цього була б необхідність повторно перевіряти більшість робіт учасників іспиту, а процедура повторної перевірки втратила б характер виняткового механізму усунення суттєвих розбіжностей в оцінюванні.

Проте Положення не вимагає одностайності членів екзаменаційної комісії. Кожен із них оцінює роботу самостійно, за внутрішнім переконанням, тому відмінності між їхніми оцінками є природним наслідком незалежного оцінювання. Для їх нівелювання Положення передбачає спеціальний механізм: бал учасника формується на підставі суми середніх арифметичних оцінок членів екзаменаційної комісії за кожен елемент (підпункт 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення).

Надаючи оцінку посиланням Позивача на надходження до Комісії звернень учасників кваліфікаційного іспиту щодо результатів виконання практичного завдання та їх обговорення Комісією Суд звертає увагу на наступне.

Саме по собі надходження після затвердження кодованих результатів звернень інших учасників із незгодою з отриманими результатами не встановлює наявності порушення під час оцінювання практичної роботи Позивача. Такі звернення відображають позицію відповідних учасників щодо результатів іспиту, однак не є доказом існування системної помилки оцінювання, дефекту критеріїв перевірки чи застосування до робіт другої групи іншого порядку оцінювання.

Не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення і та обставина, що Комісія, будучи обізнаною із зазначеними зверненнями на час подальшого затвердження декодованих результатів, не здійснила повторної перевірки всіх робіт учасників відповідної групи. Як уже зазначалося, Положення пов`язує повторну перевірку практичного завдання не з кількістю звернень учасників або загальним показником успішності певної групи, а з наявністю визначених ним підстав щодо конкретної роботи.

Зокрема, перед затвердженням кодованих результатів член Комісії - доповідач досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії щодо конкретної роботи на предмет суттєвих розбіжностей, а повторна перевірка передбачена у разі встановлення між найвищою та найнижчою оцінками за виконане учасником практичне завдання розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала. Саме такий механізм передбачений Положенням для реагування на істотну розбіжність в оцінюванні конкретної роботи.

Отже, ні подальше надходження звернень учасників, ні їх кількість, ні наведені в них сумніви не утворювали передбаченої Положенням самостійної підстави для повторного оцінювання практичного завдання Позивача та не свідчать про недотримання Комісією встановленої процедури під час прийняття оскаржуваного рішення про затвердження кодованого результату його роботи.

Оцінюючи доводи Позивача щодо технічного недоліку в матеріалах практичного завдання (наявності в тексті висновку судово-психіатричного експерта трьох речень, що належать до предмета судово-медичної експертизи), Верховний Суд виходить із сутнісного призначення четвертого етапу кваліфікаційного іспиту.

Відповідно до пунктів 1.2 та 2.9 Положення виконання практичного завдання має на меті перевірку рівня сформованості саме практичних навичок правозастосування, аналітичного мислення та вміння самостійно оцінювати докази з точки зору їх належності й допустимості. Кваліфікаційний іспит за своєю суттю виключає механічне відтворення чи копіювання запропонованої фабули, оскільки вимагає від кандидата на посаду судді аналітично сприймати матеріали справи. Такий підхід дозволяє учаснику виявляти можливі логічні або технічні суперечності у доказах та демонструвати вміння вирішувати правову проблему за її суттю.

Водночас під час оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, члени екзаменаційної комісії реалізують професійне судження щодо рівня практичних навичок, здатності до правозастосування, мотивування правової позиції та формулювання судового рішення, що належить до дискреційних повноважень Комісії.

З огляду на викладене, наявність технічного недоліку у текстовому наповненні екзаменаційного матеріалу сама по собі не може слугувати безумовною правовою підставою для визнання протиправності процедури іспиту в цілому. Оскільки Комісія та розробник бази завдань (НШСУ) констатували, що цей дефект через його очевидність для фахівця у сфері права не спотворив загальний зміст завдання та не створив перешкод для належного його викладення, кваліфікація характеру такої помилки за вказаних обставин належить до компетенції Відповідача.

Виконання практичного завдання як складова кваліфікаційного іспиту є етапом, на якому кандидату забезпечується право проявити свої знання та вміння практичного застосування правових норм, оцінювання доказів, мотивування та викладення основних і значущих обставин у судовому рішенні з дотриманням форми, передбаченої процесуальним законодавством.

Обов`язком же ВККС України є забезпечення рівності умов для всіх учасників та оцінки виконаних робіт крізь призму (передбачуваних) критеріїв оцінки, які вона напрацювала та затвердила, з дотриманням правил та принципів проведення іспиту.

Обрання способу реагування на наявність технічного недоліку у текстовому наповненні екзаменаційного матеріалу становить невід`ємну складову законної дискреції Комісії. Реалізуючи свободу розсуду у цих межах, ВККС України самостійно зважує баланс між дотриманням формальних вимог до матеріалів практичного завдання та стабільністю й передбачуваністю результатів усього публічного конкурсу.

У цьому контексті варто зауважити, що норми Положення не зобов`язують Комісію ухвалювати окреме рішення за результатами розгляду кожного індивідуального звернення чи зауваження конкурсантів. Відповідно, процедурна компетенція Відповідача дає йому право самостійно визначати форму, спосіб та доцільність реагування на заяви чи зауваження учасників конкурсу після завершення етапу оцінювання робіт.

Законодавство, що врегульовує спірні у цій справі правовідносини, не вказує на наявність у ВККС України необмеженої дискреції, оскільки з достатньою чіткістю визначає порядок перевірки та оцінювання результатів виконання практичного завдання кандидатами на посаду судді відповідної інстанції та спеціалізації, зокрема, установлює спосіб реалізації такого повноваження шляхом виставлення однієї індивідуальної оцінки за виконання практичного завдання, визначає конкретну градацію балів та умови допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, що забезпечує зрозумілість і передбачуваність їх застосування.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки чинне законодавство не вимагає від Комісії зупиняти процедуру добору чи ухвалювати будь-які окремі процесуальні рішення за наслідками розгляду поточних звернень кандидатів, а розробник завдань (НШСУ) підтвердив відсутність впливу технічного недоліку матеріалів практичного завдання на умови його виконання чи об`єктивність його оцінювання, Відповідач за наявності на те правових підстав перейшов до наступної нормативно визначеної стадії встановлення результатів іспиту та прийняв рішення про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту).

Таким чином, у межах спірних правовідносин Комісія, керуючись легітимним процедурним розсудом та дотримуючись засад належного врядування, продовжила процес встановлення результатів іспиту. Матеріали справи не містять доказів очевидного свавілля, виходу за межі нормативних критеріїв або упередженого ставлення до Позивача, що виключає правові підстави для судового втручання у реалізацію виключних процедурних повноважень Комісії.

Верховний Суд також відхиляє посилання Позивача на рішення Комісії від 05 листопада 2025 року №197/зп-25 про анулювання результатів виконання практичного завдання як на доказ непослідовної адміністративної практики відповідача з таких міркувань.

Принцип послідовності, стабільності та передбачуваності адміністративної практики є невід`ємним елементом загального принципу правової визначеності та верховенства права. Цей принцип покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок застосовувати однаковий підхід до регулювання тотожних правовідносин, забезпечуючи рівність усіх учасників перед законом та захищаючи їхні легітимні очікування. Відповідно до усталеної доктрини належного врядування, орган влади має діяти передбачувано, а будь-який відступ від попередньої практики чи диференціація рішень вимагають від нього належного, раціонального та детального обґрунтування.

Водночас обов`язок дотримуватися послідовності дій не означає повного позбавлення суб`єкта владних повноважень дискреційного розсуду та не створює вимоги щодо механічного копіювання попередніх рішень за наявності об`єктивних відмінностей у фактичних чи юридичних обставинах справ. Правомірний відступ від раніше застосованого алгоритму дій можливий тоді, коли орган влади оцінює відмінні передумови, інший характер юридичних фактів або іншу стадію адміністративної процедури, що безпосередньо впливає на зміст правозастосовного акта.

Порівняльний аналіз фактичних обставин, за яких Комісія ухвалила рішення від 05 листопада 2025 року №197/зп-25, та обставин справи, що розглядається, свідчить про їх принципову відмінність.

У межах процедури, в якій ВККС України ухвалила зазначене рішення, учасник конкурсу ініціював питання щодо можливих недоліків у практичному завданні до завершення процедури оцінювання цього етапу кваліфікаційного іспиту. До того ж у тій ситуації розробник завдань (НШСУ) офіційно рекомендував Комісії анулювати результати та провести відповідний етап іспиту повторно. За таких умов Комісія реалізувала свої повноваження на початковій стадії встановлення результатів іспиту, коли вона ще не затвердила кодовані результати виконання практичного завдання, а визнання робіт нечинними та визначення нової дати четвертого етапу кваліфікаційного іспиту для окремих учасників не порушувало їхніх прав та легітимних очікувань.

Натомість у межах цієї справи Верховний Суд констатує принципово інші фактичні та правові обставини. Питання про наявність технічного недоліку практичного завдання було ініційовано на етапі, коли екзаменаційна комісія вже повністю завершила перевірку робіт, виставила бали, а Комісія затвердила кодовані результати виконання практичного завдання всієї групи учасників іспиту. Крім того, за результатами додаткової перевірки розробник завдань (НШСУ) підтвердив, що виявлена технічна помилка через її очевидність не мала впливу на умови виконання та об`єктивність оцінювання практичного завдання. Таким чином, на момент розгляду питання щодо наявності технічного недоліку практичного завдання процедура проведення іспиту перебувала на стадії фіксації персоніфікованих показників, що виключало можливість застосування аналогічних заходів реагування за відсутності підтверджених системних порушень.

Крім того оцінивши наведені вище доводи Позивача у сукупності колегія суддів вважає, що фактично, навіть попри відповідні застереження зроблені Позивачем у його позовний заяві щодо невтручанню дискрецію щодо виставлених балів, Позивач не погоджується з кількістю балів, виставлених за виконане практичне завдання за окремими елементами.

Також суд звертає увагу на те, що нерозуміння Позивачем критеріїв формування членами екзаменаційної комісії виставлених балів за окремими елементами загалом є його суб`єктивним негативним ставленням до результату кваліфікаційного оцінювання та фактично є висловленням його особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії. Самі сумніви не є достатніми для висновку про порушення його прав та інтересів, а відповідно й не є підставами для задоволення позову. Будь-який подібний конкурс є професійним змаганням кандидатів, де переможцями є ті, чиї результати виявляться кращими за інших, інакше можна тлумачити будь-який конкурс як такий, що апріорі порушуватиме права тих, хто у ньому набрав менше балів, порівняно з іншими учасниками, які пройшли у наступний етап конкурсу.

На таке ж застосування норм права звернула і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 вересня 2026 року у справі №990/154/25.

Позивач стверджує, що члени екзаменаційної комісії не навели письмового обґрунтування виставлених балів, а це свідчить про немотивованість і свавільність оцінювання.

Надаючи оцінку цим доводам, Суд звертає увагу на таке.

Порядок перевірки практичного завдання та фіксації її результатів, як вкотре зазначає колегія суддів, визначають Положення та Методичні вказівки. Згідно з ними кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює роботу за наперед визначеними елементами і в межах установленої для кожного з них кількості балів. Результати оцінювання фіксуються в екзаменаційній відомості окремо щодо кожного члена екзаменаційної комісії та кожного елемента практичного завдання.

Ані Положення, ані Методичні вказівки не передбачають обов`язку члена екзаменаційної комісії складати письмову рецензію на роботу, формулювати зауваження до неї чи наводити текстове обґрунтування кількості балів за кожен елемент. Тому відсутність документів, складення яких установленою процедурою не передбачено, не може свідчити про її недотримання.

При цьому відсутність окремого текстового пояснення кожного бала не означає відсутності об`єктивованої основи індивідуальної оцінки. Екзаменаційна відомість щодо роботи Позивача, як продемонстровано вище, дає змогу встановити кількість балів, виставлених кожним із членів екзаменаційної комісії за кожен із елементів практичного завдання, тоді як Методичні вказівки визначають зміст відповідного елемента, показники його оцінювання та максимально можливу кількість балів.

Отже, встановлена модель передбачає об`єктивацію індивідуального професійного судження екзаменатора через його співвіднесення з наперед визначеними елементами, показниками та кількісними межами оцінювання і фіксацію відповідного результату в екзаменаційній відомості, а не шляхом складання окремого текстового мотивування до кожного виставленого бала.

Позивач у позові у контексті наведених порушень щодо мотивації не зазначив, які саме вимоги Положення чи Методичних вказівок порушено під час оцінювання його роботи. Суд таких порушень також не встановив. За таких обставин доводи Позивача про немотивованість оцінювання є безпідставними.

Як установлено Судом вище, наведені Позивачем розбіжності за окремими елементами самі по собі не підтверджують застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв оцінювання. Відсутність передбачених процедурою текстових рецензій не надає цим самим числовим розбіжностям іншого юридичного значення.

З урахуванням меж судового контролю відсутність такого текстового мотивування також не надає Суду повноважень здійснювати повторну змістовну оцінку практичної роботи та визначати належну кількість балів за її окремі елементи.

Аналогічний підхід підтверджується і підходами КАС ВС, зокрема, у рішенні від 5 жовтня 2026 року у справі №990/324/26.

У пункті 110 Рішення від 10 вересня 2026 року у справі №990/207/25 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з практичного погляду, наявність усіх елементів судового рішення автоматично не свідчить про його довершеність; не менш важливим є змістове наповнення цих елементів і те, як ці елементи узгоджуються між собою та формують зміст законного та обґрунтованого судового рішення.

У пункті 115 та 116 цієї постанови наголошено, що дискреційні повноваження Комісії не є необмеженими; надання органу влади необмежених повноважень є несумісним із принципом правовладдя, а закон має з достатньою чіткістю визначати межі дискреції та порядок її здійснення, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання. Саме тому судовий контроль охоплює перевірку того, чи діяла Комісія в межах наданих їй повноважень, чи дотримано встановлену процедуру і чи не є висновки Комісії свавільними. Проте обмеженість дискреції не означає можливості її підміни. Із того, що повноваження Комісії не є безмежними, не випливає, що суд уповноважений самостійно визначати, якою мала бути оцінка виконаної кандидатом роботи.

Доводи Позивача ґрунтуються на його власній оцінці якості виконаної роботи і зводяться до незгоди з оцінкою, виставленою членами екзаменаційної комісії. Оцінювання змісту практичного завдання належить до дискреційних повноважень Комісії, і суд не може підміняти цю оцінку власною.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що оцінювання практичного завдання є послідовною процедурою, яка передбачає перевірку роботи кожним членом екзаменаційної комісії за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками, формування індивідуальної оцінки кожного члена екзаменаційної комісії, визначення остаточного бала учасника в установленому Положенням порядку, а також спеціальний механізм реагування на суттєві розбіжності між оцінками однієї роботи.

Отже, у межах цього спору завданням Суду є не визначення правильної, на його думку, кількості балів за окремі елементи виконаного Позивачем практичного завдання та не заміна професійної оцінки членів екзаменаційної комісії власною оцінкою Суду, а перевірка того, чи здійснювалося оцінювання відповідно до встановленої процедури, за наперед визначеними критеріями, уповноваженими особами та з дотриманням принципів об`єктивності, прозорості й рівності умов для учасників іспиту, а також чи свідчать наведені Позивачем обставини про такі порушення цієї процедури, які могли вплинути на затверджений результат його практичного завдання.

За змістом наведеного вище правового регулювання практичне завдання є складовою кваліфікаційного іспиту, спрямованою на перевірку практичних навичок і вмінь учасника у правозастосуванні. Його оцінювання здійснюється членами екзаменаційної комісії шляхом установлення відповідності змісту виконаної роботи показникам, визначеним Методичними вказівками, з виставленням балів за кожен передбачений ними елемент.

Оцінювання таких складових, як повнота та правильність виявлення юридично значущих обставин, застосування норм матеріального і процесуального права, мотивування висновків, логічність та якість юридичного викладення, не зводиться виключно до механічної перевірки наявності наперед визначеної відповіді та передбачає професійне судження кожного члена екзаменаційної комісії в межах установлених критеріїв.

Відтак визначення конкретної кількості балів, якої заслуговує виконана учасником робота за відповідним елементом оцінювання, належить до повноважень членів екзаменаційної комісії. Адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати повторну змістовну перевірку практичного завдання, самостійно виставляти бали за його окремими елементами чи визначати інший результат на підставі власної оцінки роботи.

Водночас наявність професійного розсуду під час оцінювання не означає виведення відповідної процедури з-під судового контролю. Такий розсуд реалізується в межах нормативно визначених правил, якими встановлено порядок проведення іспиту, критерії та елементи оцінювання, межі балів, спосіб формування остаточного результату та передбачені процедурні гарантії.

Тому предметом судової перевірки у цій справі є не правильність професійної оцінки змісту практичного завдання, виконаного Позивачем, як такої, а дотримання Комісією та членами екзаменаційної комісії встановлених меж реалізації відповідних повноважень, зокрема здійснення оцінювання за визначеними правилами і критеріями, дотримання встановленої процедури формування результату, рівності умов для учасників та відсутність обставин, які свідчили б про свавільність оцінювання.

Отже, для висновку про протиправність оскаржуваного рішення недостатньо самої незгоди Позивача з отриманими балами, відмінності між індивідуальними оцінками екзаменаторів чи іншої обставини, яка сама по собі відображає результат професійного оцінювання. Визначальним є встановлення конкретного порушення нормативно визначених правил або процедурних гарантій, яке стосується оцінювання практичної роботи позивача та могло вплинути на його результат.

Позивач також пов`язує необ`єктивність оцінювання практичного завдання з тим, що за відсутності єдиного еталону члени екзаменаційної комісії не мали уніфікованого орієнтира щодо того, яке вирішення запропонованої правової ситуації та яке обґрунтування слід вважати правильними. У цьому контексті Позивач посилається також на позицію Відповідача про те, що еталонні модельні рішення Комісією не затверджувалися.

Надаючи оцінку також і цим доводам Позивача, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 2.4 Положення проєкти програм етапів іспиту, таксономічні характеристики тестувань та завдання іспиту розробляються Національною школою суддів України або самостійно Комісією. До виконання цих заходів може бути залучено інших фахівців.

Відповідно до пункту 2.7 Положення практичне завдання є відкритим завданням, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов. Пунктом 2.8 цього Положення визначено, що практичне завдання може бути сформоване, зокрема, як модельна судова справа з відповідними документами та даними, на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду, або як модельне судове рішення, викладення якого учасник повинен продовжити. Водночас під час виконання такого завдання учасник має сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду на підставі матеріалів завдання.

Як передбачає пункт 2.12 Положення Національна школа суддів України передає Комісії сформовану базу завдань іспиту у форматі, запропонованому Комісією.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що практичне завдання має саме модельний, а не відтворювальний характер. Його метою є не перевірка здатності учасника відтворити результат розгляду конкретної реальної судової справи, а виявлення його практичних навичок у правозастосуванні: уміння оцінювати фактичні обставини, мотивувати правову позицію, застосовувати релевантні джерела права, вирішувати правову проблему та належно викладати свої висновки.

Водночас Положення не встановлює обов`язку Комісії затверджувати для кожного практичного завдання еталонне, модельне чи зразкове судове рішення, з яким під час перевірки повинна зіставлятися робота учасника.

Натомість нормативне регулювання передбачає інший спосіб уніфікації оцінювання. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 Положення передбачено затвердження Комісією Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, а відповідно до підпункту 5.5.5 цього пункту перевірка роботи полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам, визначеним такими Методичними вказівками.

Отже, встановлена модель оцінювання побудована не на механічному зіставленні роботи учасника з єдиним наперед підготовленим текстом "правильного" судового рішення, а на перевірці змісту виконаної ним роботи за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками.

У цьому аспекті відсутність затвердженого Комісією еталонного рішення не може бути ототожнена з відсутністю нормативно визначеного стандарту перевірки. Такий стандарт установлений Положенням та Методичними вказівками, відповідно до яких члени екзаменаційної комісії повинні оцінювати зміст роботи учасника. Саме відповідність виконаного завдання цим показникам, а не ступінь його збігу з певним модельним текстом, є предметом перевірки за встановленою процедурою.

Відтак відсутність формального затвердження такого матеріалу Комісією сама по собі не свідчить про відсутність критеріїв оцінювання.

При цьому Суд ураховує, що Методичні вказівки допускають певну варіативність оцінювання залежно від обставин модельного судового рішення: член екзаменаційної комісії може відступити від наведеної структури та кількості балів за одним чи кількома елементами, але не більше ніж на 10 % і без виходу за межі загальної 75-бальної шкали. Отже, саме нормативне регулювання виходить із можливості певної варіативності оцінювання, однак установлює її межі, що додатково не узгоджується з доводом про необхідність існування єдиного еталонного тексту як передумови правомірності перевірки.

Водночас саме по собі твердження про відсутність затвердженого еталонного рішення не встановлює причинного зв`язку з отриманим Позивачем результатом. Для такого висновку необхідно було б установити, що певний зміст його роботи відповідав визначеному Методичними вказівками показнику, однак був оцінений усупереч цьому показнику саме внаслідок відсутності єдиного еталону, або що члени екзаменаційної комісії фактично застосували до його роботи вимоги, не передбачені встановленою методикою.

Натомість самі по собі модифікація фабули реальної судової справи, відсутність затвердженого Комісією еталонного модельного рішення не підтверджують.

Отже, за відсутності встановленого нормативним регулюванням обов`язку затверджувати еталонне модельне рішення та з огляду на наявність затверджених Методичних вказівок, за показниками яких відповідно до Положення здійснюється перевірка практичних завдань, наведені Позивачем обставини не є достатніми для висновку про відсутність уніфікованого стандарту перевірки, непередбачуваність оцінювання роботи Позивача чи порушення з цієї підстави принципів об`єктивності та рівності умов кваліфікаційного іспиту.

Оцінюючи наведені доводи в сукупності, Суд виходить із того, що здійснення членами екзаменаційної комісії професійного оцінювання практичного завдання належить до їхніх повноважень, однак не виключає судового контролю за дотриманням установленої процедури, визначених критеріїв оцінювання, рівності умов для учасників та інших гарантій, передбачених нормативним регулюванням. Водночас такий контроль не передбачає повторної змістовної перевірки практичної роботи Судом або визначення ним кількості балів, яку мав отримати учасник за окремі її елементи.

За результатами розгляду справи Суд не встановив обставин, які б свідчили про порушення Комісією визначеного порядку оцінювання практичного завдання Позивача та формування його результату.

Так само Судом не встановлено, що відсутність окремого письмового мотивування кожного виставленого бала, відсутність затвердженого Комісією еталонного модельного рішення спричинили порушення встановленої процедури або поставили Позивача у менш сприятливі умови порівняно з іншими учасниками кваліфікаційного іспиту. Сукупність досліджених обставин не дає підстав для висновку, що остаточний результат практичного завдання Позивача сформовано із застосуванням іншого порядку оцінювання, поза межами визначених Методичними вказівками критеріїв або внаслідок іншого процедурного дефекту, здатного вплинути на цей результат.

Умови конкурсу були публічно оголошені та відомі Позивачу станом на момент, коли він погодився брати участь у ньому, та не зазнали сутнісних змін протягом часу його проведення. Такі правила мали універсальний характер і були застосовні до всіх учасників конкурсу. Позивач не довів, що стосовно нього мали місце порушення принципів рівності та недискримінації.

Отже, перевіривши оскаржувані рішення в межах доводів Позивача та за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд не встановив підстав для висновку про його протиправність Рішення № 184/зп-25 від 1 жовтня 2025 в частині складу комісії № 5 у кількості чотирьох осіб та рішень № 87/зп-26 та № 105/зп-26 в частині, що стосується Позивача.

Не дають приводів задоволення позову також і інші твердження Позивача, оскільки вони не змінюють основних правових висновків та мотивів цього судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

О.О. Шишов

В.П. Юрченко