ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 141281711

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

05 листопада 2026 року м. Київ № 320/38178/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балась Т.П. за участю секретаря судового засідання Ставничого Н.В., розглянувши в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов`язання вчинити певні дії

у присутності представників сторін:

від позивача - Зубцов О.О.

від відповідача - Чернишова В.Л.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки до окладів грошового утримання за службу на посадах слідчих, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, визначених частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», заподіяну положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 15 вересня 2016 року по 25 листопада 2019 року в розмірі 2 226 381,49 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2026 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/38178/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

30.10.2026 до суду від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування поданої заяви представник відповідача зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби в органах прокуратури, а тому до них підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

На переконання відповідача, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися з моменту офіційного опублікування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Відповідач вказує, що зазначене рішення опубліковано у «Віснику Конституційного Суду України» 17.06.2020, натомість із цим позовом позивач звернувся лише 28.09.2026, тобто з пропуском установленого законом строку звернення до суду.

02.11.2026 представником позивача подано заперечення на заяву відповідача, у яких останній просить відмовити в її задоволенні.

Представник позивача зазначає, що предметом цього спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої державою внаслідок застосування положень нормативно-правового акта, визнаних неконституційними, а не оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо прийняття, проходження або звільнення з публічної служби.

Крім того, позивач посилається на положення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, якою не було встановлено обмеження строком звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати.

Також представник позивача вказує, що відомості про фактично нараховані та виплачені суми заробітної плати за спірний період були отримані ним лише після направлення адвокатського запиту від 28.08.2026, на який відповідачем надано відповіді від 31.08.2026 № 21-2039ВИХ-26 та від 03.09.2026 № 21-2079ВИХ-26.

На думку позивача, саме після отримання зазначених відомостей у нього виникла можливість визначити розмір матеріальної шкоди та здійснити відповідний розрахунок позовних вимог.

Водночас представник позивача просить, у разі встановлення судом пропуску строку звернення до суду, визнати причини такого пропуску поважними та поновити відповідний строк.

Розглянувши подану заяву, заслухавши пояснення сторін всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про залишення позову без розгляду, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення питання про залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити характер спірних правовідносин та зміст права, за захистом якого особа звернулася до суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути матеріальну шкоду, яку пов`язує із застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнаних неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

При цьому позивач не оскаржує рішення відповідача щодо його призначення на посаду, проходження служби чи звільнення з неї, а підставою заявлених вимог визначає положення частини третьої статті 152 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Суд звертає увагу, що правова природа вимог про відшкодування шкоди, завданої застосуванням неконституційних положень законодавства, відрізняється від вимог, пов`язаних безпосередньо з оскарженням рішень суб`єкта владних повноважень щодо проходження публічної служби.

Так, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20, на яку посилається представник позивача, розглядала питання правової природи відповідальності держави за шкоду, заподіяну застосуванням положень пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, визнаних неконституційними.

У зазначеній постанові відповідальність держави визначено як таку, що має специфічний публічно-правовий та правовідновлювальний характер.

За таких обставин сам по собі факт перебування позивача на публічній службі в період, за який заявлено вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, не свідчить про безумовне застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також враховує, що заявлена позивачем матеріальна шкода визначена ним як різниця між фактично отриманою заробітною платою та заробітною платою, яка, на його переконання, підлягала нарахуванню відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, заявлені позовні вимоги за своїм економічним змістом безпосередньо пов`язані з недоотриманням позивачем складових заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила правову позицію щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України в редакціях, чинних до та після внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX.

Відповідно до зазначеного правового підходу під час визначення строку звернення до суду у спорах, пов`язаних з оплатою праці, необхідно враховувати час виникнення спірних правовідносин та редакцію законодавства, яка підлягала застосуванню до таких правовідносин.

У цій справі позивач просить відшкодувати матеріальну шкоду за період з 15.09.2016 по 25.11.2019, тобто за період, протягом якого положення статті 233 Кодексу законів про працю України не встановлювали обмеження строком звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати.

При цьому питання щодо правової природи заявлених до стягнення сум, зокрема їх кваліфікації як належної заробітної плати або матеріальної шкоди, заподіяної застосуванням неконституційного нормативного положення, підлягає оцінці з урахуванням змісту заявлених вимог та відповідного правового регулювання.

Водночас наведені обставини не дають підстав для автоматичного поширення на спірні правовідносини місячного строку, встановленого для спорів щодо проходження публічної служби.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про необхідність обчислення строку звернення до суду виключно з 17.06.2020 - дати опублікування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у «Віснику Конституційного Суду України».

Зазначеним рішенням Конституційного Суду України вирішено питання конституційності окремого положення Бюджетного кодексу України. Разом з тим таке рішення не містить відомостей щодо наявності та розміру шкоди, заподіяної конкретній особі внаслідок застосування відповідного положення законодавства.

Для визначення розміру заявленої позивачем шкоди необхідно встановити суми фактично нарахованої та виплаченої заробітної плати, її складові, а також розмір виплат, які, на переконання позивача, повинні були бути здійснені відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Як зазначено у запереченнях на заяву відповідача, необхідні відомості щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати позивач отримав за результатами розгляду адвокатського запиту від 28.08.2026.

Зокрема, Офісом Генерального прокурора надано відповіді від 31.08.2026 № 21-2039ВИХ-26 та від 03.09.2026 № 21-2079ВИХ-26 із відповідними розрахунковими документами.

Позивач стверджує, що саме після отримання зазначених відомостей він мав можливість визначити розмір матеріальної шкоди та підготувати обґрунтований розрахунок позовних вимог.

Суд зауважує, що дата отримання особою документів, необхідних для визначення розміру позовних вимог, не в усіх випадках є тотожною даті, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з тим зазначені обставини підлягають оцінці у сукупності з характером спірних правовідносин, правовими підставами заявлених вимог та поведінкою особи, яка звертається за судовим захистом.

У цьому випадку позивач звернувся до суду 28.09.2026, тобто протягом місяця після отримання першої відповіді на адвокатський запит.

При цьому відповідачем не наведено належного обґрунтування того, чому саме дата опублікування рішення Конституційного Суду України повинна вважатися початком перебігу місячного строку звернення до суду за вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, заявленою на підставі частини третьої статті 152 Конституції України.

Посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц та від 05.06.2019 у справі № 686/23445/17 також не спростовують наведених висновків, оскільки правові висновки щодо належності спорів, пов`язаних із проходженням публічної служби, до адміністративної юрисдикції самі по собі не визначають строк звернення до суду за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної неконституційним нормативним актом.

Крім того, суд звертає увагу, що у заяві відповідача наведено період, за який нібито заявлено вимоги про відшкодування шкоди, з 01.07.2015 по 26.03.2020, тоді як позивач просить відшкодувати шкоду за період з 15.09.2016 по 25.11.2019.

Наведена неточність не є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви, однак свідчить про необхідність оцінки її доводів з урахуванням фактичного предмета та підстав заявленого позову.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, застосування зазначених процесуальних наслідків можливе за умови встановлення судом факту пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Натомість у цій справі доводи відповідача ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, без належного врахування особливостей правової природи заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено достатніх правових підстав для застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду та обчислення його перебігу з 17.06.2020.

При цьому суд зазначає, що вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду не передбачає оцінки обґрунтованості позовних вимог по суті та не свідчить про встановлення факту заподіяння позивачу матеріальної шкоди або наявності правових підстав для її відшкодування.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 122, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про залишення позову без розгляду.

2. Копію ухвали надіслати сторонам.

Відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, а заперечення проти неї можна включити до апеляційної скарги на остаточне рішення суду.

Суддя Балась Т.П.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 06 листопада 2026 року.