Номер провадження: 22-ц/813/4754/26
Справа № 522/9100/25-Е
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Домусчі Л.В., повний текст рішення складений 22 грудня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач Вікторії Петрівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про припинення права власності, поновлення права власності, -
в с т а н о в и в:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач В.П. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про припинення права власності, поновлення права власності, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач В.П. від 30.08.2023 року про припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач В.П. від 30.08.2023 року про припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 ;
- поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснений державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»;
- поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , здійснений державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що станом на 2017 рік позивачка була власником об`єктів нерухомого майна, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 117,0 кв.м., житловою – 88,5 кв.м; квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою - 43,1 кв.м.; квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 66,5 кв.м., житловою - 45,4 кв.м.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року у справі № 522/11539/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , за участі державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. про скасування запису про державну реєстрацію, припинення права власності, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою шляхом знесення надбудови другого поверху в повному обсязі, зокрема, були скасовані рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 та припинено право власності ОСОБА_1 . На вказані об`єкти нерухомого майна.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.08.2023 року було відкрито апеляційне провадження у справі № 522/11539/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року.
30.08.2023 року державним реєстратором відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Ковач В.П. на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року було припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 .
Позивачка зазначила, що вказані рішення про припинення права власності на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 були прийняті відповідачем в той момент, коли судом апеляційної інстанції було відкрито апеляційне провадження та зупинено дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15.10.2024 року у справі № 522/11539/20 було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 .
Тобто, судове рішення, на підставі якого було припинено право власності позивачки на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 було скасовано судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим виникла необхідність у поновленні права власності позивачки на вищевказані об`єкти нерухомого майна.
Позивачка посилалась на те, що державним реєстратором Відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Ковач В.П. було припинено право власності на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 значно пізніше, ніж судом апеляційної інстанції було винесено ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі № 522/11539/20, у зв`язку з чим позивачка переконана, що в момент винесення відповідачем оскаржуваних рішень їй було достеменно відомо про відкриття апеляційного провадження у справі та зупинення дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року у справі № 522/11539/20 з огляду на наявність доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та обов`язку перевірки його відомостей.
У зв`язку з вказаним, позивачка переконана, якщо судове рішення, на підставі якого здійснено реєстраційні дії, скасоване судом апеляційної інстанції, то правова підстава для таких дій втрачається, а скасування судом апеляційної інстанції судового рішення означає, що вказане рішення суду першої інстанції втрачає юридичну силу, а відтак – не може бути підставою для здійснення чи збереження реєстраційних дій (зокрема, але не виключно, для припинення права власності особи на об`єкти нерухомого майна). Скасування судового рішення, на думку позивачки, є підставою для скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснених на його основі, а відповідні записи про припинення права власності – вилученню із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивачка вважає, що рішення державного реєстратора від 30.08.2023 року прийняті з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та є протиправними, у зв`язку з чим підлягають скасуванню, оскільки позивачка позбавлена можливості поновити своє право власності на згадані об`єкти нерухомого майна у позасудовий спосіб, а тому вимушена звернутися до суду з відповідним позовом.
Судом до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог був залучений ОСОБА_2 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гніздовська Г.М. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний склад відповідачів, оскільки суд мав повне коло учасників процесу, необхідне для розгляду справи, включаючи залучення особи, яка може мати інтерес.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення фактично не здійснив розгляд справи по суті, обмежившись формальною оцінкою складу учасників процесу, та не надав правової оцінки основним доводам і доказам, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кукало О.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права.
В судове засідання, призначене на 03 листопада 2026 року державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач В.П. не з`явилася, була сповіщена належним чином (а.с. 136 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Гніздовської Г.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , адвоката Кукало О.М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Одеського району Одеської області Ковач В.П. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про припинення права власності, поновлення права власності, предметом позовних вимог якого є вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про припинення права власності та поновлення права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 .
Також судом встановлено, що 29.09.2006 року ОСОБА_1 набула право власності на 7/50 частин домоволодіння з надвірними господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 7-2740. Зі свідоцтва про право на спадщину вбачається, що на самочинно побудовані тамбур літ. «г» збільшений на 0,8 кв.м., прибудова літ. «г1», ІІ поверх літ. «г», кухня літ. «Р» збільшена на 9,9 кв.м. за рахунок сараю «П», в тому числі самочинно переобладнане в літ. «Г»: жила 4-1 збільшена з кухні на 8,6 кв.м. свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалося.
У подальшому, ОСОБА_1 здійснила виділ домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 в одиницю на підставі відповідного висновку щодо технічної можливості виділу від 31.01.2017 року, за результатом якого утворився новий об`єктом нерухомого майна – житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 117,0 кв.м., житловою – 88,5 кв.м.
Надалі, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 117,0 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м. було поділено на два окремі об`єкти нерухомого майна (квартири), а саме:
- квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 50,5 кв.м., житловою площею 43,1 кв.м.;
- квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 66,5 кв.м., житловою площею 45,4 кв.м.
30.08.2023 року державним реєстратором відділу «Центр надання адміністративних послуг Великодальницької сільської ради» Ковач В.П. на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року у справі № 522/11539/20 було припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 (індексні номери рішення: 69082378 та 69082467), що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із зазначеними рішення державного реєстратора позивачка не згодна і оспорює їх у рамках цієї справи.
Судом зазначено, що відповідне рішення відповідачем було здійснено на підставі заяви ОСОБА_4 на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (а.с. 104 т. 1).
При цьому, згідно матеріалів справи, між позивачем та третьою особою ( ОСОБА_2 ), який є сусідом позивача та власником майна на підставі договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом ОМНО за адресою: м. Одеса, пров. Митракова, 7-А, існує серія судових спорів щодо правомірності права власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно.
Саме за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , за участі державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. про скасування запису про державну реєстрацію, припинення права власності, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою шляхом знесення надбудови другого поверху, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.06.2023 року у справі №522/11539/20 було задоволено позовні вимоги в повному обсязі, зокрема, були скасовані рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_5 та припинено право власності ОСОБА_1 на вказані об`єкти нерухомого майна.
Також, у провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходилась справа № 522/13477/23-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, про визнання договору дарування недійсним, усунення перешкод у користуванні квартирою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.06.2024 року у справі № 522/13477/23-Е було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15.05.2025 року було залишено без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2024 року.
Також судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 власністю – житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_8 шляхом приведення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 у попередній стан та знесення самочинно здійсненої надбудови другого поверху – квартири АДРЕСА_5 , який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2025 року був задоволений.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у рамках інших судових процесів не визнаються та оспорюються права ОСОБА_1 на майно, про поновлення яких заявлено у рамках даної справи.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами (позивачем та державним виконавцем) відсутній спір про речові права на нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, за наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Відповідно до частин першої, дев`ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.
Відповідно до частин 1,3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу його учасників.
Судом вірно зазначено, що ОСОБА_1 було пред`явлено вимоги лише до державного виконавця, при цьому інших співвідповідачів у рамках даної справи не залучено та відповідних клопотань щодо залучення співвідповідачів не позивачем до суду заявлялось.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем заявлено вимоги до державного реєстратора, як до неналежного відповідача, оскільки державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно. оскільки він є службовою особою, що діє від імені держави.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гніздовська Г.М. про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний склад відповідачів, оскільки суд мав повне коло учасників процесу, необхідне для розгляду справи, включаючи залучення особи, яка може мати інтерес, колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 55 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було заявлено клопотання про залучення співвідповідача або заміни відповідача, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в зазначеній частині, з урахуванням того, що суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Доводи про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення фактично не здійснив розгляд справи по суті, обмежившись формальною оцінкою складу учасників процесу, та не надав правової оцінки основним доводам і доказам, на яких ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, натоміть установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду.
Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС № 904/1039/20 від 24 червня 2021 року.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна – залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2025 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 06 листопада 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда