Справа №127/4953/18
Провадження №1-кп/127/255/18
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_5 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.10.2016 за № 22016020000000052, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Дзержинськ Донецької області, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, пенсіонерка, раніше не судима, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
07.04.2014 у м. Донецьку була створена терористична організація «Донецька народна республіка» (далі - ДНР), одним із завдань якої є зміна меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, тобто це стійке об?єднання невизначеної кількості осіб, що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов?язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, діяльність якої поширена на території Донецької області.
ОСОБА_7 , усвідомлюючи усі вказані обставини, діючи умисно, з метою сприяння діяльності терористичної організації ДНР, упродовж серпня-грудня 2016 року, перебуваючи на території м. Торецьк Донецької області, здійснювала цілеспрямований збір деталізованих даних військового характеру, зокрема щодо позицій, дислокації, чисельності, маршрутів пересування та засобів Збройних Сил України (далі – ЗС) та інших військових формувань України, що брали участь у проведенні АТО.
В продовження свого злочинного умислу, направленого на сприяння злочинній діяльності даної організації, перебуваючи в м. Торецьк, використовуючи власний мобільний телефон № НОМЕР_1 , як з власної ініціативи, так і на виконання завдань особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, достовірно знаючи про його перебування на непідконтрольній українській владі території м. Горлівки Донецької області та діяльності на користь терористичної організації ДНР, в усному порядку систематично передавала зазначену інформацію на мобільний телефон останнього – № НОМЕР_2 .
Зокрема, 26.08.2016 об 11:13 год. у телефонній розмові ОСОБА_7 отримала завдання від особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, дізнатись про арешт медсестри на медпропустнику, та відомості про кількість поранених, а також ініціативно вказала, що в напрямку шахти «Південна» проїхала військова карета швидкої допомоги.
26.08.2016 о 16:45 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, що «хохли» вивозять родини з міста, а також вказала про наявність в місті бійців ЗС, що належать до «43-мотострілкового батальйону».
26.08.2016 о 21:12 год. ОСОБА_7 в телефонному режимі доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про наявність військової техніки ЗС в лісопосадці за другим «Совхозським» залізничним переїздом.
26.08.2016 о 21:12 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі уточнила попередню інформацію про наявність пушки в лісопосадці за другим «Совхозським» залізничним переїздом.
28.08.2016 о 15:04 год. ОСОБА_7 доповіла у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про розташування позицій ЗС - від залізничного переїзду «Совхоза» на 135 градусів вліво, на відстані приблизно 1 км від переїзду.
28.08.2016 о 21:32 год. ОСОБА_7 доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у телефонному режимі про розташування позицій ЗС - від другого переїзду «Совхоза» в посадці на відстані приблизно 200-300 м від переїзду.
28.08.2016 0 21:45 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі уточнила у особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, чи бачить останній позиції ЗС, про які вона доповідала, і просить атакувати їх, на що особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вказує, що уже доповів отриману інформацію, але у нього особисто не має відповідних сил та засобів.
28.08.2016 о 22:12 год. ОСОБА_7 доповіла у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, що за її наведенням прицільно здійснили обстріл позицій ЗС.
29.08.2016 о 13:08 год. ОСОБА_7 отримала у телефонному режимі завдання від особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, отримати інформацію про жителя м. Торецьк - «Марусенка».
29.08.2016 о 16:27 год. ОСОБА_7 доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у телефонному режимі про виконання завдання та встановлення особи ОСОБА_8 .
05.09.2016 об 11:13 год. ОСОБА_7 доповіла у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про будівництво укріплень ЗС в районі «Совхоза».
06.09.2016 о 09:09 год. ОСОБА_7 повідомила у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, інформацію про проїзд одного БТР із бійцями ЗС у кількості 20 чоловік на «броні» в напрямку «Совхоза».
06.09.2016 о 15:06 год. ОСОБА_7 доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у телефонному режимі інформацію про можливий обстріл позицій ДНР та підготовку ЗС до військової операції - виїзд з м. Торецьк в напрямку с. Курдюмовка одного БТР із бійцями ЗС з ознаками маскування та бензовозу.
06.09.2016 о 16:45 год. ОСОБА_7 повторно доповіла інформацію про можливий обстріл і рух одного БТР та бензовоза у напрямку «Совхоза».
12.09.2016 о 17:02 год. ОСОБА_7 доповіла у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про буксирування військової техніки від залізничного переїзду
12.09.2016 о 21:12 год. ОСОБА_7 в телефонному режимі доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про виїзд танку з «Совхоза» в напрямку с. Магдалинівки.
12.09.2016 о 21:16 год. ОСОБА_7 повторно повідомила особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у телефонному режимі про виїзд танку з «Совхоза» в напрямку с. Магдалинівка.
14.09.2016 о 10:04 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі повідомила особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, відомості про обстріли з боку ДНР та отримала від останнього завдання перевірити та доповісти обстановку.
06.10.2016 о 09:58 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про рух 4 одиниць військової техніки з особовим складом ЗС із «Совхоза» у напрямку м. Торецьк.
10.11.2016 о 18:29 год. ОСОБА_7 доповіла у телефонному режимі особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про рух бронетранспортерів в напрямку «Южної».
19.11.2016 о 15:22 год. ОСОБА_7 доповіла особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у телефонному режимі про розміщення танку чи БТР на териконі на «Шумовской» та наявність іншої техніки та озброєння ЗС.
02.12.2016 о 21:15 год. ОСОБА_7 у телефонному режимі надала інформацію особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, про розміщення позицій ЗС в районі «Шуми» за довгим териконом, за «канаткою».
Зазначені дії ОСОБА_7 призвели до одержання особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, відомостей військового характеру, які він систематично передавав командиру розвідувальної роти «Крим» НОМЕР_3 окремої мотострілкової бригади « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 армійського корпусу т.зв. збройних сил ДНР, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, на мобільний телефон № НОМЕР_4 та подальшого використання отриманих відомостей учасниками терористичної організації ДНР у веденні злочинної діяльності проти військових підрозділів ЗС та інших військових формувань України, що брали участь у проведенні АТО на території м. Торецьк Донецької області, зокрема у здійсненні диверсійних атак, артилерійських обстрілів місць дислокації військовослужбовців і військової техніки Збройних сил України та інших військових формувань України.
Судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за частиною першою статті 258-3 Кримінального кодексу України (далі – КК) суд здійснює за відсутності обвинуваченої (in absentia) внаслідок постановлення ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2025.
Відповідно до частини п`ятої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Частиною другою статті 7 КПК регламентовано, що зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії» проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».
До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді (рішення «Пелладоах проти Нідерландів», «Пуатрімоль проти Франції»).
Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень визначені главою 24-1 КПК.
Відповідно до положень статті 297-1 КПК спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до обвинувального акта, який надійшов до суду, обвинувачена ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на тимчасово окупованій території України.
З матеріалів кримінального провадження випливає, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 відповідно до вимог частини восьмої статті 135, частини першої статті 278 КПК повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК, в загальному порядку.
Крім того, в матеріалах кримінального провадження міститься розписка про отримання копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, відповідно до якої ОСОБА_7 отримала від прокурора у кримінальному провадженні обвинувальний акт від 22.02.17 у кримінальному провадженні № 22016020000000052, що підтверджується підписом ОСОБА_7 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.04.2018 на підставі статті 281 КПК обвинувачену ОСОБА_7 оголошено у розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБ України у Вінницькій області.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2025 задоволено клопотання прокурора, та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22016020000000052 від 03.10.2016 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258-3 КК.
У номері газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковано повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваної ОСОБА_7 та одночасно опубліковано виклик на засідання Вінницького міського суду Вінницької області на 16:00 год. 12.06.2025 та 12:00 год. 09.09.2025. Разом з тим, ОСОБА_7 на виклик не з`явилась без поважних причин.
Факти численних викликів ОСОБА_7 у порядку статті 135 КПК підтверджені відповідними матеріалами кримінального провадження. Аналогічні повістки про виклик до суду розміщені на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Обвинувачена ОСОБА_7 викликалася у судові засідання, які були призначені на 17:00 год. 27.11.2024, 17:00 год. 04.02.2025, 10:00 год. 03.04.2025, 10:00 год. 05.06.2025, 16:00 год. 12.06.2025, 12:00 год. 09.09.2025, 15:00 год. 26.11.2025, 16:00 год. 04.02.2026, 17:00 год. 01.04.2026 шляхом публікації повісток про виклик обвинуваченої у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
Однак, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області повідомило, що ОСОБА_7 оголошено в загальнодержавний розшук. У період з 08.11.2017 по 01.09.2025 інформація щодо перетину нею державного кордону відсутня. Раніше суду було повідомлено, що ОСОБА_7 перебуває на ТОТ т.зв. ДНР.
Отже, наявні у справі документи свідчать про те, що ОСОБА_7 достовірно знає про розпочате відносно неї кримінальне провадження, про висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину та статус особи, яка перебуває у розшуку, а також про виклики до суду.
Ухилення обвинуваченої ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду суд розцінює, як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
При цьому суд вважає слушним зауважити, що розгляд кримінального провадження здійснюється за участю захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_6 , – яка була забезпечена державою з Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги у Вінницькій області.
З огляду на викладене, суд вжив усіх достатніх заходів для дотримання прав обвинуваченої ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 26 КПК суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази, зібрані у кримінальному провадженні:
-аналітична довідка з розширеним аналізом одержаних телефонних з`єднань від 15.02.2017;
-відповіді Об`єднаного штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України в районі проведення АТО на запити № 50/5932 від 14.11.2016; № 50/6177 від 26.11.2016; № 50/6178-а від 21.11.2016; № 50/6324 від 08.12.2016; № 50/6325 від 08.12.2016; № 50/6348 від 09.12.2016, якими було підтверджено інформацію щодо переміщення підрозділів сил АТО, передану представникам терористичної організації ДНР;
-відповідь Об`єднаного штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України в районі проведення АТО на запит № 50/6323 від 08.12.2016, яким було частково підтверджено інформацію щодо переміщення підрозділів сил АТО, передану представникам терористичної організації ДНР;
-протокол обшуку від 13.12.2016 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з описом вилученого під час обшуку майна;
-протокол огляду від 26.12.2016 поліетиленового пакету чорного кольору «Пакет №1 до протоколу обшуку від 13.12.2016», в якому знаходились речі, вилучені в ході обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 з фототаблицями до нього;
-розсекречені матеріальні носії інформації (протоколи за результатами проведення ОТПЗ 22 в рамках СКП №238 (№53/2/63-6206 від 25.11.2016, №53/2/63-6207 від 25.11.2016, №53/2/63-6208 від 25.11.2016, №53/2/63-6209 від 25.11.2016 та МНІ DVD-R №1423цт від 22.09.2016, №1425цт від 22.09.2016, №1426цт від 22.09.2016, №1427цт від 22.09.2016) для використання у якості доказів в кримінальному провадженні;
-матеріали, отримані в рамках проведення НСРД у кримінальному провадженні (протоколи за результатами проведення ОТПЗ 22 (№53/2/63-6324 від 30.11.2016, №53/2/63-6325 від 30.11.2016, №53/2/63-6326 від 30.11.2016, №53/2/63-6327 від 30.11.2016, №53/2/63-6328 від 30.11.2016, №53/2/63-6329 від 30.11.2016, №53/2/63-6330 від 30.11.2016 та МНІ DVD-R №1556 від 25.11.2016, №1557 від 25.11.2016, №1558 від 25.11.2016, №1559 від 25.11.2016, №1560 від 25.11.2016, №1561 від 25.11.2016, №1562 від 25.11.2016);
-протокол за результатами проведення негласного розшукового заходу від 09.12.2016;
-протокол за результатами проведення оперативно-технічного пошукового заходу за контррозвідувальною справою категорії «перевірка» №228 від 25.11.2016;
-протокол за результатами проведення НСРД від 30.11.2016, зафіксовано аудіозапис розмови між ОСОБА_7 та іншою особою;
-протокол за результатами проведення НСРД від 28.12.2016, зафіксовано аудіозапис розмови між ОСОБА_7 та іншою особою;
-протокол за результатами проведення НСРД від 29.12.2016, зафіксовано аудіозапис розмови між ОСОБА_7 та іншою особою;
Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до такого висновку.
Відповідно до статей 1-3, 6 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; суверенітет України поширюється на всю її територію; Україна є унітарною державою; територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає людиною за свою діяльність; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтями 17, 19, 65, 68 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом; на території України не допускається розташування іноземних військових баз; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов?язком громадян України; кожен зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
За поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.04.2014, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення АТО.
Через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконувачем обов`язків Президента України Указом затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», на підставі якого Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням ЗС та інших військових формувань.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України (далі - ВР) № 337-VІІІ від 21.04.2015 «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» ВРУ, крім іншого, констатує, що друга фаза збройної агресії РФ проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ озброєні бандитські формування 07.04.2014 проголосили про створення на території окремих міст, районів та селищ Донецької областей, терористичної організації ДНР.
Так, починаючи з квітня 2014 року по теперішній час учасниками терористичної групи, підконтрольної терористичній організації ДНР, реалізується злочинний умисел керівників спецслужб і Збройних сил РФ, направлений на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності ДНР та влади її керівників, здійснюються захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури на території Донецької області, акти застосування збройної сили проти держави України, вчинення збройних супротивів правоохоронним органам України та іншим представникам сил АТО у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку.
Зверненням ВРУ до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором, затверджене постановою ВРУ від 27.01.2015 №129-VIII, Заявою ВР «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами РФ та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схвалену постановою ВР від 04.02.2015 №145-VIII та Заявою ВР «Про відсіч збройної агресії РФ та подолання її наслідків», схваленою постановою ВР від 21.04.2015 №337-VIII – «ДНР/ЛНР» визнано терористичними організаціями.
Аналіз кримінального законодавства, Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977 № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 15.05.2003 № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28.09.2001 №1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005, а також відповідних положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі – Закон 638-IV) показує, що терористична організація виділена, як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Так, відповідно до Закону 638-IV, терористична діяльність – це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Одним із основних завдань терористичних груп, підконтрольних терористичній організації ДНР є зміна меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, а саме – шляхом відокремлення від України території Донецької області в порушення порядку, встановленого Конституцією України, згідно зі статтями 2, 73 згідно з якими територія України є цілісною і недоторканою, а питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Таким чином, це стійке об`єднання невизначеної кількості осіб (більше трьох), що створене з метою здійснення терористичної діяльності, вчинення терористичних актів, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухів, підпалів та інших дій (зокрема, артилерійських обстрілів), які створюють небезпеку для життя та здоров`я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також перешкоджають виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями ЗС та інших військових формувань України, задіяних у проведенні АТО на територіях Донецької та Луганської областей.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 статті 258 КК, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, достовірно знаючи із розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації про початок та проведення на території Донецької області АТО проти незаконно створеної терористичної організації ДНР, з метою сприяння діяльності терористичної організації ДНР, здійснювала цілеспрямований збір деталізованих даних військового характеру, зокрема щодо позицій, дислокації, чисельності, маршрутів пересування та засобів ЗС та інших військових формувань України, що брали участь у проведенні АТО. ОСОБА_7 регулярно передавала отримані дані особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, достовірно знаючи про його перебування на непідконтрольній українській владі території м. Горлівки Донецької області та діяльності на користь терористичної організації ДНР, про що свідчить досліджена в судовому засіданні аналітична довідка з розширеним аналізом одержаних телефонних з`єднань.
Зазначена обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, зміст яких суд вже навів вище.
Зокрема, суд у судовому засіданні дослідив протокол за результатами проведення оперативно-технічного пошукового заходу за контррозвідувальною справою категорії «перевірка» №228 від 25.11.2016, а саме транскрибації телефонних дзвінків між ОСОБА_7 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, зі змісту якого випливає, що ОСОБА_7 вела розмову про танк чи іншу машину, яка відтягувала пушку, розповідала про напрямок здійснюваного руху та місце зупинки з посиланням на приблизні координати – 135 градусів, 90 градусів, 135 градусів, 180 градусів та 135 градусів – для орієнтування у полі.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_7 за фактом збору даних військового характеру щодо позицій, дислокації, чисельності, маршрутів пересування та засобів Збройних Сил України та інших військових формувань України, що брали участь у проведенні АТО, та передачі зазначеної інформації особі, достовірно знаючи про його перебування на непідконтрольній українській владі території та діяльності на користь терористичної організації ДНР, охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 258-3 КК, за ознаками організаційного сприяння діяльності терористичної організації.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_7 вчинила особливо тяжкий злочин проти громадської безпеки. Відомості, які б свідчили про наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої, в судовому засіданні встановлені не були. Також не були встановлені і обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої. При цьому суд враховує, що ОСОБА_7 у судові засідання не з`явилася, у зв`язку з чим розгляд судового провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia).
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченої, обставин, які пом`якшують та обтяжують її покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді конфіскації майна (передбаченого санкцією частини першої статті 258-3 КК), суд враховує таке.
Частиною другою статті 59 КК визначено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Суд також враховує роз`яснення, надані в абзаці першому пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі – Постанова № 7), згідно з якими вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Відповідно до вимог статті 59 КК у разі конфіскації не всього майна, а лише його частини суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Суд враховує висновок, викладений у постанові ВС від 21.02.2024 (справа №686/11385/21), згідно з яким, вирішуючи питання щодо доцільності додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.
В цій самій постанові ВС надане визначення, відповідно до якого корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 статті 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями потрібно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
За результатами судового розгляду справи суд встановив, що обвинувачена ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на сприяння діяльності терористичної організації ДНР, упродовж серпня-грудня 2016 року здійснювала цілеспрямований збір деталізованих даних військового характеру, зокрема щодо позицій, дислокації, чисельності, маршрутів пересування та засобів Збройних Сил України та інших військових формувань України, що брали участь у проведенні АТО, як з власної ініціативи, так і на виконання завдань ОСОБА_9 , та систематично передавала зазначену інформацію останньому, достовірно знаючи про його перебування на непідконтрольній українській владі території м. Горлівки Донецької області та діяльність на користь терористичної організації ДНР.
Однак, суд бере до уваги, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 не було інкриміновано вчинення злочину з корисливого мотиву. Крім того, на наявність в діях ОСОБА_7 корисливого мотиву немає посилання в обвинувальному акті, зокрема в досліджених судом доказах, а саме в аналітичній довідці з розширеним аналізом одержаних телефонних з`єднань та протоколах за результатами проведення оперативно-технічних пошукових заходів, що містять транскрибації телефонних дзвінків між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , не йшлося про отримання ОСОБА_7 будь-якої винагороди внаслідок виконання завдань ОСОБА_9 , не був висвітлений умисел обвинуваченої на одержання внаслідок вчинення злочину будь-яких матеріальних благ або досягнення іншої матеріальної вигоди.
Отже, суд не має підстав робити висновок про наявність у діях ОСОБА_7 корисливого мотиву. Тому правові підстави для призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, на переконання суду, відсутні.
З огляду на зазначене рішення, суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК визначено, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.
Суд вважає також за доцільне звернути увагу на висновок, викладений у постанові ВС від 22.01.2020 (справа № 463/2772/19), щодо формулювання резолютивної частини вироку суду. Зокрема, у наведеній постанові ВС зауважив, що з урахуванням того, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку навів належні мотиви щодо призначення засудженому основного покарання, від відбування якого він звільнений з випробуванням, а також необхідності призначення йому додаткового покарання, то за цих обставин, сформульоване у резолютивній частині рішення про застосування положень статті 75 КК (щодо її застосування до основного покарання) не є таким, що може викликати сумніви під час виконання вироку, щодо чого безпідставно зробив уточнення в ухвалі суд апеляційної інстанції. У зв`язку з цим ВС дійшов висновку про необхідність виключення з ухвали апеляційного суду уточнення щодо звільнення на підставі статті 75 КК засудженого від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Хоча у наведеній постанові ВС зроблений висновок про формулювання застосування приписів статті 75 КК, суд вважає за можливе зроблені висновки покласти в основу мотивування ухваленого судом рішення щодо викладу резолютивної частини вироку суду, оскільки у резолютивній частині судового рішення має бути чітко зазначене покарання, яке призначене особі. Відсутність посилання на призначення відповідного покарання у резолютивній частині судового рішення (вироку) за умови належного мотивування такого рішення у мотивувальній частині свідчить про те, що судом такий вид покарання не призначений.
На необхідність застосування граматичного способу тлумачення при постановленні вироку звертав увагу ВСУ в постанові від 06.07.2017 (справа № 364/8/16-к).
У постанові від 02.02.2022 (справа № 344/16025/18) ВС зауважив, що рішення суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у статті 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
Хоча зазначений висновок ВС сформульований в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд вважає, що останній може бути застосований у цьому кримінальному провадженні в частині надання відповідей щодо недоцільності зазначення у резолютивній частині вироку посилання на те, що обвинуваченій додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, призначене не було.
У постанові від 08.09.2024 (справа № 750/9436/22) ВС зазначив, що кримінальний процесуальний закон не передбачає обов`язку для суду першої інстанції зазначати в резолютивній частині вироку про право обвинуваченого заявити клопотання про його етапування до суду апеляційної інстанції.
Хоча цей висновок ВС зроблений не в частині призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону, однак суд вважає, що він також може бути застосований у цьому кримінальному провадженні, оскільки ВС зазначив про вимоги до резолютивної частини судового рішення у кримінальному провадженні.
Отже, аналізуючи наведені вище приписи, суд дійшов до переконання, що зазначення у резолютивній частині вироку суду посилання на те, що такий вид додаткового покарання як конфіскація майна не призначається (без конфіскації майна), буде зайвим.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.
Під час досудового розслідування до ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку частини шостої статті 193 КПК, а також остання відповідно до положень статті 281 КПК була оголошена у розшук.
Частиною шостою статті 193 КПК регламентовано, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
З огляду на зазначені приписи, суд вважає за доцільне застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання залишити без змін до моменту її затримання на виконання вироку суду.
Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_7 була затримана 13.12.2016 і звільнена з-під варти 17.07.2017. З урахуванням висновку, викладеного у постанові ВС від 29.08.2018 (справа №663/537/17) суд вважає, що зазначений строк перебування ОСОБА_7 під вартою має бути зарахований останній до строку призначеного покарання за правилами, визначеними частиною п`ятою статті 72 КК (у редакції Закону № 838-VIII), тобто з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.
Питання щодо речових доказів вирішується відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду доказами рішення щодо визнання будь-яких речей чи документів у кримінальному провадженні речовими доказами не приймалось.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 258-3 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі.
Згідно з частиною п`ятою статті 72 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_7 строк перебування під вартою з 13.12.2016 по 17.07.2017 з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 2 (два) дні позбавлення волі.
Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_7 на виконання вироку.
Початок строку відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна рахувати з дня набрання вироком суду законної сили.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченої ОСОБА_7 в порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
Роз`яснити, що згідно з положеннями частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Вручити копію вироку прокурору – негайно.
Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_7 , вручити його захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 Кримінального процесуального кодексу України та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя-доповідач:
Суддя:
Суддя: