ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 907/1104/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. – головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
за участю: секретаря судового засідання – Федорченка В.М.,
прокурора – Єреп В.В.,
позивача – Родич М.В.,
відповідача 1 – Пономаренко М.А.,
відповідача 2 – Півоварова М.В.,
третьої особи – не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 (головуючий суддя – Бойко С.М., судді: Бонк Т.Б., Галушко Н.А.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2026 (суддя Мірошниченко Д.Є.)
у справі №907/1104/24
за позовом Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України
до 1. Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Південна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. Запорізька обласна прокуратура (далі за текстом також — прокурор) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (далі за текстом також — Держаудитслужба) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі за текстом також — АТ "Українська залізниця", відповідач 1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький механічний завод" (далі за текстом також — ТОВ "Запорізький механічний завод", відповідач 2) про визнання недійсним договору від 07.04.2020 №П/НХ-20512/НЮ про закупівлю товару, укладеного між відповідачами, та стягнення з ТОВ "Запорізький механічний завод" на користь АТ "Українська залізниця" грошових коштів у розмірі 1 649 817,60 грн, а з АТ "Українська залізниця" одержаних ним за рішенням суду грошових коштів у розмірі 1 649 817,60 грн в дохід держави в особі Держаудитслужби.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що:
(1) ТОВ "Запорізький механічний завод" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Металскарб" (далі за текстом також — ТОВ "Металскарб"), узгодивши свою поведінку та тендерні пропозиції, усунули конкуренцію між собою і спотворили результат торгів, оголошених Регіональною філією "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" 25.02.2020, чим порушили право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", і призвели до порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі";
(2) такий незаконний спосіб отримання права на укладення договору про закупівлю є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі за текстом також — ЦК) як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, з умислу однієї сторони — ТОВ "Запорізький механічний завод";
(3) як наслідок недійсності договору ТОВ "Запорізький механічний завод" має повернути АТ "Українська залізниця" одержані 1 649 817,60 грн, а отримані останнім за рішенням суду кошти підлягають стягненню в дохід держави;
(4) Держаудитслужба як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованою про порушення, не здійснює захисту інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
3. Заперечуючи проти позову, АТ "Українська залізниця" вказує, що:
(1) внаслідок укладення спірного правочину його майну не завдано пошкоджень і незаконного заволодіння майном не відбувалося;
(2) порушення інтересів держави в бюджетній сфері відсутні, оскільки закупівлю здійснено за власні кошти товариства, отримані від основної господарської діяльності;
(3) тендерна пропозиція ТОВ "Запорізький механічний завод" виявилася найвигіднішою і нижчою за очікувану вартість предмета закупівлі.
4. ТОВ "Запорізький механічний завод" також заперечує проти позову, зазначаючи, що:
(1) сам факт вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, встановлений рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним за частиною третьою статті 228 ЦК;
(2) за вчинене порушення на учасників торгів накладено штрафи, які вони сплатили, тож інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено.
5. Держаудитслужба у поясненнях повідомляє, що під час державного фінансового аудиту та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ "Українська залізниця" та його філій за період з 01.01.2017 до 30.06.2020 вона не перевіряла закупівлю UA-2020-02-25-001121-c і виконання договору від 07.04.2020 №П/НХ-20512/НЮ, а інших заходів державного фінансового контролю щодо цієї закупівлі не проводила, у зв`язку з чим позбавлена можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6. 25.02.2020 Регіональна філія "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" опублікувала в електронній системі публічних закупівель "ProZorro" відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі "ДК 021:2015: 34630000-2 – Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів ЧМЕ (вкладиші))" (ідентифікатор закупівлі UA-2020-02-25-001121-c).
7. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 1 378 441,88 грн.
8. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у закупівлі взяли два суб`єкти: ТОВ "Запорізький механічний завод" з пропозицією 1 376 538 грн і ТОВ "Металскарб" з пропозицією 1 378 440,22 грн.
9. Протоколом засідання тендерного комітету із закупівлі матеріально-технічних ресурсів та продуктів харчування Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" від 19.03.2020 №316/2 ТОВ "Запорізький механічний завод" визнано переможцем відкритих торгів, і на цій підставі електронна система закупівель сформувала повідомлення про намір укласти договір.
10. 07.04.2020 АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (покупець) і ТОВ "Запорізький механічний завод" (постачальник) уклали договір №П/НХ-20512/НЮ про закупівлю товару на суму 1 376 538 грн (далі за текстом також — договір).
11. Пункт 1.1 договору визначає, що постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю товар відповідно до специфікації №1 (додаток №1 до договору), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.
12. Відповідно до пункту 3.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації №1.
13. Згідно зі специфікацією №1 ціна товару складає 1 376 538 грн з ПДВ.
14. 28.12.2020 сторони договору уклали додаткову угоду №1, за якою загальна ціна договору склала 1 649 817,60 грн.
15. На час звернення прокурора з позовом до суду обидві сторони виконали договір у повному обсязі, що підтверджують акти приймання-передачі товару від 13.05.2020, 11.06.2020, 12.08.2020, 04.09.2020, 10.03.2021, а також платіжні доручення про оплату: від 26.06.2020 №2821100 на суму 722 004 грн; від 09.07.2020 №2887477 на суму 35 000 грн; від 10.07.2020 №2889358 на суму 35 000 грн; від 06.08.2020 №2885252 на суму 104 757,20 грн; від 02.09.2020 №3018318 на суму 100 000 грн; від 03.09.2020 №3031173 на суму 65 091,20 грн; від 06.11.2020 №3161183 на суму 314 685,60 грн; від 22.04.2021 №3555352 на суму 273 279,60 грн.
16. Відповідач 1 сплатив відповідачу 2 на виконання договору 1 649 817,60 грн, що підтверджує і звіт про виконання договору про закупівлю, опублікований в електронній системі публічних закупівель "ProZorro".
17. У подальшому рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі за текстом також — відділення АМКУ) від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021 ТОВ "Запорізький механічний завод" і ТОВ "Металскарб" визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених Регіональною філією "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" з ідентифікатором UA-2020-02-25-001121-c (пункт 10 резолютивної частини рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к).
18. Під час розгляду справи №63/1-01-11-2021 адміністративна колегія відділення АМКУ встановила обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТОВ "Запорізький механічний завод" і ТОВ "Металскарб" у торгах, а саме: пов`язаність між собою сталими господарськими відносинами, що свідчать про єдність економічних інтересів учасників (пункти 23, 24 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к); трудовими ресурсами, спільність здійснення господарської діяльності (пункт 27 рішення); подібність в оформленні документів (пункти 74– 78 рішення); поведінкові аспекти формування цінових пропозицій.
19. Цим рішенням відділення АМКУ наклало на ТОВ "Запорізький механічний завод" і ТОВ "Металскарб" штраф за виявлені порушення у розмірі 25 000 грн.
20. Листами від 21.10.2024 №63-02/4004е та від 18.11.2024 №63-02/4520е відділення АМКУ повідомило прокуратуру про те, що рішення адміністративної колегії до суду не оскаржувалося, а накладені штрафи ТОВ "Запорізький механічний завод" і ТОВ "Металскарб" сплатили добровільно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
21. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 20.02.2026 у справі №907/1104/24, яке Західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 03.08.2026, у задоволенні позову відмовив.
22. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
(1) відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби, оскільки її повноваження на звернення до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, та про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими договорами, обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю, якого щодо спірної закупівлі вона не проводила;
(2) для застосування частини третьої статті 228 ЦК необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної зі сторін, оскільки не будь-які порушення актів законодавства, вчинені під час укладення договору, мають наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства;
(3) прокурор в обґрунтування недійсності договору посилався виключно на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників закупівлі, встановлене рішенням відділення АМКУ, та не надав доказів, які підтверджували б завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету укладення договору, його протиправні наслідки, умисел сторін чи спрямованість правочину на посягання на суспільні, економічні або соціальні основи держави і суспільства, а обвинувальний вирок, який мав би преюдиційне значення для цієї справи, відсутній;
(4) договір має реальний характер, його ціна не перевищує очікуваної вартості закупівлі, сторони виконали його в повному обсязі, а доказів того, що держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти чи отримала товар неналежної якості, що на ринку існували більш вигідні цінові пропозиції або що кошти використано нераціонально, прокурор не надав;
(5) закупівлю фінансовано за рахунок власних коштів АТ "Українська залізниця" від господарської діяльності, а не коштів державного чи місцевого бюджету;
(6) за таких обставин відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає кваліфікацію правочину як вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;
(7) з урахуванням висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі за текстом також — об`єднана палата), викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, частина третя статті 228 ЦК може застосовуватися лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства і не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції;
(8) ТОВ "Запорізький механічний завод" за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді штрафу, який сплатило;
(9) прокурор обрав неналежний і неефективний спосіб захисту, помилково тлумачачи частину третю статті 228 ЦК як підставу для стягнення в дохід держави грошових коштів відповідача 2 "транзитом" через стягнення їх на користь відповідача 1, тоді як за умислу лише однієї сторони ця норма передбачає повернення стороною, яка діяла з умислом, одержаного нею іншій стороні та стягнення в дохід держави одержаного за правочином стороною, яка діяла без умислу, а стягнення з покупця грошових коштів незалежно від отримання ним коштів від постачальника перекладає тягар відповідальності на невинну сторону.
23. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що:
(1) сам по собі встановлений рішенням Антимонопольного комітету України факт антиконкурентних узгоджених дій не є підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства;
(2) за результатами виконання договору мету публічної закупівлі досягнуто повністю, оскільки покупець отримав визначений специфікацією товар на умовах тендерної документації, тоді як у разі задоволення позову публічний інтерес у предметі закупівлі потребуватиме подальшого витрачання коштів на повторну закупівлю;
(3) наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК, є різновидом конфіскації майна державою, а не компенсаційним способом захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи. Клопотання
24. Запорізька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2026 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а судові витрати покласти на ТОВ "Запорізький механічний завод".
25. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також — ГПК), зазначаючи про необхідність відступити від висновку, шляхом уточнення, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні "у справі №908/2206/25" (правильно — у справі №907/1104/24), оскільки вважає, що цей висновок суперечить вже існуючій позиції Верховного Суду стосовно застосування вказаної норми, яку наведено у касаційній скарзі.
26. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки ТОВ "Запорізький механічний завод" свідомо вчинило антиконкурентні узгоджені дії, умисел якого встановлено рішенням відділення АМКУ, тому воно не може вважатися добросовісним учасником цивільних відносин, а застосування санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК, не може вважатися непропорційним;
(2) недійсність правочину зумовлює недодержання вимог закону, а не наявність чи відсутність збитків, тому суди, посилаючись на відсутність шкоди, фактично підмінили предмет спору, розширили межі доказування та звузили зміст частини третьої статті 228 ЦК, пов`язавши її застосування виключно з кримінально караними діяннями або доведенням матеріальних збитків;
(3) адміністративно-господарські санкції за порушення конкурентного законодавства та наслідки недійсності правочину є різними за правовою природою інститутами і можуть застосовуватися незалежно один від одного, як зазначено у пункті 27 постанови об`єднаної палати від 25.10.2019 у справі №911/1107/18;
(4) суди помилково поклали на прокурора обов`язок довести розмір збитків, тоді як для застосування частини третьої статті 228 ЦК достатньо встановити умисел і спрямованість правочину на досягнення мети, що суперечить інтересам держави, зокрема на усунення конкуренції;
(5) висновок об`єднаної палати є неефективним, неясним, неузгодженим, необґрунтованим, незбалансованим і помилковим, оскільки формулювання "у виключних випадках" не визначає ознак виокремлення таких випадків, поняття порушення інтересів держави обмежено наявністю обвинувального вироку, зіставлення суми стягнення в дохід держави з сумою незаконного збагачення суперечить змісту норми, а висновок про неможливість її застосування у разі порушення суб`єктом господарювання законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично унеможливлює застосування цієї норми;
(6) об`єднана палата всупереч частині другій статті 302 ГПК "уточнила", а не відступила від висновків колегій суддів, не навела підстав для відступу, оцінила "властивість" норми цивільному законодавству, використала поняття "здорового глузду" і спиралася на припущення (пункт 109 постанови);
(7) висновок об`єднаної палати суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах у справах №420/12471/22, №924/971/23 (без зазначення дат таких постанов), від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20, а також практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16, від 07.11.2019 у справі №682/2889/16-ц) і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, від 25.02.2026 у справі №922/2986/24);
(8) висновок об`єднаної палати нівелює приписи частини четвертої статті 75 ГПК і порушує частину другу статті 86 ГПК, ставлячи вирок суду в привілейоване становище;
(9) суб`єкт господарювання, який вчинив антиконкурентні узгоджені дії, не може посилатися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом також — Перший протокол до Конвенції), оскільки не держава втручається в мирне володіння майном, а така особа втручається в порядок, встановлений державою;
(10) порушення у сфері публічних закупівель мають масовий характер, у провадженні судів перебуває значна кількість подібних справ, а невизнання таких правочинів недійсними підриває виконання Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти корупції та Угодою про асоціацію з Європейським Союзом.
27. АТ "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення — без змін.
28. Доводи АТ "Українська залізниця" зводяться до того, що:
(1) скаржник не зазначає, у чому полягає неправильне застосування перелічених ним норм, обмежуючись частиною третьою статті 228 ЦК;
(2) прокурор не надав доказів протиправності самого правочину, а рішення про визнання дій учасників закупівлі порушенням законодавства про захист економічної конкуренції не підміняє правової кваліфікації правочину щодо його спрямованості на досягнення протиправної мети;
(3) інтереси держави у дотриманні процедури закупівлі вже захищені Антимонопольним комітетом України; (4) закупівлю здійснено за власні кошти, мету закупівлі досягнуто;
(5) після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є узгодженою, тому підстав для відступу немає.
29. ТОВ "Запорізький механічний завод" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін.
30. Доводи ТОВ "Запорізький механічний завод" зводяться до того, що:
(1) скаржник не навів обґрунтування необхідності відступлення від висновку об`єднаної палати, а лише висловив власне трактування цього висновку;
(2) Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 у справі №910/20111/23 зазначила, що питання застосування частини третьої статті 228 ЦК у разі порушення законодавства про захист конкуренції вже вирішувалося Верховним Судом;
(3) наведені скаржником постанови Великої Палати Верховного Суду та постанова Верховного Суду від 25.02.2026 у справі №922/2986/24 не суперечать висновкам об`єднаної палати;
(4) застосування конфіскаційної санкції у цій справі було б непропорційним, а відповідач 2 вже сплатив штраф.
31. Держаудитслужба подала пояснення щодо касаційної скарги, в яких повідомила, що заходів державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не проводила, а тому позбавлена можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог, та зазначила, що підстави для представництва прокурором інтересів держави мають існувати на час звернення до суду і бути доведені відповідними доказами.
32. Прокурор подав:
(1) клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК, мотивоване тим, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, яка за якісним критерієм полягає у відсутності в законодавстві визначення поняття "інтереси держави і суспільства" та у невизначеності, якої, на думку прокурора, додав висновок об`єднаної палати, а за кількісним — у значній кількості подібних справ у провадженні судів усіх інстанцій і суб`єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за спотворення результатів торгів, та в якому прокурор просить долучити до матеріалів справи наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, отримані у справі №922/3456/23;
(2) клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати на підставі частини другої статті 302 ГПК, обґрунтоване тим, що висновок, викладений у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, потребує уточнення (конкретизації) або відступу від нього щодо співвідношення частин першої, другої та третьої статті 228 ЦК, а також понять "публічний порядок" та "інтерес держави".
33. АТ "Українська залізниця" подало заперечення на клопотання прокурора, в яких просить відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи свою позицію тим, що:
(1) аналогічні клопотання прокуратури вже розглядали Верховний Суд у справі №908/1465/24 і Велика Палата Верховного Суду у справах №910/20111/23, №910/7314/23, які зазначили, що позиція прокуратури не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні;
(2) правову позицію щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах сформувала об`єднана палата у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, після ухвалення якої існує узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду до застосування цієї норми, а правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, прокуратура не навела;
(3) аргументи прокуратури ґрунтуються на власному тлумаченні норм права та незгоді з правовою позицією Верховного Суду, тоді як посилання на наукові висновки та на значну кількість аналогічних спорів не вказують на наявність ґрунтовних підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
(4) прокуратура не довела наявності причин для відступу від висновку об`єднаної палати (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту), адже мотиви уточнення попередніх висновків об`єднана палата навела у постанові, проаналізувавши правову природу санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК, у тому числі з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Позиція Верховного Суду
34. Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного відповідачами договору про закупівлю як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з умислу однієї сторони — ТОВ "Запорізький механічний завод", та про застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, шляхом стягнення з ТОВ "Запорізький механічний завод" на користь АТ "Українська залізниця" отриманих за договором коштів у сумі 1 649 817,60 грн, а з АТ "Українська залізниця" одержаних ним за рішенням суду грошових коштів у вказаному розмірі в дохід держави.
35. У контексті предмета спору, висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень підлягає з`ясуванню питання наявності підстав для відступу від висновку об`єднаної палати щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, який суди попередніх інстанцій застосували, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, і, як наслідок, для скасування рішень про таку відмову та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог з наведених прокурором підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК.
36. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
37. Згідно з абзацом третім пункту 5 частини другої статті 290 ГПК у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
38. За змістом наведених норм процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
39. Такі вимоги зумовлені тим, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності, а єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність і втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
40. Визначаючи, які мотиви можуть зумовлювати відступ, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 виснувала, зокрема, про таке:
"Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту" (пункт 43);
"З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання" (пункт 44);
"Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм" (пункт 45).
41. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
42. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
(1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
(2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
(3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права;
(4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами;
(5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
43. Наведені критерії Верховний Суд застосовує і під час вирішення питання про відступ від висновків об`єднаної палати щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, зокрема у постановах від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункти 57, 60) та від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункт 5.21).
44. Крім цього, у пункті 5.24 постанови від 23.09.2026 у справі №908/191/25 Верховний Суд наголосив, що "зміст частин другої та четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов`язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів".
45. Отже, відступ від висновку щодо застосування норми права, як у формі повної відмови від нього, так і у формі його конкретизації, можливий лише за наявності ґрунтовних підстав. Тому скаржник повинен довести або вади попереднього висновку, або те, що внаслідок зміни правового регулювання чи суспільного контексту, зокрема з підстав, наведених у пункті 42 цієї постанови, застосований у ньому підхід очевидно застарів, тоді як незгода з висновком і пропозиція іншого тлумачення норми таких підстав не утворюють.
46. У контексті наведеного Суд враховує, що предметом розгляду у справі №922/3456/23, від висновків у якій просить відступити скаржник, серед іншого, були вимоги прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК, обґрунтовані вчиненням переможцем торгів антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів.
47. У межах цієї справи перед об`єднаною палатою постало питання, чи є договір про закупівлю таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
48. У контексті цього питання об`єднана палата у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 виснувала, зокрема, про таке:
"Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК" (пункт 95);
"Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства" (пункт 96);
"Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави" (пункт 101);
"Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином: При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції" (пункт 105);
"Втім, Об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")" (пункти 108– 110).
49. Отже, за висновками об`єднаної палати встановлене рішенням органу Антимонопольного комітету України порушення учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції саме по собі не свідчить про те, що укладений з ним договір вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а конфіскаційні наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК, можуть бути застосовані лише у виключних випадках, зокрема за наявності обвинувального вироку чи завдання державі значних збитків з незаконним збагаченням винної особи на співставну суму, і з дотриманням пропорційності втручання як щодо винної, так і щодо добросовісної сторони правочину.
50. Формулюючи такі висновки, об`єднана палата дослідила: (1) правову природу наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК (пункти 66– 73 постанови); (2) відповідність цієї норми критеріям Європейського суду з прав людини стосовно сумісності втручання у право мирного володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 74– 90 постанови); (3) пропорційність застосування конфіскаційної санкції щодо винної особи (пункти 91– 105 постанови); (4) пропорційність її застосування щодо добросовісної сторони правочину (пункти 106– 113 постанови).
51. Вказані висновки Верховний Суд послідовно застосовує у подібних справах за позовами прокурорів про визнання недійсними договорів про закупівлю, укладених за результатами торгів, спотворених антиконкурентними узгодженими діями учасників, зокрема у постановах від 24.06.2026 у справі №902/1497/23 (пункти 84– 88), від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункти 35–39), від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункти 5.8– 5.15) та від 13.10.2026 у справі №908/1465/24 (пункти 7.42– 7.44), що свідчить про узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду до застосування частини третьої статті 228 ЦК у разі порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, а також про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.
52. Узгодженість такого підходу та єдність судової практики у цих спорах підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка двічі повертала колегіям суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи, передані на її розгляд у зв`язку з наявністю, на думку колегій, виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, оскільки така передача фактично була спрямована на перегляд висновків об`єднаної палати.
53. Зокрема Велика Палата Верховного Суду, повертаючи:
справу №910/20111/23, в ухвалі від 08.04.2026 зазначила, що "доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови" (пункт 49), а також що "правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено" (пункт 50);
справу №910/7314/23, в ухвалі від 22.07.2026 зауважила, що наведена позиція "є актуальною і у цій справі, що також підтверджується постановами КГС ВС від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24 (розділ 5) та від 30.06.2026 у справі № 912/1503/24 (пункт 65), в яких констатовано узгодженість підходу КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, що свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами" (пункт 26).
54. Отже, після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 у Верховному Суді сформувалася усталена практика застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, на що вказав і Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункт 47), зазначивши також, що в низці справ він відхилив клопотання прокурора про передачу справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду для фактичного відступу від висновків об`єднаної палати та не знайшов підстав для відступу від цих висновків за доводами прокуратури (пункти 39, 40).
55. Відмовляючи у задоволенні позову з огляду на те, що встановлене рішенням відділення АМКУ порушення законодавства про захист економічної конкуренції саме по собі не свідчить про вчинення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що частина третя статті 228 ЦК не може бути застосована у випадку такого порушення, а доказів завдання державі майнової шкоди внаслідок укладення договору прокурор не надав (пункт 22 цієї постанови), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив саме з висновків об`єднаної палати (пункт 48 цієї постанови).
56. Натомість скаржник, обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків об`єднаної палати, стверджує, що вони є неефективними, неясними, неузгодженими, необґрунтованими, незбалансованими і помилковими, тобто посилається саме на вади цих висновків, хоча за змістом касаційної скарги його доводи зводяться до незгоди з тлумаченням частини третьої статті 228 ЦК, яке здійснила об`єднана палата, і до власного трактування її висновків, без спростування мотивів, з яких вона їх сформувала.
57. Посилаючись на те, що формулювання "у виключних випадках" не визначає ознак таких випадків, а поняття порушення інтересів держави обмежено наявністю обвинувального вироку, скаржник не доводить неясності висновку об`єднаної палати, яка навела як позитивні критерії виключних випадків (вчинення особою кримінального правопорушення, встановлене вироком, або завдання державі та суспільству значних збитків із незаконним збагаченням винної особи на співставну суму), так і негативний критерій, за яким норма не застосовується у разі порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, а вирок суду згадала як приклад ("зокрема"), а не як єдину умову застосування норми (пункт 105 постанови).
58. Не доводить скаржник і невизначеності у вирішенні цього питання, відсутність якої, на що обґрунтовано вказує ТОВ "Запорізький механічний завод" у відзиві на касаційну скаргу, підтвердила Велика Палата Верховного Суду, зазначивши в ухвалі від 08.04.2026 у справі №910/20111/23, що "питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом" (пункт 43).
59. Так само, стверджуючи, що зіставлення суми стягнення з сумою незаконного збагачення суперечить змісту частини третьої статті 228 ЦК, а висновок про неможливість застосування цієї норми у разі порушення законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично унеможливлює її застосування, скаржник не доводить помилковості чи неефективності висновку об`єднаної палати. Його доводи в цій частині зводяться до незгоди з тлумаченням, яке об`єднана палата обґрунтувала необхідністю дотримання принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (пункти 74– 100 постанови), тоді як сама норма, питання існування якої, як зазначила об`єднана палата, перебуває на вирішенні законодавця (пункт 104 постанови), залишається застосовною у визначених нею виключних випадках.
60. З цих же мотивів не може свідчити про помилковість висновку об`єднаної палати і посилання скаржника на те, що суб`єкт господарювання, який вчинив антиконкурентні узгоджені дії, не може посилатися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, адже пропорційність застосування конфіскаційної санкції саме щодо винної сторони правочину об`єднана палата оцінила окремо (пункти 91– 100 постанови), тоді як скаржник не наводить аргументів, які не були предметом її оцінки.
61. Не доводить скаржник і вад висновку об`єднаної палати посиланням на порушення порядку його формулювання, зокрема на те, що об`єднана палата всупереч частині другій статті 302 ГПК уточнила, а не відступила від висновків колегій суддів і не навела підстав для цього, як і не спростовує того, що об`єднана палата є складом суду, повноважним вирішувати питання про відступ від висновків колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, конкретизація попереднього висновку є формою відступу від нього (пункт 40 цієї постанови), а мотиви такого уточнення об`єднана палата навела в постанові (пункт 50 цієї постанови), на що вказав і Верховний Суд у постановах від 02.07.2026 у справі №908/295/25 (пункти 50, 51) та від 13.10.2026 у справі №908/1465/24 (пункти 7.55– 7.57), розглядаючи аналогічні доводи прокуратури.
62. Не можуть свідчити про вади висновку об`єднаної палати і доводи скаржника про те, що вона оцінила "властивість" норми цивільному законодавству, використала поняття "здорового глузду" і спиралася на припущення, оскільки:
(1) характеристику санкції як не властивої нормам цивільного законодавства об`єднана палата обґрунтувала її каральним, конфіскаційним характером (пункти 68– 74, 101 постанови);
(2) поняття "здорового глузду" вона вжила, оцінюючи конкретні обставини справи №922/3456/23, у якій прокурор просив стягнути в дохід державного бюджету кошти, сплачені за рахунок коштів територіальної громади (пункт 113 постанови);
(3) слова "можливо зазнала упущеної вигоди" (пункт 109 постанови) є частиною загальної характеристики наслідків застосування цієї норми для добросовісної сторони правочину, а не встановленням обставин справи на підставі припущення.
63. Доводи скаржника про те, що висновок об`єднаної палати нівелює приписи частини четвертої статті 75 ГПК і порушує частину другу статті 86 ГПК, ставлячи вирок суду в привілейоване становище, Суд вважає безпідставними, оскільки об`єднана палата не визначала доказового значення вироку, а вчинення кримінального правопорушення, встановлене вироком, назвала лише одним із прикладів виключного випадку порушення інтересів держави і суспільства в межах матеріально-правової кваліфікації правочину.
64. Посилаючись на те, що для застосування частини третьої статті 228 ЦК достатньо встановити умисел, а відсутність шкоди не має значення, скаржник фактично протиставляє власне тлумачення норми висновку об`єднаної палати, за яким відсутність майнової шкоди для держави та причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції і погіршенням її майнового становища виключає кваліфікацію правочину як вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (пункт 96 постанови), а тому не доводить вад цього висновку.
65. Не можуть свідчити про вади висновку об`єднаної палати і доводи скаржника про те, що суди, посилаючись на відсутність шкоди, підмінили предмет спору, розширили межі доказування та поклали на прокурора обов`язок довести розмір збитків, адже, з`ясовуючи наявність майнової шкоди для держави та причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції і погіршенням її майнового становища, суди виходили саме з висновку об`єднаної палати, наведеного в пункті 64 цієї постанови.
66. Доводи скаржника щодо мети укладення договору та умислу відповідача 2 зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених частиною другою статті 300 ГПК.
67. При цьому Суд враховує, що порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник (статті 13, 73, 76– 79, 86, 236 ГПК), не пов`язані з обґрунтуванням необхідності відступу від висновку об`єднаної палати, а тому не охоплюються визначеною ним підставою касаційного оскарження.
68. Не свідчить про помилковість висновку об`єднаної палати і посилання скаржника на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати від 25.10.2019 у справі №911/1107/18, про те, що штраф за порушення конкурентного законодавства і наслідки недійсності правочину є різними за правовою природою інститутами, оскільки у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об`єднана палата не ототожнювала ці інститути, а врахувала можливість застосування до винної сторони менш обтяжливого заходу, зокрема штрафу, як елемент оцінки пропорційності конфіскаційної санкції (пункт 105 постанови). Водночас висновки щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, сформульовані у постановах, ухвалених до 19.12.2025, з ухваленням цієї постанови зазнали змін і конкретизації, на що вказав Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункт 68), відхиляючи посилання прокурора, зокрема, на постанову у справі №911/1107/18.
69. Не доводить скаржник і неузгодженості висновку об`єднаної палати з практикою Великої Палати Верховного Суду, адже, посилаючись на постанови від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, а також на постанови у справах №420/12471/22 та №924/971/23, він не враховує, що в жодній з них Велика Палата Верховного Суду не висловлювала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК, а її висновки були обумовлені іншими предметом та обставинами спорів, зокрема:
(1) у справі №918/1043/21 — відсутністю у позивача повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, з огляду на що Велика Палата Верховного Суду критеріїв застосування частини третьої статті 228 ЦК не досліджувала і висновків з цього приводу не робила (пункт 8.24);
(2) у справі №923/196/20 — спором про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, у якому висновки, викладені в пунктах 66– 70 постанови, сформульовано щодо загальних правових наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК;
(3) у справі №420/12471/22 — вирішенням питання юрисдикції спору щодо правочинів, укладених підприємствами, які, як встановлено вироком суду, не здійснювали господарської діяльності, тобто обставинами, що охоплюються випадком, визнаним об`єднаною палатою виключним;
(4) у справі №924/971/23 — порушенням публічного порядку договором дарування майна політичної партії, який Велика Палата Верховного Суду визнала нікчемним на підставі частин першої, другої статті 228 ЦК, тобто іншою підставою недійсності правочину.
70. При цьому Суд враховує, що положення постанови від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, на яке скаржник посилається як на пункт 6.16, міститься в пункті 6.9 цієї постанови та не є висновком Великої Палати Верховного Суду, а лише відтворює мотиви ухвали колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на її розгляд, тоді як пункти 8.36 і 8.38 цієї постанови, на які також посилається скаржник, стосуються загальних правових наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК.
71. Відсутність суперечності між висновками об`єднаної палати та постановами Великої Палати Верховного Суду у справах №420/12471/22, №924/971/23 і №918/1043/21 констатував і Верховний Суд у постанові від 24.06.2026 у справі №902/1497/23 (пункт 104), розглядаючи клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке ґрунтувалося, зокрема, на цих самих постановах.
72. Не може свідчити про неузгодженість висновку об`єднаної палати й посилання скаржника на постанови колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 і від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, адже скаржник не враховує, що висновки щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах об`єднана палата уточнила саме у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.
73. Не враховує скаржник і того, що висновки об`єднаної палати мають перевагу над висновками колегії суддів, на що вказав Верховний Суд, який у постанові від 06.10.2026 у справі №910/14659/25, відхиляючи посилання прокурора на неврахування судами висновків, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 і від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, виснував, що "в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів Касаційного господарського суду" (пункт 5.19).
74. Не підтверджує неузгодженості практики і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 25.02.2026 у справі №922/2986/24, оскільки її ухвалено в неподібних правовідносинах, адже позовні вимоги в тій справі були обґрунтовані укладенням договорів поставки з метою створення штучних підстав для отримання права на податковий кредит, на що вказав Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункт 70), відхиляючи посилання прокурора на цю саму постанову.
75. При цьому, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, яку скаржник помилково зазначає як постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, та на постанови останнього від 31.10.2019 у справі №461/5273/16 і від 07.11.2019 у справі №682/2889/16-ц, скаржник не обґрунтовує подібності правовідносин у цих справах і в цій справі, тоді як висновки щодо кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, на які він посилається, не стосуються застосування конфіскаційних наслідків у разі порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
76. Поряд із недоведеністю вад висновку об`єднаної палати скаржник не доводить і того, що внаслідок зміни правового регулювання чи суспільного контексту з часу формулювання цього висновку застосований у ньому підхід очевидно застарів.
77. Посилання скаржника на масовість порушень у сфері публічних закупівель, значну кількість подібних справ у провадженні судів і міжнародні зобов`язання України не можуть свідчити про очевидну застарілість підходу, застосованого об`єднаною палатою, оскільки скаржник не вказує, які саме зміни в правовому регулюванні чи суспільних відносинах відбулися після ухвалення нею постанови від 19.12.2025.
78. Відсутність таких змін Верховний Суд констатував і в постановах від 24.06.2026 у справі №902/1497/23 (пункт 103) та від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункти 5.26, 5.27), розглядаючи аналогічні доводи прокуратури.
79. За наведеного, оскільки скаржник не довів ні вад висновку об`єднаної палати (його неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості), ні зміни правового регулювання чи суспільного контексту, яка зумовлювала б очевидну застарілість застосованого нею підходу, щодо якого у Верховному Суді сформувалася усталена практика, а його доводи зводяться до незгоди з цим висновком та до власного тлумачення частини третьої статті 228 ЦК, Суд не вбачає підстав для відступу від висновку об`єднаної палати, викладеного у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23. Тому визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
80. Аналогічних висновків за подібних доводів прокуратури Верховний Суд дійшов у постановах від 02.07.2026 у справі №908/295/25 (пункти 49– 55), від 02.07.2026 у справі №902/869/25 (пункти 51– 57), від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункти 62– 65), від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункти 5.25– 5.30) та від 13.10.2026 у справі №908/1465/24 (пункт 7.49).
Щодо клопотань прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати
81. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
82. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
83. Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, прокурор фактично наводить ті самі доводи, що й на обґрунтування необхідності відступу від висновку об`єднаної палати, які, як встановив Суд, не свідчать ні про вади цього висновку, ні про зміну правового регулювання чи суспільного контексту, і додатково посилається на значну кількість подібних справ.
84. Оцінюючи такі доводи, Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №910/20111/23, передану на її розгляд з тих самих мотивів, в ухвалі від 08.04.2026 зазначила, що "передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямована на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23, про що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання не ставить, відступити від останньої, зокрема шляхом уточнення, не просить" (пункт 48).
85. Повертаючи справу №910/7314/23, у якій касаційну скаргу також подав заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 22.07.2026 виснувала, що "передача цієї справи на її розгляд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, фактично спрямована на перегляд висновків об`єднаної палати КГС ВС, зроблених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Проте належним процесуальним механізмом, який дозволяє змінити підхід до тлумачення норми, що раніше вже був сформований об`єднаною палатою КГС ВС, є відступ від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, передбачений частиною другою вказаної вище статті ГПК України" (пункт 27).
86. Оскільки питання, яке прокурор визначає як виключну правову проблему, вже вирішила об`єднана палата, практика Верховного Суду щодо нього є усталеною (пункти 51– 54 цієї постанови), а посилання прокурора на значну кількість подібних справ саме по собі не свідчить про наявність виключної правової проблеми, на що обґрунтовано звертає увагу АТ "Українська залізниця" у запереченнях на клопотання прокурора і на що вказав Верховний Суд у постанові від 23.09.2026 у справі №908/191/25 (пункт 5.33), підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає.
87. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
88. Аналіз наведеної норми свідчить, що передача справи на розгляд об`єднаної палати з цієї підстави можлива лише тоді, коли колегія суддів, яка розглядає справу, сама вважає за необхідне відступити від висновку об`єднаної палати.
89. Проте з мотивів, наведених у пунктах 56– 79 цієї постанови, колегія суддів такої необхідності не вбачає, тоді як прокурор у клопотанні, як слушно зазначає АТ "Українська залізниця" у запереченнях на це клопотання, не наводить причин для відступу, відмінних від доводів касаційної скарги. З аналогічних мотивів Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання прокурора і в постанові від 15.09.2026 у справі №902/72/25 (пункт 64).
90. Не підтверджують необхідності передачі справи на розгляд об`єднаної палати і посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 15.09.2026 у справі №910/12515/24 і від 29.09.2026 у справі №925/1591/24, оскільки в першій із них Верховний Суд визнав неподібними до справи №922/3456/23 правовідносини щодо продажу спеціального дозволу на користування надрами, в яких не встановлено отримання особою, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, коштів внаслідок виконання договору (пункти 8.50– 8.53), а в другій визнав договір оренди землі недійсним як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, без застосування частини третьої статті 228 ЦК (пункти 47, 51, 72).
91. Не можуть свідчити про необхідність відступу від висновку об`єднаної палати чи про наявність виключної правової проблеми і наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, долучені прокурором до клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже їх підготовлено на запит судді-доповідача у справі №922/3456/23 і об`єднана палата отримала їх до ухвалення постанови від 19.12.2025 (пункт 54 постанови).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
93. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
94. Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, не підтвердилася, а суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з урахуванням висновків об`єднаної палати щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, Суд не вбачає підстав для їх скасування, а отже, і для задоволення касаційної скарги.
Розподіл судових витрат
95. За відсутності підстав для задоволення касаційної скарги судовий збір за її подання за загальним правилом статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 302, 303, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Відмовити в задоволенні клопотань Запорізької обласної прокуратури про передачу справи №907/1104/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.
3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2026 у справі №907/1104/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець