ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року Справа № 918/441/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Кулай О.М.
за участю представників сторін:
від позивача - Рищук В.В.
від відповідача - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/441/26 (повний текст складено 18 серпня 2026 року, суддя Пашкевич І.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА"
про скасування рішення загальних зборів, поновлення на посаді директора, відновлення запису у реєстрі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ:
07 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" про:
скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА", яке оформлене протоколом №01.31.25 від 31 жовтня 2025 року в частині звільнення з посади директора товариства ОСОБА_1 з 03 листопада 2025 року та призначення на посаду директора товариства ОСОБА_2 ;
поновлення ОСОБА_1 на посаді директора в ТОВ "МІУРА";
відновлення запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про керівника ТОВ "МІУРА" ОСОБА_1 ;
стягнення з ТОВ "МІУРА" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/441/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" про скасування рішення загальних зборів, поновлення на посаді директора, відновлення запису у реєстрі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що припинення повноважень ОСОБА_1 як директора ТОВ "МІУРА" здійснено на підставі рішення компетентного органу управління товариства в межах реалізації корпоративних прав його учасників, передбачених статтею 99 ЦК України, статтею 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положеннями статуту товариства. При цьому суд першої інстанції зазначив, що правовий статус директора як одноосібного виконавчого органу юридичної особи істотно відрізняється від статусу інших найманих працівників, а тому до правовідносин, пов`язаних із припиненням його управлінських повноважень, не підлягають застосуванню гарантії збереження місця роботи та посади на період проходження військової служби, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Виходячи з того, що припинення повноважень директора належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства та може здійснюватися в будь-який час на їхній розсуд, місцевий господарський суд не встановив правових підстав для скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформленого протоколом №01.31.25, у частині звільнення позивача та призначення нового директора, а відтак дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді директора, відновлення відомостей про нього як керівника товариства в Єдиному державному реєстрі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України та частиною 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", якими встановлено збереження місця роботи та посади за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Скаржник вказує, що з 04 травня 2022 року обіймав посаду директора ТОВ "МІУРА" за сумісництвом на підставі рішення учасника товариства від 03 травня 2022 року № 03/05/2022 та наказу від 03 травня 2022 року №17-К. Водночас 27 жовтня 2025 року його було призвано на військову службу під час мобілізації та зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 . Незважаючи на перебування позивача на військовій службі, загальними зборами учасників ТОВ "МІУРА" 31 жовтня 2025 року прийнято рішення про його звільнення з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року та призначення на цю посаду іншої особи.
Апелянт наголошує, що після звільнення з військової служби 04 березня 2026 року він 09 березня 2026 року повернувся до місця роботи, однак йому було відмовлено у поновленні на посаді директора з посиланням на рішення загальних зборів учасників товариства від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом №01.31.25. У зв`язку з відмовою представника товариства прийняти відповідну заяву позивач направив її на адресу ТОВ "МІУРА" засобами поштового зв`язку. При цьому, як стверджує скаржник, відповідачем не було надано йому копії наказу про звільнення та не проведено остаточного розрахунку.
На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно надав перевагу нормам корпоративного законодавства, зокрема положенням статті 99 Цивільного кодексу України, залишивши поза увагою спеціальні законодавчі гарантії, встановлені для осіб, призваних на військову службу під час мобілізації. Скаржник зазначає, що реалізація уповноваженим органом товариства корпоративних прав щодо призначення директора породжує трудові правовідносини між директором як найманим працівником і товариством як роботодавцем. Відтак наявність у директора статусу одноосібного виконавчого органу юридичної особи не може сама по собі бути підставою для позбавлення його трудових прав та гарантій, передбачених чинним законодавством.
Крім того, скаржник вважає, що хоча корпоративне законодавство надає учасникам товариства право припиняти повноваження виконавчого органу в будь-який час, реалізація такого права не повинна призводити до нівелювання державних гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців. На думку апелянта, положення частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у взаємозв`язку з частиною третьою статті 119 КЗпП України мають спеціальний характер щодо правовідносин, пов`язаних зі збереженням місця роботи та посади за мобілізованими працівниками, а тому підлягали застосуванню судом першої інстанції під час вирішення цього спору.
Обґрунтовуючи необхідність застосування зазначених гарантій, апелянт також посилається на положення статей 8, 43, 55 Конституції України, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, Європейської соціальної хартії (переглянутої), а також на принципи верховенства права, правової визначеності, справедливості та рівності трудових прав громадян. На його переконання, позбавлення директора господарського товариства державних гарантій у зв`язку з особливостями його правового статусу суперечить конституційному праву на працю та гарантіям захисту від незаконного звільнення.
Таким чином, апелянт вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував особливостей правового регулювання трудових відносин у період проходження працівником військової служби та дійшов необґрунтованого висновку про правомірність припинення його повноважень як директора ТОВ "МІУРА".
З огляду на викладене скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, зокрема щодо скасування рішення загальних зборів учасників товариства, поновлення його на посаді директора, відновлення відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2026 року у справі №918/441/26 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/441/26. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 7 987,20 грн.
08 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №1.833600577.1 від 08 вересня 2026 року про сплату 7 987,20 грн. судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2026 року у справі №918/441/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/441/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на "14" жовтня 2026 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2026 року у справі №918/441/26 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29 жовтня 2026 року об 14:00 год.
29 жовтня 2026 року від представника ТОВ "МІУРА" адвоката Шипілова Олександра Вікторовича надійшло клопотання № 2421 від 29 жовтня 2026 року про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю його участі у судовому засіданні, призначеному на 29 жовтня 2026 року о 14:00 год., у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні Київського апеляційного суду у справі № 824/93/23 (провадження № 22-вк/824/1/2026), призначеному на ту саму дату та час. На підтвердження зазначених обставин заявником додано копію судової повістки-повідомлення. Водночас представник відповідача просив у разі неможливості відкладення розгляду справи здійснити її розгляд за відсутності відповідача.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частин 11, 12 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи за клопотанням учасника справи, коли повідомлені ним причини неявки визнано судом поважними. Неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її розгляду.
Колегія суддів зазначає, що зайнятість представника відповідача в іншому судовому засіданні сама по собі не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. При цьому надання представником переваги участі в іншому судовому засіданні не може зумовлювати необхідність відкладення розгляду цієї справи, оскільки черговість участі представника в судових засіданнях не визначає обов`язку суду змінювати встановлений порядок розгляду справи.
Крім того, явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, відповідач скористався правом на подання письмових пояснень щодо суті спору, а у самому клопотанні представник відповідача альтернативно просив здійснити розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи викладене, а також необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, колегія суддів не вбачає обставин, які унеможливлюють апеляційний перегляд справи у призначеному судовому засіданні, у зв`язку з чим дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника ТОВ "МІУРА" адвоката Шипілова О.В. про відкладення розгляду справи.
Крім того, у зазначеному клопотанні представник відповідача навів письмові пояснення щодо суті спору, в яких зазначив, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом № 01.31.25, прийняте в межах компетенції загальних зборів відповідно до статті 99 ЦК України, пункту 7 частини 2 статті 30 та частини 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
На думку відповідача, використання у протоколі формулювання "звільнити" не змінює корпоративної природи рішення про припинення повноважень директора. При цьому представник послався на рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 щодо необхідності розмежування припинення управлінських повноважень та трудових наслідків для відповідної посадової особи.
Також представник відповідача зазначив, що сам факт мобілізації позивача не є достатньою підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів про зміну виконавчого органу товариства. На його переконання, застосування статті 119 КЗпП України потребує встановлення конкретних порушень гарантованих позивачу прав.
Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 910/3596/24, представник наголосив, що ОСОБА_1 не є учасником ТОВ "МІУРА", а тому не може обґрунтовувати недійсність рішення загальних зборів порушенням корпоративних прав інших учасників товариства.
З огляду на викладене представник відповідача просив за результатами апеляційного перегляду залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 - без змін.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та поданих відповідачем пояснень, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та надану їм юридичну оцінку, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду із закриттям провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників товариства та ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в іншій частині з огляду на таке.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю "МІУРА" зареєстроване як юридична особа 08 лютого 1993 року, основним видом економічної діяльності якого є діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування.
Відповідно до пункту 1.4 статуту ТОВ "МІУРА" установчим документом товариства, який регулює взаємовідносини між його учасниками, є статут.
Пунктом 6.1.1 статуту ТОВ "МІУРА" передбачено право учасників товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статутом товариства.
Відповідно до пункту 10.1 статуту ТОВ "МІУРА" органами управління товариства є загальні збори учасників та директор.
Згідно з пунктом 10.2 статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників, які мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі з питань, переданих до компетенції виконавчого органу. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного та голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.
Підпунктом 6 пункту 10.3 статуту ТОВ "МІУРА" до компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено, зокрема, обрання директора та встановлення розміру його винагороди.
Згідно з пунктом 10.4 статуту загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених чинним законодавством або статутом товариства.
Пунктом 10.11 статуту ТОВ "МІУРА" визначено, що загальні збори учасників скликаються директором товариства шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Директор товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення надсилається засобами поштового зв`язку із зазначенням дати, часу, місця проведення зборів та порядку денного.
Відповідно до пункту 10.13 статуту учасники товариства беруть участь у загальних зборах особисто або через своїх представників. Загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися в режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників зборів одночасно.
Згідно з пунктами 11.1, 11.2 статуту ТОВ "МІУРА" у товаристві діє одноосібний виконавчий орган - директор товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Відповідно до пунктів 1.8, 11.10 статуту повноваження виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасового виконувача його обов`язків. Загальні збори визначають компетенцію, персональний склад, термін повноважень членів виконавчого органу, а також інші відомості, необхідні для діяльності виконавчого органу.
Рішенням учасника (засновника) ТОВ "МІУРА" № 03/05/2022 від 03 травня 2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства.
На підставі зазначеного рішення видано наказ № 17-К від 03 травня 2022 року, згідно з яким ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ "МІУРА" з 04 травня 2022 року за сумісництвом, з неповним робочим часом та оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, виходячи з посадового окладу відповідно до штатного розпису.
27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації.
Зазначені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27 жовтня 2025 року №308, відповідно до пункту 1.12 якого солдата ОСОБА_1 з 27 жовтня 2025 року зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти №2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.
31 жовтня 2025 року відбулися загальні збори учасників ТОВ "МІУРА", рішення яких оформлено протоколом № 01.31.25.
Із зазначеного протоколу вбачається, що на загальних зборах були присутні ОСОБА_4 , яка володіла часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 87,89 %, та запрошена ОСОБА_2 .
ТОВ "Скарб", якому на зазначену дату належала частка в розмірі 12,11 % статутного капіталу ТОВ "МІУРА", участі в загальних зборах учасників товариства 31 жовтня 2025 року не брало.
За результатами розгляду питань порядку денного загальними зборами учасників ТОВ "МІУРА", зокрема, прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року та призначити на посаду директора ОСОБА_2 з 04 листопада 2025 року.
Цим же рішенням вирішено виключити з числа підписантів товариства ОСОБА_5 , призначити представником (підписантом) товариства ОСОБА_4 з правом представництва товариства без довіреності та укладення договорів, а також уповноважити її на проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.
Крім того, загальними зборами учасників прийнято рішення щодо здійснення директором повноважень з управління господарською та фінансово-економічною діяльністю товариства за погодженням із загальними зборами учасників, а також щодо укладення договорів дарування нерухомого майна товариства.
На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформленого протоколом №01.31.25, 06 листопада 2025 року приватним нотаріусом Плетньовою Ю. Р. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу за №1011161070037000666, у тому числі щодо зміни керівника товариства, за результатами якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесено відомості про ОСОБА_2 як керівника ТОВ "МІУРА".
Згідно з наявним у матеріалах справи витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 березня 2026 року №66, ОСОБА_1 , звільненого з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 січня 2026 року №7-РС, з 04 березня 2026 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Як зазначає позивач, 09 березня 2026 року після звільнення з військової служби він прибув до місця роботи для виконання обов`язків директора ТОВ "МІУРА", однак йому було повідомлено про звільнення з посади на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 31 жовтня 2025 року та призначення нового директора.
09 березня 2026 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ "МІУРА" (м. Рівне, вул. Соборна, буд. 112, готель "Україна") заяву від 09 березня 2026 року, у якій повідомив про звільнення з військової служби та повернення до виконання обов`язків директора товариства.
Відповідно до відомостей поштового оператора, поштове відправлення № 3302814620643 із зазначеною заявою вручено одержувачу 11 березня 2026 року.
Матеріали справи не містять відомостей про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "МІУРА" після його звернення до товариства.
Крім того, матеріали справи містять витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12026186010000230, відомості про яке внесено 14 березня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України, на підставі заяви ОСОБА_1 щодо обставин його звільнення з посад директора ТОВ "МІУРА" та ТОВ "Скарб" під час проходження військової служби.
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" про скасування рішення загальних зборів товариства, оформленого протоколом №01.31.25 від 31.10.2025 року в частині звільнення з посади директора ОСОБА_1 та призначення на посаду директора ОСОБА_2 ; поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "МІУРА", відновлення запису запису в Єдиному державному реєстрі відомостей про керівика ТОВ "МІУРА" ОСОБА_1 ; стягнення з ТОВ "МІУРА" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Рівненського міського суду від 2 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства "МІУРА" про поновлення на роботі та роз`яснено позивачу право на звернення з позовною заявою до відповідного до господарського суду.
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "МІУРА", у якому просив скасувати рішення загальних зборів учасників товариства від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом № 01.31.25, у частині його звільнення та призначення нового директора, поновити його на посаді директора ТОВ "МІУРА", відновити відомості про нього як керівника товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
20 квітня 2026 року представником позивача подано позовну заяву в новій редакції з додатками, серед яких, зокрема, індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формами ОК-5 та ОК-7, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та докази звернення до відповідача із заявою про надання довідки щодо кількості відпрацьованих робочих днів.
Із наявних у матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7 вбачається, що страхувальником ТОВ "МІУРА" (код ЄДРПОУ 19485164) за вересень та жовтень 2025 року відображено нарахування заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі 15 000,00 грн за кожен із зазначених місяців. Матеріали справи також містять індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5.
До матеріалів справи долучено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 16 квітня 2026 року, складений позивачем станом на 06 квітня 2026 року.
Згідно із зазначеним розрахунком позивачем визначено розрахунковий період із 31 серпня 2025 року по 31 жовтня 2025 року, суму нарахованої заробітної плати за цей період в розмірі 30 000,00 грн та кількість відпрацьованих робочих днів - 40 днів. Виходячи із наведених показників, позивачем розраховано середньоденну заробітну плату в розмірі 750,00 грн.
За період із 04 листопада 2025 року по 06 квітня 2026 року позивачем визначено 110 робочих днів вимушеного прогулу та обчислено загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 82 500,00 грн.
Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 16 квітня 2026 року, направлену на адресу ТОВ "МІУРА" засобами поштового зв`язку, про надання довідки щодо кількості відпрацьованих ним робочих днів за період із 31 серпня 2025 року по 31 жовтня 2025 року.
У поданих 20 квітня 2026 року поясненнях позивач зазначив, що на його усне звернення щодо отримання відповідної довідки було відмовлено, у зв`язку з чим ним направлено письмову заяву засобами поштового зв`язку.
Водночас колегією суддів встановлено, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом № 01.31.25, було предметом судового розгляду також у справі №918/509/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Плетньової Юлі Романівни, про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, визнання недійсною нової редакції статуту та скасування реєстраційних записів.
Із рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі №918/509/26 вбачається, що до 31 жовтня 2025 року учасниками ТОВ "МІУРА" були ТОВ "Скарб" із часткою 12,11 % статутного капіталу товариства, що відповідала 1 000 000,00 грн, та ОСОБА_4 із часткою 87,89 %, що відповідала 7 260 000,00 грн.
При цьому на загальних зборах учасників ТОВ "МІУРА" 31 жовтня 2025 року, на яких прийнято рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора товариства, представник ТОВ "Скарб" участі не брав.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі №918/509/26 позов ТОВ "Скарб" задоволено.
Зокрема, пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом №01.31.25, щодо звільнення з посади директора товариства ОСОБА_1 з 03 листопада 2025 року та призначення на посаду директора ОСОБА_2 з 04 листопада 2025 року, виключення з числа підписантів ОСОБА_5 та призначення представником (підписантом) товариства ОСОБА_4 .
Крім того, зазначеним судовим рішенням визнано недійсними інші рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлені протоколом №01.31.25, рішення загальних зборів від 11 листопада 2025 року, оформлене протоколом №02.06.11, нову редакцію статуту товариства, а також рішення ТОВ "МІУРА" №13/11-2025 від 13 листопада 2025 року.
Пунктом 9 резолютивної частини рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі №918/509/26 скасовано реєстраційну дію/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 06 листопада 2025 року о 09 годині 14 хвилин 41 секунді № 1011161070037000666 щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу ТОВ "МІУРА", зокрема зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи.
Також зазначеним рішенням скасовано реєстраційні дії щодо зміни складу учасників товариства, його установчих документів, розміру статутного капіталу, кінцевого бенефіціарного власника та структури власності.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2026 року у справі № 918/509/26 залишено без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі № 918/509/26 в частині визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлені протоколом №01.31.25.
Таким чином, під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 колегією суддів враховано наявність судового рішення у справі № 918/509/26, яким вирішено питання щодо дійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року та скасування відповідної реєстраційної дії.
Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з того, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом №01.31.25, у частині припинення повноважень позивача як директора товариства та призначення нового директора прийняте уповноваженим органом товариства в межах наданої йому законом та статутом компетенції, у порядку реалізації корпоративних прав учасників товариства на управління юридичною особою.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що припинення повноважень директора товариства відповідно до статті 99 ЦК України за своєю правовою природою відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень трудового законодавства, а тому гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відмовивши у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, місцевий господарський суд, посилаючись на похідний характер решти заявлених вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді директора товариства, відновлення відомостей про нього як керівника ТОВ "МІУРА" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим рішенням від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Однак колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитися з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частинами 1 та 2 статті 97 ЦК України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частини 1 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Приписами статті 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 30 зазначеного Закону до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу, встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
За змістом частин 1 та 2 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління його поточною діяльністю. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Частиною 19 статті 39 цього Закону передбачено укладення з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу цивільно-правового або трудового договору (контракту), який від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.
Водночас згідно з частиною 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.
Наведені положення законодавства визначають особливий правовий статус директора господарського товариства як особи, наділеної повноваженнями з управління юридичною особою, та встановлюють спеціальний порядок виникнення і припинення таких повноважень.
Разом із тим правовідносини, які виникають між товариством та його директором, не в усіх випадках обмежуються виключно здійсненням корпоративних повноважень.
Так, відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати визначену цією угодою роботу, а роботодавець - виплачувати заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
Пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Отже, законодавець одночасно врегулював порядок припинення управлінських повноважень посадової особи товариства нормами цивільного та корпоративного законодавства і передбачив відповідні правові наслідки такого припинення у сфері трудових відносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №915/540/16 зазначено, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання, призначення, усунення, відсторонення, звільнення або відкликання членів виконавчого органу стосується наділення чи позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Аналогічний підхід до визначення правової природи повноважень директора викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18, від 14 червня 2023 року у справі №448/362/22.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №127/27466/20 сформулювала правовий висновок щодо співвідношення корпоративних відносин з управління товариством та трудових відносин його керівника.
Так, у пунктах 8.14– 8.16 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства або, в окремих випадках, наглядової ради. Таке рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
При цьому корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку трудового договору (контракту) з одноосібним виконавчим органом.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу як працівника товариства, зокрема строк здійснення ним повноважень, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади.
Разом із тим у пункті 8.19 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як за наявності між директором і товариством одночасно відносин з управління та трудових відносин, так і за існування виключно відносин з управління саме корпоративні відносини, у межах яких директор наділений управлінськими повноваженнями, становлять основу відносин між ним та товариством.
Таким чином, наведені висновки Великої Палати Верховного Суду передбачають необхідність розмежування правовідносин з управління товариством та трудових правовідносин, які можуть виникати між юридичною особою та її керівником. Визначальний характер корпоративних відносин не виключає існування трудових відносин і необхідності їх правової оцінки за наявності відповідних обставин.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі №902/183/22, на яку послався місцевий господарський суд, також зазначено, що правовий статус членів виконавчого органу юридичної особи, зокрема директора, істотно відрізняється від статусу інших працівників, що зумовлено специфікою здійснюваної ними діяльності з управління юридичною особою.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду справи №902/183/22 були вимоги господарського товариства про відшкодування збитків, завданих діями його колишнього директора, а питання застосування норм трудового законодавства вирішувалося Верховним Судом у контексті визначення правової природи та меж майнової відповідальності посадової особи перед товариством.
Натомість у справі, що переглядається, спір виник у зв`язку з припиненням повноважень директора під час проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, а також із заявленими вимогами про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, правові висновки Верховного Суду у справі №902/183/22 щодо особливого статусу директора як посадової особи господарського товариства підлягають врахуванню, однак не містять висновку щодо застосування до такого керівника спеціальних гарантій, установлених для працівників на період проходження військової служби.
Крім того, у постанові від 18 лютого 2026 року у справі №910/3596/24 Верховний Суд зазначив, що керівник товариства, який не є його учасником, за загальним правилом не може обґрунтовувати вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів порушеннями процедури їх скликання або проведення, якщо такі порушення стосуються реалізації корпоративних прав учасників товариства та якщо інше не випливає з передбачених для керівника додаткових процедурних гарантій.
Водночас наведений висновок стосується права директора, який не є учасником товариства, посилатися на порушення корпоративної процедури проведення загальних зборів. Сам по собі цей висновок не вирішує питання про наявність у такої особи трудових прав та можливість їх захисту в разі припинення повноважень директора.
Колегія суддів враховує, що матеріалами справи підтверджується призначення ОСОБА_1 на посаду директора ТОВ "МІУРА" на підставі рішення учасника товариства №03/05/2022 від 03 травня 2022 року та наказу №17-К від 03 травня 2022 року.
Змістом зазначеного наказу передбачено не лише вступ ОСОБА_1 до виконання повноважень одноосібного виконавчого органу товариства, а й умови виконання ним роботи за сумісництвом, з неповним робочим часом, оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу та з розрахунку посадового окладу відповідно до штатного розпису.
Крім того, наявні у матеріалах справи індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 містять інформацію про нарахування ТОВ "МІУРА" заробітної плати ОСОБА_1 за вересень та жовтень 2025 року.
Наведені обставини характеризують не лише набуття позивачем корпоративних повноважень з управління товариством, а й фактичне виконання ним оплачуваної роботи на визначених роботодавцем умовах.
Водночас місцевим господарським судом установлено, що окремого трудового договору (контракту) між товариством і позивачем не укладалося.
Колегія суддів зазначає, що за таких обставин правова оцінка відносин між сторонами не може обмежуватися виключно констатацією відсутності окремого письмового контракту без дослідження юридичного значення наказу про прийняття на роботу, фактичного виконання позивачем роботи за сумісництвом, визначених умов її оплати та відомостей про нарахування заробітної плати.
Зазначені докази підлягають оцінці в сукупності для встановлення характеру відносин між сторонами, наявності в них трудової складової та можливості застосування відповідних законодавчих гарантій.
За змістом наведених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду особливий правовий статус директора як одноосібного виконавчого органу товариства не може сам по собі слугувати достатньою підставою для висновку про незастосування до нього будь-яких норм трудового законодавства незалежно від характеру правовідносин, які фактично склалися між сторонами.
Отже, колегія суддів вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про те, що виключно корпоративна природа рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" щодо припинення повноважень ОСОБА_1 виключає необхідність перевірки дотримання товариством законодавчих гарантій, пов`язаних із проходженням позивачем військової служби.
Визначення корпоративного характеру правовідносин з припинення повноважень директора не усуває необхідності окремого дослідження правових наслідків такого припинення для трудових прав позивача, а також з`ясування змісту та меж дії спеціальних гарантій, установлених законодавством для осіб, призваних на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Водночас статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також захист від незаконного звільнення.
Зазначені конституційні положення визначають взаємозв`язок обов`язку громадянина щодо захисту держави та необхідності забезпечення державою правового захисту його трудових прав на період виконання такого обов`язку.
Правові засади проходження військової служби, а також гарантії соціального і правового захисту громадян, які призиваються на військову службу, визначаються, зокрема, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Кодексом законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 39 зазначеного Закону передбачено, що громадяни України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, користуються гарантіями, встановленими частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Згідно з частиною 1 статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Водночас частиною 3 статті 119 КЗпП України встановлено спеціальні гарантії для працівників, направлених для проходження базової військової служби, призваних на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби.
За зазначеними працівниками під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Таким чином, законодавством прямо передбачено обов`язок роботодавця забезпечити збереження за працівником, призваним на військову службу під час мобілізації, місця роботи та посади протягом визначеного законом періоду.
Зміст наведеної гарантії полягає у збереженні правового зв`язку між працівником і роботодавцем у період, коли працівник у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку щодо захисту держави тимчасово позбавлений можливості виконувати свої трудові обов`язки.
При цьому гарантія збереження місця роботи та посади спрямована на забезпечення можливості працівника після завершення військової служби повернутися до виконання роботи, яку він виконував до призову.
Колегія суддів звертає увагу, що положення частини 3 статті 119 КЗпП України поширюються на працівників підприємств, установ та організацій незалежно від їх організаційно-правової форми, підпорядкування та форми власності.
Зазначена норма не встановлює винятків із передбачених нею гарантій залежно від того, чи виконує працівник організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські або інші трудові функції.
Так само законодавство не пов`язує застосування зазначених гарантій виключно з виконанням роботи за основним місцем працевлаштування та не передбачає загального виключення з їх дії для працівників, які працюють за сумісництвом.
Отже, сама по собі обставина виконання ОСОБА_1 роботи за сумісництвом не виключає можливості застосування до нього гарантій, установлених частиною 3 статті 119 КЗпП України.
Водночас колегія суддів враховує, що законодавець визначив окремі винятки із зазначених гарантій.
Зокрема, частиною 5 статті 119 КЗпП України передбачено, що гарантії, визначені частиною третьою цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи та посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Однак наведені законодавчі винятки не містять положень про незастосування гарантій збереження місця роботи та посади до керівників господарських товариств, які перебувають із товариством у трудових відносинах.
У постанові від 14 березня 2025 року у справі №280/7366/23 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи та посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.
Аналогічний підхід щодо необхідності забезпечення гарантій збереження місця роботи та посади за працівником, призваним на військову службу під час мобілізації, викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі №440/4057/23.
У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що з моменту призову на військову службу під час мобілізації за працівником зберігаються місце роботи та посада, а виконання ним військового обов`язку не може саме по собі розглядатися як підстава для припинення правовідносин із роботодавцем усупереч встановленим законом гарантіям.
Крім того, колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 752/13502/22.
У зазначеній справі предметом судового розгляду були вимоги особи, яка обіймала посаду директора дочірнього підприємства та була звільнена під час проходження військової служби у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту.
Розглядаючи зазначений спір, Верховний Суд дослідив питання щодо поширення гарантій, передбачених частиною 3 статті 119 КЗпП України, на працівників, які виконують обов`язки керівника підприємства та трудові відносини з якими оформлено строковим контрактом.
У пунктах 72– 74 постанови Верховний Суд зазначив, що законодавство не встановлює винятків чи особливих умов застосування гарантій, передбачених частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 КЗпП України, залежно від умов трудового договору, зокрема строку його дії.
Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення працівників, із якими укладено строкові трудові договори та які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, можливе не раніше закінчення дії особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 04 травня 2022 року обіймав посаду директора ТОВ "МІУРА" за сумісництвом, із неповним робочим часом та оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.
Наказом №17-К від 03 травня 2022 року визначено умови виконання позивачем роботи та її оплати, а наявні у матеріалах справи індивідуальні відомості про застраховану особу підтверджують здійснення товариством нарахування заробітної плати позивачу.
Отже, матеріалами справи підтверджується виконання ОСОБА_1 оплачуваної роботи на посаді директора товариства, що є істотною обставиною для вирішення питання про застосування до нього гарантій трудового законодавства.
Водночас згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 жовтня 2025 року №308 ОСОБА_1 з 27 жовтня 2025 року зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на відповідну військову посаду.
Таким чином, на момент проведення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" 31 жовтня 2025 року та прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року останній проходив військову службу під час мобілізації.
Отже, на момент прийняття рішення загальних зборів учасників товариства щодо припинення повноважень позивача існували обставини, з якими частина 3 статті 119 КЗпП України та частина 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" пов`язують виникнення гарантій збереження місця роботи та посади.
Колегія суддів враховує, що за змістом статті 99 ЦК України та положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства наділені повноваженнями щодо формування та зміни персонального складу його виконавчого органу.
Водночас наявність зазначених корпоративних повноважень не усуває обов`язку враховувати передбачені законом гарантії трудових прав особи, яка виконує функції директора на умовах найманої праці.
При цьому колегія суддів виходить із необхідності системного застосування норм цивільного, корпоративного та трудового законодавства з урахуванням предмета їх правового регулювання.
Так, положення статті 99 ЦК України визначають повноваження компетентного органу господарського товариства щодо припинення повноважень члена виконавчого органу.
Натомість положення частини 3 статті 119 КЗпП України та частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлюють державні гарантії збереження місця роботи та посади за працівником у зв`язку з проходженням ним військової служби.
Визнання корпоративного характеру рішення щодо припинення повноважень директора не виключає необхідності встановлення його наслідків для трудових прав такої особи та перевірки дотримання гарантій, передбачених спеціальним законодавством.
Натомість місцевий господарський суд, встановивши факт перебування ОСОБА_1 на військовій службі під час прийняття рішення про його звільнення, дійшов висновку про незастосування до позивача гарантій частини 3 статті 119 КЗпП України виключно з тих підстав, що останній обіймав посаду одноосібного виконавчого органу господарського товариства.
Колегія суддів вважає такий підхід помилковим, оскільки він не враховує необхідності розмежування корпоративних повноважень директора та трудових прав, що виникли у зв`язку з виконанням ним оплачуваної роботи.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в установленому порядку.
Із наявного у матеріалах справи витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2026 року № 66 вбачається, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини саме 04 березня 2026 року.
При цьому зазначення у витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 січня 2026 року №7-РС як підстави звільнення з військової служби не змінює встановленої частиною 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” дати закінчення її проходження.
Отже, у спірних правовідносинах період, протягом якого на позивача поширювалися гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, охоплював час із 27 жовтня 2025 року до 04 березня 2026 року.
Після завершення військової служби ОСОБА_1 09 березня 2026 року звернувся до ТОВ "МІУРА" із заявою про повернення до виконання обов`язків директора товариства, яку, відповідно до наявних у справі відомостей поштового оператора, вручено одержувачу 11 березня 2026 року.
Разом із тим матеріали справи не містять доказів забезпечення товариством фактичного повернення позивача до виконання роботи на посаді директора.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд помилково не застосував положення частини 3 статті 119 КЗпП України та частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Щодо позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено колегією суддів, рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства прийнято під час проходження останнім військової служби за призовом під час мобілізації. При цьому позивач виконував обов`язки директора на умовах найманої праці, а відтак на нього поширювалися гарантії збереження місця роботи та посади, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України та частиною 3 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
За таких обставин висновок місцевого господарського суду про неможливість застосування зазначених гарантій виключно з огляду на корпоративний характер рішення про припинення повноважень директора є помилковим, оскільки не враховує наявності між сторонами трудових правовідносин та встановлених законом гарантій їх збереження на період проходження позивачем військової служби.
Поряд із цим колегія суддів враховує, що після ухвалення оскаржуваного рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 набрало законної сили судове рішення у справі №918/509/26, яким уже вирішено питання щодо дійсності оспорюваного ОСОБА_1 рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі №918/509/26 за позовом ТОВ "Скарб" до ТОВ "МІУРА" визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом №01.31.25, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року та призначення на цю посаду ОСОБА_2 з 04 листопада 2025 року.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2026 року у справі №918/509/26 залишено без змін рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі № 918/509/26 в частині визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформлені протоколом №01.31.25.
Відповідно до частини 2 статті 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, якщо його не скасовано, набирає законної сили, зокрема, після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Таким чином, рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі №918/509/26 набрало законної сили 28 жовтня 2026 року.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
За приписами частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому відповідно до частини 5 статті 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Колегія суддів враховує, що відповідачем у справі № 918/509/26 було ТОВ "МІУРА", яке є відповідачем і в цій справі.
У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 14 вересня 2022 року у справі №909/298/21 зазначено, що визнання недійсним рішення загальних зборів юридичної особи та скасування такого рішення мають різні правові наслідки.
Зокрема, у пунктах 6.34, 6.35 зазначеної постанови Верховний Суд виходив із того, що визнання рішення загальних зборів недійсним означає відсутність породжуваних ним правових наслідків із моменту його прийняття, тоді як скасування відповідного рішення пов`язане із втратою ним чинності на майбутнє.
З огляду на наведений правовий висновок колегія суддів зазначає, що визнання недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року у відповідній частині вже забезпечило усунення правових наслідків саме цього рішення як корпоративного акта.
Відтак відсутня необхідність у повторному вирішенні питання щодо скасування рішення загальних зборів, яке вже визнане недійсним іншим судовим рішенням, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Під предметом спору слід розуміти об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між сторонами. Відсутність предмета спору означає відсутність об`єкта, стосовно якого має бути здійснений судовий захист у межах відповідної позовної вимоги.
При цьому закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору застосовується, зокрема, у випадках, коли предмет спору існував на момент виникнення спірних правовідносин, однак припинив існування в процесі судового розгляду.
Водночас колегія суддів враховує особливості застосування зазначеної процесуальної норми під час апеляційного перегляду судового рішення, коли обставини, що свідчать про припинення існування предмета спору, виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30 серпня 2024 року у справі №916/3006/23 сформулював правовий висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України на стадії апеляційного перегляду судового рішення.
У пунктах 7.35– 7.38 цієї постанови Верховний Суд розмежував правові наслідки припинення існування предмета спору залежно від моменту виникнення відповідних обставин та результату перевірки законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у випадку, коли предмет спору припинив існування після ухвалення рішення судом першої інстанції, така обставина сама по собі не є достатньою підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення із закриттям провадження у справі.
Водночас, якщо за наслідками апеляційного перегляду встановлено, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим та підлягає скасуванню, а після його ухвалення виникли обставини припинення існування предмета спору, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Таким чином, для застосування зазначеного процесуального наслідку під час апеляційного перегляду необхідним є встановлення не лише відсутності предмета спору на відповідній стадії судового провадження, а й самостійних підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема в частині застосування частини 3 статті 119 КЗпП України та частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також неповне дослідження характеру відносин, які склалися між позивачем і відповідачем у зв`язку з виконанням позивачем оплачуваної роботи на посаді директора товариства.
Зазначені порушення призвели до передчасного висновку місцевого господарського суду про відсутність порушення прав позивача.
Водночас після ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 набрало законної сили рішення Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі № 918/509/26, яким уже визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року в частині звільнення ОСОБА_1 та призначення ОСОБА_2 .
Отже, станом на час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду у справі №918/441/26 необхідність у повторному застосуванні судового захисту шляхом скасування зазначеного рішення загальних зборів відсутня.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.
Згідно з частиною 1 статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені колегією суддів самостійні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду, а також набрання після його ухвалення законної сили судовим рішенням у справі №918/509/26, яким уже визнано недійсним оспорюване рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА", колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/441/26 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформленого протоколом №01.31.25, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року та призначення ОСОБА_2 з 04 листопада 2025 року, із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "МІУРА", колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 обіймав посаду директора ТОВ "МІУРА" на підставі рішення учасника товариства від 03 травня 2022 року №03/05/2022 та наказу від 03 травня 2022 року №17-К.
Єдиною встановленою у справі підставою припинення його повноважень було рішення загальних зборів учасників товариства від 31 жовтня 2025 року, оформлене протоколом №01.31.25.
Водночас зазначене рішення в частині звільнення позивача та призначення нового директора визнано недійсним рішенням Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі № 918/509/26, яке набрало законної сили.
Отже, правова підстава припинення повноважень ОСОБА_1 як директора товариства відпала, а доказів прийняття іншого рішення про припинення його повноважень матеріали справи не містять.
Крім того, на момент звільнення позивач проходив військову службу під час мобілізації, а після її завершення звернувся до ТОВ "МІУРА" із заявою від 09 березня 2026 року про повернення до виконання посадових обов`язків, яку отримано товариством 11 березня 2026 року.
Доказів фактичного допущення позивача до виконання обов`язків директора відповідачем не надано.
За таких обставин, враховуючи недійсність рішення, на підставі якого припинено повноваження позивача, та відсутність доказів відновлення його порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "МІУРА".
Щодо позовної вимоги про відновлення відомостей про керівника ТОВ "МІУРА" в Єдиному державному реєстрі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про керівника юридичної особи.
Згідно зі статтею 25 зазначеного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей у Єдиному державному реєстрі.
Як установлено колегією суддів, на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року проведено державну реєстрацію зміни керівника товариства від 06 листопада 2025 року № 1011161070037000666.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06 серпня 2026 року у справі № 918/509/26 зазначену реєстраційну дію скасовано.
Проте матеріали справи №918/441/26 не містять доказів фактичного відновлення в Єдиному державному реєстрі відомостей про ОСОБА_1 як керівника ТОВ "МІУРА".
Колегія суддів зазначає, що скасування реєстраційної дії, проведеної на підставі недійсного рішення загальних зборів, та відновлення відомостей про особу, яка підлягає поновленню на посаді директора, є взаємопов`язаними, однак не тотожними за своїм змістом правовими наслідками.
З огляду на задоволення вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора товариства та відсутність доказів відновлення відповідних відомостей у ЄДР, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік, крім випадків, коли розгляд справи триває понад один рік не з вини працівника.
Обчислення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку нарахування виплат проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів, які підлягають оплаті за середнім заробітком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого за вересень та жовтень 2025 року йому нараховано 30 000,00 грн заробітної плати за 40 робочих днів, у зв`язку з чим середньоденний заробіток визначено в розмірі 750,00 грн.
На підставі зазначеного показника позивач обчислив середній заробіток за період із 04 листопада 2025 року по 06 квітня 2026 року в сумі 82 500,00 грн.
Водночас колегія суддів враховує, що з 27 жовтня 2025 року по 04 березня 2026 року ОСОБА_1 проходив військову службу під час мобілізації.
Із 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України не передбачає збереження середнього заробітку за працівниками на період проходження військової служби.
У постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 372/3914/23 Верховний Суд дійшов висновку, що період проходження військової служби не підлягає оплаті роботодавцем як час вимушеного прогулу, оскільки в цей період працівник не міг виконувати трудові обов`язки, а законодавством не передбачено збереження за ним середнього заробітку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 760/23063/21.
Отже, заявлений позивачем розрахунок підлягає коригуванню шляхом виключення періоду проходження військової служби.
При цьому колегія суддів враховує, що після звільнення з військової служби ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ "МІУРА" заяву від 09 березня 2026 року, якою повідомив про завершення військової служби та повернення до виконання обов`язків директора товариства.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів поштове відправлення №3302814620643 із зазначеною заявою вручено відповідачу 11 березня 2026 року.
Таким чином, саме з 11 березня 2026 року документально підтверджено отримання відповідачем офіційного повідомлення позивача про завершення військової служби та його намір приступити до виконання посадових обов`язків. Водночас доказів поновлення ОСОБА_1 на посаді директора або забезпечення його фактичного допуску до роботи матеріали справи не містять.
За таких обставин колегія суддів визначає період вимушеного прогулу, який підлягає оплаті, з 11 березня 2026 року по 29 жовтня 2026 року включно, тобто до дня ухвалення цієї постанови.
При цьому відповідно до частини 6 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України щодо святкових і неробочих днів.
За умови п`ятиденного робочого тижня зазначений період становить 167 робочих днів, з яких у березні 2026 року - 15, квітні - 22, травні - 21, червні - 22, липні - 23, серпні - 21, вересні - 22 та жовтні - 21 робочий день.
Отже, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 750,00 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 125 250,00 грн (750,00 грн Ч 167 робочих днів).
Колегія суддів також враховує, що позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, а тому визначення відповідної суми станом на дату ухвалення цієї постанови не є виходом за межі позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення з ТОВ "МІУРА" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 125 250,00 грн за період із 11 березня 2026 року по 29 жовтня 2026 року включно, з утриманням із зазначеної суми встановлених законодавством України податків і зборів.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що місцевим господарським судом неправильно застосовано положення законодавства щодо гарантій збереження місця роботи та посади за працівником, призваним на військову службу під час мобілізації, а також не враховано належним чином правову природу трудових відносин між позивачем і відповідачем.
Крім того, після ухвалення оскаржуваного рішення набрало законної сили судове рішення у справі № 918/509/26, яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року в оспорюваній частині.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 із закриттям провадження в частині позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників товариства, задоволенням вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ “МІУРА” та відновлення відомостей про нього як керівника товариства в Єдиному державному реєстрі, а також частковим задоволенням вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись статтями 129, 231, 269, 275, 277, 278, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі № 918/441/26 скасувати.
3. Провадження у справі №918/441/26 в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" від 31 жовтня 2025 року, оформленого протоколом № 01.31.25, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 03 листопада 2025 року та призначення на посаду директора ОСОБА_2 з 04 листопада 2025 року - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
4. В іншій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" задовольнити частково.
5. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" (код ЄДРПОУ 19485164).
6. Відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" (код ЄДРПОУ 19485164).
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" (33028, Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 112, код ЄДРПОУ 19485164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 11 березня 2026 року по 29 жовтня 2026 року включно в розмірі 125 250,00 грн (сто двадцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).
8. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" (33028, Рівненська область, Рівненський район, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 112, код ЄДРПОУ 19485164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 993,60 грн (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні 60 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
10. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "МІУРА" допустити до негайного виконання.
11. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Справу №918/441/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "05" листопада 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.