ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Рішення № 141249044

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа №990/128/26

адміністративне провадження № П/990/128/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовний вимог

1. У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), у якому просить:

- визнати бездіяльність Комісії щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 23 лютого 2026 року протиправною;

- зобов`язати ВККС України розглянути інформаційний запит від 23 лютого 2026 року та надати повну і вмотивовану відповідь у строк, встановлений судом.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 лютого 2026 року в порядку статей 1, 5, 6, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслав на офіційну електронну адресу ВККС України інформаційний запит, в якому просив надати інформацію щодо наявності у суддівських досьє суддів Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_2. та ОСОБА_3. текстів присяги суддів. Строк для надання відповіді на такий запит у разі відсутності складності у розшуку запитуваної інформації, грифів «для службового використання» чи «таємно» не більше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, проте станом на день звернення до суду відповідач не надіслав ані запитуваної інформації, ані обґрунтованої відмови у її наданні, ані повідомлення про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів, як це передбачено частиною четвертою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

3. На переконання позивача така бездіяльність ВККС України є протиправною, оскільки порушує гарантоване законом право на доступ до публічної інформації та перешкоджає реалізації права на захист інтересів у судових органах (національних та міжнародних), про що він зазначав у своєму запиті.

4. У зв`язку з отриманням 21 квітня 2026 року листа ВККС України на запит від 23 лютого 2026 року та незгодою з такою відповіддю, позивач надіслав додаткові пояснення у справі, в яких збільшив позовні вимоги, вказавши про безпідставність посилання відповідача на відсутність суддівських досьє, протиправне перенаправлення запиту до Державної судової адміністрації України, посилань на «технічні причини» та папку «спам».

5. Отримавши від Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) лист від 01 травня 2026 року позивач остаточно впевнився у безпідставності та протиправності дій відповідача щодо такого перенаправлення запиту для розгляду в межах повноважень, оскільки був повідомлений про відсутність в ДСА України запитуваної інформації, у зв`язку з чим запит надісланий за належністю до Донецького апеляційного суду для розгляду в межах повноважень.

6. Такі дії, на переконання позивача, свідчать про порушення статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частина третьої якої передбачає обов`язок розпорядника, який не володіє інформацією, надіслати запит належному розпоряднику. ВККС України, знає або повинна знати в силу свого статусу, що ДСА України не володіє інформацією з суддівського досьє, у той же час направила запит саме до цього органу, який у подальшому також перенаправив запит до іншого органу.

7. 07 травня 2026 року ОСОБА_1 отримав відповідь з Донецького апеляційного суду, відповідно до якої в особових справах суддів інформація про складання суддівської присяги відсутня, така інформація не була створена або отримана в процесі виконання повноважень суду.

8. Позивач стверджує, що така відповідь Донецького апеляційного суду підтверджує його позицію про те, що ВККС України неправильно визначила розпорядника запитуваної інформації. Предметом поданого запиту є інформація, яка за своєю правовою природою має зберігатися саме у суддівському досьє, ведення якого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» покладено виключно на ВККС України.

9. Також позивач висловив переконання, що відповідач як належний розпорядник інформації мав надати відповідь про наявність/відсутність інформації у суддівському досьє та витребувати її з власних архівів чи систем, а не направляти запит до ДСА України, що призвело до безпідставного затягування строків його розгляду та порушення права на отримання публічної інформації.

10. ОСОБА_1 подав кілька заяв про доповнення до позовної заяви, в яких, з урахуванням раніше заявлених позовних вимог, також просив Суд:

- визнати бездіяльність ВККС України щодо ненадання повної та обґрунтованої відповіді на інформаційний запит від 23 лютого 2026 року протиправною;

- визнати дії ВККС України щодо безпідставного перенаправлення інформаційного запиту від 23 лютого 2026 року до Державної судової адміністрації України, що призвело до подальшого бюрократичного перенаправлення та грубого порушення строків, протиправними та такими, що свідомо вчинені з метою ухилення від надання відповіді по суті запиту;

- зобов`язати ВККС України повторно та належним чином розглянути інформаційний запит від 23 лютого 2026 року саме як належного розпорядника запитуваної інформації згідно зі статтею 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та надати повну і вмотивовану відповідь по суті порушених питань у встановлений судом строк.

Фактичні обставини справи

11. ОСОБА_1 23 лютого 2026 року надіслав з електронної адреси ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на офіційну електронну адресу ВККС України ([email protected]) інформаційний запит.

12. Так, керуючись статтями 1, 5, 6, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у надісланому запиті позивач просив (відповідно до стилістики та граматики запитувача): «надати інформацію стосовно складання присяги державі Україна колишніми суддями, які мали останнє місце роботи в «Апеляційному суді Донецької області», що згідно вищезазначеного закону [Закону України «Про судоустрій і статус суддів»] маєте, а саме:

- ОСОБА_2 - 03 березня 1993 року вперше призначений народним суддею «Київського районного суду міста Донецька», де була сформована його особиста справа. Чи міститься в його суддівському досьє текст присяги, складеної ним як особою, вперше призначеною на посаду судді, чи інші свідоцтва прийняття такої присяги державі Україна цією особою?

- ОСОБА_3 - 19 листопада 1984 року вперше призначена народним суддею «Центрально-Міського районного суду міста Горлівки», де була сформована її особова справа. Чи міститься в її суддівському досьє текст присяги, складеної нею як особою, вперше призначеною на посаду судді, чи інші свідоцтва прийняття такої присяги державі Україна цією особою?

У разі якщо ведення суддівських досьє за 1984-1993 роки не належить до компетенції ВККС (наприклад знаходиться в архівних установах або інших органах), прошу повідомити про це та зазначити, до якого саме органу мені необхідно звернутися, та його контакти (поштова адреса, електронна адреса) - для отримання зазначеної інформації.

Запитувана інформація потрібна для підготовки документів у моєї справі до національних та міжнародних судових органів.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу надати відповідь у встановлений п`ятиденний строк.

Прошу надати відповідь у зручний для Вас спосіб:

- на мою електронну адресу: [email protected];

- або шляхом надсилання письмової відповіді на мою поштову адресу: Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, місто Новгород-Сіверський, вулиця Миколаївська № 31, УВП № 31, індекс 16000..»

13. Станом на дату формування позивачем в підсистемі «Електронний суд» позовної заяви до Верховного Суду відповіді на надісланий на електронну адресу ВККС України запит ним не було отримано.

14. ВККС України 27 квітня 2026 року на електронну адресу позивача ([email protected]) надіслала лист за підписом заступника керівника секретаріату Комісії, у якому повідомила, що /далі текст відповіді/ «запит від 23 лютого 2026 року з технічних причин, пов`язаних з автоматичною фільтрацією електронної пошти до папки «Небажана пошта» (спам), виявлено 21 квітня 2026 року.

Комісія як постійно діючий орган у системі правосуддя України розпочала роботу після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ.

За даними обліку Комісії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ звільнено з посад суддів апеляційного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяв про відставку.

Згідно з приписами пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ Державною судовою адміністрацією України забезпечено створення та передачу до комісії суддівських досьє з інформацією за період з 01 січня 2012 року, тому суддівські досьє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Комісії не передавалися та Комісією не створювалися».

На підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» копію запиту надіслано до ДСА України для розгляду в межах повноважень, про що повідомлено позивача.

15. Запит позивача на публічну інформацію надійшов від ВККС України до ДСА України 27 квітня 2026 року, яка у межах своїх повноважень листом від 01 травня 2026 року № інф/Б469-26-485/26 поінформувала позивача про те, що у ДСА України не відображена та не задокументована будь-якими засобами чи на будь-яких носіях запитувана інформація.

Надіслано запит на публічну інформацію за належністю до Донецького апеляційного суду для розгляду в межах повноважень, про що повідомлено позивача.

16. Листом від 07 травня 2026 року за підписом т.в.о. керівника апарату Донецького апеляційного суду повідомлено ОСОБА_1 про те, що в особових справах суддів Апеляційного суду Донецької області, які були евакуйовані з м. Бахмут, інформація про складання суддівської присяги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутня, оскільки на момент складання присяги суддею не було чітко визначеного порядку формування та ведення особових справ суддів, як і внесення інформації про прийняття присяги судді не було передбачено чинним на той час законодавством, у зв`язку з чим, така інформація до інформаційно-електронної системи «Кадри-WEB» не вносилась, відповідно відсутня у суддівському досьє, яке було запроваджено лише у 2015 році.

Згідно статті 10 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» вперше обраний суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об`єктивним і справедливим». Присяга приймається на засіданні того органу, який обрав суддю.

Згідно пункту 2 статті 56 Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» текст присяги підписується суддею і зберігається в його суддівському досьє.

Рішенням Ради суддів України від 05 червня 2015 року № 57 затверджено «Положення про порядок ведення суддівського досьє».

Відповідно, в особовій справі міститься інформація про обрання та звільнення судді Апеляційного суду Донецької області у відставці:

ОСОБА_3 , вперше обрана народним суддею Центрально-Міського районного суду міста Горлівка в 1984 році.

Постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 року № 134/94-ВР ОСОБА_3 обрано суддею Донецького обласного суду.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

ОСОБА_2 вперше обраний суддею Київського районного суду міста Донецька в березні 1993 року.

Постановою Верховної Ради України від 04 березня 1998 року № 161/98-ВР ОСОБА_2 обрано суддею Донецького обласного суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Додатково повідомлено позивача, що запитувана інформація може бути наявна в особових справах суддів, які були заведені в обласному управлінні юстиції Донецької області та які займалися кадровою роботою в той період часу (1984 рік та 1993 рік) або в особових справах районних судів, куди суддів було обрано на посаду вперше, а саме: Центрально-Міський районний суд міста Горлівки та Київський районний суд міста Донецька відповідно.

Інша запитувана інформація не надається, оскільки в Донецькому апеляційному суді не була створена або отримана в процесі виконання повноважень, визначених статтею 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не відображена та не задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, та не буде надана іншими належними розпорядниками інформації.

Рух справи

17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи №990/128/26 між суддями від 16 квітня 2026 року визначено склад суду: Білак М.В. (головуючий суддя), судді: Соколов В.М., Мельник-Томенко Ж.М., Желєзний І.В., Мацедонська В.Е.

18. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову на підставі його заяви; відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

19. 27 квітня 2026 року позивач надіслав додаткові пояснення у справі, в яких фактично ставив питання про збільшення позовних вимог у зв`язку з отриманням від ВККС України відповіді, датованої 21 квітня 2026 року, на його запит про надання публічної інформації від 23 лютого 2026 року.

20. У зв`язку з отриманням 01 травня 2026 року відповіді ДСА України позивач подав додаткові пояснення (зареєстровані у Верховному Суді 04 травня 2026 року), в яких просив визнати протиправними дії ВККС України щодо безпідставного перенаправлення інформаційного запиту від 23 лютого 2026 року до ДСА України, що призвело до подальшого хибного перенаправлення.

21. ВККС України 04 травня 2026 року сформувала в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, а позивач у цей же день сформував відповідь на такий відзив.

22. 07 травня 2026 року позивач сформував у підсистемі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких просив долучити до матеріалів справи копію листа Донецького апеляційного суду від 07 травня 2026 року № 3.10-17/23/2025 як доказ, що підтверджує помилковість та безпідставність перенаправлення ВККС України інформаційного запиту. Враховуючи заявлені позовні вимоги просив також визнати дії ВККС України щодо безпідставного перенаправлення інформаційного запиту від 23 лютого 2026 року до ДСА України, що призвело до подальшого бюрократичного перенаправлення та грубого порушення строків, протиправними та такими, що свідомо вчинені з метою ухилення від надання відповіді по суті запиту.

23. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року прийнято заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог у справі №990/128/26 за його позовом до ВККС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

24. Таким чином, з урахуванням доповнень до позовної заяви, позовними вимогами ОСОБА_1 слід вважати такі:

- визнати бездіяльність Комісії щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 23 лютого 2026 року протиправною;

- зобов`язати ВККС України розглянути інформаційний запит від 23 лютого 2026 року та надати повну і вмотивовану відповідь у строк, встановлений судом;

- визнати бездіяльність ВККС України щодо ненадання повної та обґрунтованої відповіді на інформаційний запит від 23 лютого 2026 року протиправною;

- визнати дії ВККС України щодо безпідставного перенаправлення інформаційного запиту від 23 лютого 2026 року до Державної судової адміністрації України, що призвело до подальшого бюрократичного перенаправлення та грубого порушення строків, протиправними та такими, що свідомо вчинені з метою ухилення від надання відповіді по суті запиту;

- зобов`язати ВККС України повторно та належним чином розглянути інформаційний запит від 23 лютого 2026 року саме як належного розпорядника запитуваної інформації згідно зі статтею 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та надати повну і вмотивовану відповідь по суті порушених питань у встановлений судом строк.

25. ВККС України, отримавши заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог та ухвалу Верховного Суду про їх прийняття, 20 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надіслала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у його задоволенні.

26. Позивач відреагував на відзив Комісії та 20 травня 2026 року надіслав відповідь.

27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №990/128/26 між суддями від 06 липня 2026 року визначено склад суду: Білак М.В. (головуюча суддя), Кашпур О.В., Мацедонська В.Е., Уханенко С.А., Мельник-Томенко Ж.М.

Позиція учасників справи

28. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву висловив незгоду з доводами позивача та просив відмовити у їх задоволенні.

29. Пояснив, що 20 квітня 2026 року структурним підрозділом секретаріату Комісії - управлінням документального забезпечення (відповідальним за реєстрацію вхідної кореспонденції) виявлено, що за даними діловодства інформаційний запит ОСОБА_1 від 23 лютого 2026 року Комісією не був отриманий та не був зареєстрований у комп`ютерній програмі, в якій ведеться облік і реєстрація документів. 21 квітня 2026 року під час перевірки папки «Небажана пошта» (спам) електронної пошти Комісії ([email protected]) виявлено запит ОСОБА_1 , який того ж дня зареєстровано та передано на виконання, а 27 квітня 2026 року позивачу надіслано відповідь. Повідомлено позивача, що відповідно до приписів пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» суддівські досьє створювалися та передавалися до Комісії ДСА України, проте суддівські досьє ОСОБА_2. та ОСОБА_3 до Комісії не передавалися та Комісією не створювалися. У зв`язку з цим копію запиту ОСОБА_1 було надіслано до ДСА України для розгляду в межах повноважень, про що повідомлено позивача.

30. Представник відповідача вважає, що наведені позивачем обставини та правові підстави звернення з позовом є помилковими з огляду на те, що відповідно до частини першої пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (який набрав чинності з 28 березня 2015 року) ДСА України було уповноважено забезпечити створення та передачу Комісії суддівських досьє з інформацією за період з 01 січня 2012 року (крім інформації, збирання якої не було передбачено відповідними нормативними актами у вказаний період), зокрема щодо суддів апеляційних судів - протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом.

31. Задля визначення правових та організаційних засад формування, ведення, обліку та зберігання Комісією суддівських досьє рішенням від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16 затверджено Порядок формування і ведення суддівського досьє. У свою чергу згідно з пунктом 3.2 розділу ІІІ цього порядку суддівське досьє формується Комісією після офіційного отримання копії Указу Президента України про призначення на посаду судді. Отже, суддівські досьє формуються та містять матеріали залежно від часу призначення судді:

- для суддів, призначених або обраних до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» - на підставі інформації, переданої Державною судовою адміністрацією України;

- для суддів, призначених після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII - з моменту отримання Комісією копії Указу Президента України про призначення на посаду судді.

32. Оскільки ДСА України суддівські досьє ОСОБА_2. та ОСОБА_3 до Комісії не передавала, то відповідно Комісія була позбавлена фактичної можливості їх сформувати. Крім того ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені з посад суддів апеляційного суду Донецької області постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VIII у зв`язку з поданням заяв про відставку, тобто до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а тому щодо них не здійснювалося формування суддівського досьє.

33. Відповідно, представник Комісії висловив переконання про надання позивачу на його запит повної та достовірної інформації, що була створена та перебувала у їх розпорядженні в межах реалізації наданих повноважень.

34. Посилання ОСОБА_1 на положення частини четвертої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Комісія вважає безпідставним, оскільки зазначена норма визначає загальні вимоги до змісту суддівського досьє в межах чинного механізму його формування та не може застосовуватися ретроспективно до правовідносин, що виникли до набрання чинності цим законом та запровадження відповідного порядку формування суддівських досьє Комісією. До того ж, предметом спору є надання інформації за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не формування чи наповнення суддівських досьє, що виключає можливість застосування статті 85 Закону як підстави для висновків про обов`язок Комісії створювати або володіти запитуваними матеріалами щодо осіб, стосовно яких у встановленому порядку суддівські досьє не формувалися.

35. Доводи позивача про протиправність перенаправлення запиту ДСА України представник відповідача також вважає безпідставним з огляду на вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

36. Позивач у відповіді на відзив висловив заперечення проти позиції Комісії, вважаючи її безпідставною та суперечливою. Пояснення, що запит від 23 лютого 2026 року не був отриманий та зареєстрований у встановленому порядку прямо та беззаперечно доказує протиправну бездіяльність Комісії тривалістю майже два місяці.

Посилання у відзиві на «автоматичну фільтрацію електронної пошти» та папку «спам» позивач вважає юридично нікчемним виправданням, оскільки належна організація діловодства, контроль за офіційними каналами комунікації, моніторинг папки «спам» - це прямий організаційний та юридичний обов`язок самого відповідача, а не «форс-мажор». Неналежне виконання працівниками секретаріату своїх посадових обов`язків не може бути підставою для порушення права на інформацію та звільнення державного органу від відповідальності.

37. Оскільки суддівські досьє почали створюватися з 01 січня 2012 року, а суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено у відставку 12 листопада 2015 року, то, на переконання позивача, їх суддівські досьє мали бути створені та у подальшому передані Комісії. Відсутність таких суддівських досьє означає що відповідач або повідомив у відповіді на запит неправду про їх відсутність, або в минулому грубо порушив закон (чи ДСА України на його вимогу) не створивши та не передавши обов`язкові досьє, що у свою чергу доказує протиправну поведінку державних органів та не звільняє Комісію від обов`язку надати інформацію, яка за законом має у неї зберігатися.

Стаття 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» імперативно визначає саме Комісію органом, що веде, зберігає та адмініструє суддівські досьє. Відповідно, Комісія є єдиним належним розпорядником цієї інформації і перенаправлення запиту до ДСА є спробою перекласти відповідальність ні інший орган.

38. У відзиві на заяву з уточненими позовними вимогами відповідач вказує на те, що фактично ОСОБА_1 просить зобов`язати Комісію надати інформацію, якою вона не володіє та яка у неї відсутня, а обставини справи у своїй сукупності спростовують його твердження про протиправність дій щодо надання повної, точної та достовірної інформації на запит.

39. Представник відповідача у своєму відзиві вчергове звернув увагу на формування Комісією суддівських досьє та розміщення в них інформації залежно від часу призначення суддів. Оскільки суддівські досьє ОСОБА_2. та ОСОБА_3 до Комісії від ДСА України не передавалися, то Комісія була позбавлена фактичної можливості їх сформувати. Повідомивши позивача про такі обставини, Комісія тим самим надала повну та достовірну інформацію, що була створена та перебувала у її розпорядженні в межах реалізації наданих їй повноважень, а направлення запиту до ДСА України як органу, який у межах перехідного правового регулювання був відповідальним за формування та передачу суддівських досьє, вважає правомірним.

40. Позивач у свою чергу наполягає на доведеності факту протиправної бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного розгляду запиту. Твердження про відсутність у Комісії досьє вважає юридично нікчемним і таким, що не звільняє від обов`язку надати інформацію, яка за законом (стаття 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») має у них зберігатися, як не надав і належного доказу відсутності цих досьє (акта, службової записки, акта перевірки тощо). Вважає відповідача єдиним належним розпорядником запитуваної інформації, а перенаправлення запиту до будь-якого іншого органу неправомірним.

Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду

41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Згідно з частиною другою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

43. Стаття 40 Основного Закону України передбачає, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

44. Кожен, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про інформацію», має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

45. Частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

46. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до статті 2 якого його метою є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

47. У статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

48. Право на доступ до публічної інформації відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

49. Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

50. Згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

51. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини перша - третя статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

52. Таким чином, особа має право звернутися до державного органу, зокрема і до ВККС України, із запитом про надання публічної інформації, і якщо така інформація знаходиться у володінні органу, то він, як розпорядник інформації, зобов`язаний її надати (крім випадків, встановлених законом).

53. ОСОБА_1 скористався правом отримати публічну інформацію відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та звернувся до ВККС України з відповідним запитом шляхом його направлення 23 лютого 2026 року на електронну адресу Комісії ([email protected]).

54. З цього приводу слід зазначити про те, що на сайті ВККС України у вкладці «Про Комісію» - «Доступ до публічної інформації» - «Адреса для подання запитів на доступ до публічної інформації» розміщено повідомлення про те, що відповідно до пункту 4.3 Положення про порядок забезпечення доступу до публічної інформації, затвердженого наказом Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2018 року № 49, запити на отримання публічної інформації до ВККС України можуть бути надіслані або подані у письмовій формі, зокрема, на електронну пошту: [email protected].

55. Тобто вказана електронна пошта є офіційно визначеною для надіслання запитів та інформація про неї розміщена у вільному доступі на сайті Комісії. Проте позивач надіслав свій інформаційний запит на іншу електронну пошту відповідача.

56. Визначений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запитів на інформацію та надання відповіді на такі запити становить не більше п`яти робочих днів з дня його отримання.

57. Управлінням документального забезпечення Комісії запит позивача зареєстровано 21 квітня 2026 року та того ж дня передано на виконання. 27 квітня 2026 року, в межах п`ятиденного строку з дня отримання (реєстрації), позивачу було надіслано відповідь на інформаційний запит, зі змістом якої він не погоджується, вказуючи на допущену бездіяльність щодо повноти та обґрунтованості відповіді.

58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі №990/167/24 зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

59. У постанові від 28 листопада 2024 року у справі № 990/39/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

60. Таким чином, суд надає оцінку не тільки своєчасності надання Комісією відповіді на інформаційний запит, а також і причинам та обставинам, через які такі дії не були вчинені вчасно, та (можливо) заподіяній шкоді.

61. Так, отримавши 27 квітня 2026 року відповідь Комісії, позивач звернувся до Суду з доповненням позовних вимог, в яких висловив свою незгоду з текстом відповіді, назвавши її «відпискою», та перенаправленням запиту до ДСА України. На думку колегії суддів, на час розгляду справи основними підставами та мотивами позовних вимог є не стільки строк розгляду інформаційного запиту, а власне, на переконання позивача, відсутність повної та обґрунтованої відповіді на інформаційний запит (відмова у наданні запитуваної інформації) та його перенаправлення.

62. Так, частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено випадки коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, а саме:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

63. У рішенні від 10 квітня 2024 року у справі № 990/11/24 Верховний Суд вказав на те, що у правовідносинах, пов`язаних з доступом до публічної інформації, остання, окрім того, що має бути зафіксована на матеріальних носіях, також має перебувати у володінні розпорядника публічної інформації. Тобто доступ до публічної інформації передбачає отримання тієї інформації, яка існує (створена) - у задокументованій (об`єктивованій) формі - або має існувати (бути) у володінні розпорядника, якщо це передбачає (охоплює) обсяг його компетенції (повноважень).

З цих міркувань доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення [змістовно нової] інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала би бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування/встановлення певних обставин (даних, відомостей). Тому якщо інформаційний запит - навіть за умови, що він відповідає вимогам щодо свого оформлення - передбачає створення чогось нового, невластивого чи такого, що виходить за рамки правового статусу (компетенції) розпорядника публічної інформації, то йдеться вже не про «доступ» до публічної інформації, порядок здійснення якого покликаний регламентувати Закон України «Про доступ до публічної інформації», а про «створення» затребуваної (бажаної) інформації, що подекуди може охоплювати також встановлення додаткових обставин (відомостей, фактів). Останнє за своєю суттю підміняє поняття «доступу» до публічної інформації на її «продукування», що в такому разі спонукає вдаватися до таких методів і способів, які не властиві для правовідносин, пов`язаних з публічною інформацією, надто коли зважити на мету їх нормативного регулювання, яка визначена в Законі України «Про доступ до публічної інформації».

У контексті цієї справи наведені міркування націлені на те, щоби пояснити: публічна інформація набуває своєї якості «публічної» тоді, коли її існування (як і створення) витікає з обсягу компетенції розпорядника у ввіреній йому сфері правовідносин; водночас компетенція розпорядника, передовсім коли йдеться про державний орган, має основуватися на законі.

Подання інформаційного запиту не може диктувати державному органу як розпоряднику інформації здійснення невластивих йому функцій, адже у такому разі це суперечитиме не тільки приписам Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема тим, які стосуються порядку доступу до інформації, але також правовому порядку, який записаний у статті 19 Конституції України.

64. Частиною першою статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

65. ВККС України забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді (пункт 8 частини першої статті 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

66. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) відповідно до частини шостої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюються в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Оригінали окремих документів, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному Вищою кваліфікаційною комісією суддів України після консультацій із Радою суддів України.

67. Частиною сьомою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, за винятком:

1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об`єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів;

2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), а також медичних відомостей;

3) будь-яких відомостей та даних щодо неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею (кандидатом на посаду судді);

4) інформації, що містить державну таємницю.

Доступ до матеріалів суддівського досьє (крім вказаних в частині сьомій цієї статті) як до публічної інформації здійснюється виключно через веб-сайт Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

68. Комісія у своїй відповіді від 27 квітня 2026 року повідомила позивача про відсутність суддівських досьє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з огляду на те, що ДСА України їх не передавала, а Комісія була позбавлена фактичної можливості їх сформувати.

69. У відзиві на позов відповідач зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені з посад суддів апеляційного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяв про відставку до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, і, відповідно, не перебували у статусі суддів, щодо яких у розумінні чинного правового регулювання здійснюється формування суддівського досьє. Суд погоджується з такими запереченнями відповідача з огляду на зміни в законодавстві, які врегульовують питання створення та формування суддівського досьє, та встановлені обставини справи.

70. У контексті вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені з посад суддів апеляційного суду Донецької області у зв`язку з поданням заяв про відставку 12 листопада 2015 року, тобто до набрання чинності Законом №1402-VIII, то Комісія в межах реалізації своїх повноважень не здійснювала формування їх суддівських досьє. Про це і було повідомлено позивача у відповіді на його інформаційний запит.

71. Тим самим можна констатувати, що Комісія надала позивачу відповідь в межах наданих Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до публічної інформації» повноважень, зважаючи на об`єм інформації, якою володіє та розпоряджається.

72. Крім того, Комісія правомірно зауважила у своїй відповіді, що створення запитуваної інформації шляхом формування чи наповнення суддівських досьє суперечить вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

73. ОСОБА_1 у обґрунтування позовних вимог стверджує, що ВККС України надало на його запит неповну та необґрунтовану відповідь. У той же час, опрацьовуючи інформаційний запит позивача, ВККС України керувалась тим обсягом інформації, який є у її розпорядженні з огляду на вимоги Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до публічної інформації».

74. Частиною третьою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що у разі якщо розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

75. На підставі вказаної норми ВККС України надіслала копію запиту позивача до ДСА України для розгляду в межах повноважень, керуючись тим, що саме ДСА України у межах перехідного правового регулювання була відповідальна за формування та передачу суддівських досьє.

76. Переконання позивача про те, що ВККС України є належним розпорядником запитуваної ним інформації відповідно до вимог статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є помилковим з огляду на встановлені обставини справи, про що його було повідомлено.

77. При цьому слід зазначити, що дійсно відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, формування та ведення суддівського досьє забезпечується ВККС України. Проте у спірних правовідносинах слід враховувати не тільки вимоги Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й такі обставини як час призначення та звільнення з посади суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (зважаючи на зміни законодавчого врегулювання питання призначення або обрання на посаду судді, суддівської кар`єри), які впливають, в тому числі, і на ведення їх суддівських досьє.

78. З огляду на наведені міркування колегія суддів вважає, що за відсутності у ВККС України як запитуваної інформації, так і обов`язку її створювати, відтак володіти нею, відповідач, коли повідомив про це запитувача та надіславши копію запиту до ДСА України для розгляду в межах повноважень, не порушив права останнього на доступ до публічної інформації, а також не вчинив такі дії з метою ухилення від надання відповіді по суті запиту.

79. З тих самих мотивів варто додати, що позовна вимога про повторний та належний розгляд Комісією інформаційного запиту від 23 лютого 2026 року, на чому акцентував увагу позивач, не може відновити його права на доступ до запитуваної інформації, якої - зважаючи на її зміст - не може бути у володінні відповідача.

80. Також слід звернути увагу на висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2025 року у справі №990/162/24 позицію, відповідно до якої при обмеженні доступу до інформації суб`єкт владних повноважень має дотримуватися балансу між суспільним інтересом до відповідної інформації та необхідністю захисту прав приватних осіб, якими в цьому випадку є судді, кандидати на посаду судді, а також члени їхніх родин і близькі особи.

В умовах військової агресії РФ проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їхніх сімей та близьких осіб може становити загрозу національній безпеці, територіальній цілісності, життю, здоров`ю та безпеці суддів і їхніх родичів, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, зокрема кримінальних. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні під час воєнного стану в Україні.

Крім того, збір відповідної інформації під час дії воєнного стану може мати ознаки ймовірної неправомірної діяльності, спрямованої проти України.

В умовах воєнного стану захист національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, а також гарантування безпеки суддів, членів їхніх сімей і близьких осіб, підтримання авторитету та неупередженості правосуддя становлять законну мету, яка прямо передбачена Конституцією України та спеціальним законодавством.

З огляду на воєнну агресію РФ оприлюднення детальних відомостей про суддів і їхні родинні зв`язки може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, а також провокувати вчинення протиправних дій або використання відповідних даних на шкоду національній безпеці.

У період дії воєнного стану потенційна шкода життю, здоров`ю та безпеці суддів і їхніх близьких осіб може переважати над суспільним інтересом у негайному та безумовному доступі до всього обсягу їхніх досьє.

81. Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі №990/162/24 вказала про правомірність обмеження доступу до суддівських досьє в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) та підтримання неупередженості правосуддя з огляду на існування механізмів громадського контролю в питаннях судової сфери і отримання спірної інформації за запитом на інформацію відповідно до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

82. Як висновок Суд зазначає про те, що оскаржувані ОСОБА_1 дії та відповідь ВККС України є правомірними, обґрунтованими, не суперечать вимогам Конституції України та Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про судоустрій і статус суддів», а також не свідчать про бездіяльність Комісії.

83. Ураховуючи межі заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення.

Розподіл судових витрат

84. За правилами статті 139 КАС України, враховуючи результати судового розгляду справи, понесені позивачем витрати за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання рішення в повному обсязі.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко

С.А. Уханенко,

Судді Верховного Суду