ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 141229402

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

04 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/7393/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Марченко О.В.)

від 14.04.2025 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(колегія суддів: Майданевич А.Г. - головуючий, Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

від 15.12.2025

у справі №910/7393/24

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про стягнення 682 226 782,24 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Гуленко Ю.М.,

відповідача 1 - Горкуша В.В.,

відповідача 2 - Мельничук Ю.Л.

ВСТАНОВИВ:

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у сумі 682 226 782,24 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення акціонера / контролера Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі також - ПАТ «Банк Михайлівський», Банк) та дії керівників Банку ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) не були сумлінними та добросовісними, безпристрасними, оскільки останні, зловживаючи власним розсудом, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов`язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з Банку, та всупереч інтересів Банку та його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність Банку та неможливість проведення розрахунків з кредиторами Банку. Внаслідок вказаних дій саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності суб`єкта господарювання, що є підставою для стягнення з останніх шкоди (збитків) у сумі 682 226 782,24 грн.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі №910/7393/24 у позові Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що Фонд, вказуючи на протиправність поведінки ОСОБА_1 , зазначив, що останній був власником істотної участі Банку через ТОВ «Екосіпан», а тому, у будь-якому випадку, має нести цивільну відповідальність.

Проте у рішенні правління Національного банку України (далі також - НБУ) від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» чітко вказано, що Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних через проведення Банком операцій, що призвели до збільшення зобов`язань Банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов`язань перед юридичною особою. Тобто Банк було визнано неплатоспроможним не у зв`язку з укладенням договору №1905, як помилково вказує Фонд в обґрунтування своїх позовних вимог, а у зв`язку з обставинами, зазначеними у рішенні правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами не доведено факту протиправної поведінки відповідачів під час укладення договору №1905 та розміру заподіяної Банку шкоди. Тобто позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою Банку шкодою.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у даній справі Фонд є позивачем, однак не є потерпілою особою у конкретних правовідносинах, тому відшкодування шкоди, завданої Банку (якщо таке мало місце), підлягає відшкодуванню саме на користь Банку як потерпілої сторони. Тому суд вважав, що даний позов подано неналежним позивачем, що, у свою чергу, є також самостійною підставою для відмови у задоволенні позову Фонду.

3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі №910/7393/24 змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/7393/24 залишено без змін.

Ухвалюючи постанову, апеляційний суд вказав, що сам факт звернення з вимогами до керівників банку і у подальшому - звернення за захистом до суду є правом позивача, яке реалізується на момент вчинення позивачем такої дії і є процесуальною нормою, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Фонд не звернувся в інтересах Банка, як того вимагає частина шоста статті 53 ГПК України, і який в силу частини п`ятої цієї статті мав набути статусу позивача в даній справі, а звернувся як позивач про стягнення майнової шкоди на свою користь, а тому є неналежним позивачем.

Суд звернув увагу, що станом на час звернення Фонду з відповідним позовом до суду процедура ліквідації Банка не була завершена, запис про припинення Банка як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносився. Тому повноваження Фонду як ліквідатора Банку не припинено, тому в межах даної справи №910/7393/24 Фонд звернувся з даним позовом від імені та в інтересах Банку.

Крім того, судом встановлено, що розмір шкоди, яка заподіяна ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок схвалення власником істотної участі / контролера Банку протиправного рішення щодо укладення нікчемного договору факторингу та діями керівника, направленого на його виконання у розмірі 682 226 782,24 грн, документально підтверджуються, а матеріали справи містять достатньо доказів та аргументів, які беззаперечно підтверджують наявність в діях відповідачів необхідних елементів складу цивільного правопорушення таких як протиправна поведінка, наявність факту заподіяної шкоди (збитків) та причинно-наслідковий зв`язок між ними, що свідчить про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Разом з цим суд вказав, що у позові належить відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 у справі №910/7393/24, а справу №910/7393/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 257, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої, п`ятої, сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 05.02.2024 у справі № 910/4149/21, від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, у подібних правовідносинах.

Також підставою касаційного оскарження Фонд зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 (додаток 42 до позовної заяви); договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 та протокол електронного аукціону № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15.06.2020 (додатки 44 та 45 до позовної заяви).

5. ОСОБА_1 також, не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 у справі №910/7393/24, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/7393/24 залишити без змін.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України відзначає, що на даний час відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 1 частини п`ятої статті 53 ГПК України, положень пункту 17 частини п`ятої статті 12 та частини десятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 541, 1166, 1190 ЦК України у подібних правовідносинах.

Також, посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України, ОСОБА_1 зауважив, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції здійснювався колегією суддів під головуванням судді-доповідача Майданевича А. Г., якому представниками відповідачів був заявлений відвід, так як ним раніше приймалося судове рішення у справі № 910/11298/16, яке фактично було покладено в основу позовної заяви у справі № 910/7393/24 та містить неповний аналіз та дослідження судом обставин укладення договору факторингу від 19.05.2016 № 1905. Суд апеляційної інстанції не дослідив роздруківки з сайту Національного банку України щодо структури власності ПАТ "Банк Михайлівський" та власників істотної частини банку станом на 19.05.2016, з якої вбачається, що скаржник не був контролером банку та втратив контроль за його діяльністю станом на 19.05.2016.

6. Ухвалами Верховного Суду від 02.03.2026 відкрито касаційне провадження у справі №910/7393/24 за касаційними скаргами Фонду та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025; справу призначено до судового розгляду.

7. ОСОБА_1 17.03.2026 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у скасуванні оскаржуваних судових рішень, на тих підставах яких зазначає Фонд у поданій касаційній скарзі.

Фонд 16.03.2024 засобами поштового зв`язку подав до Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу останнього.

8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О. від 05.05.2026 справу №910/7393/24 разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025, та касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2026 справу № 910/7393/24 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

9. Фонд 29.09.2026 через «Електронний суд» подав до Суду клопотання про передачу справи №910/7393/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі також - Корпоративна палата).

В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що у справі, яка на тепер розглядається Касаційним господарським судом (№910/7393/24) питання визначення моменту початку відліку позовної давності є ключовим і тлумачення та застосування висновків Корпоративної палати у справі №916/3724/21 (зокрема, пункту 229) є одним з основних доводів касаційної скарги Фонду.

Скаржник наголошує на суперечності висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.07.2026 у справі №910/19434/20, з висновками Корпоративної палати, викладеними у справі № 916/3724/21. Зокрема, Фонд відзначає, що Верховний Суд у справі № 910/19434/20 зазначив, що підхід постанови Корпоративної палати у справі №916/3724/21, за якого початок відліку позовної давності починається з дня затвердження останнього з двох документів (акту про формування ліквідаційної маси та реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку) - застосовується також до позовів, поданих Фондом в інтересах банків, які перебувають в стані припинення. У пункті 54 застосовано підхід до обчислення позовної давності у справі №910/19434/20 від дати затвердження акта формування ліквідаційної маси АТ «ЕРДЕ БАНК», 18.07.2013, та зроблено висновок про тривалість загальної позовної давності по даній справі 3 роки, тобто лише до 19.07.2016. Така послідовність дозволила колегії Верховного Суду залишити результат спору незмінним незалежно від встановленого факту перебування АТ «ЕРДЕ БАНК» в стані припинення на момент звернення Фонду з даним позовом. Скаржник акцентує увагу на тому, що висновки, які викладені в пункті 53 постанови Верховного Суду у справі №910/19434/20, набувають безпідставного «універсального» характеру до всіх таких спорів за позовами Фонду в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Разом з цим така позиція колегії не лише не кореспондується, а фактично суперечить пункту 229 постанови Корпоративної палати у справі №916/3724/21 щодо правильного застосування частини сьомої статті 52 вказаного Закону, де вказано, що «у справах в яких процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тобто до 05.08.2021) і станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи вказана норма Закону набрала чинності (тобто запис було внесено після 05.08.2021), у такому випадку позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"».

Також Фонд у поданому клопотанні вказує на необхідності розмежування справ №910/4149/21 і №910/12955/20 та висновків Корпоративної палати в постанові по справі №916/3724/21, а також аналізує висновки, які викладені в постановах Верховного Суду у справах №910/13722/22 та №910/680/20.

Отже, Фонду вважає, що Корпоративною палатою у справі №916/3724/21 були сформовані висновки щодо застосування спеціальної позовної давності, яка закріплена в частині сьомій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У то же час пункт 53 постанови Верховного Суду №910/19434/20 з посиланням на постанови у справах №910/13722/22 та №910/680/20 суперечить вищенаведеному висновку Корпоративної палати. Така правова невизначеність має бути врегульована на рівні Корпоративної палати, щоб її власне розмежування не підмінялося окремими думками колегій Верховного Суду.

10. Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання вважає, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для передання справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі також - Корпоративна палата), з огляду на таке.

11. ДОВОДИ ТА МОТИВИ СУДУ, ЩО СТАЛИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПЕРЕДАННЯ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД КОРПОРАТИВНОЇ ПАЛАТИ

11.1. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

Верховний Суд ураховує, що в світлі пункту 2 статті 11 і так само статті 9 Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно закону", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку (пункт 115 Рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14 червня 2007 року).

У своїй практиці ЄСПЛ також визнає, що, як би чітко не було сформульовано положення законодавства, у будь-якій галузі права існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, які потребують пристосування до обставин, що змінюються. Знову ж таки, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну суворість, а закон повинен бути здатним відповідати обставинам, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, і чиє тлумачення та застосування є питаннями практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", заява № 14902/04, пункт 568, від 20 вересня 2011 року).

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 910/15551/20).

Щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду неодноразово відзначала, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) та інші).

11.2. Так, у справі, що переглядається, Фонд як ліквідатор банку під час здійснення ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди (збитків), заподіяну, зокрема банку його контролером та керівником. Позов у справі заявлений на підставі статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, дійшов виноску, що у діях відповідачів наявний склад цивільного правопорушення, втім у задоволенні позовних вимог було відмовлено з огляду на пропуск Фондом позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Апеляційний суд, ураховуючи висновки Корпоративної палати, викладені у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, вказав, що саме з 19.01.2017 (з дати затвердження ліквідаційної маси банку) розпочався перебіг позовної давності, адже саме з цієї дати Фонд був достеменно обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань за рахунок існуючих актів Банку неможливе, і шкоду вже завдано. Отже, позовна давність для заявлення позовних вимог до відповідачів тривала до 19.01.2020. Натомість з даним позовом Фонд звернувся до суду лише 03.06.2024, тобто, після спливу позовної давності.

11.3. У наведеному колегія суддів ураховує, що у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 Корпоративна палата виснувала, що у разі внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи до набрання чинності частиною сьомою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 30.06.2021 (тобто до 05.08.2021), перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме: затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

Зокрема, у пункті 229 цієї постанови Корпоративна палата зазначила, що у справах, в яких процедура ліквідації банку розпочалась до набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тобто до 05.08.2021) і станом на момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення Банку як юридичної особи вказана норма Закону набрала чинності (тобто запис було внесено після 05.08.2021), у такому випадку позовну давність слід обраховувати з урахуванням приписів частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

На переконання Фонду, оскільки запис про припинення Банку не внесено до ЄДР до 05.08.2021, то за змістом пункту 229 постанови від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У наведеному колегія суддів відзначає, що висновок Корпоративної палати (у пункті 229) не містить застереження щодо вимог, загальна позовна давність за якими спливла до 05.08.2021. За його буквальним змістом він охоплює і цю справу: ліквідацію Банку розпочато у 2016 році, а запис про припинення буде внесено після 05.08.2021.

Суд вважає, що частина сьома статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не відновлює позовну давність, яка спливла до набрання цією нормою чинності.

По-перше, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить положень про поширення частини сьомої статті 52 цього Закону на вимоги, позовна давність за якими вже спливла. Надання їй такої дії означало б зворотну дію закону в часі, що погіршує становище відповідачів (стаття 58 Конституції).

По-друге, сплив позовної давності створює для відповідача правову визначеність щодо неможливості примусового стягнення. Подальша зміна закону не може позбавити його цієї визначеності.

По-третє, за буквального застосування пункту 229 постанови від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 тривалість відповідальності пов`язаних з банком осіб залежала б від дати внесення запису про припинення банку, тобто від дати завершення ліквідації, яку визначає сам Фонд як позивач. Для банків, ліквідація яких триває роками, це означало б фактично необмежений строк для пред`явлення вимог.

По-четверте, висновок Корпоративної палати сформульовано у справі, де запис про припинення банку внесено до 05.08.2021, і для її вирішення він не був визначальним. Тому такий висновок потрібно конкретизувати з урахуванням статті 58 Конституції.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне уточнити висновок Корпоративної палати, викладений у пункті 229 постанови від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, вказавши, що:

"Частина сьома статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції Закону №1588-IX) застосовується до вимог Фонду, загальна позовна давність за якими не спливла станом на 05.08.2021.

Якщо загальна позовна давність спливла до 05.08.2021, набрання чинності частини сьомої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" її не відновлює. Дата внесення запису про припинення банку в такому разі значення не має."

11.4. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, а також ураховуючи, що спірне питання стосується застосування приписів норм права до подібних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне справу №910/7393/24 з означеного питання передати на розгляд Корпоративної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою відступу від висновку, викладеного у пункті 229 постанови Корпоративної палати від 04.06.2024 у справі №916/3724/21, шляхом його конкретизації, що забезпечить правову визначеність у побідних правовідносинах.

Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про передачу справи №910/7393/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задовольнити.

2. Справу №910/7393/24 за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 передати на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко