04.11.26
22-ц/812/2565/26
Справа 489/8014/24
Провадження № 22ц/812/2565/26
У Х В А Л А
4 листопада 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Ямкової О. О.,
суддів Локтіонової О. В., Томашевського О. О.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представницею ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 6 лютого 2025 року по справі за її позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 6 лютого 2025 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_2 , оскаржила його в апеляційному порядку, подавши 21 жовтня 2026 року апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції, клопотала про поновлення пропущеного процесуального строку з тих підстав, що після розірвання шлюбу та укладення нового шлюбу з іншою особою, ІНФОРМАЦІЯ_1 дізналась, що ОСОБА_3 загинув під час пожежі ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на час постановлення оскаржуваного рішення
Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, витребувано справу з місцевого суду для перевірки обставин викладених позивачкою у якості поважних причин пропуску процесуального строку та наявності підстав для застосування положень статей 354, 358 ЦПК України.
28 жовтня 2026 року надійшла справа.
Дослідивши, матеріали справи, текст апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити за пропуском процесуального строку виходячи з наступного.
Відповідно частини 1 статті 354 ЦПК апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Правилами частин 2, 3 статті 354 ЦПК передбачені умови, за яких пропущений строк на апеляційне оскарження може бути поновлено.
За змістом частини 2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 жовтня 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом до ОСОБА_3 про розірвання справи (а.с. 1-3). Одночасно направила клопотання про розгляд справи за її відсутності та заяву про отримання судових повісток та повідомлень в електронному вигляді (а.с. 7,8).
Оскаржуване судове рішення ухвалено 6 лютого 2025 року. Апеляційну скаргу подано 21 жовтня 2026 року, тобто з пропуском процесуального строку, що перевищує 1 рік.
При цьому оскаржуване судове рішення направлено позивачці на її звернення засобами поштового зв`язку та отримано нею 16 квітня 2025 року (а.с. 22, 23). Після отримання копії вищевказаного рішення суду, позивачка 24 червня 225 року уклала новий шлюб із ОСОБА_5 .
Тому, звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку ОСОБА_1 , діючи через свою представницю, не заперечувала щодо обізнаності про ухвалення оскаржуваного рішення, але зазначала у якості поважної причини як підстави для поновлення пропущеного строку факт смерті відповідача ОСОБА_3 на момент ухвалення рішення, про що вона не була обізнана.
Однак з такими доводами позивачки та її представниці погодитись не можна виходячи з наступного.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі (Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України», заява №32053/13.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього права можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99 п. 46 рішення).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява №3236/03, п. 42 рішення).
Європейський Суд неодноразово підкреслював, що в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення по справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року). Навіть у разі неповідомлення сторін про прийняті рішення у їхній справі, можливість поновлення строку на оскарження не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Отже, при вирішенні питання про поважність причин, які зумовили порушення строку, необхідно виходити з того, наскільки зазначені заявником причини є об`єктивними та дійсно перешкоджали або значно ускладнювали дотримання передбаченого законом строку, адже поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії.
В цьому разі установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в процесі розгляду таких справ сприяє досягненню юридичної визначеності у правовідносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого учасник справи може оскаржити судове рішення; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду в порядку апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, воно набирає чинності та пред`являється до виконання зацікавленою особою. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Крім того, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
За таких обставин поважними причинами пропуску цього строку можуть бути визнаними лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до апеляційного суду зі скаргою починається з дня, наступного після проголошення рішення суду першої інстанції, а його пропуск з доведення цією особою обставин поважності його пропуску, тобто обставин незнання особи про постановлення оскаржуваного рішення та як наслідок цих обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 червня 2023 року, зроблених під час розгляду справи № 643/5369/16, виснувано, що відновлення апеляційного провадження ініційованого особою з пропуском строків є порушенням процесуального законодавства та порушенням основних принципів судочинства.
Відповідно до висновку ВПВС у постанові від 25 вересня 2024 року у справі 490/9587/18 особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини 2 статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.
Аналізуючи наведене, слід виснувати, що позивачку не можна вважати особою, не повідомленою про розгляд справи (п. 1 ч. 2 ст. 358 ЦПК України), оскільки вона власне ініціювала розгляд справи та 16 квітня 2025 року отримала копію рішення суду, та скориставшись нею уклала новий шлюб.
За наведених обставин та аналізуючи норми процесуального права, які регулюють вирішення питання про поновлення строку на право апеляційного оскарження, апеляційний суд виходить з того, що апелянткою пропущений присічний процесуальний строк на оскарження рішення місцевого суду, що перевищує 1 рік, наслідком чого є відмова у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку наведених апелянтом, крім випадків подання апеляційної скарги особою не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права і обов`язки та пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Обставини, викладені у пунктах 1,2, частини 2 статті 358 ЦПК України колегією суддів не встановлено.
Тому суд апеляційної інстанції не перевіряє поважність причин пропуску процесуального строку, що наведені позивачкою як особою обізнаною з наявністю судового провадження та ухваленого рішення.
З огляду на наведене та те, що поважність причин пропуску процесуального строку в порядку статті 127 та частини 2 статті 358 ЦПК України не має значення, клопотання про його поновлення не може бути вирішено за спливом однорічного строку.
Отже, у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. 127, ч.2 ст. 358 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої від її імені представницею ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 6 лютого 2025 року по справі за її позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу – відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку, у передбачених ст. 389 ЦПК України випадках до Верховного Суду протягом 30 днів.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді О. В. Локтіонова
О. О. Томашевський