УХВАЛА
про повернення позовної заяви
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа №990/442/26
адміністративне провадження № П/990/442/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
05 жовтня 2026 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо ненаправлення та нерозгляду звернення (законодавчої пропозиції) ОСОБА_1 від 18 вересня 2026 року Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики та Комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;
зобов`язати Верховну Раду України розглянути звернення (законодавчу пропозицію) ОСОБА_1 від 18 вересня 2026 року у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про комітети Верховної Ради України», із залученням відповідних профільних комітетів ВРУ та наданням обґрунтованої відповіді по суті викладених пропозицій.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що реалізуючи свої конституційні права звернувся до Верховної Ради України із письмовою законодавчою пропозицією щодо необхідності усунення правової невизначеності підпункту 5 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Зауважує, що метою звернення було ініціювання внесення змін до вказаної норми для створення чіткого механізму реалізації самоврядних повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення населення паливом.
Проте листом Управління з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України від 22 вересня 2026 року № 09/13-2026/224224, на думку позивача, було надано формальну відписку.
Наголосив, що предметом позову є не вимога прийняти закон, а вимога дотримуватися встановленої процедури розгляду звернення (законодавчої пропозиції).
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення її недоліку шляхом зазначення відомого номеру засобу зв`язку позивача або повідомити про його відсутність, у відповідності до вимог пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС України; обґрунтувати зміст позовних вимог та викласти обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги у відповідності до вимог пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 КАС України; у разі відсутності доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору подати до Суду документ про сплату судового збору у розмірі 1331,20 грн.
В межах установленого строку, на усунення недоліків, позивач надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, за змістом якої зазначив таке:
а) щодо усунення недоліків у частині надання відомостей про номер засобу зв`язку позивач зазначив, що в позовній заяві ним чітко вказано офіційну адресу електронної пошти ([email protected]), яка відповідно до статей 18, 160 КАС України є належним засобом для надсилання процесуальних документів і судових повідомлень, а також повідомив про наявність у нього телефонного зв`язку, номер якого він свідомо не надає суду з міркувань захисту персональних даних та забезпечення фіксації процесуальної комунікації виключно у письмовій і верифікованій формі, визначивши електронну пошту єдиним офіційним каналом зв`язку у цій справі.
б) щодо доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору позивач зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 пенсія є формою соціального захисту й основним джерелом існування, а не доходом чи прибутком від економічної діяльності, тому не може враховуватися як база для сплати судового збору.
На підтвердження свого скрутного майнового стану позивач послався на наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків від 19 лютого 2026 року № 0212-26-01027, які свідчать про відсутність у нього доходів від трудової чи підприємницької діяльності, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 квітня 2022 року № 526-7000854982.
б) на виконання вказівок суду щодо уточнення змісту позовних вимог та суб`єкта відповідальності, позивач у заяві про усунення недоліків зазначив, що єдиним і виключним відповідачем у справі є Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади (стаття 75 Конституції України), а бездіяльність окремих комітетів або Апарату Верховної Ради України ним не оскаржується.
Позивач вважає, що відповідно до статей 3,5,7 Закону України «Про звернення громадян» законодавча пропозиція є різновидом звернення громадянина та підлягає розгляду у процедурах, передбачених Законом України «Про комітети Верховної Ради України».
В уточненій заяві просив:
визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка полягає у порушенні процедури розгляду звернення (законодавчої пропозиції) Людини Олександра Івановича Скакуна від 18 вересня 2026 року та ненаправленні його для аналізу і опрацювання до Комітету ВРУ з питань правової політики та Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;
зобов`язати Верховну Раду України забезпечити належний розгляд звернення (законодавчої пропозиції) Людини Олександра Івановича Скакуна від 18 вересня 2026 року у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про комітети Верховної Ради України», з залученням вказаних профільних комітетів та наданням обґрунтованої відповіді по суті пропозиції.
Надаючи правову оцінку заяві позивача, яка подана на усунення недоліків позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не усунуто усіх недоліків позовної заяви на виконання ухвали Суду від 08 жовтня 2026 року, з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 266 КАС України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Проте на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 жовтня 2026 року позивач у заяві про усунення недоліків фактично обмежився лише стилістичним коригуванням раніше заявлених позовних вимог, не усунувши їх сутнісної правової невизначеності та суперечностей.
Так, позивач, покликаючись на Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» та Закон України від 04 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України», зазначає про порушення процедури розгляду законодавчої пропозиції, метою якої є ініціювання внесення змін до закону.
Колегія суддів зауважує, що ухвалення законів є повноваженням винятково Верховної Ради України (пункт 3 статті 85 Конституції України) як єдиного органу законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України).
Відповідно до статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
У постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спонукаючи парламент вчинити певні дії в межах законотворчого процесу, позивачі фактично мають на меті реалізувати право законодавчої ініціативи в парламенті, яким вони у силу приписів частини першої статті 93 Конституції України не наділені.
У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України зауважив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
З огляду на зазначене, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів, а тому до підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів (дій чи бездіяльності), зокрема, Верховної Ради України, які виникають у правовідносинах, де такий орган реалізовує владні повноваження (крім законодавчої діяльності).
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 11 березня 2020 року у справі № 9901/11/20, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 20 липня 2023 року у справі № 990/80/23, від 24 липня 2024 року у справі № 990/170/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 990/182/24 звертала увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, у яких парламент реалізує свої владні (управлінські) функції (повноваження).
Проте, позивач предметом позову зазначає бездіяльність Верховної Ради України щодо розгляду звернення у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», а підставою позову порушення процедури розгляду законодавчої пропозиції з метою ініціювання змін до закону.
Отже позивач фактично ототожнює поняття «розглянути звернення» та «законодавча пропозиція», одночасно вимагаючи застосування норм законодавства, які регулюють різні правовідносини, та відповідно, різну юрисдикційну належність.
У свою чергу, позовна заява не містить жодних обґрунтувань щодо порушення відповідачем процедури, передбаченої Законом України «Про звернення громадян», бездіяльність відповідача, щодо дотримання якої, зазначено позивачем як предмет позову.
З огляду на вищезазначені недоліки позовної заяви, які позивачем не усунуто, Суд позбавлений можливості визначити предмет спору, перевірити зміст позовних вимог на предмет їх відповідності викладу фактичних обставин позовної заяви, відповідно - визначити юрисдикцію спору.
В розумінні вимог статей 160, 169 КАС України неведені недоліки є суттєвими.
Також на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач в уточненій позовній заяві зазначив зокрема, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів від 19 лютого 2026 року № 0212-26-01027, на його думку, є вичерпним та достатнім документом, що підтверджує повну відсутність у позивача будь-яких оподаткованих доходів та заробітку.
Водночас зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 пенсія не є доходом у класичному комерційному чи підприємницькому розумінні, а виконує функцію соціального забезпечення. Окрім того, звертає увагу, що Верховний Суд в ухвалі від 24 липня 2026 року у справі № 120/8270/26 звільнив його від сплати судового збору. Враховуючи наведене просить звільнити його від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.
З цього приводу Суд вважає за необхідне зазначити таке.
За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Закон № 3674-VI є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до статті першої Закону № 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття друга Закону № 3674-VI).
Стаття 8 Закону № 3674-VI врегульовує питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
За змістом частини першої статті 8 Закону № 3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов, серед іншого, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу.
Також положеннями частини другої статті 8 Закону № 3674-VI закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких суд може зменшити судові витрати, яких зазнає сторона.
Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому зобов`язана навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
У свою чергу, КАС України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 420/1582/19 та від 17 вересня 2020 року у справі № 460/3138/19.
Проте позивач жодних доказів, запропонованих Судом на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не надав.
Натомість у заяві на усунення недоліків позовної заяви зазначив, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів від 19.02.2026 № 0212-26-01027, на його думку, є вичерпним та достатнім документом, що підтверджує повну відсутність у позивача будь-яких оподаткованих доходів та заробітку.
Інших обґрунтованих підстав, які б дозволяли стверджувати, що позивач звільнений від сплати судового збору ОСОБА_1 в позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви не навів.
Отже, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 08 жовтня 2026 року, ОСОБА_1 не надано жодних запропонованих Судом документів або доказів сплати судового збору.
Колегія суддів також враховує, що у постанові від 10 вересня 2026 року у справа № 990/70/26 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Касаційний адміністративний суд в ухвалі про залишення без руху правильно вказав позивачеві на необхідності додати до позовної заяви документи, які підтверджують підстави звільнення його від сплати судового збору відповідно до закону, або ж документ про сплату судового збору з урахуванням кількості заявлених (уточнених) вимог, оскільки надана позивачем копія витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків не є належним доказом його майнового стану, адже належним чином не оформлена та не виключає наявності у позивача інших джерел доходу.
Щодо посилань позивача про звільнення його від сплати судового збору у справі № 120/8270/26 Суд зазначає, що звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 у встановлений Судом строк недоліків позовної заяви не усунув, відповідно позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Згідно із частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Суддя Верховного Суду Бевзенко В.М. у період з 29.10.2026 по 03.11.2026 перебував у відпустці, згідно з наказом від 29.09.2026 № 3122/0/6-26.
Суддя Верховного Суду Коваленко Н.В. у період з 27.10.2026 по 30.10.2026 перебувала у відпустці, згідно з наказом від 12.10.2026 № 4997/0/5-26.
Суддя Верховного Суду Стародуб О.П. у період з 26.10.2026 по 30.10.2026 перебував у відпустці, згідно з наказом від 07.09.2026 № 2796/0/6-26.
Питання про повернення позовної заяви у цій справі вирішується після виходу судді Бевзенка В.М. з відпустки.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 169, 248, 251, 256, 266, 295 КАС України, суд,
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Суддя-доповідач С.М. Чиркін
Судді: В.М. Бевзенко
Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб