**ПОСТАНОВА**
**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**
****
04 листопада 2026 р.
**Справа № 520/14227/25**
****
**Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:**
****Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Садова М.І.) від 27.07.2026 по справі № 520/14227/25
**за позовом** ОСОБА\_1
**до **Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області , Державної міграційної служби України
**про** визнання протиправним та скасування рішення, зобов\`язання вчинити певні дії,
**ВСТАНОВИВ:**
****
Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернулося до суду із заявою про роз\`яснення рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 520/14227/25: чи можливим та достатнім є виконання Головним управлінням ДМС у Харківській області рішення суду від 25 березня 2026 року у справі № 520/14227/25 в межах повноважень, визначених пунктом 5.1.Правил № 649.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 у заяві відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за позовом ОСОБА\_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов\`язання вчинити певні дії – відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву відповідача та роз\`яснити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/14227/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не надано роз\`яснення судового рішення. Вказує, наразі одночасно існують два судових рішення із зобов\`язальною частиною щодо повторного розгляду однієї заяви ОСОБА\_1 . Як вбачається із описової та мотивувальної частини вказаного рішення, суд досліджував повноваження органу міграційної служби та центрального органу. Відповідно до п.п. "е" п. 5.1 Правил № 649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Із рішення суду від 25.03.2026 у справі № 520/14227/25 випливає, що результатом виконання даного рішення суду має стати рішення субєкта владних повноважень, прийнятого внаслідок повторного розгляду заяви позивача. З аналізу положень Правил № 649 вбачається, що повноваження ГУ ДМС у питанні розгляду заяви про визнання біженцем вичерпуються на стадії складання висновку та його направлення до ДМС.
Проте, Головне управління ДМС у Харківській області наділене повноваженнями лише щодо складання висновку і не вправі перебирати на себе повноваження ДМС. Вказане викликає нерозуміння в частині належного виконання рішення суду від 25.03.2026 Головним управлінням ДМС у Харківській області, враховуючи повноваження органу та очікуваний результат повторного розгляду заяви позивача, котрий має бути виражено у формі рішення суб\`єкта владних повноважень.
Позивач не реалізував своє право на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про роз\`яснення судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/14227/25 свідчить, що вона сформульована чітко, однозначно та зрозуміло. На Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області покладено зобов\`язання повторно розглянути заяву позивача з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/20506/23. Резолютивна частина не містить положень, які б допускали кілька варіантів тлумачення чи викликали неясність щодо змісту зобов\`язання. Доводи заявника щодо розмежування повноважень між територіальним органом ДМС та Державною міграційною службою України, не було предметом у справі № 520/14227/25, змісту Правил № 649, характеру висновку як проміжного акта та можливого перевищення повноважень при виконанні рішення фактично спрямовані не на усунення неясності змісту судового рішення, а на роз\`яснення порядку його виконання та визначення обсягу повноважень органу, на який покладено виконання. Такі питання виходять за межі інституту роз\`яснення судового рішення, передбаченого статтею 254 КАС України.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов\`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частинами 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов\`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об\`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною першою статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз\`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
У той же час, роз\`яснення судового рішення може бути зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, це стосується випадків, коли судом недотримані вимоги ясності, визначеності рішення.
Отже, роз\`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акту, який полягає в усуненні неясності судового акту та викладенні рішення суду в більш ясній і зрозумілій формі для його виконання.
У такому разі в ухвалі про роз\`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. При цьому суд, роз\`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення та суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішенням, які нечітко сформульовані, або є незрозумілими для заінтересованих осіб.
Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а зі змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається з заявою про роз\`яснення судового рішення.
В ухвалі про роз\`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Підставою для роз\`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз\`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.04.2020 у справі № 22а-11177/08 та від 01.09.2020 у справі № 806/984/18.
Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв\`язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.
Роз\`яснення судом ухваленого ним рішення здійснюється насамперед з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
У заяві про роз\`яснення рішення зазначається, що саме у рішенні є незрозумілим, в чому полягає неясність рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Роз\`яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов\`язкового характеру.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 814/907/16 та від 01.09.2020 у справі № 806/984/18.
Верховний Суд України в постанові від 20.12.2023 у справі № 400/2839/22 вказав, що керуючись положеннями статті 254 КАС України та враховуючи існуючу судову практику з цього питання, зробив висновок, що рішення суду може бути роз\`яснено у разі, якщо без такого роз\`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Тобто, роз\`яснення рішення суду - це засіб виправлення певних текстуальних недоліків (якості) резолютивної частини судового акта, який полягає у поясненні рішення суду у більш зрозумілій формі. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина для учасників спору є логічною та не допускає кілька варіантів тлумачення. Без відповідного роз\`яснення виконання рішення суду може бути ускладненим або взагалі неможливим.
Також Верховний Суд звернув увагу на висновки, що сформульовані у рішенні ЄСПЛ у справі «BALAN v. The Republic of Moldova № 2» (заява № 49016/10), яке, головним чином, стосується встановлення правомірності роз\`яснення судового рішення. Розглядаючи цю справу, ЄСПЛ зазначив, що національні суди зобов\`язані не допускати порушення принципу правової визначеності під час розгляду заяви про роз\`яснення судового рішення. У цьому рішення вказано, що роз\`яснення рішення, яке в результаті фактично змінює спосіб його виконання, виходить за межі звичайного тлумачення чи виправлення канцелярських або судових помилок, що має наслідки, несумісні з принципом юридичної визначеності, гарантовані статтею 6 Конвенції.
Отже, критерієм для роз\`яснення судового рішення є встановлення судом факту того, що рішення є незрозумілим, тобто зі змісту його резолютивної частини не можна зробити висновки про обсяг прав та обов\`язків учасників справи у спірних правовідносинах.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 26.02.2024 у справі № 640/3913/19.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 у справі № 520/14227/25 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення про призупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА\_1 , оформлене наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 13.11.2024 №24. Зобов\`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА\_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі № 520/20506/23. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі №520/14227/25 набрало законної сили: 25.04.2026.
Дослідивши зміст рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 520/14227/25, колегія суддів зазначає, що воно є зрозумілим, не містить неповноти, неточностей чи суперечностей і не викликає можливості подвійного тлумачення її змісту, у тому числі його резолютивної частини.
Звертаючись із заявою про роз\`яснення судового рішення, відповідач зазначає, що одночасно існують два судові рішення із зобов\`язальною частиною щодо повторного розгляду однієї і тієї ж заяви позивача (рішення суду першої інстанції від 25.03.2026 та постанова апеляційного суду від 19.08.2024). Заявник посилається на положення Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 № 649, зокрема пункти 5.1, 6.1, 6.4, 6.5, і стверджує, що повноваження територіального органу ДМС обмежуються складанням письмового висновку, тоді як остаточне рішення суб\`єкта владних повноважень приймає лише Державна міграційна служба України. На думку заявника, виконання рішення суду від 25.03.2026 з урахуванням постанови від 19.08.2024 викликає різне тлумачення та може призвести до перевищення повноважень.
Отже, твердження позивача зводяться до вирішення питання роз\`яснення способу та порядку виконання судового рішення, а не його суті, що суперечить вимогам статті 254 КАС України.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо наявності іншої постанови від 19.08.2024 у справі № 520/20506/23, з подібною зобов\`язальною частиною щодо того ж суб\`єкта та тієї ж заяви, та зазначає, що її наявність не створює неясності резолютивної частини рішення від 25.03.2026, оскільки останнє прямо зобов\`язує враховувати зазначену постанову апеляційного суду.
Правова позиція щодо неможливості надання судом роз\`яснень щодо порядку виконання судових рішень у межах процедури, врегульованої статтею 254 КАС України, викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 240/4937/18 та в ухвалі Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 814/526/17.
Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством передбачено механізм надання роз\`яснення змісту судового рішення, а не роз\`яснення порядку виконання судового рішення.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 808/1298/15, від 01.09.2020 у справі № 806/984/18, від 31.10.2024 у справі № 420/19870/21, від 18.02.2025 у справі № 400/8134/21.
Тобто, зміст заяви зводиться до прохання надати позивачу роз\`яснення щодо практичного механізму виконання рішення суду, що зводиться до необхідності надання додаткового обґрунтування вже ухваленого судового рішення, що, у свою чергу, виходить за межі цілей і завдань інституту роз\`яснення судових рішень та не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Колегія суддів зазначає, що за приписами статті 378 КАС України за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання такого рішення.
Отже, законодавцем розмежовано порядок «роз\`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст. 254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст. 378 КАС України).
Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем та іншими суб\`єктами владних повноважень.
Натомість, визначений ст. 254 КАС України механізм не може використовуватись, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення, чи не знає способу або порядку його виконання.
У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це судове рішення, якщо таке право надано КАС України, а не звертатись із заявами про його роз\`яснення.
Колегія суддів зазначає, що в резолютивній частині судового рішення, щодо роз\`яснення якого звернувся позивач, чітко вказано, в який саме спосіб воно має бути виконано, а в мотивувальній частині наведено відповідне нормативно-правове обґрунтування та висновки суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява відповідача про роз\`яснення судового рішення по адміністративній справі № 520/14227/25 не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з\`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов\`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов\`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов\`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов\`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов\`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, і ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
**ПОСТАНОВИВ:**
****
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/14227/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя
(підпис)
І.С. Чалий
Судді
(підпис) (підпис)
М.О. Семененко З.Г. Подобайло