ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141173475

Озвучення тимчасово недоступне

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Львів

Справа № 380/343/26 пров. № А/857/50429/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -

Шевчук С. М.

суддів -

Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 380/343/26 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лоудстар» до Львівської міської ради, Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Патриаком», про визнання протиправною та скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення

м. Львів

розгляд справи здійснено за правилами

спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції

Костецький Н.В.

дата складання повного тексту рішення

07 вересня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лоудстар» (надалі по тексту також – позивач, АТ «Лоудстар») звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради (надалі по тексту також – відповідач-1, ЛМР), Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (надалі по тексту також – відповідач-2, Офіс охорони культурної спадщини, скаржник), Виконавчого комітету Львівської міської ради (надалі по тексту також – відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Товариство з обмеженою відповідальністю «Патриаком» (надалі по тексту також – третя особа, ТОВ «Патриаком»), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Львівської міської ради про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 19.12.2025 №13 (надалі по тексту також – Постанова №13).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі №380/343/26 позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано Постанову №13, якою на позивача накладено фінансову санкцію (штраф) у розмірі 170000 грн, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради 3328 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради (відповідач-2) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що притягнення АТ «Лоудстар» до відповідальності за порушення вимог частини другої статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» можливе лише за дії (бездіяльність), вчинені після 19 січня 2026 року, суперечить статті 23 цього Закону, згідно з якою відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із Закону, а також Порядку укладення охоронних договорів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, та висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 09.09.2025 у справі №440/10514/23. На думку скаржника, обов`язки власника пам`ятки виникають безпосередньо із закону з моменту набуття права власності, а суд безпідставно ототожнив момент укладення охоронного договору з моментом виникнення обов`язку щодо збереження пам`ятки.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що сам по собі факт належності нерухомого майна позивачу не свідчить про обґрунтованість покладення на нього відповідальності, оскільки статтею 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» фінансові санкції покладаються саме на власника пам`ятки, а власність зобов`язує (частина четверта статті 319, частина перша статті 322 Цивільного кодексу України). Посилається також на статті 54, 68 Конституції України та частину другу статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Додатково скаржник наголошує, що порушення режиму використання пам`ятки має триваючий характер і існує незалежно від того, коли саме були здійснені зміни, а наявність металопластикових віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку свідчить про порушення на момент його виявлення органом охорони культурної спадщини. З посиланням на постанову Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/401/17 стверджує, що обов`язок власника щодо збереження пам`ятки є постійним, а його невиконання становить тривалий протиправний стан, який продовжується до моменту виявлення компетентним органом.

На переконання скаржника, суд першої інстанції помилково звів предмет відповідальності позивача до питання про те, чи здійснювало саме товариство заміну дерев`яних вікон, дверей та балконного блоку на металопластикові, тоді як підставою відповідальності є недодержання власником пам`ятки вимог щодо її захисту, збереження, утримання та використання (абзац третій частини першої статті 44 Закону), що не залежить від того, хто особисто виконував роботи. Тривале невиконання цих обов`язків після набуття права власності утворює самостійний склад бездіяльності власника, який, знаючи або маючи можливість знати статус і стан пам`ятки, не вжив заходів щодо її збереження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що заміну віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку здійснено під час реставраційних робіт 2016-2017 років на замовлення попереднього власника ТОВ «Патриаком» за погодженням з органом охорони культурної спадщини, тоді як позивач набув право власності на будівлю 05.06.2025 у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки і жодних робіт на об`єкті не проводив. Режим використання пам`ятки та її належний стан визначено лише охоронним договором від 19.01.2026 №13/26, яким позивача зобов`язано замінити металопластикові віконні та дверні заповнення на дерев`яні у строк 2026-2029 роки. Посилаючись на статтю 61 Конституції України та статтю 96 Цивільного кодексу України, вважає, що у триваючому правопорушенні не може змінюватися його суб`єкт, а щодо позивача відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.

Про розгляд апеляційної скарги учасники справи повідомлені через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено коло суб`єктів, до яких застосовуються фінансові санкції (власник пам`ятки, уповноважений ним орган або замовник робіт), а притягнення особи до відповідальності вимагає встановлення органом охорони культурної спадщини належності особи до цього кола суб`єктів та доведення вчинення нею конкретного протиправного діяння, її дій чи бездіяльності та причинного зв`язку між ними і встановленим порушенням.

Суд зазначив, що сам по собі факт належності позивачу з 05.06.2025 будівлі на вул. Шевченка, 60 у м. Львові не свідчить про обґрунтованість покладення на нього відповідальності, а Постанова №13 не містить належного обґрунтування того, що саме позивач здійснив заміну віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку з дерев`яних на металопластикові.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що охоронний договір позивач уклав 19.01.2026, тому притягнення його до відповідальності за порушення вимог частини другої статті 24 Закону можливе лише за дії (бездіяльність), вчинені після цієї дати.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що будинок на вул. Т. Шевченка, 60 у м. Львові перебував на обліку як пам`ятка архітектури місцевого значення (охоронний №2497), а наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» «Житловий будинок комплексу будівель Великого парового млина «Тома і сина» (1861 р., 1894 р.)» занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №5690-Лв, що учасниками справи не заперечується.

У 2016 році попередній власник будівлі ТОВ «Патриаком» ініціював реставрацію будинку. Реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації «Реставрація з пристосуванням під центр дозвілля будинку №60 на вул.Т.Шевченка у м. Львові» погоджене 28.04.2016 начальником Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (печатка якого містить ідентифікаційний код 26256659, тобто код відповідача-2) та т.в.о. директора департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації. У пункті 7 завдання про технічний стан об`єкта зазначено: «Віконні та дверні заповнення фасадів вимагають реставрації/заміни», а в пункті 11 серед умов пристосування пам`ятки передбачено: «Столярку прорізів, яка не підлягає реставрації, замінити новою (з можливістю застосування склопакетів) з членуванням, виконаним на зразок автентичної (згідно стилевих ознак будинку)».

Висновком Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 04.07.2016 №04-1455, адресованим ТзОВ «Патриаком», визнано можливим здійснення архітектурних перетворень в історичному ареалі міста при реалізації намірів реставрації будинку на вул. Шевченка, 60 з пристосуванням його під центр дозвілля за умови дотримання визначених вимог, зокрема «відреставрувати існуючу пам`ятку архітектури відповідно до вимог чинного законодавства з врахуванням архівних матеріалів». Одночасно зазначено, що висновок не є дозволом на виконання будь-яких робіт на об`єкті.

Робочий проект «Виведення з аварійного стану конструкцій будинку №60 на вул.Т.Шевченка у м.Львові», розроблений ПП «Ярко і К» на підставі, зокрема, погодженого реставраційного завдання, отримав експертний звіт філії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Львівській області від 03.08.2016 №14-1752-16.

15.12.2016 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ 114163500896, яким замовнику ТОВ «Патриаком» та генеральному підряднику колективному підприємству «Центр Комплекс» надано право виконувати будівельні роботи на об`єкті «Реставрація з пристосуванням ТзОВ «Патриаком» будівлі на вул. Т. Шевченка, 60 (пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний №2497) під центр дозвілля у м. Львові».

Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 18.10.2017 роботи з реставрації з пристосуванням зазначеної будівлі під центр дозвілля, замовником яких було ТзОВ «Патриаком», виконано у період з грудня 2016 року по жовтень 2017 року, загальна площа об`єкта за результатами технічної інвентаризації становить 1310,7 кв.м.

У 2022 році на замовлення ТОВ «Патриаком» Національним університетом «Львівська політехніка» складено облікову документацію на пам`ятку. Акт технічного стану пам`ятки (дата складання 29.03.2022) складено, зокрема, за участі начальника управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Онищенко-Швець Л.С. та підписано нею. У розділі «Стан зовнішніх конструктивних та декоративних елементів» акта зазначено: «Вхідні двері – Двостулкові, металопластикові, сучасні. Технічний стан – добрий. Вікна – двостулкові, без фрамуг. Замінені на металопластикові, склопакетні. Технічний стан вікон – добрий. … Балконні двері – двостулкові, без фрамуг. Замінені на металопластикові, склопакетні. Технічний стан – добрий.» Висновки акта: «Загальний стан пам`ятки – добрий. Стан опорядження – добрий. Технічний стан приміщень користувача – добрий.».

У паспорті об`єкта культурної спадщини, що входить до складу облікової документації (пункт 10 «Історичні дані про об`єкт»), зазначено, що на початку 2000-х років будинок не використовувався і поступово руйнувався, при цьому «Втрачено внутрішній художній вистрій інтер`єрів, оздоблення стін, автентична столярка дверей та вікон», а у 2016-2017 роках проведено протиаварійні та ремонтно-реставраційні роботи в інтер`єрах, реставровано фасад та реорганізовано присадибну ділянку. В описі культурних цінностей, що знаходяться в пам`ятці, віднесено планувально-просторову структуру будинку-садиби, штукатурний та ліпний декор фасаду, фігурні лиштви та мандрики вікон, металеву конструкцію оранжереї (скляний світловий ліхтар з автентичним клепаним каркасом, ковані несучі конструкції вікон), металеві ковані сходи парадної сходової клітини та несучі чавунні конструкції оранжереї; віконні та дверні заповнення (столярка) до опису культурних цінностей не віднесені. У переліку негативних чинників (загроз), що позначаються на об`єкті, зазначено «Немає», рекомендований режим використання – «Збереження громадської функції без зміни вигляду пам`ятки».

30.04.2025 між АТ «Лоудстар» (іпотекодержатель) та ТОВ «Патриаком» (іпотекодавець, майновий поручитель ТОВ «ВК «Інвест-Буд» за договором №199/25 процентної поворотної позики від 24.04.2025) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сімоновою В.В. за реєстровим №1012, предметом якого є будівля літ. Б-4 загальною площею 1310,70 кв.м на вул. Шевченка Т., 60 у м. Львові.

05.06.2025 між тими ж сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за договором позики АТ «Лоудстар» набуло право власності на зазначене нерухоме майно. Згідно з пунктом 6.4 договору іпотекодавець засвідчив, що нерухоме майно знаходиться у стані, придатному для використання за його цільовим призначенням, самовільних переобладнань у ньому немає. Право власності позивача на будівлю літ. Б-4 загальною площею 1310,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1368633146101) зареєстровано 05.06.2025, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 05.06.2025 №430128927.

22.09.2025 директором Офісу охорони культурної спадщини Балуковою Т.В. та керівником АТ «Лоудстар» Зубик О.Є. складено акт технічного стану пам`ятки як додаток до охоронного договору, у якому зазначено, що загальний конструктивний стан пам`ятки – добрий, стан опорядження фасаду – добрий, стан опорядження внутрішніх приміщень – добрий, а щодо дверей і вікон – «двері і вікна сучасні, металопластикові; технічний стан задовільний; естетичний стан м/пл. вікон незадовільний».

04.12.2025 начальником юридичного відділу управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини Офісу охорони культурної спадщини Карнидалом В.В. складено акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, у якому зазначено про «Недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації пам`ятки (її частини), передбачених законодавством, а саме: користування пам`яткою з порушенням визначених або встановлених режимів використання пам`ятки, із внесенням змін і доповнень пам`ятки без забезпечення збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо та всупереч забороні про зміну призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні, зокрема, замінено віконні заповнення, вхідні двері та балконний блок, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, у приміщеннях будівлі під літ. Б-4, загальною площею 1310,7 кв.м.» на вул. Шевченка Т., 60 у м. Львові, АТ «Лоудстар», «чим порушено вимоги ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Акт не містить відомостей про час, спосіб виявлення порушення, проведення огляду пам`ятки, дату виконання робіт із заміни віконних та дверних заповнень і особу, яка їх виконала чи замовила.

Акт разом із супровідним листом від 04.12.2025 №0004-вих-177011 надіслано позивачу 05.12.2025 та вручено 10.12.2025 (поштове відправлення R067051278671).

12.12.2025 позивач надіслав відповідачу-2 письмові пояснення від 12.12.2025 №12/12-25 на акт з додатками (поштове відправлення 7905401200884), у яких зазначив, що жодних робіт на об`єкті не проводив і є власником будівлі лише з 05.06.2025, долучивши документи щодо реставраційних робіт 2016-2017 років.

19.12.2025 на підставі акта від 04.12.2025 заступником міського голови з гуманітарних питань Кулинич І.В. прийнято Постанову №13, якою встановлено, що у приміщеннях будівлі під літ. Б-4, загальною площею 1310,7 кв.м, які належать на праві власності АТ «Лоудстар», здійснюється користування пам`яткою з порушенням визначених або встановлених режимів її використання, із внесенням змін і доповнень пам`ятки без забезпечення збереження її матеріальної автентичності, «зокрема, замінено віконні заповнення, вхідні двері та балконний блок з дерев`яних на металопластикові, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини», що є порушенням ч. 2, 4 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», та відповідно до статей 44, 45, 46 цього Закону на позивача накладено штраф у розмірі 170000 грн за «недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації пам`ятки (її частини)». Мотивів оцінки пояснень позивача від 12.12.2025 та обрання розміру санкції Постанова №13 не містить. Постанову №13 вручено позивачу 29.12.2025 (поштове відправлення 7900800537173).

19.01.2026 між Офісом охорони культурної спадщини та АТ «Лоудстар» укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини чи її частину №13/26, за яким позивач взяв на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки архітектури місцевого значення (охоронний №5690-Лв) в частині нежитлових приміщень будівлі літ. «Б-4» загальною площею 1310,7 кв.м. Пунктом 5 договору визначено режим використання пам`ятки, а у пункті 13 – роботи та заходи, які власник зобов`язаний провести, зокрема: «Відновлення віконних заповнень проводити шляхом реставрації (у випадку необхідності заміни проводити з обов`язковим збереженням характеру членування, матеріалу, кольору, місця розташування відносно площини фасаду)» та (позиція 6) «Замінити металопластикові віконні та дверні заповнення на дерев`яні, у нежитлових приміщеннях загальною площею 1310,7 кв. м., які є предметом договору на вул. Шевченка Т., 60, м. Львів, за історичним зразком» зі строком виконання « 2026-2029 рр.». Додатками до договору є акт технічного стану пам`ятки від 22.09.2025 та паспорт пам`ятки від 29.03.2022.

Листом від 16.02.2026 №16/02 ТОВ «Патриаком» повідомило представника позивача, що було власником будівлі до 05.06.2025, а реставраційні роботи на пам`ятці проведені на його замовлення у 2016-2017 роках.

Вважаючи Постанову №13 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України від 08.06.2000 №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (надалі по тексту також – Закон №1805-III).

Колегія суддів застосовує норми цього Закону в редакції, чинній на час складення акта від 04.12.2025 та прийняття Постанови №13; при цьому статті 23, 24, 44 та 45 Закону №1805-III після прийняття Постанови №13 і до часу апеляційного перегляду змін не зазнавали.

Відповідно до статті 1 Закону №1805-III пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Частиною четвертою цієї статті встановлено, що відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону №1805-III використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання пам`ятки визначаються науково-проектною (науково-дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 24 Закону №1805-III до визначення у встановленому порядку режиму використання пам`ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам`ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1805-III встановлено, що забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з абзацами першим – третім частини першої статті 44 Закону №1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції: за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Абзацом шостим частини першої статті 44 Закону №1805-III окремо передбачено фінансову санкцію за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частин першої – третьої статті 45 Закону №1805-III фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються, зокрема, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції. Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 (надалі по тексту також – Порядок №1768).

Станом на грудень 2025 року діяв Порядок №1768 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2024 №1367 (редакція від 05.12.2024), а не у редакції, текст пунктів 1, 2 якої наведено в апеляційній скарзі.

Згідно з пунктами 6, 8 Порядку №1768 в охоронному договорі зазначається режим використання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини, у тому числі території, на якій вони розташовані. В охоронному договорі, складеному за формою згідно з додатком 1, зазначаються вимоги щодо режиму використання пам`ятки чи її частини, види і строки виконання робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 11 Порядку №1768 до власника (користувача) пам`ятки або уповноваженого ним органу (особи), який порушує законодавство та не виконує умови охоронного договору, відповідний орган охорони культурної спадщини застосовує санкції, передбачені законодавством.

Пунктом 12 Порядку №1768 визначено, що власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Зміни, внесені до Порядку №1768 постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2026 №329, пунктів 6, 8 та 12 не стосуються.

Аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що стаття 44 Закону №1805-III встановлює фінансову відповідальність юридичної особи – власника пам`ятки, уповноваженого ним органу чи замовника робіт – за вчинене нею правопорушення, тобто за її власні дії чи бездіяльність, які порушують конкретні вимоги пам`яткоохоронного законодавства або охоронного договору. Статус власника визначає коло осіб, які можуть бути суб`єктами відповідальності, проте не підміняє собою необхідності встановлення органом охорони культурної спадщини об`єктивної сторони правопорушення – конкретного діяння (дії чи бездіяльності) саме цієї особи, часу його вчинення та зв`язку з виявленим станом пам`ятки. Інше тлумачення суперечило б частині другій статті 61 Конституції України та перетворювало б фінансову санкцію на відповідальність за сам факт набуття права власності.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що обов`язки, передбачені частиною першою статті 24 Закону №1805-III, виникають у власника пам`ятки в силу закону з моменту набуття права власності, а не з моменту укладення охоронного договору (частина четверта статті 23 Закону №1805-III).

Тому висновок суду першої інстанції про те, що притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог частини другої статті 24 цього Закону можливе лише за дії (бездіяльність), вчинені після 19 січня 2026 року, є помилковим.

Разом з тим, існування у позивача з 05.06.2025 обов`язків власника пам`ятки саме по собі не свідчить про порушення ним цих обов`язків, а тому зазначена помилка суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи по суті.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №440/10514/23 колегія суддів зазначає, що у цій справі вирішувався спір за позовом прокурора про зобов`язання власників пам`ятки укласти охоронний договір. Верховний Суд у пункті 38 цієї постанови зазначив: «При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1805-III власники пам`яток архітектури зобов`язані виконувати встановлені законом вимоги щодо збереження, утримання та використання таких об`єктів, у тому числі підтримувати їх у належному стані. Отже, навіть у разі відсутності укладеного охоронного договору власники не звільняються від обов`язку належно дбати про збереження пам`ятки та утримувати її у стані, що виключає погіршення або руйнування об`єкта культурної спадщини.». Цей висновок колегія суддів враховує, однак він стосується змісту обов`язків власника пам`ятки та не містить висновку про можливість притягнення власника до фінансової відповідальності за зміни пам`ятки, здійснені до набуття ним права власності іншою особою.

Як убачається з акта від 04.12.2025 та Постанови №13, єдиною конкретною обставиною, яку орган охорони культурної спадщини поклав в основу висновку про порушення позивачем частин другої та четвертої статті 24 Закону №1805-III, є те, що у приміщеннях будівлі «замінено віконні заповнення, вхідні двері та балконний блок з дерев`яних на металопластикові, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини». Решта змісту акта і Постанови №13 відтворює диспозиції абзацу третього частини першої статті 44 та частин другої, четвертої статті 24 Закону №1805-III, включно з формулюваннями «умисне доведення їх до стану руйнації» та «всупереч забороні про зміну призначення пам`ятки, … робити написи, позначки на ній», без зазначення будь-яких фактичних даних, які б їм відповідали. Зміни призначення пам`ятки, написів чи позначок на ній, а так само руйнування пам`ятки орган охорони культурної спадщини не встановлював.

Отже, підставою для накладення фінансової санкції стала заміна віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку, тобто конкретні роботи на пам`ятці.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень у межах тих підстав і мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при його прийнятті. Суд не може визнати правомірним рішення суб`єкта владних повноважень з інших підстав, якими цей суб`єкт не керувався, або самостійно доповнити такі підстави.

Матеріалами справи підтверджується, що заміна віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку будівлі на металопластикові відбулася задовго до набуття позивачем права власності на будівлю. Так, в акті технічного стану пам`ятки, складеному 29.03.2022 за участі та підписаному начальником управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, зафіксовано, що вхідні двері металопластикові, а вікна та балконні двері «Замінені на металопластикові, склопакетні», технічний стан яких добрий.

Паспортом пам`ятки у складі тієї ж облікової документації засвідчено, що автентична столярка дверей та вікон була втрачена ще на початку 2000-х років, а у 2016-2017 роках на будівлі проведено протиаварійні та ремонтно-реставраційні роботи. Ці роботи виконувалися на замовлення ТОВ «Патриаком» на підставі реставраційного завдання, погодженого 28.04.2016 органом охорони культурної спадщини Львівської міської ради, дозволу на виконання будівельних робіт від 15.12.2016 №ЛВ 114163500896 та завершені згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 18.10.2017. Позивач набув право власності на будівлю лише 05.06.2025.

Доводи відповідача-2 про відсутність доказів виконання робіт із заміни заповнень саме ТОВ «Патриаком» (заперечення від 09.02.2026) колегія суддів відхиляє, оскільки для вирішення цього спору визначальним є не встановлення особи, яка виконала чи замовила відповідні роботи, а те, що їх не виконував і не замовляв позивач.

Доказів протилежного відповідачі ні органу, який приймав Постанову №13, ні суду не надали, тоді як в силу частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається саме на відповідача.

Питання про те, чи відповідала проведена у 2016-2017 роках заміна столярки умовам погодженого реставраційного завдання (яке допускало заміну столярки, що не підлягає реставрації, новою з можливістю застосування склопакетів з членуванням, виконаним на зразок автентичної), та чи могла така заміна бути підставою для відповідальності її замовника, предметом цього спору не є, а тому колегія суддів його не вирішує.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються триваючого характеру порушення, колегія суддів зазначає таке.

Невиконання власником пам`ятки обов`язку утримувати її у належному стані дійсно може мати триваючий характер.

Так, Верховний Суд у пункті 120 постанови від 27.01.2026 у справі №400/1773/25 зазначив: «Також Верховний Суд зауважує, що обов`язок власника утримувати пам`ятку культурної спадщини у належному стані існує протягом усього часу перебування об`єкта у його власності та дії охоронного договору. Тому невиконання цього обов`язку становить триваюче правопорушення, яке продовжується доти, доки пам`ятку не приведено у належний стан відповідно до вимог законодавства та охоронного договору, незалежно від дати укладення договору або первинного виявлення порушень. Оскільки правопорушення продовжує існувати до моменту його фактичного припинення (усунення руйнувань), строк звернення до суду не застосовується.».

Разом з тим, цей висновок сформульовано у справі за позовом прокурора про зобов`язання власника привести пам`ятку, яка перебувала у незадовільному технічному стані та під загрозою руйнування, до належного стану, в якій суди встановили, що власник тривалий час не виконував приписів органу охорони культурної спадщини та не допускав його представників до пам`ятки. Крім того, наведений висновок стосується власного невиконання власником покладеного на нього обов`язку протягом часу перебування пам`ятки у його власності і не означає, що новий власник відповідає за роботи, виконані на пам`ятці попереднім власником.

Із наведеного скаржником визначення триваючого правопорушення, яке він виводить з постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/401/17, також убачається, що такі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Тобто і за змістом цього визначення суб`єктом триваючого правопорушення є та сама особа, яка вчинила первинне діяння, а не будь-який наступний власник майна.

Посилаючись на триваючий характер порушення, скаржник фактично стверджує про іншу, ніж зазначена в акті від 04.12.2025 та Постанові №13, підставу відповідальності – бездіяльність позивача як власника щодо невжиття заходів до відновлення автентичних віконних та дверних заповнень після 05.06.2025 та неповідомлення органу охорони про їх заміну. Проте такої бездіяльності, її змісту та періоду ні акт від 04.12.2025, ні Постанова №13 не встановлюють.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що навіть з урахуванням доводів скаржника така бездіяльність позивача станом на грудень 2025 року не підтверджується матеріалами справи. Обидва наявні у справі акти технічного стану – від 29.03.2022 та від 22.09.2025 (останній складено за участі директора Офісу охорони культурної спадщини) – фіксують добрий загальний конструктивний стан пам`ятки та добрий (у 2022 році) і задовільний (у 2025 році) технічний стан віконних і дверних заповнень, при цьому в акті від 22.09.2025 незадовільним оцінено лише естетичний стан металопластикових вікон. Облікова документація не містить переліку загроз пам`ятці.

До укладення охоронного договору орган охорони культурної спадщини не видавав позивачу розпоряджень чи приписів щодо заміни металопластикових заповнень і не визначав строку виконання такого обов`язку.

Конкретний обов`язок позивача замінити металопластикові віконні та дверні заповнення на дерев`яні за історичним зразком вперше встановлено пунктом 13 охоронного договору від 19.01.2026 №13/26 зі строком виконання 2026-2029 роки, тобто сам орган охорони культурної спадщини визначив, що належним способом усунення наслідків заміни, здійсненої до набуття позивачем права власності, є проведення відповідних робіт у зазначений строк.

Отже, станом на час складення акта від 04.12.2025 та прийняття Постанови №13 строк виконання позивачем такого обов`язку не настав і не міг бути порушений.

Колегія суддів також зауважує, що за порушення власником режиму використання пам`ятки абзацом шостим частини першої статті 44 Закону №1805-III передбачено окрему фінансову санкцію у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тоді як Постановою №13 застосовано санкцію абзацу третього цієї частини, а сума 170000 грн відповідає десяти тисячам неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із розрахунку 17 грн, тобто верхній межі такої санкції, без наведення будь-яких мотивів обрання максимального розміру. Наведене додатково свідчить про невідповідність Постанови №13 критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним пунктами 3, 8 частини другої статті 2 КАС України.

Стосовно ж доводів, які стосуються обов`язку позивача негайно повідомити орган охорони культурної спадщини про виявлені зміни пам`ятки та посилання на пункт 10 охоронного договору, то суд апеляційної інстанції зазначає, що охоронний договір укладено 19.01.2026, тобто після прийняття Постанови №13, а тому його умови не могли бути підставою для притягнення позивача до відповідальності за попередній період. Неповідомлення органу охорони про заміну заповнень підставою для накладення санкції в Постанові №13 не зазначено. Крім того, стан пам`ятки, в тому числі наявність металопластикових заповнень, був відомий органу охорони культурної спадщини щонайменше з 29.03.2022, а щодо позивача – з 22.09.2025, коли акт технічного стану складався за участі директора Офісу охорони культурної спадщини.

Доводи скаржника про публічність відомостей про статус будівлі як пам`ятки та про те, що незнання закону не звільняє від відповідальності, колегія суддів не заперечує, однак вони не впливають на вирішення спору, оскільки позивача притягнуто до відповідальності не за необізнаність зі статусом пам`ятки, а за заміну віконних та дверних заповнень, якої він не здійснював.

Посилання скаржника на статті 54, 68 Конституції України, частину четверту статті 319, статтю 322 Цивільного кодексу України та частину другу статті 25 Закону №1805-III підтверджують наявність у власника пам`ятки обов`язків щодо її утримання та збереження, що колегією суддів враховано, проте не доводять факту порушення цих обов`язків саме позивачем.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки фінансові санкції до юридичних осіб накладаються в порядку, визначеному статтями 44, 45 Закону №1805-III, а стаття 46 цього Закону стосується адміністративної відповідальності винних осіб.

Разом з тим, необхідність встановлення суб`єкта правопорушення та вчиненого ним діяння випливає з самих статей 44, 45 Закону №1805-III, які пов`язують накладення санкції з розглядом матеріалів, що засвідчують факт правопорушення, у поєднанні з частиною другою статті 61 Конституції України.

Наведений правовий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №826/4605/16, у якій Верховний Суд погодився з правомірністю фінансових санкцій, накладених на власника частини пам`ятки, з огляду на те, що суди встановили «факт виконання робіт підрядником - ТОВ "КВВ Строй" по вказаній адресі за замовленням позивача до дати погодження науково-проектної документації та відсутність дозвільної документації на час проведення огляду», та з постановою Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №826/4213/17, у якій Верховний Суд вказав (пункт 12), що питаннями, які підлягають вирішенню, є, зокрема, «обізнаність позивача щодо віднесення цього об`єкту до пам`яток культурної спадщини, що обумовлює наявність/відсутність у останнього вини у вчиненні правопорушення, визначеного Законом № 1805-III». Тобто в обох справах фінансову відповідальність пов`язано з встановленими діями самої особи, яку притягнуто до відповідальності. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі не довели правомірності Постанови №13, оскільки орган охорони культурної спадщини не встановив вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 44 Закону №1805-III, а заміна віконних заповнень, вхідних дверей та балконного блоку, покладена в основу Постанови №13, здійснена до набуття позивачем права власності на будівлю. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання Постанови №13 протиправною та її скасування.

Водночас неточність висновку суду першої інстанції про те, що відповідальність позивача можлива лише за дії (бездіяльність), вчинені після 19.01.2026, не вплинула на правильність вирішення спору по суті, оскільки підставою для скасування Постанови №13 є недоведеність вчинення позивачем правопорушення, покладеного в її основу. Тому зазначена неточність не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, а висновки щодо застосування частини четвертої статті 23 Закону №1805-III викладено колегією суддів у цій постанові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, які могли б вплинути на результат вирішення спору, не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року у справі №380/343/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

С. М. Шевчук

судді

Т. І. Боршовський

С. П. Нос