ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 141138414

Озвучення тимчасово недоступне

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/24135/22

Провадження № 11-кп/820/555/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року у кримінальному провадженні №22022240000000094, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 травня 2022 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волгоград, СРСР, громадянина Російської Федерації, місце проживання не відоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, адреса місця роботи: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 110 КК України, та

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією (безоплатним вилученням у власність держави Україна) всього належного йомуна праві власності майна, за виключенням житла.

Обраний ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2022 року стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 на виконання цього вироку суду.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 , будучи представником влади, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків за наступних обставин.

Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав шляхом голосування «за» постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де проголосував «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.

Таке голосування ОСОБА_7 за попередньою змовою з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації призвело до прийняття Державною Думою Федеральних Зборів Російської Федерації, відповідно, постанови із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також до ратифікації Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Донецької народною республікою та до ратифікації Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Луганською народною республікою.

Використовуючи ці рішення Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та звернення керівників так званих Донецької та Луганської народних республік від 23.02.2022, президент Російської Федерації 24.02.2022 року оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, на виконання якого збройні сили та інші військові формування Російської Федерації цього ж дня о 05 годині, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.

Внаслідок цього в Україні загинуло та отримало тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості велика кількість людей, знищено будівлі, майно та інфраструктура.

У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Конституція України є обов`язковою для громадян України та осіб, що перебувають на території України, але не створює обов`язків для громадян іншої країни, котрі не перебувають на території України. Прокурором не надано доказів на доведення факту того, що на ОСОБА_7 покладено обов`язок дотримання Конституції України.В той же час ст.110 КК України не передбачає відповідальності за порушення інших норм, зокрема, норм міжнародного права, окрім Конституції України.

Посилався на те, що ОСОБА_7 користується імунітетом rationemateriae у вітчизняній судові системі, кримінальне переслідування може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.

Звертає увагу, що судом здійснено кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого in absentia. У контексті практики Європейського суду з прав людини при оцінці справедливості судового провадження inabsentia мають значення такі обставини: чи знала особа про кримінальне переслідування та пред`явлене обвинувачення; чи намагалася особа уникнути правосуддя; чи однозначно особа відмовилася від свого права бути присутньою в суді.

На думку захисника, жодної з цих обставин не існує в цьому кримінальному провадженні.

Зауважує, щостороною обвинувачення не надано жодного документу, який би підтверджував отримання ОСОБА_7 інформації про наявне кримінальне переслідування та пред`явлення обвинувачення. Відповідно жодних доказів, які би доводили, що ОСОБА_7 намагається уникнути правосуддя або відмовився від свого права бути присутнім в суді, ненадано. Для доведення факту обізнаності обвинуваченого про його виклик до суду недостатнім є стандарт «має підстави передбачити», «мав би отримати», оскільки згідно практики ЄСПЛ достатнім є лише реальне дійсне повідомлення особи про кримінальне переслідування щодо неї. Тому прийняте рішення про проведення спеціального судового розгляду позбавило судове провадження ознак справедливості від самого початку.

Посилається на те, що орган обвинувачення перейняв на себе функцію перекладача, чим порушив норми законодавства.

Позиції учасників судового провадження

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим.

Обвинувачений ОСОБА_7 про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, шляхом опублікування повідомлення-повістки про виклик: 09.09.2026 року в газеті «Урядовий кур`єр» та 26.08.2026 року на сайті Хмельницького апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви суду

Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, застосовувати кримінальне процесуальне законодавство України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів уважає, що вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався та дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 ,надав юридичну оцінку його діям та відповідно до вимог КК України кваліфікував його дії за частиною 3 статті 110 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Проаналізувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинуваченого визнано винним, та належні докази на підтвердження встановлених судом обставин, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Вина ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема:

- відомостями з протоколу огляду від 10.03.2022 року та додатками до нього, згідно якого об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де виявлена інформація про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 по питанню: «Про проект постанови Державної Думи №58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_8 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких «ЗА» вказане звернення проголосував 351 депутат, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_7 (т.1 а/п 63-109);

- відомостями з протоколу огляду від 10.03.2022 року та додатками до нього, згідно якого об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проект федерального закону №75578-8 « Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроект проголосували усі 400 депутатів, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_7 (т.1 а/п 110-166);

- відомостями з протоколу огляду від 10.03.2022 року та додатками до нього, згідно якого об`єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроект проголосували усі 400 депутатів, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_7 (т.1 а/п 167-225);

- DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.2022 року«VIDEX EXCELLENTI» DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN (т.1 а/п 225);

- відомостями з протоколу огляду від 27.03.2022 року, згідно якого на офіційному інтернет веб-сайті Державної думи РФ «http://duma.gov.ru/ duma/deputies/» виявлено сторінку з інформацією про депутата Державної Думи 8 скликання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме що він 15.02.2022 проголосував «ЗА» проект постанови Державної Думи №58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської федерації до президента Російської федерації ОСОБА_8 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», та 22.02.2022 проголосував «ЗА» проект федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Донецькою народною республікою» та «ЗА» проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Луганською народною республікою» (т.3 а/п 109-118);

- даними протоколу огляду електронних документів від 07.04.2022 року, здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 від 15.02.2022 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_8 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», федеральних законів РФ № 75578-8 від 22.02.2022 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою» та № 75577-8 від 22.02.2022, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федеральних Зборів РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_8 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», її текст у якому наголошується на тому, що: «Депутати Державної Думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки, що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Також в додатках містяться паспортні дані законопроекту №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Донецькою народною республікою» та законопроекту №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку Російської Федерації військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту (т.2 а/п 4-140);

- вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2023 (справа №733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.10.2023 (справа №585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа №369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 року (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 року (справа №766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 року, справа (№748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб (т.5 а/п 64-85).

Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 8485, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.

Відтак, дії обвинуваченого, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинені незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України та додатково доводиться дослідженими у судовому засіданні вироками судів України, якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями ЗС РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Вказані дії вочевидь стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи Російської Федерації, до складу яких входить обвинувачений ОСОБА_7 та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (проведення зборів, наявності кворуму та ін.).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявні у справі докази підтверджують в сукупності, що ОСОБА_7 є депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо приймав участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому, 22.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_7 приймав участь у засіданні Державної Думи, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ДНР» та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ЛНР».

Такі рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.

У подальшому такі дії депутатів Державної Думи призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

В контексті принципу доведення вини поза розумним сумнівом колегія суддів акцентує увагу на тому, що докази, не можуть оцінюватись відокремлено один від одного. Навіть якщо один із доказів не повною мірою підтверджує вину особи у вчиненні злочину, аналіз цього доказу у взаємозв`язку із іншими доказами може свідчити про доведеність такої вини.

Відповідно до ст.73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

Об`єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Зміна території це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або зменшення території України шляхом утворення на території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України.

Тобто, об`єктивна сторона цього злочину виявляється у конкретній формі - дії вчинені з метою зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Суб`єкт вказаного злочину є загальним, суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.

Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно-визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Отже, будь-які дії, пов`язані із зміною меж території України чи зміною меж державного кордону України без проведення всеукраїнського референдуму, утворюють об`єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.110 КК України.

Визнання інших державних утворень, так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими саме на зміну меж території та державного кордону України.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 , будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме депутат Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. (Статут Організації Об`єднаних Націй, декларація Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року та резолюції - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії; резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ); заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року; конвенція про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року).

Також колегія суддів звертає увагу на обізнаність ОСОБА_7 щодо незалежності України як держави, з урахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу.

Факт усвідомлення та обізнаності представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно-визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.

Вказане переконує, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Посилання захисника на порушення права обвинуваченого на захист за відсутності доказів щодо обізнаності його про дане кримінальне провадження та розгляд справи за його відсутності, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч.1 ст.2971, ч.3 ст.323 КПК України).

В суді першої та апеляційної інстанцій судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 проведено у відсутності останнього, в порядку спеціального судового провадження (inabsentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення ОСОБА_7 про дату, час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч.3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення ОСОБА_7 про дату, час та місце судового розгляду даного провадження.

ОСОБА_7 усних показань суду не надавав, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду не надходило.

Разом з тим, зважаючи на специфіку судового провадження (inabsentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченого про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду, вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Положенням ст. 2971 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 )стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Встановлено, що ОСОБА_7 є громадянином Російської Федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою – агресором, а саме на території Російської Федерації.

В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 ,у відповідності до вимог ч.8 ст.135, ч.1 ст.278 КПК України, 08.04.2022 року повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації (т.3 а/п 119 -149).

Окрім того, у зв`язку із перебуванням ОСОБА_7 на території держави, визнаної ВР України державою – агресором, а саме на території РФ, відповідно до ч.8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, а також повістки про виклик на 23, 24 та 25 квітня 2022 року в УСБ України у Хмельницькій області опубліковувалось на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур`єр»).Однак, підозрюваний ОСОБА_7 до слідчого не з`являвся (т.3 а/п 150,153-158).

Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 у порядку ст. ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п.7 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якому відповідно до ч. 2 ст. 2975 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному. Повідомлення про ОСОБА_9 також вручено захиснику підозрюваного, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження (т.3 а/п 171-179).

Постановою слідчого від 04.05.2022 року на підставі ст.281 КПК України підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук. Після цього, ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2022 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т.3 а/п 181-184, 198-200).

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2022 року задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022240000000094 від 05 травня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, у зв`язку із тим, що ОСОБА_7 з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території Російської Федерації (т.3 а/п 217-218).

Відповідно до ч.2 ст.2975 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

20 жовтня 2022 року у газеті «Урядовий кур`єр» та 20 жовтня 2022 року на сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про здійснення стосовно ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування та повістки про виклик до слідчого для проведення процесуальних дій, у тому числі ознайомлення із матеріалами кримінального провадження.

Систематичні виклики та повідомлення обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку ст.135 КПК про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі можливі способи інформування та виклику ОСОБА_7 до органів досудового розслідування.

Після надходження кримінального провадження до суду, судом також було вжито всіх заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом для інформування обвинуваченого про розгляд кримінального провадження стосовно нього шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 2975 КПК України. Зокрема, у газеті «Урядовий кур`єр» 09.05.2023 р., 10.08.2023 р., 13.02.2024 р.,22.05.2024 р.,26.07.2024 р., 05.02.2025 та в газеті «Голос України» 10.04.2026 р., 29.04.2026 р., 16.06.2026 р., були опубліковані повістки про виклик до суду (т.1 а/п 57, 75, 88, 104, 127, 243; т.5 а/с 32, 39, 63).

Крім того, обвинувальний акт, перекладений на російську мову, був направлений на офіційну адресу Державної Думи Російської Федерації шляхом електронного звернення. Таке звернення було зареєстроване в Державній Думі за вх. № 2.8-15-181381 від 09.08.2023 р. ОСОБА_10 знав, або мав знати про наявність щодо нього кримінального провадження (т.1 а/п 128-147).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 липня 2024 року задоволено клопотання прокурора та постановлено у даному кримінальному провадженні здійснювати спеціальне судове провадження (inabsentia) стосовно ОСОБА_7 .При цьому, судовий розгляд здійснювався за обов`язковою участю захисника ОСОБА_6 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області. Йому відповідно до вимог ч.2 ст.2975 КПК України були вручені всі копії документів, що підлягали врученню ОСОБА_7 (т.1 а/п 235).

Отже, із наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченого та для дотримання його прав на захист та доступ до правосуддя.

Враховуючи, що державою Україною вживались всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_7 про наявність щодо нього кримінального провадження та про виклики його до органу досудового розслідування і суду, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, протягом всього часу кримінального провадження його захист здійснював адвокат ОСОБА_6 , судовий розгляд проведено з обов`язковою участю захисника, чим було забезпечено виконання вимог п.8 ст.52, ч.3 ст.323 КПК України і реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального провадження і забезпечення права на захист, колегія суддів уважає, що посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченому державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинуваченого визнано винним, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).

Також, відповідно до ч.5 ст.374 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного (обвинуваченого) на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («inabsentia»).

Суд урахував правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Таким чином, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України, з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження, з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Таким чином, зважаючи на специфіку судового провадження in absentia, колегія суддів вважає, що орган досудового розслідування, а також суд першої інстанції та апеляційний суд вжили прямо передбачених кримінальним процесуальним законом заходів щодо інформування обвинуваченого про здійснення кримінального провадження, тому відсутні підстави вважати, що в цій частині було порушено вимоги КПК України.

Доводи сторони захисту про відсутність доказів покладення на ОСОБА_7 обов`язку дотримуватися Конституції України не заслуговують на увагу, оскільки диспозиція ст. 110 КК України не передбачає наявності такого обов`язку в залежності від громадянства чи місця перебування певної особи.

Визнання інших державних утворень, так званих «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.

Таким чином, ОСОБА_7 , будучи представником влади та голосуючи за постанову зі зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік та ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званими «Луганською народною республікою» і «Донецькою народною республікою», вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року зазначених договорів РФ 24 лютого 2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Той факт, що представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року.

Що стосується доводів захисника, що ОСОБА_7 користується імунітетом rationemateriae у вітчизняній судові системі, кримінальне переслідування може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції, то вони є безпідставними.

Колегією суддів належним чином проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності ОСОБА_11 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати Держдуми РФ таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяють депутатів Держдуми РФ дипломатичним імунітетом.

Верховний Суд у численних своїх рішеннях (ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 686/22916/22, від 26 травня 2025 року у справі № 686/22462/22, від 28 липня 2025 року у справі № 607/6056/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 686/20908/22), неодноразово наголошував на тому, що функціональний імунітет rationemateriae не застосовується до посадових осіб іноземної держави щодо несення кримінальної відповідальності у третій державі у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм juscogens. Тобто, депутати державної думи РФ не мають функціонального імунітету rationemateriae від кримінальної юрисдикції України у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм juscogens, зокрема злочину агресії, воєнних злочинів, геноциду, та інших злочинів, що порушують суверенітет та територіальну цілісність України та пов`язані з порушенням норм juscogens. Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян РФ, зокрема, депутатів державної думи РФ, серед іншого, в частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені Розділом І «Злочини проти основ національної безпеки України» та Розділом XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК.

Реалізація вказаних прав та обов`язків знайшла відображення у стаття 8 КК України, відповідно до якої іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян РФ, зокрема, депутатів Державної думи Російської Федерації, серед іншого, в частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені Розділом І «Злочини проти основ національної безпеки України» та Розділом XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК України.

Отже, дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, у обвинуваченого ОСОБА_7 не встановлено.

Посилання захисника на те, що орган обвинувачення не залучив перекладача в порушення вимог ст.68 КПК України, вся доказова база викладена іноземною мовою (російською), отже суд перейняв на себе функції перекладача, є безпідставними.

Відповідно до вимог п.18 ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право: користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

Статтею 29 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

З аналізу положень Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про засади державної мовної політики» вбачається, що забезпечення участі перекладача здійснюється в залежності від стадії кримінального провадження слідчим, прокурором або судом за умови використання заінтересованою особою наданого їй права на ініціювання залучення перекладача (в даному випадку – підозрюваним, обвинуваченим, засудженим або його захисником) та наявності для цього передбачених законом підстав.

Якщо особа не заявила клопотання про залучення перекладача, орган досудового розслідування може діяти на власний розсуд, забезпечуючи фактичне розуміння.

У даному випадку орган обвинувачення не порушив норми закону, оскільки, особі було фактично забезпечено право на розуміння суті дій, обвинувальний акт, перекладений на російську мову, тобто мовою, якою він володіє, був направлений на офіційну адресу Державної Думи Російської Федерації шляхом електронного звернення, яке було зареєстроване в Державній Думі 09.08.2023 р. Докази того, що переклад був неточним – відсутні.

Як зазначила прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні під час апеляційного розгляду, переклад здійснено професійним перекладачем.

Судом кримінальне провадження здійснювалось державною мовою, сторона обвинувачення та суд складали процесуальні документи державною мовою, тоді як докази – інформація та документи з інтернет ресурсів іноземної держави, на які посилається захисник, які викладені російською мовою, не є процесуальними документами, тому їх переклад на державну мову не є обов`язковим, враховуючи, що сторона захисту у судовому засідання не заявляла клопотання про недостатність володіння цією мовою для розуміння суті цих документів.

На думку колегії суддів, у цьому провадженні надані відповіді на всі вагомі аргументи поданої стороною захисту апеляційної скарги, апеляційний розгляд проведено в межах апеляційної скарги.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, на думку апеляційного суду, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011, «Веренцов проти України» від 11.07.2013).

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим статтями 50, 65 КК України, є пропорційною карою за вчинений кримінальний злочин та є достатнім для виправлення обвинуваченого, а також буде запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 . Судом першої інстанції матеріальний закон застосовано правильно, ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухваленні вироку не встановлено, апеляційних підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 червня 2026 року стосовно ОСОБА_7 ,залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3