ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141095956

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 950/1670/26

2/950/1017/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гладкової С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лебедині в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник, адвокат Василець Сергій Олексійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс» про стягнення заборгованості за договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Васильця Сергія Олексійовича, звернулася до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс» про стягнення заборгованості за договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є власником земельної ділянки площею 1,9914 га, кадастровий номер 5922982000:05:002:0452, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Лебединської міської територіальної громади Сумської області.

18 травня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротакт Транс» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), відповідно до умов якого земельну ділянку передано відповідачу для сільськогосподарських потреб строком на п`ять років, але в будь-якому випадку не більше ніж до 31 грудня 2026 року.

15 грудня 2022 року сторони уклали додаткову угоду до зазначеного договору, якою внесли зміни до пунктів 3.1 та 3.4 договору щодо розміру плати за користування земельною ділянкою, періодичності та строків її внесення.

Згідно з пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди землекористувач зобов`язався щорічно сплачувати землевласнику грошові кошти в сумі, еквівалентній 590 доларам США за курсом Національного банку України, встановленим на момент здійснення такої оплати, з яких відповідно до законодавства землекористувач під час виплати доходу землевласнику зобов`язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що плата за користування земельною ділянкою вноситься землекористувачем землевласнику за кожен рік, починаючи з 2023 року, не пізніше 31 грудня поточного року.

Позивачка зазначає, що відповідач своїх договірних зобов`язань щодо внесення плати за користування земельною ділянкою протягом 2023-2025 років не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Представник позивачки здійснив розрахунок заборгованості виходячи з офіційного курсу гривні до долара США станом на 11 червня 2026 року, який становив 44,9790 грн за один долар США, з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

За наданим розрахунком заборгованість за 2023 рік становить 21 362 грн 78 коп., за 2024 рік - 20 433 грн 96 коп., за 2025 рік - 20 433 грн 96 коп., а всього 62 230 грн 70 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просить стягнути з ТОВ «Агротакт Транс» на її користь заборгованість за платою за користування земельною ділянкою за 2023-2025 роки в розмірі 62 230 грн 70 коп., обраховану після утримання податків та інших обов`язкових платежів, а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді Лебединського районного суду Сумської області від 19 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03 липня 2026 року представник відповідача Пушко І.О. подав через підсистему «Електронний суд» заяву про зміну місцезнаходження ТОВ «Агротакт Транс», у якій повідомив, що з 03 липня 2026 року місцезнаходження товариства змінено з адреси: АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_2 , та просив направляти процесуальні документи за новою адресою.

Вказана заява не містить заперечень щодо заявлених позовних вимог та доказів виконання спірного грошового зобов`язання.

Відповідач, будучи повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Позивачка проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно зі статтею 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу, а розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 розділу III цього Кодексу.

Враховуючи неявку відповідача, неподання ним відзиву на позовну заяву, відсутність повідомлення про поважні причини неявки та відсутність заперечень позивачки проти заочного розгляду, суд відповідно до статей 280, 281 ЦПК України постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у ній доказів.

При цьому суд виходить із того, що заочний порядок розгляду справи не звільняє позивачку від обов`язку довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, та не передбачає автоматичного задоволення позову внаслідок неявки відповідача.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом примусового виконання обов`язку в натурі.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право розпоряджатися належними їм земельними ділянками відповідно до закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,9914 га, кадастровий номер 5922982000:05:002:0452, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Лебединської міської територіальної громади Сумської області.

Право власності позивачки підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Зазначені документи містять відомості про власника земельної ділянки, її площу, кадастровий номер, цільове призначення та місцезнаходження.

Суд визнає зазначені документи належними та допустимими доказами, оскільки вони отримані з офіційних державних реєстрів та безпосередньо підтверджують обставини, які мають значення для вирішення спору.

18 травня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротакт Транс» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Предметом зазначеного договору є право користування земельною ділянкою площею 1,9914 га, кадастровий номер 5922982000:05:002:0452.

Договором передбачено передання відповідачу земельної ділянки для сільськогосподарських потреб на визначений сторонами строк із покладенням на землекористувача обов`язку вносити плату за користування земельною ділянкою.

Факт передання земельної ділянки відповідачу підтверджується актом приймання-передачі від 18 травня 2022 року, підписаним сторонами.

Суд оцінює зазначений акт як належний доказ виконання позивачкою свого обов`язку щодо передання земельної ділянки землекористувачу, оскільки цей документ підтверджує здійснення сторонами передбачених договором дій щодо передання земельної ділянки у користування.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також підтверджується державна реєстрація за ТОВ «Агротакт Транс» права користування спірною земельною ділянкою на умовах емфітевзису.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів підтверджує укладення сторонами договору, передання земельної ділянки відповідачу та виникнення між сторонами правовідносин щодо користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини першої статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

За змістом статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦК України землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Отже, обов`язок відповідача щодо внесення плати за користування земельною ділянкою виникає безпосередньо з положень цивільного законодавства та конкретизується умовами укладеного сторонами договору.

Правовідносини емфітевзису мають самостійну правову природу та відрізняються від правовідносин оренди землі. Водночас обидва правові інститути передбачають користування чужою земельною ділянкою на підставі відповідного правочину.

Зазначена обставина не змінює того, що в цій справі правовою підставою вимог позивачки є саме договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а правовий режим відповідних відносин визначається положеннями статей 407-412 ЦК України, статті 102-1 Земельного кодексу України, загальними положеннями цивільного законодавства про зобов`язання та погодженими сторонами умовами договору.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 15 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротакт Транс» укладено додаткову угоду до договору емфітевзису від 18 травня 2022 року, якою сторони погодили новий розмір щорічної плати за користування земельною ділянкою та строки її внесення.

Відповідно до пункту 3.1 договору в редакції додаткової угоди за право користування земельною ділянкою землекористувач щорічно сплачує землевласнику грошові кошти в сумі, еквівалентній 590 доларам США за курсом Національного банку України, встановленим на момент здійснення такої оплати.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що плата за користування земельною ділянкою вноситься землекористувачем землевласнику за кожен рік, починаючи з 2023 року, не пізніше 31 грудня поточного року.

Отже, сторони визначили грошовий еквівалент щорічної плати в іноземній валюті та встановили конкретний строк виконання кожного річного грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За змістом частин першої та другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених норм у взаємозв`язку з умовами договору свідчить про те, що встановлення грошового еквівалента в іноземній валюті є погодженим сторонами способом визначення розміру грошового зобов`язання, тоді як визначення граничного строку внесення плати дозволяє встановити момент, до якого відповідне зобов`язання повинно бути виконане.

Суд звертає увагу, що дата закінчення строку виконання грошового зобов`язання та дата фактичного здійснення платежу не є тотожними поняттями.

Відповідно до умов договору відповідач мав право здійснити щорічну оплату протягом відповідного календарного року, але не пізніше 31 грудня цього року. У разі своєчасного виконання зобов`язання гривневий еквівалент платежу визначався б за курсом Національного банку України на дату його фактичного здійснення.

Однак відповідач у встановлені договором строки платежів не здійснив, у зв`язку з чим виникла необхідність судового визначення розміру простроченої заборгованості за кожен окремий річний період.

Для перевірки обґрунтованості заявленої до стягнення суми суд виходить із визначених договором строків внесення відповідних щорічних платежів, а саме 31 грудня 2023 року, 31 грудня 2024 року та 31 грудня 2025 року.

Застосування офіційного курсу Національного банку України станом на зазначені дати для цілей судового розрахунку дозволяє окремо визначити розмір кожного простроченого річного платежу, а також перевірити правильність заявленої позивачкою суми заборгованості.

При цьому суд не ототожнює дату настання строку виконання з датою фактичної оплати, а використовує її як розрахункову дату визначення невнесеної у встановлений договором строк річної плати.

Такий підхід забезпечує окреме визначення заборгованості за кожним календарним роком та виключає застосування до всіх річних платежів єдиного валютного курсу станом на дату складення позову, яка не визначена договором як строк виконання відповідних грошових зобов`язань.

Суд також враховує, що заявлені позовні вимоги стосуються стягнення конкретної суми заборгованості в національній валюті України, обрахованої після утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Отже, перевіряючи розрахунок позивачки, суд вирішує питання про обґрунтованість заявленої до стягнення грошової суми в межах визначеного позивачкою предмета спору.

Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід від надання майна в оренду або інше строкове користування.

Відповідно до підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення є орендар.

Зазначене положення безпосередньо поширюється на доходи фізичних осіб від передання земельних ділянок у користування на умовах емфітевзису, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує або виплачує оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену статтею 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування.

Доходи від надання земельних ділянок у користування також підлягають оподаткуванню військовим збором відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

У 2023 році ставка військового збору становила 1,5 відсотка.

Протягом 2024 року ставка військового збору становила 1,5 відсотка до 30 листопада 2024 року включно та 5 відсотків із 01 грудня 2024 року.

У 2025 році ставка військового збору становила 5 відсотків.

Враховуючи зазначені положення законодавства, суд приходить до висновку, що розмір плати за користування земельною ділянкою, який підлягає виплаті безпосередньо позивачці, повинен визначатися з урахуванням установлених законом податків та зборів, оскільки сторонами договору прямо погоджено їх утримання землекористувачем як податковим агентом.

Перевіряючи розрахунок заборгованості, суд встановив наступне.

За 2023 рік відповідно до пунктів 3.1 та 3.4 договору в редакції додаткової угоди відповідач зобов`язаний був внести плату в сумі, еквівалентній 590 доларам США, не пізніше 31 грудня 2023 року.

Офіційний курс гривні до долара США станом на 31 грудня 2023 року становив 37,9824 грн за один долар США.

Таким чином, розмір плати за користування земельною ділянкою за 2023 рік до оподаткування становить 22 409 грн 61 коп. (590 доларів США ? 37,9824 грн).

Після утримання податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військового збору за ставкою 1,5 відсотка розмір плати, що підлягала виплаті позивачці за 2023 рік, становить 18 039 грн 74 коп.

Оскільки відповідач не виконав зазначеного грошового зобов`язання до 31 грудня 2023 року, з 01 січня 2024 року він допустив прострочення його виконання.

За 2024 рік відповідно до умов договору граничним строком внесення плати було 31 грудня 2024 року.

Офіційний курс гривні до долара США станом на зазначену дату становив 42,0390 грн за один долар США.

Розмір плати за користування земельною ділянкою за 2024 рік до оподаткування становить 24 803 грн 01 коп. (590 доларів США ? 42,0390 грн).

При визначенні належної до виплати суми суд враховує ставку податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 відсотків, а також зміну ставки військового збору протягом 2024 року.

Із урахуванням зазначених ставок за відповідні періоди 2024 року розмір плати за користування земельною ділянкою після оподаткування становить 19 894 грн 09 коп.

Оскільки зазначена сума не була внесена у встановлений договором строк, із 01 січня 2025 року відповідач допустив прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання.

За 2025 рік відповідно до пункту 3.4 договору плата за користування земельною ділянкою мала бути внесена не пізніше 31 грудня 2025 року.

Офіційний курс гривні до долара США станом на зазначену дату становив 42,3878 грн за один долар США.

Таким чином, розмір плати за користування земельною ділянкою за 2025 рік до оподаткування становить 25 008 грн 80 коп. (590 доларів США ? 42,3878 грн).

Після утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 відсотків та військового збору в розмірі 5 відсотків сума, яка підлягала виплаті позивачці за 2025 рік, становить 19 256 грн 78 коп.

Оскільки граничний строк внесення плати за 2025 рік настав 31 грудня 2025 року, на час звернення позивачки до суду в червні 2026 року зазначене грошове зобов`язання вже підлягало виконанню.

Таким чином, заборгованість відповідача за користування земельною ділянкою за 2023 рік становить 18 039 грн 74 коп., за 2024 рік - 19 894 грн 09 коп., за 2025 рік - 19 256 грн 78 коп.

Загальна сума заборгованості за платою за користування земельною ділянкою за 2023-2025 роки після утримання податків та інших обов`язкових платежів становить 57 190 грн 61 коп.

Суд не погоджується з наданим представником позивачки розрахунком заборгованості в розмірі 62 230 грн 70 коп. у частині застосування до всіх трьох річних платежів однакового офіційного курсу гривні до долара США станом на 11 червня 2026 року.

Зазначений підхід не враховує встановлених сторонами окремих граничних строків внесення плати за кожен календарний рік та призводить до завищення заявленої заборгованості порівняно з її розрахунковою величиною на дати настання прострочення відповідних платежів.

Саме по собі зазначення позивачкою суми заборгованості не є достатньою підставою для стягнення відповідної суми без перевірки її правильності судом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, викладено правовий висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину необхідно довести таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, суд виходить із того, що самих лише тверджень позивачки про наявність заборгованості було б недостатньо для задоволення позову.

Однак позивачкою надано письмові докази, які в сукупності підтверджують виникнення між сторонами договірних правовідносин, передання земельної ділянки відповідачу, погодження сторонами розміру плати та строків її внесення.

Договір від 18 травня 2022 року є належним доказом виникнення між сторонами правовідносин емфітевзису.

Акт приймання-передачі земельної ділянки підтверджує виконання позивачкою обов`язку щодо передання земельної ділянки відповідачу.

Додаткова угода від 15 грудня 2022 року підтверджує погодження сторонами нового розміру плати за користування земельною ділянкою, періодичності та строків її внесення.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджує належність земельної ділянки позивачці та державну реєстрацію права користування земельною ділянкою за відповідачем.

Відомості Державного земельного кадастру дозволяють ідентифікувати земельну ділянку, щодо якої виник спір, за її кадастровим номером, площею, місцезнаходженням та цільовим призначенням.

Розрахунок заборгованості, поданий представником позивачки, підтверджує обсяг заявлених вимог і застосований спосіб визначення їх розміру, однак суд визнає його правильним лише частково з мотивів, викладених вище.

Витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджує державну реєстрацію ТОВ «Агротакт Транс» як юридичної особи, його ідентифікаційний код 44816894 та відомості про керівника товариства.

Заява представника відповідача Пушка І.О. від 03 липня 2026 року підтверджує повідомлення суду про зміну місцезнаходження юридичної особи, однак не містить доказів погашення заборгованості за користування земельною ділянкою.

Суд враховує, що доказами виконання грошового зобов`язання можуть бути, зокрема, платіжні інструкції, банківські виписки, розрахункові документи або інші належні докази, які дозволяють встановити факт, дату, розмір та призначення відповідного платежу.

Однак таких доказів щодо внесення відповідачем плати за 2023-2025 роки у досліджених матеріалах справи немає.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, належне виконання грошового зобов`язання є юридичним фактом, із яким закон пов`язує припинення відповідного обов`язку боржника.

Оскільки відповідачем не надано доказів такого виконання, а наявні у справі письмові докази підтверджують виникнення та настання строків виконання грошових зобов`язань за договором, суд не має підстав вважати спірну заборгованість погашеною.

При цьому суд наголошує, що відсутність доказів оплати не розглядається ізольовано від інших обставин справи та не покладається в основу рішення як єдина підстава для задоволення позову.

Висновок суду ґрунтується на сукупності доказів, які підтверджують право власності позивачки на земельну ділянку, укладення договору, передання земельної ділянки відповідачу, погодження сторонами платного характеру користування, встановлення щорічних строків внесення плати та відсутність доказів припинення відповідних грошових зобов`язань.

Суд також враховує, що неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та його неявка в судове засідання не означають визнання позовних вимог, у тому числі заявленого позивачкою розміру заборгованості.

Заочний порядок розгляду справи не змінює визначених процесуальним законом правил доказування та не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Саме тому суд, установивши наявність грошового зобов`язання та факт його невиконання, перевірив розрахунок позивачки й дійшов висновку про часткове задоволення позову в межах доведеного розміру заборгованості.

Відповідно до статті 16 ЦК України примусове виконання обов`язку в натурі є одним зі способів захисту цивільних прав.

Застосування зазначеного способу захисту в цій справі є належним та ефективним, оскільки забезпечує відновлення порушеного майнового права позивачки шляхом присудження належних їй за договором коштів.

Таким чином, неналежне виконання ТОВ «Агротакт Транс» умов договору від 18 травня 2022 року в редакції додаткової угоди від 15 грудня 2022 року призвело до порушення права ОСОБА_1 на своєчасне одержання плати за користування належною їй земельною ділянкою.

Зазначене право підлягає судовому захисту шляхом стягнення заборгованості в розмірі 57 190 грн 61 коп.

Вимога про стягнення решти заявленої заборгованості в розмірі 5 040 грн 09 коп. задоволенню не підлягає, оскільки її розмір не підтверджений правильним розрахунком відповідно до застосованого судом порядку визначення прострочених річних платежів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп., що підтверджується платіжною квитанцією від 15 червня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із заявлених позивачкою 62 230 грн 70 коп. суд визнав обґрунтованими вимоги в розмірі 57 190 грн 61 коп., що становить 91,90 відсотка заявлених вимог.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 223 грн 39 коп.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

На підтвердження заявлених витрат позивачкою надано договір про надання правничої допомоги від 02 червня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Васильцем Сергієм Олексійовичем.

Відповідно до пункту 3.2 зазначеного договору сторони погодили розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги в сумі 8 000 грн.

Також до матеріалів справи долучено ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1396233 від 02 червня 2026 року.

Зазначені документи підтверджують наявність договірних відносин між позивачкою та адвокатом, погоджений сторонами розмір гонорару та повноваження адвоката на представництво інтересів позивачки в суді.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а також поведінку сторін під час розгляду справи та їхні дії щодо досудового вирішення спору.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, викладено правовий висновок, відповідно до якого при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності таких витрат, їх необхідності та розумності розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Оцінюючи заявлені витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує характер спору, його складність, обсяг виконаної адвокатом роботи, ціну позову та значення справи для позивачки.

Судом встановлено, що спір виник із письмового договору емфітевзису, умови якого дозволяють визначити розмір щорічної плати та строки її внесення.

Основний обсяг правничої допомоги полягав у дослідженні договірних документів, аналізі відповідних положень законодавства, підготовці позовної заяви, розрахунку заборгованості та здійсненні процесуального представництва інтересів позивачки.

При цьому справа не потребувала проведення судових експертиз, залучення спеціалістів або дослідження значного обсягу складної технічної документації.

Суд враховує, що погоджений сторонами договору про надання правничої допомоги гонорар у розмірі 8 000 грн є обов`язковим у відносинах між клієнтом та адвокатом, однак сама по собі домовленість про відповідний розмір гонорару не означає безумовного покладення всієї цієї суми на іншу сторону судового спору.

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд повинен оцінити їх необхідність, обґрунтованість та пропорційність з урахуванням конкретних обставин справи.

Враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг виконаної роботи, ціну позову, відсутність необхідності проведення спеціальних досліджень та критерії розумності й пропорційності, суд вважає, що обґрунтованою сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка може бути покладена на відповідача до застосування пропорційного розподілу, є 3 000 грн.

В іншій частині заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає непропорційним до предмета спору та обсягу виконаної роботи.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, зазначені витрати відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 757 грн 03 коп.

Загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 3 980 грн 42 коп., із яких 1 223 грн 39 коп. становить судовий збір та 2 757 грн 03 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене, дослідивши та оцінивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши умови договору, встановивши факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань та здійснивши перевірку розміру заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Агротакт Транс» про стягнення заборгованості за договором емфітевзису підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 15, 16, 524-526, 530, 533, 599, 610, 612, 626-629, 407-412 ЦК України, статтею 102-1 Земельного кодексу України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 287-289, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс» про стягнення заборгованості за договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість за платою за користування земельною ділянкою площею 1,9914 га, кадастровий номер 5922982000:05:002:0452, за 2023-2025 роки згідно з умовами договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 травня 2022 року та додаткової угоди від 15 грудня 2022 року, обраховану після утримання податків та інших обов`язкових платежів, у розмірі 57 190 (п`ятдесят сім тисяч сто дев`яносто) гривень 61 копійка.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 3 980 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 42 копійки, із яких 1 223 грн 39 коп. становить судовий збір та 2 757 грн 03 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Лебединським районним судом Сумської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає обчислюватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачка має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачка: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротакт Транс», код ЄДРПОУ 44816894, повідомлене місцезнаходження: 08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Європейська, буд. 11.

Суддя Роман БАКЛАНОВ