Справа № 308/7464/26
1-кс/308/6696/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді – ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,
представника потерпілого ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді заяву потерпілого ОСОБА_4 про відвід судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_5 від розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030001496 від 26.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030001496 від 26.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
22.10.2026 через підсистему «Електронний суд» на адресу суду від потерпілого ОСОБА_4 надійшла заява про відвід судді ОСОБА_5 від розгляду зазначеної справи.
У судовому засіданні 30.10.2026 головуючий суддя ОСОБА_5 постановив передати матеріали справи за вказаною заявою до канцелярії суду для вирішення питання щодо відводу головуючому судді ОСОБА_5 для розгляду іншому судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 КПК України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2026 для розгляду даної справи в частині відводу судді ОСОБА_5 визначено суддю Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 .
За змістом заяви про відвід фактичні дії та процесуальні рішення головуючого судді свідчать про очевидний дисбаланс у дотриманні принципів рівності сторін та змагальності провадження, а також про наявність явного обвинувального ухилу, що підтверджується такими об`єктивними обставинами.
1. Ігнорування судом суттєвих дефектів обвинувального акта (порушення ст. 291 КПК України). Спрямований до суду обвинувальний акт від 22.05.2026 містить грубі, взаємовиключні суперечності та дефекти форми і змісту, які нівелюють його правову визначеність: порушення п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України – у вступній частині акта потерпілим помилково ідентифіковано « ОСОБА_4 », тоді як у викладі фактичних обставин та безпосередньому формулюванні обвинувачення зазначено « ОСОБА_4 ». Наявність різних анкетних даних у межах одного процесуального документа позбавляє його належної правової кондиції; порушення п. 1, 3 ч. 4 ст. 291 та ст. 109, 293 КПК України: до обвинувального акта всупереч імперативній вимозі закону не було додано обов`язкового реєстру матеріалів досудового розслідування та розписки підозрюваного про отримання копій акта і реєстру. При цьому в супровідному листі органу прокуратури від 22.05.2026 та в самому тексті акта (із відміткою «на 3 арк.») ці додатки безпідставно задекларовані як наявні.
2. Документальне підтвердження судом прийняття дефектного пакета документів та бездіяльність щодо його повернення: факт відсутності обов`язкових процесуальних додатків до обвинувального акта беззаперечно верифікується внутрішньою системою документообігу суду: згідно з реєстраційною карткою вхідного документа №29317/26-Вх від 22.05.2026 (завіреною кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду о 15:29:31), у графі «Кількість аркушів» імперативно вказано: «1». Поля «Інший документ» та «Примітки» залишені незаповненими; картка руху документа підтверджує, що до системи було завантажено лише один єдиний файл (20260522 151636_1COC.pdf), який містив виключно супровідний лист та дефектний обвинувальний акт без додатків. Попри очевидну відсутність реєстру та розписок, суд ухвалою від 27.05.2026, зазначивши про «дослідження обвинувального акта», призначив підготовче засідання, свідомо проігнорувавши недопустимість прийняття такого документа.
Надалі суд, всупереч вимогам п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, не розглядав обґрунтовані клопотання потерпілого та не повернув дефектний обвинувальний акт прокурору.
3. Дискримінаційний характер обмеження доступу до матеріалів та безпідставне притягнення до відповідальності: дані картки руху документа вказують на очевидний вибірковий та асиметричний підхід суду до забезпечення прав учасників процесу – обвинувальний акт було доставлено до електронного кабінету органу прокуратури 24.05.2026 о 10:10. До електронного кабінету ОСОБА_4 (як потерпілого) цей документ надійшов лише 30.09.2026 о 14:45, тобто із затримкою у понад чотири місяці та виключно після завершення судового засідання від 30.09.2026, у якому було накладено грошове стягнення за нібито «неявку».
Потерпілий вказує, що в зазначеній картці дані ОСОБА_4 верифіковані судом абсолютно коректно: « ОСОБА_4 », РНОКПП НОМЕР_1 . Це свідчить про те, що автоматизована система суду володіла правильними ідентифікаційними даними потерпілого, проте суд умисно або внаслідок грубої недбалості позбавив останнього процесуального доступу до обвинувального акта аж до 14:45 30.09.2026.
4. Системне ігнорування процесуальних звернень заявника та грубе порушення приписів статті 147 КПК України. У межах цього судового провадження ОСОБА_4 , як потерпілим, у суворій відповідності до процесуальних норм було сформовано та зареєстровано чотири самостійні клопотання, кожне з яких містило вичерпні й коректні ідентифікаційні анкетні дані та офіційні реквізити електронного кабінету: вx. №33117/26-Bx від 09.06.2026 (щодо повернення обвинувального акта прокурору); вх. №36889/26-Вx від 29.06.2026 (щодо імперативного виправлення недостовірних анкетних даних та визначення поточної стадії провадження); вх. №57858/26-Вх від 07.10.2026 (про скасування грошового стягнення в порядку ст. 147 КПК України); вх. №57918/26-Вx від 07.10.2026 (про повернення дефектного акта та постановлення окремої ухвали суду щодо порушень).
Попри тривалий час, що минув з моменту реєстрації перших двох клопотань, суд демонстративно ухилився від їх розгляду по суті. Окремої правової оцінки потребує бездіяльність суду щодо клопотання про скасування грошового стягнення (вх. №57858/26-Вx). Зазначає, що суд повністю проігнорував імперативну диспозицію частини 2 статті 147 КПК України, яка зобов?язує суд за наслідками розгляду такого клопотання прийняти одне з двох взаємовиключних рішень: або скасувати ухвалу про накладення стягнення, або призначити клопотання до розгляду в судовому засіданні. Не вчинивши жодної з вказаних дій, суд вдався до відвертого процесуального саботажу.
5. Порушення процедури накладення грошового стягнення та ухвалення завідомо безпідставного рішення. Вказує, що хронологія та матеріали судового засідання від 30.09.2026 свідчать про штучне створення судом підстав для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності у формі максимального грошового стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 139 КПК України (у розмірі двох прожиткових мінімумів – 6656 грн). Згідно з журналом судового засідання №6699072, клопотання прокурора про накладення стягнення було заявлено о 13:59:59, а повний текст судового рішення про його задоволення оголошено вже о 14:00:48 – тобто через 49 секунд після виступу прокурора. За цей проміжний час суд фізично та процесуально не міг дослідити жодного доказу. Тобто, судом повністю проігноровано безальтернативну умову частини 1 статті 139 КПК України (наявність фактичного підтвердження отримання особою повістки про виклик). Навпаки, відповідно до реєстраційної картки руху документа, судову повістку було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_4 лише 30.09.2026 о 14:45 – тобто через 42 хвилини після того, як саме судове засідання було офіційно завершено (о 14:02:40).
Крім того, прокурор у судовому засіданні обґрунтував клопотання неправдивим твердженням про «неодноразову неявку» потерпілого ОСОБА_4 на виклики від 29.06.2026 та 04.08.2026. Однак ці виклики здійснювалися позапроцесуальним способом – повістками органу прокуратури, які до того ж були виписані на ім?я сторонньої особи – « ОСОБА_4 », та не містили жодних юридичних підтверджень їх вручення заявнику.
6. Внесення до судового рішення завідомо недостовірних відомостей та очевидна правова сегрегація суб`єктів. Зазначає, що текст ухвали суду від 30.09.2026 прямо суперечить об`єктивним даним автоматизованої системи документообігу суду та викриває упередженість головуючого судді. Вказаною ухвалою максимальне грошове стягнення накладено на « ОСОБА_4 » — тобто на особу, чиї ідентифікаційні дані не збігаються з даними заявника (як дійсного потерпілого у справі). У мотивувальній частині ухвали суд безпідставно зазначив, що потерпілий «жодних заяв чи клопотань до суду не подавав». Це твердження є службовим підлогом, оскільки станом на 30.09.2026 у системі суду вже понад три місяці були офіційно зареєстровані два клопотання заявника (вх. №33117126-Bx та вх. №36889/26-Вх).
Крім того, про наявність у суду точного розуміння справжніх анкетних даних свідчить той факт, що вже у наступній процесуальній повістці від 05.10.2026 суд без жодних додаткових запитів самостійно вказав правильні дані: « ОСОБА_4 ».
Також заявник зазначає, що судом приховуються позапроцесуальні зв?язки із представником сторони захисту та конфлікт інтересів. Об?єктивна перевірка правового статусу учасників та хронологічний аналіз ходу судового засідання свідчать про наявність нерозкритих судом обставин, які прямо вказують на інституційну та особисту пов?язаність головуючого судді зі стороною захисту, що в апріорі виключає можливість безстороннього розгляду справи.
Аналіз журналу судового засідання від 30.09.2026 викриває факт грубого нехтування судом вимогами ст. 50 та ст. 314 КПК України щодо обов?язкової попередньої верифікації правового статусу осіб, які з?являються в процес. Адвокат ОСОБА_7 вперше фігурує як захисник обвинуваченого саме у засіданні 30.09.2026 (у попередньому засіданні від 08.06.2026 прокурором лише констатовано факт неявки «захисника» без деталізації його анкетних даних). Згідно з аудіозаписом та журналом засідання, о 13:59:30 вказана особа вже бере активну участь у процесі, висловлюючи позицію стосовно постанови про зміну групи прокурорів («не заперечую»). Проте відповідне клопотання про долучення документів на підтвердження своїх повноважень адвокат заявляє лише о 13:59:44 – тобто на 14 секунд пізніше. Суд допустив особу до здійснення процесуальних дій до перевірки наявності у неї законного права на захист. Характерно, що цей «захисник» синхронно «не заперечував» як проти раптової зміни прокурора, так і проти негайного накладення максимального грошового стягнення на потерпілого за його відсутності. При цьому в матеріалах електронної справи, доступних потерпілому, документи про повноваження адвоката ОСОБА_7 взагалі відсутні.
Окрім того, за даними Єдиного реєстру адвокатів України та офіційних відомостей Адвокатського об?єднання «Legal Assistance Group» (м. Ужгород, вул. Собранецька, 150В), адвокат ОСОБА_7 (свідоцтво №21/2701) здійснює діяльність у складі зазначеного АО. Керуючим партнером АО «Legal Assistance Group» є ОСОБА_8 - колишній суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (суддівський стаж з 1998 року), звільнений у зв?язку з поданням заяви про відставку Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016.
Головуючий суддя ОСОБА_5 здійснює судочинство в Ужгородському міськрайонному суді з вересня 2010 року, причому в період з 24.03.2011 по 16.04.2014 обіймав адміністративну посаду заступника голови цього суду. Таким чином, щонайменше протягом 2010-2014 років головуючий суддя ОСОБА_5 (як заступник голови суду з відповідними адміністративно-розпорядчими функціями) та ОСОБА_9 (як суддя цього ж суду) перебували у тривалих, безпосередніх службових та адміністративних відносинах. Даний факт створює стійкий інституційний зв?язок між головуючим суддею та структурою, яка забезпечує захист обвинуваченого, що прямо впливає на об?єктивність розгляду.
Також ОСОБА_4 зазначає, що за офіційними публікаціями АО «Legal Assistance Group», адвокат ОСОБА_7 має «понад 10-річний досвід роботи в правоохоронних органах». Згідно з офіційними даними Національної поліції України від 27.04.2018, особа з ідентичними анкетними даними — ОСОБА_10 - обіймала посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу розслідування злочинів проти життя та здоров?я ГУНП в Закарпатській області. З огляду на те, що потерпілий у цьому кримінальному провадженні послідовно та безпосередньо оскаржує протиправні дії, саботаж та приховування злочинів саме з боку службових осіб органів поліції цього ж регіону (зокрема ГУНП в Закарпатській області), колишній статус захисника як старшого слідчого в ОВС поліції області створює очевидний конфлікт інтересів та об?єктивно посилює сумніви у безсторонності суду, який координує з ним свої дії. Попри це, суд ухилився від обов?язку з?ясувати вказані обставини.
Таким чином, головуючий суддя ОСОБА_5 , достеменно знаючи про наявність багаторічних професійних та службових зв?язків із колишнім колегою-суддею (який тепер є керівником адвоката обвинуваченого), всупереч вимогам Бангалорських принципів поведінки суддів та ст. 6 Конвенції про захист прав людини, не повідомив учасників провадження про вказані обставини. У журналі судового засідання від 30.09.2026 факт наявності потенційного конфлікту інтересів також свідомо не відображено.
Заявник, прокурор, обвинувачений та його захисник у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.
Представник потерпілого – заявника відводу у судовому засіданні підтримав заяву про відвід, просив її задовольнити.
Розглянувши заяву про відвід, заслухавши представника потерпілого та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Підстави для відводу судді передбачені ст. 75, 76 КПК України.
Згідно зі ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. Також відповідно до ст. 76 цього Кодексу не допускається повторна участь судді в кримінальному провадженні.
Наведений перелік підстав для відводу судді є вичерпним.
Згідно з ч. 5 ст. 80 КПК України відвід повинен бути вмотивованим.
Відповідно до Першого показника Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23, незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Отже, суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою (п. 1.1 Бангалорських принципів поведінки суддів).
Наявність безсторонності для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини від 24 травня 1989 року у справі «Справа Гаусшильдта»).
Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.
У рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікаллеф проти Мальти» Європейський суд з прав людини вказав, що будь-який суддя, щодо якого наявна достатня підстава побоювання відсутності неупередженості повинен усунутись. У рішенні від 15 липня 2005 року у справі «Межнаріч проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що слід визначити, чи існують, окрім поведінки судді, факти, які можна встановити, які можуть викликати сумніви щодо його неупередженості. Це означає, що, вирішуючи питання про те, чи є в тій або іншій справі достатня підстава побоюватися, що конкретному судді бракує неупередженості, позиція відповідної особи є важливою, але не є визначальною.
Отже, для задоволення відводу за об`єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників справи, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.
На даний час КПК України регламентовано окремі питання комунікації між судом та учасниками кримінального провадження за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або її окремих підсистем (модулів) (ст. 35, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 136, ч. 5 ст. 336 КПК України). Вони стосуються порядку надіслання копій матеріалів кримінального провадження, скарг, заяв, клопотань та інших передбачених законом процесуальних документів, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду та порядку здійснення виклику у кримінальному провадженні, при цьому, в окремих випадках, визначених вказаними правовими нормами лише за письмовою заявою особи.
Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та/або її окремих підсистемах (модулях) не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.
Головуючий суддя жодним чином не впливає на реєстрацію, внесення даних до картки певного документа.
Як вбачається з матеріалів справи №308/7464/26, досліджених у даному судовому засіданні, до справи підшито на аркушах 1-9 супровідний лист Ужгородської окружної прокуратури від 22.05.2026 №07.53-108-3891ВИХ-26 на 1 арк., обвинувальний акт від 22 травня 2026 року на 4 арк., реєстр матеріалів досудового розслідування №12025071030001496 на 3 арк., розписку про отримання копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування на 1 арк., а також диск, що відповідає відомостям у супровідному листі прокуратури. На аркушах 53, 54 справи наявний ордер серії АО №1238124 від 05.06.2026 на надання правової допомоги ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_7 , а також свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, видане останньому 24.09.2020. Доказів, що відносно ОСОБА_7 у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, як підстави для недопущення захисника до участі у справі, головуючому судді не було надано.
Будь-яких переконливих доказів впливу на головуючого суддю керівником адвокатського об`єднання щодо процедури розгляду вказаної кримінальної справи потерпілим, як заявником відводу, не представлено.
Суд вважає, що наведені заявником обставини про відвід судді ОСОБА_5 є необґрунтованими та такими, які не викликають сумнів в неупередженості чи заінтересованості останнього в результатах розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030001496 від 26.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Разом з тим, заявлений відвід судді не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу, що передбачені вищезазначеними нормами КПК України.
Те, що заявник внаслідок суб`єктивних міркувань не погоджується з процесуальними діями та рішеннями судді при розгляді інших клопотань не свідчить про його упередженість та необ`єктивність і, як наслідок, не тягне за собою усунення судді від розгляду обвинувального акта.
Оскільки встановлення порушень вимог кримінального процесуального закону відноситься до компетенції суду апеляційної інстанції, сторона потерпілого не позбавлена права включити власні суб`єктивні твердження до апеляційної скарги на судове рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки заявлений відвід не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу, що передбачені зазначеними нормами КПК України, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про відвід судді з мотивів, зазначених заявником, а тому приходить до переконання, що в задоволенні заяви про відвід судді слід відмовити.
Керуючись ст. 75, 76, 80, 81, 372, 376 КПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у задоволенні заяви потерпілого ОСОБА_4 про відвід судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_5 від розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030001496 від 26.07.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області ОСОБА_1