ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 141093828

Озвучення тимчасово недоступне

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/2108/26

Провадження № 22-ц/821/1700/26

категорія: 305010300

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Василенко Л. І.,

суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,

секретаря – Волошиної Н. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: Черкаська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури, ГУНП в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 зареєстрований та є власником квартири АДРЕСА_1 .

З 2017 року група невідомих осіб, організатором якої є фізична особа ОСОБА_2 чинять перешкоди позивачу у користуванні його квартирою шляхом не допуску до квартири, постійно завдають шкоди вхідним дверям квартири, пошкодили двері виходу на пожежний балкон, внаслідок чого в зимовий період відсутнє теплозбереження. Також, вказані невідомі особи неодноразово проводили погрози вбивством позивачу та насильством над його неповнолітньою дочкою, зухвалою і цинічною поведінкою принижували ОСОБА_1 , застосовуючи фізичну силу з нанесенням тілесних побоїв.

Вказана група осіб проживає в коридорі та пожарному балконі під квартирою позивача, вони займаються вживанням і реалізацією наркотичних речовин, проституцією та порушують громадський порядок.

З 2017 року ОСОБА_1 здійснив близько двохсот викликів поліції, однак правоохоронні органи проявляли бездіяльність, внаслідок чого він змушений був звертатися до суду.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР про погрози вбивством - кримінальне провадження № 42018251010000174 від 09 листопада 2018 року за п. 1 ст. 129 КК України.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР про нанесення тілесних ушкоджень групою осіб, яку очолює ОСОБА_2 - кримінальне провадження № 12020256010001053 від 25 грудня 2020 року за п. 1 ст. 125 КК України.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР про нанесення тілесних ушкоджень тупим предметом - кримінальне провадження № 42021251010000021 від 10 березня 2021 року за п. 1 ст. 125 КК України.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР про організацію місця вживання і реалізації наркотичних речовин, - кримінальне провадження № 42021252010000001 за п. 1 ст. 317 КК України від 19 березня 2021 року.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР кримінальне провадження № 12018251010000735 від 30 січня 2018 року за ст. 356 КК України.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР кримінальне провадження № 42017251010000103 від 05 липня 2017 року за ст. 364 КК України.

На підставі ухвали слідчого судді були внесені відомості до ЄРДР кримінальне провадження № 42020251010000017 від 31 січня 2020 року за ст. 190 КК України.

Вищевикладені кримінальні справи розпочато за ознаками злочинів погроз вбивством, застосування фізичної сили та нанесення тілесних ушкоджень, вимагання передачі власності, зловживання службовим становищем і невиконання своїх обов`язків Черкаською міською радою та головою ОСББ «Переможець-32».

Так як досудове розслідування не проводилось і умисно закривались кримінальні провадження, ОСОБА_1 звертався до суду із скаргами про скасування постанов про закриття кримінальних проваджень.

26 червня 2022 року ОСОБА_1 було подано до суду позовну заяву про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями, протиправною довготривалою бездіяльністю, неефективним розслідуванням відповідачами з 2017 року в кримінальних провадженнях з залученням Черкаської обласної прокуратури, ГУНП в Черкаській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області з ціною позову 448 226,26 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказане рішення суду залишено без змін судами вищих інстанцій та набрало законної сили.

Обставини порушення прав ОСОБА_1 не припинились, а набрали нових обставин з яких вбачається подальше порушення прав позивача на користування власністю, погрози вбивством і застосування фізичної сили, досудові розслідування не проводяться і кримінальні провадження умисно закриваються.

Кримінальне провадження № 42020251010000017 від 31 січня 2020 року за ст. 190 КК України триває 6 років, потерпілий ОСОБА_1 позбавлений права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, неодноразово ухвалами суду зобов`язано СВ розглянути клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. 220 КПК України. Однак допуску до ознайомлення з матеріалами вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 не отримав та йому невідомо про стан досудового розслідування.

Досудове розслідування у кримінальній справі № 42017251010000103 від 05 липня 2017 року за ст. 364 КК України не проводилось довготривалий час, саме провадження триває 9 років. Кримінальне провадження неодноразово закривалось, ОСОБА_1 відмовлено в заяві про визнання його потерпілим у даній справі, тому він не має права знайомитися з матеріалами справи та не має відомостей про стан досудового розслідування у ній.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018251010000735 від 30 січня 2018 року за ст. 356 КК України також довготривалий час не проводиться, розгляд справи триває 8 років, службові особи Черкаської міської ради не допитуються, потерпілий ОСОБА_1 доступу для ознайомлення з матеріалами справи не має, постанови про закриття кримінального провадження на даний час на адресу позивача не надходило.

У кримінальному провадженні № 42018251010000174 від 09 листопада 2018 року за п. 1 ст. 129 КК України досудове розслідування не проводилося довготривалий час, розгляд справи триває майже 7 років, провадження неодноразово закривалось, однак судом скасовувались постанови про закриття кримінального провадження.

У кримінальних провадженнях № 12020256010001053 від 25 грудня 2020 року за п. 1 ст. 125 КК України та № 42021251010000021 від 10 березня 2021 року досудове розслідування триває 5 років, вони неодноразово закривались, в допуску до матеріалів справи права ОСОБА_1 обмежувались.

У кримінальному провадженні № 12021255330000356 від 10 березня 2021 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України досудове розслідування також триває 5 років.

У кримінальних провадженнях № 42022252010000102 від 14 вересня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України та № 12022255330001811 від 11 листопада 2022 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України по суті досудове розслідування довготривалий час 3,5 роки не проводиться, неодноразово кримінальні провадження закривались, в допуску до матеріалів справ права ОСОБА_1 обмежувалось.

У кримінальних провадженнях № 12025255330000381 від 08 квітня 2025 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України та № 42025252010000061 від 11 квітня 2025 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України триває тяганина та по суті досудове розслідування не розпочато на протязі 8 місяців.

На клопотання ОСОБА_1 від 16 червня 2025 року прокуратурою надана відповідь щодо об`єднання кримінальних проваджень в одне та проведення досудового розслідування. Однак, на переконання позивача, досудове розслідування не проводиться, оскільки допитано лише двох свідків та проведено слідчий експеримент. Фактично всі обставини кримінальних правопорушень відомі правоохоронним органам, допит осіб, які вчинили кримінальне правопорушення не проводиться та обвинувачення їм не пред`являються.

Оскільки з 2017 року позивач, як власник квартири позбавлений права на користування квартирою, зазнає психологічного та фізичного насильства, тому вважає, що довготривалою бездіяльністю правоохоронних органів йому спричинено матеріальну та моральну шкоду.

Матеріальні збитки ОСОБА_1 заявляються в розмірі 112 013,97 грн, які складаються з частково неоплачених комунальних платежів, які він не має змоги оплатити через відсутність доступу до квартири, суми платежів за оплату комунальних послуг, які сплачує позивач за орендовану квартиру та враховують суми, за пошкодження його майна, а саме дверей квартири.

Внаслідок погроз вбивством, застосування фізичної сили, приниження честі і гідності, вимагання віддати квартиру, позивач зазнав душевних страждань, тому моральну шкоду ОСОБА_1 оцінив у розмірі 3 000 000 грн, яка підлягає відшкодуванню в судовому порядку.

Також позивачем зазначено, що поданий ним в 2026 році позов не є тотожним позову, який подавався ним в 2022 році, оскільки зараховує новий період часу та новий виклад обставин.

За викладених обставин вбачається довготривалість досудових розслідувань та підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 фактично став жертвою внаслідок неправомірних дій органів слідства і прокуратури, тому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь у якості відшкодування матеріальної шкоди 112 013,97 грн та моральної шкоди 3 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок тим, що позивачем, крім власних тверджень про надмірну тривалість досудового розслідування не надано суду будь-яких доказів, визначених цивільним процесуальним законодавством України заподіяння йому шкоди та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідачів і моральною шкодою, яка за твердженням позивача, йому була заподіяна.

Судом враховано, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями а шкодою. Позивач у даній справі не довів належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії чи бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1166, 1167, 1173 ЦК України.

Також судом зазначено, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у даній справі, тому вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню із вказаних підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2026 року як незаконне, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував, що зазначені позивачем кримінальні провадження тривають великий проміжок часу і їх розслідування проводиться неналежним чином та поза межами всіх розумних строків. Позивач неодноразово вимушений був звертатися до суду зі скаргами про скасування постанов про закриття кримінальних проваджень, тому в діях відповідачів прослідковується причинно-наслідковий зв`язок проявлення бездіяльності. Вказані ОСОБА_1 у позовній заяві обставини та надані суду докази повністю підтверджують факт протиправної бездіяльності відповідачів, порушення ними розумних строків досудового розслідування та як наслідок, завдання позивачу моральних страждань, які підлягають грошовому відшкодуванню.

Крім того, скаржник вважає, що судом не надано належної оцінки характеру та розміру заподіяння матеріальних збитків, яких позивач зазнав через тривалу бездіяльність державних органів.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від Черкаської обласної прокуратури, ГУНП в Черкаській області, Державної казначейської служби України зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Вказано, що позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування чи протиправності дій прокуратури, не доведено причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури і шкодою та не доведено належними та допустимими доказам самого факту заподіяння шкоди.

Факт звернення позивача з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, ОСОБА_1 у повному обсязі реалізував своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди вказано, що позивачем не надано суду доказів, а саме актів огляду місця події, висновків експертів, які б підтверджували факт пошкодження майна саме внаслідок бездіяльності органів прокуратури чи правоохоронних органів, а також підтверджували б ринкову вартість відновлювальних робіт. Не сплата комунальних платежів за майно, яке є у власності позивача ніяким чином не має прямого причинно-наслідкового зв`язку з діями правоохоронних органів та органів прокуратури.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи, надав належну оцінку доказам і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

У відповідях на відзиви Черкаської обласної прокуратури, ГУНП в Черкаській області та Державної казначейської служби України, що надійшли від ОСОБА_1 вказано, що відзиви відповідачів не містять жодних спростувань фактичних обставин, наведених в апеляційній скарзі та не спростовують доводів апеляційної скарги щодо незаконності ухваленого рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

При розгляді справи судом встановлено, що органами досудового розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях:

№ 42018251010000174 від 09 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України за фактом погроз вбивством ОСОБА_1 з боку його сусіда ОСОБА_2 ;

№ 12020256010001053 від 25 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за фактом нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень невстановленими особами;

№ 42021251010000021 від 10 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України за заявою ОСОБА_1 про те, що 25 січня 2021 року, близько 11 год 00 хв біля його квартири АДРЕСА_1 невстановлена особа умисно нанесла йому тілесні ушкодження;

№ 42021252010000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 317 КК України з приводу того, що з 2017 року ОСОБА_2 у коридорному приміщенні будинку АДРЕСА_2 разом з невстановленими особами вживають наркотичні засоби та вчиняють інші протиправні дії;

№ 12018251010000735 від 30 січня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за скаргою ОСОБА_1 , щодо вчинення, на думку заявника, службовими особами Черкаської міської ради, Департаменту архітектури, містобудування та інспектування, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області самоправних дій;

№ 42017251010000103 від 05 липня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України за заявою ОСОБА_1 з приводу створення «ОСББ «Переможець-32»;

№ 42020251010000017 від 31 січня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України на підставі викладених ОСОБА_1 обставин в його заяві від 28 грудня 2019 року, щодо неправомірних, на думку заявника, дій голови правління ОСББ «Переможець-32»;

№ 12021255330000356 від 10 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України;

№ 42022252010000102 від 14 вересня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за заявою ОСОБА_1 від 06 вересня 2022 року з приводу того, що 05 вересня 2022 року невстановлена особа вчинила незаконні дії всупереч установленому законом порядку, які перешкоджають заявнику користуватися власним житлом;

№ 12022255330001811 від 11 листопада 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України;

№ 42025252010000061 від 11 квітня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України за заявою ОСОБА_1 від 25 січня 2025 року щодо самоправних дій голови ОСББ «Переможець-32», який перешкоджав заявнику пройти до квартири, співвласником якої він є.

Постановами процесуальних керівників матеріали досудових розслідувань у ряді кримінальних проваджень, розпочатих за заявами ОСОБА_1 , у тому числі: № 42018251010000174 від 09 листопада 2018 року за ч. 1 ст. 129 КК України, № 12020256010001053 від 25 грудня 2020 року за ч. 1 ст. 125 КК України, № 42021251010000021 від 10 березня 2021 року за ч. 1 ст. 125 КК України, № 42021252010000001 від 19 березня 2021 року за ч. 1 ст. 317 КК України, № 12021255330000356 від 10 березня 2021 року за ч. 1 ст. 129 КК України, № 42022252010000102 від 14 вересня 2022 року за ст. 356 КК України, № 12022255330001811 від 11 листопада 2022 року за ч. 1 ст. 129 КК України об`єднані в одне провадження під № 42018251010000174.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився.

Від представника Державної казначейської служби України – Яроша С. В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Казначейства.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, вивчивши та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені ст. ст. 1166 та 1167 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis п. 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Колегія суддів враховує, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями або бездіяльністю. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка або бездіяльність, без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка або бездіяльність, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлювати юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналіз положень ст. ст. 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому та важливому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1166, 1167, 1173 ЦК України.

Положеннями ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Звертаючись до суду з позовною заявою, а в подальшому оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказав, що діями та бездіяльністю відповідачів йому нанесена матеріальна шкода, яка складається з заборгованості 66 079,69 грн за сплату комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_1 ; 2 150 грн витрат на відновлення пошкоджених дверей у квартирі, 43 784,28 грн витрат за сплату комунальних послуг в орендованій ОСОБА_1 квартирі.

Крім того, з 2017 року здійснювались погрози вбивством, застосування фізичної сили, приниження честі та гідності, вимагання віддати квартиру, що завдало позивачу моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 3 000 000 грн.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, цивільне судочинство базується на принципах диспозитивності та змагальності сторін, де суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , а також вимушено орендував іншу квартиру для тимчасового проживання, однак в порушення вимог процесуального закону, позивачем не надано жодного належного та допустимого письмового доказу на підтвердження наявності права власності (витягу з Державного реєстру речових прав, договорів купівлі-продажу тощо) або правомірності користування житлом (договору оренди).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що самі лише пояснення позивача та квитанції про оплату комунальних послуг, де платниками зазначені треті особи, не можуть вважатися належними документами, які підтверджують майнові права чи факт понесення збитків саме позивачем. Також позивачем не доведено об`єктивної необхідності винайму іншого житла.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивач долучив значний обсяг документів: ухвали слідчих суддів про скасування постанов чи зобов`язання вчинити дії в межах кримінальних проваджень, акти опитування сусідів, товарні чеки на купівлю дверного замка, фотосвітлини приміщень та скріншоти з інтернет-видань.

Проте колегія суддів наголошує, що наявність ухвал слідчих суддів у кримінальному процесі сама по собі не є безумовним свідченням заподіяння позивачу матеріальної чи моральної шкоди в рамках даного цивільного спору. Судом не встановлено, а позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між процесуальними діями чи бездіяльністю відповідачів та придбанням дверних замків, фотофіксацією людей чи публікаціями у ЗМІ про затримання сторонніх осіб. Долучені фотографії, скріншоти та чеки є розрізненими та не підтверджують, що заявлені позивачем негативні наслідки є прямим результатом протиправної поведінки відповідачів.

Суд першої інстанції правильно відхилив доводи позивача про бездіяльність відповідачів, яка, на його думку, підтверджується обставиною скасування слідчим суддею процесуальних рішень слідчого.

Так, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність ухвал слідчих суддів щодо скасування постанов уповноваженої особи, яка здійснює досудове слідство, саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, як зазначалось раніше, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18, від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц.

Висновок суду першої інстанції про те, що оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого та прокурора є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної чи/та матеріальної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України є обґрунтованим, оскільки не є порушенням прав особи.

Сам по собі факт тривалого досудового розслідування будь-якого з зазначених кримінальних проваджень без ненадання позивачем належних і допустимих доказів, що саме надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження позивачу було завдано моральної шкоди, не є підставою для стягнення такої шкоди.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17.

Колегія суддів враховує, що вказані позивачем кримінальні провадження на даний час розслідуються органами досудового розслідування та жодних рішень щодо встановлення бездіяльності і неефективного розслідування цих органів матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції правильно визначив, що скасування слідчими суддями постанов про закриття кримінального провадження, а також невнесення відомостей до ЄРДР за заявам ОСОБА_1 не є беззаперечними доказами довготривалої бездіяльності та неефективного розслідування органами досудового розслідування та завдання позивачу моральної та матеріальної шкоди саме діями органів досудового розслідування (поліції та прокуратури).

Оцінивши у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надані сторонами докази, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивач, посилаючись на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальних провадженнях, всупереч вимогам процесуального закону не довів обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, те, що йому саме в результаті такої тривалості досудового розслідування було завдано моральну шкоду та наявність причинного зв`язку між шкодою й бездіяльністю відповідачів, що є процесуальним обов`язком позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі Черкаська обласна прокуратура та ГУНП в Черкаській області у встановлений ст. 219 КПК України строк не провели досудове розслідування, що у жодному кримінальному провадженні, які зазначаються у справі, не встановлено всіх осіб, які вчили кримінальні правопорушення та не допитано всіх свідків не підтверджено належними доказами та не спростовують висновків суду про недоведеність позовних вимог.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що позивач вимушений був залишити своє житло виключно через бездіяльність відповідачів також не підтверджені та ґрунтуються на власному суб`єктивному баченні (трактуванні) позивачем обставин справи.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та по суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача заявлені до Державної казначейської служби задоволенню не підлягають, оскільки вказана юридична особа не є належним відповідачем у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2026 року у справі № 757/38039/17-ц вказала: «Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах».

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби чи її територіальних органів не є необхідною.

У даній справі позивач пред`явив позов у тому числі й до відповідача Державної казначейської служби України, яка не завдавала позивачу шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Тому, суд першої інстанції правильно врахувавши вищевикладене зазначив в своїй постанові про відсутність задоволення позовних вимог до вказаного відповідача з підстав його неналежності у даних спірних правовідносинах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2026 року.

Головуюча Л. І. Василенко

Судді: О. М. Новіков

Ю. В. Сіренко