ESRG

Einheitliches staatliches Register
der Gerichtsentscheidungen

Рішення № 141074388

Vorlesen ist vorübergehend nicht verfügbar

Справа № 307/3284/16-ц

Провадження № 2/307/16/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Ком`яті Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон Мар`яна Василівна, служба в справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, скасування реєстрації проживання особи в житлі,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон Мар`яна Василівна, служба в справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, скасування реєстрації проживання особи в житлі. В позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог позивачка зазначила, що 15 січня 2016 року був укладений договір дарування між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Шимон М.В. та зареєстрований в реєстрі за №27. За даним договором відповідач ОСОБА_2 , подарував відповідачці ОСОБА_3 двохкімнатну житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Правочин зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім цього, позивачка зазначає, що вона та відповідач ОСОБА_2 постійно проживають однією сім`єю як жінка та чоловік, але не перебувають у шлюбі між собою, на протязі тривалого часу: з 1997 року по теперішній час. Тобто, на протязі 19 років, сторони мешкали разом у фактичних шлюбних відносинах в будинку АДРЕСА_2 , вели спільно господарство, робили разом у приватних підприємцях, мали загальний заробіток та мали загальний грошовий бюджет. Гроші, зароблені разом, вони витрачали на ведення домашнього господарства, на особисті потреби, також разом робили великий ремонт в будинку АДРЕСА_2 . На разом зароблені гроші ними був сумісно придбаний автомобіль, який сторони використовували разом для їх роботи, для чого кожний з сторін мав на нього довіреність з правом одночасного володіння та користування вказаним автомобілем. Саме за час спільного проживання ними в 2011 році була придбана в результаті спільної праці, на спільні грошові кошти, спірна квартира АДРЕСА_3 на ім`я відповідача ОСОБА_2 як покупця квартири на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого нотаріусом Тячівського районного нотаріального округ Шимон М.В. від 05 грудня 2011 року за реєстровим номером 735. Квартира була зареєстрована в Тячівському міському бюро технічної інвентаризації за номером запису 896 в книзі 9, реєстраційний номер 35374526 від 06.12.2011 року, а згодом зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідач ОСОБА_2 укладав договір купівлі - продажу квартири в 2011 році в інтересах однієї сім`ї з позивачкою ОСОБА_1 як його дружиною з 1997 року, оскільки вона з відповідачем ОСОБА_2 мали намір згодом переїхати із села Сокирниця до міста Тячів, де є всі комунальні зручності та інші привабливі для них обставини подальшого сумісного проживання, а спочатку мали намір після ремонту здавати вказану квартиру в оренду, чим і скористалася відповідачка ОСОБА_3 . Проте, розпорядження відповідачем ОСОБА_2 даною квартирою у вигляді відчуження її шляхом дарування на користь чужої особи відбулося всупереч вимогам сімейного та цивільного законодавства щодо майнових прав та обов`язків подружжя та прирівняних до них таких осіб, як позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 згідно до ст. 74 СК України, що дає підставу для застосування вимог ст. 215 ЦК України про недійсність правочину. Позивачка ОСОБА_1 вказує, що вона не давала згоди на укладення договору дарування спільно нажитої квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується відсутністю письмової нотаріально засвідченої згоди позивачки ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що виділення в натурі або визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_3 не було, а тому на час укладання спірного договору дарування квартири відповідач ОСОБА_2 не мав право укладати договір відчуження у будь-якій формі і на частку квартири. Крім цього, позивачка ОСОБА_1 пояснює, що договір купівлі продажу зазначеної квартири був оформлений на ім`я ОСОБА_2 тільки тому, що існує такий звичай в їх родинах та в суспільстві, що формально будь-який правочин був оформлений саме на ім`я чоловіка. Доказом того, що відповідач ОСОБА_2 помилявся щодо можливості укласти договір дарування без її згоди як жінки, з якою він до придбання квартири спільно прожив 14 років, як чоловік однією сім`єю, свідчить той факт, що нотаріус не роз`яснила йому таку вимогу закону. Факт спільного проживання її з ОСОБА_2 як жінки та чоловіка з 1997 року по теперішній час підтверджено актом матеріально-побутових умов с. Сокирниця.

Просить суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_2 з 1997 року по теперішній час, визнати квартиру АДРЕСА_3 , об`єктом права спільної сумісної власності, яка набута правомірно та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках по частці кожному, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , укладений між дарувальником ОСОБА_2 та обдаровуваною ОСОБА_3 , який посвідчений 15 січня 2016 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Шимон М.В. та зареєстрований в реєстрі №27 внаслідок відсутності письмової нотаріально завіреної згоди співвласника майна, скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_3 , внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 по частці за кожним власником: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , анулювати адресну реєстрацію проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Представник відповідачки ОСОБА_3 – адвокат Коструб В.В. в судовому засіданні просить в задоволенні позову відмовити, у зв`язку з його безпідставністю.

Третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон М.В., в судове засідання не з`явився, так як надіслала до суду заяву про розгляд справи в її відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Третя особа служба в справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, в судове засідання не з`явився, так як представник надіслав до суду заяву про розгляд справи в їх відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року в даній цивільній справі накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 до закінчення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон Мар`яна Василівна про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування квартири, скасування записів в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення записів в державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування реєстрації проживання.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2018 року провадження в даній цивільній справі зупинено до закінчення провадження в цивільній справі №309/4305/16-ц.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 липня 2025 року поновлено провадження в даній цивільній справі.

В судовому засіданні встановлено, що згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 з 17 січня 2005 року значиться зареєстрованою в АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.14-15).

Також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 до 05 березня 1991 року перебувала в шлюбі із ОСОБА_5 , а до 20 січня 2000 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції №23 від 25 січня 2005 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (Т.1 а.с.18, 19).

Крім того, встановлено, що згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 відповідач ОСОБА_2 з 28 лютого 1989 року значиться зареєстрованим в АДРЕСА_4 . (Т.1 а.с.12-13).

Відповідач ОСОБА_2 до 17 травня 2001 року перебував в шлюбі із ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (Т.1 а.с.16).

В довідці виконавчого комітету Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області №2181 від 15 листопада 2016 року зазначено, що ОСОБА_2 з 1997 року дійсно фактично проживає однією сім`єю разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , (Т.1 а.с.17).

В довідці виконавчого комітету Королівської селищної радм Виноградівського району №4373 від 22 листопада 2016 року зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1997 року не проживає в за адресою: АДРЕСА_4 ; житловий будинок в АДРЕСА_4 , на праві власності належить його батькові ОСОБА_2 , 1942 року народження; зі слів ОСОБА_2 з 1997 року він проживає в АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.22).

Згідно довідки Хустського державного підприємства технічної інвентаризації №732 від 22 листопада 2016 року, станом на 31 грудня 2012 року, за адресою АДРЕСА_2 , майно і цілому зареєстровано за ОСОБА_1 ; видано дублікат договору купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Король О.Ю. від 22 серпня 2005 року за реєстром №2956, виданий приватним нотаріусом Король О.Ю. від 31 жовтня 2006 року за реєстром №4035, зареєстровано в Хустському ДПТІ в реєстрову книгу №3, с. Сокирниця від 02 листопада 2006 року за реєстром №409 (Т.1 а.с.21).

В акті обстеження матеріально-побутових умов від 15 листопада 2016 року, складено депутатом Сокирницької сільської ради Хустського району, зазначено, що за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 , 1968 року народження (власник будинку), ОСОБА_8 , 1988 року народження, (син власника будинку), ОСОБА_9 , 1991 року народження (син власника будинку). З`ясовано, що ОСОБА_9 , 1991 року народження, фактично в будинку не проживає у зв`язку з виїздом за кордон. В даному будинку, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , також фактично проживає ОСОБА_2 , 1966 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , але з 1997 року постійно проживає з ОСОБА_1 однією сім`єю у фактичних шлюбних відносинах як чоловік та дружина і веде спільне з нею господарство (Т.1 а.с.44).

Згідно договору дарування квартири від 15 січня 2016 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Шимон М.В., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подарував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_3 (Т.1 а.с.20).

Також встановлено, що згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 відповідачка ОСОБА_3 з 23 січня 2016 року значиться зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_3 (Т.1 а.с.118-120).

Відповідачка ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мала статус дитини-інваліда, у зв`язку з вродженими вадами головного мозку та ОСОБА_10 є також зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , посвідченням серії НОМЕР_7 , медичним висновком №1054, довідкою відділу державної реєстрації Тячівської міської ради про реєстрацію місця проживання ОСОБА_10 (Т.1 а.с.124-127).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_3 02 червня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції у Закарпатській області було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №91 (Т.1 а.с.117).

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2023 року в цивільній справі №309/4305/16, яке набрало законної сили 08 травня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Хустської міської ради про визнання недостовірною поширеної інформації відмовлено (Т.2 а.с.85-93).

Згідно рішення Тячівського районного суду від 14 листопада 2018 року в цивільній справі №307/410/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа ОСОБА_3 , про визнання об`єктом спільної сумісної власності грошових коштів, позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США, за які була куплена квартира АДРЕСА_3 (Т.2 а.с.209-211).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року рішення Тячівського районного суду від 14 листопада 2018 року в цивільній справі №307/410/18 було скасовано, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання грошових коштів об`єктом спільної сумісної власності подружжя було відмовлено (Т.2 а.с.212-218).

Згідно ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2017 року в цивільній справі №307/3368/16-ц позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним внаслідок його фіктивності залишено без розгляду (Т.2 а.с.219-220).

Згідно рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2018 року в цивільній справі №299/342/18 шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (Т.2 а.с.221-223).

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд за правилом ч.1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Тобто, поняття сім`ї дається через формулювання її ознак, головною з яких є наявність між її членами взаємних прав та обов`язків, що зумовлені їхнім спільним проживанням.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Відповідно до рішення КСУ у справі №1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України та інших про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї", визначено, що до кола членів сім`ї належать дружина (чоловік), їх діти і батьки, проте членами сім`ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання і ведення з спільного господарства, тобто не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст.ст. 3, 74 СК України).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

В своїй постанові від 23 січня 2024 року справа №523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, подані сторонами, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю її із ОСОБА_2 з 1997 року по теперішній час визнання квартири АДРЕСА_3 , об`єктом права спільної сумісної власності, яка набута правомірно та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частці кожному, задоволенню не підлягають, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання позивачки ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю з 1997 року по дату подання позову, ведення спільного господарства та бюджету, наявності спільних витрат, взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї, позивачкою ОСОБА_1 не надано.

Суд не бере до уваги надані позивачкою письмові докази: довідку виконавчого комітету Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області №2181 від 15 листопада 2016 року, акт обстеження матеріально-побутових умов від 15 листопада 2016 року, складено депутатом Сокирницької сільської ради Хустського району, оскільки вони не підтверджують вказаних ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому, суд зазначає, що позивачка ОСОБА_1 до 20 січня 2000 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , а відповідач ОСОБА_2 до 17 травня 2001 року перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , а з 02 червня 2015 року по 15 червня 2018 року перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 .

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Стаття 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до частин 1, 2, 3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Велика Палата Верховного Суду, неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Враховуючи, що позивачкою ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 з 1997 року по дату подання позову, та що вона є співвласником квартири АДРЕСА_3 та були порушені її права як співвласника квартири при укладенні спірного договору дарування квартири від 15 січня 2016 року, суд вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_3 , укладеного між дарувальником ОСОБА_2 та обдаровуваною ОСОБА_3 , який посвідчений 15 січня 2016 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Шимон М.В. та зареєстрований в реєстрі №27, до задоволення також не підлягають.

За таких обставин не підлягають до задоволення і похідні вимоги позивачки ОСОБА_1 щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_3 , внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 по частці за кожним власником: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , анулювання адресної реєстрації проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, суд приходить до висновку, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , встановлені ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року, після набрання судовим рішенням законної сили, слід скасувати.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.5, 12, 76, 77, 81, 200, 209, 223, 263, 265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон Мар`яна Василівна, служба в справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, внесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про право власності на майно, скасування реєстрації проживання особи в житлі, - відмовити.

Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , встановлені ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2016 року, після набрання судовим рішенням законної сили, - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_9 , мешканка АДРЕСА_2 , України.

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_10 , мешканець АДРЕСА_5 , України.

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_11 , мешканка АДРЕСА_1 , України.

Третя особа - приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Шимон Мар`яна Василівна, адреса: м. Тячів, вул. Незалежності, 16/1, Закарпатської області.

Третя особа - служба у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації, адреса: м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, код ЄДРПОУ – 22106992.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий В.І. Бобрушко