**УХВАЛА**
****
29 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/44616/25
адміністративне провадження № К/990/49473/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року
у справі № 320/44616/25
за позовом Головного управління ДПС у м. Києві
до ОСОБА\_1
про стягнення податкового боргу,
**установив:**
****Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА\_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 745 166,04 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючий орган звернувся до суду 03 вересня 2025 року з позовом про стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 07 березня 2025 року, до закінчення шестимісячного строку, встановленого для їх судового оскарження.
Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідні податкові повідомлення-рішення направлялися відповідачеві рекомендованим поштовим відправленням, яке повернулося контролюючому органу 26 березня 2025 року у зв\`язку із закінченням строку зберігання. За висновком апеляційного суду, шестимісячний строк судового оскарження цих рішень спливав 26 вересня 2025 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що податкову вимогу від 12 травня 2025 року направлено відповідачеві 23 травня 2025 року, а шестимісячний строк її судового оскарження спливав не раніше 23 листопада 2025 року.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для повернення позовної заяви.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у м. Києві 28 жовтня 2026 року подало касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
На обґрунтування касаційної скарги контролюючий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв\`язку з положеннями статей 56, 59, 95 та 102 Податкового кодексу України.
Скаржник зазначає, що право платника податків на судове оскарження податкового повідомлення-рішення та право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу є самостійними правовідносинами, які не повинні ототожнюватися.
На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій мали встановити не лише дату прийняття податкових повідомлень-рішень та дату звернення до суду, а й обставини виникнення податкового боргу, правову природу заявленої вимоги та наявність передбачених податковим законодавством умов для його стягнення.
Крім того, скаржник наголошує, що застосування процесуальних обмежень не повинно призводити до позбавлення контролюючого органу можливості реалізувати повноваження щодо судового стягнення податкового боргу.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві після їх перегляду в апеляційному порядку.
За змістом частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої цим Кодексом підстави (підстав).
Отже, зазначення у касаційній скарзі про порушення судами норм процесуального права має супроводжуватися відповідним обґрунтуванням, яке дає змогу встановити, у чому саме, на думку скаржника, полягає таке порушення.
У справі, яка розглядається, скаржник пов\`язує порушення норм процесуального права з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас Суд звертає увагу, що питання застосування зазначеної норми до позовних заяв контролюючих органів про стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень, уже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, у постановах від 19 червня 2020 року у справі № 520/12807/19, від 12 травня 2022 року у справі № 420/9673/20, від 30 жовтня 2025 року у справі № 120/14997/24 та від 10 лютого 2026 року у справі № 420/23809/25 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого позов із вимогою про стягнення коштів, яка ґрунтується на рішенні контролюючого органу, може бути поданий таким органом до суду не раніше закінчення строку, встановленого для судового оскарження відповідного рішення.
Наведені висновки Верховного Суду стосуються застосування тієї самої процесуальної норми до правовідносин, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції прямо послався на зазначені висновки Верховного Суду та застосував їх під час вирішення питання про правомірність повернення позовної заяви контролюючого органу.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24, щодо строків судового оскарження рішень контролюючих органів та зазначив, що за відсутності адміністративного оскарження рішення контролюючого органу строк звернення платника податків до суду становить шість місяців.
Натомість скаржник, стверджуючи про неправильне застосування судами пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, фактично пропонує інший підхід до визначення процесуальних передумов звернення контролюючого органу з позовом про стягнення податкового боргу.
При цьому касаційна скарга не містить аргументів щодо незастосовності наведених правових висновків Верховного Суду до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідності відступлення від них та не пояснює, чому застосування судами попередніх інстанцій сформованого Верховним Судом правового підходу свідчить про порушення норм процесуального права.
Посилання скаржника на самостійність правовідносин щодо стягнення податкового боргу, а також на положення статей 56, 59, 95 та 102 Податкового кодексу України не супроводжується поясненням того, яким чином ці положення виключають застосування процесуального обмеження, прямо передбаченого пунктом 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням уже сформованих Верховним Судом висновків.
Суд звертає увагу, що положення Податкового кодексу України, на які посилається скаржник, регулюють, зокрема, порядок оскарження рішень контролюючого органу, виникнення та погашення податкового боргу, а також строки давності.
Водночас пункт 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює окрему процесуальну передумову звернення суб\`єкта владних повноважень до суду з вимогою про стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на рішенні такого суб\`єкта.
Отже, доводи щодо необхідності встановлення обставин виникнення податкового боргу та наявності матеріально-правових умов для його стягнення самі собою не розкривають, у чому полягає неправильне застосування судами зазначеної процесуальної норми, яка регулює питання допустимості звернення до суду з відповідною вимогою.
Так само посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявність і розмір податкового боргу по суті, не містить належного обґрунтування порушення норм процесуального права, оскільки предметом вирішення судів на відповідній стадії було питання наявності передбачених законом підстав для повернення позовної заяви, а не обґрунтованості заявлених вимог.
Крім того, скаржник не пояснює, які саме встановлені судами обставини свідчили про відсутність передбачених пунктом 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для повернення позовної заяви, з урахуванням установлених судами дат направлення податкових повідомлень-рішень, повернення поштового відправлення та звернення контролюючого органу до суду.
Отже, хоча скаржник і зазначає, у чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами норм процесуального права, наведене ним обґрунтування фактично суперечить сформованим Верховним Судом правовим висновкам щодо застосування відповідної норми в подібних правовідносинах, без наведення аргументів, які б ставили під сумнів застосовність таких висновків до цієї справи.
За таких обставин Суд доходить висновку, що наведені скаржником доводи не становлять належного обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження, оскільки не розкривають, у чому саме полягає порушення судами норм процесуального права з урахуванням правових висновків Верховного Суду, відповідно до яких вирішено спірне процесуальне питання.
Відповідно до пункту 4 частини п\`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
**ПОСТАНОВИВ:**
****Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року у справі № 320/44616/25 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА\_1 про стягнення податкового боргу - повернути особі, яка її подала.
Роз\`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя
Р.Ф. Ханова