ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Рішення № 141048406

Озвучення тимчасово недоступне

Справа №155/1349/24

Провадження №2/155/4/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Сметани В.М.,

при секретарі судових засідань Федонюк О.М.,

за участі: представника позивача (в режимі відеоконференції) Стасюка О.В.,

представника відповідача Хитрика Р.І.,

представника відповідача Якимчука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Олександра Володимировича до Берестечківської міської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування рішення сесії, державного акту та державної реєстрації права власності

УСТАНОВИВ

Позивач 07 серпня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним та скасування рішення сесії, державного акту та державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги мотивує, що рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2011 року, визнано за позивачем право власності на житловий будинок з надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . В результаті чого, останнім в КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєстроване право власності на вказаний будинок.

Вказує, що на початку червня 2024 року, позивач як власник вищевказаного житлового будинку з надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, вирішив приватизувати земельну ділянку на якій розташований будинок. Проте, на земельну ділянку на якій він розміщений, повністю накладається інша земельна ділянка з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, площею 0,33 га, яка оформлена згідно рішення Перемильської сільської ради №16 від 27 травня 2005 року та належить відповідачу – ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, просить визнати недійсним рішення Перемильської сільської ради Волинської області №16 від 27 травня 2005 року, про передачу у власність ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 0,33 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства», кадастровий номер 0720885404:01:001:0009, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . А також, визнати недійсним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ВЛ №081702, зареєстрований в книзі реєстрації за №538 від 11 липня 2005 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 0, 33 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виключити відомості про дану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, скасувати державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 24 вересня 2024 року прийнято до розгляду вищезазначену цивільну справу та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 26 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та просив позов задовольнити. Суду пояснив, що оскаржуване рішення сільської ради та державний акт, видані в супереч законодавства, оскільки спірна земельна ділянка повністю розміщена під його домоволодінням, яке раніше належало його бабусі. Також заначив, що відповідач ОСОБА_2 , незаконно змінивши поворотні точки даної земельної ділянки і такі дії не відновлюють порушене право позивача на отримання у власність земельної ділянки до 25 сотих.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Хитрик Р.І. в судовому засіданні просив відмовити в задоволені позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вказував, що вимоги позивача є безпідставними, права позивача не порушені. Суду пояснив, оскільки в ході розгляду даної справи стало відомо, що спірна земельна ділянка розміщена під домоволодінням позивача, його довіритель звернувся до інженера-землевпорядника з приводу внесення змін до технічної документації щодо зміни меж його земельної ділянки. В результаті чого інженером-землевпорядником було внесено виправлення про координати поворотних точок меж земельної ділянки, чим було усунено порушене право позивача на земельну ділянку під його будинком.

Представник відповідача Берестечківської міської ради Луцького району Волинської області в судовому засіданні вказував, що дійсно рішення Перемильської сільської ради Волинської області могло бути прийняте з порушенням, так як вказаним рішенням виділено земельну ділянку під будинком іншої особи. Однак, після внесення виправлень про координати поворотних точок меж земельної ділянки, дане рішення не підлягає скасуванню, оскільки були усунені відповідні порушення. Просив відмовити в задоволені позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 78 ЗК України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини 1 статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин 1, 2 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм земельного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами 2, 3 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Судом встановлено, що відповідно до копії судового рішення Горохівського районного суду Волинської області від 29 грудня 2011 року в цивільній справі №2-1037-2011, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами , що знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.5).

Відповідно до копії витягу №47 від 09 липня 2024 року, наданого виконавчим комітетом Берестечківської міської ради, з погосподарської книги №9 за 2024 рік Перемильської сільської ради Горохівського району по особовому рахунку № НОМЕР_1 будинок з надвірними спорудами належить ОСОБА_3 , та знаходиться в АДРЕСА_1 . Рік побудови будівлі 1960 рік (т.1 а.с.7).

Згідно з копії витягу про державну реєстрацію прав серії СЕВ №874171, наданого Комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації №33703341 від 03 квітня 2012 року, на підставі рішення Горохівського районного суду Волинської області №2-1037-2011 від 29 грудня 2011 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 03 квітня 2012 року (т.1 а.с.8).

Як вбачається з копії технічного звіту про інженерно-геодезичні вишукування для виготовлення документації із землеустрою, за адресою: АДРЕСА_1 , провівши інженерно-топографічні знімання та створивши цифровий та електронний інженерно топографічний план та наклавши межі земельних ділянок з даних Державного земельного кадастру виявлено зареєстровану земельну ділянку з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, що не уможливлює виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , згідно з витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СЕВ №874171 від 03 квітня 2012, реєстраційний номер 36362460, та технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна, виготовлений Комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» реєстраційний №82 від 10 листопада 2011 року з подальшим внесенням відомостей про земельну ділянку в Державний земельний кадастр та передачі в приватну власність (т.1 а.с.21-25).

Відповідно до копії рішення Перемильської сільської ради Горохівського району Волинської області №16/7 від 27 травня 2005 року, про передачу у приватну власність земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства, ухвалено, передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку в межах податку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в розмірі 0,33 га (т.1 а.с.90).

Як вбачається з копії інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10 червня 2024 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером №0720885404:01:001:0009, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 0,33, яка розташована за адресою: Волинська область, Горохівський район, село Липа (т.1 а.с.16-18).

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №081702, на підставі рішення Перемильської сільської ради №16 від 27 травня 2005 року є власником земельної ділянки площею 0,33 га, яка розташована в селі Липа, Перемильської сільської ради, Горохівського району, Волинської області. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.20).

Згідно з копії пояснювальної записки до технічного звіту по видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , складену виконавцем Карпевич А.О., підставою для передачі земельної ділянки в приватну власність є заява громадянина ОСОБА_2 та рішення Перемильської сільської ради від 27 травня 2005 року №16. За участі суміжних землекористувачів, замовника, представників відділу та сільської ради, складено акт погодження меж земельної ділянки на місцевості. На ділянці проведено горизонтальне знімання техеометром 3Ta5R. Результати польових вимірів оброблено на персональному комп`ютері за допомогою автоматизованої системи ІНВЕНТ – ГАД. Межі координат земельної ділянки прив`язано до пунктів полігонометрії, та складено каталог координат окружних меж земельної ділянки в системі координат 1963 року. Угода на виконання робіт укладена між громадянином ОСОБА_2 та Горохівським районним відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру». Ціна договірна. Державний акт серії ВЛ №081702 на право власності на земельну ділянку складено в двох примірниках, з них: перший знаходиться на зберіганні в Горохівському районному відділі земельних ресурсів, другий – вручено замовнику (т.1 а.с.92).

На адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Хитриком Р.І. 02 жовтня 2025 року, подано копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4800991412025 від 16 вересня 2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, площею 0,3300 гектарів, яка розташована в селі Липа, Горохівський район, Волинська область.

Відповідно до копії висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1/12-25 від 10 грудня 2025 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009 відповідно до координат поворотних точок її меж, що містяться у технічних документації по видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі рішення Перемильської сільської ради від 27 травня 2005 року №16. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований не у межах земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009 відповідно до координат поворотних точок її меж, згідно з даними Держгеокадастру – відомостями Державного земельного кадастру (т.2 а.с.7- 23).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом. Набуття цих прав громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.ч. 6-11 ст. 118 ЗК України, в редакції чинній на дату набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. 7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. 8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. ( Частина дев`ята статті 118 в редакції Закону N 1626-IV ( 1626-15 ) від 18.03.2004 ) Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Як встановлено в судовому засіданні, на спірній земельні ділянці, станом на 11 липня 2005 року був розміщений житловий будинок, який відповідно до погосподарської книги Перемильської сільської ради Горохівського району по особовому рахунку № НОМЕР_1 рахувався за ОСОБА_3 , яка є бабусею позивача, рік побудови будівлі 1960 рік (т.1 а.с.7).

Таким чином, Перемильською сільською радою, в порушенні вимог ст. 118 ЗК України в редакції станом на 27 травня 2005 року, було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку без попереднього розгляду проекту відведення земельної ділянки, що призвело до її виділення під житловим будинком, належному іншій особі.

Крім того, в оскаржуваному рішенні заначено, що земельна ділянка надається на підставі декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 19-96, однак декрет за номером 19-96 Кабінетом Міністрів України 26 грудня 1992 року не ухвалювався.

Згідно з частиною 1 статті 126 ЗК України в редакції, яка діяла на набуття права власності відповідачем на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини 1 статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 1 статті 155 ЗК України, передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Частиною 2 статті 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Із системного аналізу ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного суду від 28.03.2018 року справа № 761/1554/13-ц.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом із набуттям ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з господарськими, надвірними будівлями до нього перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок.

Згідно ч.1 ст. 118 ЗК України в редакції станом на час набуття права власності позивачем на будинок, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Крім цього, оформлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку порушує право позивача на вільне користування земельною ділянкою яка розташована під будинком та іншими спорудами. В результаті чого позбавляє його можливості реалізувати своє право, як власника будинку, на приватизацію земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 297/1903/16-ц (провадження № 61-26296св18).

Як вбачається з п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі № 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19) вказано, що «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України)».

Таким чином, маючи інформацію про місцезнаходження будинка з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , рік побудови 1960 року, достеменно знаючи, про власника вказаного будинку, Перемильською сільською радою Горохівського району Волинської області в порушенні вимог ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, оскільки, не було враховано, що на виділеній земельній ділянці, розташований житловий будинок, який був ще побудований в 1960 році.

Отже, вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Перемильської сільської ради Волинської області № 16 від 27 травня 2005 року та державного акта є правомірними, такими, що підтверджуються наданими суду доказами, та стосуються виключно законних прав та інтересів позивача.

Покликання відповідачів, що права позивача на даний час не порушуються, оскільки інженером-землевпорядником було внесено зміни до технічної документації щодо зміни меж його земельної ділянки, змінено координати поворотних точок меж земельної ділянки, таким чином належна ОСОБА_2 земельна ділянка не накладається на належний позивачу ОСОБА_1 житловий будинок, суд відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , подав скаргу до Кваліфікаційної комісії держгеокадастру України, в якій просив здійснити перевірку дотримання вимог земельного законодавства інженером – землевпорядником ОСОБА_4 при розробці Технічної документації на замовлення ОСОБА_2 із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, відомості з якої внесено до ЗКК 08.09.2025 (т.2 а.с.65-67).

За результатом розгляду вищезазначеної скарги, Кваліфікаційною комісією з питань видачі та припинення дії кваліфікаційного сертифіката інженера – землевпорядника надано протокол засідання №1 від 29 січня 2026 року., в якому зазначено, що в результаті здійснення конфігурацій інженером – землевпорядником ОСОБА_4 , здійснено зміни, які здійснені без відповідних обґрунтувань та погоджень власників / користувачів суміжних земельних ділянок та органу місцевого самоврядування та не відповідає Державному акту на право власності на землю. На підставі чого, сертифікованим інженером – землевпорядником ОСОБА_5 технічна документація із землеустрою розроблена з порушенням вимог статті 107 Земельного кодексу України, статей 21, 22, 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статті 55 Закону України «Про землеустрій», та пункту 110, 156-4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, що призвело до порушення прав та законних інтересів органу місцевого самоврядування, на землі якого було переміщено земельну ділянку. (т.2 .а.с.141-148).

В судовому засіданні було заслухано начальника відділу земельних ресурсів Берестечківської міської ради Горальського В.М., який вказував, що міською радою не погоджувались відповідні зміни в проектну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009. Однак, вважає, що інтереси Берестечківської міської ради такими змінами не порушені.

Відповідно до ст.107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з ст.21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр», підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Згідно ст. 55 ЗУ «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).

Згідно пункту 156-4 Порядку ведення Державного земельного кадастру від 17 жовтня 2012 р. № 1051, у разі коли під час ведення Державного земельного кадастру, проведення землевпорядних робіт або здійснення адміністратором Державного земельного кадастру заходів, визначених підпунктами 1 та 6 пункту 205 цього Порядку, у відомостях Державного земельного кадастру виявлені повторювані у певної сукупності об`єктів Державного земельного кадастру або у відомостях про земельну ділянку відхилення у значеннях координат поворотних точок меж таких об`єктів від значень, що відповідають їх фактичному місцю розташування в натурі (на місцевості) з урахуванням вимог пункту 151-1 цього Порядку, адміністратор Державного земельного кадастру або сертифікований інженер-землевпорядник здійснює коригування таких відомостей, формує уточнені кадастрові плани відповідних земельних ділянок в електронній (цифровій) формі, засвідчує їх кваліфікованим електронним підписом та за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру та/або засобами, визначеними у пункті 110-2 цього Порядку, надсилає Державному кадастровому реєстраторові, який вносить відкориговані відомості до Державного земельного кадастру та складає протокол в електронній формі згідно з додатком 30-1.

Адміністратор Державного земельного кадастру або сертифікований інженер-землевпорядник здійснює коригування відомостей про земельні ділянки за умови незмінності значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж відповідних земельних ділянок.

Як вбачається з плану земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009 після внесення змін в технічну документацію, її геометричні розміри кардинально відрізняються від геометричних розмірів, зазначених в державному акті серії ВЛ №081702.

Крім того, згідно п. г ч.1 та ч. 3 ст. 121 ЗК України, в редакції на дату набуття позивачем права власності на житловий будинок, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим.

Таким чином, змінені поворотні точки координат земельної ділянки з кадастровим номером 0720885404:01:001:0009, позбавляють позивача ОСОБА_1 реалізувати своє право, закріплене в ст. 121 ЗК України, в редакції на дату набуття ним права власності на житловий будинок, щодо розмірів земельної ділянки, яка може бути йому безоплатно передана.

Визнаючи недійсним та скасовуючи рішення Перемильської сільської ради Волинської області № 16 від 27 травня 2005 року та державний акт, судом взято до уваги непорушність права власності відповідача ОСОБА_2 та принцип належного урядування. Однак, на думку суду, відновити порушені права позивача ОСОБА_1 іншим чином не можливо.

Суд також звертає увагу, що відповідач – Берестечківська міська рада не позбавлена права повторно розглянути заяву відповідача ОСОБА_2 про виділ йому у власність земельної ділянки, та ухвалити відповідне рішення з врахуванням прав та інтересів власника житлового будинку, який розміщений на спірній земельній ділянці.

Щодо доводів та вимог представників відповідачів про застосування строків позовної давності слід зазначити, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із положеннями частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

ЄСПЛ вказував, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). ЄСПЛ зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

За роз`ясненнями, що містяться в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

В постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 грудня 2019 року у справі № 234/13519/16-ц вказано, що «відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності. Позовна давність застосовується до обґрунтованого позову».

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, у постанові від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц та у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для погодження із доводами сторони відповідачів про те, що позивач ОСОБА_1 повинен був знати про оскаржуване рішення Перемильської сільської ради Горохівського району Волинської області №16/17 від 27 травня 2005 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №081702, виданий на ім`я ОСОБА_2 , з моменту прийняття спадщини чи реєстрації права власності на житловий будинок 2012 року .

Відповідачами також не наведено жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

За таких обставин, доводи відповідачів про наявність підстав для застосування строків позовної давності є безпідставними, не підтверджені жодними доказами та спростовуються встановленими у справі фактичними даними.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо витрат професійну правничу допомог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки представником позивача заявлене відповідне клопотання до закінчення судових дебатів, суд при ухваленні рішення не вирішує питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позовної заяви до суду у розмірі 1211,20 грн. з кожної.

Керуючись ст. ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 141, 158, 259, 263, 264, 265, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ

Позов – задовольнити.

Визнати недійсним рішення Перемильської сільської ради Волинської області №16/17 від 27 травня 2005 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,33 га із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ВЛ №081702, який зареєстрований в книзі реєстрації за №538 від 11 липня 2005 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,33 га із цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», кадастровий номер 0720885404:01:001:0009, та виключити відомості про дану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, скасувати державну реєстрацію права власності на дану земельну ділянку.

Стягнути з Берестечківської міської ради Луцького району Волинської області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі є:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Берестечківська міська рада, місцезнаходження: Волинська область, Луцький район, місто Берестечко, вулиця Шевченка, 2, код ЄДРПОУ:04051262.

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Дата складення повного тексту рішення 29 жовтня 2026 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області В.М. Сметана