ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 140977619

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

27 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/448/26

адміністративне провадження № П/990/448/26

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Суд), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання нечинним та скасування пункту 61 «Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України», затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 № 19,

УСТАНОВИВ:

09.10.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява (направлена засобами електронного зв`язку на електронну пошту Верховного Суду) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Верховної Ради України (далі - відповідач, ВРУ), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Апарату Верховної Ради України щодо блокування прийому та реєстрації електронних звернень громадян України, надісланих електронною поштою;

- визнати нечинним та скасувати пункт 61 Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 № 19, у частині обмеження права громадян України на подання електронних звернень електронною поштою та встановлення дискримінаційних винятків, як таких, що суперечать статтям 22, 24, 32, 40 Конституції України, статті 5 Закону України "Про звернення громадян" та порушують права позивача;

- зобов`язати Верховну Раду України відновити (організувати) прийом та реєстрацію електронних звернень громадян України, надісланих на офіційну електронну пошту Верховної Ради України відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян".

Ухвалою Суду від 14.10.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху для усунення вказаних судом недоліків шляхом:

- надання Суду уточненої позовної заяви, у якій визначити суб`єктний склад учасників справи (відповідно до приписів статей 22, 266 КАС України), чітко сформулювати та викласти зміст позовних вимог безпосередньо до кожного відповідача, а також послідовно викласти фактичні обставини справи в хронологічному порядку із зазначенням доказів, що підтверджують кожну з них;

- надання копії позовної заяви та копії доданих до неї документів для відповідача;

- надання додаткових доказів, необхідних для оцінки майнового стану позивача та вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема відомості органу Пенсійного фонду України щодо призначення та фактичної виплати ОСОБА_1 пенсії за відповідний період або про відсутність таких виплат;

- у разі відсутності доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору подати до Суду документ про сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Також в ухвалі від 14.10.2026 Суд роз`яснив позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвала Суду від 14.10.2026 про залишення позовної заяв без руху направлена позивачеві на адресу, зазначену ним у позовній заяві, засобами поштового зв`язку 14.10.2026 та отримана ним 20.10.2026.

В межах установленого Судом строку, позивач 22.10.2026 засобами електронного зв`язку на електронну пошту Верховного Суду направив заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Щодо визначення суб`єктного складу учасників справи

У заяві про усунення недоліків позивач зазначив, що відповідачами у цій справі він визначив, Верховну Раду України та Апарат Верховної Ради України та заявив до них такі позовні вимоги:

- визнати нечинним та скасувати пункт 61 «Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України», затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 № 19;

- визнати протиправними дії Апарату Верховної Ради України щодо відмови у реєстрації та розгляді електронного звернення позивача від 06.10.2026;

- зобов`язати Апарату Верховної Ради України відновити прийом та реєстрацію електронних звернень громадян України, надісланих на офіційні електронні адреси Верховної Ради України.

Суд звертає увагу, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачеві запропоновано, зокрема, визначити суб`єктний склад учасників справи відповідно до приписів статей 22, 266 КАС України. Проте, позивач в уточненій позовній заяві, вимог статей 22, 266 КАС України не дотримався. З цього приводу Суд уважає зазначити таке.

Юрисдикція та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначається Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Главою 2 КАС України регламентовано правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також наведено критерії розмежування предметної, інстанційної юрисдикції та територіальної підсудності адміністративних судів.

Частиною першою статті 20 КАС України визначено перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, в той час як решта публічно-правових спорів відповідно до частини другої статті 20 КАС України підсудні окружним адміністративним судам, крім визначених частинами першою та третьою статті 20 КАС України.

Частиною четвертою статті 22 КАС України передбачено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

Зазначений перелік справ, що підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС України.

Зокрема частиною першою статті 266 КАС України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

З поданого до суду адміністративного позову вбачається, що позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, адресовані Верховній Раді України та Апарату Верховної Ради України.

Таким чином, з переліку заявлених Верховному Суду як суду першої інстанції позовних вимог (з урахуванням вимог дотримання інстанційної та виключної підсудності, визначених статтями 22 та 266 КАС України) підсудні лише позовні вимоги, що звернені до Верховної Ради України.

Позовні вимоги, адресовані Апарату Верховної Ради України, Верховному Суду як суду першої інстанції не підсудні.

Згідно з частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи наведені приписи процесуального закону, позовні вимоги адресовані Апарату Верховної Ради України підсудні Київському окружному адміністративному суду.

Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У свою чергу, частиною п`ятою статті 172 КАС України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Згідно із частиною шостою статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

З урахуванням приписів вказаної норми КАС України, роз`єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом Верховним Судом як адміністративним судом першої інстанції за таких обставин є неможливим, оскільки вимоги позивача, заявлені до Апарату Верховної Ради України, не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Як було зазначено вище, застосування статті 172 КАС України щодо роз`єднання позовних вимог, є неможливим.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2019 року у справі №9901/8/19, від 27 червня 2019 року у справі №9901/189/19, від 08 серпня 2019 року у справі №9901/17/19, від 19 вересня 2019 року у справі №9901/62/19, від 02 жовтня 2019 року у справі №9901/382/19 та від 03 вересня 2020 року у справі №9901/271/20.

Отже, враховуючи, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог, вказаний позов в цілому не може бути прийнятий до розгляду Верховним Судом.

Таким чином, позивач не усунув недоліків позовної в частині щодо визначення суб`єктного складу учасників справи відповідно до приписів статей 22, 266 КАС України.

Щодо виконання вимог ухвали Суду від 14.10.2026 в частині надання додаткових доказів, необхідних для оцінки майнового стану позивача та вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема відомостей органу Пенсійного фонду України щодо призначення та фактичної виплати ОСОБА_1 пенсії за відповідний період або про відсутність таких виплат та подання до Суду документа про сплату судового збору у розмірі 2 662, 40 гривень.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач в уточненій позовній заяві зазначив, зокрема, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів від 19.02.2026 № 0212-26-01027, на його думку, є вичерпним та достатнім документом, що підтверджує повну відсутність у позивача будь-яких оподаткованих доходів та заробітку. Також зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 пенсія не є доходом у класичному комерційному чи підприємницькому розумінні, а виконує функцію соціального забезпечення. Окрім того, звертає увагу, що Верховний Суд в ухвалі від 24.07.2026 у справі № 120/8270/26 звільнив його від сплати судового збору. Враховуючи наведене просить звільнити його від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

З цього приводу Суд вважає за необхідне зазначити таке.

За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI).

Закон № 3674-VI є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до статті першої Закону № 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття друга Закону № 3674-VI).

Стаття 8 Закону № 3674-VI врегульовує питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону № 3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1)розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Також положеннями частини другої статті 8 Закону № 3674-VI закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких суд може зменшити судові витрати, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому зобов`язана навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

При цьому, КАС України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 420/1582/19 та від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19.

У цій справі Суд в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 14.10.2026 скористався своїм повноваженням на вирішення питання звільняти або не звільняти позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви та дійшов висновку, що відсутні підстави для звільнення, оскільки наданих позивачем доказів не достатньо для висновку щодо наявності випадків, встановлених частиною першою статті 8 Закону № 3674-VI.

Водночас, Суд надав позивачеві можливість надати додаткові докази, необхідні для оцінки майнового стану позивача та вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема відомості органу Пенсійного фонду України щодо призначення та фактичної виплати ОСОБА_1 пенсії за відповідний період або про відсутність таких виплат.

Проте, позивач жодних доказів, запропонованих Судом на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не надав. Натомість у заяві на усунення недоліків позовної заяви зазначив, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів від 19.02.2026 № 0212-26-01027, на його думку, є вичерпним та достатнім документом, що підтверджує повну відсутність у позивача будь-яких оподаткованих доходів та заробітку.

Суд звертає увагу, що у постанові від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21 Верховний Суд зазначив:

"Суд враховує, що Закон України "Про судовий збір" не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас за змістом пункту 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" документи про майновий стан мають містить інформацію на підставі якої суд може встановити відсоткове співвідношення розміру судового збору до річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи ("FC Mretebi v. Georgia", № 38736/04, п. 47)."

З наведеного слідує, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Суд наголошує, що Законом № 3674-VI чітко визначено підставу для звільнення від сплати судового збору, зокрема, доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору позивач повинен довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

У цьому випадку, позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 14.10.2026 до Суду не надано документів, які запропоновано йому надати для підтвердження його скрутного матеріального становища, а саме: документа про сплату судового збору або додаткових доказів, необхідних для оцінки майнового стану позивача та вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема відомості органу Пенсійного фонду України щодо призначення та фактичної виплати ОСОБА_1 пенсії за відповідний період або про відсутність таких виплат.

Інших обґрунтованих підстав, які б дозволяли стверджувати, що позивач звільнений від сплати судового збору ОСОБА_1 в позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви не навів.

Таким чином, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 14.10.2026, ОСОБА_1 не надано жодних запропонованих Судом документів або доказів сплати судового збору.

Щодо посилань позивача про звільнення його від сплати судового збору у справі № 120/8270/26 Суд зазначає, що звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не усунув в установлений судом строк зазначені в ухвалі від 14.10.2026 недоліки, позовна заява не приймається до розгляду і повертається особі, яка її подала.

Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 245, 248, 266 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, визнання нечинним та скасування пункту 61 «Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України», затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08.02.2021 № 19 з доданими до неї документами повернути позивачу.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В. М. Бевзенко