20.10.26
22-ц/812/2084/26
Справа №482/2025/25
Провадження № 22-ц/812/2084/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,
за участі позивачки - ОСОБА_1 , представників позивача - Заруднього О.В., ОСОБА_2 , третьої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником
ОСОБА_4
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 серпня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Чулупом О.В., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Позов мотивовано тим, що 06 листопада 1998 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яка після реєстрації шлюбу змінила на прізвище « ОСОБА_9 ». У шлюбі у 1999 році народилася дочка, яка на теперішній час є повнолітньою.
Через певні життєві обставини шлюб було розірвано за рішенням суду від 22 грудня 2021 року. Проте, після розірвання шлюбу, позивачка з ОСОБА_7 продовжили спільно проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Весь час вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займались благоустроєм житла, купували товари побутового вжитку.
07 березня 2023 року ОСОБА_7 був призваний на військову службу. Увесь час протягом проходження служби позивачка підтримувала свого чоловіка та була з ним на зв`язку, що підтверджується також скріншотами переписок ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у месенджері «Viber».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 загинув.
Позивачка вказує, що їй, як дружині померлого надійшло сповіщення про смерть № 66 від 19 жовтня 2023 року в якому зазначено, що її чоловік, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу за мобілізацією 07 березня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі н.п. Синьківка, Куп`янського району, Харківської області, під час виконання бойового завдання, під час штурмових дій противника, які супроводжувались щільними артилерійськими (мінометними) обстрілами.
Позивачка після розірвання шлюбу була зареєстрована та весь час проживала з ОСОБА_7 , їхньою спільною донькою ОСОБА_6 та його мамою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження по факту проживання від 31 жовтня 2023 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_7 зареєстрована та фактично проживає ОСОБА_1 , яка знаходилася на утриманні ОСОБА_7 . Крім того, саме позивач ОСОБА_1 здійснила поховання свого чоловіка ОСОБА_7 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 та був похований на міському кладовищі № 1 міста Нова Одеса Миколаївського району Миколаївської області
Встановлення факту проживання однією сім`єю заявниці ОСОБА_1 необхідно для реалізації права членів сімей загиблих військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги.
Посилаючись на викладене, просила встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , період з 22 грудня 2021 року по 18 жовтня 2023 року.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження вимог про спільне проживання.
Так, суд не може взяти до уваги надані позивачем на підтвердження своїх вимог, а саме довідку виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 9581 від 01.11.2023 року в якій зазначено, що на момент смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 та знаходилась на утримані ОСОБА_7 , покази свідка, яка стверджувала що позивач та ОСОБА_7 перебували в сімейних стосунках, оскільки ОСОБА_7 з березня 2022 року перебував у військовій частині у складі ЗСУ, а позивач виїхала за кордон та перебувала там до жовтня 2023 року, що не підтверджує у своїй сукупності факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. А тому докази не свідчать про те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Більш того, суд врахував, що позивач 20 квітня 2022 року виїхала за кордон та повернулась на територію України лише 21.10.2023 року, тобто вже після загибелі ОСОБА_7 , тобто позивач та ОСОБА_10 з квітня 2022 року разом не проживали.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_11 посилаючись на та ті ж самі обставини, які зазначав у позовній заяві, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вказувала, що судом неправильно визначено юридично значущі обставини, які підлягали встановленню у справі. Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вона та ОСОБА_7 тривалий час перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1998 року.
Після більш ніж двадцяти років спільного подружнього життя сторони 22 грудня 2021 року за спільною домовленістю і в інтересах сім`ї формально розірвали шлюб, однак саме по собі розірвання шлюбу не призвело до фактичного припинення між ними сімейних відносин. Навпаки, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_7 продовжили підтримувати між собою сімейні відносини, спільно вирішували побутові та сімейні питання, підтримували один одного та залишалися сім`єю. Навіть близькі родичі, такі як спільна донька та матір загиблого військовослужбовця, не знали про факт розірвання шлюбу між ними.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
Виїзд позивача за межі України відбувся після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну та був зумовлений виключно необхідністю забезпечити безпеку двох малолітніх онуків дітей спільної доньки сторін. Сам факт тимчасового перебування одного з членів сім`ї за кордоном у зв`язку з війною не може свідчити про припинення сімейних відносин, особливо за наявності інших численних доказів, які підтверджують протилежне. В аналогічному становищі перебував і ОСОБА_7 , який після початку повномасштабної війни проходив військову службу та був позбавлений можливості постійно проживати разом із позивачкою через виконання військового обов`язку.
Суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_12 , яка знайома зі сторонами понад двадцять років та безпосередньо спостерігала їхні сімейні відносини. Свідок підтвердила, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 проживали як сім`я, разом вирішували сімейні питання, мали добрі сімейні стосунки. При цьому особливо показовим є те, що свідок взагалі не знала про розірвання сторонами шлюбу та продовжувала сприймати їх як подружжя.
А також не взято до уваги і пояснення третьої особи ОСОБА_3 , яка є матір`ю загиблого ОСОБА_7 - ОСОБА_3 підтвердила, що вона, позивач, загиблий ОСОБА_7 , внучка та правнуки були зареєстровані та проживали разом за однією адресою. Зазначила, що між позивачем та її сином завжди були гарні відносини, а про розірвання шлюбу між ними вона дізналася значно пізніше, а саме після смерті сина, що стало для неї несподіванкою, оскільки шлюбні відносини в них не переривалися, сварок між ними ніколи не було.
Важливе значення має також те, що під час проходження військової служби ОСОБА_7 зазначив саме позивача ОСОБА_1 як свою дружину, яку в разі чого необхідно повідомити про загибель, захоплення в полон або зникнення безвісти.
Зазначає, що сукупність доказів у справі показання свідків, пояснення матері загиблого, довідка виконавчого комітету Новоодеської міської ради, листування між позивачем та ОСОБА_7 , їх фото, документи з військової частини та документи щодо поховання ОСОБА_7 , у своїй взаємній узгодженості підтверджують факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 22 грудня 2021 року по 18 жовтня 2023 року.
Про дату, час та місце розгляд справи відповідач та третя особа повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
У судовому засідання позивачка та її представники апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.
Третя особа ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1998 року, який заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2021 року було розірвано.
07 березня 2023 року ОСОБА_7 був призваний на військову службу.
19 жовтня 2023 року позивачці надійшло сповіщення про смерть № 66 від 19 жовтня 2023 року в якому зазначено, що її чоловік ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу за мобілізацією 07 березня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі н.п. Синьківка, Куп`янського району, Харківської області, під час виконання бойового завдання, під час штурмових дій противника, які супроводжувались щільними артилерійськими (мінометними) обстрілами.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із довідки виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 9581 від 01 листопада 2023 року, яка видана ОСОБА_1 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також в довідці зазначено, що на момент смерті ОСОБА_7 , зареєстрована та фактично проживає ОСОБА_1 , яка знаходилась на його утриманні.
Згідно довідки Комунального підприємства «Правопорядок» Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області від 01 листопада 2023 року про те, що ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_7 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 та був похований на міському кладовищі №1 міста Нова Одеса Миколаївського району Миколаївської області 25 жовтня 2023 року.
Відповідно до договору-замовлення від 24 жовтня 2023 року укладений між замовником ОСОБА_1 та КП «Правопорядок» на організацію та проведення поховання ОСОБА_7 .
Із листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 26 березня 2026 року вбачається, що ОСОБА_17 20 квітня 2022 року виїхала за межі України через пункт пропуску «Порубне». 21 жовтня 2023 року ОСОБА_17 в`їхала на територію України через пункт пропуску «Орлівка-паром».
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що знайома з позивачем та загиблим ОСОБА_18 більше 20 років. Зазначила, що між ОСОБА_19 та ОСОБА_20 були відносини. Вони вирішували всі сімейні питання разом. Вказала, що у них були гарні сімейні стосунки. Про їх розлучення їй не було відомо. Свідок також зазначила, що їй невідомо чи був ОСОБА_20 у відпустках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Така законодавча конструкція потребує чіткого відмежування фактичних сімейних відносин від зареєстрованого шлюбу.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Отже, у законодавстві простежується своєрідне співвідношення двох юридичних моделей сімейного життя. Перша ґрунтується на формалізованому юридичному факті - державній реєстрації шлюбу. Друга виникає у сфері фактичних сімейних відносин, які за певних умов також отримують нормативне визнання. При цьому закон не ототожнює такі моделі повністю, а встановлює для фактичного шлюбу спеціальні правові наслідки.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Такий правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.03.2020 року по справі № 303/2865/17.
Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, заяви, анкети, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи /служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком і жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.
Наведені висновки узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа №524/10054/16), від 30 листопада 2022 року (справа №757/23617/15-ц), 7 червня 2023 року (справа№509/3416/18), від 17 серпня 2023 року (справа №348/1829/16), 4 грудня 2023 року (справа №543/563/22 та інших.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
На підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачкою надано суду фото спільного відпочинку, довідку виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 9581 від 01 листопада 2023 року, сповіщення про загибель ОСОБА_7 під час виконання бойового завдання, листування у месенджері Вайбер з червня 2023 року.
Судом першої інстанції була допитана у цій справі свідок зі сторони позивача, яка свідчила про наявність між позивачкою та військовослужбовцем стосунків, притаманних подружжю, їх спільне проживання,
Проте, як правильно зазначив суд, показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18).
Наведена судова практика свідчить про те, що питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).
Сам факт реєстрації позивача та ОСОБА_7 за однією адресою, з врахуванням того, що вони раніше перебували у шлюбі, та зазначення у сповіщенні, яке направлено на ім`я позивачки від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_7 як «чоловік» без підтвердження ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету та наявності взаємних прав і обов`язків не є достатнім для встановлення заявленого юридичного факту.
Суд першої інстанції правильно критично поставився до наданої позивачем довідки виконавчого комітету Новоодеської міської ради № 9581 від 01 листопада 2023 року, оскільки вона носить узагальнений характер, стосується здебільшого констатації факту проживання інших осіб за адресою АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_7 . Містить формальне посилання на перебування позивачки на утриманні ОСОБА_7 та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, та є очевидно недостатнім доказом, за відсутності сукупності інших доказів.
Виїзд за межі України не виключає можливості перебування такої особи у фактичних шлюбних відносинах і не може сама по собі бути підставою для відмови у позові, однак встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, незалежно від професій сторін, причин виїзду за кордон вимагає надання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги.
За вказаних обставин слід розмежовувати два періоди; час спільного проживання до виїзду та відносини після виїзду за кордон. Проте, якщо один із партнерів відсутній, як в цьому випадку у зв`язку з війною, це не є автоматичною підставою для заперечення існування сім`ї.
Для підтвердження відносин на відстані можуть бути надані фінансові документи(регулярні банківські перекази між картками чоловіка в Україні та жінки за кордоном (допомога, спільні витрати), листування, роздруківка із застосунків у месенджері,документи про поїздки (квитки на літаки, автобуси), що підтверджують, що чоловік відвідував жінку за кордоном або жінка приїжджали в Україну.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 у зв`язку з російською агресією проти України разом з донькою та онуками виїхала за кордон 20 квітня 2022 року і повернулась лише 21 жовтня 2023 року, після загибелі колишнього чоловіка.
Доказом підтвердження факту проживання після 20 квітня 2022 року позивачем до суду надано роздруківку спілкування у месенджері «Viber» з червня 2023 року.
Колегія суддів зазначає, що повідомлення, відправлені через застосунки - месенджери, є електронним доказом, який має розглядатися та оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими доказами та наголошує, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не визнає такий доказ недопустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 наголошено, що поняття "електронний доказ" є ширшим за поняття "електронний документ". Якщо електронний документ - це лише файл із визначеними реквізитами, зокрема з електронним підписом, то електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. До таких доказів належать і повідомлення з месенджерів, і електронні листи, і додані до них файли. Суд повинен оцінювати ці матеріали відповідно до статті 86 ГПК України, виходячи з внутрішнього переконання та з урахуванням усіх інших доказів у справі.
Однак Велика Палата зауважила: суд може прийняти електронне листування як доказ лише тоді, якщо воно дозволяє ідентифікувати авторів і достовірно встановити зміст повідомлень.Тобто важливо не просто подати скриншот чи роздруківку, а продемонструвати, що це саме той обмін повідомленнями між конкретними сторонами, без змін чи маніпуляцій.
Із наданої позивачем копії не можливо достовірно встановити його учасників, що саме ОСОБА_1 спілкувалася із « ОСОБА_21 ». Зміст цих повідомлень не може підтвердити доводи позивачки щодо наявності між ними відносин, притаманних подружжю.
За такого, судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини цієї справи, оскільки позивачкою не було доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 як чоловіка та жінки, після розірвання шлюбу у період часу з грудня 2021 року до 20 квітня 2022 року, так і після 20 квітня 2022 року до 18 жовтня 2023 року,тобто, постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, перерахування коштів один одному, відвідування позивачкою ОСОБА_7 в Україні, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов правильно висновку, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які реально підтверджували б факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у вказаний у позові період, тому обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_5 у письмовій заяві та у судовому засіданні визнав позов, проте це не створює самостійної правової підстави для задоволення позову та не може слугувати достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення третьої особи ОСОБА_3 колегією суддів відхиляються. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 не заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 , проте її пояснення не підтверджують беззаперечно того факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 після розірвання шлюбу мешкали разом, а після виїзду позивачки за кордон мали спільний бюджет, витрачали спільні кошти на придбання майна для спільного користування, на утримання житла, мали спільні права і обов`язки, тобто, що між ними склались саме усталені відносини, притаманні подружжю. Більш того, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 заперечує право батька загиблого ОСОБА_7 - ОСОБА_5 на отримання виплати у зв`язку із загибеллю сина, та нею було ініційовано судову справу направлену на усунення його від отримання вказаної виплати. А тому її пояснення слід оцінювати критично.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку вона та представники останньої вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись статями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Заруднім Олександром Вікторовичем залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 серпня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.