ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 140753358

Озвучення тимчасово недоступне

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 288/1993/24

Головуючий у 1-й інст. Рудник М.І.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Галацевич О.М.,

Миколайчук П.В.,

за участю секретаря Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/1993/24 за скаргою ОСОБА_1 на постанову Головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білець Тетяни Миколаївни про відкриття виконавчого провадження,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Наталія Петрівна,

на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 липня 2026 року,

встановив:

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Н.П. (далі - представник скаржника), звернувся до суду зі скаргою на дії Головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білець Т.М., у якій просив визнати протиправною та скасувати постанову від 04 травня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 80897127, а також стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судові витрати.

Скаргу мотивовано тим, що постановою Житомирського апеляційного суду частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову та вжито заходів забезпечення позову шляхом:

- визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 з 14:00 години кожної першої п`ятниці до 18:00 кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п`ятниці до 18-00 години кожної третьої неділі;

- зобов`язано батька ОСОБА_1 , передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері ОСОБА_2 , за місцем проживання матері.

27 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Дніпровського відділу ДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання вищевказаної постанови про забезпечення позову.

04 травня 2026 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білець Т.М. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 було відкрито виконавче провадження № 80897127, про що була винесена відповідна постанова державного виконавця. Пунктом 2 вказаної постанови державним виконавцем визначено боржнику десятиденний строк для її добровільного виконання, а згідно п.3 постанови визначено, що її копії розіслано сторонам виконавчого провадження.

09 травня 2026 року ОСОБА_1 було отримано копію вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження № 80897127. Представник скаржника вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з підстав порушення ст.24, ч.1-2 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 липня 2026 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бойчук Н.П. через підсистему "Електронний суд" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення про задоволення скарги в повному обсязі, а також стягнути з органу державної виконавчої служби судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 24, статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", частини другої статті 159 Сімейного кодексу України та пунктів 6, 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. На думку апелянта, примусове виконання судового рішення про забезпечення побачень матері з дитиною має здійснюватися за місцем фактичного проживання боржника та малолітнього ОСОБА_4 , тобто у Святошинському районі міста Києва. Постановою Житомирського апеляційного суду визначено місце спілкування малолітнього ОСОБА_4 із ОСОБА_2 - за місцем проживання матері, без зазначення конкретної адреси, а також час такого спілкування. Водночас судовим рішенням не визначено місця його примусового виконання, зокрема місця, де ОСОБА_1 зобов`язаний передавати дитину матері для спілкування.

Вважає, що системний аналіз положень статей 24, 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктів 6, 7 розділу IX зазначеної Інструкції свідчить про необхідність здійснення виконавчих дій за місцем проживання боржника, разом із яким проживає дитина. Проте суд першої інстанції не врахував особливостей примусового виконання судових рішень у справах цієї категорії.

Крім того, зазначає, що малолітній ОСОБА_4 не бажає йти до матері, у зв`язку з чим під час виконання судового рішення може виникнути необхідність залучення представників органу опіки та піклування. Повноваження органів державної виконавчої служби та органів опіки і піклування мають відповідні територіальні межі. Тому відкриття виконавчого провадження не за місцем проживання боржника та дитини унеможливлює належну організацію виконавчих дій із залученням компетентного органу опіки та піклування і суперечить вимогам статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктів 6, 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 01 вересня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 13:30 год 15 жовтня 2026 року.

09 вересня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мельничук І. В. через підсистему "Електронний суд" подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 липня 2026 року - без змін, а також покласти на ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу.

У відзиві зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про правомірність дій державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві щодо винесення постанови від 04 травня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 80897127. Посилаючись на положення частини третьої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких виконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій, вважає, що відкриття виконавчого провадження Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві відповідає вимогам закону.

Крім того, звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення у час та місці побачення, визначених судовим рішенням.

Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо порушення інтересів дитини та неможливості залучення органів опіки та піклування, оскільки перебування виконавчого провадження на виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві не перешкоджає державному виконавцю залучати відповідних спеціалістів, психологів та представників органів опіки та піклування у встановленому законом порядку.

Від інших учасників відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Стягувач, боржник, представники Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Органу опіки та піклування Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник апелянта апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі і просила її задовольнити.

Представник стягувача просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Вислухавши учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено, що постановою Житомирського апеляційного суду від 19.01.2026 у справі № 288/1993/24 заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Мельничук І.В. про забезпечення позову задовольнити частково. Забезпечено позов шляхом:

- визначення часу спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 з 14:00 години кожної першої п`ятниці до 18:00 кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п`ятниці до 18-00 години кожної третьої неділі;

- зобов`язано батька ОСОБА_1 , передавати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері ОСОБА_2 , за місцем проживання матері.

Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білець Т.М. 04.05.2026 було відкрито виконавче провадження № 80897127 з виконання постанови Житомирського апеляційного суду, виданої 19.01.2026.

Згідно повідомлення головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білець Т.М., 04.05.2026 на поштову адресу ОСОБА_1 було направлено копію вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження №80897127, яку він отримав 09.05.2026 року, що підтверджується копією поштового конверту.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що під час вчинення виконавчих дій державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень, не допустив порушень прав, свобод чи законних інтересів боржника, а тому підстави для визнання його дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За приписами статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої та другої статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Особливість виконання судових рішень про встановлення побачень з дитиною або усунення перешкод у спілкуванні з нею полягає в тому, що державний виконавець вправі самостійно визначати час та місце побачень лише за умови, що такі обставини не встановлені судовим рішенням. Якщо ж час та місце побачень з дитиною визначені судом, виконавчі дії мають здійснюватися відповідно до встановленого судовим рішенням порядку. Недотримання цього порядку може свідчити про неналежне, несвоєчасне або неповне вчинення виконавчих дій, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно до змісту резолютивної частини постанови Житомирського апеляційного суду від 19.01.2026 у справі № 288/1993/24 Житомирський апеляційний суд визначив час спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 та зобов`язав батька ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері.

Вирішуючи зазначене правове питання, колегія суддів враховує, що судовим рішенням, на виконання якого видано виконавчий лист, визначено час спілкування матері з дитиною та місце, за яким боржник зобов`язаний передавати дитину стягувачці. Отже, судом установлено конкретний порядок виконання відповідного обов`язку боржника.

У справах цієї категорії під час примусового виконання судового рішення про визначення способу та порядку участі одного з батьків у вихованні дитини державний виконавець має керуватися змістом такого рішення, насамперед його резолютивною частиною, якою встановлено конкретний порядок спілкування з дитиною.

Колегія суддів наголошує, що метою виконавчого провадження є забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення у визначений ним спосіб і порядок. Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, визначено графік побачень стягувача з дитиною, зокрема час та місце їх проведення, державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно змінювати встановлений судом порядок спілкування з дитиною.

Зазначене судове рішення, на виконання якого видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження, є обов`язковим як для сторін виконавчого провадження, так і для державного виконавця, який зобов`язаний забезпечити його виконання відповідно до змісту резолютивної частини.

Крім того, 19.03.2025 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчого провадження №75977986 передано до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки ч.3 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється за місцем вчинення таких дій.

Резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції зобов`язує батька ОСОБА_1 передати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально підпорядковується Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.72-73).

Отже, оскільки резолютивною частиною постанови Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року на боржника покладено обов`язок передавати малолітнього сина матері саме за місцем її проживання, колегія суддів доходить висновку, що місцем виконання зазначеного судового рішення в розумінні частини третьої статті 24 Закону № 1404-VIII є місце проживання стягувачки. Ураховуючи, що ОСОБА_2 проживає у Дніпровському районі міста Києва, відкриття виконавчого провадження Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві відповідає вимогам частини третьої статті 24 Закону № 1404-VIII.

При цьому доводи апелянта про необхідність відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника та дитини ґрунтуються на неправильному тлумаченні зазначеної норми, оскільки визначальним у цьому випадку є встановлене судовим рішенням місце вчинення боржником дій, а не місце його проживання.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що під час виконання судового рішення виникне необхідність залучення представників органу опіки та піклування, повноваження якого обмежуються відповідною адміністративно-територіальною одиницею за місцем проживання або реєстрації дитини, у зв`язку з чим відкриття виконавчого провадження не за місцем проживання боржника та малолітнього ОСОБА_4 суперечить вимогам Закону № 1404-VIII, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень пунктів 6-7 розділу IX Інструкції при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування. У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Водночас зазначені норми не містять положень, які б обмежували повноваження державного виконавця щодо залучення до проведення виконавчих дій виключно органу опіки та піклування, територіальна компетенція якого поширюється на місце відкриття виконавчого провадження.

Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII визначено місце виконання рішень, зокрема встановлено, що виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється за місцем вчинення таких дій. Водночас місце виконання судового рішення та відкриття виконавчого провадження не можна ототожнювати з межами територіальної компетенції органу опіки та піклування, оскільки зазначені питання мають різне правове регулювання.

Сам факт перебування виконавчого провадження на виконанні у відділі державної виконавчої служби, територіальна юрисдикція якого не охоплює місце проживання дитини, не свідчить про неможливість залучення до проведення виконавчих дій компетентного органу опіки та піклування за місцем її проживання. Інструкція не містить прямої заборони на залучення до проведення виконавчих дій органу опіки та піклування за місцем проживання дитини незалежно від місця відкриття виконавчого провадження.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до ст.452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просила витрати на правничу допомогу покласти на скаржника, разом з тим, із прохальної частини неможливо встановити розмір таких витрат та не надано доказів на підтвердження їх понесення або обов`язку їх сплатити.

За відсутності належних доказів, які дають можливість встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу, підстави для їх стягнення за результатами апеляційного перегляду відсутні.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Наталія Петрівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді О.М. Галацевич

П.В. Миколайчук

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.