ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Постанова № 140706497

Озвучення тимчасово недоступне

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/8206/26 Головуючий суддя І інстанції Янцовська Т. М.

Провадження № 22-ц/818/5506/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: щодо визнання права власності

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тіслюка Івана Івановича на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивачів звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою від 08.07.2026 вищевказана позовна заява залишено без руху, надано строк для усуненні недоліків зазначених в ухвалі суду протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 липня 2026 року позовну заяву, з покликанням на невиконання вимог вказівок суду - визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що якщо майно знаходиться на території, де через воєнні дії неможливо провести огляд об`єкта, отримати доступ до нього або замовити повноцінну ринкову оцінку, тому вимога суду надати саме звіт про оцінку є наперед такою, що не може бути виконаною. Нерухоме майно приналежне позивачам розташоване на території, доступ до якої відсутній з причини перебування її в зоні бойових дій, що є об`єктивною перешкодою проведенню повноцінної незалежної оцінки майна.

За таких умов вимога про подання виключно звіту про оцінку майна покладає на позивачів надмірний та непропорційний процесуальний тягар, який не передбачений приписами цивільного процесуального законодавства України і не є необхідним для вирішення питання про відкриття провадження з вказаних у позові підстав.

Водночас питання правильності визначення ціни позову та розміру судового збору не виключає вирішення судом із використанням інших належних письмових доказів або шляхом визначення попереднього розміру судового збору відповідно до вимог процесуального закону. Тобто формальна процесуальна вимога до відповідачів може бути вирішена судом у такий правовий спосіб передбачений цивільним процесуальним законодавством.

Суд залишив поза увагою правову норму визначену статтею 176 ЦПК України що ціна позову визначається позивачем, а суд має право перевірити правильність визначення ціни позову але у судовому процесі, а не під час прийняття процесуального рішення про відкриття провадження висунувши з суб`єктивних уявлень вимогу про надання виключно одного конкретного доказу вартості майна.

Суд фактично встановив нову вимогу, якої закон не передбачає- ні приписами ЦПК України, ні Законом України «Про судовий збір» не встановлені вимоги про те, що єдиним допустимим доказом вартості нерухомого майна є висновок про оцінку.

Позивач надав документ, сформований із використанням офіційного електронного сервісу Фонду державного майна України і цей документ походить від державного інформаційного ресурсу, створеного відповідно до законодавства.

Суд своєю ухвалою про повернення позову вийшов за межі стадії відкриття провадження, оскільки на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд не вправі вирішувати питання належності, допустимості та достатності доказів. Ці питання вирішуються після відкриття провадження під час розгляду справи по суті.

Суд застосував під час первісного ознайомлення зі змістом позовних вимог надмірний процесуальний формалізм. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що процесуальні правила не можуть застосовуватись таким чином, щоб вони перетворювалися на перешкоду доступу до правосуддя. Формальні недоліки у письмовому викладенні правового спору не можуть бути підставою для позбавлення особи права на судовий розгляд.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 2 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу про повернення заяви заявникові, оскарження якої передбачено п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.

Повертаючи заяву суд зазначив, що представником позивача недоліки поданої заяви не усунуті, тому позовна заяви підлягає поверненню

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 08 липня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвала мотивована тим, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

Таким чином, якщо у позивача виникають труднощі з визначенням ціни позову, що відповідатиме дійсній вартості спірного майна, позивач не позбавлений можливості провести експертну оцінку такого майна, за результатами якої позивач може визначити вірну ціну позову, оскільки оцінка має бути дійсною, тобто за висновком спеціаліста-оцінювача, чиннім протягом шести місяців, що передують даті звернення позивача з позовом до суду.

10.07.2026 року представником позивача було подано клопотання про усунення недоліків позовної зави, в якій представник позивача зазначає, що якщо майно знаходиться на території, де через воєнні дії неможливо провести огляд об`єкту, отримати доступ до нього або замовити повноцінну ринкову оцінку. То вимоги суду надати саме звіт про оцінку є наперед нездійсненною.

Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Згідно п.п.2, 9 ч.1 ст. 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову зазначається вартістю майна, а у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності ціна позову зазначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам,- не нижче його балансової вартості.

Частиною другою статті 176 ЦПК України передбачено, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням проплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Як визначено ч.1 та 3 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як вбачається з позовної заяви представник позивач зазначив ціну позову та сплатив судовий збір, який на його думку, підтверджують вартість спірного майна.

Також в заяві зазначено, що ціна позову визначається на підставі дійсної вартості майна, проте її визначити об`єктивно неможливо через бойові дії.

Згідно з ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Відповідно ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом вже після відкриття провадження у справі, якщо судовий збір був на перший погляд сплачений правильно.

Стандарт доказування «на перший погляд» (prima facie) використовується переважно на початкових та проміжних стадіях юридичного процесу. Його головна мета — перевірити, чи є взагалі достатньо підстав для відкриття провадження, або продовження судового розгляду, визначення достатності підстав для забезпечення позову чи доказів, щоб забезпечити розумний баланс між приватними та публічними інтересами вирішення пріоритетного завдання цивільного судочинства, яке визначено у ст. 2 ЦПК України: справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що визначення ціни позову входить до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень ст. 76 ЦПК України.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.

Таким чином, хоча встановлення ціни позову для визначення розміру судового збору в порядку ч. 2 ст. 176 ЦПК України і належить до компетенції суду, проте здійснюється воно на підставі доказів, поданих сторонами.

Відповідно до пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору складає - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів також звертає увагу, що з`ясувати питання, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, вирішити питання про витребування додаткових доказів та визначити строки їх подання, а також роз`яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи, суд першої інстанції має можливість у підготовчому судовому засіданні, виконавши вимоги ст. 197 ЦПК України, і у разі, якщо суд встановить, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, внаслідок чого з урахуванням положень ч.2 ст. 176 ЦПК України суд попередньо визначає розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Так, у п. 24 Постанови Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 910/15316/21 зазначено, що чинним процесуальним законодавством не зобов`язано позивача проводити актуаліазацію ринкової вартості майна, що є предметом позову з урахуванням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» на стадії подання позовної заяви.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц.

Ураховуючи вищевказане колегія суддів вважає, що доводи скарги знайшли своє підтвердження, судом першої інстанції було передчасно та безпідставно повернуто позовну заяву ОСОБА_2 через не усунення її недоліків, вказаних в ухвалі суду.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції від 15 липня 2026 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, є проявом надмірного юридичного формалізму, а тому вона відповідно до ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И ЛА :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тіслюка Івана Івановича задовольнити.

Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 липня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді О.В.Маміна.

Н.П.Пилипчук.