УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2547/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/830/26
Категорія ч. 1 ст. 119 КК України Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Житомир
Судова колегія судової палати з розгляду кримінальних справ
Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі (із застосуванням засобів відеоконференції) клопотання адвоката ОСОБА_9 про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_7 , клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 в межах судового провадження № 295/2547/22 за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 31.08.2026 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
1.Сутність клопотання, заявленого стороною захисту
У провадженні Житомирського апеляційного суду перебуває судове провадження № № 295/2547/22 за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 31.08.2026 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
Вироком Корольовського районного суду міста Житомира від 31.08.2026 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, визначено, що строк такого покарання необхідно обчислювати з моменту набрання цим вироком законної сили. Також ОСОБА_7 обрано запобіжний захід до набрання законної сили вироком у виді тримання під вартою на строк 60 днів, обвинуваченого взято під варту в залі суду негайно після проголошення вироку.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу на вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 31.08.2026 у справі № 295/2547/22. Одночасно з поданням апеляційної скарги адвокат подав клопотання про скасування запобіжного заходу, обраного щодо ОСОБА_7 до набрання законної сили оскаржуваним вироком. Це клопотання захисник аргументував тим, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги ст. 176-178, 183 КПК України та незаконно застосував до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Адвокат зазначив, що з часу звільнення обвинуваченого з ізолятора тимчасового тримання затриманих на початку досудового розслідування в кримінальному провадженні (14.11.2026) і до постановлення судом першої інстанції вироку у справі (31.08.2026) запобіжний захід до ОСОБА_7 не був обраний, обвинувачений сумлінно прибував до суду для участі в розгляді справи, виявляв належну процесуальну поведінку як під час досудового розслідування, так і впродовж тривалого судового розгляду кримінального провадження. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_7 не мав попередніх судимостей, обвинувачується у скоєнні нетяжкого неумисного злочину, призначення судом ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки само по собі не є тією обставиною, котра зумовлює застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
2. Сутність клопотання, заявленого стороною обвинувачення
Крім того, під час підготовки до апеляційного розгляду справи 06.10.2026 до Житомирського апеляційного суду надійшло клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 в межах судового провадження № 295/2547/22.
У своєму клопотанні прокурор зазначає, що необхідність продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому зумовлена наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, характеристикою особи обвинуваченого, обставинами кримінального провадження, наслідками кримінально-протиправного діяння та наявністю ризиків протиправної поведінки обвинуваченого, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою створення нової, більш вигідної йому, версії події, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином).
На переконання прокурора, застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити здійснення ефективного контролю за дотриманням ОСОБА_7 покладених на нього обов`язків та запобігти зазначеним ризикам протиправної поведінки обвинуваченого. Представник сторони обвинувачення просив продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 ще на 60 днів, без визначення розміру застави.
3. Позиції учасників кримінального провадження щодо розглядуваних клопотань
У судовому засіданні 12.10.2026 прокурор ОСОБА_6 підтримав подане ним клопотання та водночас заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту. Представник сторони обвинувачення просив продовжити застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Прокурор вважав, що суд першої інстанції ухвалив законний та обґрунтований вирок, котрим визнав ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 1 ст. 119 КК України, призначено реальне покарання у виді позбавлення волі, цей вирок оскаржує сторона захисту, вирок ще не набрав законної сили, справа перебуває на стадії апеляційного провадження. Щодо обвинуваченого продовжують існувати певні ризики з числа тих, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, для запобігання цим ризикам є необхідність продовжити застосування до ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу на час до набрання вироком законної сили.
Адвокати ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_7 заперечували проти задоволення клопотання прокурора та водночас наполягали на задоволенні клопотання сторони захисту. Захисники зауважили, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, не підтверджені жодними доказами, є лише припущеннями. ОСОБА_7 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, попередніх судимостей не має, до обвинуваченого в межах цього кримінального провадження раніше не були застосовані будь-які запобіжні заходи, ОСОБА_7 раніше не ухилявся від явки до суду, не намагався переховуватись, не чинив протиправного впливу на потерпілих та свідків. За час, упродовж якого тривав судовий розгляд кримінальної справи № 296/2547/22, ОСОБА_7 не вчиняв будь-яких інших правопорушень, йому не було повідомлено про підозру в будь-яких інших кримінальних провадженнях.
Захисники та обвинувачений просили апеляційний суд скасувати обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
4. Позиція апеляційного суду
Розглядувані клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту, котрі стосуються запобіжного заходу, обраного судом першої інстанції для обвинуваченого, колегія суддів вирішує таким чином.
За змістом ч.1 ст. 92 КПК України, за загальним правилом, обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора.
Згідно зі ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому гл. 18 КПК.
За змістом ч.3 ст. 331 КПК України за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 401 КПК України суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції вирішує, в тому числі, інші клопотання учасників кримінального провадження, в тому числі щодо обрання, зміни або скасування запобіжного заходу. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст. 176 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України, під час судового провадження запобіжні заходи застосовуються судом за клопотанням прокурора.
Згідно зі ст. 177 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.
Згідно з ч.1 ст. 183 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч.1 ст. 197 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).
Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.1 ст. 199 (гл. 18 розд. ІІ) КПК України).
Оцінюючи у даній конкретній справі передбачені законом підстави для продовження тримання під вартою ОСОБА_7 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Ст. 29 Конституції України гарантується право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.
Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україною 17.07.1997 ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу під час розгляду відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини. Саме така правова позиція висловлена у п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, варто виходити з його визначення, наведеного у п.175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) від 21.04.2011, де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти і інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність ОСОБА_7 до скоєння неумисного нетяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, у вироку Корольовського районного суду міста Житомира від 31.08.2026 у справі № 296/2547/22 відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість підозри, про яку повідомлено особі.
Аргументи сторони захисту щодо незаконності згаданого вироку мають бути детально оцінені судом на подальших етапах апеляційного розгляду.
ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав винним у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), кваліфікованого за ч. 1 ст. 119 КК України, санкція вказаної норми передбачає застосування до винної особи покарання у виді обмеження волі на строк від трьох до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.07.2003 (справа № 1-23/2003) вказав на необхідність урахування тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу разом з іншими обставинами.
Європейський суд з прав людини у п. 36 рішення від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України» (заява № 37466/04) акцентував увагу на тому, що «суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину».
Обвинувачений ОСОБА_7 під впливом перспективи реального відбування покарання за скоєння злочину може намагатись переховуватись від правосуддя, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані менш небезпечними, ніж покарання за скоєний злочин та процедура його відбування.
ОСОБА_7 є особою чоловічої статі, досяг пенсійного віку, має статус ліквідатора аварії на ЧАЕС ІІ категорії, до взяття під варту не був працевлаштованим, перебуває у зареєстрованому шлюбі, на утриманні не має неповнолітніх дітей.
Суд враховує на фоні складної суспільно-політичної обстановки в Україні, запровадження в державі воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України високу імовірність виїзду особи на територію, котра є тимчасово непідконтрольною державній владі України, або за межі України, що тягнутиме за собою неминуче ускладнення процедури подальшого виконання покарання, призначеного за вироком ОСОБА_10 (у разі набрання таким вироком законної сили). Також необхідно взяти до уваги можливість для осіб чоловічої статі, віком старших за 60 років, під час запровадженого в Україні воєнного стану безперешкодно виїздити за межі держави (п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724), зі змінами).
Тож прокурором доведено існування щодо ОСОБА_10 ризику переховуватись від правосуддя.
Разом з тим, стороною обвинувачення не надано до суду жодних доказів, котрі дозволяли б поза розумним сумнівом припускати можливість впливу обвинуваченого на потерпілих або свідків у кримінальному провадженні (заяв указаних учасників кримінального провадження про наявність протиправного тиску на них зі сторони обвинуваченого, звернень з цього приводу до правоохоронних органів тощо).
Ризик спроб обвинуваченого (підозрюваного) незаконно впливати на потерпілого у цьому кримінальному провадженні повинен ґрунтуватися на конкретних фактах таких спроб – залякуванні, шантажі, можливості використати своє соціальне становище для впливу на зазначеного суб`єкта, кримінальних та соціальних зв`язках обвинуваченого. ОСОБА_7 тривалий час на стадії досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження перебував на волі, без застосування жодного запобіжного заходу, водночас доказів здійснення ним протиправного впливу на потерпілих та свідків матеріали справи не містять.
Варто відзначити, що на теперішній час потерпілі та свідки були допитані судом, їхні показання зафіксовані у вироку від 31.08.2026.
Європейський суд з прав людини у п. 39 рішення у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France), від 26.06.1991, заява № 12369/86, визнав, що реальна небезпека чинення тиску на свідків може бути на початку справи, але з часом вона значно зменшується й врешті зникає зовсім. Як убачається, те ж саме стосується і ризику протиправного впливу зі сторони обвинуваченого на потерпілого.
Отже, прокурором не було доведено існування зі сторони обвинуваченого ризику здійснення протиправного впливу на потерпілих та свідків.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Мамедова проти Росії» (Mamedova v. Russia), заява № 7064/05, від 01.06.2006, п.79, вказав, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання особи у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою, однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила.
На теперішній час судовий розгляд вказаного кримінального провадження завершений з ухваленням обвинувального вироку, а існування зі сторони обвинуваченого ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином також не було доведено прокурором, таке твердження є скоріше припущенням сторони обвинувачення, адже за весь час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження не було зафіксовано випадків безпідставної неявки ОСОБА_7 до слідчого, прокурора чи до суду.
Аналізуючи у своїй правозастосовній практиці питання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе відвернути певні ризики, при цьому обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, заява № 40107/02, п. 80).
У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): особисте зобов`язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Види цих заходів законодавцем наведено у порядку зростання ступеня суворості; відповідно найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
У розглядуваній справі ОСОБА_7 , котрий є особою не судимою, висунуті обвинувачення у скоєнні злочину, за який законом передбачена можливість покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, прокурор не довів тих обставин, що ОСОБА_7 за час перебування на волі переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню. ОСОБА_7 на теперішній час не було повідомлено про підозру у скоєнні інших злочинів. Наведені обставини виключають можливість застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.
Зміст п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України дозволяє слідчому судді, суду ухвалити рішення про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу в разі доведеності, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор.
З урахуванням констатації судом наявності зі сторони обвинуваченого одного ризику з числа тих, що передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід до ОСОБА_7 може бути застосований.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 має зареєстроване місце проживання у с. Осівка Житомирського району Житомирської області, перебуває у зареєстрованому шлюбі, має родину та міцні соціальні зв`язки, до обвинуваченого може бути застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України).
Зменшити існування ризику переховуватись від правосуддя та ухилятись від виконання покарання цілком можливо шляхом застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту. Додатково, зважаючи на серйозність висунутих обвинувачень, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_7 певні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України (прибувати до Житомирського апеляційного суду за першою вимогою для участі в апеляційному розгляді кримінальної справи № 296/2547/22; не виїжджати за межі с. Осівка Житомирського району Житомирської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (за наявності таких документів)).
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, беручи до уваги, що сторона обвинувачення не довела неможливості запобігти ризику, котрий існує зі сторони ОСОБА_7 , шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Додатково апеляційний суд зауважує, що згідно з положеннями ст. 183, 184, 331 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, обрання запобіжного заходу в суді обов`язково здійснюється на підставі письмового клопотання прокурора, котре має бути завчасно вручене обвинуваченому та його захиснику (захисникам) задля можливості висунути обґрунтовані заперечення проти такого заходу. Суд не має права діяти за власною ініціативою в питанні обрання такого суворого запобіжного заходу в разі, якщо обвинувачений до цього перебував на волі, а усна заява прокурора в дебатах не є процесуальним клопотанням у розумінні закону.
Конституційним Судом України в рішенні від 23.11.2017 № 1-р/2017 висловлені правові позиції, згідно з якими «…продовження судом застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади…». Як убачається, та сама позиція стосується випадків обрання судом запобіжного заходу для обвинуваченого, котрий раніше перебував на волі.
За таких обставин, зважаючи на те, що зі сторони ОСОБА_7 все ж існує один з числа ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд розглянув питання застосування до особи альтернативного, менш суворого запобіжного заходу. Такий захід здатний нівелювати ризик втечі обвинуваченого, про існування якого говорить прокурор, але водночас не порушуватиме право особи на свободу в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), відповідатиме усталеній практиці Європейського суду з прав людини (див., наприкл., рішення Суду від 14.10.2010 у справі "Хайредінов проти України", заява № 38717/04).
Апеляційний суд частково задовольняє клопотання захисника щодо скасування раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу, змінює раніше застосований запобіжний захід на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту ОСОБА_7 за місцем проживання останнього за адресою: АДРЕСА_1 , на період з 12.10.2026 до 12.11.2026 включно, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 202 КПК України, в разі застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.
Зважаючи на це, суд копію цієї ухвали направляє для виконання до Житомирського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Житомирській області, до ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№ 8)», доручає вказаним установам доставити ОСОБА_10 до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де звільнити обвинуваченого з-під варти та у подальшому здійснювати контроль за поведінкою обвинуваченого під час домашнього арешту.
Керуючись ст. 401, 405, 419 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.
Клопотання захисника ОСОБА_9 щодо скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Змінити запобіжний захід, застосувавши на період з 12.10.2026 до 12.11.2026 включно до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
З дня постановлення цієї ухвали покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:
- прибувати до Житомирського апеляційного суду за першою вимогою для участі в апеляційному розгляді кримінальної справи № 296/2547/22;
- не виїжджати за межі с. Осівка Житомирського району Житомирської області без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (за наявності таких документів).
Контроль за виконанням обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу в виді домашнього арешту покласти на службових осіб Житомирського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
Копію цієї ухвали негайно після її оголошення направити до Житомирського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Житомирській області (для виконання в частині здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого під час домашнього арешту), до Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№ 8)» (для вручення обвинуваченому ОСОБА_10 та для виконання в частині звільнення обвинуваченого з-під варти).
Ця ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення (постановлення), підлягає негайному виконанню після її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст цієї ухвали апеляційного суду виготовлено в нарадчій кімнаті, проголошено, надано для ознайомлення учасникам кримінального провадження 13.10.2026 о 17 год 30 хв.
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4