УХВАЛА
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №990/359/26
адміністративне провадження №П/990/359/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Верховної Ради України дев`ятого скликання, треті особи: Організація об`єднаних націй, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лубінець Дмитро Валерійович про відновлення миру шляхом переговорів та референдуму,
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
01 вересня 2026 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява за підписом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій заявлено такі позовні вимоги (буквальний зміст позовних вимог збережено):
" 1.Визнати порушеннями суверенітету України, дії чи бездіяльність спрямовані на блокування судового процесу по встановленню миру в Україні:
заборону на волевиявлення Носія Суверенітету народу України з питань відновлення суверенітету України та встановлення миру;
цензуру в засобах масової інформації, що стосується матеріалів даного судового процесу;
заборону зборів та зібрань під час обговорення питань, що стосуються даного судового процесу по встановленню миру, на територіях України, вільних від бойових дій, за відсутності оголошення тривоги, або в укриттях;
переслідування або мобілізацію осіб які подали даний позов до суду, осіб та організацій які працюватимуть на підготовку та забезпечення проведення волевиявлення Носія Суверенітету народу України, чи волевиявлення народу України в інших формах, чи проводитимуть збір свідчень в рамках даного судового процесу по встановленню миру; переслідування посадових осіб, які виконуватимуть волю народу України на встановлення миру, в рамках даного судового процесу.
2. Визнати факт порушення суверенітету України владою Російської федерації, що проводить військові дії на території України всупереч волі Носія Суверенітету України, що являється фактом узурпації (привласнення) влади (владних повноважень носія суверенітету народу України) на окупованих територіях, а тому являється фактом порушення суверенітету України, згідно ст. 5 Конституції України.
3. Визнати факт того, що підписавши рішення Верховної ради України, восьмого скликання, про зміни до ст.85; 102, Конституції України, без відповідних змін до ст. 17 Конституції України президент України П.Порошенко порушив ст. 17; 19; 156 Конституції України, відмовивши Носію Суверенітету України у внесенні змін до ст. 17, згідно ст.156 Конституції України, стосовно питання вступу України до НАТО, що являється відмовою в праві на владу Носію Суверенітету народу України, що є фактом порушення ст.5 Конституції України, фактом узурпації (привласнення) владних повноважень Носія Суверенітету України при вирішенні питання вступу України до НАТО, що являється фактом порушення суверенітету України.
4. Визнати факт того, що президент України П.Порошенко не призначив референдум щодо виконання Мінських угод, що являється фактом відмови на здійснення владних повноважень Носію Суверенітету України, в питаннях, що стосуються порушення суверенітету України, що являється фактом узурпації (привласнення) влади, в спосіб привласнення владних повноважень народу України при вирішенні питання виконання Мінських угод та встановлення миру на Донбасі, що являється прямим доказом порушення права Носія Суверенітету народу України на владу та порушенням суверенітету України.
5. Визнати факт того що Верховна Рада України восьмого та дев`ятого скликання не виправила стану узурпації владних повноважень Носія Суверенітету народу України, залишивши порушення суверенітету України президентом України Петром Порошенком у вигляді відсутності референдуму по вступу України до НАТО та по наданню автономії Донбасу та інших спірних питань, що заблокували виконання Мінських угод та встановлення миру в Україні дипломатичним шляхом, в результаті чого депутати Верховної Ради України восьмого скликання порушили присягу, згідно ст.79 Конституції України, а Верховна Рада восьмого скликання являється порушником суверенітету України, а Верховна Рада дев`ятого скликання перебуває в стані порушення суверенітету України, до моменту призначення референдуму по вступу України в НАТО та стосовно автономії Донбасу.
6. Визнати факт того що, суд не може приступити до визнання порушення суверенітету України президентом України В. Зеленським в зв`язку зі слідуючими обставинами:
1) Президент В. Зеленський являється співавтором даного позову, в тому розумінні, що фундаментом даного позову являються пункти передвиборчої програми В. Зеленського, зокрема, про відновлення миру через переговори, народовладдя, та референдум по вступу України до НАТО.
2) Якщо Президент В.Зеленський не буде блокувати даний судовий процес, то стане гарантом відновлення миру в єдності з Носієм Суверенітету України, та доведе свою вірність присязі та виконання функцій гаранта суверенітету згідно ст.102 Конституції України.
7. Визнати факт того, що слідуючі пункти передвиборчої програми кандидата в президенти України В. Зеленського затвердив під час голосування на виборах президента України Носій Суверенітету України, згідно ст. 69 Конституції України, як стратегію по встановленню миру:
1) Встановлення миру в Україні шляхом переговорів.
2) Народовладдя. Даний пункт повертає Носію Суверенітету право на владу та першочергове право вирішувати питання що стосуються порушень суверенітету, до яких відносяться питання автономії Донбасу.
3) Референдум по вступу України в НАТО.
Дану стратегію по встановлення миру, Носій Суверенітету України затвердив, але не відміняв, а тому переговори про мир та референдум по вступу до НАТО та по автономії Донбасу є обов`язковими до виконання трьома гілками влади України.
8. Виходячи з необхідності припинення порушення суверенітету України владою української держави в особі Верховної Ради України, визнати необхідність контрольної перевірки на вірність присязі, з метою підтвердження легітимності, окремо кожного депутата Верховної Ради України, в спосіб надання свідчень суду про згоду визнання того факту, що присяга дана на вірність Україні, згідно ст.79 Конституції України, зобов`язує депутата:
1) неухильно виконувати волю Носія Суверенітету України;
2) визнавати, що збереження суверенітету України полягає в збереженні владних повноважень Носія Суверенітету України, права на волевиявлення;
3) визнавати, що волю Носія Суверенітету України ніхто в державі не має права відміняти, та що воля народу України є обов`язковою до виконання президентом, парламентом, урядом ,судами та кожним громадянином України.
4) погодитись на виключно поіменні голосування з питань даного судового процесу по відновлення миру, та визнати за невідкладну необхідність призупинення дії рішень Верховної Ради, що порушують Конституцію України.
9. Виходячи з того що референдум з питання вступу України в НАТО та стосовно автономії Донбасу являється способом відновлення суверенітету України, миру та є формою захисту Вітчизни, згідно ст.65 Конституції України, зупинити застосування заборони на волевиявлення Носія Суверенітету України, згідно ст.19 п.1. Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на підконтрольних Україні територіях, стосовно референдуму по вступу України до НАТО та по автономії Донбасу, а також з інших питань що виникнуть в рамках даного судового процесу по встановленню миру.
10. Визнати слідуючі пункти референдуму по встановленню миру, необхідною умовою для встановлення миру, згідно передвиборчої програми президента В. Зеленського, та надати на затвердження Верховній Раді, та призначення в скорочений термін референдуму по встановленню миру:
пункт 1: Ліквідація порушень суверенітету та одночасно пунктів спецоперації Росії на Україні.
1) по вступу України до НАТО..
2) по наданню автономії Донбасу (згідно тексту Мінських угод)
пункт 2: Амністія за порушення суверенітету України за правопорушення військових та військовозобов`язаних на фронті, в тилу фінансові правопорушення;
рішення по змінах до ст.74 Конституції України про відміну заборони на референдуми по наданню амністії;
амністія військовим, які перебували на території України в складі російської армії з 2014 р., крім злочинів проти людяності, амністія президенту і Державній Думі Росії, в обмін на виведення російської армії з України;
амністія військовим формуванням Донецької та Луганської областей (так званих, ЛНР та ДНР), що брали участь в бойових діях проти ЗСУ, за виключенням злочинів проти людяності, а також керівництву ЛНР та ДНР в обмін на мир та визнання права народу Донбасу на володіння частиною суверенітету України як частини народу України;
стосовно української держави, починаючи з подій на євромайдані 2013 р., амністію надати представникам СБУ, МВС, РНБО, уряду, президенту, парламенту, добровольчих військових формувань, ЗСУ крім злочинів проти людяності;
амністія за фінансові правопорушення, в тому числі за вивезені за кордон кошти, при умові ввезення їх в Україну та розміщення в Ощадбанку України;
пункт З: Політична відповідальність політиків за порушення суверенітету України:
заборона, пожиттєво балотуватися з метою обрання на будь-які виборні посади в Україні, заборона на створення політичних партій та громадських організацій, або на фінансування політики;
зобов`язати владу України після виводу військ Росії з України укласти договір про мирне співіснування з Росією, та проводити політику мирного співіснування з усіма країнами;
до моменту підписання нового мирного договору з Росією, кожного року проводити референдуми про довіру президенту та Верховній Раді України.
11. Взявши до уваги діяльність депутатів Верховної Ради України дев`ятого скликання з моменту відкриття даного провадження по встановленню миру, прийняти рішення та оголосити список депутатів, що остаточно визнані судом порушниками суверенітету України та, відповідно, присяги, та визнати їх такими, що втратили депутатські повноваження, та в залежності від їхньої кількості, розглянути можливість проведення виборів, в спосіб накладення мораторію на заборону не лише референдумів, а також і виборів, згідно ст. 65 Конституції України.".
Рух позовної заяви
Отримавши позовну заяву, Суд з`ясував, що 28 серпня 2026 року цей позов було направлено поштою на адресу Верховного Суду (просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ, 03049), штрихкодовий ідентифікатор відправлення 0304900395913.
31 серпня 2026 року, за інформацією про відстеження цього поштового відправлення, позовну заяву отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
Того ж дня працівниками відділу опрацювання документів (канцелярії) управління забезпечення автоматизовного документообігу суду Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду складено акт від 31 серпня 2026 року №592, у якому зафіксовано, що під час розкриття конверта (штрих кодовий ідентифікатор 0304900395913) було виявлено відсутність квитанції про сплату судового збору, зазначеної у додатках до адміністративного позову, підписаного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Також в акті сформульовано "повідомлення" до невстановлених осіб такого змісту: "Повідомляємо, що матеріали зазначеного адміністративного позову разом із цим актом надіслані за належністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корп.5, м. Київ, 01029.".
У "надісланих" до Касаційного адміністративного суду матеріалах немає відомостей про факт реєстрації позовної заяви Касаційним цивільним судом та ухвалення із цього приводу процесуальних рішень.
01 вересня 2026 року позовну заяву з доданими матеріалами (без квитанції про сплату судового збору) зареєстровано у Касаційному адміністративному суді в складі Верховного Суду (вул. Князів Острозьких, 8, корп.5, м. Київ, 01029) за №П/990/359/26 та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями цього Суду, що засвідчено відповідним протоколом, згідно з яким для розгляду справи №П/990/359/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Желєзного І.В., Жука А.В., Радишевської О.Р.
Того ж дня матеріали позовної заяви передано головуючому судді.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року №1198 (реєстраційний №1198/0/78-26) призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2026 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Загороднюка А.Г., суддів: Білак М.В., Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р.
Факт здійснення авторозподілу справи між суддями Касаційного адміністративного суду зумовив обов`язок вчинення визначеним складом суду процесуальних дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У зв`язку із цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07 вересня 2026 року залишив позовну заяву без руху та установив позивачам строк у 10 днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків, зокрема:
1) надати інформацію, чи мали позивачі намір звертатися із цим позовом до Касаційного адміністративного Суду і якщо так, то
2) привести позовну заяву у відповідність до вимог КАС України шляхом уточнення вимог позовної заяви в контексті потреби їх формулювання з урахуванням положень частини першої статті 5, частини другої [і за потреби - частини четвертої] статті 245 КАС України та частини четвертої статті 266 КАС України щодо обрання належного та ефективного способу судового захисту прав позивачів;
3) надати документи про сплату судового збору у визначеному в ухвалі розмірі або зазначити підстави звільнення від сплати судового збору.
Суд також зазначив, що не вирішуватиме питання стосовно наявності або відсутності підстав для відмови у відкритті провадження за цією позовною заявою, оскільки, у випадку, якщо позивачі не мали наміру звертатися до Касаційного адміністративного суду, вирішення цього питання може обмежити їх у доступі до суду, до якого вони мали намір звернутися.
06 жовтня 2026 року до Касаційного адміністративного суду надійшло клопотання від позивачки ОСОБА_2 , в якому вона повідомила, що зазначення в позові назви «адміністративний» було технічною помилкою, однак направлення позовної заяви на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду здійснено свідомо. У зв`язку із цим просила закрити провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України та направити справу до Касаційного цивільного суду.
Висновок щодо можливості прийняття позову до провадження Касаційним адміністративним судом
Суд установив, що направлення вказаної позовної заяви на поштову адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду було свідомим та відповідало волевиявленню позивачів.
У "надісланих за належністю" до Касаційного адміністративного суду матеріалах немає відомостей про факт реєстрації позовної заяви Касаційним цивільним судом та ухвалення із цього приводу [щодо передачі] процесуальних рішень.
За наведених обставин Касаційний адміністративний суд не має правових підстав вирішувати питання про відкриття провадження у справі за цією позовною заявою (та, відповідно, про відмову у відкритті, повернення позову чи залишення його без розгляду), оскільки позивачі до Касаційного адміністративного суду із цим позовом в порядку КАС України не зверталися та такого наміру не мали, водночас передача зазначених матеріалів до Касаційного адміністративного суду «за належністю» здійснена помилково, без будь-якого правового підґрунтя.
З огляду на викладене, Суд вважає за потрібне скерувати (передати) позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з доданими до позову матеріалами до суду, на адресу якого його направляли позивачі -Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 243, 248 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_2 задовольнити частково.
Передати позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з доданими до позову матеріалами до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
Л.О. Єресько
А.В. Жук
О.Р. Радишевська
Судді Верховного Суду