Справа № 466/1550/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/943/26 Доповідач: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючої судді ОСОБА_2 ,
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2026 року про продовження строку тримання під вартою,-
встановила:
цією ухвалою, задоволено клопотання від 11.09.2026 року прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строку тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 діб.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення застави, з 17 вересня 2026 року і до 15 листопада 2026 року включно.
У задоволенні клопотання від 11.09.2026 року обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід – відмовлено.
На ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати в частині продовження строку тримання під вартою та відмови у зміні запобіжного заходу щодо відповідних апелянтів. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою та застосувати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, із покладенням за необхідності передбачених КПК України процесуальних обов`язків. Крім цього, просить розглянути можливість застосування застави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що оскаржувана ухвала не містить аналізу конкретних фактів, що підтверджують існування ризиків, оцінки можливості застосування більш м`яких запобіжних заходів, в зв`язку з тривалим терміном тримання під вартою. Вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги, зокрема, ст.ст. 178, 194, 370 КПК України, Конституції України та інше.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін кримінального провадження про розгляд апеляційної скарги за їх участі, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з таких підстав.
Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, дотримався наведених вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірив обставини, з якими закон пов`язує можливість подальшого застосування такого запобіжного заходу, та навів мотиви прийнятого рішення.
Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження № 12020140000000030 від 22 січня 2020 року, у якому ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 345 КК України.
Вирішуючи питання про доцільність подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції врахував характер та тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень, зокрема те, що він обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину із застосуванням фізичного насильства, що спричинило смерть особи, передбаченого п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.
Поряд із цим судом враховано стадію судового розгляду кримінального провадження та встановлено, що на час вирішення питання про продовження запобіжного заходу досліджено докази сторін обвинувачення і захисту щодо одного епізоду за правовою кваліфікацією п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та розпочато дослідження доказів сторони обвинувачення за іншим епізодом, тоді як в інших епізодах щодо обвинувачення в особливо тяжких злочинах письмові докази ще не досліджені, потерпілі та свідки не допитані.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на час постановлення оскаржуваної ухвали не втратили своєї актуальності та не зменшилися настільки, щоб забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого стало можливим шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Зокрема, тяжкість інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та суворість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, у сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального провадження дають достатні підстави вважати реальним ризик його переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Не втратив актуальності й ризик незаконного впливу на свідків, оскільки судовий розгляд кримінального провадження не завершено, значна частина доказів ще не досліджена, а свідки за окремими епізодами безпосередньо судом не допитані.
Також суд першої інстанції врахував ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження злочинної діяльності і, оцінивши їх у сукупності з характером висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та стадією судового провадження, дійшов висновку про те, що вони продовжують існувати.
При цьому колегія суддів враховує, що сама по собі тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути єдиною та самостійною підставою для тримання особи під вартою. Разом з тим у цьому кримінальному провадженні вона врахована не ізольовано, а в сукупності з характером інкримінованих діянь, можливим покаранням, стадією судового розгляду, обсягом ще не досліджених доказів та наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Колегія суддів також бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_6 під вартою, на яку він посилається в апеляційній скарзі. Водночас сама по собі тривалість застосування запобіжного заходу не є безумовною підставою для його зміни чи скасування, якщо ризики, для запобігання яким цей захід застосовано, продовжують існувати, а більш м`який запобіжний захід не здатний їм запобігти.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не залишив поза увагою тривалість судового розгляду, зазначивши, що вона обумовлена, зокрема, специфікою кримінального провадження, значним обсягом доказів та необхідністю їх безпосереднього дослідження, у тому числі дослідженням за вимогою учасників провадження кожного доказу від початку і до кінця.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про формальний характер мотивування оскаржуваної ухвали та відсутність аналізу конкретних обставин, які підтверджують існування ризиків. Зі змісту ухвали вбачається, що суд першої інстанції врахував дані про особу ОСОБА_6 , документи, що його характеризують, відомості про стан здоров`я, характер і тяжкість висунутого обвинувачення, стадію судового розгляду, обсяг досліджених та ще не досліджених доказів, після чого дійшов висновку, що ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків продовжують існувати, а застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Твердження апелянта про можливість застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, не спростовують наведених висновків. Суд першої інстанції перевірив можливість застосування такого запобіжного заходу та дійшов висновку, що з огляду на встановлені ризики він не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 . Підстав не погодитися з таким висновком колегія суддів не вбачає.
Щодо посилань обвинуваченого на наявність письмової згоди військової частини щодо готовності прийняти його для проходження військової служби, колегія суддів зазначає, що вказана обставина була наведена стороною захисту перед судом першої інстанції та враховувалась при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу. Водночас сама по собі така обставина не свідчить про припинення чи істотне зменшення встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який. Як убачається з оскаржуваної ухвали, відповідне звернення військової частини було долучено до клопотання обвинувачених.
Не вбачає колегія суддів підстав і для визначення ОСОБА_6 застави.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд вправі, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Враховуючи, що ОСОБА_6 інкримінується, зокрема, вчинення кримінального правопорушення насильницького характеру, яке спричинило смерть людини, а встановлені ризики продовжують існувати, суд першої інстанції обґрунтовано скористався наданим йому законом правом та не визначив розмір застави.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 178, 194 КПК України, відсутність належної оцінки ризиків та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів вважає, що продовжений ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на цьому етапі судового провадження відповідає характеру та ступеню встановлених ризиків, є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить досягнення мети, передбаченої ст. 177 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2026 року в частині продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою без визначення розміру застави є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
постановила:
ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 – залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 – без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4