**УХВАЛА**
**ІМЕНЕМ УКРАЇНИ**
****06 жовтня 2026 року
м. Київ
*справа № 443/2205/25*
_провадження № 51-3557ск26_
**Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА\_1 ,
суддів ОСОБА\_2 , ОСОБА\_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА\_4 - адвоката ОСОБА\_5 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області
від 03 березня 2026 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня
2026 року у кримінальному провадженні № 12025141130000840 щодо
**ОСОБА\_6 ,**
****ІНФОРМАЦІЯ\_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА\_1 , раніше
не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
**Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини**
****Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року
ОСОБА\_6 визнано винуватим за ч. 2 ст. 286 КК та засуджено
до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА\_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА\_6 за обставин, детально викладених
у вказаному судовому рішенні, визнано винуватим у тому, що він, 28 червня
2025 року приблизно о 18:00, керуючи технічно справним автомобілем марки «OPEL COMBO», реєстраційний номер НОМЕР\_1 , рухаючись автодорогою «Р-84»
в напрямку до м. Львова, при проїзді ділянки між с. Дем\`янка-Наддністрянська та
с. Березина Стрийського району Львівської області в районі прилягання другорядної дороги сполученням «Київець-Пісочна» в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (пп «б», «д», 12.1, 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) проявив неуважність до дорожньої обстановки, своїми діями створивши загрозу безпеці дорожнього руху,
а саме на дорозі із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напряму, без причин технічного характеру, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, проігнорувавши вимоги дорожнього знаку 3.29 ПДР, не обрав безпечної для руху швидкості, внаслідок чого перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1 Додаток 2 ПДР і допустив виїзд автомобіля на смугу зустрічного руху, якою в цей час назустріч йому рухався автомобіль марки «RENAULT MEGANE», реєстраційний номер НОМЕР\_2 , під керуванням ОСОБА\_4 , та створив своїми діями аварійну обстановку, яка призвела до зіткнення вказаних транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля марки «RENAULT MEGANE» ОСОБА\_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2026 року зазначений
вирок суду щодо ОСОБА\_6 в частині вирішення цивільного позову скасував і призначив новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишив без змін.
**Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала**
****Представник потерпілого у касаційній скарзі, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через м\`якість, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суди, ухвалюючи рішення про можливість застосування до ОСОБА\_6 положень ст. 75 КК, належним чином
не врахували характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідки, що настали, відсутність у винного щирого каяття. Висновки судів про те, що характеристики ОСОБА\_6 та його спроби частково відшкодувати матеріальну та фізичну шкоду знижують тяжкість й небезпечність кримінального правопорушення, вважає неспроможними та помилковими. Стверджує, що ОСОБА\_6 є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку життя і здоров\`я не лише своє та тієї особи, яка перебувала із ним у автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, з огляду на що будь-яке покарання, окрім реального не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами. Крім того, представник потерпілого не погоджується із ухвалою апеляційного суду в частині скасування вироку та призначення нового розгляду
в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, вважаючи її такою, що постановлена всупереч положенням кримінального процесуального закону.
**Мотиви суду**
****Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА\_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі представника потерпілого не оспорюються.
Доводи представника потерпілого щодо безпідставного застосування
до засудженого положень ст. 75 КК та постановлення оскарженої ухвали
із порушенням положень процесуального закону колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом\`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м\`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов\`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп\`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п\`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,
що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА\_6 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу винного, який повністю визнав свою вину у скоєному, раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, а також взяв до уваги обставину,
що пом\`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Також суд зважив на дані досудової доповіді органу пробації.
Водночас суд зауважив, що відхиляє зазначену у обвинувальному акті, як обставину, що пом\`якшує покарання - щире каяття, оскільки така не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду; про своє каяття у вчиненому обвинувачений висловився лише в судових дебатах та після зауваження свого захисника, без жодних емоцій, які б вказували саме на щирість каяття, та жодним іншим чином не проявив такого; той факт, що обвинувачений визнав свою вину
у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, на переконання суду, не свідчить про його щире каяття.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА\_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Одночасно суд, врахувавши дані про особу обвинуваченого, а саме його вік, вид діяльності, те, що вказаний злочин став наслідком порушення ним ПДР, з метою недопущення будь-яких негативних наслідків експлуатації останнім транспортних засобів призначив ОСОБА\_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Крім того, суд, врахувавши наведені вище обставини, наявність пом\`якшуючої покарання обставини, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відомості про його особу, дійшов висновку, що його виправлення можливе без реального відбування покарання, тому застосував положення ст. 75 КК до основного покарання.
Поряд із цим місцевий суд, надаючи оцінку доводам потерпілого та його представника щодо відсутності щирого каяття обвинуваченого у скоєному та неможливість звільнення від покарання з випробуванням з огляду на те, що останній не виявив готовності відшкодувати завдану шкоду, вказав, що обвинувачений жодним чином не заперечив завданої потерпілому шкоди та вживав заходів щодо відшкодування потерпілому 50 000 грн шляхом поштового переказу, про що захисником надано відповідну квитанцію.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА\_6
за апеляційною скаргою, в тому числі потерпілого, доводи якої в частині застосування ст. 75 КК є аналогічними доводам касаційної скарги представника потерпілого, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок у зазначеній частині без змін, навівши вичерпні підстави постановлення такого судового рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, як убачається з оскарженої ухвали, зазначила, що суд першої інстанції при обранні виду та розміру покарання ОСОБА\_6 дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначивши його
у межах, встановлених санкцією частини статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень його Загальної частини та із урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин,
що пом\`якшують чи обтяжують покарання. Також апеляційний суд зауважив,
що місцевий суд, зваживши на обставини кримінального провадження, наявність пом\`якшуючої покарання обставини, дані про особу обвинуваченого, повне визнання ним вини у вчиненому, дані досудової доповіді органу пробації, дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА\_6
від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
Як зазначила колегія суддів, застосування щодо обвинуваченого інституту умовного звільнення не суперечить загальним засадам призначення покарання і забезпечить досягненню його мети.
Колегія суддів касаційного суду з огляду на всі обставини справи у їх сукупності та дані про особу засудженого погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА\_6 на підставі ст. 75 КК
від відбування основного покарання з випробуванням.
Обставини, на які вказує в поданій касаційній скарзі представник потерпілого, були належним чином враховані та оцінені судами.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення через м\`якість.
Касаційна скарга представника потерпілого не містить переконливих доводів
на обґрунтування безпідставності застосування до ОСОБА\_6 положень ст. 75 КК чи явної несправедливості призначеного йому покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі представника потерпілого не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого в частині призначеного покарання та застосування положень ст. 75 КК слід відмовити.
Що стосується незгоди представника потерпілого із постановленою ухвалою
в частині скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у частині цивільного судочинства, то слід зазначити таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Відповідно до вимог ст. 424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню.
Зі змісту доданої копії судового рішення убачається, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 червня 2026 року вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року щодо ОСОБА\_6 в частині вирішення цивільного позову скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене та положення ст. 424 КПК, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення в частині вирішення цивільного позову не може бути предметом касаційного розгляду, оскільки не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, з огляду на що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
**постановив:**
****Відмовити представнику потерпілого ОСОБА\_4 - адвокату ОСОБА\_5
у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2026 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 червня 2026 року щодо засудженого ОСОБА\_6 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
**Судді:**
**ОСОБА\_1 ОСОБА\_2 ОСОБА\_3**
****