ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 140331712

Озвучення тимчасово недоступне

УХВАЛА

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/421/26

адміністративне провадження № П/990/421/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

15 вересня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, відповідач), у якому позивач просить Суд:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку»;

- зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку з урахуванням правової оцінки та правових наслідків постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі №990SCGC/22/25 (провадження №11-161сап25).

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року визнано неповажними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду, позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та надання відповідних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

Залишаючи позовну заяву без руху, Суд виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду 15 вересня 2026 року з позовом про оскарження ухвали Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 поза межами встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення до суду, а наведені ним обставини не свідчили про існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про визнання строку звернення до суду не пропущеним, а в разі його пропуску - про поновлення строку та усунення недоліків позовної заяви.

В обґрунтування клопотання позивач зазначає, що під час виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2026 року ним отримано нові докази, які, на його переконання, підтверджують, що Вища рада правосуддя належним чином не повідомила його про прийняття оскаржуваної ухвали від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25.

ОСОБА_1 стверджує, що про прийняття Вищою радою правосуддя оскаржуваної ухвали він дізнався лише незадовго до звернення до суду. За його поясненнями, після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення у пов`язаній справі він перевірив стан розгляду своєї заяви про звільнення у відставку та виявив оскаржуваний акт. При цьому позивач наголошує, що посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду не як на момент виникнення права на оскарження, а як на фактичну подію, після якої ним було виявлено раніше прийнятий Вищою радою правосуддя акт. Конкретної дати, коли він дізнався про оскаржувану ухвалу, позивач не зазначає, водночас стверджує, що від моменту її виявлення до звернення до суду минуло не більше п`яти днів.

Позивач пояснює, що після зупинення розгляду його заяви про звільнення у відставку очікував на повідомлення Вищої ради правосуддя про поновлення її розгляду, однак такого повідомлення не отримував. У зв`язку із цим, за його твердженням, він не мав підстав перевіряти стан розгляду заяви та не був обізнаний про прийняття Вищою радою правосуддя оскаржуваного акта.

ОСОБА_1 зазначає, що 17 вересня 2026 року звернувся до Вищої ради правосуддя із запитом щодо надання доказів направлення та отримання ним оскаржуваної ухвали, а 23 вересня 2026 року отримав відповідь ВРП від 23 вересня 2026 року № 20051/0/9-26 разом із копіями документів щодо її направлення.

За твердженням позивача, надані Вищою радою правосуддя документи не підтверджують належного вручення йому копії оскаржуваної ухвали. Зокрема, позивач зазначає, що така ухвала рекомендованим поштовим відправленням за місцем його проживання не направлялася, а доказів її направлення через Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не надано.

Водночас ОСОБА_1 звертає увагу на те, що надані Вищою радою правосуддя матеріали містять відомості про направлення 08 травня 2025 року електронного листа на адресу його електронної пошти, однак статус доставки цього повідомлення зазначено як «relayed». На переконання позивача, такий статус не підтверджує фактичного отримання ним відповідного електронного листа та ознайомлення з його змістом, а тому не може свідчити про його обізнаність з оскаржуваною ухвалою.

Посилаючись на пункт 10.9 Регламенту Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 зазначає, що копії актів, ухвалених Радою, її органами, членом Ради, надсилаються заявнику або його представнику в електронній формі через модуль «Електронний кабінет» ЄСІТС, а за відсутності такого кабінету - на вказану ним адресу електронної пошти. Водночас, за твердженням позивача, надані Вищою радою правосуддя матеріали не містять відомостей про перевірку наявності у нього Електронного кабінету станом на дату направлення оскаржуваної ухвали.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що після звільнення з посади судді він утратив доступ до службової електронної пошти та внутрішніх інформаційних ресурсів Київського апеляційного суду. Наведена обставина, на думку позивача, не є самостійною підставою для поновлення строку, проте вона підтверджує, що у позивача не було іншого джерела, з якого позивач міг дізнатися про розгляд своєї заяви.

Позивач також наголошує, що обов`язок доведення факту належного направлення та вручення акта покладається на Вищу раду правосуддя, тоді як на нього не може бути покладено обов`язок доведення негативного факту неотримання відповідної кореспонденції.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки його перебіг має обчислюватися з моменту фактичної обізнаності про прийняття оскаржуваної ухвали та порушення його прав. Водночас, у разі якщо Суд дійде висновку про пропуск строку звернення до суду, позивач просить його поновити, посилаючись на неналежне повідомлення Вищою радою правосуддя про прийняття оскаржуваної ухвали та відсутність у нього своєчасної фактичної обізнаності про її існування.

Оцінюючи наведені позивачем підстави, Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є ті, які унеможливлюють або істотно ускладнюють можливість звернення до суду у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок яких відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав. При цьому поняття «повинна була дізнатися» пов`язується з наявністю в особи об`єктивної можливості знати про відповідні обставини. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення і не існувало перешкод для того, щоб дізнатися, яке рішення було прийнято.

Аналогічний підхід до визначення моменту, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення до суду не лише з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а й з наявністю в неї об`єктивної можливості знати про відповідні обставини.

Велика Палата Верховного Суду також погодилася з тим, що особа, яка ініціювала відповідний процес з метою захисту своїх прав та інтересів, має бути зацікавлена в тому, щоб бути своєчасно обізнаною про результати його розгляду, а тривала пасивна поведінка такої особи за наявності об`єктивної можливості дізнатися про стан розгляду її звернення не свідчить про намагання дотриматися встановленого законом строку звернення до суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні у справі «Пономарьов проти України», відповідно до яких неповідомлення сторони органом влади про прийняте у її справі рішення може бути підставою для поновлення строку, проте навіть за таких обставин можливість його поновлення не є необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження.

Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, Суд ураховує, що оскаржувану ухвалу Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 прийнято за результатами розгляду заяви самого ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку.

Отже, позивач був безпосереднім ініціатором відповідної процедури та був обізнаний про існування питання, за результатами розгляду якого Вища рада правосуддя мала прийняти відповідне процесуальне рішення.

Наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним і до обставин цієї справи, оскільки ОСОБА_1 так само був ініціатором процедури, результат якої безпосередньо стосувався його прав та інтересів, а тому мав об`єктивні підстави очікувати прийняття Вищою радою правосуддя відповідного рішення та бути зацікавленим у своєчасному отриманні інформації про результати розгляду поданої ним заяви.

Щодо посилань позивача на недотримання Вищою радою правосуддя порядку направлення копії оскаржуваної ухвали Суд зазначає таке.

З наданих ОСОБА_1 документів убачається, що листом Секретаріату Вищої ради правосуддя від 08 травня 2025 року № 9476/0/9-25 на зазначену позивачем особисту адресу електронної пошти направлено копії ухвал Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 925/0/15-25 та № 926/0/15-25. До матеріалів також долучено відомості щодо доставки зазначеного електронного повідомлення зі статусом «relayed».

Водночас наявні матеріали не містять відомостей, які б давали Суду підстави достовірно встановити факт ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом цього електронного повідомлення у травні 2025 року.

Разом із тим доводи позивача про те, що статус «relayed» не підтверджує фактичного відкриття чи прочитання ним електронного листа, самі по собі не свідчать про ненаправлення Вищою радою правосуддя копії оскаржуваної ухвали на зазначену позивачем адресу електронної пошти.

Пунктом 10.9 Регламенту Вищої ради правосуддя передбачено, що копії актів, ухвалених Радою, її органами, членом Ради, дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя - доповідачем, надсилаються скаржнику / заявнику або його представнику в електронній формі через модуль «Електронний кабінет» ЄСІТС, а за відсутності такого кабінету - на вказану ним адресу електронної пошти. У разі відсутності електронної пошти ці акти надсилаються у паперовій формі на поштову адресу, зазначену у заяві / скарзі.

Отже, наведеною нормою Регламенту передбачено певну послідовність способів направлення заявнику копії відповідного акта: через модуль «Електронний кабінет» ЄСІТС, а за відсутності такого кабінету - на вказану заявником адресу електронної пошти.

З наданих позивачем документів дійсно не вбачається, чи перевіряла Вища рада правосуддя перед направленням копії ухвали на адресу електронної пошти наявність у ОСОБА_1 . Електронного кабінету в ЄСІТС та чи направлялася копія оскаржуваної ухвали через такий кабінет.

Водночас встановленим є те, що 08 травня 2025 року Вища рада правосуддя вчинила дії, спрямовані на доведення прийнятого акта до відома позивача, направивши копію оскаржуваної ухвали на зазначену ним особисту адресу електронної пошти. При цьому пункт 10.9 Регламенту не встановлює обов`язку Вищої ради правосуддя після направлення копії акта на адресу електронної пошти додатково перевіряти факт відкриття чи прочитання адресатом відповідного електронного повідомлення.

За таких обставин сама по собі відсутність у наданих документах відомостей про попередню перевірку Вищою радою правосуддя наявності у позивача Електронного кабінету в ЄСІТС не є достатньою підставою для висновку про те, що ОСОБА_1 протягом усього відповідного періоду був об`єктивно позбавлений можливості дізнатися про прийняття оскаржуваної ухвали.

Навіть якщо виходити з того, що Вищою радою правосуддя не було дотримано передбаченої пунктом 10.9 Регламенту послідовності способів направлення копії акта, така обставина в цьому випадку сама по собі не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду з огляду на встановлений факт направлення копії оскаржуваної ухвали на особисту адресу електронної пошти, зазначену самим позивачем, а також інші встановлені Судом обставини щодо наявності у ОСОБА_1 об`єктивної можливості отримати інформацію про результат ініційованої ним процедури.

При цьому питання дотримання Вищою радою правосуддя встановленої Регламентом процедури направлення копії акта та питання наявності у позивача об`єктивної можливості дізнатися про результат ініційованої ним процедури не є тотожними. Можливі недоліки способу направлення копії акта не звільняють Суд від необхідності оцінити сукупність обставин справи, зокрема поведінку самого позивача, характер ініційованої ним процедури та наявність об`єктивних і незалежних від його волі перешкод для своєчасного отримання інформації про результат її розгляду.

Та обставина, що у справі № 990/12/24 Велика Палата Верховного Суду серед іншого врахувала оприлюднення оскаржуваного рішення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя, не виключає застосовності наведеного правового підходу до цієї справи. Визначальним для відповідного висновку Великої Палати Верховного Суду було те, що позивач сам ініціював відповідну процедуру, мав об`єктивну можливість дізнатися про стан її розгляду, однак упродовж тривалого часу не вчиняв дій, спрямованих на отримання такої інформації.

На стадії вирішення питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду визначальним є встановлення того, чи існували об`єктивні та незалежні від волі позивача обставини, які перешкоджали йому своєчасно дізнатися про порушення своїх прав та звернутися до суду.

Як установлено у цій справі, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади судді у відставку 10 грудня 2024 року, а отже був обізнаний про існування ініційованої ним процедури та мав можливість цікавитися станом і результатами її розгляду.

При цьому позивач не зазначає про вчинення ним упродовж тривалого часу після подання відповідної заяви дій, спрямованих на з`ясування стану чи результатів її розгляду, та не наводить обставин, які об`єктивно перешкоджали йому отримати таку інформацію.

Посилання ОСОБА_1 на те, що після звільнення з посади судді він утратив доступ до службової електронної пошти та внутрішніх інформаційних ресурсів Київського апеляційного суду, наведеного висновку не спростовують, оскільки позивач не обґрунтовує, яким чином зазначені обставини позбавляли його можливості особисто звернутися до Вищої ради правосуддя, перевірити стан розгляду поданої ним заяви чи в інший доступний спосіб отримати інформацію про результат її розгляду.

Більше того, з долучених до клопотання документів убачається, що лист Вищої ради правосуддя від 08 травня 2025 року № 9476/0/9-25 направлявся не на службову електронну адресу позивача, доступ до якої, за його твердженням, було втрачено після звільнення, а на зазначену ним особисту адресу електронної пошти.

З огляду на те, що позивач був безпосереднім ініціатором процедури звільнення у відставку, був обізнаний про зупинення розгляду поданої ним заяви до вирішення його скарги на дисциплінарне рішення, знав про вирішення Вищою радою правосуддя такої скарги 11 березня 2025 року та про своє звільнення з посади судді рішенням Вищої ради правосуддя від 27 березня 2025 року, а 08 травня 2025 року копію оскаржуваної ухвали було направлено на зазначену ним особисту адресу електронної пошти, Суд доходить висновку, що не пізніше 08 травня 2025 року ОСОБА_1 повинен був дізнатися про прийняття оскаржуваної ухвали.

Суд також ураховує, що звернення ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя із запитом від 17 вересня 2026 року та отримання 23 вересня 2026 року відповіді ВРП підтверджують наявність у позивача можливості шляхом власних активних дій отримати інформацію та документи щодо розгляду його заяви.

Водночас позивач не пояснює, які об`єктивні та непереборні обставини перешкоджали йому вчинити аналогічні дії раніше, у розумний строк після подання заяви про звільнення у відставку.

Суд ураховує, що відповідь Вищої ради правосуддя від 23 вересня 2026 року № 20051/0/9-26 та додані до неї документи отримані позивачем уже після звернення до суду та подані ним на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2026 року як докази на підтвердження доводів щодо неналежного повідомлення про прийняття оскаржуваної ухвали.

Зміст цих документів підтверджує обставини направлення Вищою радою правосуддя 08 травня 2025 року копії оскаржуваної ухвали на особисту адресу електронної пошти ОСОБА_1 та містить відомості про статус відповідного електронного повідомлення. Водночас ці документи не містять відомостей, які б дозволяли встановити, коли саме ОСОБА_1 фактично ознайомився з оскаржуваною ухвалою або дізнався про її прийняття.

При цьому, стверджуючи, що оскаржуваний акт було виявлено ним лише незадовго до звернення до суду та що від моменту його виявлення до подання позову минуло не більше п`яти днів, ОСОБА_1 конкретної дати, коли він фактично дізнався про прийняття оскаржуваної ухвали, не зазначає.

Отже, отримані позивачем 23 вересня 2026 року документи підлягають оцінці як докази щодо способу направлення Вищою радою правосуддя копії оскаржуваної ухвали, однак самі по собі не підтверджують наведеної ОСОБА_1 обставини про те, що протягом тривалого часу після її прийняття він не знав та об`єктивно не міг дізнатися про результат розгляду поданої ним заяви.

Суд також звертає увагу на те, що у первісному клопотанні про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 пов`язував неможливість своєчасного оскарження ухвали Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 не з відсутністю обізнаності про її існування, а з тим, що на час її прийняття існувало чинне рішення Вищої ради правосуддя від 27 березня 2025 року № 648/0/15-25 про його звільнення з посади судді, у зв`язку із чим оскарження ухвали від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25, на його переконання, не могло бути ефективним способом поновлення порушених прав.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року цим обставинам уже надано оцінку та визнано їх неповажними, оскільки оцінка позивачем правових перспектив та ефективності оскарження не свідчить про існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, а подальша зміна правової ситуації у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 10 вересня 2026 року не змінює моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Наведення ОСОБА_1 на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху інших обставин, пов`язаних із порядком направлення йому копії оскаржуваної ухвали, підлягає самостійній оцінці Судом, однак не усуває необхідності встановлення того, чи мав позивач об`єктивну можливість раніше дізнатися про результат розгляду власної заяви та чи існували незалежні від його волі перешкоди для цього.

Таких обставин позивачем не наведено.

Доводи ОСОБА_1 про покладення на Вищу раду правосуддя обов`язку довести належне повідомлення його про прийняття оскаржуваної ухвали також не спростовують зазначених висновків.

Передбачений частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від установленого частиною шостою статті 161 цього Кодексу обов`язку навести та підтвердити обставини, з якими він пов`язує поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

За змістом частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України саме позивач у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про витребування у Вищої ради правосуддя додаткових доказів, зокрема відомостей щодо наявності у нього станом на 08 травня 2025 року Електронного кабінету та здійснення ВРП відповідної перевірки, технічних даних щодо направлення електронного повідомлення та доказів направлення копії ухвали іншими засобами, Суд не вбачає підстав для його задоволення.

Як зазначено вище, навіть якщо припустити, що Вищою радою правосуддя не було дотримано передбаченої пунктом 10.9 Регламенту послідовності способів направлення копії оскаржуваної ухвали, ця обставина з огляду на встановлений факт направлення її копії на особисту електронну адресу позивача та відсутність об`єктивних перешкод для самостійного отримання ним інформації про результат ініційованої ним процедури не є достатньою для визнання причин пропуску строку поважними.

Отже, витребування додаткових доказів виключно з метою встановлення дотримання Вищою радою правосуддя зазначеної послідовності способів направлення акта не вплине на вирішення питання про поважність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що зазначені ОСОБА_1 у клопотанні, поданому на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2026 року, підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, оскільки не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волевиявлення позивача обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи наведені мотиви, підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, не є поважними, а тому подана ним позовна заява підлягає поверненню.

Згідно з частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 22, 121, 122, 123, 169, 243, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії, з доданими до неї документами повернути позивачеві.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко