ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 140272446

Озвучення тимчасово недоступне

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/1962/26

Головуючий в суді І інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/5802/2026

Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів

судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2026 року,-

встановив:

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2026 року клопотання прокурора задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 02 жовтня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Задовольняючи вимоги клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. ОСОБА_8 може переховуватись від суду, оскільки йому інкриміновано вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавленням волі. Враховуючи характер кримінальних правопорушень та обставини їх вчинення, стадію розгляду кримінального провадження, існує ризик впливу обвинуваченого на малолітніх потерпілих, представників потерпілих та свідків. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду захисник ОСОБА_8 звернувся до Київського апеляційного суду із апеляційною скаргою, у якій просив ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати ОСОБА_8 запобіжний захід не пов`язаний із позбавленням волі, а саме: цілодобовий домашній арешт.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник ОСОБА_8 зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що перебуваючи під час тривоги в камері Державної установи «Київський слідчий ізолятор» обвинувачений піддається ризику потрапити під ракетний обстріл. ОСОБА_8 має тісні соціальні зв`язки, проживав у місті Києві, на момент затримання працював на посаді інкасатора в Національному банку України протягом 31 року, раніше не судимий, характеризується позитивно. Відсутні докази на підтвердження того, що обвинувачений може незаконно пливати на потерпілих, їх законних представників, переховуватись від суду.

В судовому засіданні ОСОБА_8 та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги.

Прокурор ОСОБА_6 заперечив щодо вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення учасників судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до вимог ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що продовжуючи ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом першої інстанції враховано тяжкість вчиненого злочину, суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого злочину, а також інші обставини кримінального провадження.

Судом першої інстанції, обґрунтовуючи реальність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, правильно враховано тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , та суворість можливого покарання. Усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винним у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.

Колегія суддів вважає доведеним існування ризику впливуобвинуваченого на малолітніх потерпілих їх представників потерпілих та свідків, враховуючи стадію розгляду обвинувального акту, а також те, що на даний час вказані особи судом першої інстанції не допитані.

Вирішуючи питання щодо можливості визначення застави в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що враховуючи обставини інкримінованих йому злочинів проти статевої свободита статевої недоторканості щодо малолітніх осіб, у даній справі тримання під вартою обвинуваченого без визначення розміру застави є виправданим заходом. Судом першої інстанції обгрунтовано зазначено про те, що жоден із розмірів застави не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Судом першої інстанції обґрунтовано продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, оскільки прокурором належним чином доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов`язання не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити наявні ризики, у зв`язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що клопотання прокурора не містить доказів на підтвердження існування ризиків, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність задокументованих спроб переховування, впливу на свідків впродовж тримання ОСОБА_8 під вартою значною мірою є результатом обмеження свободи як такого й не спростовує реальності відповідних ризиків у разі зміни запобіжного заходу на більш м`який.

За своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце у майбутньому, а тому не вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення чи будь-яких заходів для ухилення від слідства чи суду не свідчить, що в майбутньому ОСОБА_8 не вчинить дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що продовжуючи строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом першої інстанції не враховано міцні соціальні зв`язки обвинуваченого, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про наявність у ОСОБА_8 соціальних зв`язків такої міцності, які можуть запобігти ризику переховування від суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що перебуваючи під час тривоги в камері Державної установи «Київський слідчий ізолятор» обвинувачений піддається ризику потрапити під ракетний обстріл, колегія суддів відхиляє, оскільки питання безпеки осіб, які тримаються під вартою, не належить до повноважень суду будь-якої інстанції, а підлягає вирішенню посадовими особами відповідної установи відповідному нормативному регулюванню шляхом прийняття законів, постанов, що є прерогативою законодавчої та виконавчої гілок влади.

Апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції та доказів на підтвердження незаконності та необґрунтованості ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду від 05 серпня 2026 року постановлена з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 02 жовтня 2026 року включно, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні № 12025100030002196 від 29 липня 2025 року, залишити без змін.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Повний текст складено 02 жовтня 2026 року.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4