ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 140033668

Озвучення тимчасово недоступне

Справа № 126/2189/26

Провадження №11-сс/801/981/2026

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора у режимі

відеоконференції ОСОБА_6 ,

захисника у режимі

відеоконференції ОСОБА_7 ,

підозрюваного у режимі

відеоконференції ОСОБА_8 ,

розглянув у закритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026, якою задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020100000254 від 13.09.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, –

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026 до підозрюваного ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020100000254 від 13.09.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого підозрюваному злочину, обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, інші, наведені у клопотанні та встановлені під час судового засідання обставини, передбачені ст. 178 КПК України, слідчий суддя вважав, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026 в частині визначення підозрюваному ОСОБА_8 застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн. Просила постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення застави.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на думку прокурора, ухвала слідчого судді в оскаржуваній частині є незаконною та необґрунтованою, оскільки визначення застави не відповідає встановленим обставинам кримінального провадження та ухвалена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Посилаючись на статті 94 і 370 КПК України, зазначає, що рішення має ґрунтуватися на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених дослідженими доказами, та відповідати вимогам законності й обґрунтованості.

Зокрема, прокурор звертає увагу, що ч. 4 ст. 183 КПК України передбачає випадки, у яких слідчий суддя має право не визначати розмір застави при застосуванні тримання під вартою. На її переконання, слідчий суддя недостатньо врахував передбачені ст.ст. 177 і 178 КПК України підстави та обставини, а також те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства щодо неповнолітньої потерпілої.

Прокурор вказує на наявність ризиків переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілу і перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. На обґрунтування цих ризиків посилається на тяжкість інкримінованого правопорушення та передбачене за нього покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, відсутність у підозрюваного постійного місця роботи, а також можливість його впливу на потерпілу з метою зміни показань чи відмови від них. Зокрема, зазначає, що, перебуваючи на волі, підозрюваний може залякувати потерпілу та її матір і чинити на них психологічний тиск.

Крім того, на думку прокурора, він може змінити місце проживання без повідомлення, не з`являтися за викликами слідчого чи суду або намагатися незаконно перетнути кордон.

Окремо в апеляційній скарзі зазначено, що слідчий суддя не врахував відомостей про місце проживання ОСОБА_8 : він зареєстрований у м. Вільнянську Запорізької області, а під час розгляду клопотання повідомив, що на початку війни приїхав до матері, згодом повернувся за місцем реєстрації, після чого знову приїхав до неї. На переконання прокурора, ці обставини також мають значення для оцінки ризику переховування.

Прокурор вважає, що визначена застава не гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків і не запобігатиме зазначеним ризикам. Наголошує, що інкриміноване правопорушення посягає на права дитини, може спричинити погіршення психоемоційного стану потерпілої та створює ризик її повторної віктимізації в разі контакту з підозрюваним або продовження його злочинної поведінки.

На думку прокурора, визначення застави як альтернативного запобіжного заходу за таких обставин не забезпечує належної рівноваги між правами підозрюваного та необхідністю захисту неповнолітньої потерпілої. При цьому посилається на статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо врахування судом суспільних інтересів під час оцінки обставин справи.

Колегія суддів, вислухавши позицію прокурора, яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила задовільнити її, думки захисника та підозрюваного, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, дослідивши матеріали судової справи та мотиви апеляційної скарги, прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам ухвала слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026 відповідає.

Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов`язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного обвинуваченого та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що 13.09.2026 близько 11:00 години ОСОБА_8 , перебуваючи в с. Каташин Гайсинського району Вінницької області, зустрівся зі своєю знайомою неповнолітньою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для спільного проведення часу. Після цього ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 пішли до с. Жабокричка Гайсинського району Вінницької області, де в магазині «Черемшина», що розташований на вул. Лесі Українки, 102, ОСОБА_8 придбав алкогольні напої, після чого вони направились до ділянки місцевості, вкритої чагарниковою рослинністю, по вул. Шевченка в с. Жабокричка Гайсинського району Вінницької області, поблизу домоволодіння № 106, де ОСОБА_8 випив придбане раніше пиво «Арсенал» з пляшки ємністю 1 л.

Після цього, перебуваючи на вказаній ділянці, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 близько 12 год розпочався статевий акт, під час якого він почав задавати їй питання, відповіді на які йому не сподобалися, через що він неодноразово вдарив неповнолітню потерпілу по обличчю. Після зазначених дій ОСОБА_8 ОСОБА_9 повідомила йому про небажання продовжувати статевий акт та почала чинити опір, зокрема намагалася руками відштовхнути останнього.

Після цього у ОСОБА_8 виник умисел на насильницьке задоволення своєї статевої пристрасті шляхом вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних з вагінальним проникненням в тіло ОСОБА_9 , якій в серпні поточного року виповнилося 16 років, з використанням геніталій, без її добровільної згоди.

У зв`язку з цим в період часу з 13 до 16 години 13.09.2026 ОСОБА_8 , перебуваючи поблизу домоволодіння АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_9 , достовірно знаючи вік останньої, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, використовуючи з метою подолання опору фізичну та психологічну перевагу, продовжив застосовувати стосовно ОСОБА_9 фізичне насильство у виді нанесення численних ударів кулаками обох рук в область обличчя потерпілої та, утримуючи її за руки, стегна та груди, подолавши опір ОСОБА_9 , вчинив стосовно останньої дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло неповнолітньої ОСОБА_9 з використанням геніталій без її добровільної згоди, тим самим порушивши її статеву свободу та статеву недоторканість.

Унаслідок застосованого фізичного насильства неповнолітня ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у виді гематом та синців на внутрішніх поверхнях обох стегон, передпліччях рук, грудях та обличчі.

Таким чином, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчинене щодо неповнолітньої особи.

Встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні злочину, 14.09.2026 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Вільнянськ Вільнянського району Запорізької області, зареєстрованому у АДРЕСА_2 та фактично проживаючому в АДРЕСА_3 , українцю, громадянину України, раніше не судимому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, та бере до уваги, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування (рішення у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984).

Із прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026 в частині визначення ОСОБА_8 застави та постановити нову ухвалу про застосування тримання під вартою без визначення застави. Водночас висновок слідчого судді про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор не оспорює. Отже, предметом апеляційної перевірки є правомірність визначення застави як передбаченої законом можливості звільнення з-під варти після її внесення, а не наявність підстав для самого тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

За загальним правилом ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частина 4 цієї статті передбачає випадки, у яких суд, врахувавши підстави та обставини, визначені статтями 177 і 178 КПК України, має право не визначати заставу, зокрема у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Формулювання наведеної норми свідчить, що йдеться про право суду, яке реалізується за результатами оцінки обставин конкретного провадження. Закон не встановлює автоматичної заборони визначати заставу в кожному провадженні щодо насильницького злочину.

Доводи прокурора про насильницький характер інкримінованого діяння та особливу вразливість неповнолітньої потерпілої заслуговують на ретельну оцінку. Однак ці обставини слідчий суддя врахував, застосувавши до ОСОБА_8 найбільш суворий запобіжний захід. Для скасування ухвали саме в частині застави необхідно встановити також, чому визначена сума разом із покладеними обов`язками не здатна запобігти ризикам у разі її внесення. Посилання лише на тяжкість підозри, можливе покарання та характер діяння не дає відповіді на це питання, оскільки такі обставини були відомі слідчому судді й оцінені ним під час ухвалення рішення.

Колегія суддів враховує доводи прокурора щодо можливості незаконного впливу на потерпілу та її матір. Водночас оскаржуваною ухвалою на випадок внесення застави на ОСОБА_8 покладено обов`язок утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками у цьому кримінальному провадженні. Для запобігання ризику переховування суд зобов`язав підозрюваного прибувати за викликами слідчого, прокурора чи суду, не відлучатися з населеного пункту проживання без відповідного дозволу, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, а також здати документи, що дають право на виїзд з України. Отже, ухвала містить конкретні обмеження, спрямовані на запобігання тим діям, імовірність яких прокурор наводить в апеляційній скарзі.

При цьому покладені обов`язки не є суто декларативними. Невиконання підозрюваним процесуальних обов`язків, зокрема неявка за викликом без поважних причин або порушення інших встановлених судом обмежень, може мати наслідком звернення застави в дохід держави та вирішення питання про зміну запобіжного заходу. Визначення застави не позбавляє сторону обвинувачення можливості реагувати в установленому КПК України порядку на нові обставини чи порушення умов звільнення з-під варти.

Не залишаються поза увагою колегії суддів і посилання прокурора на те, що ОСОБА_8 зареєстрований у Запорізькій області, а фактично проживав у матері на Вінниччині. Такі відомості мають значення для оцінки його соціальних зв`язків та ризику зміни місця проживання без повідомлення. Водночас із наведених обставин самих по собі не випливає, що підозрюваний після внесення застави порушить установлену судом заборону відлучатися з населеного пункту або обов`язок повідомляти про зміну місця проживання. Прокурор не навів в апеляційній скарзі додаткових конкретних обставин, які б свідчили про недостатність саме цих обов`язків у поєднанні із заставою.

Посилання на ризик вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення також не може ґрунтуватися виключно на характері висунутої йому підозри. Твердження про можливу повторну протиправну поведінку потребує індивідуального обґрунтування. Обставини інкримінованого діяння належить оцінювати з усією необхідною серйозністю, однак на цій стадії провадження ОСОБА_8 є підозрюваним, а рішення щодо запобіжного заходу не встановлює його винуватості.

Щодо розміру застави колегія суддів зазначає, що слідчий суддя визначив її у сумі 266 240 грн, що становить 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Такий розмір відповідає нижній межі, установленій п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину. Закон допускає визначення більшого розміру, проте потреба в його збільшенні має випливати з конкретних обставин, зокрема з оцінки ризиків та майнового стану особи, а не лише з правової кваліфікації інкримінованого діяння. В апеляційній скарзі прокурор не обґрунтовує, чому саме визначена сума не виконуватиме забезпечувальної функції; її вимога спрямована на повне виключення застави.

Підхід, за яким можливість звільнення з-під варти та умови такого звільнення потребують індивідуальної оцінки, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо ст. 5 Конвенції. ЄСПЛ розглядає заставу як гарантію належної процесуальної поведінки, насамперед явки особи, та наголошує, що її розмір і дієвість слід оцінювати з урахуванням обставин справи і становища відповідної особи. Водночас серйозність обвинувачення не звільняє суд від оцінки того, чи є визначені умови звільнення належними в конкретному випадку. Такий підхід відображено, зокрема, у рішеннях у справах «Мангурас проти Іспанії» та «Істоміна проти України».

Отже, слідчий суддя, визнавши необхідним тримання ОСОБА_8 під вартою, водночас вирішив питання про заставу в межах повноважень, наданих йому ст. 183 КПК України. Він визначив передбачений законом розмір застави та поклав на підозрюваного обов`язки, пов`язані з установленими ризиками.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про можливість застосування такого механізму та не доводять, що для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного необхідно виключити заставу взагалі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для скасування ухвали слідчого судді в оскаржуваній частині немає, у зв`язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026 – без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2026, якою задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020100000254 від 13.09.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4