Справа №589/811/22
Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1135/26
Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Розбещення неповнолітніх
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5
розглянула у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження №589/811/22 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16 червня 2026 року
учасників кримінального провадження:
прокурорів – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинуваченої – ОСОБА_6
захисника – ОСОБА_7
встановила:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції
Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16 червня 2026 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 КК України, ч. 4, ч. 5 ст. 301 КК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, та ч. 1 ст. 301-1 КК України, і призначено покарання:
за ч. 2 ст. 156 КК України – у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми, строком на 2 роки;
за ч. 4 ст. 301 КК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, – у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми, строком на 2 роки 6 місяців;
за ч. 5 ст. 301 КК України у вказаній редакції – у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми, строком на 3 роки;
за ч. 1 ст. 301-1 КК України – у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми, строком на 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей, або займатися діяльністю, пов`язаною з роботою з дітьми, строком на 3 роки.
До набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло в період часу з 21 год 00 хв до 07 год 00 хв наступної доби, з покладенням визначених судом процесуальних обов`язків.
Також цим вироком вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування строку попереднього ув`язнення і перебування під цілодобовим домашнім арештом, речових доказів, арешту майна та процесуальних витрат.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 протягом тривалого часу вчиняла щодо власної малолітньої доньки розпусні дії, виготовляла з її участю зображення порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію, примушувала малолітню до участі у створенні таких зображень та розповсюджувала їх, у тому числі повторно.
Крім того, судом встановлено умисне зберігання ОСОБА_6 дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження, наявність якої станом на 21 вересня 2021 року була встановлена, зокрема, в належному їй мобільному телефоні, електронній поштовій скриньці та на USB-накопичувачі.
Такі дії ОСОБА_6 судом першої інстанції кваліфіковані:
за ч. 2 ст. 156 КК України – як розбещення, тобто вчинення розпусних дій членом сім`ї щодо малолітньої особи;
за ч. 4 ст. 301 КК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, – як виготовлення з метою розповсюдження та розповсюдження зображень порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію, а також примушування малолітньої особи до участі у створенні зображень порнографічного характеру;
за ч. 5 ст. 301 КК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, – як ті самі дії, вчинені повторно;
за ч. 1 ст. 301-1 КК України – як умисне зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Не погоджуючись із вироком у частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок змінити та із застосуванням положень ст. 69 КК України призначити ОСОБА_6 покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
Вважає, що призначене судом першої інстанції покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої.
На обґрунтування цих вимог посилається на те, що ОСОБА_6 визнала винуватість та щиро розкаялася у вчиненому, має постійне місце реєстрації та проживання, виховує неповнолітню доньку, а після вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень до кримінальної відповідальності не притягувалася.
Аналогічні за змістом доводи наведені в апеляційній скарзі обвинуваченої ОСОБА_6 , яка також просить змінити вирок у частині призначеного їй покарання та, застосувавши положення ст. 69 КК України, призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
Обвинувачена також зазначає, що виготовлені нею фотозображення малолітньої потерпілої, які в подальшому були направлені ОСОБА_10 , первісно, за її твердженням, створювалися для сімейного альбому, мали побутовий характер та не виготовлялися з метою їх публічного розповсюдження.
Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень та правова кваліфікація її дій апелянтами не оспорюються.
Позиції учасників апеляційного розгляду
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник – адвокат ОСОБА_7 підтримали подані апеляційні скарги з наведених у них підстав та просили їх задовольнити.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_6 заявила низку клопотань про долучення і дослідження додаткових матеріалів та проведення окремих процесуальних дій.
Зокрема, обвинувачена просила долучити до матеріалів кримінального провадження та дослідити лист малолітньої потерпілої ОСОБА_11 .
Також просила викликати та допитати малолітню потерпілу ОСОБА_11 з приводу отриманих нею моральних страждань, зокрема з`ясувати, що, на думку дитини, завдало їй більшої шкоди – розповсюдження її фотозображень чи можливе позбавлення матері волі строком на 8 років.
Крім того, обвинувачена просила викликати та допитати представника малолітньої потерпілої ОСОБА_12 щодо характеру та ступеня моральних страждань, яких зазнала дитина внаслідок установлених вироком кримінальних правопорушень.
ОСОБА_6 також заявила клопотання про відтворення технічного запису судового провадження в суді першої інстанції в частині виступу її захисника в судових дебатах та її виступу з останнім словом з метою перевірки доводів щодо визнання винуватості та щирого каяття.
Обвинувачена просила дослідити матеріали, що характеризують її особу, долучити заяву її батька – ОСОБА_13 , копію його паспорта та копію паспорта її матері – ОСОБА_14 .
На підтвердження відомостей щодо стану здоров`я ОСОБА_6 просила долучити та дослідити копії консультативних висновків від 05 листопада 2025 року та від 11 вересня 2026 року.
Також просила долучити та дослідити копію свідоцтва про народження малолітньої потерпілої.
Надані стороною захисту письмові матеріали долучені до матеріалів кримінального провадження та досліджені колегією суддів під час апеляційного розгляду.
У задоволенні клопотань про допит малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , її представника ОСОБА_12 , а також про відтворення технічного запису судового засідання в частині виступу захисника в судових дебатах та обвинуваченої з останнім словом колегією суддів відмовлено.
Прокурори проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вважали призначене покарання справедливим та просили вирок суду першої інстанції залишити без зміни.
Представник малолітньої потерпілої про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, однак у судове засідання не прибув.
Мотиви апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, дослідивши додатково надані стороною захисту матеріали, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правова кваліфікація її дій в апеляційних скаргах не оспорюються, предметом апеляційної перевірки є правильність призначення їй покарання, відповідність такого покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої, а також наявність підстав для застосування ст. 69 КК України.
Щодо заявлених під час апеляційного розгляду клопотань
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, якщо вони були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
При цьому саме по собі клопотання сторони про повторне дослідження певних обставин чи проведення відповідної процесуальної дії не зумовлює обов`язку апеляційного суду його задовольнити без установлення передбачених законом підстав та реальної необхідності такого дослідження для перевірки доводів апеляційної скарги.
Вирішуючи клопотання обвинуваченої про допит малолітньої потерпілої ОСОБА_11 , колегія суддів виходила з меж апеляційного перегляду, характеру обставин, які сторона захисту мала намір з`ясувати шляхом такого допиту, наявних у кримінальному провадженні доказів та необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини.
Обставини вчинених щодо малолітньої кримінальних правопорушень, їх характер та наслідки були предметом дослідження суду першої інстанції.
Матеріали кримінального провадження містять, зокрема, висновок судово-психологічної експертизи, в якому наведені відомості щодо психологічного стану малолітньої та наслідків установлених вироком подій.
При цьому сторона захисту в апеляційному порядку не оспорює ні доведеність винуватості ОСОБА_6 , ні правову кваліфікацію її дій.
Стороною захисту не наведено конкретних, істотних для вирішення апеляційних скарг обставин, які неможливо було б перевірити на підставі наявних матеріалів кримінального провадження без повторного залучення малолітньої потерпілої до судового розгляду.
Запропоноване обвинуваченою з`ясування у дитини питання про те, що завдало їй більшої шкоди – розповсюдження її фотозображень чи можливе позбавлення волі матері строком на 8 років, – не стосується встановлення обставин, від яких відповідно до закону залежить вид і розмір покарання.
Визначення покарання, необхідного й достатнього для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, належить до компетенції суду та здійснюється відповідно до критеріїв, визначених кримінальним законом. Вирішення цього питання не може бути поставлене в залежність від того, як малолітня потерпіла суб`єктивно оцінює співвідношення завданої їй кримінальними правопорушеннями шкоди та наслідків призначення покарання її матері.
Крім того, з огляду на малолітній вік потерпілої, характер кримінальних правопорушень та встановлені матеріалами провадження психологічні наслідки пережитих нею подій повторне залучення дитини до їх обговорення без об`єктивної процесуальної необхідності не відповідало б необхідності забезпечення її найкращих інтересів та мінімізації ризику додаткового негативного впливу.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 березня 2024 року у справі № 719/131/22, провадження № 51-4742км23, згідно з якою при вирішенні питання про повторний допит малолітніх потерпілих суд повинен враховувати найкращі інтереси дитини та необхідність недопущення посилення вже отриманої нею травми.
При цьому колегія суддів враховує, що конкретні фактичні обставини кожного кримінального провадження підлягають самостійній оцінці, а наведена правова позиція не звільняє суд від необхідності в кожному випадку перевіряти реальну процесуальну потребу в повторному допиті дитини.
У цьому кримінальному провадженні такої необхідності колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про допит малолітньої потерпілої було відмовлено.
Не встановлено процесуальної необхідності й у допиті представника малолітньої потерпілої ОСОБА_12 виключно з метою додаткового з`ясування характеру та ступеня моральних страждань дитини.
Такі обставини вже були предметом дослідження суду першої інстанції та відображені в матеріалах кримінального провадження, а сторона захисту не навела обставин, які могли б бути встановлені лише шляхом допиту представника потерпілої та мали б істотне значення для вирішення питання про покарання.
Щодо клопотання ОСОБА_6 про відтворення технічного запису судового провадження в частині виступу її захисника у судових дебатах та її виступу з останнім словом колегія суддів виходила з такого.
Виступ сторони захисту в судових дебатах та останнє слово обвинуваченої є процесуальними формами реалізації права на захист та висловлення позиції учасників судового провадження і самі по собі не є доказами у розумінні ст. 84 КПК України.
При цьому стороною захисту не наведено обставин, які б свідчили про неповноту чи порушення при дослідженні судом першої інстанції обставин, що мають значення для оцінки ставлення ОСОБА_6 до вчиненого.
Доводи апеляційних скарг щодо визнання ОСОБА_6 винуватості та наявності у неї щирого каяття підлягають перевірці з урахуванням усієї її процесуальної поведінки, змісту показань і пояснень протягом судового розгляду, ставлення до вчинених дій та їх наслідків, а не лише окремих висловлювань на завершальному етапі судового провадження.
Матеріали кримінального провадження містять достатні відомості для перевірки цього доводу апеляційних скарг, а тому об`єктивної процесуальної необхідності у відтворенні зазначених фрагментів технічного запису судового засідання колегія суддів не встановила.
З цих підстав у задоволенні відповідного клопотання також було відмовлено.
Водночас письмові матеріали, надані стороною захисту під час апеляційного розгляду, – лист малолітньої потерпілої, заява батька обвинуваченої, копії документів її батьків, копії консультативних висновків від 05 листопада 2025 року та від 11 вересня 2026 року щодо стану здоров`я ОСОБА_6 , копія свідоцтва про народження малолітньої потерпілої, а також інші матеріали, що характеризують особу обвинуваченої, – долучені, досліджені колегією суддів та оцінюються у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження.
Щодо справедливості призначеного покарання
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За змістом ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених санкцією відповідної статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Особі має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоча і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Явна несправедливість покарання означає не будь-яку відмінність у можливій оцінці виду або розміру покарання, а істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та тим, яке за конкретних обставин кримінального провадження відповідало б вимогам справедливості, співмірності та індивідуалізації.
Перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, у тому числі з урахуванням додатково наданих і досліджених під час апеляційного розгляду матеріалів, колегія суддів такої диспропорції не встановила.
Згідно з вироком, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, конкретний характер, спосіб і тривалість протиправних дій, їх наслідки, дані про особу обвинуваченої, а також обставини, які мають значення для індивідуалізації покарання.
Судом враховано, що ОСОБА_6 раніше не судима, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно. Згідно з характеристикою відділу культури та туризму Шосткинської міської ради брала активну участь у культурно-мистецьких заходах та позитивно характеризувалася представниками мистецької спільноти.
Досліджував суд першої інстанції й відомості про стан її здоров`я, у тому числі висновок комісійної судово-психіатричної експертизи.
Додатково надані в суді апеляційної інстанції консультативні висновки від 05 листопада 2025 року та 11 вересня 2026 року також містять відомості щодо стану здоров`я ОСОБА_6 та враховуються колегією суддів як дані про її особу.
Водночас зазначені відомості самі по собі не свідчать про наявність таких обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень або зумовлювали необхідність призначення обвинуваченій іншого, більш м`якого покарання.
Заява батька обвинуваченої, документи її батьків та копія свідоцтва про народження малолітньої потерпілої враховуються колегією суддів у сукупності з іншими відомостями про сімейні та соціальні зв`язки ОСОБА_6 . Однак вони також не містять даних, які б вплинули на висновок суду щодо призначеного покарання.
Отже, позитивні дані про особу ОСОБА_6 , у тому числі додатково надані апеляційному суду, не залишені поза увагою, проте у сукупності з іншими обставинами провадження вони не свідчать про явну несправедливість призначеного їй покарання через суворість.
Щодо доводів про визнання винуватості та щире каяття
Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_6 повністю визнала свою вину та щиро розкаялася у вчиненому, не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та змістом оскаржуваного вироку.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 винуватості у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень не визнала.
Хоча під час судового розгляду вона визнавала факт здійснення нею фотознімків, віднесених експертами до дитячої порнографії, та їх направлення іншій особі, свою поведінку пояснювала складним матеріальним становищем та сімейними обставинами, не визнавала протиправного характеру своїх дій у тому обсязі, в якому вони встановлені вироком, і не надавала їм послідовної негативної оцінки.
Довід обвинуваченої про те, що відповідні фотозображення первісно виготовлялися для сімейного альбому, мали побутовий характер та не створювалися з метою їх публічного розповсюдження, колегія суддів враховує.
Разом із тим посилання на відсутність мети саме публічного розповсюдження не змінює оцінки цього доводу, оскільки встановлені вироком обставини передачі відповідних матеріалів іншій особі апелянтами не оспорюються.
При цьому доведеність винуватості ОСОБА_6 та правова кваліфікація її дій в апеляційному порядку не оспорюються, а тому наведені пояснення оцінюються колегією суддів лише в контексті ставлення обвинуваченої до вчиненого та доводів про наявність щирого каяття.
Щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, передбачає не лише висловлення жалю у зв`язку з притягненням особи до кримінальної відповідальності чи можливими для неї наслідками засудження, а й критичну оцінку власної протиправної поведінки, усвідомлення її неправомірності та негативних наслідків.
Сукупності таких ознак у поведінці ОСОБА_6 матеріали кримінального провадження не підтверджують.
Наданий під час апеляційного розгляду лист малолітньої потерпілої також досліджений колегією суддів.
Його зміст оцінюється у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження з урахуванням віку потерпілої, характеру її родинних відносин з обвинуваченою та наявних у справі відомостей щодо психологічних наслідків установлених вироком подій.
Ставлення малолітньої потерпілої до своєї матері та її бажання щодо подальших сімейних відносин можуть бути враховані судом, однак самі по собі не спростовують установлених вироком обставин кримінальних правопорушень, їх характеру і наслідків та не є визначальними для оцінки наявності щирого каяття обвинуваченої.
При цьому колегія суддів ураховує, що потерпілою від установлених вироком кримінальних правопорушень є саме малолітня донька обвинуваченої, щодо якої остання як мати мала особливий обов`язок забезпечувати її захист, безпеку та нормальний фізичний і психічний розвиток.
Судом першої інстанції також враховано встановлені висновком судово-психологічної експертизи негативні психологічні наслідки для потерпілої.
Не свідчить про явну несправедливість покарання і та обставина, що після вчинення інкримінованих діянь ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності не притягувалася.
Це характеризує її посткримінальну поведінку та підлягає врахуванню при індивідуалізації покарання, однак само по собі істотно не знижує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та не створює підстав для застосування ст. 69 КК України.
Щодо підстав для застосування ст. 69 КК України
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, у передбачених законом випадках може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією відповідної статті, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції.
Таким чином, для застосування ст. 69 КК України недостатньо лише наявності позитивних даних про особу винного.
Необхідним є встановлення кількох обставин, що пом`якшують покарання, які у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості конкретного кримінального правопорушення, з одночасним урахуванням даних про особу винного.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , не встановив.
Доводи апелянтів про повне визнання винуватості та щире каяття з наведених вище мотивів свого підтвердження не знайшли.
Інші обставини, на які посилається сторона захисту, – відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, постійне місце проживання, сімейні та соціальні зв`язки, стан здоров`я, а також відсутність відомостей про вчинення нових кримінальних правопорушень після інкримінованих подій – характеризують особу обвинуваченої та враховуються судом, однак ні окремо, ні у сукупності не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень.
Додаткові письмові матеріали, досліджені в суді апеляційної інстанції, цього висновку не змінюють.
При вирішенні питання про справедливість покарання та можливість застосування ст. 69 КК України колегія суддів ураховує також підхід, викладений Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду в постанові від 27 травня 2025 року у справі № 161/5016/21, провадження № 51-5933км23.
У цій постанові Верховний Суд, перевіряючи доводи про надмірну суворість покарання у кримінальному провадженні за ч. 4, ч. 5 ст. 301 та ст. 156 КК України, виходив із вимог ст. 50, 65 КК України щодо справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання та погодився з урахуванням судами поряд із характером і ступенем тяжкості вчиненого також ставлення засудженого до скоєного, зокрема невизнання ним винуватості, відсутності каяття та осуду власної поведінки, як складових комплексної оцінки обставин при вирішенні питання про покарання та наявність підстав для застосування ст. 69 КК України.
Наведений правовий підхід не означає, що невизнання винуватості або відсутність щирого каяття самі по собі є підставою для призначення більш суворого покарання чи автоматично виключають застосування ст. 69 КК України.
Вирішальним є комплексне врахування характеру і ступеня тяжкості вчиненого, обставин кримінальних правопорушень, даних про особу винного, установлених пом`якшуючих та обтяжуючих обставин і того, чи існує передбачена ст. 69 КК України сукупність обставин, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого.
У цьому кримінальному провадженні колегія суддів ураховує конкретні обставини вчиненого, які характеризують ступінь реалізації протиправної поведінки: її тривалість, конкретний спосіб дій обвинуваченої, характер виготовлених та розповсюджених матеріалів, використання залежного становища дитини, а також установлені фактичні психологічні наслідки для потерпілої.
При цьому обставини, які становлять обов`язкові або кваліфікуючі ознаки відповідних складів кримінальних правопорушень, повторно при визначенні ступеня тяжкості вчиненого колегією суддів не враховуються.
Сукупність установлених обставин у співвідношенні з даними про особу ОСОБА_6 та ступенем тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень не дає підстав для застосування ст. 69 КК України.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції навів мотиви свого рішення, врахував як обставини вчинених нею кримінальних правопорушень та їх наслідки, так і позитивні дані про особу обвинуваченої.
Призначені за окремі кримінальні правопорушення покарання та остаточне покарання перебувають у передбачених законом межах.
Підстав вважати, що воно є явно несправедливим через суворість у розумінні ст. 414 КПК України, колегія суддів не встановила.
Саме по собі прагнення сторони захисту надати позитивним даним про особу обвинуваченої більшого значення, ніж надав їм суд першої інстанції, за відсутності істотної диспропорції між конкретними обставинами вчиненого, даними про особу та призначеним покаранням не свідчить про його явну несправедливість.
Отже, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, засадам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Висновки апеляційного суду
За результатами апеляційної перевірки колегія суддів не встановила неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та її особі внаслідок суворості.
Доводи апеляційних скарг про повне визнання винуватості та щире каяття обвинуваченої свого підтвердження не знайшли.
Позитивні дані про особу ОСОБА_6 , її стан здоров`я, сімейні та соціальні зв`язки, у тому числі відомості, додатково надані та досліджені в суді апеляційної інстанції, враховані колегією суддів, однак вони не свідчать про явну несправедливість призначеного покарання через суворість.
За таких обставин передбачених ст. 408, 409, 414 КПК України підстав для зміни вироку в частині призначеного покарання колегія суддів не встановила, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ч. 2 ст. 376, статтями 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника – адвоката ОСОБА_7 – залишити без задоволення.
Вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16 червня 2026 року щодо ОСОБА_6 – залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4