УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа №990/421/26
адміністративне провадження №П/990/421/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Ханової Р.Ф.,
суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
15 вересня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП, відповідач), у якому позивач просить Суд:
- визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку»;
- зобов`язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку з урахуванням правової оцінки та правових наслідків постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі №990SCGC/22/25 (провадження №11-161сап25).
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням установленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Перевіривши матеріали позовної заяви, Суд установив, що її подано з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
У позовній заяві ОСОБА_1 також заявив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначає, що оскаржувану ухвалу Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року №926/0/15-25 постановлено за умов існування чинного на той час рішення ВРП від 27 березня 2025 року № 648/0/15-25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського апеляційного суду.
За твердженням позивача, за таких обставин оскарження ухвали ВРП від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 не могло бути ефективним способом поновлення його порушених прав, оскільки навіть у разі її скасування рішення ВРП про його звільнення залишалося чинним.
ОСОБА_1 пов`язує зміну цієї правової ситуації з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 10 вересня 2026 року, якою скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 11 березня 2025 року № 474/0/15-25, яким залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 жовтня 2024 року № 3093/2дп/15-24 у частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Позивач зазначає, що до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови не існувало судового рішення, яке б усувало відповідну дисциплінарну передумову. Після скасування рішення ВРП від 11 березня 2025 року № 474/0/15-25 дисциплінарна справа має бути розглянута повторно, а оскаржувана ухвала ВРП, на його переконання, набула нового юридичного значення, оскільки продовжує перешкоджати розгляду його заяви про відставку.
Також ОСОБА_1 стверджує, що пропуск строку зумовлений не його пасивністю, а існуванням пов`язаного судового спору, результат якого мав значення для оцінки правомірності оскаржуваної ухвали. Позивач наголошує, що звернувся із цим позовом без зволікань після виникнення нових юридичних обставин, підтверджених постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року.
На переконання позивача, відмова у поновленні строку за таких обставин становитиме непропорційне обмеження доступу до суду та позбавить його можливості отримати судову оцінку акта ВРП, який безпосередньо впливає на реалізацію його заяви про відставку.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до суду з цим позовом встановлено місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Суд зауважує, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Отже, Суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, у якому наведено причини пропуску такого строку, та наданих нею доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як випливає з матеріалів позовної заяви, предметом оскарження у цій справі є ухвала Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25, якою залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Київського апеляційного суду у відставку.
Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду 15 вересня 2026 року.
З огляду на те, що предметом цього спору є оскарження ухвали Вищої ради правосуддя, якою залишено без розгляду заяву позивача про звільнення з посади судді у відставку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк звернення до суду.
Отже, звернувшись до Верховного Суду 15 вересня 2026 року з позовом про оскарження ухвали Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25, ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк звернення до адміністративного суду.
Вирішуючи питання щодо поважності наведених позивачем причин пропуску цього строку, Суд виходить з того, що ОСОБА_1 не посилається на обставини, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду з позовом про оскарження ухвали ВРП від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 у межах установленого законом строку.
Натомість необхідність поновлення строку звернення до суду позивач обґрунтовує тим, що на час прийняття оскаржуваної ухвали існувало чинне рішення ВРП від 27 березня 2025 року № 648/0/15-25 про його звільнення з посади судді, у зв`язку із чим оскарження ухвали ВРП від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25, на його переконання, не могло бути ефективним способом поновлення порушених прав.
Існування на час прийняття оскаржуваної ухвали рішення ВРП від 27 березня 2025 року № 648/0/15-25 саме по собі не позбавляло ОСОБА_1 права на звернення до суду та не унеможливлювало оскарження ухвали ВРП від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25 у встановлений законом строк.
Твердження позивача про те, що за існування зазначеного рішення ВРП оскарження ухвали № 926/0/15-25 не могло бути ефективним способом поновлення його прав, фактично ґрунтується на оцінці ним правових перспектив такого оскарження, а не на обставинах, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2026 року рішення ВРП від 11 березня 2025 року № 474/0/15-25, яким залишено без змін рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, не змінює моменту, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав оскаржуваною ухвалою ВРП від 06 травня 2025 року № 926/0/15-25.
Суд зауважує, що виникнення в подальшому обставин, які можуть впливати на оцінку правомірності оскаржуваного акта або на практичне значення його скасування для позивача, не є тотожним виникненню права на його судове оскарження. Таке право позивач мав з моменту, коли оскаржуваною ухвалою ВРП було залишено без розгляду його заяву про звільнення у відставку.
Виникнення після спливу встановленого законом строку обставин, які, на переконання позивача, змінили правове значення оскаржуваної ухвали та надали її оскарженню самостійного практичного змісту, не свідчить про поважність причин пропуску цього строку, оскільки такі обставини не перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду. Подальша зміна правової ситуації, з якою особа пов`язує доцільність чи ефективність судового захисту, сама по собі не є об`єктивною та непереборною обставиною, що може бути підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Та обставина, що ОСОБА_1 звернувся до суду невдовзі після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 10 вересня 2026 року, не спростовує факту пропуску строку звернення до суду, оскільки дотримання такого строку оцінюється з огляду на наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з моменту виникнення обставин, які особа вважає сприятливими для обраного способу судового захисту.
Посилання позивача на непропорційність обмеження його права на доступ до суду також не дає підстав для іншого висновку. Установлення процесуального строку звернення до суду саме по собі не позбавляє особу права на судовий захист, а покладає на неї обов`язок реалізувати це право протягом визначеного законом строку за відсутності об`єктивних обставин, що перешкоджають цьому.
Таким чином, наведені ОСОБА_1 у клопотанні обставини не підтверджують наявності об`єктивних та непереборних перешкод, які унеможливлювали його звернення до суду в установлений законом строк, а тому не можуть бути визнані поважними причинами його пропуску.
За таких обставин Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, а також якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, оскільки наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду визнані Судом неповажними, позовну заяву належить залишити без руху та надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та надання відповідних доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Суд роз`яснює позивачу, що відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 121, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.
Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений Судом строк позовну заяву буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Р. Ф. Ханова
Л. І. Бившева
І. Я. Олендер
В. В. Хохуляк
В. П. Юрченко