Справа № 466/1085/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/885/26 Доповідач: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючої судді ОСОБА_2 ,
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
з участю прокурора ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
встановила:
цією ухвалою, зокрема, задоволено клопотання прокурора.
Продовжено строк запобіжного заходу обвинуваченому за ч. 5 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч.4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою , встановивши розмір застави до 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року, що становить 402 600 грн., строком на 60 діб, до 14 жовтня 2026 року включно.
У разі внесення застави у вищевказаному розмірі покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 наступні обов`язки :
- прибувати на кожну вимогу суду для участі в судових засіданнях ;
- не відлучатись за межі Львівської області без дозволу суду ;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання чи роботи ;
- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні ;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.
З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважатиметься таким , щодо до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі невиконання даних обов`язків обвинуваченим, застава звертається в дохід держави.
Мотивуючи своє рішення, суд, зокрема, вказав, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України, а обставини, зазначені в обвинувальному акті, вказують на його причетність до вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується. При цьому на даному етапі судового розгляду питання щодо достатності та допустимості доказів для визнання особи винуватою чи невинуватою судом не вирішується.
Суд визнав вірогідним ризик переховування ОСОБА_6 від суду з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. Щодо ризику незаконного впливу на свідків суд врахував, що у кримінальному провадженні триває дослідження письмових доказів, а свідки ще не допитувалися, у зв`язку з чим такий ризик продовжує існувати до моменту безпосереднього отримання судом їх показань та дослідження таких у судовому засіданні. Крім того, суд зазначив про можливість впливу ОСОБА_6 на інших обвинувачених з метою створення альтернативної версії подій.
Розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд дійшов висновку, що такі не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та запобігти встановленим ризикам. При цьому враховано, що інкриміноване йому кримінальне правопорушення, пов`язане з незаконним обігом наркотичних засобів у виправній установі, вчинене в період відбування покарання за іншим вироком суду, який набрав законної сили. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.
На дану ухвалу обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або визначити розмір застави, який би відповідав його майновому та сімейному стану.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд належно не перевірив чи існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України станом на час продовження строку дії запобіжного заходу, при цьому вважає, що стороною обвинувачення не наведено доказів існування зазначених ризиків.
Звертає увагу, що під вартою перебуває з 23 липня 2023 року, а кримінальне провадження тривалий час перебуває на стадії судового розгляду.
Стверджує, що суд не надав належної оцінки його міцним соціальним зв`язкам, не врахував стану його здоров`я та можливість отримання повноцінної медичної допомоги.
Наголошує, що розмір застави є завідомо непомірним та фактично позбавляє його альтернативи звільнення.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника та обвинуваченого, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, яка апеляційну скаргу обвинуваченого заперечила, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КПК України).
Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Встановлено, що на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження №12022140000000081 від 16 лютого 2022 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 – ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 – ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 14 жовтня 2026 року включно.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою та визначення йому застави із покладенням відповідних процесуальних обов`язків, оскільки наведені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та не відпали.
При цьому місцевий суд належним чином врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 307 КК України, а обставини, зазначені в обвинувальному акті, вказують на його причетність до вчинення кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується. При цьому на даному етапі судового розгляду питання щодо достатності та допустимості доказів для визнання особи винуватою чи невинуватою судом не вирішується.
Суд першої інстанції також обгрунтовано визнав вірогідним ризик переховування ОСОБА_6 від суду з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. Щодо ризику незаконного впливу на свідків суд врахував, що у кримінальному провадженні триває дослідження письмових доказів, а свідки ще не допитувалися, у зв`язку з чим такий ризик продовжує існувати до моменту безпосереднього отримання судом їх показань та дослідження таких у судовому засіданні. Крім того, суд зазначив про можливість впливу ОСОБА_6 на інших обвинувачених з метою створення альтернативної версії подій.
Розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд дійшов вірного висновку, що такі не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та запобігти встановленим ризикам. При цьому враховано, що інкриміноване йому кримінальне правопорушення, пов`язане з незаконним обігом наркотичних засобів у виправній установі, вчинене в період відбування покарання за іншим вироком суду, який набрав законної сили. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Посилання обвинуваченого на те, що прокурором не надано належних доказів існування зазначених ризиків, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ризики у розумінні ст. 177 КПК України оцінюються судом з урахуванням усієї сукупності конкретних обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого. Наведені місцевим судом обставини є достатніми для висновку про реальність встановлених ризиків і на час постановлення оскаржуваної ухвали.
Не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу і тривалість перебування ОСОБА_6 під вартою. Зі спливом часу ризики, які стали підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, підлягають особливо ретельній оцінці, однак сам по собі тривалий строк тримання під вартою не свідчить про автоматичне припинення їх існування. У цьому кримінальному провадженні судовий розгляд триває, дослідження доказів не завершено, свідки не допитані, а тому обставини, які обумовлюють необхідність подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не втратили своєї актуальності.
Доводи апеляційної скарги про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв`язків та стан його здоров`я також не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказані обставини підлягають врахуванню відповідно до ст. 178 КПК України, однак вони не мають наперед установленого чи визначального значення та повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами. У цьому випадку вони не є достатніми для висновку про те, що встановлені ризики зменшилися настільки, що їм можливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.
При цьому апеляційна скарга не містить переконливих даних про такий стан здоров`я обвинуваченого, який був би несумісним із подальшим триманням під вартою або унеможливлював надання йому необхідної медичної допомоги в умовах установи попереднього ув`язнення.
Так, на переконання колегії суддів, продовжений судом запобіжний захід у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумності, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, апеляційним судом не отримано відомостей щодо комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При розгляді клопотання суддя врахував передбачені КПК України обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо доводів про непомірність визначеного розміру застави, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції поряд із триманням під вартою визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 402 600 грн. Визначений розмір застави має забезпечувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не може оцінюватися виключно з огляду на його твердження про власний майновий стан. З урахуванням характеру інкримінованих кримінальних правопорушень, встановлених ризиків та інших обставин кримінального провадження колегія суддів не вбачає підстав вважати визначений судом розмір застави таким, що є очевидно необґрунтованим чи не відповідає меті застосування запобіжного заходу.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що при постановленні оскаржуваної ухвали були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
постановила:
ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 – без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4