УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 916/1004/24
провадження № 12-31гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ємця А. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О.В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргоюФермерського господарства «Димитрова 2022»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 (головуюча суддя Діброва Г. І., судді Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у справі
за позовомкерівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області
до Фермерського господарства «Димитрова 2022»
про застосування наслідків нікчемності договорів оренди,
УСТАНОВИЛА:
1. Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Суворовської (після зміни найменування - Катлабузької) селищної ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Рада, позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Фермерського господарства «Димитрова 2022» (далі - ФГ «Димитрова 2022», відповідач) про застосування наслідків нікчемності договорів оренди земельних ділянок, укладених між Радою та ФГ «Димитрова 2022» 26.03.2021 (5 договорів) та 05.08.2021 (1 договір), і просив зобов`язати відповідача повернути позивачу земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами:
- 5122383900:01:003:0059, площею 3,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276335451223, номер відомостей про речове право: 40258874);
- 5122383900:01:003:0060, площею 50,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276327451223, номер відомостей про речове право: 40258744;,
- 5122383900:01:003:0061, площею 10,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276318051223, номер відомостей про речове право: 40258579);
- 5122383900:01:003:0062, площею 7,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276307951223, номер відомостей про речове право: 40258427);
- 5122383900:01:003:0063, площею 3,7 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2276154051223, номер відомостей про речове право: 40255668);
- 5122383900:01:003:0064, площею 10,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2374574651223, номер відомостей про речове право: 43513652).
2. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки передані з порушенням вимог статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство».
3. Прокурор зазначив, що ОСОБА_1 використала своє право на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства ще у 1997 році, що позбавило її можливості отримувати у власність або у користування земельні ділянки з метою створення фермерського господарства у позаконкурентний спосіб, а отримання ще 6 земельних ділянок у користування поза процедурою земельних торгів мало на меті розширення вже існуючого фермерського господарства.
4. Оскільки за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, спірні договори оренди укладено без дотримання конкурентних засад, вони спрямовані на незаконне заволодіння майном. Згідно з частинами першою і другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) такі правочини є нікчемними. Отже, на переконання прокурора,ці земельні ділянки підлягають поверненню територіальній громаді в особі Ради.
5. Господарський суд Одеської області (суддя Петренко Н. Д.) рішенням від 29.04.2025 у цій справі у задоволенні позову відмовив.
6. Висновки місцевого господарського суду по суті спору зводяться до того, що договори оренди від 26.03.2021 та 05.08.2021 не є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, тобто у цій справі прокурор просив про застосування наслідків нікчемності договорів оренди земельних ділянок, які за своєю правовою сутністю є договорами оспорюваними та можуть бути визнані судом недійсними, що відповідає вимогам статті 215 ЦК України. Зазначивши, що прокурор заявив позов про застосування наслідків нікчемності правочинів, які не є нікчемними, суд першої інстанції виснував про відсутність правових підстав для задоволення такого позову.
7. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2026 скасував рішення суду першої інстанції від 29.04.2025 та задовольнив позовні вимоги, зобов`язавши ФГ «Димитрова 2022» повернути Раді земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами, зазначеними у прохальній частині позовної заяви (пункт 1 цієї ухвали).
8. Апеляційний господарський суд виходив з такого:
- з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц;
- дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду, колегія суддів встановила обставини повторного її звернення для отримання спірних земельних ділянок за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства;
- з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформульовану у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою і відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним;
- оскільки спірні договори оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такі договори згідно з частинами першою і другою статті 228 ЦК України є нікчемними;
- зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, обраний ним спосіб захисту (повернення спірних земельних ділянок) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Ради та є ефективним. Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним передбачені у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів;
- водночас суд визнав, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі Ради і дотримався передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку реалізації такого захисту.
9. У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на наявність підстав касаційного оскарження за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову апеляційного суду від 05.02.2026 скасувати, а рішення суду першої інстанції від 29.04.2025 залишити в силі.
10. Обґрунтовуючи наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ФГ «Димитрова 2022» у касаційній скарзі вказало на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6/1528цс/15 та Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 щодо питання застосування статті 228 ЦК України, а також Верховного Суду, наведеного у постанові від 29.01.2025 у справі № 922/2380/19, щодо «пільгової процедури та розмежування нікчемних та оспорюваних правочинів».
11. У контексті пункту 4частини другої статті 287 ГПК України відповідач посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що передбачено у пунктах 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України. Скаржник вважає, що апеляційний суд встановив обставини нікчемності на припущеннях, проігнорувавши ключові докази відповідача.
12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) ухвалою від 16.03.2026 відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 23.06.2026 - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених у частинах четвертій і п`ятій статті 302 ГПК України (далі - ухвала про передачу).
13. Мотивуючи наявність підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначеної частиною п`ятою статті 302 ГПК України, колегія суддів зазначила про наявність виключної правової проблеми у справі № 916/1004/24 щодо застосування статей 16, 203, 216, 228 ЦК України, частини другої статті 134 ЗК України, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів від 18.02.2016 № 1012-VIII (далі - Закон № 1012), статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 21 Закону України «Про оренду землі».
14. У контексті оцінювання виключної правової проблеми з урахуванням якісного критерію колегія суддів КГС ВС виходила з такого:
- згідно з частиною першою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів оренди і набуття законної сили Законом № 1012) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (частина друга статті 134 ЗК України у зазначеній редакції);
- до набуття законної сили Законом № 1012 (03.04.2016) відповідний абзац частини другої статті 134 ЗК України містив іншу редакцію, а саме: не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;
- тобто до прийняття Закону № 1012 вказана частина друга статті 134 ЗК України не містила норм про надання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства виключно за наслідками земельних торгів. Натомість Закон № 1012 змінив цей підхід, виключивши згадані підстави з частини другої статті 134 ЗК України та запровадивши загальне правило про те, що відповідні землі розподіляються (надаються) лише через конкурентні земельні торги (аукціон);
- водночас у пункті 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012 закріплено норму, що є своєрідною «пільгою», згідно з якою фізичні та юридичні особи, котрі до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.
15. В ухвалі про передачу колегія суддів звернула увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц дійшла таких висновків: з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Враховуючи, що ОСОБА_2 є засновником ФГ «Сапфир», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.
16. Отже, на думку колегії суддів, у разі повторного надання земельної ділянки виникає конкуренція - як зіставити право на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства відповідно до пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012, які передбачають отримання такої земельної ділянки без конкурентних засад, із необхідністю застосування конкурентних засад у разі повторного її отримання особою з огляду на статті 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені, зокрема, у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.
17. У зв`язку з зазначеним колегія суддів КГС ВС вважає, що правова проблема полягає у тому «чи є договір оренди землі, укладений у період коли законодавство загалом не допускало надання земельної ділянки для фермерського господарства без проведення земельних торгів (за умови отримання дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок до прийняття Закону № 1012), за умови повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства, нікчемним (укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин). Вирішення цього питання має важливе значення, оскільки впливає і на правильність визначення способу захисту, з яким має звертатись особа, вважаючи свої права порушеними».
18. Колегія суддів в ухвалі про передачу висловилася, що за матеріалами справи дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 були отримані у 2012 році, тобто до прийняття і набрання законної сили Законом № 1012, а договори оренди укладено у 2021 році - під час дії частини другої статті 134 ЗК України у редакції Закону № 1012. Отже, у цій справі також постає питання щодо застосування пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 21 Закону України «Про оренду землі» та чи є заявлений прокурором спосіб захисту належним з огляду на те, як кваліфікувати укладені ОСОБА_1 правочини - як нікчемні чи оспорювані і можливості застосування до цих правовідносин односторонньої реституції, як зробив це суд апеляційної інстанції у цій справі.
19. Стверджуючи про наявність кількісного критерію, колегія суддів посилається на те, що виключна правова проблема щодо застосування статей 16, 203, 216, 228 ЦК України, частини другої статті 134 ЗК України, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 21 Закону України «Про оренду землі» у таких правовідносинах існує не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які вже існують і виникнуть з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
20. Водночас, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася також частиною четвертою статті 302 ГПК України та вважала за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 134 ЗК України, статті 228 ЦК України, викладеного у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, шляхом його конкретизації.
21. Так, на думку колегії суддів, у разі отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, то за таких обставин укладений договір не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним (є оспорюваним).
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
Щодо виключної правової проблеми
22. Відповідно дочастини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
23. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
24. Аналіз наведених норм свідчить, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему, тобто у ній постає не будь-яке складне чи дискусійне питання, а наявна фундаментальна, системна суперечність у праві; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.
25. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
26. Виходячи з наведених критеріїв, КГС ВС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.
27. Справа може мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
28. Спірним питанням у цій справі є наявність або відсутність підстав для повернення територіальній громаді земельних ділянок комунальної власності у контексті застосування наслідків нікчемності договорів оренди цих ділянок.
29. Обґрунтовуючи якісний критерій, колегія суддів КГС ВС зазначала, що у цій справі існує виключна правова проблема щодо застосуваннястатей 16, 203, 216, 228 ЦК України, частини другої статті 134 ЗК України, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статті 21 Закону України «Про оренду землі» у таких правовідносинах та стосовно того, чи є заявлений прокурором спосіб належним з огляду на те, як кваліфікувати укладені правочини - як нікчемні чи оспорювані, та щодо можливості застосування до цих правовідносин односторонньої реституції.
30. Неодноразово та послідовно Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним (див., зокрема, постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц [пункти 84-86], від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 [пункти 61-62], від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 [пункти 120-124], а також від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 [пункт 7.10]).
31. Власне сама колегія суддів в ухвалі про передачу посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування нікчемних та оспорюваних правочинів, яка у своїх постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц і від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформулювала такі правові висновки:
1) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини другої статті 215 ЦК України). Такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів;
2) якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача;
3) за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
32. Якщо ж сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).
33. Зокрема, у постановах від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 Верховний Суд сформував підхід щодо нікчемності договору згідно з частинами першою та другоюстатті 228 ЦК України, укладеного без дотримання конкурентних засад, тобто спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, що свідчить про відсутність правової невизначеності в цій категорії спорів.
34. Крім того, слід звернути увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено: якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
35. Водночас вбачається, що в провадженні КГС ВС перебувала справа № 922/511/24, у якій прокурор звернувся з позовною заявою, в якій просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді в особі міськради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом, зокрема, зобов`язання фізичної особи (відповідачки-1) та фермерського господарства повернути територіальній громаді в особі міськради земельну ділянку з тієї підстави, що договір оренди землі укладений без дотримання конкурентних засад, за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто з метою незаконного заволодіння земельною ділянкою державної власності, а тому є нікчемним.
36. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ухвалив постанову від 09.04.2026, у якій виснував про таке:
фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України «Про оренду землі», що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається;
таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23, від 25.11.2025 у справі № 905/20/23;
заявлена прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання Павловської І. К. (орендаря) повернути спірну земельну ділянку міськраді (орендодавцю), тобто стороні договору оренди землі, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі).
37. Наведене підтверджує, що до постановлення ухвали про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми КГС ВС неодноразово висновував як про застосування норм права (зокрема, частин першої та другої статті 228 ЦК України, частини другої статті 134 ЗК України, статті 21Закону України «Про оренду землі»), так і щодо способу захисту в подібних правовідносинах та можливості застосування до цих правовідносин односторонньої реституції.
38. Однак колегія суддів у своїй ухвалі про передачу хоча й здійснила посилання на вказану постанову КГС ВС у справі № 922/511/24, але цих висновків не відобразила та не навела власної позиції щодо них, зокрема, не вказала причин, з яких у разі незгоди із цими висновками питання відступу від них не може вирішити відповідна палата чи об`єднана палата КГС ВС у порядку, встановленому частинами першою, другою статті 302 ГПК України.
39. У частині четвертій статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
40. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відступати від висновків Верховного Суду необхідно з об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані.
41. Отже, колегія, яка передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України, має врахувати у відповідній ухвалі висловлені на дату передання висновки Верховного Суду щодо застосування норм права з питань, які становлять виключну правову проблему, та навести власну позицію щодо таких висновків, зокрема, у разі незгоди з ними - чітко аргументувати об`єктивні причини для відступу.
42. У протилежному випадку формулювання виключної правової проблеми без урахування обов`язкових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суперечитиме положенням частини четвертої статті 236 ГПК України, а в разі незгоди колегії з такими висновками не відповідатиме визначеному статтею 302 цього Кодексу порядку передання справи на розгляд відповідної палати для відступу від них.
43. Верховний Суд у складі колегії суддів КГС, обґрунтовуючи кількісний вимір виключної правової проблеми, указав, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ (пункт 88 ухвали про передачу).
44. Проте саме лише посилання колегії суддів на справи (пункт 87 ухвали про передачу), в яких питання щодо передання земельних ділянок для ведення фермерського господарства за договорами оренди без дотримання конкурентних засад розглядаються господарськими судами першої та апеляційної інстанцій або вони перебувають в провадженні касаційного суду, не свідчить про наявність виключної правової проблеми.
45. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не посилалась на справи іншої, крім господарської, юрисдикції у подібних правовідносинах, а також не висловлювала незгоди з раніше сформованою практикою КГС ВС з питання, яке вона визначила виключною правовою проблемою, та не наводила причин, з яких це питання не може вирішити відповідна палата чи об`єднана палата КГС ВС у порядку, встановленому частинами першою, другою статті 302 ГПК України.
46. Формулюючи виключну правову проблему, колегія суддів також не покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій у подібних правовідносинах.
Щодо відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду
47. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
48. Для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий критерій (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
49. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, її ухвали від 09.06.2021 у справі № 523/7609/17, від 13.04.2023 у справі № 211/4347/15-ц).
50. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див., зокрема, постанову від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвали від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, від 07.05.2025 у справі № 522/1514/21)
52. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, щосудді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
53. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього вагомої підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
54. Як постійно наголошує Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
55. КГС ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити шляхом конкретизації від висновку, викладеного у її постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.
56. Так, у справі № 688/2908/16 з позовом звернулася фізична особа, яка оспорюючи договір оренди землі, зазначила про порушення її прав на отримання в оренду земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру (відповідач-1) та іншою фізичною особою (відповідач-2). Позивач стверджував, що, маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, виготовив проєкт землеустрою та технічну документацію щодо земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держгеокадастру, проте останнє позивачу відмовило, а земельну ділянку передало іншій фізичній особі (відповідачу-2) на підставі заяви, що була подана пізніше від заяви позивача.
57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц зазначила, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
58. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих двоє чи більше, то підлягають застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами чого укладається відповідний договір.
59. При цьому у зазначеній справі спір виник у зв`язку з укладенням договору оренди землі від 01.07.2015, тобто до набрання чинності Законом № 1012, а тому й не було дискусійним питання щодо застосування цього Закону.
60. Отже, правове питання у зазначеній справі стосується конкуренції двох суб`єктів (позивача та відповідача-2) щодо оренди однієї і тієї самої земельної ділянки для ведення фермерського господарства у період, коли закон допускав безаукціонну процедуру. Велика Палата вказала, що за наявності двох або більше охочих отримати земельну ділянку безаукціонний порядок суперечить загальним принципам земельного законодавства.
61. Натомість у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спір виник щодо питання правомірності повторного передання одній і тій самій фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсних засадах.
62. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що обставини, які характеризують зміст спірних правовідносин у справах № 688/2908/16-ц і № 916/1004/24 не є подібними. В останній (№ 916/1004/24) необхідність аналізу земельного законодавства виникає не в аспекті досліджених обставин конкуренції двох заявників на одну й ту саму земельну ділянку та правомірність її передачі без проведення земельних торгів одній з цих осіб, а в контексті повторної реалізації права на отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства на позаконкурсній основі, стосовно чого Велика Палата вже висловилася у постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (див. пункт 15 цієї ухвали) і колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передачу не ставить питання щодо необхідності відступу від висновків у вказаній справі.
63. Водночас, передаючи справу № 916/1004/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц, КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи практичну неефективність.
64. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованою передачу цієї справи на її розгляд на підставі частин четвертої і п`ятої статті 302 ГПК України.
65. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку, зокрема, про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
66. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 910/1004/24 на її розгляд, тому цю справу разом з касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії КГС ВС для розгляду на підставі приписів частини шостої статті 303 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 916/1004/24 разом з касаційною скаргою Фермерського господарства «Димитрова 2022» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
А. А. Ємець
Судді:
О. О. Банасько
Н. М. Мартинюк
О. В. Білоконь
С. О. Погрібний
О. Л. Булейко
Н. С. Стефанів
М. М. Гімон
Т. Г. Стрелець
О. А. Губська
О. В. Ступак
В. В. Король
М. Ю. Тітов
С. І. Кравченко
І. В. Ткач
О. В. Кривенда
О. С. Ткачук
М. В. Мазур
В. Ю. Уркевич