ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 139705508

Озвучення тимчасово недоступне

Ухвала

Іменем України

07 вересня 2026року

м. Київ

справа № 201/4351/24

провадження № 61-11113ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Коротуна В. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність органу примусового виконання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою, у якій просила:

визнати протиправною відмову старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України оформлену листом від 04 березня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2026 року про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України, застосоване постановою

від 21 травня 2025 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Крайняка М. С. щодо не скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 , у праві виїзду за межі України, застосоване постановою від 21 травня 2025 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1;

скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, застосоване постановою від 21 травня 2025 року старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Крайняка М. С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скарга мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у справі № 201/4351/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 12 000 грн на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, стягуючи аліменти на користь батька дітей ОСОБА_2 , починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, а саме з 16 квітня 2024 року до досягнення дітьми повноліття. Державним виконавцем 20 січня 2025 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення у справі № 201/4351/24. Постановою державного виконавця від 21 травня 2025 року встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно з виконавчим листом № 201/4351/24, виданого 29 листопада 2024 року. Також у відділі у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 перебуває на виконанні ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 10 вересня 2024 року у справі № 201/2341/24, якою зобов`язано ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного побачення, спілкування та спільного проведення часу з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожен четвер, п`ятницю, суботу - з 10:00 години четверга до 18:00 години суботи за адресою зареєстрованого місця проживання дітей і матері: АДРЕСА_1 , без присутності батька, до набрання чинності рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року (справа № 201/13014/23, провадження 22-ц/803/8991/25) частково задоволено заяву ОСОБА_1 , і до набрання судовим рішення законної сили у цивільній справі № 201/13014/23 визначено час спілкування неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 у межах населеного пункту за місцем проживання дітей кожної неділі з 10:00 години до 18:00 години (за часом, що діє у місці проживання дітей), без присутності батька ОСОБА_2 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 (справа № 201/13014/23), яка набрала законної сили в той же день, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 15 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір`ю задоволено. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Заявник зазначає, що застосована заборона виїзду за межі України фактично унеможливлює виконання судового рішення, оскільки діти постійно проживають за кордоном, а реалізація права на побачення з ними можлива виключно шляхом виїзду за межі України до того ж це унеможливлює стягнення з ОСОБА_1 будь-яких аліментів, бо аліменти - власність дітей, а з 25 лютого 2026 року суд визначив, що діти мають проживати з матір`ю.

23 січня 2026 року ОСОБА_1 зверталась до відділу ДВС із відповідною заявою про скасування заборони виїзду за межі України, проте станом на 13 лютого 2026 року не відбулось жодного реагування державного виконавця на подану заяву, що примусило звернутись до суду з цією скаргою. Станом на час подання цієї скарги вимога розглянута відповіддю від 04 березня2026 року, проте без будь-якого переконливого обґрунтування залишена без задоволення.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 22 липня 2026 року,у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суду не надано доказів щодо протиправного не скасування старшим державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Крайняком М. С. тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, застосоване постановою від 21 травня 2025 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, або такого що порушує її права, а отже його дії/бездіяльність з цього приводу не підлягають визнанню неправомірними.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, посилався на те, що матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_1 відомостей про відсутність у неї заборгованості по сплаті аліментів, а тому в діях державного виконавця порушення прав ОСОБА_1 не вбачається.

20 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2026 року і ухвалити нове, яким скаргу задовольнити.

Вказує, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та без врахування всіх обставин справи. Судами не враховано, що діти перебувають за кордоном, а вжите державним виконавцем обмеження порушує право матері на побачення та спілкування з дітьми.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову

у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

У цій справі суди встановили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2024 року у справі № 201/4351/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 12 000 грн на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, стягуючи аліменти на користь батька дітей ОСОБА_2 , починаючи стягнення з дня пред`явлення позову, а саме з 16 квітня 2024 року до досягнення дітьми повноліття.

20 січня 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення у справі № 201/4351/24.

21 травня 2025 року державний виконавець прийняв постанови про тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно з виконавчим листом № 201/4351/24, виданого 29 листопада 2024 року.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Встановивши наявність заборгованості зі сплати аліментів та те, що боржник не надав суду беззаперечних доказів відсутності цього боргу, суд першої інстанції, з висновком якого апеляційний суд, дійшов вірного висновку про відсутність в діях державного виконавця порушення прав ОСОБА_1 , оскільки такі дії вчинені в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Наявність іншого судового рішення про встановлення часу спілкування з дітьми не є підставою для скасування заборони на виїзд, оскільки у боржника є заборгованість зі сплати аліментів.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою та на правильність висновків апеляційного суду не впливають.

За положеннями частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95,

§ 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність органу примусового виконання Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа ОСОБА_2 .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. Є. Червинська І. А. Воробйова В. М. Коротун