Справа № 734/240/26
Головуючий у І інстанції ОСОБА\_1
Провадження № 11-кп/4823/788/26
 
Категорія - кримінальна
Доповідач ОСОБА\_2
****
****
**У Х В А Л А**
**І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И**
04 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді
ОСОБА\_3
суддів ОСОБА\_4 , ОСОБА\_5 ,
з участі секретаря ОСОБА\_6 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА\_7 (в режимі відеоконференції),
захисника адвоката ОСОБА\_8 ,
обвинуваченого ОСОБА\_9 ( в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА\_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА\_9 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2026 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Вищевказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА\_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою задоволено. Обвинуваченому ОСОБА\_9 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 12 жовтня 2026 року, включно. У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА\_10 про призначення комісійної судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62026100150000008 відносно вчинення ОСОБА\_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України, відмовлено.
Місцевий суд вказав, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані слідчими суддями та судом при обранні та продовженні запобіжних заходів обвинуваченому. Місцевий суд також врахував, ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України, які відносяться до тяжких злочинів та є військовими кримінальними правопорушеннями, зважаючи на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення даних кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись із рішенням суду, захисник адвокат ОСОБА\_8 , який діє в інтересах ОСОБА\_9 , подав апеляційну скаргу, в якій просить, скасувати ухвалу та постановити нову, якою визначити ОСОБА\_9 розмір застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із покладенням у разі внесення застави відповідних процесуальних обов\`язків, передбачених ст. 194 КПК України та призначити у кримінальному провадженні №62026100150000008 комісійну судово – медичну експертизу щодо ОСОБА\_9 .
Окремо подав клопотання в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Вважає, що суд формально послався на ризики, передбачені ст. 177 КПК України та не навів конкретних фактів, які б підтверджували намір ОСОБА\_9 переховуватися, знищувати докази та впливати на свідків чи підготовки до вчинення інших злочинів. Зазначає, що місцевий суд прийняв до уваги лише припущення прокурора, чим порушив стандарт законів.
Зазначає, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА\_9 умисно не виконував обов\`язки військової служби. Натомість позиція сторони захисту полягає в тому, що причиною не виконання ОСОБА\_9 окремих фізично важких робіт та нормативів БЗВП був об\`єктивний стан здоров\`я, який існував ще до мобілізації, у подальшому погіршився, а належне медичне обстеження при цьому не було проведене. Вважає, що саме тому призначення судово – медичної експертизи у цьому випадку має безпосереднє значення для встановлення обставин, які можуть впливати на висновок щодо наявності або відсутності в діях ОСОБА\_9 ознак умисного не виконання відповідних військових обов\`язків.
Вказує, ОСОБА\_9 має постійне місце проживання у м. Києві та сталі сімейні зв\`язки. Стан здоров\`я обох батьків ОСОБА\_11 та необхідність його участі у сімейному житті є об\`єктивною обставиною, що зменшує ризик його переховування.
Ухвалою колегії суддів від 04 вересня 2026 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА\_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА\_9 в частині оскарження ухвали Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2026 року про відмову в задоволенні клопотання захисника про призначення комісійної судово-медичної експертизи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА\_9 , аргументи його захисника ОСОБА\_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, котрий просив ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п\`яти днів з дня її оголошення.
Як убачається з матеріалів справи, ухвала слідчого судді про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА\_9 була постановлена 13 серпня 2026 року, в якій зазначено, що повний текст ухвали буде проголошений 17 серпня 2026 року о 12 год. 50 хв. Строк на апеляційне оскарження вказаного судового рішення закінчився 18 серпня 2026 року.
Проте, враховуючи, що захисник ОСОБА\_8 повний текст ухвали отримав лише 20 серпня 2026 року, після закінчення строку на апеляційне оскарження, строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді місцевого суду підлягає поновленню.
З матеріалів кримінального провадження постає, що на розгляді Козелецького районного суду Чернігівської області знаходиться кримінальне провадження № 62026100150000008, за обвинуваченням ОСОБА\_9 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України.
Ухвалою суду від 18.06.2026 клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА\_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 17.08.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов\`язків, а також запобігання процесуальним ризикам, вичерпний перелік яких наводиться у п. п. 1-5 ч. 1 вказаної статті.
Частиною 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов\`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Положеннями ч. 3 ст. 199 КПК України передбачено, що при продовженні строку тримання під вартою суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з\`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При вирішенні питання щодо продовження строку раніше обраного запобіжного заходу, кримінальний процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення доведення усіх елементів кримінального правопорушення «поза розумним сумнівом», а тим більше не наділений правом встановлювати винуватість особи за пред\`явленою підозрою чи обвинуваченням, як помилково вважає захисник. Ці питання є предметом самого судового розгляду та всім наданим доказам має бути надана оцінка в судовому рішенні за результатами такого розгляду.
Ризик – це ймовірність того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.
Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
Вирішуючи питання про доцільність продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА\_9 , місцевий суд врахував те що, ризик переховування обвинуваченого від суду продовжує існувати, враховуючи можливість притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальністю та пов\`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), в тому числі суворістю передбаченого покарання (кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА\_9 , відносяться до тяжких злочинів та є військовими кримінальними правопорушеннями, санкція яких передбачає покарання у виді позбавлення волі). Місцевий суд правильно звернув увагу на те, що вказана обставина є передумовою та можливістю для переховування обвинуваченого з метою ухилення від кримінальної відповідальності та суду. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за тяжкі кримінальні правопорушення у найближчій перспективі свідчить про актуальність зазначеного ризику.
ОСОБА\_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби, які були вчинені під час дії воєнного стану.
У справі «Москаленко проти України» Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Більше того, під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА\_9 , за клопотанням сторони захисту як свідки були допитані батько обвинуваченого ОСОБА\_12 та його брат ОСОБА\_9 , які в судовому засіданні місцевого суду повідомили про наявність в батька та матері хвороби, ускладнену можливість до самообслуговування, а також недостатню спроможність останнього надавати батькам підтримку (має ненормовану зайнятість). Раніше таку допомогу батькам надавав обвинувачений, оскільки проживав з батьками на одному березі міста Києва.
Місцевим судом не ставилась під сумнів хвороба батьків обвинуваченого, той факт, що вони не в повній мірі спроможні до самообслуговування, однак вказана обставина не дає підстави суду дійти безапеляційного висновку, що вказана обставина нівелює описані вище ризики.
Враховуючи ступінь тяжкості злочинів, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України, які відносяться до тяжких злочинів та є військовими кримінальними правопорушеннями, зважаючи на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення даних злочинів в умовах воєнного стану, місцевий суд прийшов до правильного висновку про наявність ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України, а тому з метою запобігти спробам обвинуваченого ОСОБА\_9 переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, суд правильно продовжив строк тримання під вартою, оскільки судове провадження неможливо завершити до його спливу.
Даних щодо неможливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою за станом здоров\`я суду не надано.
Відтак, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов\`язків у даному кримінальному провадженні.
При цьому апеляційний суд враховує стадію судового розгляду на якій перебуває кримінальне провадження в суді першої інстанції.
Місцевий суд надав належну оцінку обставинам, що свідчать про наявність певних процесуальних ризиків та можливість настання негативних наслідків для інтересів кримінального провадження.
Отже, посилання захисника в апеляційній скарзі на необґрунтованість ризиків, вказаних у клопотанні прокурора та на відсутність доказів, які обґрунтовують продовження запобіжного заходу та подальше тримання його підзахисного під вартою є безпідставним та відповідно не може мати наслідком скасування ухвали суду та обрання обвинуваченому запобіжного заходу, не пов\`язаного з триманням під вартою.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються ОСОБА\_9 , та більш м\`який альтернативний запобіжний захід не забезпечить належний розгляд провадження, належної процесуальної поведінки обвинуваченого, буде суперечити інтересам суспільства, а тому продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, колегія суддів також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Посилання сторони захисту на недоведеність вини обвинуваченого в інкримінованому злочині не є предметом апеляційного розгляду, а будуть оцінені судом після з\`ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами у нарадчій кімнаті під час постановлення остаточного рішення.
Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі дані про особу обвинуваченого, також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу застави, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов\`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов\`язків, передбачених цим Кодексом.
Проте відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені застави: обставини кримінального правопорушення, особливий характер справи, майновий стан підозрюваного, його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб, масштаб його фінансових операцій, дані про особу підозрюваного, встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК, «професійне середовище» підозрюваного, шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням, тощо.
З огляду на дискреційні повноваження суду при вирішенні питання про визначення розміру застави, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про продовження щодо обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки у такому випадку на переконання суду, такий запобіжний захід за своєю сутністю та характером не зможе запобігти вищеперерахованим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу.
Отже, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА\_9 , місцевий суд правильно зазначив, що вказані прокурором ризики з плином часу не зменшились та визнав їх такими, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, і на даний час їх наявність виключає скасування цього запобіжного заходу та обрання більш м\`якого запобіжного заходу, як про це просить захисник.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
**П О С Т А Н О В И Л А:**
Поновити захиснику адвокату ОСОБА\_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2026 року.
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА\_8 залишити без задоволення, а ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2026 року в частині продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА\_9 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА\_2
Судді: ОСОБА\_4
ОСОБА\_5