Справа №:755/6792/26
Провадження №: 4-с/755/63/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" липня 2026 р. м.Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
за участі секретаря судових засідань – Грищенко С.В.,
учасники справи:
скаржник – ОСОБА_1 ,
представник скаржника ОСОБА_1 – адвокат Новак Н.Ю.,
заінтересована особа (стягувач у ВП №46553299 ) – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу №755/6792/26 (провадження №4-с/755/63/26) за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дєдової-Осипенко В.Ю. у виконавчому провадженні №46553299, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , -
встановив:
04.03.2026 року (вх. №13751 від 12.03.2026) до Дніпровського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла скарга ОСОБА_1 (надалі за текстом – ОСОБА_1 , боржник або скаржник), в інтересах якого діє – адвокат Новак Наталія Юріївна, на рішення та дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дєдової-Осипенко В.Ю., заінтересовані особи: ОСОБА_2 (надалі за текстом – ОСОБА_2 або стягувач).
Звертаючись з даною скаргою заявник просив суд:
«1. Визнати протиправними дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні N?46553299.
2. Скасувати Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у сумі 334 483,69 грн. від 05.01.2026. 3. Скасувати Постанову державного виконавця від 05.01.2026 про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 334 483,69 грн.
4. Зобов`язати державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості відповідно до вимог законодавства та постанови апеляційного суду.
5. У разі якщо суд дійде висновку про пропуск строку на оскарження Постанови державного виконавця від 05.01.2026 про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 334 483,69 грн поновити його, оскільки копію розрахунку заборгованості отримано лише 24.02.2026 у відповідь на адвокатський запит..»
Скарга обґрунтовано тим, що на виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, старший державний виконавець Дедова-Осипенко В.Ю., перебуває виконавче провадження №?46553299, відкрите на підставі виконавчого листа №2-3737/11, виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
20 лютого 2026 року ОСОБА_1 за місцем несення служби повідомили про існування постанови державного виконавця у ВП №46553299 від 05.01.2026 про звернення стягнення на доходи за місцем проходження військової служби у сумі 334 483,69 грн. Разом із тим, Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у сумі 334 483,69 грн, на підставі якого визначено суму заборгованості у виконавчому провадженні, Боржнику належним чином не вручався, у матеріалах автоматизованої системи виконавчого провадження був відсутній.
При цьому, оскільки згідно з наявним у Боржника розрахунком заборгованості від 01.12.2023, станом на листопад 2023 року заборгованість зі сплати аліментів у ВП №46553299 становила 58 539,90 грн, що істотно відрізняється від суми заборгованості, визначеної державним виконавцем, його уповноважений представник, адвокат Новак Н.Ю. звернулася до органу ДВС з адвокатським запитом (№02/15 від 21.02.2026, у якому просила надати належним чином оформлений Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у сумі 334 483,69 грн у ВП №46553299 із зазначенням дати його складення та підстав визначення суми заборгованості.
24.02.2026 року на офіційну адресу електронної пошти адвоката надійшов згаданий Розрахунок у ВП №46553299 від 05.01.2026, яким визначено заборгованість Боржника у розмірі 334 483,69 грн.
Окрім того, згідно відомостей АСВП, того ж дня, 05.01.2026 державним виконавцем винесено Постанову про звернення стягнення на доходи боржника, якою встановлено утримання 20% доходу щомісячно до погашення зазначеної заборгованості у сумі 334 483,69 грн.
Скаржник вважає зазначені Розрахунок та Постанову у ВП №46553299 протиправними, такими, що складені з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню, а державний виконавець - зобов`язанню здійснити новий розрахунок заборгованості, що обґрунтовується наступним.
Щодо обставини справи скаржник зазначав, що у межах ВП №46553299 здійснюється примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів з Боржника. Боржник має постійний заробіток (дохід), проходить військову службу, у зв`язку з чим аліменти протягом тривалого часу утримувалися безпосередньо роботодавцем (за місцем служби боржника) із його грошового забезпечення та перераховувалися на рахунок ДВС.
У 2024 році державний виконавець вже здійснював розрахунок заборгованості, який у подальшому стягувач оскаржував. Постановою Київського апеляційного суду у справі №755/3919/24 державного виконавця зобов`язано здійснити новий розрахунок заборгованості, врахувавши: відомості про грошове забезпечення боржника як військовослужбовця, у тому числі щомісячну грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, за відповідний період.
На виконання зазначеної постанови державний виконавець 05.01.2026 склав новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого борг боржника визначено у розмірі 334 483,69 грн, що у декілька разів перевищує суму заборгованості, визначену попереднім розрахунком.
Як стверджує скаржник, проведений державним виконавцем розрахунок не відповідає вимогам закону та містить істотні методичні та арифметичні помилки.
Звертав увагу, що постановою Київського апеляційного суду державного виконавця зобов`язано здійснити перерахунок заборгованості до січня 2024 року на підставі відомостей про грошове забезпечення боржника за місцем проходження служби. Водночас оскаржуваний розрахунок державного виконавця охоплює також період з лютого по листопад 2024 року, що виходить за межі вимог постанови апеляційного суду. При цьому матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про дохід боржника за цей період. Таким чином, державний виконавець фактично здійснив перерахунок поза межами судового рішення, що свідчить про перевищення повноважень та є самостійною підставою для скасування оскаржуваного розрахунку.
Щодо інших порушень, допущених державним виконавцем, скаржник зазначав, що розрахунок здійснено із застосуванням різної та внутрішньо суперечливої методики визначення доходу боржника.
Проведений скаржником аналіз розрахунку заборгованості свідчить, що у різні періоди державний виконавець застосував різні формули визначення доходу боржника. Зокрема: у частині періодів із суми нарахованого грошового забезпечення державний виконавець віднімав лише єдиний соціальний внесок; у подальших періодах почав відніматися військовий збір; водночас податок на доходи фізичних осіб при цьому не враховувався. Таким чином, у межах одного розрахунку застосовано різні методики визначення доходу, що призвело до формування різних значень доходу боржника за однаковою економічною природою виплат. Такий підхід унеможливлює перевірку правильності розрахунку та свідчить про його довільний характер і відсутність єдиної методики визначення доходу боржника.
Відсутність єдиної методики визначення доходу боржника свідчить про те, що розрахунок: не ґрунтується на чітко визначених правилах; не є об`єктивним і перевірюваним.
Скаржник вказував на порушення вимог статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець фактично визначив базу доходу за формулою: дохід = нараховано - ЄСВ (та іноді військовий збір) та без віднімання ПДФО, що суперечить вимогам зазначеної норми. При цьому сама по собі щомісячна грошова компенсація ПДФО, яка виплачується військовослужбовцям, дійсно є складовою доходу боржника, що прямо випливає з правової позиції апеляційного суду у даній справі. Однак, врахування такої компенсації не змінює вимог ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення бази доходу після утримання податків та зборів. Застосована державним виконавцем методика призвела до системного завищення бази доходу та відповідно завищення розміру заборгованості.
Скаржник також посилався на невмотивовану зміну даних про дохід боржника у порівнянні з попереднім розрахунком. Так, при порівнянні розрахунку 2026 року з попереднім розрахунком, складеним державним виконавцем у 2024 році, встановлено, що за окремі періоди (зокрема лютий-травень 2018 року, листопад 2018 - лютий 2019 року) державний виконавець використав інші відомості про дохід боржника. При цьому, у матеріалах виконавчого провадження відсутні документи, які б підтверджували зміну таких відомостей. Більше того, визначений роботодавцем дохід боржника, який також зазначений у наданій державному виконавцю довідці, відрізняється від відомостей, на підставі яких державним виконавцем був здійснений перерахунок заборгованості. Таким чином державний виконавець фактично змінив вихідні дані розрахунку, не надавши належного обґрунтування такої зміни.
Щодо арифметичних помилок у визначенні частки аліментів скаржник вказував, що у розрахунку державного виконавця наявні випадки, коли замість частки 1/3, визначеної судовим рішенням для відповідного періоду, зазначено 1/2. Наявність таких арифметичних помилок свідчить про неналежну якість розрахунку та ставить під сумнів достовірність визначеної суми заборгованості.
Щодо виходу державного виконавця за межі періоду, визначеного постановою апеляційного суду, та відсутності належних відомостей про доходи боржника за лютий-листопад 2024 року скаржник зазначав, що постановою Київського апеляційного суду у справі №755/3919/24 державного виконавця зобов`язано здійснити перерахунок заборгованості за період з лютого 2012 року до січня 2024 року (включно) на підставі відомостей про грошове забезпечення боржника за місцем проходження служби, із врахуванням визначених судом складових доходу (в т.ч. компенсації ПДФО). Однак, оскаржуваний Розрахунок заборгованості від 05.01.2026 складено державним виконавцем також за період з лютого по листопад 2024 року, тобто поза межами періоду, визначеного постановою апеляційного суду. Таким чином державний виконавець фактично розширив часові межі перерахунку, встановлені судовим рішенням, що є неприпустимим та свідчить про неправильне виконання постанови апеляційного суду. Крім того, станом на дату звернення зі скаргою матеріали АСВП/виконавчого провадження не містять належних та повних відомостей про грошове забезпечення боржника за лютий-листопад 2024 року, отриманих за місцем проходження служби, які були б достатніми для об`єктивного визначення доходу боржника і перевірки правильності розрахунку. За відсутності підтверджуючих документів (довідки/відомостей з місця служби за відповідні місяці) включення державним виконавцем періоду лютий-листопад 2024 року до розрахунку є необґрунтованим, а сам розрахунок у цій частині — неперевірюваним.
Окрім того, з метою перевірки правильності розрахунку державного виконавця представник боржника здійснив контрольний розрахунок за кожний місяць відповідного періоду на підставі тих самих вихідних даних, що використовувалися державним виконавцем, а саме: наявної в матеріалах АСВП довідки про грошове забезпечення боржника, розміру ПДФО, єдиного соціального внеску та військового збору; даних, використаних самим державним виконавцем.
Результати такого аналізу зведено у таблицю порівняльного розрахунку, додану скаржником до цієї скарги. Зазначена таблиця містить: доходи боржника, використані державним виконавцем; доходи, підтверджені довідками роботодавця; базу доходу після утримання податків; розрахунок аліментів за кожен місяць; порівняння із сумами, визначеними державним виконавцем. Посилаючись на відомості у цій таблиці, скаржник звертав увагу суду, що застосована державним виконавцем методика призвела до істотного завищення суми заборгованості. Окрім того, аналіз виконаного державним виконавцем розрахунку заборгованості свідчить, що останній не в повній мірі забезпечив належне врахування від`ємних значень результатів розрахунку (переплат) у попередніх періодах. У разі, коли фактично сплачена сума аліментів перевищувала суму, що підлягала сплаті за відповідний місяць, така різниця повинна зменшувати заборгованість наступних періодів. Натомість у розрахунку державного виконавця такі переплати фактично не враховано при визначенні подальшої заборгованості, що призводить до штучного збільшення і загального розміру та суперечить принципу визначення заборгованості виходячи з фактично нарахованих і сплачених сум.
Звертав увагу, що у складеному державним виконавцем розрахунку заборгованості у 2026 році змінено показники доходу боржника за окремі періоди (зокрема 2018-2019 роки) порівняно з попереднім розрахунком, складеним тим самим органом державної виконавчої служби у 2024 році. Таким чином один і той самий орган державної виконавчої служби визначив дохід боржника за один і той самий період по-різному, що свідчить про відсутність єдиної методики розрахунку та ставить під сумнів достовірність визначеної суми заборгованості. При цьому матеріали виконавчого провадження не містять нових документів або відомостей про доходи боржника за відповідні періоди, які могли б обґрунтовувати зміну таких показників. Таким чином, дохід боржника за один і той самий період визначено державним виконавцем по-різному, що свідчить про відсутність єдиної методики розрахунку та ставить під сумнів об`єктивність і достовірність оскаржуваного розрахунку.
Також державний виконавець проігнорував застереження, наведені роботодавцем у Довідці про грошове забезпечення боржника, а саме, що окремі види виплат, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, а також одноразові грошові винагороди, виплачуються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 №146 та аліментні відрахування з таких виплат не утримуються. Так, з аналізу розрахунку державного виконавця не вбачається, що зазначені застереження були враховані при визначенні доходу Боржника. Неврахування характеру окремих виплат призводить до штучного збільшення бази доходу та, відповідно, розміру визначеної заборгованості.
Для перевірки обґрунтованості визначення доходу боржника представник боржника здійснив порівняльний аналіз відомостей про дохід боржника, використаних державним виконавцем у різних розрахунках та для наочності склав порівняльну Таблицю №2, яка відображає показники доходу боржника та розміру аліментів, використані державним виконавцем при складанні оскаржуваного розрахунку.
Посилаючись на відомості у Таблиці №2, скаржник звертав увагу, що показники доходу боржника за одні й ті самі періоди відрізняються у розрахунках, складених державним виконавцем у 2024 та 2026 роках, при цьому матеріали виконавчого провадження не містять нових документів, які могли б обґрунтовувати таку зміну. Аналіз розрахунку державного виконавця також свідчить про включення до бази для нарахування аліментів виплат, які мають ознаки разових та компенсаційних. Зокрема, у окремі місяці розрахунок містить значні стрибки доходу боржника (наприклад, серпень 2013 року, липень 2014 року, березень 2015 року та інші), що призводить до кратного збільшення розміру аліментів. Водночас із відомостей про фактичні утримання аліментів вбачається, що роботодавець боржника не здійснював утримання аліментів із зазначених сум, що свідчить про їх належність до виплат, з яких відповідно до законодавства утримання аліментів не проводиться. Попри це державний виконавець включив такі виплати до розрахунку доходу боржника, що призвело до штучного збільшення розміру аліментів та, як наслідок, до завищення суми заборгованості. Крім того, у окремих періодах державний виконавець застосовує частку доходу 1/2, тоді як відповідно до судового рішення аліменти підлягали стягненню у розмірі 1/3 доходу боржника. Застосування іншої частки доходу свідчить про помилковість розрахунку та додатково підтверджує його недостовірність. Як вбачається з наведених даних, у різні періоди державний виконавець використовує різні показники доходу боржника та різні підходи до визначення розміру аліментів, що свідчить про відсутність єдиної методики розрахунку та ставить під сумнів достовірність визначеної суми заборгованості. Таким чином визначена державним виконавцем заборгованість не може вважатися достовірною та належним доказом наявності боргу у розмірі 334 483,69 грн.
Посилаючись на відомості Довідки про грошове забезпечення боржника, скаржник звертає увагу, що у структурі виплат на його користь містяться також окремі види грошового забезпечення, з яких відповідно до роз`яснень роботодавця аліментні відрахування не проводяться. Однак державний виконавець при визначенні доходу боржника такі особливості структури виплат не врахував, а дохід визначив виходячи із загальної суми нарахованого грошового забезпечення, що призводить до завищення бази для обчислення аліментів. Таким чином державний виконавець фактично визначає заборгованість зі сплати аліментів виходячи з доходу Боржника, який є більшим, ніж той, з якого фактично здійснювалися утримання аліментів роботодавцем, що призводить до штучного завищення суми заборгованості та суперечить фактичним даним про здійснені аліментні відрахування.
Вказував, що контрольні розрахунки здійснені скаржником виключно з метою перевірки правильності застосованої державним виконавцем методики та не претендують на остаточне визначення розміру заборгованості. Остаточний розрахунок має бути здійснений державним виконавцем після належного визначення складу виплат, що входять до бази для утримання аліментів. Водночас різниця між розрахунком державного виконавця та контрольним розрахунком становить 174 241,33 грн., що свідчить про істотність допущених державним виконавцем помилок та неможливість вважати складений розрахунок достовірним.
Таким чином, Розрахунок заборгованості складено із застосуванням різної методики визначення доходу; здійснено з порушенням ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження»; містить арифметичні помилки; ґрунтується на невмотивованій зміні даних про доходи боржника; допущено вихід за межі періоду перерахунку, визначеного судом; сформовано розрахунок за період, щодо якого відсутня належна доказова база доходів боржника у матеріалах виконавчого провадження, що порушує вимоги об`єктивності та перевірюваності виконавчих дій.
За таких обставин встановити достовірний розмір заборгованості на підставі складеного державним виконавцем розрахунку є неможливим, оскільки він містить суперечливі вихідні дані, застосовує різні методики визначення доходу та не ґрунтується на належних доказах доходу боржника за відповідні періоди.
Просив враховувати, що відповідно до вимог законодавства утримання аліментів із доходу боржника за місцем його роботи здійснюється безпосередньо роботодавцем на підставі виконавчого документа. Саме роботодавець визначає перелік виплат, з яких проводиться утримання аліментів, та здійснює відповідні відрахування при нарахуванні грошового забезпечення. У даному випадку із наданих роботодавцем відомостей вбачається, що утримання аліментів здійснювалося з конкретних сум грошового забезпечення боржника, тоді як державний виконавець при складанні розрахунку заборгованості фактично використав інші показники доходу, які не відповідають тим, з яких фактично проводилися аліментні відрахування. Такий підхід призводить до визначення заборгованості з доходу, який фактично не був базою для утримання аліментів, що є неприпустимим та свідчить про недостовірність складеного державним виконавцем розрахунку. Відтак оскаржуваний Розрахунок заборгованості від 05.01.2026 не може вважатися обґрунтованим та достовірним і підлягає скасуванню, як і Постанова державного виконавця від 05.01.2026, якою визначену державним виконавцем суму заборгованості звернуто до примусового виконання.
11.05.2026 цивільну справу №755/6792/26 (провадження №4-с/755/63/26) за скаргою ОСОБА_1 передано в провадження судді Коваленко І.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
12.05.2026 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва поновлено ОСОБА_1 строк на звернення зі скаргою, скаргу прийнято та призначено до судового розгляду, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва на 16:30 годину 27 травня 2026 року.
26.05.2026 (вх.№33322) до суду заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_2 подала письмові заперечення на скаргу, за змістом яких просила відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
У запереченнях ОСОБА_2 вказувала, що станом на час подання цього заперечення чинним є розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №46553299 від 19 травня 2026 року, та чинною є постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20 травня 2026 року. Отже, оскаржувані ОСОБА_1 розрахунок заборгованості зі сплати аліментів та постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні № 46553299 - втратили чинність. Наведене вище означає, що відсутній предмет спору та предмет оскарження. Зважаючи на викладене, просила ухвалити рішення про відмову у задоволенні скарги.
Водночас звертала увагу суду на юридичну неспроможність доводів сторони скаржника. На її думку, державний виконавець діяла у межах своїх повноважень та відповідно до вимог закону, виконуючи постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у цивільній справі №755/3919/24, та рішення суду у справі про стягнення аліментів.
Описки, про які зазначено у скарзі, у новому розрахунку заборгованості зі сплати аліментів виправлено.
На думку ОСОБА_2 , доводи скаржника щодо неправомірності нового розрахунку аліментів є безпідставними. Розрахунок від 01 грудня 2023 року (на суму 58 539,90 грн) скасовано постановою апеляційного суду від 19 червня 2025 року у справі № 755/3919/24. Нове обчислення заборгованості виконавець провів чітко за вказівками суду апеляційної інстанції. Збільшення суми є результатом виконання судового акта, що повністю виключає факт помилки з боку державного виконавця.
Твердження скаржника про те, що апеляційний суд зобов`язав державного виконавця врахувати лише грошове забезпечення та компенсацію податку (ПДФО), ОСОБА_2 вважала вибірковим перекручуванням змісту судового рішення. Згідно з резолютивною та мотивувальною частинами постанови, суд зобов`язав врахувати всі доходи боржника за період з 13 травня 2011 року по 01 січня 2024 року, включно з додатковою винагородою на період воєнного стану та компенсацією ПДФО. Отже, представник боржника діє недобросовісно, трактуючи рішення суду на власну користь. Доводи щодо ігнорування виконавцем вказівок роботодавця боржника також є безпідставними. Державний виконавець діє виключно на підставі закону. Виконання суперечливих вказівок третіх осіб, а не закону, є прямим порушенням вимог статті 19 Конституції України та статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Стягувач зазначає, що посилання представника боржника на Постанову КМУ № 146 від 26 лютого 1993 року є декларативними, оскільки скарга не містить вказівок на конкретні порушені норми чи положення, яким нібито відповідають застереження роботодавця. Натомість апеляційний суд, керуючись статтею 81 Сімейного кодексу України та правовими висновками Верховного Суду, чітко наголосив, що закріплений у цій постанові перелік доходів для утримання аліментів не є вичерпним.
Доводи скаржника щодо неправильного виконання судового рішення в частині періоду розрахунку також є безпідставними. Постанову апеляційного суду виконано в повному обсязі, а перерахунок заборгованості за спірний період здійснено чітко до 01 січня 2024 року. Оскільки судовим рішенням стягнення аліментів визначено до досягнення дитиною повноліття, державний виконавець правомірно нарахував заборгованість і за наступний період — з 02 січня по 18 листопада 2024 року. Протилежна позиція боржника фактично зводиться до вимоги припинити обчислення аліментів після визначеної судом дати перерахунку, що прямо суперечить закону та судовому рішенню, яке набрало законної сили.
Стягувач зазначає, що обчислення заборгованості в межах одного документа є цілком правомірним, оскільки чинне законодавство не передбачає складання двох окремих розрахунків (до та після ухвалення судового рішення). Заборгованість зі сплати аліментів підлягала обов`язковому нарахуванню до моменту повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому державний виконавець здійснив подальший розрахунок з 02 січня 2024 року з урахуванням правових позицій та методології, роз`яснених апеляційним судом.
Вказівка суду у справі № 755/3919/24 щодо здійснення перерахунку саме до 01 січня 2024 року обумовлена межами позовних вимог. Предметом оскарження у тій справі був конкретний розрахунок від 01 грудня 2023 року у виконавчому провадженні № 46553299. Стягувач наголошує, що на момент подання попередньої скарги фактів порушення прав боржника за період з 02 січня по 18 листопада 2024 року ще не існувало, а процесуальний закон дозволяє оскаржувати лише вчинені дії чи бездіяльність державного виконавця, а не ймовірні порушення у майбутньому.
Наголошувала, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, від 12 березня 2012 року, у цивільній справі N? 2/3737/11, з позивача стягнуто аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та дочки ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в розмірі 1/3 (однієї третьої) частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже рішення Дніпровського районного суду міста Києва, від 12 березня 2012 року, у цивільній справі №2/3737/11 має бути виконано повністю та аліменти мають бути стягнуті до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Здійснюючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець виконує не тільки постанову апеляційного суду від 19 червня 2025 року, як помилково вважають боржник та його представник, але й рішення Дніпровського районного суду міста Києва, від 12 березня 2012 року, у цивільній справі №2/3737/11 про стягнення аліментів. Отже, державний виконавець діє відповідно до вимог закону та в межах своїх повноважень, а скарга є безпідставною та необґрунтованою.
27.05.2026 (вх.№33322) до суду заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_2 подала клопотання про закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю предмета спору (оскаржувані Розрахунок заборгованості та постанова від 05.01.2026 втратили чинність), за змістом яких просила відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
04.06.2026 (вх.№36306 від 05.06.2026) представник скаржника ОСОБА_1 – адвокат Новак Н.Ю. через систему «Електронний суд» подала додаткові пояснення, та з урахуванням поданого стягувачем нового Розрахунку заборгованості від 19.05.2005, відповідно до якого сума заборгованості становить 263 816,70 грн, та нової постанови про звернення стягнення на доходи боржника від 20.05.2026, вказувала, що порушення прав боржника все одно продовжують існувати, оскільки таке порушення полягає не у самому факті існування виконавчого провадження, а у визначенні державним виконавцем розміру заборгованості, який надалі неодноразово змінювався самим державним виконавцем без належного процесуального оформлення таких змін. За таких обставин боржник позбавлений можливості достовірно встановити обсяг своїх обов`язків у виконавчому провадженні та ефективно реалізувати право на захист. Саме на підставі Розрахунку від 05.01.2026 та постанови від 05.01.2026 до боржника були застосовані заходи примусового виконання виходячи із суми заборгованості, яка надалі неодноразово змінювалась самим державним виконавцем.
08.06.2026 (вх..№36707) до суду надійшов відзив на скаргу, поданий державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Києві КМУ МЮУ Дєдової-Осипенко В.Ю., в якому державний виконавець просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. Категорично не погоджуючись із доводами скарги, державний виконавець підтвердила, що на виконанні Дніпровському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №46553299 з примусового виконання виконавчого листа №2-3737/11 від 30.01.2015 Дніпровського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , починаючи з 13.05.2011 року і до досягнення дитиною повноліття. 13.03.2026 на адресу Відділу надійшла заява стягувача, в якій остання зауважила, що попередній розрахунок заборгованості проведений за межами періоду, а саме 13.05.2011- 01.01.2024 як було зазначено в постанові Київського апеляційного суду №755/3919/24 від 19.06.2025р. 16.03.2026 на адресу боржника та стягувача направлено оновлену довідку розрахунок заборгованості. 16.03.2026 на адресу боржника направлена вимога щодо надання підтвердження сплати аліментів за період травень 2011- січень 2012р, вимога повернена відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання). 13.05.2026 на адресу боржника повторно направлена вимогу щодо надання підтвердження сплати аліментів за період травень 2011- січень 2012р. Розрахунок довідки-заборгованості від 16.03.2026 та 19.05.2026 проводився відповідно до Постанови Київського апеляційного суду №755/3919/24 від 19.06.2025р, якою визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дедової-Осипенко Валерії Юріївни щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 грудня 2023 року, в межах виконавчого провадження №46553299, та зобов`язано старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дедову-Осипенко Валерію Юріївну здійснити повторний розрахунок заборгованості аліментів у виконавчому провадженні №46553299, в період з 13 травня 2011 року до 01 січня 2024 року, з урахуванням всіх доходів боржника, в тому числі щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями; додаткової винагороди, яка виплачується боржнику, як військовослужбовцю Служби Безпеки України, на період дії воєнного стану. 20.05.2026 державний виконавець, керуючись статтями 10, 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника перерахованою сумою боргу, та направила сторонам та за місцем отримання доходу. Звертала увагу, що розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, саме тому в довідці розрахунок заборгованості за вересень 2013 та серпень 2014 зазначено розмір стягнення від прожиткового мінімуму, оскільки в звітах наданих СБУ за вересень 2013 та серпень 2014 нараховано 0,00 грн. Зауважувала, що в матеріалах виконавчого провадження наявні довідки про грошове забезпечення за період лютий-листопад 2024, які направлені СБУ на адресу Відділу за вих. 242-3296 від 18.11.2024 та 21/2-719 від 21.02.2025. Розрахунок заборгованості який оскаржується містить данні про отримання доходу та виплат аліментів лише зі Служби Безпеки України. Виходячи з вищевикладеного Розрахунок заборгованості від 19.05.2026 проведено відповідно до Постанови Київського апеляційного суду №755/3919/24 від 19.06.2025р з урахуванням всіх доходів боржника, розмір стягнення за період вересень 2013 та серпень 2014 зазначено від прожиткового мінімуму оскільки в звітах наданих Службою Безпеки України за вересень 2013 та серпень 2014 нараховано 0,00 грн, пораховано за період лютий-листопад 2024 відповідно до довідки про грошове забезпечення.
12.06.2026 (вх..№38395) заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_2 подала до суду додаткові пояснення у справі, за змістом яких просила відмовити у задоволенні скарги. У поясненнях посилалась на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2025 (справа №752/16584/19), де погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, визнав правильним висновок про те, що аліменти мають утримуватись також із грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та премії.
Скаржник ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні вимоги скарги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у самій скарзі та додаткових поясненнях. Просили її задовольнити.
Заінтересована особа: (стягувач) ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях. Просила закрити провадження у справі, в іншому випадку – відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
Заінтересована особа: державний виконавець Дніпровського ВДВС у місті Києві КМУ МЮУ Дєдової-Осипенко В.Ю. у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином. У своєму відзиві на позов просила розгляд скарги проводити без представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Враховуючи, що відповідно до ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, тому суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази та доводи скарги, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2012 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 13 травня 2011 року і до досягнення дітьми повноліття, але не менша 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
На підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого 12 березня 2012 року, у цивільній справі №2/3737/11 Дніпровським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист № 2-3737/11.
На виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (старший державний виконавець Дедова-Осипенко В.Ю.) перебуває виконавче провадження №46553299 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3737/11, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 19.06.2025 року у справі № 755/3919/24 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Скасовано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2024 року та ухвалено нове судове рішення про задоволення скарги.
Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дєдової-Осипенко Валерії Юріївни щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 грудня 2023 року, в межах виконавчого провадження № 46553299.
Зобов`язано старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дєдову-Осипенко Валерію Юріївну здійснити повторний розрахунок заборгованості аліментів у виконавчому провадженні № 46553299, в період з 13 травня 2011 року до 01 січня 2024 року, з урахуванням всіх доходів боржника, в тому числі щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями; додаткової винагороди, яка виплачується боржнику як військовослужбовцю Служби Безпеки України, на період дії воєнного стану.
На виконання зазначеного судового рішення 05.01.2026 державним виконавцем складено новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого борг боржника визначено у сумі 334 483,69 грн, та того ж дня винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника (грошове забезпечення) для погашення вказаної заборгованості. Вказаний розрахунок та постанова є предметом оскарження у даній справі.
19.05.2026 року державним виконавцем складено інший розрахунок заборгованості, відповідно до якого борг боржника визначено у сумі 263 816,70 грн, та 20.05.2026 року винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника (грошове забезпечення) для погашення вказаної заборгованості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист людських прав і фундаментальних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно зі ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів визначається законом та покладається на державного виконавця.
Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. (абзац 2 частини 1 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. (частина 3 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини 1 статті 195 Сімейного кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи) заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Згідно частини 3 статті 195 Сімейного кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи, розмір заборгованості по аліментам обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.
За вимогами частини 4 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи.
Відповідно до п. 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов`язаний зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» затверджено перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів (далі – Перелік).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з:
1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо;
2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;
3) грошових і натуральних премій;
4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні;
5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку;
6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов`язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати;
7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій;
8) винагороди, що виплачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;
9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років;
10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогосподарських підприємствах;
11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій;
12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв`язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров`я, за винятком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих;
13) допомоги по безробіттю;
14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються особам з інвалідністю першої групи на догляд за ними, а також надбавок, що виплачуються непрацюючим пенсіонерам на утримання непрацездатних членів сім`ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
14-1) державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства, призначеної відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»;
15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об`єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства;
17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях;
18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю);
19) інших видів заробітку.
Відповідно до п. 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі – «Порядок № 44»).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі – грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, така компенсація має постійний характер. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17.
Відповідно, підпадає під виплати, охоплені п.8 вищевказаного Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», яким затверджено перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб", на яку міститься посилання в статті 81 СК України, також передбачає пункт 1, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну "дохід" у дужках після поняття "заробіток" може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Зазначений правовий висновок висловлено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18.
Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 2020 року, у справі № 234/15413/17 роз`яснив, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб не є вичерпним та законодавець ототожнює поняття заробіток і дохід передбачаючи можливість стягнення на користь дитини аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Для реалізації прав дитини аліменти повинні стягуватися з усіх доходів боржника.
Військовослужбовцям Служби Безпеки України, на період дії воєнного стану, виплачується додаткова винагорода (постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168).
Порядок виплати військовослужбовцям Служби безпеки України додаткової винагороди під час дії воєнного стану затверджено наказом № 357 від 05.09.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року Про внесення зміни до пункту 8 переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, внесено зміну до пункту 8 переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146 (ЗП України, 1993 р., № 8, ст. 161; Офіційний вісник України, 2002 р., № 27, ст. 1254; 2022 р., № 18, ст. 972), і доповнено його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема, додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану».
Отже, стягнення аліментів має здійснюватися також з додаткової винагороди, яка виплачується боржнику як військовослужбовцю Служби Безпеки України, на період дії воєнного стану.
Згідно частини 13 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі. Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України.
Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника відбувається за умов, визначених у статті 68 Закону України «Про виконавче провадження».
Зокрема, згідно частини 1 ст.68 України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до частини 3 статті 68 України «Про виконавче провадження», про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно положення ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Загальні права та обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені в частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Так, частиною 8 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частин другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 640/12384/21 вказано про те, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Як убачається з матеріалів справи та оскаржуваного розрахунку, визначаючи заборгованість у розмірі 334 483,69 грн, державний виконавець допустив низку істотних порушень норм чинного законодавства:
1. Постановою Київського апеляційного суду у справі № 755/3919/24 державного виконавця було зобов`язано здійснити перерахунок до січня 2024 року. Проте державний виконавець вийшов за межі повноважень та періоду перерахунку і безпідставно включив до розрахунку також період з лютого по листопад 2024 року, за який у матеріалах виконавчого провадження були відсутні належні та повні відомості про доходи боржника, чим порушив принцип законності та чіткого виконання судових рішень.
У своїх запереченнях державний виконавець включення періоду 2024 року обґрунтовує тим, що дитина досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_6 , а рішення суду про стягнення аліментів діє до повноліття.
Суд погоджується з твердженнями державного виконавця щодо тривалості стягнення аліментів - до повноліття дитини. Проте апеляційний суд у постанові у справі №755/3919/24 чітко обмежив рамки перерахунку - «в період з 13 травня 2011 року до 01 січня 2024 року».
Якщо виконавець вважав, що за період з січня по листопад 2024 року також потрібен перерахунок за новою методикою (з урахуванням компенсації ПДФО тощо), він мав право або зобов`язаний був здійснювати це в межах окремих повноважень, але змішувати виконання конкретної постанови суду за конкретний період із наступними періодами без належної доказової бази, щодо якої боржник зазначає про відсутність повних довідок у матеріалах ВП, є порушенням.
2. Згідно з ч. 1 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюються із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску. Водночас державним виконавцем порушено методику визначення бази доходу та вимоги ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у розрахунку в окремі періоди неправомірно не вираховувався податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) або застосовувалися внутрішньо суперечливі формули, що призвело до штучного завищення бази доходу та, як наслідок, завищення розміру заборгованості.
3. У розрахунку мають місце арифметичні та вихідні розбіжності: зафіксовано застосування частки 1/2 замість визначеної судовим рішенням частки 1/3 доходу боржника у відповідні періоди, а також немотивовану зміну показників доходу порівняно з попередніми розрахунками ДВС за ті самі періоди 2018–2019 років за відсутності нових підтвердних документів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у подібних категоріях справ, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів має ґрунтуватися виключно на достовірних, повних та документально підтверджених даних про фактичні доходи боржника з урахуванням вимог законодавства про обов`язкове утримання податків і зборів. Дії державного виконавця щодо визначення боргу з порушенням встановленої процедури та методології є протиправними, а складений розрахунок та похідна від нього постанова про звернення стягнення на доходи підлягають скасуванню.
Суд вважає обґрунтованими доводи державного виконавця щодо причин нарахування аліментів у розмірі 1/2 прожиткового мінімуму за окремі місяці (серпень 2013 року та вересень 2014 року). Згідно з наданими звітами Служби безпеки України, за вказані періоди сума нарахувань боржника становила "0,00 грн", водночас чинне на той час законодавство встановлювало мінімальний розмір аліментів на рівні не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Проте у скарзі боржник наголошує не лише на вказаних обставинах, а й вказує на сукупність інших істотних арифметичних і методичних помилок. Зокрема, заявник звертає увагу на розбіжності між розрахунками, складеними у 2024 та 2026 роках за аналогічні періоди, а також на відсутність єдиного підходу (методики) щодо врахування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО)».
Посилання заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_2 на правові висновки Верховного Суду (зокрема, у справах № 760/4569/18-ц та № 812/1048/17), згідно з якими дохід військовослужбовця є широким поняттям і включає надбавки та компенсації, дійсно визначають базу обчислення заборгованості. Водночас це не звільняє державного виконавця від обов`язку здійснювати методично правильний, точний та перевірюваний розрахунок, без допущення арифметичних помилок, порушення бази оподаткування (всупереч вимогам статті 70 Закону України «Про виконавче провадження») чи виходу за визначені часові межі.
Разом з тим, суд відхиляє доводи скарги в частині безпідставного, на думку боржника, включення державним виконавцем до загальної бази розрахунку окремих видів виплат (зокрема, матеріальної допомоги та одноразових грошових винагород).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки Верховного Суду.
З урахуванням висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 760/4569/18-ц щодо невичерпності Переліку № 146, а також чинної редакції пункту 8 цього Переліку, утримання аліментів з військовослужбовців здійснюється з усіх видів грошового забезпечення. Це охоплює як щомісячну грошову компенсацію сум ПДФО, так і додаткову винагороду на період воєнного стану.
Таким чином, дії виконавця щодо включення зазначених виплат до розрахунку є правомірними, що також узгоджується із судовим рішенням апеляційної інстанції у справі № 755/3919/24.
Розглядаючи скаргу, суд відхиляє аргументи заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_2 про відсутність предмету спору та предмету оскарження, з посиланням на те, що державний виконавець склав інший розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №46553299 від 19 травня 2026 року, та чинною є постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20 травня 2026 року, а тому оскаржувані ОСОБА_1 розрахунок заборгованості зі сплати аліментів та відповідна постанова - втратили чинність.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони ВП порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Стосовно неприпустимості штучного створення «рухомої цілі» (коли виконавець скасовує документ і виносить тотожний новий), Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд під час розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VII ЦПК України) зобов`язаний надавати оцінку законності дій виконавця по суті, а не обмежуватися формальними підставами. Якщо виконавець під час судового процесу скасовує оскаржувану постанову/розрахунок і приймає нові, але при цьому не усуває допущених порушень (тобто розрахунок знову зроблено за порочною методикою), правовий інтерес заявника на судовий захист не зникає. У таких випадках суд має надати правову оцінку новим документам у межах існуючого спору або зобов`язати виконавця усунути порушення шляхом ухвалення законного рішення.
У постановах Верховного Суду, зокрема, в справах щодо оскарження постанов про відкриття виконавчого провадження, накладення штрафів чи визначення заборгованості, неодноразово підкреслювалося: якщо права боржника продовжують порушуватися внаслідок триваючої протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень (виконавця), посилання на «зникнення предмета спору» через прийняття нового акта є формалізмом, який суперечить завданням цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) щодо ефективного захисту порушених прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що неправильна юридична кваліфікація правовідносин або помилкове посилання сторони на конкретну норму права не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки суд самостійно визначає закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 25 червня 2025 року в справі № 761/382/21 та ін.)
Аналогічний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення в справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Таким чином, посилання заінтересованих осіб на відсутність предмета спору у зв`язку з прийняттям державним виконавцем нового розрахунку від 19.05.2026 та постанови від 20.05.2026 є помилковими та такими, що суперечать практиці Верховного Суду щодо ефективності судового контролю. Самостійне прийняття виконавцем нового акта на заміну попереднього під час судового розгляду не припиняє порушення прав боржника, якщо новий документ відтворює ті самі системні методичні, арифметичні та правові помилки. Закриття провадження або відмова у скарзі з формальних підстав змушувала б боржника нескінченно оскаржувати кожну наступну тотожну постанову, що порушує гарантії справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та принцип процесуальної економії.
Оцінюючи доводи і аргументи учасників справи, а також надані учасниками справи докази, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену зокрема в рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Згідно абзаців першого та другого пункту 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК.
Виходячи зі змісту статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скарги ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258–260, 447–451 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дєдової-Осипенко В.Ю. у виконавчому провадженні №46553299, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , – задовольнити частково.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дєдової-Осипенко Валерії Юріївни щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 05 січня 2026 року, в межах виконавчого провадження № 46553299.
Скасувати Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 46553299 від 05.01.2026 на суму 334 483,69 грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 05.01.2026 про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 334 483,69 грн.
Зобов`язати старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дєдову-Осипенко Валерію Юріївну здійснити повторний розрахунок заборгованості аліментів у виконавчому провадженні № 46553299 за період з 13 травня 2011 року до 01 січня 2024 року, у відповідності до постанови Київського апеляційного суду від 19.06.2025 року, з урахуванням всіх доходів боржника, в тому числі щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями; додаткової винагороди, яка виплачується боржнику як військовослужбовцю Служби Безпеки України, на період дії воєнного стану.
В іншій частині вимог — відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали буде складений протягом п`яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини ухвали.
Повний текст ухвали складений 28.07.2026 року.
Суддя: І.В.Коваленко