ЄДРСР

Єдиний державний реєстр
судових рішень

Ухвала № 139426258

Озвучення тимчасово недоступне

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2744/26 Справа № 216/619/23

Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13 серпня 2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення застави, відносно обвинуваченого ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13 серпня 2026 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення застави, відносно ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків перешкоджанню кримінальному провадженню, шляхом переховування від суду, впливу на свідків та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.

На вказане рішення захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасувати та постановити нову ухвалу, якою визначити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, поклавши на нього обов?язки визначені статтею 194 КПК України. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків перешкоджанню кримінальному провадженню. Всі потерпілі та свідки вже допитані під час судового розгляду, справа перебуває на стадії дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, а тому ризик впливу на свідків та потерпілого на даний час відсутній. Судом не враховано наявність міцних соціальних зв?язків обвинуваченого та ту обставину, що він перебуває під вартою з 10 серпня 2022 року.

Заслухавши суддю доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів провадження, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 продовжено під час судового провадження в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, при продовженні обвинуваченому обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, особу винного, його стан здоров`я, репутацію та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Разом з тим, вивчивши всі обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинуваченого.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 (частина 1 статті 184 КПК).

Як вбачається з наявних матеріалів, Хачатурян обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, за яке передбачено покаранняу виді позбавлення волі на строк до п?ятнадцяти років, а також, тяжких злочинів проти громадської безпеки та у сфері обігу наркотичних засобів, а тому більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.

При цьому суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

Пуктом 1 частини 4 статті 183 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування

Тобто, визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та її розміру у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України є дискреційним повноваженням суду.

Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 26772/95 від 6 квітня 2000 року по справі «Лабіта проти Італії», п. 152 Про це також зазначено і в рішенні ЄСПЛ «Лабіта проти Італії»: «…відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно……Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…»

Крім того, колегія суддів зазначає, що до вирішення питання про застосування альтернативного запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 , суд першої інстанції підійшов формального, фактично переписавши попередні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, не вивчивши ризики, які зі спливом часу зменшуються.

Обвинувачений ОСОБА_9 з 2022 року перебуває під вартою, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, у зв?язку з чим, у даному випадку, є доцільним продовжити строк тримання під вартою із визначенням розміру застави.

Однак, необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 набуває особливого значення.

З огляду на неможливість забезпечення в умовах діє воєнного стану повного контролю державною владою кордонів і території України, колегія суддів вважає, що здача паспорта (паспортів) для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, та покладання обов`язку на Хачатуряна носити засіб електронного контролю сприятиме уникненню ризиків передбачених ст. 177 КПК України.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, крім випадків передбачених ч.4 ст. 183 КПК України.

Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Інші запобіжні заходи в цьому випадку не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження на тому ж рівні що й тримання під вартою.

Вирішуючи питання про визначення розміру застави, колегія суддів виходить з наступного.

Розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК).

При цьому, згідно абзацу 5 частини 5 статті 182 КПК України, положення якого визнано конституційними Рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(II)/2026, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні зазначив, що законодавче унормування застави, розмір якої покладає на особу, яку підозрюють чи обвинувачують, значне фінансове зобов`язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, оскільки лише в такий спосіб застава є реальною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою.

З урахуванням наведеного, особи ОСОБА_9 , який раніше судимий, зокрема, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а також розміру завданого матеріального збитку в межах даного кримінального провадження, застава в розмірі 3 000 (три тисячі) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9 984 000 (дев?ять мільйонів дев?ятсот вісімдесят чотири тисячі) гривень здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_9 покладених на нього обов`язків та запобігти встановленим ризикам.

Колегія суддів вважає необхідним роз`яснити ОСОБА_9 наслідки невиконання цих обов`язків. Так, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст. 194 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 13 серпня 2026 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 скасувати.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 задовольнити частково.

Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 11 жовтня 2026 року включно.

На підставі ч. 5 ст. 182 КПК України визначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави у межах 3 000 (три тисячі) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9 984 000 (дев?ять мільйонів дев?ятсот вісімдесят чотири тисячі) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі визначеному в цій ухвалі, у національній грошовій одиниці за наступними реквізитами: код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 42270629; банк отримувача - ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) – 820172; рахунок отримувача - UA168201720355229001500086699.

У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з під варти, покласти на нього такі обов`язки:

-повідомляти прокурора та суд про зміну місця свого проживання;

-за першим викликом з`являтися до суду;

-не відлучатися з місця проживання без дозволу прокурора та суду;

-здати на зберігання до відповідних державних органів свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

-носити електронний засіб контролю.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з під варти, обвинувачений вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у виді застави.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді