УХВАЛА
01 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 990/348/26
адміністративне провадження № П/990/348/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
1. У серпні 2026 року ОСОБА_1 (далі - також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також ВРП, Рада, відповідач), у якому просить:
- визнати бездіяльність Вищої ради правосуддя протиправною, зобов`язати розглянути дисциплінарні скарги в межах об`єднаного провадження № 93670, справа № К-1939/0/7-23 від 29 листопада 2023 року та ухвалити мотивоване рішення.
2. В обґрунтуванні позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що ним на адресу Вищої ради правосуддя були подані скарги від 29 травня 2023 року, від 10 липня 2023 року, від 12 вересня 2024 року та від 24 липня 2025 року щодо дисциплінарного проступку судді Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 , які були зареєстровані відповідно за № К-1939/0/7-23 від 01 червня 2023 року, № К-1939/2/7-23 від 17 липня 2023 року, № К-4510/0/7-24 від 20 вересня 2024 року та № К-1586/4/7-25 від 25 липня 2025 року.
3. Позивач повідомив, що надалі усі зазначені скарги були об`єднані в одне провадження № 93670 (справа № К-1939/0/7-23) від 29 листопада 2023 року, однак вказані скарги досі не розглянуті, незважаючи на те, що з моменту подання першої скарги минуло понад три роки.
4. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що ВРП допустило істотне перевищення строку, встановленого частиною першою статті 43 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» для здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, який не може бути більшим за 45 днів, а отже, на думку ОСОБА_1 , порушила вимоги зазначеного Закону і його право на ефективний розгляд дисциплінарних скарг у розумний строк відповідно до законодавства.
5. Покликаючись на вищевказане, ОСОБА_1 стверджує, що ВРП допустила бездіяльність, яка носить протиправний характер, оскільки подані ним дисциплінарні скарги не розглянуті у визначені законом строки, а мотивованого рішення за результатами їх розгляду не прийнято.
6. Протиправність такої бездіяльності та наявність порушення прав у спірних правовідносинах позивач обґрунтовує й тим, що його неодноразові письмові звернення до відповідача результату не дали, оскільки заявникові були надані лише однотипні та формальні відповіді на них, що, на думку останнього, свідчать про фактичне затягування розгляду скарг та ухилення ВРП від ухвалення передбаченого законом рішення за результатом їх розгляду.
7. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.
8. За правилами частин першої, другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
9. З`ясовуючи вищенаведені питання, Суд враховує, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).
10. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
11. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
13. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
14. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
15. Норми частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплюють за кожною особою право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.
16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
17. За змістом частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
18. Особливості провадження у вказаних справах визначені у статті 266 цього Кодексу, відповідно до частини першої якої правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
19. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
20. Так, за нормами частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
21. Статтею 107 вищезгаданого Закону встановлені вимоги щодо звернення з дисциплінарною скаргою.
22. За правилами частини першої вказаної статті право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.
23. Матеріали позовної заяви вказують на те, що позивач реалізував таке право шляхом звернення до ВРП зі скаргами щодо дисциплінарного проступку судді Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 .
24. Звертаючись до Верховного Суду з позовом, ОСОБА_1 доводить, що його права були порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження Вищою радою правосуддя, яка, за доводами позивача, не забезпечила належну організацію дисциплінарної процедури у розумні строки, чим допустила протиправну бездіяльність.
25. Щодо зазначеного, Суд зауважує, що за приписами статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
26. Стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачає, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
27. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
28. Частина перша статті 44 цього ж Закону встановлює, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
29. Норми пункту 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначають, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.
30. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), яка ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
31. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
32. У частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наведені приписи про те, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
33. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді (див. постанови від 04 вересня 2025 року у справі № 560/8027/25, від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/319/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25).
34. Законом України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.
35. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 вищезазначеного Закону скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
36. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.
37. Закріплена законом правова регламентація процедури дисциплінарного провадження засвідчує, що скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
38. У цій справі Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 12 березня 2026 року № 990/18/26, згідно з якими тлумачення в сукупності наведених норм вказує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.
39. Такої логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження в дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.
40. З урахуванням наведеного Суд констатує, що сама лише фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не може вплинути і не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою.
41. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для позивача і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
42. У контексті вищенаведеного висновку Верховний Суд вважає за необхідне виокремити, що здійснення правосуддя не має на меті виконання виключно правоохоронної функції у її вузькому розумінні, яка б зобов`язувала суд реагувати на будь-яке порушення закону, про яке стверджується в отриманому ним процесуальному документі, незалежно від того, чи призвело це до порушення прав, свобод або законних інтересів особи, яка звернулася до суду.
43. За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
44. Тобто, виходячи з чітко окресленої в конституційних нормах основної мети здійснення правосуддя, таке є формою насамперед правозахисної, а не правоохоронної діяльності, яка не становить самостійної та автономної функції суду безвідносно до фактів порушення конкретних прав, свобод та інтересів, які підпадають під правову охорону й можуть бути об`єктом судового захисту.
45. Це означає, що саме лише порушення закону, в разі, якщо це не призвело і не могло призвести до порушення конкретних, індивідуально визначених, прав, свобод або інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичної особи, не є достатнім для виникнення об`єкта судового захисту, у зв`язку з чим в такому випадку відсутній юридичний спір, який може бути предметом розгляду в суді будь-якої юрисдикції, а отже не виникає й права на звернення до суду.
46. Правова позиція про те, що відсутність спору унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, сформульована, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала й на тому, що при вирішенні питання стосовно наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. У такій ситуації суд не може, а тому й не має обов`язку, роз`яснювати, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 та 27 лютого 2019 року у справах № 9901/638/18 та № 9901/798/18 відповідно).
48. У межах цієї справи позивач оскаржує бездіяльність ВРП, що полягала у нерозгляді його скарг на суддю у визначений Законом України «Про Вищу раду правосуддя» строк.
49. Проте, беручи до уваги вищевикладені мотиви, Суд відхиляє покликання позивача на порушення його прав внаслідок такої бездіяльності як безпідставне, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.
50. Такий висновок узгоджується з раніше висловленими правовими позиціями, які Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, а саме: позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
51. З урахуванням наведеного Суд відзначає, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі України «Про Вищу раду правосуддя», який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП), тож якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.
52. Крім того, відсутність у позивача легітимних прав, обов`язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
53. Визначення пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг є процесуальним механізмом організації роботи ВРП, а не проявом дискримінаційного ставлення до заявників, тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.
54. Такий висновок щодо застосування норм права у правовідносинах, які є подібними до тих, що мають місце у справі, яка розглядається, Велика Палата Верховного Суду навела у постанові від 23 липня 2026 року у справа № 990SCGC/5/26.
55. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на норми частини другої статті 124 Конституції України, якими установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
56. Тому, в контексті цих конституційних норм, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, що зумовлює відмову у відкритті провадження у цій справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
57. У підсумку Верховний Суд вважає, що у відкритті провадження у цій справі належить відмовити та не роз`яснює, до юрисдикції якого суду віднесений розгляд такої справи, оскільки вона не може бути розглянута жодним судом.
58. Враховуючи вищевикладене правове регулювання та обставини, Суд переконаний, що в цьому конкретному випадку відмова у відкритті провадження у справі не становить жодних обмежень у праві позивача на доступ до правосуддя, оскілки законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження певної діяльності суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду.
59. Це відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Керуючись статтями 170, 248, 256, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати особі, яка її подала.
Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано, або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н.В. Коваленко