У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Миколаїв
Суддя Миколаївського апеляційного суду ОСОБА_1 , вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_2 на ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна,
в с т а н о в и л а :
ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_3 про арешт нерухомого майна, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:03:070:0008, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та садовий будиночок, який розташований на земельній ділянці № 39.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням прокурор Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_4 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою задовольнити його клопотання про арешт майна.
Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги, приходжу до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Однак, «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги. При цьому, обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підтверджував право держави встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985 р., пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13.02.2001 р.).
Як вбачається з матеріалів провадження, на розгляді Вітовського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12020150040002934 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурором заявлено письмове клопотання про арешт нерухомого майна, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:03:070:0008, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та садовий будиночок, який розташований на земельній ділянці № 39, шляхом заборони відчужувати та розпоряджатись вказаним майном.
Судом вказане клопотання розглянуто та прийнято рішення про відмову в його задоволення.
Положеннями ст. 392 КПК України визначено перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
При цьому засадами даної норми визначено, що ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог апеляційної скарги, прокурор оскаржує ухвалу суду, постановлену в підготовчому судовому засіданні про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Згідно із ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження.
Частиною 4 статті 314 КПК України передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку постановлених в підготовчому судовому засіданні ухвал про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 4 ст. 314, ст. 392 КПК України, ухвала, яка постановлена під час підготовчого судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно - оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Частиною 4 статті 399 КПК України визначено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Враховуючи, що прокурором подано апеляційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у відкритті провадження за цією апеляційною скаргою слід відмовити.
Керуючись ст. 392, 399 КПК України,
п о с т а н о в и в :
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_2 на ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 23 липня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з апеляційною скаргою надіслати особі, яка її подала.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня її ухвалення.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду ОСОБА_6